What do you think?
Rate this book
Нова словесність: українська література в антропологічній перспективі
Видання присвячене дослідженню актуальних змін, які відбуваються з уявленнями про літературу, і зосереджує увагу на “межових” літературних жанрах як способах висловлювання, що поставали у результаті складного індивідуального пошуку в унікальному поєднанні історичних, культурних та особистих обставин. Із перспективи літературної антропології показано малі драматичні форми Лесі Українки як механізм переосмислення взаємодії автора й читача; розкрито афективну природу прозового письма Богдана Ігоря Антонича на прикладі чернетки його незавершеного роману “На другому березі”; проаналізовано антропологічний, автобіографічний та інтермедійний характер творчості Софії Яблонської, втіленої у формі тревелогів; умотивовано поетичну природу літературного відгуку на травматичні події під час Майдану й актуалізовано питання про взаємозв’язок текстового й спільнотного виміру в українській літературі періоду незалежності.
248 pages, Paperback
Published August 28, 2023
15 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
January 21, 2024
Олена Галета пропонує відійти від загальносвітового (по факту - імперського європейського) канону, яким міряють літературу - від романної форми. Зі зрозумілих зовнішніх історичних причин українським літераторам в усі часи було важче написати й видати велику прозу, тому авторка пропонує дивитись на багатство літератури в іншому - в малих драмах Лесі Українки, чернетці недописаного роману Антонича, тревелогах Софії Яблонської, в поезії майдану. Останній розділ книги присвячено тритомній антології RECвізити, виданій в 2010-х роках.
Книга рясніє різними підходами, численними посиланнями на західних авторів, а окремі розділи тонуть в специфічних термінах і "розумних словах". Тут необхідно процитувати уривок з передмови:
«Для розгляду "малої драматургії" Лесі Українки використано концепцію "відкритого твору", напрацьовану в рамках рецептивної естетики; незавершений рукопис роману Богдана Ігоря Антонича відчитано з позиції ґенетичної критики та афективної поетики; тревелоги Софії Яблонської проаналізовано з урахуванням ідей та концептів, які постали у студіях західної традиції модерної "мандрівної літератури" та жіночого письма; основою для розгляду поетичної творчості під час Революції Гідності обрано студії культурної травми; нарешті, для вивчення актуальних культуротвірних процесів, які відбувалися в українській літературі після проголошення Незалежності, використано напрацювання ґенераційного підходу й теорію культурних спільнот.»
І все це всього на 215 сторінках (разом з передмовою). Якщо ідеєю було показати якомога більше методів і згадати якомога більше прізвищ, то все вдалося і книга демонструє багатство можливих підходів не тільки до літератури, а і до її "відсутності". Але для по-справжньому глибокого (або просто дуже цікавого, без претензій на наукову методологію, як у Шереха) літературознавства тут не знайшлося місця, натомість впродовж тексту переслідує постійне відчуття, що тебе водять "по верхах". До цього ще додається зростаюча з кожним роком великої війни зневага до західних авторитетів, тому рясні посилання на "мудрого німця" в текстах мимоволі починають дратувати.
Книга рясніє різними підходами, численними посиланнями на західних авторів, а окремі розділи тонуть в специфічних термінах і "розумних словах". Тут необхідно процитувати уривок з передмови:
«Для розгляду "малої драматургії" Лесі Українки використано концепцію "відкритого твору", напрацьовану в рамках рецептивної естетики; незавершений рукопис роману Богдана Ігоря Антонича відчитано з позиції ґенетичної критики та афективної поетики; тревелоги Софії Яблонської проаналізовано з урахуванням ідей та концептів, які постали у студіях західної традиції модерної "мандрівної літератури" та жіночого письма; основою для розгляду поетичної творчості під час Революції Гідності обрано студії культурної травми; нарешті, для вивчення актуальних культуротвірних процесів, які відбувалися в українській літературі після проголошення Незалежності, використано напрацювання ґенераційного підходу й теорію культурних спільнот.»
І все це всього на 215 сторінках (разом з передмовою). Якщо ідеєю було показати якомога більше методів і згадати якомога більше прізвищ, то все вдалося і книга демонструє багатство можливих підходів не тільки до літератури, а і до її "відсутності". Але для по-справжньому глибокого (або просто дуже цікавого, без претензій на наукову методологію, як у Шереха) літературознавства тут не знайшлося місця, натомість впродовж тексту переслідує постійне відчуття, що тебе водять "по верхах". До цього ще додається зростаюча з кожним роком великої війни зневага до західних авторитетів, тому рясні посилання на "мудрого німця" в текстах мимоволі починають дратувати.
Displaying 1 of 1 review