«Семенові зорі» — алегорична казка, де кожен образ і персонаж — невипадковий, а кожна подія, яка трапляється з головним героєм, спонукає його до глибоких філософських роздумів і важливих висновків, сприяє особистому зростанню.
У Старих Плавнях, що простяглися вздовж Борисфену з одного боку, а з іншого — оточені валом, живе юнак Семен. У нього дивовижні ясні сині очі, глибокі, як саме Небо. Хлопець кохає Василинку, вони планують побратися, навіть хату Семен облаштовує, щоби привести туди молоду дружину. Проте перед тим, як одружитися, хлопець вирішує помандрувати за вали, щоби побачити село з іншого боку. Та найбільша мрія Семена — навчитися запалювати зорі.
Книжка дуже просіла всередині розповіді. Спочатку дуже сподобались думки автора, метафори та глибокі роздуми та діалоги героїв. Дуже зіпсувало враження відсилки до іноземних, ворожих казок (камінь, який вказує дорогу, альтернатива совкової пісні про друзів, та інш). Але кінець потужний. Спочатку хотіла поставити книжці 3, але кінець дуже неочікуваний для казки. Ідеї та посили, як то кажуть, «на часі».
Мрію, що ця книга буде в кожному українському домі. Благаю кожного її перечитати. Буду дарувати всім своїм друзям. Неймовірно світла, добра, життєзарадна книга. Щойно дочитала і не можу зупинити сліз.
"Нові світи відкривають мрійники, збентежені в глибині власного серця силою подиву. А подив - як подих. Без нього не вижити". Перечитую цитати з книги кожен раз, коли здається, що більше немає сил рухатись вперед, боротися, підкорювати нові вершини. Особливо після повномасштабного вторгнення. Ця книга повернула мою давно забуту здатність мріяти. Навіть попри перешкоди і сум. Якби хотілося, щоб ця книга була в моїй юності. Терміново беріть, купуйте і перечитуйте, коли вам здається, що все пропало і світла більше немає.
Мало сказати, що це хороша книжка. Треба її прочитати і спробувати осягнути хоча б часточку того, що нас хоче навчити автор. Впевнена, що не змогла вловити всієї мудрості зі сторінок і зрозуміти усіх метафор – але в цьому теж є краса історії, бо з неї можна винести щось дороге лише твоєму серцю в цей момент часу. А колись можна буде перечитати і знову знайти щось для себе.
«Семенові зорі» - це подорож і пошук, роздуми і відчуття спокою. Книга, на сторінках якої чекає віра, подолання страху, любов і пізнання свободи, дуже багатогранної і такої необхідної. Вона про нескінченне бажання виховувати в собі прагнення до більшого, невтомно рухатися і шукати себе у великому світі.
«У світі стільки місця для тебе! .. Вирушай у мандри! Завжди, коли є сила, вирушай у мандри. .. У світі стільки шляхів для твоєї свободи.»
Молодий Семен вирушає в подорож Дивосвітом, щоб здобути життєвий досвід, пройти кілометри доріг, знайти друзів і навчитися дуже важливому – вміти запалювати зорі і освітити ними своє село та його мешканців. Хоча в книзі дорога веде Дивосвітом, але цей світ накладений на карту та історію України: степи, Дніпро-Борисфен, ліси і море.
«Гори потрібні для того, щоб не забути, що світ не плаский, що у ньому існує глибина, в яку слід заглядати, та висота, до якої варто стриміти»
Також мені сподобався неочікуваний розділ про пустелю, де безліч шляхів і нікуди не сховаєшся – зате можеш віднайти свій справжній скарб, блукаючи між пісків у каравані мрій.
«Справжня краса гоїть глибокі рани. Так легко красу розпізнати: коли у серці загоїлося – душа напилася справжньої краси»
Фінальна частина книги описує війну і вона сумна порівняно з мандрівкою Дивосвітом. Але автор берегтиме віру в Світло, Мрію і нове життя на нашій землі.
Добра казка з прозорою історичною аналогією і прямолінійним вираженням думок автора. Думки незамислуваті, життєві, добрі, розкривають людські чесноти. На початку посміхнулась з частоти вживання слова "вільний" та його інтерпретацій, лиш трохи прочитавши далі я прийняла, що це все таки підліткова казка, і тому в ній може бути присутня абсолютна катигоризація на "добро" із усіма добрими і важливими для розвитку української нації чеснотами, і "зло", відповідно із всіма можливими вадами.
Не впевнена, чи зачепилась би увага підлітка на цьому творі. Сама ж радше дочитувала аби дочитати, в шану автору і укр літ, ніж із щирої зацікавленості розвитком героя і кінцівкою, бо "не моє" :)
Я, схоже, трохи переросла такі казочки. Деякі моменти нагадували оповідання, які сама писала наприкінці школи, а деякі - чи то Річарда Баха, чи то Кастанеду :) Зараз таким дивним виглядає бажання знайти Мудрого Діда, який все тобі розкаже, як жити... І ще ж треба зберегти здатність з ним погоджуватись :) Вміст думок, висловлених навпростець, зашкалює. Все ж таки, більше ціную в книгах коли текст підводить читача до думки невимушено, а не наштовхує на неї.
Мабуть, краще питати враження про цю книгу у підлітків.
В дитинстві я двічі сильно обпеклася. Один раз, схопила рукою мамину плойку для завивки (звичайно, мама декілька раз мені сказала не лізти, бо буде бо-бо). Вдруге, коли притулилася до розпеченої печі, - в моєму дитинстві бабуся ще готувала в печі. А все тому, що слова-словами, а дитині власний досвід треба здобути. Навіть ціною сліз, пухирів на руках, і прочуханки.
Безсумніву, я би хотіла уміти засвоювати чужий досвід. Певно, автор також цього хотів би, а тому наповнив книгу безліччю корисних істин, осмислених і висловлених мудрим дорослим. Проте, чи є у світі дитина, здатна засвоїти їх «на віру?».
Книга повна позитивних персонажів і мудрих слів, солодка й корисна, як яблучко. Тільки все уже осмислено і сказано, не залишилося нічого, до чого читач має додуматися сам, - яблучко прожували і вклали читачу до рота. Вже й не дуже хочеться.
Похвалити книгу також є за що: класична для казки «подорож героя» повна алюзій на відомі тексти і на українську дійсність, розповідає про відомих персоналій, зображує «казкову» Україну, якою милуєшся-ненамилуєшся. Алегорії на війну, підняття теми смерті, честі, жертовності є важливими для українського читача. Словниковий запас автора, багатство епітетів, ерудованість автора викликає у мене захоплення і повагу.
Мене вистачило лише на половину книги, бо просто не моє. Напевно маю психічне порушення на тлі постійних моральних настанов і повчань від старшого покоління. А їх у книзі більше, ніж самого сюжету. Але прикольно, що автор вже сам одразу виділив цитати з мораллю впродовж всієї книги. Іноді я дочитую книжки, що раніше не зайшли, але до цієї навряд повернусь, бо жосткий трігер на повчанні.
Метафорична казка, написана гарною мовою. Занадто затягнуто, як на мене. Сподобалось як автор вилітає у сюжет різних історичних персонажів та події. Думаю, книга буде гарно заходити дітям середнього шкільного віку. Ще й у настрій мені не попала, тому дочитувала вже з останніх сил.