Нікого немає в лісі. Історії про людей, будівлі і психіатрію

by Христина Шалак

Ця книжка розповідає про психіатрію через призму окремих історій, розказаних самими героями: про те, як жити з тим чи іншим розладом, як лікуватися і працювати у психіатричних лікарнях, як дбати про рідних, які мають психіатричні діагнози. Такі свідчення нерозривно пов’язані з особистостями оповідачів, з їх багатогранними «я» — тож ці історії в першу чергу про людей, а не про хвороби. Ще одна тема, яка виступає тлом і контекстом до ділення — складна і суперечлива історія психіатрії, і зокрема — її відображення в архітектурі, яка стає дзеркалом суспільних і медичних настроїв.

«Чи чути звук дерева, що падає у лісі, якщо нікого немає поруч?» — це запитання запрошує стати свідками: уявно переступити поріг психіатричної лікарні, вислухати чужі переживання, побачити, як вони перестають бути незрозумілими і відлякуючими, стаючи натомість частинами загальнолюдського досвіду.

Genres: Nonfiction, Psychology, Ukraine, Ukrainian Literature, Mental Health

232 pages, Paperback

First published September 1, 2023

Reviews

[Darka · Rating 5 out of 5]

мені дуже сподобалася ця книжка.

назва доволі вичерпно дає зрозуміти про що буде йтися: авторка має досвід роботи у психіатрії й ділиться ним, але також говорить про пам'ять, про випробовування, про повагу й людяність. останні два слова мені хочеться особливо підкреслити, це найкращий опис твору. дуже імпонує підхід авторки до оповіді, її ставлення до життя, до роботи, до людей, яким не пощастило, але які все ще лишаються людьми.

книга написана про українські реалії, тому є розділ про каральну психіатрію за Союзу, про лікарню в Дніпрі, яка функціонувала як в'язниця для дисидентів. не хочеться вдаватися до заяложених фраз про волосся дибки, але спокійно це читати неможливо.

також ми знайомимося з деякими пацієнтами авторки, бачимо побут лікарень, натикаємося на незручні випадки, коли люди лишаються у таких лікарнях на тривалий час, бо йти їм нікуди, ранимося уламками чужих історій, а над деякими сумно усміхаємося.

тут немає місця засудженню родичів, які не можуть справитися зі страшними хворобами, але подекуди хочеться відкласти книгу з думкою "А як вчинила б я? А як вчинили б зі мною?". авторка не позбавляє надії, вона показує, що навіть у складних випадках можливо бути поруч з близькими: "Люди здатні продовжувати зв'язок, незважаючи ні на що".

ми бачимо ситуацію і очима сімейної лікарки: "Немає якогось універсального рецепта, як скерувати пацієнта до психіатра так, щоб не образило. Єдине, що можна, - це бути людиною і розуміти, що поруч із тобою так само сидить людина, яка має почуття і якій важко". один з моїх улюблених текстів тут про священника, що вирішив здобути освіту психіатра.

з цікавого хочеться згадати розділ про архітектуру в психіатрії, як проєктували лікарні, підхід до будівництва та чому в Україні так багато подібних закладів у старих маєтках.

від щирого серця раджу.

[Nika · Rating 5 out of 5]

Книга вийшла дуже цікава та щира, така, що її хочеться рекомендувати всім 👌
По-перше, сама структура книга на мій смак вийшла прекрасною - трохи особистої історії та шляху до професії , потім про архітектуру психіатричних лікарень та власне самих історій людей. Важливо, що завдяки авторці книги це не сухі «історії пацієнтів і їх хвороб», а дуже людяний підхід до розповіді їх історії ❤️‍🩹це було по-друге 🤝

Крім цього, є доволі складний розділ про каральну медицину, яка й також заклала цеглинки у стигматизацію теми 😞

Чекатиму на нові книги авторки. Поза всим - тема може вийти з стигми лише тоді, як її будуть все частіше частіше «виносити» на світло ♥️

[Tetiana Kostiuk · Rating 5 out of 5]

Неймовірна книга, дуже щира, чесна, глибока і дуже красива. Настільки це було добре, що я хотіла після кожного невеличкого розділу закрити її і подумати, не спішити. Я аж засмутилась, що вона закінчилась, я б читала б і читала б. Якщо пані Христина читає відгуки, то я мушу сказати, що пишіть ще, а я однозначно буду рекомендувати цю книгу багатьом людям.

