What do you think?
Rate this book
Нові Темні Віки #1
Нові Темні Віки. Колонія
2141 рік.
Людство на Землі ще не оговталося від хвороби клодис, що призвела до найбільшої за пів століття пандемії, коли з’являється новий патоген, який інфікує винятково вагітних жінок. Група вчених-імунологів намагається з’ясувати його природу та, що найдивніше, зв'язок із нейтринними спалахами, зафіксованими довкола планети.
Чисельність населення марсіанських Колоній перевищила сто тисяч мешканців, і третина з них — народжені на Марсі. Вони програють суперспеціалістам із Землі боротьбу за робочі місця в наукоємній економіці Марса та змушені гарувати, мов раби, на низькокваліфікованих ручних роботах. Що більше їх сягає повноліття, то дужче вони прагнуть змін, не усвідомлюючи, що ті загрожують існуванню Колоній.
«Колонія» — перша книга фантастичного циклу «Нові Темні Віки» про світ у ХХІІ столітті. Це історія про те, що людина, попри всі її досягнення, не змінюється, й ані збільшення тривалості життя, ні навіть перетворення на двопланетний вид не гарантує людству порятунок.
Людство на Землі ще не оговталося від хвороби клодис, що призвела до найбільшої за пів століття пандемії, коли з’являється новий патоген, який інфікує винятково вагітних жінок. Група вчених-імунологів намагається з’ясувати його природу та, що найдивніше, зв'язок із нейтринними спалахами, зафіксованими довкола планети.
Чисельність населення марсіанських Колоній перевищила сто тисяч мешканців, і третина з них — народжені на Марсі. Вони програють суперспеціалістам із Землі боротьбу за робочі місця в наукоємній економіці Марса та змушені гарувати, мов раби, на низькокваліфікованих ручних роботах. Що більше їх сягає повноліття, то дужче вони прагнуть змін, не усвідомлюючи, що ті загрожують існуванню Колоній.
«Колонія» — перша книга фантастичного циклу «Нові Темні Віки» про світ у ХХІІ столітті. Це історія про те, що людина, попри всі її досягнення, не змінюється, й ані збільшення тривалості життя, ні навіть перетворення на двопланетний вид не гарантує людству порятунок.
Audiobook
First published January 1, 2023
625 people are currently reading
4392 people want to read
About the author
Max Kidruk
29 books2,666 followersMax Kidruk (Ukranian: Макс Кідрук; born April 1, 1984 in Volodymyrets, Rivne region, Ukraine) - popular Ukrainian writer and science popularizer, holds a master’s degree in Energy Engineering. Studied at the National University of Water Management and Nature Resources Use (Rivne, Ukraine), and then was getting a postgraduate education at Kyiv Polytechnic University and Stockholm Royal Institute of Technology. He left both graduate schools in 2009, having decided to become a professional writer.
While living in Stockholm, he started traveling actively, first around Europe, then further abroad. Currently, he has visited more than 35 countries, including Tanzania, Mexico, Ecuador, Peru, China, Chile, Brazil, Angola, Namibia, New Zealand, Indonesia and others. For a while was a travel journalist for a number of Ukrainian magazines. In 2009, was published his first book, a travelogue “Mexican Chronicles. The Story of One Dream” (the second prize of the Ukrainian Literary Award “Coronation of the Word” (2009), the debut of the year from the bookstore chain ‘KS’). Over the next three years, Kidruk published three autobiographical travelogues, “Journey to the Navel of the World” about Easter Island, “Love and Piranhas” about Brazil, and “To Zealand!” on the Egyptian Revolution, Syria and New Zealand. All of them earned reasonable success among the readers. In 2012, Kidruk published the first fiction novel, a sci-fi thriller ”Bot”, dubbed by critics as ‘the first Ukrainian techno-thriller’. Over seven years, “Bot” was republished more than 6 times, the current edition – in November 2019.
Over the next few years, Kidruk was slowly moving from writing techno-thrillers (“The Stronghold”, “The Ruthless Skies”) to more serious dramatic and psychological stories. The sci-fi book “The Inner Side of Dreams” (2016) and the social novel “Godlessness” (2018) were shortlisted for the BBC Book of the Year Award. The novel “Godlessness” remained in the TOP-20 of the bookstore chain “Bookstore E” for 13 weeks, 7 of which held the first position.
In the spring of 2015, in Poland was published currently the only Kidruk’s non-fiction book, “Ja Ukrainiec” (“I, the Ukrainian”). In the book, the author analyzes relations between Ukraine and Russia from the beginning of the liberation war led by Bohdan Khmelnytsky to the events of the Revolution of Dignity (2013-2014) and Russian military intervention in eastern Ukraine.
In 2017, Kidruk amazed the literary community by announcing a large-scale presentation tour with the new novel “Don’t Look Back and Stay Quiet”. The tour covered 100 cities of Ukraine, where almost 140 presentations were made. For this novel the number of printed copies by the beginning of 2019 has exceeded 30 thousand.
In the fall of 2019, Kidruk’s first augmented reality novel “Until the light fades away” was published. In addition to the interactive cover, the mobile application developed specifically for the book includes supplementary storylines, photos of the places where the events of the novel happen, a full diary of one of the characters, and a chat the reader can use to talk with one of the characters. The first print run (12,000 copies) was sold within the period of a month and a half. In the second week of sales, the book held the top spot of the TOP-20 list of the ‘Bookstore E’ network and at the end of 2019 continues to be in the top.
While living in Stockholm, he started traveling actively, first around Europe, then further abroad. Currently, he has visited more than 35 countries, including Tanzania, Mexico, Ecuador, Peru, China, Chile, Brazil, Angola, Namibia, New Zealand, Indonesia and others. For a while was a travel journalist for a number of Ukrainian magazines. In 2009, was published his first book, a travelogue “Mexican Chronicles. The Story of One Dream” (the second prize of the Ukrainian Literary Award “Coronation of the Word” (2009), the debut of the year from the bookstore chain ‘KS’). Over the next three years, Kidruk published three autobiographical travelogues, “Journey to the Navel of the World” about Easter Island, “Love and Piranhas” about Brazil, and “To Zealand!” on the Egyptian Revolution, Syria and New Zealand. All of them earned reasonable success among the readers. In 2012, Kidruk published the first fiction novel, a sci-fi thriller ”Bot”, dubbed by critics as ‘the first Ukrainian techno-thriller’. Over seven years, “Bot” was republished more than 6 times, the current edition – in November 2019.
Over the next few years, Kidruk was slowly moving from writing techno-thrillers (“The Stronghold”, “The Ruthless Skies”) to more serious dramatic and psychological stories. The sci-fi book “The Inner Side of Dreams” (2016) and the social novel “Godlessness” (2018) were shortlisted for the BBC Book of the Year Award. The novel “Godlessness” remained in the TOP-20 of the bookstore chain “Bookstore E” for 13 weeks, 7 of which held the first position.
In the spring of 2015, in Poland was published currently the only Kidruk’s non-fiction book, “Ja Ukrainiec” (“I, the Ukrainian”). In the book, the author analyzes relations between Ukraine and Russia from the beginning of the liberation war led by Bohdan Khmelnytsky to the events of the Revolution of Dignity (2013-2014) and Russian military intervention in eastern Ukraine.
In 2017, Kidruk amazed the literary community by announcing a large-scale presentation tour with the new novel “Don’t Look Back and Stay Quiet”. The tour covered 100 cities of Ukraine, where almost 140 presentations were made. For this novel the number of printed copies by the beginning of 2019 has exceeded 30 thousand.
In the fall of 2019, Kidruk’s first augmented reality novel “Until the light fades away” was published. In addition to the interactive cover, the mobile application developed specifically for the book includes supplementary storylines, photos of the places where the events of the novel happen, a full diary of one of the characters, and a chat the reader can use to talk with one of the characters. The first print run (12,000 copies) was sold within the period of a month and a half. In the second week of sales, the book held the top spot of the TOP-20 list of the ‘Bookstore E’ network and at the end of 2019 continues to be in the top.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 690 reviews
January 8, 2023
Я б поставила цій книзі 10/5
Це було цікавезно, мені не завадила кількість героїв та сюжетних ліній, навпаки - такий хід класно описує події очима різних людей і тим дає читачу краще/об‘ємніше уявлення про те, що ж там відбувається.
До 700 сторінки то там, то сям попадаються натяки на те, що гряде далі. І ось десь після 700 починається вся жесть, будьте готові. Згадала Мартіна з його Кровавим Весіллям (сюжетно нічого схожого, але приблизно такий самий жах я відчувала від деяких сцен).
Ну і під самий кінець випливає купа зачіпок на наступну книгу, що змушує мене страждати від думки, що чекати її ще мінімум 2 роки.
Але воно того варте, чесно. Читайте, не пожалкуєте.
Це було цікавезно, мені не завадила кількість героїв та сюжетних ліній, навпаки - такий хід класно описує події очима різних людей і тим дає читачу краще/об‘ємніше уявлення про те, що ж там відбувається.
До 700 сторінки то там, то сям попадаються натяки на те, що гряде далі. І ось десь після 700 починається вся жесть, будьте готові. Згадала Мартіна з його Кровавим Весіллям (сюжетно нічого схожого, але приблизно такий самий жах я відчувала від деяких сцен).
Ну і під самий кінець випливає купа зачіпок на наступну книгу, що змушує мене страждати від думки, що чекати її ще мінімум 2 роки.
Але воно того варте, чесно. Читайте, не пожалкуєте.
January 12, 2023
Мій читацький рік відкриває Макс Кідрук і його “Колонія. Нові Темні Віки”. І я не знаю, що ще я маю прочитати цьогоріч, аби перебити післясмак цієї книжки.
Якщо коротко, це книжка яку я чекала все своє читацьке життя. Тут і моя улюблена наукова фантастика. І соціально-політичні перепитії. І альтернативне майбутнє. Все, від чого я просто схожу з розуму під однією обкладинкою дуже “заморочливого” видавництва. Я вже не кажу про офігенні ілюстрації, карти Марсу і всякі інші фішечки, які не просто вирізняють Макса Кідрука з-поміж інших, але й ставить на щабель якоїсь міжгалактичної письменної майстерності.
Але то все лірика. Давайте по ділу.
Багато сюжетних ліній, які між собою переплітаються, або ж ідуть паралельно, чим неабияк лоскочуть нерви. Якась паранормальна ситуація на галактичній станції, нова загадкова епідемія, політичні ігри у США, дорослішання перших, гм, марсіян - і все це одночасно! І всі повороти сюжету, як ото з ефектом метелика, впливають на перебіг загальних подій.
Особливий кайф я отримала від власне політичних ігор. І ні, я не про те, що автор багато згадує про Україну. Я про загальне полотно, на якому розгортаються події. Наприклад, земля котиться під три чорти через вбиту екологію, а деякі країни срати на те хотіли, і деякі політики теж. Бо амбіції, бо популізм ітд. Дуже перегукується, еге ж?
А ще історія з копіюванням. Тримала в напрузі аж до самого фіналу. Тепер мушу чекати продовження, бо ну як так обрівати книжку… на найцікавішому, ійбо.
Відчувається, насправді, що ця книжка лише прелюдія до справжньої жесті. Тому, нічо не знаю, чекаю продовження.
Якщо коротко, це книжка яку я чекала все своє читацьке життя. Тут і моя улюблена наукова фантастика. І соціально-політичні перепитії. І альтернативне майбутнє. Все, від чого я просто схожу з розуму під однією обкладинкою дуже “заморочливого” видавництва. Я вже не кажу про офігенні ілюстрації, карти Марсу і всякі інші фішечки, які не просто вирізняють Макса Кідрука з-поміж інших, але й ставить на щабель якоїсь міжгалактичної письменної майстерності.
Але то все лірика. Давайте по ділу.
Багато сюжетних ліній, які між собою переплітаються, або ж ідуть паралельно, чим неабияк лоскочуть нерви. Якась паранормальна ситуація на галактичній станції, нова загадкова епідемія, політичні ігри у США, дорослішання перших, гм, марсіян - і все це одночасно! І всі повороти сюжету, як ото з ефектом метелика, впливають на перебіг загальних подій.
Особливий кайф я отримала від власне політичних ігор. І ні, я не про те, що автор багато згадує про Україну. Я про загальне полотно, на якому розгортаються події. Наприклад, земля котиться під три чорти через вбиту екологію, а деякі країни срати на те хотіли, і деякі політики теж. Бо амбіції, бо популізм ітд. Дуже перегукується, еге ж?
А ще історія з копіюванням. Тримала в напрузі аж до самого фіналу. Тепер мушу чекати продовження, бо ну як так обрівати книжку… на найцікавішому, ійбо.
Відчувається, насправді, що ця книжка лише прелюдія до справжньої жесті. Тому, нічо не знаю, чекаю продовження.
November 28, 2023
Уявіть собі «Гру престолів» в реальному світі та в недалекому майбутньому, написану з максимальною реалістичністю та науковою достовірністю - і вуаля, отримаєте «Колонію».
Книга продумана, цікава та моторошна. Першу третину не відпускало відчуття, що Кідрук писав її, просто аби отримати (справедливе) визнання від сучасників та звання пророка від нащадків, але чим далі йшла історія, тим більше я розуміла, чому її називають «роман-застереження» і чому це - не просто vanity project талановитої людини.
І хоча з одного боку мені дуже хочеться прочитати продовження, з іншого - я радію цій паузі між першою та другою частинами, бо здається вона мені треба. Мені в принципі треба оговтатись від прочитаного.
Бо чесно, після цієї книги не хочеться жити ні в теперішньому, ні в майбутньому.
Книга продумана, цікава та моторошна. Першу третину не відпускало відчуття, що Кідрук писав її, просто аби отримати (справедливе) визнання від сучасників та звання пророка від нащадків, але чим далі йшла історія, тим більше я розуміла, чому її називають «роман-застереження» і чому це - не просто vanity project талановитої людини.
І хоча з одного боку мені дуже хочеться прочитати продовження, з іншого - я радію цій паузі між першою та другою частинами, бо здається вона мені треба. Мені в принципі треба оговтатись від прочитаного.
Бо чесно, після цієї книги не хочеться жити ні в теперішньому, ні в майбутньому.