Окреме спасибі за переплетення художньої літератури, образотворчого мистецтва і архітектури. Було дуже цікаво, я гуглила, дивилась в кольорі і склала собі ще список того, що хочу прочитати.

[Dariia Zinchenko · Rating 5 out of 5]

Якось мені потрібно було пройти 6-місячний курс з основ психіатрії в Павлівці. Так називають Павлівську психіатричну лікарню м. Києва.

Я трошки боялась туди йти, бо як і всі ношу в собі відголоски насилля тоталітарного режиму, яке спаплюжило добре ім'я психіатрії, перетворивши її у знаряддя покарання, стеження і знущання. Так у світовому словнику з'явився термін "каральна психіатрія". З тих часів пройшли вже десятки років, а страх і досі живе. Його перешіптують один одному, щоб нащадки не забували і стереглися.

Коли вперше зайшла у відділення, за моєю групою одразу закрили двері на ключ. Було збентеження, а ще відчуття побоювання і певної святості дійства. Ніби нас допустили у таємний світ, але з умовами. Спочатку і "прихожої" з вас буде достатньо, а далі подивимося:) Це вже пізніше ми дізналися, що ключ не для захисту світу лікарні від сторонніх, а для захисту пацієнтів від самих себе. Логіка здається химерною, але в утробі психіатричної лікарні це не найбільша з химер:)

З часом я навчилась розпізнавати і любити ще більше химер. Виявилось, що вони не такі вже і лякаючі:) Це як Дракон в дитячих казках, до якого ніхто не приходить, бо всі його бояться. А виявляється, що він насправді нікого не їсть. Дід його 300 років тому їв, а він - ні. Та через дідову славу Дракон живе самотнім і покинутим. А йому би трішки любові:)

Коли я читала книгу Христини Шалак "Нікого немає в лісі", то часто згадувала з вдячністю всіх моїх вчителів-психіатрів. Найбільше за справжнє, щире піклування про своїх пацієнтів. Мабуть, це найбільший прояв людяності і гідності - продовжувати бачити Людину у тому, хто сам губиться і не завжди може знайти її в собі.

Книга привідкриває шпаринку, щоб і ви могли зазирнути у світ української психіатрії. Такою як її колись побачила я. Це буде тепла і дуже людська подорож. Рекомендую.

[Alice K · Rating 4 out of 5]

Дуже людяна, сентиментальна книга, метою якої є дестигматизувати людей з психічними захворюваннями, зробити їх видимими, ознайомити з їхніми проблемами. Написано гарно, навіть місцями поетично.

Мені більше хотілося історії психіатрії і психлікарень, що викладалось в першій частині книги, яка мені здалась занадто короткою і не деталізованою, але то вже проблема моїх хибних очікувань, книга фактично не про те: вона здебільшого складається з історій людей з прихіатричними захворюваннями - як забутих і нікому не потрібних, і тих, хто займається психіатрією - як тих єдиних, що ними опікуються.

[Katya · Rating 4 out of 5]

хороша книга для тих, кому цікава тема психології та психіатрії.
у цій збірці описаний як досвід роботи авторки та її пацієнтів, так і короткі факти щодо становлення психіатрії як науки й історичні події.
звʼязку між окремими розділами крім теми немає, але все одно сподобалося.

було дещо моторошно читати, але й водночас пізнавально. наприклад, про психіатрію як інструмент покарання в срср або буття пацієнтів. почитала б такі історії ще.

[Nikita Zhuravel · Rating 5 out of 5]

Я взагалі нічого не чув про авторку і про книжку також. Мені пощастило побувати на презентації цієї книжки під час Львівського книжкового форуму видавців, і після одразу захотілось прочитати якнайшвидше, бо настільки зацікавили, що неможливо було втриматись. А ще мені здається, що всі книжки, які мені підписують автори/авторки потрапляють у саме серце. Загалом раджу. Не бійтесь якщо ви нічого не знаєте про психіатрію, пані Христина пояснює все доступними словами, буквально кожний розділ допоможе більше дізнатись не тільки про тему цієї книжки, а й щось про себе нове. Отож мерщій читати, вам обов’язково треба це прочитати.

[Ганна Кузьо · Rating 5 out of 5]

Прочитала майже на одному подиху. Все ж, кожна історія важка, все це реальне, хоч і під вигаданими іменами. Як на мене, то хороша книга аби покращити своє розуміння психіатрії та психічних захворювань й зменшення рівня стигматизаціі їх у суспільстві

[Øleksandra Banina · Rating 5 out of 5]

психіатрія в нашому суспільстві і досі дуже стигматизована, і тому особливо приємно, що видаються подібні книги. тим паче, пані Христина дуже чутко та тепло розповідає про свій фах з різних боків: навчання, практика, лікарні, люди.

від мене особливий лайк побудові книги, бо тут ніби і окремі розповіді, але вони всі структуровані у одну історію з філософським початком і ліричним завершенням 🖤

[Анастасія · Rating 5 out of 5]

Чи чути звук дерева, що падає у лісі, якщо нікого немає поруч?
Я та людина яка судить книжку по обкладинці й коли я побачила цю, то зрозуміла, що це буде любов з першого погляду. Перше враження мене не підвело. Чудова книжка, хотілось плакати й кричати майже на кожній сторінці, але відірватися було важко.

[ALLA ZAIATS · Rating 4 out of 5]

Тепла та зворушлива книга, яка складається з багатьох історій та досвіду на тему психічного здоровʼя. Направду дуже мало схожої літератури, фактично нон-фікшн на тему психічних розладів, тому дуже рекомендую, особливо хто працює в цій сфері.

[Victoria Havryluik · Rating 5 out of 5]

Ця книжка не познайомить з психіатрією як наукою, не пояснить причини психічних розладів і як з ними бути. Вона ледь привідкриває ширму над світом, який існує поруч, але якого воліють не помічати. Авторка робить це дуже делікатно і емпатично, з розумінням ставиться до кожної зі сторін — до людей, котрі зіткнулись з психічними розладами, їхніх рідних, лікарів.

Розділ з історії психіатрії шокує, наскільки випадковим і нелогічним часом було "лікування", наче лікувати по-справжньому ніхто й не хотів, лише познущатись.

За розділ з каральної психіатрії якийсь час братись боялась, але, врешті, це щось дуже у стилі срср. Хочеться винести для себе окремо розмірковування авторки про те, чи потрібна госпіталізація як така, і в якому форматі? Чи може позбавлення людини волі вилікувати?

Друга половина книжки світліша і добріша. Це наче хтось знайомий розповідає історії з роботи, до якої має дуже ніжні почуття. Історії охоплюють різні випадки і крайності: від післяпологової депресії і професійного вигорання до шизофренії, від історій людей, про яких є кому попіклуватись до тих, хто все життя проводить у психоневрологічних інтернатах. Питання, яке залишається після — а як склалась би доля цієї людини, якщо б про неї (не) було кому подбати? Чи були б у неї ремісії?

Але також, як би вчинила я? І як би вчинили зі мною?

Якщо забрати в людини її емоції, її зацікавлення, її ставлення до світу — чи будуть її любити? Якщо натомість їй дати голоси в голові, дивні ідеії, підозрілість, недовіру — чи тоді її цінуватимуть? А якщо вона почне нападати на інших, або стане неохайною, від неї погано пахнутиме, вона почне лаятись і поводитись непристойно — то що тоді? Чи сприйматимуть її так як раніше? Чи про неї подбають?

[Oksana Kruts (Havrysyshyn) · Rating 5 out of 5]

Хочеться написати про книгу авторки, з якою ми давно знайомі ще з часів магістратури з «Клінічної психології». Саме Христина колись зателефонувавши, запропонувала мені проводити разом із нею арт-терапію для пацієнтів в психоневрологічному диспансері. Перша моя реакція це відмовитися, бо був великий страх. До того часу я лише волонтерила з людьми з особливими потребами та дітьми з дитячих будинків, але через свою цікавість все ж згодилася.
Саме Христина знімала для мене стигму про психіатричні розлади, саме її ставленням, зацікавленням та не байдужістю до цієї професії, захворювань людей та спроби зрозуміти «чому так». Так я і залишилася на 2 роки волонтерства сама, коли Христина продовжила інтернатуру в іншій лікарні.
Ця книга неймовірне поєднання історій про сам шлях авторки в світ психіатрії. Розповіді про лікування, старовинні будівлі та людей.
Саме людей, а не їхні діагнози, які наче ярлики ми чіпляємо на них та відсторонюємся. Авторка з бережністю говорить про пацієнтів, бачачи за ними особистості, а тоді вже їхній розлад.
Книга викликала в мене багато переживань від страху до розчулення. Рекомендую до прочитанням усім, хто хоче зняти свою стигму щодо цієї теми та дізнатися більше про психіатрію загалом. Можливо через такі книги непопулярність даної професії поступово зміниться.