Read
March 15, 2024Моя перша книжка Кідрука, яка в цілому сподобалась, але є нюанси.
Головне: на цих 900 сторінках – два паралельні сюжети / світи. Наприкінці автор їх досить цікаво зводить, але в цілому протягом книжки важко перемикатися між цими регістрами.
Сюжет на Землі: стається невідома подія Х, яку досліджує група вчених. Одночасно на людство нападає вірус, який за наслідками нагадує ковід, а одна з наукових груп досягає успіхів у "копіюванні" / скануванні живих організмів. Це все відбувається на тлі майже повного екологічного колапсу, а герої і теми, які діють в цій частині – майже 100% міленіали.
Сюжет на Марсі: Кідрук висуває припущення, згідно якого люди, народжені на червоній планеті, стають "інакшими". Найстаршому із них на момент дії – 20+ років. Планетою керує Рада, але яка більше підтримує інтереси корпорацій / кланів, а не людей. І молодь / підлітки починають задумуватися про бунт (привіт екоактивістам у картинних галереях :)
Між цими двома світами переключається оповідь. Перші сторінок 70 ідуть важко, потім ви втягуєтесь, а десь на 600-700 виникає відчуття: "чорт забирай, навіщо мені ця тін-драма? я хочу читати сай-фай!" – і подумки починаєш благати автора, щоб він зупинив оповідь. Але далі в нього є ще 3-4 сюжетні повороти.
Це амбітна книжка. Поціновувачі жанру, напевно, хвалитимуть її за детально зроблений світ + гіпотези + символічні метафори (останні справді на рівні). А ті, хто не в темі, скоріш за все, до якоїсь міри повторять мій шлях "перенасичення" цією книжкою (але це не точно ::)
Можливо, ця книжка могла би виграти, якби була менш амбітною (і більш "лінійною"). Можливо, автор не завжди слушно покладався на свої перевірені теми та прийоми – і якби до його вигадливості у творенні світу додати вигадливість (нешаблонність) у "матерії" фабули – вийшла би пушка, яку можна було би перекладати світовими мовами.
На жаль, Кідрук трошечки-трошечки не дотис, щоб зробити цукерку. Але це хороша і, передовсім, цікава книжка, яка провокує на читання запоєм. Вона варта уваги, навіть якщо ви не дуже любите такі історії, а незначні "баги" автор ще зможе пофіксити у наступних томах цього проєкту.
Гарно, що рік розпочинається з виходу цього томика🌿
Головне: на цих 900 сторінках – два паралельні сюжети / світи. Наприкінці автор їх досить цікаво зводить, але в цілому протягом книжки важко перемикатися між цими регістрами.
Сюжет на Землі: стається невідома подія Х, яку досліджує група вчених. Одночасно на людство нападає вірус, який за наслідками нагадує ковід, а одна з наукових груп досягає успіхів у "копіюванні" / скануванні живих організмів. Це все відбувається на тлі майже повного екологічного колапсу, а герої і теми, які діють в цій частині – майже 100% міленіали.
Сюжет на Марсі: Кідрук висуває припущення, згідно якого люди, народжені на червоній планеті, стають "інакшими". Найстаршому із них на момент дії – 20+ років. Планетою керує Рада, але яка більше підтримує інтереси корпорацій / кланів, а не людей. І молодь / підлітки починають задумуватися про бунт (привіт екоактивістам у картинних галереях :)
Між цими двома світами переключається оповідь. Перші сторінок 70 ідуть важко, потім ви втягуєтесь, а десь на 600-700 виникає відчуття: "чорт забирай, навіщо мені ця тін-драма? я хочу читати сай-фай!" – і подумки починаєш благати автора, щоб він зупинив оповідь. Але далі в нього є ще 3-4 сюжетні повороти.
Це амбітна книжка. Поціновувачі жанру, напевно, хвалитимуть її за детально зроблений світ + гіпотези + символічні метафори (останні справді на рівні). А ті, хто не в темі, скоріш за все, до якоїсь міри повторять мій шлях "перенасичення" цією книжкою (але це не точно ::)
Можливо, ця книжка могла би виграти, якби була менш амбітною (і більш "лінійною"). Можливо, автор не завжди слушно покладався на свої перевірені теми та прийоми – і якби до його вигадливості у творенні світу додати вигадливість (нешаблонність) у "матерії" фабули – вийшла би пушка, яку можна було би перекладати світовими мовами.
На жаль, Кідрук трошечки-трошечки не дотис, щоб зробити цукерку. Але це хороша і, передовсім, цікава книжка, яка провокує на читання запоєм. Вона варта уваги, навіть якщо ви не дуже любите такі історії, а незначні "баги" автор ще зможе пофіксити у наступних томах цього проєкту.
Гарно, що рік розпочинається з виходу цього томика🌿
Read
June 24, 2025Jak to jest żyć na Marsie?
Na to pytanie stara się odpowiedzieć Max Kidruk w swojej monumentalnej powieści "Kolonia". Autor trzyma się blisko naukowych realiów i aktualnej wiedzy o możliwościach kolonizacji obcej planety, choć nie ukrywa, że wizja ludzkości porzucającej Ziemię pozostaje raczej w sferze marzeń niż rzeczywistości. Ale właśnie po to istnieje science fiction — byśmy mogli wznieść się ponad ograniczenia teraźniejszości i choć na chwilę zajrzeć w przyszłość, która być może nigdy nie nastąpi.
Kidruk sam określa się mianem "wielkiego nerda” — i to widać. W "Kolonii" imponuje erudycją z zakresu popular science i śmiało wykorzystuje ją do stworzenia opowieści, która momentami przypomina "Grę o tron” w kosmosie. Intrygi polityczne, konflikty klasowe, eksploracja wpływu obcego środowiska na ludzką psychikę — wszystko to znajdziemy w tej książce. Autor nie daje jednak łatwych odpowiedzi. Pierwszy tom to dopiero wprowadzenie do większej historii — wiele wątków zostaje zaledwie zarysowanych, a rozwiązania najważniejszych zagadek z pewnością dopiero przed nami.
Szczególnie poruszył mnie wątek Ronny — naukowczyni pracującej na orbicie, próbującej stworzyć narządy do przeszczepów. Choć jej projekt zostaje skazany na porażkę, los stawia ją przed szansą na urzeczywistnienie jej potencjału — naukowego, a może i bohaterskiego. Jej relacja z Kentonen, chwilami burzliwa, chwilami zabawna, dodaje opowieści lekkości i pełni funkcję skutecznego comic reliefu, co świetnie równoważy ciężar niektórych tematów.
Centralnym motywem powieści staje się jednak konflikt między Marsem a Ziemią. W „Nowych Wiekach Ciemnych” ludzkość zdołała się osiedlić na Czerwonej Planecie do tego stopnia, że zaczęły się tam rodzić dzieci. Dzieci, których ciała – przystosowane do niższej grawitacji – nie są w stanie przetrwać na Ziemi. Mamy więc do czynienia z pierwszym pokoleniem prawdziwych Marsjan — istot fizycznie i biologicznie odmiennych od ludzi na Ziemi, wykluczonych z "macierzystego” świata. Ich frustracja narasta, szczególnie gdy obserwują, jak elity z Ziemi, korzystające z telomidu – substancji wydłużającej życie – eksploatują Marsa, a potem wracają na swoją planetę, pozostawiając Marsjan w nędzy i zapomnieniu. Kidruk tworzy tu uniwersalne pole do refleksji o walce klas, przywileju i wykluczeniu.
A w tle — śmiercionośny patogen atakujący ciężarne kobiety i ich nienarodzone dzieci. To zagrożenie, które może doprowadzić do zagłady marsjańskiej kolonii, jak i Ziemi… albo przynieść odpowiedzi na pytania, których jeszcze nawet nie zdążyliśmy zadać.
Szczególnie ujął mnie też wątek Zoe — ukraińskiej influencerki, która pokazuje życie na Marsie poprzez kanał na YouTubie. Jej profil przyciąga miliony, a wyobrażenie o „marsjańskiej influencerce” jest zarazem zabawne i przerażająco prawdopodobne. Kidruk płynnie splata jej losy z wydarzeniami na Czerwonej Planecie, budując napięcie, które prowadzi do emocjonalnych konfrontacji i dramatycznych zwrotów akcji.
Co zrobi Ziemia? Jaką decyzję podejmie Ronna? I czy Mars stanie się niezależnym światem? Na te odpowiedzi trzeba jeszcze poczekać — ale po tym tomie wiem jedno: warto.
"Kolonia" to rozbudowana, przemyślana, pełna pasji opowieść, która łączy naukową precyzję z emocjonalną głębią i społeczną świadomością. Dla miłośników science fiction to pozycja absolutnie obowiązkowa.
Na to pytanie stara się odpowiedzieć Max Kidruk w swojej monumentalnej powieści "Kolonia". Autor trzyma się blisko naukowych realiów i aktualnej wiedzy o możliwościach kolonizacji obcej planety, choć nie ukrywa, że wizja ludzkości porzucającej Ziemię pozostaje raczej w sferze marzeń niż rzeczywistości. Ale właśnie po to istnieje science fiction — byśmy mogli wznieść się ponad ograniczenia teraźniejszości i choć na chwilę zajrzeć w przyszłość, która być może nigdy nie nastąpi.
Kidruk sam określa się mianem "wielkiego nerda” — i to widać. W "Kolonii" imponuje erudycją z zakresu popular science i śmiało wykorzystuje ją do stworzenia opowieści, która momentami przypomina "Grę o tron” w kosmosie. Intrygi polityczne, konflikty klasowe, eksploracja wpływu obcego środowiska na ludzką psychikę — wszystko to znajdziemy w tej książce. Autor nie daje jednak łatwych odpowiedzi. Pierwszy tom to dopiero wprowadzenie do większej historii — wiele wątków zostaje zaledwie zarysowanych, a rozwiązania najważniejszych zagadek z pewnością dopiero przed nami.
Szczególnie poruszył mnie wątek Ronny — naukowczyni pracującej na orbicie, próbującej stworzyć narządy do przeszczepów. Choć jej projekt zostaje skazany na porażkę, los stawia ją przed szansą na urzeczywistnienie jej potencjału — naukowego, a może i bohaterskiego. Jej relacja z Kentonen, chwilami burzliwa, chwilami zabawna, dodaje opowieści lekkości i pełni funkcję skutecznego comic reliefu, co świetnie równoważy ciężar niektórych tematów.
Centralnym motywem powieści staje się jednak konflikt między Marsem a Ziemią. W „Nowych Wiekach Ciemnych” ludzkość zdołała się osiedlić na Czerwonej Planecie do tego stopnia, że zaczęły się tam rodzić dzieci. Dzieci, których ciała – przystosowane do niższej grawitacji – nie są w stanie przetrwać na Ziemi. Mamy więc do czynienia z pierwszym pokoleniem prawdziwych Marsjan — istot fizycznie i biologicznie odmiennych od ludzi na Ziemi, wykluczonych z "macierzystego” świata. Ich frustracja narasta, szczególnie gdy obserwują, jak elity z Ziemi, korzystające z telomidu – substancji wydłużającej życie – eksploatują Marsa, a potem wracają na swoją planetę, pozostawiając Marsjan w nędzy i zapomnieniu. Kidruk tworzy tu uniwersalne pole do refleksji o walce klas, przywileju i wykluczeniu.
A w tle — śmiercionośny patogen atakujący ciężarne kobiety i ich nienarodzone dzieci. To zagrożenie, które może doprowadzić do zagłady marsjańskiej kolonii, jak i Ziemi… albo przynieść odpowiedzi na pytania, których jeszcze nawet nie zdążyliśmy zadać.
Szczególnie ujął mnie też wątek Zoe — ukraińskiej influencerki, która pokazuje życie na Marsie poprzez kanał na YouTubie. Jej profil przyciąga miliony, a wyobrażenie o „marsjańskiej influencerce” jest zarazem zabawne i przerażająco prawdopodobne. Kidruk płynnie splata jej losy z wydarzeniami na Czerwonej Planecie, budując napięcie, które prowadzi do emocjonalnych konfrontacji i dramatycznych zwrotów akcji.
Co zrobi Ziemia? Jaką decyzję podejmie Ronna? I czy Mars stanie się niezależnym światem? Na te odpowiedzi trzeba jeszcze poczekać — ale po tym tomie wiem jedno: warto.
"Kolonia" to rozbudowana, przemyślana, pełna pasji opowieść, która łączy naukową precyzję z emocjonalną głębią i społeczną świadomością. Dla miłośników science fiction to pozycja absolutnie obowiązkowa.
February 14, 2024
Я в шоці.
Треба зібратись, щоб зробити повний відгук на канал.
Треба зібратись, щоб зробити повний відгук на канал.
July 15, 2025
Fenomenalna. Czekam niecierpliwie na ciąg dalszy!
January 30, 2023
Це дуже важкий відгук. Так завжди буває, коли хочеш щось сказати про неоднозначну річ. Тобто, таке, що наче круте, але тобі не заходить. «Нові Темні Віки: Колонія» — «Dark Souls» у сучасній українській літературі. І фішка у тому, що я не фанат «Souls-like»’ів. Тому відгук я поділю на «Об’єктивно» і «Суб’єктивно».
Об’єктивне
Монструозно круто деталізована проза, де в кожний пасаж вкладено зусиль більше, ніж в деякі книжки загалом. Купа об’ємних персонажів зі своїми сюжетними лініями (не кажучи вже про локації), які так чи так перетинаються якщо не у буквальному сенсі, то у драматичній ідеї автора. Загалом, структура оповіді нагадує складання пазла з різних кутів. Кожний епізод наближає тебе до цільної картини сюжету.
Одним з найкращих елементів книги є наукова правдивість. Іноді здається, що ти читаєш завуальований під художню літературу нон-фікшн. І судячи з усього, перша книга циклу — лише ввідна у всесвіт, бо самого сюжету у порівнянні із «лором» не так багато. Можливо, у співвідношенні 1/3. Але можливо то моє...
Суб’єктивне
Це було важко. Іноді навіть фізично боляче. Я змушував себе читати її. Починаючи з 280 (чи десь там) сторінки відкладав разів п’ять. І кожний раз про себе думав: «Мо’ це буде ще одна книжка з небагатьох, яку я не дочитав».