[Yulia Kryval · Rating 4 out of 5]

Як вдало підсумовує сама ж авторка, ця книга - простір для досвідів людей з діагнозами і без, для історій тих, хто зазвичай голосу немає.

Не буду лукавити: це не легке читання, книга місцями до завивання сумна (не тільки від історій, але й від усвідомлення стану психіатрії: попри поступ, який маємо сьогодні, - якою все ж незвіданою є ця царина), але вона на 100% варта прочитання.

Мені дуже сподобався формат книжки: хоч і чітко категоризований, він не є лінійний, не є консистентний у подачі, тут вдало переплітаються історичні нариси, фактаж з психіатрії і дотичних сфер, рефлексії авторки, перекази (і переосмислення) історій цілком реальних людей, доречно-ліричні відступи, спогади і часом навіть сни.

Ця книжка дуже глибока, дуже людська, дуже пізнавальна.

Єдиний коментар: до есею "Створення світу" я би додала якийсь дисклеймер для жінок, які переживали труднощі при пологах, втрату дитини, планують вагітність або ж вагітні зараз, бо ця розповідь дуже трігерить: якби таке пережила я, я б не хотіла цих флешбеків, а для тих, хто такого досвіду не мав, текст аж надто глибоко може пройняти страхом, відчаєм, смутком, тривогою. Я розумію, шо ніхто не захищений від описаного, але мені особисто хотілось фізично відкинути книгу на тих сторінках і забути про неї.

[Olena Vons · Rating 5 out of 5]

Неймовірна книга! Авторка розповідає про різні долі людей, які зіткнулись з психічними розладами. Ці історії розчулюють, надихають, бентежать, лякають і дають надію. Але однозначно погоджуюсь з думкою про те, що «люди - це щось більше за їхні недуги» . І ця книга допомагає побачити що ж насправді стоїть за цими недугами.

[Maria Zayats · Rating 5 out of 5]

Це передовсім дуже людяна книга про найбільш стигматизований напрямок в царині медицини. Про психіатрію.
Про роботу в умовах, де людяним залишатися непросто, де отримуєш більше влади ніж, може, хотів би і де хворі від тебе залежні більше ніж хотів би.
До цього я колись читала з такої літератури лише Генрі Марша та Олівера Сакса, і як на мене, ця книга щось набагато сильніше. В ній є історія психіатрії, є і про історію будівель, в яких вона «жила», про каральну психіатрію, є історії людей які опиняються в таких закладах. Але насамперед, найбільше в цій книзі любові і чуйності до іншої людини. В ній дуже багато зворушливого і людського.
І окремо слід сказати, що це все дуже добре написано.

[Marta · Rating 5 out of 5]

Це чудова книга і мені здається що вона шалено потрібна нашому суспільству зараз.
Останнім часом мені трапляється дуже багато інформації про психічні розлади. Зі всіх сторін медіа розказують про депресію та вигорання, в тіктоці усілякі спартаки суботи вчать як діагностувати собі РДУГ, у твітері регулярно сваряться на тему "психологічні проблеми існують чи це все лінь", навіть низькопробні реаліті шоу всі обзавелися коментаторами-психологами. Ну і мабуть у кожного є знайомі, які відвідавши кілька сеансів у психолога, стали великими експертами і роздають всім діагнози. Єдине чого бракує серед цього різноманітного шуму це думки справжніх фахівців.
Авторка розказує нам як насправді виглядає українська психіатрія, показує лікарню зсередини та розповідає історії реальних пацієнтів. Вона робить це делікатно і дуже людяно, намагається донести до читача як насправді виглядають психічні розлади, що відчувають пацієнти та як живуть зі своїми діагнозами.
Ця книга дуже особиста та емоційна. Після неї починаєш трохи краще розуміти людей з розладами та трохи менше боятися психіатрів :) Рекомендую всім кого цікавлять такі теми.