У чому справа?
Мені було нудно. Це моя особиста драма, що це зовсім не те, що я хотів прочитати. Те, що мені подобається у книжках Кідрука, в «Колонії» поховано під тектонічними плитами наукового інфодампу. Зізнаюсь, зі сторінки 500-ї я вже пропускав ці наукові пасажі про кожну дрібницю. Якщо ви пам’ятаєте описання конструкції літаків і їхніх гвинтиків з «Жорстокого неба» чи «Де немає бога», то тут буде «Добрий день». Можливо, справа у вподобаннях, але якщо стейк норм, то це не значить, що на тижні ним треба годувати 12 разів на 7 днів. Багато. Дуже багато наукових описів і мікроподробиць, які просто ховають під собою усю дію. Якої, до речі, у глобальному сенсі (а може саме через кількість наукових описів) не багато. Вже десь з третини я вловив суть та глобальним задум, який наприкінці лише підтвердився. І можливо через це мені було нудно читати. Бо книга здоровезна. І розфокусована між купою персонажів, за якими спочатку не встигаєш стежити, а потім плутаєш Зою з Роною і такий «Та пофіг». Бо коли ти вкотре доходиш до наукової лекції й вголос матюкаєшся — це не норм. Персонажів занадто багато, щоб до когось із них прокинулась емпатія. Ну ладно, був один, але я за традицією обираю найдраматичніших, тому не здивувався, що спойлер спойлер спойлер. Але це один з... Їх там точно було понад десять... Коли в художній книжці відбувається драма на максималках, а тобі «пофіг» — це дуже погано. Бо ти не віриш науковій роботі, яка намагається видавати себе за художній твір.
Загалом, це дуже крутий проєкт для сучасної української літератури. Просто на любителя. У мене ж, судячи з усього, з серією все. Розкажете що там буде далі, цікаво, вгадав сюжет чи ні.
Я намагався зробити цей відгук якнайменше токсичним, але мене почало бомбити прямо під час його написання. Вибачте.
Об’єктивне
Монструозно круто деталізована проза, де в кожний пасаж вкладено зусиль більше, ніж в деякі книжки загалом. Купа об’ємних персонажів зі своїми сюжетними лініями (не кажучи вже про локації), які так чи так перетинаються якщо не у буквальному сенсі, то у драматичній ідеї автора. Загалом, структура оповіді нагадує складання пазла з різних кутів. Кожний епізод наближає тебе до цільної картини сюжету.
Одним з найкращих елементів книги є наукова правдивість. Іноді здається, що ти читаєш завуальований під художню літературу нон-фікшн. І судячи з усього, перша книга циклу — лише ввідна у всесвіт, бо самого сюжету у порівнянні із «лором» не так багато. Можливо, у співвідношенні 1/3. Але можливо то моє...
Суб’єктивне
Це було важко. Іноді навіть фізично боляче. Я змушував себе читати її. Починаючи з 280 (чи десь там) сторінки відкладав разів п’ять. І кожний раз про себе думав: «Мо’ це буде ще одна книжка з небагатьох, яку я не дочитав».
У чому справа?
Мені було нудно. Це моя особиста драма, що це зовсім не те, що я хотів прочитати. Те, що мені подобається у книжках Кідрука, в «Колонії» поховано під тектонічними плитами наукового інфодампу. Зізнаюсь, зі сторінки 500-ї я вже пропускав ці наукові пасажі про кожну дрібницю. Якщо ви пам’ятаєте описання конструкції літаків і їхніх гвинтиків з «Жорстокого неба» чи «Де немає бога», то тут буде «Добрий день». Можливо, справа у вподобаннях, але якщо стейк норм, то це не значить, що на тижні ним треба годувати 12 разів на 7 днів. Багато. Дуже багато наукових описів і мікроподробиць, які просто ховають під собою усю дію. Якої, до речі, у глобальному сенсі (а може саме через кількість наукових описів) не багато. Вже десь з третини я вловив суть та глобальним задум, який наприкінці лише підтвердився. І можливо через це мені було нудно читати. Бо книга здоровезна. І розфокусована між купою персонажів, за якими спочатку не встигаєш стежити, а потім плутаєш Зою з Роною і такий «Та пофіг». Бо коли ти вкотре доходиш до наукової лекції й вголос матюкаєшся — це не норм. Персонажів занадто багато, щоб до когось із них прокинулась емпатія. Ну ладно, був один, але я за традицією обираю найдраматичніших, тому не здивувався, що спойлер спойлер спойлер. Але це один з... Їх там точно було понад десять... Коли в художній книжці відбувається драма на максималках, а тобі «пофіг» — це дуже погано. Бо ти не віриш науковій роботі, яка намагається видавати себе за художній твір.
Загалом, це дуже крутий проєкт для сучасної української літератури. Просто на любителя. У мене ж, судячи з усього, з серією все. Розкажете що там буде далі, цікаво, вгадав сюжет чи ні.
Я намагався зробити цей відгук якнайменше токсичним, але мене почало бомбити прямо під час його написання. Вибачте.
January 9, 2023
Щойно дочитала. Емоцій багато, та найбільше відчуваю зараз щастя. Щастя через те, що живу в цей час, в 2023. Бо в минулому, як ми знаємо, було не солодко. А майбутнє, описане Максом Кідруком, теж не скидається на радісне місце.
Здавалося б, звершення в медицині та науці, підкорення космосу та можливість жити 200-300 років. Звучить як мрія, правда? Але, блін, ЛЮДИ - такі ЛЮДИ 🤦🏻♀️. Ця книга ще раз доводить, що попри еволюцію та всі досягнення найбільший ворог людства - це саме людство. Брехливі політики-популісти, яких цікавить тільки власний рейтинг, йобнуті підлітки на Марсі, що не здатні мислити раціонально та сприймати причинно-наслідкові зв’язки, жителі Землі, які стоять на межі екологічної катастрофи, та всім похуй, ну і росіяни…росіяни…нація-гній…нація-непотріб. Лайно, що і в ХХІІ столітті смердить просто всюди, куди потрапляє. Росіяни псують всім життя на Землі. Росіяни псують всім життя в космосі. Росіяни псують всім життя на Марсі.
Знаєте, у мене є мрія. Я б дуже хотіла, аби хоча б до кінця 3 книги циклу, SDI-агент еволюціонував до такого вигляду, де б вбивав самих лише росіян 🥰. Читачам можна було б пояснити, що SDI-агентів послали з майбутнього, з ХХІІІ століття, з Марсу. Що саме так правнуки української діаспори в Кам‘янці мстяться росіянам за століття страждань, війн та окупації. Вважаю, було б хороше закінчення трилогії 💛.
Але знаючи те, як свої твори закінчує Макс Кідрук, на такий фінал сподіватися не варто 🥲. Тому просто попрошу автора хоча б про малесеньку катастрофу чи геноцид на росії 🥺. Можливо, якась хвороба там цікава з’явиться? Чи Казахстан нападе першим і помре мільйони невинних росіян? Чи на маскву шось із космосу впаде? Будь ласка, ну хоч би один із їхніх кораблів, який на Марс летітиме, йобнувся б на масква сіті 🙏, будь ласка 🥺.
Здавалося б, звершення в медицині та науці, підкорення космосу та можливість жити 200-300 років. Звучить як мрія, правда? Але, блін, ЛЮДИ - такі ЛЮДИ 🤦🏻♀️. Ця книга ще раз доводить, що попри еволюцію та всі досягнення найбільший ворог людства - це саме людство. Брехливі політики-популісти, яких цікавить тільки власний рейтинг, йобнуті підлітки на Марсі, що не здатні мислити раціонально та сприймати причинно-наслідкові зв’язки, жителі Землі, які стоять на межі екологічної катастрофи, та всім похуй, ну і росіяни…росіяни…нація-гній…нація-непотріб. Лайно, що і в ХХІІ столітті смердить просто всюди, куди потрапляє. Росіяни псують всім життя на Землі. Росіяни псують всім життя в космосі. Росіяни псують всім життя на Марсі.
Знаєте, у мене є мрія. Я б дуже хотіла, аби хоча б до кінця 3 книги циклу, SDI-агент еволюціонував до такого вигляду, де б вбивав самих лише росіян 🥰. Читачам можна було б пояснити, що SDI-агентів послали з майбутнього, з ХХІІІ століття, з Марсу. Що саме так правнуки української діаспори в Кам‘янці мстяться росіянам за століття страждань, війн та окупації. Вважаю, було б хороше закінчення трилогії 💛.
Але знаючи те, як свої твори закінчує Макс Кідрук, на такий фінал сподіватися не варто 🥲. Тому просто попрошу автора хоча б про малесеньку катастрофу чи геноцид на росії 🥺. Можливо, якась хвороба там цікава з’явиться? Чи Казахстан нападе першим і помре мільйони невинних росіян? Чи на маскву шось із космосу впаде? Будь ласка, ну хоч би один із їхніх кораблів, який на Марс летітиме, йобнувся б на масква сіті 🙏, будь ласка 🥺.
January 24, 2023
Книга Макса Кідрука "Нові темні віки. Колонія" – це скарб! 😁
Ні, я серйозно. Її треба перекладати іншими мовами, нехай захоплює світ так, як вона захопила мене.
Давненько я не читав фантастику з таким захватом, запоєм, з такою цікавістю і жахом від того, що відбувається на сторінках. Мм, от уявіть, що читаєте "Гру престолів" Джорджа Р.Р. Мартіна, "Марсіянські хроніки" Рея Бредбері,"Проблему трьох тіл" Лю Цисіня та "Дюну" Френка Херберта одночасно...
Мушу зізнатися, я не читав Кідрука раніше. Від його перших письменницьких спроб в "Мексиканських хроніках" і аж до появи "Колонії". Колись давно був спробував і забув про нього на багато років.
А нещодавно, щойно почув, що він пише великий роман про Марс, то одразу зрозумів – цю книгу я обов'язково прочитаю. І впорався рівно за 10 днів.
Що відбувається з Землею в 2141 році? А все те, до чого ми з вами призвели. Пандемії, війни, популізм, глибока стурбованість, екологічні катастрофи та неминучий прийдешній кліматичний Апокаліпсис...
Але ж є Марс. Нова надія, шанс і спроба розпочати все з чистої сторінки. Започаткувати суспільство, де існуватиме дієвий суспільний договір, де кожен розумітиме, що жити на Марсі так, як ми жили на Землі не просто не можна – неможливо. Де не буде зброї, де буде подолана жаска суспільна нерівність, де народяться і виростуть діти, котрі зможуть започаткувати нову історичну епоху...
Людська цивілізація виросла і стала міжпланетною. Звісно ж, Марс – це ще не пишний сад, але й і не безнадійно сумне провалля. Там можна жити. І жити навіть довше, ніж це було на Землі – щонайменше по 200-300 років.
Та хіба можна просто отак взяти і прожити своє життя щасливо, наповнюючи його сродною працею, творчістю і любов'ю? Ніт, це неможливо! Від доісторичних часів і до далекого космічного майбуття нами керують нескінченна жадібність, сп'яніня від влади та жахливі бажання, які народжуються в самісінькому серці пітьми – у єстві та природі людини.
У майбутньому не буде нічого доброго, доки ми не спробуємо стати інакшими тут і зараз. А позаяк це так само неможливо, як припинити вбивати, красти, маніпулювати, засмічувати планету, то давайте хоч насолодимося цікавою історією.
Попри те, що "Колонія" закінчується в найцікавіший момент, це направду крута наукова і соціальна фантастика, кривава і похмура альтернатива до кривавого і похмурого реального світу, де багацько персонажів, жваво закручений сюжет і безліч наукових фактів впереміш з яскравими гіпотезами.
Є лише один мінус: на жаль, через сотню з хвостиком років і на Землі, і на Марсі досі є русня.
Ні, я серйозно. Її треба перекладати іншими мовами, нехай захоплює світ так, як вона захопила мене.
Давненько я не читав фантастику з таким захватом, запоєм, з такою цікавістю і жахом від того, що відбувається на сторінках. Мм, от уявіть, що читаєте "Гру престолів" Джорджа Р.Р. Мартіна, "Марсіянські хроніки" Рея Бредбері,"Проблему трьох тіл" Лю Цисіня та "Дюну" Френка Херберта одночасно...
Мушу зізнатися, я не читав Кідрука раніше. Від його перших письменницьких спроб в "Мексиканських хроніках" і аж до появи "Колонії". Колись давно був спробував і забув про нього на багато років.
А нещодавно, щойно почув, що він пише великий роман про Марс, то одразу зрозумів – цю книгу я обов'язково прочитаю. І впорався рівно за 10 днів.
Що відбувається з Землею в 2141 році? А все те, до чого ми з вами призвели. Пандемії, війни, популізм, глибока стурбованість, екологічні катастрофи та неминучий прийдешній кліматичний Апокаліпсис...
Але ж є Марс. Нова надія, шанс і спроба розпочати все з чистої сторінки. Започаткувати суспільство, де існуватиме дієвий суспільний договір, де кожен розумітиме, що жити на Марсі так, як ми жили на Землі не просто не можна – неможливо. Де не буде зброї, де буде подолана жаска суспільна нерівність, де народяться і виростуть діти, котрі зможуть започаткувати нову історичну епоху...
Людська цивілізація виросла і стала міжпланетною. Звісно ж, Марс – це ще не пишний сад, але й і не безнадійно сумне провалля. Там можна жити. І жити навіть довше, ніж це було на Землі – щонайменше по 200-300 років.
Та хіба можна просто отак взяти і прожити своє життя щасливо, наповнюючи його сродною працею, творчістю і любов'ю? Ніт, це неможливо! Від доісторичних часів і до далекого космічного майбуття нами керують нескінченна жадібність, сп'яніня від влади та жахливі бажання, які народжуються в самісінькому серці пітьми – у єстві та природі людини.
У майбутньому не буде нічого доброго, доки ми не спробуємо стати інакшими тут і зараз. А позаяк це так само неможливо, як припинити вбивати, красти, маніпулювати, засмічувати планету, то давайте хоч насолодимося цікавою історією.