[Ксенія Шпак]

Дуже людяна книга про психіатрію, ще й в українському контексті: авторка ділиться, як свого часу хотіла бути в організації "Лікарі без кордонів", щоб лікувати людей десь у далекій Індії, але в українській психіатрії знайшлися ті самі злидні й покинутість. А ще тут окремо описується жах радянської каральної психіатрії і наведено твори дисидентів про їхній досвід у лещатах цієї системи, це цікаво. Про патронажну систему я взагалі раніше не чула: колись самотніх психічнохворих прилаштовували в сім'ї, вони там працювали по господарству, іноді сім'я "всиновляла" собі ту людину назовсім.
Не знаю, як книгу сприймають люди, які в темі, але для людини, яка мало знайома з психіатрією, це дуже цікаво (не кажучи вже, що українською на цю тему мало що є). Читалося дуже легко, зазвичай я так швидко з нонфіком не розправляюся.

[Oleksandra Kochubei · Rating 5 out of 5]

Мені неймовірно подобається, як написана ця книга. І про що вона написана. І з якою обережністю і турботою. Щемко, вразливо, і коли бачиш відображення власних думок чи переживань, то чіпляє ще більше. Дякую Христині Шалак, це дуже потрібна нам усім книжка, навіть якщо так не здається на перший погляд.

[Olesia Hrendovych · Rating 5 out of 5]

“Простір навколо однозначно впливає на сприйняття себе і світу. Ландшафт і архітектура, зі всіма їхніми вигинами, протяжностями і структурами, надають форми думці, як посудини, у яких зберігаєш лід. Душа схожа на черепаху, що росте рівно стільки, скільки їй дозволяють межі акваріуму, чи на равлика, що скручується у своїй мушлі. Коріння набуває форми горщика, у якому росте.”

[Oksana · Rating 4 out of 5]

тішуся, що в нас з'являються книжки про психіатрію від українських авторів. ця тема дуже і дуже мало розкрита в нашій літературі, науковій чи художній. маю надію, будуть нові, глибші, об'ємніші.

[Марта Андрієвська · Rating 5 out of 5]

Чи чути звук дерева, що падає у лісі, якщо нікого немає поруч?
Така сильна метафора і мені вона страшенно сумна, бо дерева то зранені люди і для визнання їхнього існування, їхнього болю, падіння потрібен споглядач, щоб засвідчити що вони є… і цим важливим персонажем в книзі є автор.

Контекст

Двадцять п’ять оповідок з історії психіатрії
Дуже крутий розділ. Перечитала двічі, бо то така “вижимка” з того як мінялись уявлення людей про психіку і лікування, про те як за ширмою сприйняття діагнозів намагаються розгледіти “людину”, “особистість” і якось парадоксально читаючи про історію розвитку психіатрії прийти до висновку, що дорога є, але це манівці і все, що стосується психіатрії, то шось таке метафізичне, за межею розуміння простих смертних (а може і самих лікарів). А ще, думаю то колосальна дослідницька робота.

Історія психіатрії в архітектурі
Максимально теплий та атмосферний розділ, в якому відчувається дуже багато любові та залученості автора. Цей розділ як теплий плед, затишний, розмірений, спокійний і врівноважений.

Каральна психіатрія
Тут були мої перші сльози над книгою, бо так кожен раз коли стикаюсь з несправедливістю, на яку не можу повпливати.

Бог і вільні
Тут вже ревла в голос і ще трішки сміялась з самоіронії Романа. Від усвідомлення, що такі люди є в медицині (і релігії) мені тепло. В його образі стільки світла і небайдужості, що це мене просто затоплює. Плачу через історію Невідомого. Пишучи слово “Невідомий” відчуваю фізично біль. Ось як автор змогла передати суть.

Стигми
Люди з психіатричними діагнозами, то інший світ. Незрозумілий і іншомовний. Тут автор наче перекладач або золотошукач, що просіює пісок в пошуках скарбу. Розділ наче і зачепив мене менше за інші, але чомусь дуже запам’ятався.

Пані в чорному
"Ті, кого вона (депресія) спіткала, стають схожими на казкового Кая, якому друзки із зачарованого дзеркала потрапили в око та серце: світ, люди, майбутнє, вони самі бачаться їм через призму химерного скла, і ніхто не може переконати у зворотному: я сам (чи сама), нікого немає навколо." Точніше не опишеш, що я відчувала роками поки не пішла в терапію і не скоригувала медикаментозну підтримку з толковим психіатром. Цілюще зараз усвідомлювати, що мій досвід неунікальний. Це якось нормалізує і дає простір на прощення.