Попри те, що "Колонія" закінчується в найцікавіший момент, це направду крута наукова і соціальна фантастика, кривава і похмура альтернатива до кривавого і похмурого реального світу, де багацько персонажів, жваво закручений сюжет і безліч наукових фактів впереміш з яскравими гіпотезами.
Є лише один мінус: на жаль, через сотню з хвостиком років і на Землі, і на Марсі досі є русня.
May 11, 2023
Це було шалено🤯 я тепер довго ще буду відходити від цієї історії. Сюжетна лінія на Землі це моє все. Це була улюблена лінія, моментами було сумно, що її так мало.
March 17, 2023
Нові Темні Віки ще попереду, все тільки набирає обертів.
В мене невеликий досвід читання Кідрука, до цього читав тільки «Не озирайся і мовчи». І трансформація жанрової стилістика автора з містичного янг едалту до твердої та соцфантастики мене вражає. Та скрупульозність, з якою Макс описав майбутнє не тільки життя колоній на Марсі, а й екологічну та політичну ситуацію на Замлі- це просто аут.
Стосовно сюжету. Книгу можна розділити на дві підкниги, які часом сюжетно зустрічаються.
Перша: життя марсіанських колоній, соціокультурний устрій, політична система, міжетнічна проблематика (не обійшлося без русні), та проблема самоврядування людей, які народились на марсі, і які з часом хочуть здобути самостійність (спойлерну-вийде максимально хуйово у всіх сенсах (така собі відсилочка до Джорджа Мартіна 😀)
Друга: боротьба землян із різними видами епідемій, які цілком можуть виникнути в недалекому майбутньому, та поява фіг-зна звідки не то вірусу, не то бактерії, яка грається з людською ДНК, як малюк з конструктором на 5 деталей))
Крім того, також присутні кілька сюжетних ліній, які описують життя прифронтових зон опісля війни з росією, політичні перепетії у США (тут цілий Картковий будинок) та боротьбу екологів, щоб не відбувся кліматичний колапс.
Як бачите, сюжетів безліч, тематик і проблематик ще більше. Чи зміг автор це все втримати в купі і змусити працювати. Ще б пак!
Як на мене, це дуже потужна робота, яка заслуговує на іноземні переклади та загальну популярність серед науково-фантастичної літератури a priori.
Ps: нехай розмір не лякає, адже книга немилосердно затягує і читається дуже швидко.
В мене невеликий досвід читання Кідрука, до цього читав тільки «Не озирайся і мовчи». І трансформація жанрової стилістика автора з містичного янг едалту до твердої та соцфантастики мене вражає. Та скрупульозність, з якою Макс описав майбутнє не тільки життя колоній на Марсі, а й екологічну та політичну ситуацію на Замлі- це просто аут.
Стосовно сюжету. Книгу можна розділити на дві підкниги, які часом сюжетно зустрічаються.
Перша: життя марсіанських колоній, соціокультурний устрій, політична система, міжетнічна проблематика (не обійшлося без русні), та проблема самоврядування людей, які народились на марсі, і які з часом хочуть здобути самостійність (спойлерну-вийде максимально хуйово у всіх сенсах (така собі відсилочка до Джорджа Мартіна 😀)
Друга: боротьба землян із різними видами епідемій, які цілком можуть виникнути в недалекому майбутньому, та поява фіг-зна звідки не то вірусу, не то бактерії, яка грається з людською ДНК, як малюк з конструктором на 5 деталей))
Крім того, також присутні кілька сюжетних ліній, які описують життя прифронтових зон опісля війни з росією, політичні перепетії у США (тут цілий Картковий будинок) та боротьбу екологів, щоб не відбувся кліматичний колапс.
Як бачите, сюжетів безліч, тематик і проблематик ще більше. Чи зміг автор це все втримати в купі і змусити працювати. Ще б пак!
Як на мене, це дуже потужна робота, яка заслуговує на іноземні переклади та загальну популярність серед науково-фантастичної літератури a priori.
Ps: нехай розмір не лякає, адже книга немилосердно затягує і читається дуже швидко.
January 19, 2023
Колонія" стала для мене місточком між доковідним світом і тепер. Ніби вічність тому ми були на презентації #докисвітло , без масок, без сирен, і почули, що наступна книга вийде через кілька років 💔
І ось, роки минули.
Під вибухи у Харкові друкується ця книга. Неймовірно.
Це для мене значно глибший текст, ніж просто історія про майбутнє на Марсі. Це історія про те, як ми стали такими, якими ми є зараз. Не дарма тут є росіяни, — як же гірко розглядати такий варіант майбутнього, але хто сказав, що воно мусить бути ідеальним? — не дарма у них в сюжеті саме така роль: це глибока, метафорична гра чому і як ми, українці, були розділені, як це працює, якими методами втілюється у реальність.
Нам хочеться вірити в ілюзію "кращого" майбутнього: от десь, в іншому місті, колись, через скількись років точно буде інакше, буде краще, буде чудове майбутнє! Насправді ж може бути ще більше срака, ніж є, і в "Колонії" кожна сюжетна лінія розбиває ці шаблонні уявлення усвідомленням: може справді буде гірше. Люди справді можуть не змінитись.
Чудова, майстерно написана книга! "Колонія" — надзвичайно професійний, вдало структурований та продуманий текст, в якому не дивлячись на 900 сторінковий обсяг — кожен розділ на своєму місці, настільки гармонійно, органічно і логічно кожен з них складає пазл загальної картинки роману.
І я переконана, що цю книгу зараз має прочитати кожен! Мої аргументи:
✔️вона захоплива, цікава і динамічна, не бійтесь цього товстуна на цій полиці! Це афігезно читабельний товстунець.
✔️вона актуальна. До болю. Деякі епізоди і цитати — сіль на свіжі рани, але це потрібно, це важливо, тут дуже класно обіграно рос.-укр. тему.
✔️вона пізнавальна: ви не просто зануритесь в крутий сюжет, ви дізнаєтесь про космос, віруси, міжпланетні польоти, техніку і багато іншого, чого точно не знали.
@max.kidruk безмежно вдячна вам за цей роман, за цю історію, за те, що ви знайшли сили дописати і видати книгу.
Я ніколи не читала нічого подібного в українських авторів, це справді свіжий погляд і я впевнена, в цієї серії будуть мільйони читачів!❤️
І ось, роки минули.
Під вибухи у Харкові друкується ця книга. Неймовірно.
Це для мене значно глибший текст, ніж просто історія про майбутнє на Марсі. Це історія про те, як ми стали такими, якими ми є зараз. Не дарма тут є росіяни, — як же гірко розглядати такий варіант майбутнього, але хто сказав, що воно мусить бути ідеальним? — не дарма у них в сюжеті саме така роль: це глибока, метафорична гра чому і як ми, українці, були розділені, як це працює, якими методами втілюється у реальність.
Нам хочеться вірити в ілюзію "кращого" майбутнього: от десь, в іншому місті, колись, через скількись років точно буде інакше, буде краще, буде чудове майбутнє! Насправді ж може бути ще більше срака, ніж є, і в "Колонії" кожна сюжетна лінія розбиває ці шаблонні уявлення усвідомленням: може справді буде гірше. Люди справді можуть не змінитись.
Чудова, майстерно написана книга! "Колонія" — надзвичайно професійний, вдало структурований та продуманий текст, в якому не дивлячись на 900 сторінковий обсяг — кожен розділ на своєму місці, настільки гармонійно, органічно і логічно кожен з них складає пазл загальної картинки роману.
І я переконана, що цю книгу зараз має прочитати кожен! Мої аргументи:
✔️вона захоплива, цікава і динамічна, не бійтесь цього товстуна на цій полиці! Це афігезно читабельний товстунець.
✔️вона актуальна. До болю. Деякі епізоди і цитати — сіль на свіжі рани, але це потрібно, це важливо, тут дуже класно обіграно рос.-укр. тему.
✔️вона пізнавальна: ви не просто зануритесь в крутий сюжет, ви дізнаєтесь про космос, віруси, міжпланетні польоти, техніку і багато іншого, чого точно не знали.
@max.kidruk безмежно вдячна вам за цей роман, за цю історію, за те, що ви знайшли сили дописати і видати книгу.
Я ніколи не читала нічого подібного в українських авторів, це справді свіжий погляд і я впевнена, в цієї серії будуть мільйони читачів!❤️
August 7, 2025
Czy HBO już wykupiło prawa do ekranizacji?
Ta książka była epicka. Wielowątkowością i skomplikowaniem naprawdę dorównuje Grze o Tron. Realizm świata 120 lat w przyszłości jest tak dojmujący, że gdy w fabule pojawiały się jakieś wątki z przeszłości w stosunku do biegnącej linii czasowej, ale w rzeczywistości jeszcze te czasy nie miały miejsca (np lata osiemdziesiąte 21 wieku) to mimochodem szukałam w pamięci potwierdzenia tych faktów.
Trudno mi sobie wyobrazić jak wiele wysiłku kosztowało Maxa Kidruka stworzenie tego wszystkiego: ogarnięcie zagadnień z biologii, epidemiologii, fizyki, nowoczesnych technologii i opakowanie to w wizji świata z przyszłości, w której życie w kolonii na Marsie nie jest utopią, życie na Ziemi staje się nieznośne, a ludźmi wciąż kierują te same emocje: chęć władzy, małostkowość, konflikt pokoleń, czy populizm. Tu nie ma czystych bohaterów i dosłownie każdy ma coś na sumieniu. Sukinsyny wciąż są sukinsynami. Dzieciaki wciąż są dzieciakami. Rosjanie wciąż są Rosjanami.
Było tu kilka dłużyzn, które można by było wyrzucić i książka by na tym nic nie straciła, można by było też zmniejszyć ilość postaci, bo przy ich mnogości ja się gubiłam. Ale było też kilka takich plot twistów, że oczy miały mi wyjść z orbit. Kiedy, na pierwszy rzut oka, niepowiązane ze sobą wątki zaczynały się splatać, tajemnice zaczynały się wyjaśniać i stawka rosła nie mogłam się oderwać. Koniec mnie rozbroił.
Dla mnie to gotowa historia na telewizyjne show. Na pewno będę kontynuować tę kosmiczną przygodę.
Ta książka była epicka. Wielowątkowością i skomplikowaniem naprawdę dorównuje Grze o Tron. Realizm świata 120 lat w przyszłości jest tak dojmujący, że gdy w fabule pojawiały się jakieś wątki z przeszłości w stosunku do biegnącej linii czasowej, ale w rzeczywistości jeszcze te czasy nie miały miejsca (np lata osiemdziesiąte 21 wieku) to mimochodem szukałam w pamięci potwierdzenia tych faktów.
Trudno mi sobie wyobrazić jak wiele wysiłku kosztowało Maxa Kidruka stworzenie tego wszystkiego: ogarnięcie zagadnień z biologii, epidemiologii, fizyki, nowoczesnych technologii i opakowanie to w wizji świata z przyszłości, w której życie w kolonii na Marsie nie jest utopią, życie na Ziemi staje się nieznośne, a ludźmi wciąż kierują te same emocje: chęć władzy, małostkowość, konflikt pokoleń, czy populizm. Tu nie ma czystych bohaterów i dosłownie każdy ma coś na sumieniu. Sukinsyny wciąż są sukinsynami. Dzieciaki wciąż są dzieciakami. Rosjanie wciąż są Rosjanami.
Było tu kilka dłużyzn, które można by było wyrzucić i książka by na tym nic nie straciła, można by było też zmniejszyć ilość postaci, bo przy ich mnogości ja się gubiłam. Ale było też kilka takich plot twistów, że oczy miały mi wyjść z orbit. Kiedy, na pierwszy rzut oka, niepowiązane ze sobą wątki zaczynały się splatać, tajemnice zaczynały się wyjaśniać i stawka rosła nie mogłam się oderwać. Koniec mnie rozbroił.
Dla mnie to gotowa historia na telewizyjne show. Na pewno będę kontynuować tę kosmiczną przygodę.
March 12, 2024
як розказати вам про цю книгу так, аби ви зрозуміли весь мій захват і пішли читати її? я не знаю. це книга щось більше ніж просто фантастичний текст про майбутнє, більше ніж просто уява автора. це реалістично, це страшно, захопливо, напружено, смішно, дуже дивно, жахаюче, складно і легко водночас. дві основні локації, з десяток персонажів і людство, яке продовжує котитись у безодню.
все починається на станції південного полюса на землі, там фіксують аномалію. а потім нас перекидають на марс, де все ніби спокійно, але це видимість. насправді все котиться сніговою кулею до повного краху. на землі нещодавно пережили клодес-пандемію, але як виявилось ця пандемія була не останньою. і не найстрашнішою. на марсі в нас кілька головних персонажів і на землі теж, серед них і кілька аплизій, і літак, які безслідно зникають десь у просторі. з кожним з персонажів відбувається щось, кожен якимось чином працює над однією справою, хоч і здається спочатку що роблять вони абсолютно непов'язані штуки. в якийсь момент всі шматочки пазлу починають складатись з феноменальною швидкістю, і тоді кожен їх вчинок набуває сенсу. моїми улюбленими персонажами стали фелікс і нерра (парочка українців), ронна (науковиця з сша), ґоран і велет (дехто з укр діаспори на марсі).
це прекрасний об'ємний текст з живими і характерними персонажами. їх багато (на початку є цілий список на 4 сторінки), кожен з них потрібен. тут багато наукових термінів, але вони легко описуються, тому цього не варто боятись. а ще ця книга — суцільна підводка до основних подій. вона потрібна аби познайомити зі світом і персонажами, аби підвести до конфлікту як на землі так і на марсі, аби ви зрозуміли бекграунд подальших подій.
людство у 2142 збіса схоже на теперішнє, тому у все що відбувається віриться ще більше. є ще так багато всього, що хочеться сказати про"колонію", але скажу от що: не бійтесь розміру і термінології, а просто беріть і читайте. обіцяю, вона вас не розчарує.
все починається на станції південного полюса на землі, там фіксують аномалію. а потім нас перекидають на марс, де все ніби спокійно, але це видимість. насправді все котиться сніговою кулею до повного краху. на землі нещодавно пережили клодес-пандемію, але як виявилось ця пандемія була не останньою. і не найстрашнішою. на марсі в нас кілька головних персонажів і на землі теж, серед них і кілька аплизій, і літак, які безслідно зникають десь у просторі. з кожним з персонажів відбувається щось, кожен якимось чином працює над однією справою, хоч і здається спочатку що роблять вони абсолютно непов'язані штуки. в якийсь момент всі шматочки пазлу починають складатись з феноменальною швидкістю, і тоді кожен їх вчинок набуває сенсу. моїми улюбленими персонажами стали фелікс і нерра (парочка українців), ронна (науковиця з сша), ґоран і велет (дехто з укр діаспори на марсі).
це прекрасний об'ємний текст з живими і характерними персонажами. їх багато (на початку є цілий список на 4 сторінки), кожен з них потрібен. тут багато наукових термінів, але вони легко описуються, тому цього не варто боятись. а ще ця книга — суцільна підводка до основних подій. вона потрібна аби познайомити зі світом і персонажами, аби підвести до конфлікту як на землі так і на марсі, аби ви зрозуміли бекграунд подальших подій.
людство у 2142 збіса схоже на теперішнє, тому у все що відбувається віриться ще більше. є ще так багато всього, що хочеться сказати про"колонію", але скажу от що: не бійтесь розміру і термінології, а просто беріть і читайте. обіцяю, вона вас не розчарує.
May 4, 2023
Для мене ця книга стала першим знайомством із Кідруком. Оскільки в неї була дуже гучна піар компанія та ще й величезний розмір самого примірника, то я не зміг пройти повз.
Видання доволі якісне, як на такий обсяг, за час читання нічого не рвалося, не вилітало, папір приємний, літери не розмиваються, від найменшого доторку до них. Ілюстрації не прям вау, як на мене, але стилічно прикольні. Враження, що на другу половину книги у художника явно сил вже не було, бо спочатку картинок багато, майже в кожному другому розділі, а потім лише поодинокі вкраплення, мені не вистачило їх, чесно кажучи. Розмір книги нестандартний, але мені це навіть сподобалось. Єдиний мінус і примірнику, який мені дістався - це літери на обкладинці, з яких почала сповзати фарба.
Від сюжету в мене склались досить двоякі враження.
Земля. Тут знімаю перед автором капелюха. Історія дійсно цікава і захоплююча. Пошук патогена, його природи та все що із цього випливає - це те за чим хочеться слідкувати і очікувати продовження. Хоча із земних персонажів мені геть не сподобалась лінія Фелікса і Нери. Вона хоч і невелика, але, як на мене, зайва. Викинувши її із розповіді геть нічого не втратиться. Фелікса, як батька, який буде рятувати доньку на Марсі, сміливо можна було б ввести і наприкінці. Тому, якщо це було зроблено лише заради того, щоб Україна була у творі, то дуже шкода. Бо вводити, тільки аби було - це не ок.
Марс. От тут наче поплава якась суцільна, хоча спочатку сюжет розвивався доволі непогано. Українська діаспора конфронтує із ірландцями через горілку та віскі. Що? Чому? Для чого? Імена героїв - це взагалі треш, з боку теперішнього часу, що сталось, що людей почали так називати? Але нехай. Біда починається, коли на сцену виходять псевдореволюціонери. Найбільша проблема - це мотивація героїв. Діти, які нещодавно ще росли в тепличних умовах, різко стають гірше ісламістів, беруть до рук зброю. А заради чого? Чому Кирило приєднався до них, що керує його вчинками? Звідки Мервін настільки впевнений, що саме Анґлада винен у смерті батька? Чому Джилл стає наглухо відбитою на голову і винуватить Раду у смерті дитини, при наявних деяких доказів причетності росіян? Для мене це і багато чого іншого незрозуміло і під час читання виникало бажання пропустити всі події на Марсі. І знову до всього лихого у світі причетні росіяни. Мені б хотілося відійти від цієї тези хоча б в книжці, а то ситуації за вікном з головою вистачає.
Ну і на останок хотілося б поменше науково-технічного засилля в тексті, особливо в тих місцях, де це ну прямо зайве і заважає напруженості сюжету. Хоч і майже всі терміни, описи та поняття мені не нові, але як на мене їх забагато.
Підсумовуючи, історії на Землі я поставив би 5/5 та з нетерпінням чекаю на її продовження. А ось повість про Марс взагалі не зачепила, тому 1/5 і подальших подій я б хотів не знати, хоч це й неможливо)
Видання доволі якісне, як на такий обсяг, за час читання нічого не рвалося, не вилітало, папір приємний, літери не розмиваються, від найменшого доторку до них. Ілюстрації не прям вау, як на мене, але стилічно прикольні. Враження, що на другу половину книги у художника явно сил вже не було, бо спочатку картинок багато, майже в кожному другому розділі, а потім лише поодинокі вкраплення, мені не вистачило їх, чесно кажучи. Розмір книги нестандартний, але мені це навіть сподобалось. Єдиний мінус і примірнику, який мені дістався - це літери на обкладинці, з яких почала сповзати фарба.
Від сюжету в мене склались досить двоякі враження.
Земля. Тут знімаю перед автором капелюха. Історія дійсно цікава і захоплююча. Пошук патогена, його природи та все що із цього випливає - це те за чим хочеться слідкувати і очікувати продовження. Хоча із земних персонажів мені геть не сподобалась лінія Фелікса і Нери. Вона хоч і невелика, але, як на мене, зайва. Викинувши її із розповіді геть нічого не втратиться. Фелікса, як батька, який буде рятувати доньку на Марсі, сміливо можна було б ввести і наприкінці. Тому, якщо це було зроблено лише заради того, щоб Україна була у творі, то дуже шкода. Бо вводити, тільки аби було - це не ок.
Марс. От тут наче поплава якась суцільна, хоча спочатку сюжет розвивався доволі непогано. Українська діаспора конфронтує із ірландцями через горілку та віскі. Що? Чому? Для чого? Імена героїв - це взагалі треш, з боку теперішнього часу, що сталось, що людей почали так називати? Але нехай. Біда починається, коли на сцену виходять псевдореволюціонери. Найбільша проблема - це мотивація героїв. Діти, які нещодавно ще росли в тепличних умовах, різко стають гірше ісламістів, беруть до рук зброю. А заради чого? Чому Кирило приєднався до них, що керує його вчинками? Звідки Мервін настільки впевнений, що саме Анґлада винен у смерті батька? Чому Джилл стає наглухо відбитою на голову і винуватить Раду у смерті дитини, при наявних деяких доказів причетності росіян? Для мене це і багато чого іншого незрозуміло і під час читання виникало бажання пропустити всі події на Марсі. І знову до всього лихого у світі причетні росіяни. Мені б хотілося відійти від цієї тези хоча б в книжці, а то ситуації за вікном з головою вистачає.
Ну і на останок хотілося б поменше науково-технічного засилля в тексті, особливо в тих місцях, де це ну прямо зайве і заважає напруженості сюжету. Хоч і майже всі терміни, описи та поняття мені не нові, але як на мене їх забагато.
Підсумовуючи, історії на Землі я поставив би 5/5 та з нетерпінням чекаю на її продовження. А ось повість про Марс взагалі не зачепила, тому 1/5 і подальших подій я б хотів не знати, хоч це й неможливо)
January 17, 2025
“Колонія” Макса Кідрука — це насамперед та книжка, якої бракувало в українському літпроцесі. Ба більше — книжкова серія. Епічність, масштабність, сміливість. Починаючи від розмірів книжки та закінчуючи рівнем презентацій. Думаю, цим розмахом Кідрук багатьох дратує в тусовці (особливо умовне консервативне крило), але ця безстрашність мені імпонує. Не всі можуть дозволити собі написати книжку, від якої сам балдієш, жанрову історію про майбутнє та Марс, зробити це в своєму видавництві, і отримати успіх. Як кейс — дуже і дуже круто 🔥
Тепер про сюжет. Перед нами майбутнє — 2141 рік. Життя вирує як на Землі, так і на Марсі. Так само вирують смертельні епідемії — спочатку одна, потім інша. А ще вирують пристрасті — у кожного з персонажів починається нескучне життя вже з перших сторінок книжки. Від найвідомішої блогерки на Марсі до хворого на прогерію молекулярного програміста.
Задум дуже крутий. Особливо цікаво читати було на початку, коли ти не знаєш, чого очікувати від тексту на 900 сторінок, про який чув як супер позитивні відгуки, так і купу гейту. Коли тільки з’являються перші персонажі і починають творитись стрьомні події.
Реалізація — тут мені найважче оцінити. З одного боку, читати цікаво, і хочеться швидше дізнатись, що буде далі. З іншого боку, я часто втрачав інтерес до тексту через стрибки між справді багатьма персонажами та лініями (навіть попри те, що вони десь були пов’язані), надмірні деталі та описи, які мені радше заважали, ніж допомагали, та моментами відверто слабкими сценами, суть та розв’язку яких часто вловлював на початку. Бувало, я просто прогортував сторінки, особливо ближче до кінця, очима вловлюючи виключно ключові діалоги та речення.
🤔 Яка ж фінальна думка про “Колонію”? Як в одному з випусків “Запах слова” характеризували великі книжки — “Колонія” це біг бук. Нот грейт бук, бат біг бук. Рівно та однаково сильно написати таку велику книжку так само непросто, як і тривало читати її зі стабільним інтересом. Думаю, це той ризик, на який йдуть всі, хто береться за тексти 600+ сторінок. І писати, і читати.
Це серія, в яку варто принаймні спробувати зануритись, відчути себе в цьому майбутньому, в цьому наративі, з цими персонажами, і вже самому зрозуміти, наскільки тобі комфортно та цікаво там.
Ще більше відгуків та окололітературного шукайте в моєму книжковому блозі в Телеграмі
Тепер про сюжет. Перед нами майбутнє — 2141 рік. Життя вирує як на Землі, так і на Марсі. Так само вирують смертельні епідемії — спочатку одна, потім інша. А ще вирують пристрасті — у кожного з персонажів починається нескучне життя вже з перших сторінок книжки. Від найвідомішої блогерки на Марсі до хворого на прогерію молекулярного програміста.
Задум дуже крутий. Особливо цікаво читати було на початку, коли ти не знаєш, чого очікувати від тексту на 900 сторінок, про який чув як супер позитивні відгуки, так і купу гейту. Коли тільки з’являються перші персонажі і починають творитись стрьомні події.
Реалізація — тут мені найважче оцінити. З одного боку, читати цікаво, і хочеться швидше дізнатись, що буде далі. З іншого боку, я часто втрачав інтерес до тексту через стрибки між справді багатьма персонажами та лініями (навіть попри те, що вони десь були пов’язані), надмірні деталі та описи, які мені радше заважали, ніж допомагали, та моментами відверто слабкими сценами, суть та розв’язку яких часто вловлював на початку. Бувало, я просто прогортував сторінки, особливо ближче до кінця, очима вловлюючи виключно ключові діалоги та речення.
🤔 Яка ж фінальна думка про “Колонію”? Як в одному з випусків “Запах слова” характеризували великі книжки — “Колонія” це біг бук. Нот грейт бук, бат біг бук. Рівно та однаково сильно написати таку велику книжку так само непросто, як і тривало читати її зі стабільним інтересом. Думаю, це той ризик, на який йдуть всі, хто береться за тексти 600+ сторінок. І писати, і читати.
Це серія, в яку варто принаймні спробувати зануритись, відчути себе в цьому майбутньому, в цьому наративі, з цими персонажами, і вже самому зрозуміти, наскільки тобі комфортно та цікаво там.
Ще більше відгуків та окололітературного шукайте в моєму книжковому блозі в Телеграмі
July 9, 2023
…ти краще не звʼязуйся з росіянами. За останні пів тисячі років не було жодної угоди, яку б вони не розірвали, щойно це ставало для них вигідно.
це прям потужна книга з точки зору роботи автора. я далека від науки і не тямлю реальність/правильність багатьох описаних тут явищ, але за усіма цими описами лежить дуже пристойний брейншторм. з іншого боку, тут офігіти скільки героїв і сюжетних ліній і розкласти їх усі, пропрацювати і ніде не заплутатися - це теж ніфіга собі робота. ну і додаємо, що це перша книга, яку пан Кідрук випустив у власному видавництві, і виглядає вона ну дуже фірмово.
було складно читати через величезну кількість героїв і сюжетів, я довго плуталася. деякі лінії прописані з більшою кількістю зачіпок, які роблять їх цікавими і легко запамʼятовуються. деякі - більш важкі. оці політично-аграрні розборки на Марсі мене дуже знуджували і я ловила себе на тому, що бездумно бігаю очима по рядкам. як не дивно, історія марсіанських підлітків теж не зачепила аж до початку їхньої революції, але на той момент я вже остаточно заплуталася хто хороший, хто поганий, і закривала книгу приблизно з таким обличчям 😵💫
чомусь найцікавіше було читати лінії науковців з їхніми дослідами і пошуками відповіді. мабуть, якби ця історія була винесена окремою книжкою, мені би зайшло більше))
це прям потужна книга з точки зору роботи автора. я далека від науки і не тямлю реальність/правильність багатьох описаних тут явищ, але за усіма цими описами лежить дуже пристойний брейншторм. з іншого боку, тут офігіти скільки героїв і сюжетних ліній і розкласти їх усі, пропрацювати і ніде не заплутатися - це теж ніфіга собі робота. ну і додаємо, що це перша книга, яку пан Кідрук випустив у власному видавництві, і виглядає вона ну дуже фірмово.
було складно читати через величезну кількість героїв і сюжетів, я довго плуталася. деякі лінії прописані з більшою кількістю зачіпок, які роблять їх цікавими і легко запамʼятовуються. деякі - більш важкі. оці політично-аграрні розборки на Марсі мене дуже знуджували і я ловила себе на тому, що бездумно бігаю очима по рядкам. як не дивно, історія марсіанських підлітків теж не зачепила аж до початку їхньої революції, але на той момент я вже остаточно заплуталася хто хороший, хто поганий, і закривала книгу приблизно з таким обличчям 😵💫
чомусь найцікавіше було читати лінії науковців з їхніми дослідами і пошуками відповіді. мабуть, якби ця історія була винесена окремою книжкою, мені би зайшло більше))
January 21, 2023
Нові темні віки
З нетерпінням чекав на вихід цієї книги, яка хоч і не стала для мене одкровенням, але й не розчарувала.