Створення світу
“Дитячий плач – це щось добре, він є знаком життя, а не смерті.” Якби мені хотілось, щоб хтось сказав мені це значно раніше, коли моя дитина ще була в немовлятстві.

Ходьба
Дуже емоційний. Історія нагадала мені фільм “Батько” з Ентоні Гопкінсом.

Післямова
А в мене про післясмак. Коли брала в руки книгу, то очікувала наукову літературу, а книга перевернула все з ніг на голову), дуже крутий стиль письма, неможливо відірватися, метафори і образи такі чудові, влучні і разючі! Є моменти, які змінили моє уявлення про людей з важкими діагнозами. Загалом, мені здається, що книга дуже особиста, про самоідентифікацію автора в неозорому просторі психіатрії. І про дерево, що є особистістю попри всі діагнози. Багато собі взяла на “подумати”.

[Olha Babalyk · Rating 4 out of 5]

Психологічний нон-фікшн - один з найцікавіших жанрів для мене, але в ньому можна часто наштовхнутись на всяку дурню. Ця книга не така.

📚 «Ми обираємо самі для себе, чи життя людини є для нас найвищою цінністю, і якщо так — то тут нема торгів і півтонів, ми не ділимо пацієнтів на «касти», на «перспективних» і «приречених», бо «так» — це просто «так». І тоді робимо усе, що від нас залежить, щоб те життя берегти і плекати. Зрештою, хто сказав, що сенс людського існування — це бути психічно здоровим, мати високий інтелект чи добру памʼять?»

Психіатрія в цілому для мене дуже цікава галузь, тож дуже хотіла прочитати цю книгу.
Вона мені дуже перегукувалось з “Людиною, що прийняла дружину за капелюх” Олівера Сакса (на жаль, поки немає її укр.перекладу, читала колись російською). Він говорив, що в лікуванні людей з психічними розладами, важливо не забувати про самих людей.

Тут авторка багато розповідає про становище психіатрії у нас в країні, про заклади, де утримуються такі люди, про ставлення до них, про психіатрів і загальну стигматизацію професії. Щоправда наразі справи трохи покращуються, та шлях ще довгий.
Текст написаний не як підручник, без важких термінів і зайвих загальному читачеві деталей, щоб кожен міг трохи привідкрити для себе цей світ, який суспільство намагається не бачити.
Авторка починає з короткої історії психіатрії. Далі описані планування і місця розташування психіатричних лікарень, про їх структуру всередині.

Окремим розділом описано каральну психіатрію - один з найцікавіших розділів для мене. Одне з наймоторошнішого - читати про лікарню в Дніпрі, що була по суті вʼязницею для дисидентів, про відношення до людей в ній.

Також описані різні життєві історії пацієнтів з різноманітними захворюваннями. Багато написано про пацієнтів з шизофренією, та мені відклалась в памʼяті історія дівчини з постпологовою депресією, адже у багатьох після народження дитини виникає безумовна любов до малюка, але що якщо ні? Скільком жінкам буде соромно звернутись за допомогою в цьому випадку, адже ми живемо в суспільстві де тебе і так постійно засуджують, що вже казати про відхилення від «норми». А окрім того багато людей досі вважають чимось соромним звертатись до психіатра.

Можна зробити висновком, що якщо в першу чергу відноситись до людини як до людини, а не ставити діагноз як перше що цю людину визначає, то вона матиме набагато більше шансів прожити максимально якісне життя, яким вона могла би насолоджуватись.

Дуже хотілось би, щоб цій сфері приділялось більше уваги, а на лікарів, які зрештою обирають цю дисципліну не дивились з нерозумінням, щоб для сімейних лікарів проводились тренінги для роботи з психічним здоровʼям, щоб заклади отримували якесь фінансування і мали принаймні якісне опалення взимку.

Так мало такої літератури, дуже вдячна авторці за цю книгу.