Книга насторожувала своїм розміром, а потім деталізованістю (можливо, для когось це навпаки буде плюсом), але особисто для мене іноді ця художня книга починала видаватися більш схожою на енциклопедію з величезною кількістю гіперпосилань, які активуються автоматично. Мабуть, немає жодної сторінки, на якій персонажі не пояснювали б одне одному якісь терміни чи процеси й частіше всього вони так говорять, ніби зачитують це напряму з вікіпедії.
Думаю, книгу легко можна було б скоротити відсотків на 30.
Сюжет розвивається повільно, першу половину книги мені бракувало динаміки, але все ж спостерігати за сюжетом було цікаво, у цьому є якась магія текстів Кідрука.
Уся книга відчувається величезною передмовою до того, що почне відбуватися надалі. Спочатку нас дуже детально знайомлять з персонажами, їхніми трагедіями та побутом. Сподіваюсь, що пролог такий величезний через те, що історія буде справді грандіозною. Але в цьому є й проблема. Продовження, за словами автора, вийде років через 3, а чи згадаю я всі ці дрібні деталі і пояснення через 3 роки? Сумніваюсь. Та й перечитувати 900 сторінок тексту перед виходом другої книги теж не наважуся.
У загальному книга все ж таки захоплює і розповідає цікаві історії про колонізаторів та майбутнє землян.
Я однозначно чекатиму на продовження і зроблю передзамовлення при першій же нагоді.
З нетерпінням чекав на вихід цієї книги, яка хоч і не стала для мене одкровенням, але й не розчарувала.
Книга насторожувала своїм розміром, а потім деталізованістю (можливо, для когось це навпаки буде плюсом), але особисто для мене іноді ця художня книга починала видаватися більш схожою на енциклопедію з величезною кількістю гіперпосилань, які активуються автоматично. Мабуть, немає жодної сторінки, на якій персонажі не пояснювали б одне одному якісь терміни чи процеси й частіше всього вони так говорять, ніби зачитують це напряму з вікіпедії.
Думаю, книгу легко можна було б скоротити відсотків на 30.
Сюжет розвивається повільно, першу половину книги мені бракувало динаміки, але все ж спостерігати за сюжетом було цікаво, у цьому є якась магія текстів Кідрука.
Уся книга відчувається величезною передмовою до того, що почне відбуватися надалі. Спочатку нас дуже детально знайомлять з персонажами, їхніми трагедіями та побутом. Сподіваюсь, що пролог такий величезний через те, що історія буде справді грандіозною. Але в цьому є й проблема. Продовження, за словами автора, вийде років через 3, а чи згадаю я всі ці дрібні деталі і пояснення через 3 роки? Сумніваюсь. Та й перечитувати 900 сторінок тексту перед виходом другої книги теж не наважуся.
У загальному книга все ж таки захоплює і розповідає цікаві історії про колонізаторів та майбутнє землян.
Я однозначно чекатиму на продовження і зроблю передзамовлення при першій же нагоді.
July 6, 2025
Lepszego science fiction chyba w tym roku nie przeczytacie. No chyba, że autor uraczy nas kolejnym tomem serii Nowe Wieki Ciemne, które już w pierwszej odsłonie, są monumentalnym dziełem, nie tylko jeśli chodzi o objętość(1000 stron)ale i rozmach, z jakim ukraiński pisarz stworzył dwuplanetarny świat, w sumie całkiem niedalekiej przyszłości. Akcja dzieje się na Ziemi i na Marsie i choć na obu planetach mieszkają ludzie, to wiele ich dzieli i może prowadzić do konfliktu i kosmicznych niesnasek. Jednak historia tego czy innego bohatera nie jest tu najważniejsza, bo książka, jak to często bywa w tym gatunku to przede wszystkim refleksja nad ludzką naturą, tego jak wykorzystujemy zdobycze techniki i czy jako Homo sapiens mamy przyszłość, kolonizując kolejne planety. Wszystko to podane jest w fantastycznym sosie, który aż kipi od niepokoju, pewnego rodzaju osamotnienia i niebezpieczeństwa, bo Kosmos wcale nie okazuje się przyjaznym miejscem i nie wita nas z otwartymi ramionami. No i wszystkie nasze przywary też dają o sobie znać, wtedy kiedy jest źle i kiedy nie powinny, ach ta ludzkość! Widać, że autor popracował nad psychologią każdej z postaci, czyniąc ją interesującą i taką z krwi i kości, gdzie można im kibicować, ale nie przyjmować bezkrytycznie, bo chyba żaden z bohaterów nie jest kryształowy. Na uwagę zasługuję też przygotowanie naukowe twórcy, co szczególnie widać w rozdziałach mocno traktujących o fizyce czy biotechnologii. Nie jest to tylko kreacja. Ona bazuje na aktualnej wiedzy, przez co książka jest bardzo wiarygodna. Nie widzę tu słabych punktów i jestem pełen zachwytu nad tą książką. Wyszła Maxowi Kidrukowi rzecz bardzo poważna, stawiająca pytania o rzeczy najważniejsze, gdzie wizja przyszłości jest tylko dla nich kostiumem, ale bardzo pięknym i urzekającym. Nie wiem kiedy ten tom doczeka się kontynuacji, ale będę czytał go w ciemno, skoro Kolonia okazała się takim arcydziełem. Polecam!
Za książkę dziękuję @insignis_media
Za książkę dziękuję @insignis_media
January 15, 2023
"На кий хер ми приперли на Марс трембіту?"
- Макс Кідрук, "Нові Темні Віки. Колонія"
Моє перше знайомство з творчістю автора, буду чесний - зацікавився книжкою перш за все через "обалкдинку", а саме - тривимірні рендери марсіанських колоній. Я розсудив, що якщо автор заморочився з деталізацією аж настільки, то з рештою книги також все має бути на висоті.
Здебільшого виявився правий :)
Отже, що сподобалось:
- Сюжет та структура. Книжку дуже цікаво читати, деколи події закручувались в незручний для мене час, який я планував присвятити сну, і досить часто доводилось робити вибір не на користь сну :) Також чудово зайшов формат з POV-главами персонажів та відсутність однозначно позитивних героїв з сильним моральним компасом. Перед прочитанням у мене були сумніви щодо того, наскільки органічно може виглядати істотна українська діаспора на Марсі, втім сюжетне обгрунтування для цього виявилось досить простим та пристойним. Гумору не те щоб було дуже багато, але там де він зустрічався - був здебільшого доречним.
- Науково-популярна частина. Можливо якби я був експертом в якійсь із дотичних сфер, мав би нарікання, але як у читача в мене майже не виникло питань щодо припущень автора відносно світу майбутнього (про ті що виникли - нижче). Приємно, що усі джерела натхнення перелічені в кінці книги і за бажання можна заглибитись в тему, що зацікавила.
- Візуалізації та ілюстрації. Їх не те щоб багато, але достатньо, щоб тим, у кого поганенько з просторовою уявою (як от у мене), мали на що спертися при прочитанні. Також корисними є додатки, де розповідається про складнощі міжпланетних перельотів з точки зору орбітальної механіки, та інші деталі типу марсіанського літочислення, сукупність яких допомагає зануритись у світ книжки. Та і загалом, якщо говорити про саму книжку - якість видання відмінна, зручно тримати в руках та читати в різних конфігураціях, не зважаючи на розмір.
Втім, були моменти, які мене трохи або сильно (роз)дратували протягом або в кінці прочитання, повз які я пройшов би якби книга загалом мені не сподобалась так як "Колонія". Отже, зупинюсь на кожному окремо:
- "Дрібна крінжа". Це досить субʼєктивно, але якщо підсумовувати всі "камінці" об які я спотикався при прочитанні, то проситься саме таке визначення. Гіперфіксація українців на горілці, "солдафони" що неадекватно поводяться в присутності жінок, авторитаризм діаспори, імпліцитний троп "у азіатів маленькі пісюни" (на щастя, третьорядний в самому сюжеті) - начебто надто дрібні моменти щоб про них згадувати окремо, але їх достатньо щоб змазати враження від сюжету з "цілком приємне" на "загалом приємне".
- Відкриті кінцівки. На мій смак їх після прочитання книги залишилось забагато, навіть зважаючи на те що це лише перша книга в серії.
- Світ майбутнього - це світ теперішнього. В 2141 році люди все ще гуглять, дивляться ютуб тощо. Так, зʼявились нові гравці в технологічному світі, але лише в нових нішах, в той же час основні гравці в існуючих технологічних напрямках все ті ж. В цьому напрямку динаміка не те що була екстрапольована - вона ніби просто застигла з 2020х років.
- Політика майбутнього - це політика теперішнього Схожі відчуття і від політичного ландшафту Землі. Від 120 років історичного процесу очікуєш якоїсь перетасовки глобальних сил, натомість список держав - основних гравців на світовій арені все той же (і в ньому щось забула російська фередація), а під кінець подій книги відчуваєш ніби читаєш не фантастичну книжку, а сатиричний памфлет на світ 2022 року.
- Безсмертя. Від наявності у людства такої масштабної штуки як, буквально, "сиворотка безсмертя", хотілось би очікувати значно більших соціально-політичних наслідків, а використання її виключно для нейтралізації негативних ефектів перебування на Марсі викликає такі ж відчуття, як і машина часу, яку дають школярам для оптимізації навчального розкладу ;)
- Деякі персонажі дуже тупо вчиняють. На початку тексту згадується, що населення Землі щойно відходить від страшної пандемії, в середині тексту відбувається декілька епізодів де хотілось просто волати "якого хера ніхто не проходить карантин", це можна було б пояснити сюжетною задумкою але навіть далі ретроспективно ніхто не згадує цей момент як *тупа поведінка якої можна було легко уникнути*. Те ж саме - стосовно . Те ж саме - стосовно . З одного боку, для деяких персонажів хотілось би трохи більше описувати передумови для їхніх подій, оскільки "сильні" вчинки потребують відповідно прописаної мотивації та арки персонажа. З іншого боку, деякі сюжетні ходи які автор очевидно задумував як "аха"-моменти, було легко розгледіти за кілометр, і коли в тексті я доходив до їх розкриття, то дивувався, бо думав що автор вже давно поклав складання 2+2 на самого читача і мав би іти далі.
- Підсилення стигматизації певних груп людей. Мені досить дивно було виявити, що персонаж з прогерією , а персонаж з ОКР . Такі "яскраві" поєднання зовнішніх характеристик людей з їхніми вчинками характерні та зрозумілі для часів Френка Герберта чи Орсона Скотта Карда, але в 21 сторіччі це читати вже якось не тойво.
Втім, навіть зважаючи на перелічені моменти, загалом вийшов цілком самодостатній хард саєнс фікшн на високому рівні, продовження якого я буду очікувати з нетерпінням. Сподіваюсь, наступні книги в серії будуть лише нарощувати в якості :)
Сюжет 9/10
Науковість 10/10
Консистентність світу 8/10
Послідовність героїв 7/10
dnf
September 6, 2024За останні декілька днів пару раз намагалася читати далі, але відверто мені зовсім не цікаво. Якось немає думці за що зачепитися і просто - ні, не хочу мучити себе цим гроссбухом. Є цікавіші історії.
September 13, 2025
czytałam tę cegłę 50 lat, ale było warto
February 18, 2025
Та ну ні- хіба так можна? Це ж протизаконно отак кидати людей) на самому цікавому місці
Це було ой як потужно.
Буде відгук на каналі https://youtube.com/@zasvit?si=PvtSrw...
Це було ой як потужно.
Буде відгук на каналі https://youtube.com/@zasvit?si=PvtSrw...
October 7, 2025
4.25⭐
September 3, 2025
Audiobook.
Bardzo dobre to było. Wręcz imponujące jeśli chodzi o skalę i rozmach. To dopiero pierwszy tom trylogii(?), a liczy ponad tysiąc stron. Ktoś kto lubi opasłe tomiszcza - będzie w niebie. Ponieważ fabularnie autor dowozi.
Po pierwsze - to świetne połączenie sci-fi i akcji. Dawno czegoś tak brawurowego nie czytałem. Sci-fi jest podane w sposób bardzo bogaty i jednocześnie przystępny. Bez silenia się na jakieś mind blowing pomysły. Autor twardo stąpa po ziemi.
Po drugie - wspomniana skala. Fabuła rozpięta jest bardzo szeroko zarówno na Ziemi, jak i na Marsie.
Po trzecie - bohaterowie. Nie ma jednego, jest od kilku do kilkunastu. Nawet postacie epizodyczne nie są papierowe, autor daje im miejsce, aby ożyły choćby tylko przez rozdział.
Po czwarte - choć łączy się z drugim. Świat, scenografia jest dopracowana. W szczególe i ogóle.
Jeszcze o czymś co w sumie jest dosyć subiektywne i ocenne, ale nie mogę nie wspomnieć.
Wizja przyszłości jest ciekawie skomponowana. Z jednej strony fabuła toczy się za jakieś sto dwadzieścia lat, trochę więcej może. Autor postanowił jednak nie nasycać jej „nowością”. Stąd, na przykład, telewizja nadal ma się dobrze, internet też sie nie zmienił. Bohaterowie używają telefonów, tabletów. Nie ma tu kosmicznych napędów, super aut i sprzętu, krótko pisząc całego bajeru z fantastycznego anturażu. Niemniej jest kolonia na Marsie, statki kosmiczne latają trochę szybciej niż teraz, sprzęt jest nowocześniejszy i wydajniejszy.
Jeśli chodzi o funkcjonowanie świata to również jest sporo znajomych tematów. Geopolityka nie uległa wielkiemu przeobrażeniu. Rosja nadal jest zła i dybie na Ukrainę i nie tylko. Chiny wciąż ostrzą sobie zęby na Tajwan. USA mają problemy wewnętrzne z powodu populistycznego kandydata na prezydenta wprost porównywanego do Donalda Trumpa (tylko inteligentniejszego).
To może się podobać, choć rozumiem jeśli ktoś może to uznać za wadę. Ja to kupiłem, bo wszystko jest spójne ze sobą i dobrze działa.
Słuchałem tej powieści z dużą przyjemnością, choć z przerwą urlopową. I nie mogę się doczekać ciągu dalszego.
Bardzo dobre to było. Wręcz imponujące jeśli chodzi o skalę i rozmach. To dopiero pierwszy tom trylogii(?), a liczy ponad tysiąc stron. Ktoś kto lubi opasłe tomiszcza - będzie w niebie. Ponieważ fabularnie autor dowozi.
Po pierwsze - to świetne połączenie sci-fi i akcji. Dawno czegoś tak brawurowego nie czytałem. Sci-fi jest podane w sposób bardzo bogaty i jednocześnie przystępny. Bez silenia się na jakieś mind blowing pomysły. Autor twardo stąpa po ziemi.
Po drugie - wspomniana skala. Fabuła rozpięta jest bardzo szeroko zarówno na Ziemi, jak i na Marsie.
Po trzecie - bohaterowie. Nie ma jednego, jest od kilku do kilkunastu. Nawet postacie epizodyczne nie są papierowe, autor daje im miejsce, aby ożyły choćby tylko przez rozdział.
Po czwarte - choć łączy się z drugim. Świat, scenografia jest dopracowana. W szczególe i ogóle.
Jeszcze o czymś co w sumie jest dosyć subiektywne i ocenne, ale nie mogę nie wspomnieć.
Wizja przyszłości jest ciekawie skomponowana. Z jednej strony fabuła toczy się za jakieś sto dwadzieścia lat, trochę więcej może. Autor postanowił jednak nie nasycać jej „nowością”. Stąd, na przykład, telewizja nadal ma się dobrze, internet też sie nie zmienił. Bohaterowie używają telefonów, tabletów. Nie ma tu kosmicznych napędów, super aut i sprzętu, krótko pisząc całego bajeru z fantastycznego anturażu. Niemniej jest kolonia na Marsie, statki kosmiczne latają trochę szybciej niż teraz, sprzęt jest nowocześniejszy i wydajniejszy.
Jeśli chodzi o funkcjonowanie świata to również jest sporo znajomych tematów. Geopolityka nie uległa wielkiemu przeobrażeniu. Rosja nadal jest zła i dybie na Ukrainę i nie tylko. Chiny wciąż ostrzą sobie zęby na Tajwan. USA mają problemy wewnętrzne z powodu populistycznego kandydata na prezydenta wprost porównywanego do Donalda Trumpa (tylko inteligentniejszego).
To może się podobać, choć rozumiem jeśli ktoś może to uznać za wadę. Ja to kupiłem, bo wszystko jest spójne ze sobą i dobrze działa.
Słuchałem tej powieści z dużą przyjemnością, choć z przerwą urlopową. I nie mogę się doczekać ciągu dalszego.
January 9, 2023
Окай, я це зробив, я це подужав.
Доволі непагана річ, насправді. Якби не одне але: 900 сторінок тексту (ну добре, трохи менше, якщо не рахувати допи), і все шоби шо? Правильно, шоби довго довго розкачуватися, потім ще трішки розкачатися, і далі переходити в режим очікування другого тому.
Так, перший том - це навіть не зав'язка циклу, це немов би тільки тизер якийсь. Будьте готові до цього, і думайте чи потрібно вам зараз читати цей тизер чи все ж почекати наступного тому (томів?).
Але все ж, роман таки хороший, до��ротний, трішки водянистий, але то вже дрібниці
Доволі непагана річ, насправді. Якби не одне але: 900 сторінок тексту (ну добре, трохи менше, якщо не рахувати допи), і все шоби шо? Правильно, шоби довго довго розкачуватися, потім ще трішки розкачатися, і далі переходити в режим очікування другого тому.
Так, перший том - це навіть не зав'язка циклу, це немов би тільки тизер якийсь. Будьте готові до цього, і думайте чи потрібно вам зараз читати цей тизер чи все ж почекати наступного тому (томів?).
Але все ж, роман таки хороший, до��ротний, трішки водянистий, але то вже дрібниці
July 12, 2025
Czy Mars to naprawdę nowy początek, czy po prostu inna wersja naszego kurwidołka
Max Kidruk z książką Kolonia podjął się nie lada wyzwania stworzyć opowieść, która nie tylko wciągnie nas w futurystyczną wizję Marsa, ale także sprawi, że zaczniemy zastanawiać się, co się stanie, gdy całe ludzkość zdecyduje, że Ziemia nie jest już wystarczająco dobra. W rezultacie dostajemy książkę, która balansuje na granicy pomiędzy ambitnym science fiction a nieco złożoną, socjologiczną analizą ludzkich postaw w obliczu ekstremalnych warunków. Czy udało mu się zrealizować tę misję? Tak, ale wcale nie w sposób, w jaki bym tego oczekiwał.
Erikson Martin i Elsberg?
Od samego początku Kolonia przypomina coś, co mogło wyjść spod pióra George'a R.R. Martina, gdyby Martin wpadł na pomysł stworzenia wielkiej epopei o Marsie. Kidruk zabiera nas w podróż poprzez liczne perspektywy bohaterów, gdzie każda postać opowiada nam swoją wersję wydarzeń, ale z zastrzeżeniem, że to część większego obrazu. O ile Martin buduje swój świat przez lata (i nie, nie mamy tu na myśli czekania na następny tom przez kilka dekad), Kidruk wprowadza nas do swojego sci-fi uniwersum w bardzo „zamaszysty” sposób.
W pewnym sensie widzę też podobieństwa między stylem Maxa Kidruka a Elsbergiem Podobnie jak Elsberg, Kidruk buduje napięcie wokół technologicznych zagrożeń i globalnych kryzysów, ale z tą różnicą, że Kolonia ma głębszy, bardziej filozoficzny wymiar. bydwaj autorzy umiejętnie balansują między technologiczną precyzją a osobistymi dramatami bohaterów, choć Kidruk skupia się na ludziach uwięzionych w ekstremalnych warunkach kolonialnych, a Elsberg częściej stawia na szybkie, sensacyjne tempo.
Tworzy to więc bardzo ciekawy i unikatowy klimat powieści. Co więcej Kolonia to Malazan sci-fi w wersji light w tym sensie, że: Jeśli kiedykolwiek marzyliście o książce, która bezceremonialnie wprowadzi was do swojego świata i nie zamierza tłumaczyć żadnych zasad, to Kolonia jest książką, która nie ma zamiaru trzymać za rękę. Oczywiście, po pewnym czasie przyzwyczajamy się do zawiłości i skomplikowanych zależności między postaciami, ale początkowy chaos może przypominać trochę próbę ogarnięcia wojny domowej w jednym akapicie. Jednak weterani Malazańscy będą się cieszyć. Te braku tłumaczenia dotyczą głownie świata/postaci/fabuły elementy technologiczne są subtelnie tłumaczone.
Nie licz na szybki lot
To nie jest książka, która porywa cię już od pierwszej strony. Kolonia jest jak mój zapał czytelniczy na GR odznaczam, że zacząłem później po 2 dniach update, że mam 10% książki a za następny dzień ją kończę. Dla niecierpliwych to może być test cierpliwości, bo przez pierwsze 60–70% książki ciężko jest wyczuć, dokąd ta opowieść zmierza. o ciekawe, im dalej brniemy w tę mroczną przyszłość, tym bardziej wkraczamy w pełen chaos gdzie tempo narasta, a wydarzenia składają się w obraz, na który czekam rzez wiele, wiele stron. I wtedy wreszcie jak z nieśmiałego płomienia wybucha prawdziwa eksplozja napięcia.
Jeśli zatem oczekuje się, że w każdej chwili Mars wybuchnie, ludzie zaczną latac w próżni, a roboty zaczną robić porządek, to od razu uprzedzam musicie uzbroić się w cierpliwość. Kidruk buduje swoje napięcie w sposób mistrzowski, ale powoli i bez żadnych skrupułów.
Każdy ma coś na sumieniu (i nie tylko)
W Kolonii postacie to nie jedynie funkcje fabularne, ale… no cóż, w sumie wiele z nich to trochę funkcje fabularne, ale za to jak są to jakieś funkcje fabularne, nie są ni jakie. Kidruk sięgnął po coś, co wydaje się być najbardziej satysfakcjonującym sposobem rozwoju bohaterów czyli w pieprzył je w szarość. Nikt nie jest bez winy. Nawet ci, którzy próbują być bohaterami, mają swoje ciemne strony i tajemnice, które odbijają się w kolejnych decyzjach, które podejmują w obliczu kryzysu. Dlatego tak bardzo śmierci mi PLiG od Martina.
I tu pojawia się ogromna zaleta narracji tej książki nie musimy czekać na to, by zrozumieć postaci, bo dzięki zmianom perspektywy dostajemy szerszy obraz ich motywacji, co czasami może wywołać emocjonalne rozbicie. Nie sposób zapomnieć o brutalnej rzeczywistości, którą Mars jawi się jako gigantyczna klatka, w której każdy z bohaterów staje przed wyborem, który może zadecydować o jego przyszłości.
Warto jednak zaznaczyć, że przy całej tej różnorodności postaci wciąż brakuje takich, które byłyby w stanie naprawdę wbić się w pamięć. Kidruk nie daje nam bohaterów, którzy są charyzmatyczni w tradycyjny sposób, co może rozczarować tych, którzy szukają czegoś bardziej jednoznacznego.
Martwa strefa - Mars czy Ziemia?
Teraz dochodzimy do jednej z najważniejszych rzeczy w Kolonii jej tła. Kidruk stworzył świat, który nie jest „futurystyczny” w klasycznym sensie. To nie jest obraz Marsa, który świeci w słońcu, z bujnymi, zielonymi ogrodami, gdzie życie toczy się w najlepszym porządku. Mars jest mroczny, ciężki, pełen ludzkich błędów. Społeczna hierarchia, przemoc, izolacja, a do tego mutacje biologiczne to właśnie tam rozgrywa się większość akcji. Kidruk nie bawi się w „romantyzowanie” przyszłości. Mars w jego oczach to ciągła walka z tym, co można nazwać ludzką naturą w ekstremalnych warunkach. Kolonizacja to nie złoty bilet, a raczej tragiczna próba odnalezienia sensu w miejscu, które nie ma nic wspólnego z utopią.
A Ziemia? Ziemia, cóż… nie jest już tym, czym była. Wirusy, pandemie, a także globalna niestabilność sprawiają, że rodzaj ludzki jest skazany na porażkę przynajmniej w oczach tych, którzy muszą walczyć o przeżycie na Marsie.
W „Kolonii” Kidruk wyraźnie krytykuje amerykański sposób myślenia o przyszłości, który ma swoje korzenie w kolonialnym podejściu: „Drill, baby, drill”, czyli bezmyślne eksploatowanie zasobów bez dbałości o konsekwencje. Zamiast ratować Ziemię, ludzkość myśli o przeniesieniu się na Marsa, traktując go jak kolejną „kopalnię” surowców. Kidruk ukazuje ten sposób myślenia jako kontynuację starych błędów kolonializmu tylko teraz zamiast „podbijać” inne kraje, podbijamy planety. Mars w jego książce staje się symbolem technologicznej wyższości, która nie rozwiązuje problemów, lecz je przenosi. To nie utopia, lecz kolejna ziemska pułapka, która pokazuje, że zmiana planety to nie rozwiązanie, jeśli nie zmienimy sposobu myślenia o zasobach i przyszłości.
Odsłania on naiwność marzeń o terraformacji Marsa, pokazując, że to nie jest łatwa ani realna wizja. Zamiast romantyzować „zielony Mars” utopię, w której ludzkość zakłada raj na czerwonej planecie autor uświadamia, że terraformacja to zadanie na granicy niemożliwości. W książce widzimy, jak technologia ma swoje ograniczenia, a marzenia o przekształceniu Marsa w drugi dom stają się raczej kosztownym, niekończącym się projektem pełnym trudności. To swoisty realizm, który obnaża idealistyczne podejście do kolonizacji innych planet, zmuszając czytelnika do zastanowienia się, czy naprawdę jesteśmy gotowi na taki krok. Kidruk wprowadza do tej wizji surową prawdę. Mars nie jest gotowym rajem, a raczej nowym polem bitwy z naturą i czasem.
Bez złudzeń
W Kolonii Kidruk nie stawia pytań o to, czy ludzkość jest gotowa do zasiedlania innych planet, ale raczej o to, czy w ogóle da się uciec przed sobą samym. Mars to symbol dla całej ludzkości pokazuje, że gdziekolwiek pójdziemy, nasze problemy, konflikty i mroczne skłonności będziemy zabierać ze sobą.
Kidruk nie sugeruje tu żadnych optymistycznych zakończeń. Raczej zmusza nas do konfrontacji z tym, co może nas czekać, gdy zabraknie nam naszej matki Ziemi, a my będziemy musieli stawić czoła nowemu światu, w którym nie da się po prostu nacisnąć przycisku „restart” i zacząć od nowa.
Kolonia: zbawienie czy Kara. Podsumowanie
Kolonia to książka, która nie będzie łatwa. Ma swoje momenty chaosu, przeskoków i zawiłości. Niezbyt przystępna w początkowych częściach, rozkręca się jednak w taki sposób, że na końcu trudno się oderwać. Max Kidruk stworzył książkę, która zmusza do myślenia, wywołuje dreszcze i pozostawia z pytaniem, co się stanie, gdy przyjdzie nam naprawdę stanąć na progu kolonizacji. Bo choć Kolonia jest science fiction, to nie sposób nie poczuć, że to nasza rzeczywistość w przyszłości. Jeśli dalej będziemy wyzyskiwać ziemie.
Max Kidruk z książką Kolonia podjął się nie lada wyzwania stworzyć opowieść, która nie tylko wciągnie nas w futurystyczną wizję Marsa, ale także sprawi, że zaczniemy zastanawiać się, co się stanie, gdy całe ludzkość zdecyduje, że Ziemia nie jest już wystarczająco dobra. W rezultacie dostajemy książkę, która balansuje na granicy pomiędzy ambitnym science fiction a nieco złożoną, socjologiczną analizą ludzkich postaw w obliczu ekstremalnych warunków. Czy udało mu się zrealizować tę misję? Tak, ale wcale nie w sposób, w jaki bym tego oczekiwał.
Erikson Martin i Elsberg?
Od samego początku Kolonia przypomina coś, co mogło wyjść spod pióra George'a R.R. Martina, gdyby Martin wpadł na pomysł stworzenia wielkiej epopei o Marsie. Kidruk zabiera nas w podróż poprzez liczne perspektywy bohaterów, gdzie każda postać opowiada nam swoją wersję wydarzeń, ale z zastrzeżeniem, że to część większego obrazu. O ile Martin buduje swój świat przez lata (i nie, nie mamy tu na myśli czekania na następny tom przez kilka dekad), Kidruk wprowadza nas do swojego sci-fi uniwersum w bardzo „zamaszysty” sposób.
W pewnym sensie widzę też podobieństwa między stylem Maxa Kidruka a Elsbergiem Podobnie jak Elsberg, Kidruk buduje napięcie wokół technologicznych zagrożeń i globalnych kryzysów, ale z tą różnicą, że Kolonia ma głębszy, bardziej filozoficzny wymiar. bydwaj autorzy umiejętnie balansują między technologiczną precyzją a osobistymi dramatami bohaterów, choć Kidruk skupia się na ludziach uwięzionych w ekstremalnych warunkach kolonialnych, a Elsberg częściej stawia na szybkie, sensacyjne tempo.
Tworzy to więc bardzo ciekawy i unikatowy klimat powieści. Co więcej Kolonia to Malazan sci-fi w wersji light w tym sensie, że: Jeśli kiedykolwiek marzyliście o książce, która bezceremonialnie wprowadzi was do swojego świata i nie zamierza tłumaczyć żadnych zasad, to Kolonia jest książką, która nie ma zamiaru trzymać za rękę. Oczywiście, po pewnym czasie przyzwyczajamy się do zawiłości i skomplikowanych zależności między postaciami, ale początkowy chaos może przypominać trochę próbę ogarnięcia wojny domowej w jednym akapicie. Jednak weterani Malazańscy będą się cieszyć. Te braku tłumaczenia dotyczą głownie świata/postaci/fabuły elementy technologiczne są subtelnie tłumaczone.
Nie licz na szybki lot
To nie jest książka, która porywa cię już od pierwszej strony. Kolonia jest jak mój zapał czytelniczy na GR odznaczam, że zacząłem później po 2 dniach update, że mam 10% książki a za następny dzień ją kończę. Dla niecierpliwych to może być test cierpliwości, bo przez pierwsze 60–70% książki ciężko jest wyczuć, dokąd ta opowieść zmierza. o ciekawe, im dalej brniemy w tę mroczną przyszłość, tym bardziej wkraczamy w pełen chaos gdzie tempo narasta, a wydarzenia składają się w obraz, na który czekam rzez wiele, wiele stron. I wtedy wreszcie jak z nieśmiałego płomienia wybucha prawdziwa eksplozja napięcia.
Jeśli zatem oczekuje się, że w każdej chwili Mars wybuchnie, ludzie zaczną latac w próżni, a roboty zaczną robić porządek, to od razu uprzedzam musicie uzbroić się w cierpliwość. Kidruk buduje swoje napięcie w sposób mistrzowski, ale powoli i bez żadnych skrupułów.
Każdy ma coś na sumieniu (i nie tylko)
W Kolonii postacie to nie jedynie funkcje fabularne, ale… no cóż, w sumie wiele z nich to trochę funkcje fabularne, ale za to jak są to jakieś funkcje fabularne, nie są ni jakie. Kidruk sięgnął po coś, co wydaje się być najbardziej satysfakcjonującym sposobem rozwoju bohaterów czyli w pieprzył je w szarość. Nikt nie jest bez winy. Nawet ci, którzy próbują być bohaterami, mają swoje ciemne strony i tajemnice, które odbijają się w kolejnych decyzjach, które podejmują w obliczu kryzysu. Dlatego tak bardzo śmierci mi PLiG od Martina.
I tu pojawia się ogromna zaleta narracji tej książki nie musimy czekać na to, by zrozumieć postaci, bo dzięki zmianom perspektywy dostajemy szerszy obraz ich motywacji, co czasami może wywołać emocjonalne rozbicie. Nie sposób zapomnieć o brutalnej rzeczywistości, którą Mars jawi się jako gigantyczna klatka, w której każdy z bohaterów staje przed wyborem, który może zadecydować o jego przyszłości.
Warto jednak zaznaczyć, że przy całej tej różnorodności postaci wciąż brakuje takich, które byłyby w stanie naprawdę wbić się w pamięć. Kidruk nie daje nam bohaterów, którzy są charyzmatyczni w tradycyjny sposób, co może rozczarować tych, którzy szukają czegoś bardziej jednoznacznego.
Martwa strefa - Mars czy Ziemia?
Teraz dochodzimy do jednej z najważniejszych rzeczy w Kolonii jej tła. Kidruk stworzył świat, który nie jest „futurystyczny” w klasycznym sensie. To nie jest obraz Marsa, który świeci w słońcu, z bujnymi, zielonymi ogrodami, gdzie życie toczy się w najlepszym porządku. Mars jest mroczny, ciężki, pełen ludzkich błędów. Społeczna hierarchia, przemoc, izolacja, a do tego mutacje biologiczne to właśnie tam rozgrywa się większość akcji. Kidruk nie bawi się w „romantyzowanie” przyszłości. Mars w jego oczach to ciągła walka z tym, co można nazwać ludzką naturą w ekstremalnych warunkach. Kolonizacja to nie złoty bilet, a raczej tragiczna próba odnalezienia sensu w miejscu, które nie ma nic wspólnego z utopią.
A Ziemia? Ziemia, cóż… nie jest już tym, czym była. Wirusy, pandemie, a także globalna niestabilność sprawiają, że rodzaj ludzki jest skazany na porażkę przynajmniej w oczach tych, którzy muszą walczyć o przeżycie na Marsie.
W „Kolonii” Kidruk wyraźnie krytykuje amerykański sposób myślenia o przyszłości, który ma swoje korzenie w kolonialnym podejściu: „Drill, baby, drill”, czyli bezmyślne eksploatowanie zasobów bez dbałości o konsekwencje. Zamiast ratować Ziemię, ludzkość myśli o przeniesieniu się na Marsa, traktując go jak kolejną „kopalnię” surowców. Kidruk ukazuje ten sposób myślenia jako kontynuację starych błędów kolonializmu tylko teraz zamiast „podbijać” inne kraje, podbijamy planety. Mars w jego książce staje się symbolem technologicznej wyższości, która nie rozwiązuje problemów, lecz je przenosi. To nie utopia, lecz kolejna ziemska pułapka, która pokazuje, że zmiana planety to nie rozwiązanie, jeśli nie zmienimy sposobu myślenia o zasobach i przyszłości.
Odsłania on naiwność marzeń o terraformacji Marsa, pokazując, że to nie jest łatwa ani realna wizja. Zamiast romantyzować „zielony Mars” utopię, w której ludzkość zakłada raj na czerwonej planecie autor uświadamia, że terraformacja to zadanie na granicy niemożliwości. W książce widzimy, jak technologia ma swoje ograniczenia, a marzenia o przekształceniu Marsa w drugi dom stają się raczej kosztownym, niekończącym się projektem pełnym trudności. To swoisty realizm, który obnaża idealistyczne podejście do kolonizacji innych planet, zmuszając czytelnika do zastanowienia się, czy naprawdę jesteśmy gotowi na taki krok. Kidruk wprowadza do tej wizji surową prawdę. Mars nie jest gotowym rajem, a raczej nowym polem bitwy z naturą i czasem.
Bez złudzeń
W Kolonii Kidruk nie stawia pytań o to, czy ludzkość jest gotowa do zasiedlania innych planet, ale raczej o to, czy w ogóle da się uciec przed sobą samym. Mars to symbol dla całej ludzkości pokazuje, że gdziekolwiek pójdziemy, nasze problemy, konflikty i mroczne skłonności będziemy zabierać ze sobą.
Kidruk nie sugeruje tu żadnych optymistycznych zakończeń. Raczej zmusza nas do konfrontacji z tym, co może nas czekać, gdy zabraknie nam naszej matki Ziemi, a my będziemy musieli stawić czoła nowemu światu, w którym nie da się po prostu nacisnąć przycisku „restart” i zacząć od nowa.
Kolonia: zbawienie czy Kara. Podsumowanie
Kolonia to książka, która nie będzie łatwa. Ma swoje momenty chaosu, przeskoków i zawiłości. Niezbyt przystępna w początkowych częściach, rozkręca się jednak w taki sposób, że na końcu trudno się oderwać. Max Kidruk stworzył książkę, która zmusza do myślenia, wywołuje dreszcze i pozostawia z pytaniem, co się stanie, gdy przyjdzie nam naprawdę stanąć na progu kolonizacji. Bo choć Kolonia jest science fiction, to nie sposób nie poczuć, że to nasza rzeczywistość w przyszłości. Jeśli dalej będziemy wyzyskiwać ziemie.
January 23, 2024
Найтяжче у «Колонії. Нові темні віки» Кідрука зовсім не вага. Книжка якраз, не зважаючи на товщину, не дуже важка, моя сумка носила і важчі.
Найтяжче — це тепер дочекатись продовження. Бо, бляха, це свинство так закінчувати першу книгу) Ні, я підозрювала, що там в кінці буде інтрига, але щоб таке-е-е.
Я купила книгу влітку і вона почала вилежуватись на полиці. У мене майже всі книги вилежуються, як скатерті в маминому комоді, і чекають на свій момент. Але зненацька я почула начитаний уривок «Колонії» на АБУК і все, мене зачепило.
Начитка і музичний супровід настільки круті, що я не зчулась, як купила «Колонію» і вже слухала, читаючи паперову книжку коли сідали навушники (там начитано 43 години, навушникам постійно наставала клямка) Але я вам раджу, зайдіть на АБУК і послухайте уривок, це ж любов з першого звуку! Хоча в паперової книги теж є свій шарм, вона ілюстрована і має необхідні списки дійових осіб, в яких спочатку можна трохи загубитись. Ну бо Кідрук створив цілий світ на двох планетах (може на трьох, але це не точно) і там таке життя бурлить, шо ого-го!
Я думала, що це буде трохи схоже на трилогію про Марс Кіма Робінсона, де читач слідкуватиме за тим, як людство прибуває на червону планету і починає її колонізовувати та змінювати, долаючи перешкоди. Але ні, там все цікавіше, це історія про людей і усе, з нами повʼязане: інтриги, сенсації, розслідування. Хоча виклики, звісно, там теж є: пошук води, боротьба із грибком, який нищить врожаї, але так щоб не знищити корисні бактерії (вгадайте, яка діаспора вирощує смачні овочі). Але без зайвої деталізації процесів.
Я не хочу спойлерить і писать багато, вам он є що почитати. Тому просто скажу: буде цікаво, але розповідь урветься на найцікавішому. І моя вам порада: не привʼязуйтесь до персонажів)
Оце була б екранізація на Нетфліксі! Взагалі я страшенно хочу переклад на англійську мову, щоб книга стала там вірусною фантастикою, і щоб американці це читали і може бачили збоку, як легко і тупо вони вкладають свої голови у російські пастки.
Найтяжче — це тепер дочекатись продовження. Бо, бляха, це свинство так закінчувати першу книгу) Ні, я підозрювала, що там в кінці буде інтрига, але щоб таке-е-е.
Я купила книгу влітку і вона почала вилежуватись на полиці. У мене майже всі книги вилежуються, як скатерті в маминому комоді, і чекають на свій момент. Але зненацька я почула начитаний уривок «Колонії» на АБУК і все, мене зачепило.
Начитка і музичний супровід настільки круті, що я не зчулась, як купила «Колонію» і вже слухала, читаючи паперову книжку коли сідали навушники (там начитано 43 години, навушникам постійно наставала клямка) Але я вам раджу, зайдіть на АБУК і послухайте уривок, це ж любов з першого звуку! Хоча в паперової книги теж є свій шарм, вона ілюстрована і має необхідні списки дійових осіб, в яких спочатку можна трохи загубитись. Ну бо Кідрук створив цілий світ на двох планетах (може на трьох, але це не точно) і там таке життя бурлить, шо ого-го!
Я думала, що це буде трохи схоже на трилогію про Марс Кіма Робінсона, де читач слідкуватиме за тим, як людство прибуває на червону планету і починає її колонізовувати та змінювати, долаючи перешкоди. Але ні, там все цікавіше, це історія про людей і усе, з нами повʼязане: інтриги, сенсації, розслідування. Хоча виклики, звісно, там теж є: пошук води, боротьба із грибком, який нищить врожаї, але так щоб не знищити корисні бактерії (вгадайте, яка діаспора вирощує смачні овочі). Але без зайвої деталізації процесів.
Я не хочу спойлерить і писать багато, вам он є що почитати. Тому просто скажу: буде цікаво, але розповідь урветься на найцікавішому. І моя вам порада: не привʼязуйтесь до персонажів)
Оце була б екранізація на Нетфліксі! Взагалі я страшенно хочу переклад на англійську мову, щоб книга стала там вірусною фантастикою, і щоб американці це читали і може бачили збоку, як легко і тупо вони вкладають свої голови у російські пастки.
June 28, 2024
Де тут кнопка 1000000/10?!
Дуже радію, що у нас є такий неймовірний гік, як Макс.
Колосальна робота була пророблена, аби ця книга була якомога ближчою до потенційного майбутнього.
Обожнюю, як в історії переплітаються наукпоп, фантастика і трилер.
Дуже чекатиму на продовження історії. Дякую за здоровенський кліфхенгер😌але воно того варте!
Дуже радію, що у нас є такий неймовірний гік, як Макс.
Колосальна робота була пророблена, аби ця книга була якомога ближчою до потенційного майбутнього.
Обожнюю, як в історії переплітаються наукпоп, фантастика і трилер.
Дуже чекатиму на продовження історії. Дякую за здоровенський кліфхенгер😌але воно того варте!
Displaying 1 - 30 of 690 reviews