[Tetiana Yashchukevych · Rating 4 out of 5]

Цю книгу було дуже легко читати. Я не скажу, що дізналася багато нової інформації, але, здається, ця книжка і не про це.
Не дивлячись на те, як змінюється світ і як поступово трансформується ставлення людей до психічного здоров’я, стигматизація, нерозуміння і подекуди навіть осуд до кінця так і не зникли. Саме тому такі книжки здаються мені дуже важливими. Вони написані простою, зрозумілою, нестрашною мовою, і, можливо, для когось уперше трохи прочиняють завісу над темами, про які зазвичай або мовчать, або говорять пошепки.
У книжці є розділи, присвячені депресії та шизофренії, РДУГ і деменції. Є і більш загальні тексти: про історію психіатрії, про архітектуру психіатричних лікарень і психоневрологічних інтернатів, про простір, в якому люди з психічними розладами жили й лікувалися. Це поєднання людських історій, історичного контексту й фізичних будівель створює дуже цілісне враження.
Загалом мені здається, що це хороша книжка для загального просвітлення. Вона не для того, щоб якось вразити фактами, але для того, щоб трохи краще зрозуміти, зняти напругу, поставити запитання, і, можливо, навчити нас бути трохи уважнішими одне до одного.

[Mariana Danyliak · Rating 5 out of 5]

Памʼятаю , що настільки тема психіатрії була мені болючою, що іспит у вузі, дався з великими труднощами. В книзі є дуже гарні картини ( шкода, що чорно-білі, підозрюю в електронній версії вони кольорові!), настільки красиві, що я гуглила оригінали. Примітки дозволяють відшукати безліч цікавезних книг ( так, примітки також читають). Сам текст читається запоєм, і сприймається як кінофільм. Навіть є архітектурні плани, виявляється будівлі психіатричних лічниць, також будували за планом. Авторка плавно невимушено і з любовʼю веде читача світом минулого та теперішнього психіатрії, відкриває завісу життя лікарів, пацієнтів, медичної спільноти, і там таки є світлі та темні барви. Стосунки між рідними, між батьками та дітьми, між сестрами, любов, обовʼязок, віра, біль, страждання, сум, радість, війна—це і багато іншого, чи не таким є саме життя.
Прочитавши книгу, я стала менше боятись психіатрії. Радитиму її друзям. Можливо, крок за кроком кайдани страху знімуть з психіатрії, як колись Філіп Пінель на картині Робера-Флорі.

[Victoria · Rating 5 out of 5]

немає, що додати, крім: будь ласка, почитайте. будь ласка, почитайте. будь ласка, почитайте!

[Karina Zhukovska · Rating 4 out of 5]

У мене були трохи інші очікування від цієї книжки. Я думала, що нам будуть розповідати про перебіг окремих хвороб, та буде більше історій хворих. Я очікувала історії про хвороби, а не про людей. Чекала більше закулісної історії про лікарні. Книжка була зовсім про інше. Цікаві роздуми та гарний посил.

[Олена Костюк · Rating 5 out of 5]

Весна не тільки прекрасно красива пора року, але і час загострення психічних розладів. Стрічка новин часом рясніє дописами про неадекватних людей з шизофренією, які вчиняють фізичні розправи над невинними людьми поруч і суспільство закликає або бити таких людей у відповідь жорсткіше, інші ж вимагають повної ізоляції таких людей в психіатричні лікарні навіки, бо вони обуза для суспільства і особливо для рідних
Проте, у всьому цивілізованому світі людей з психічними хворобами проліковують при гострому стані і відправляють додому лікуватися пожиттєво таблетками і жити звичайним життям наскільки це можливо. В Україні теж так - згідно закону, проте на ділі, всі люди з психічними розладами для людей здорових видаються чимось хворим і бракованим.
До рук мені потрапила книга молодої львівської психіатрині Христини Шалак "Нікого немає в лісі" дуже вчасно. Вона тільки підтвердила все написане мною вище.
Це чудова, олюднена і охудожнена книга про психіатрію.
Було би кому її прочитати і зрозуміти, що всі люди мають право на повноцінне життя, в суспільстві, навіть хворі. Просто рідні мають дбати про щоденне лікування(вживання таблеток) і все. А не вважати, що це мають робити санітарки, медсестри, психіатри в психіатричних лікарнях, де непотрібні родинам хворі люди живуть роками і десятиліттями.
Безмежно длякую авторці, що вона написала цю важливу і на часі книгу
Ще раз пропишу - було би кому її прочитати.

[Lidia · Rating 4 out of 5]

"Обережно, крихке!" - хочеться написати на обкладинці цієї книги, адже вона про людей із вразливою психікою, про яких авторка пише бережно, подекуди навіть із ніжністю.

Передмова інтригує з перших сторінок: вона добре написана, текст читається по-художньому швидко. Ледь втримуюсь, щоб не перетворити цей відгук на підбірку цитит. Здається, що тримаєш в руках не нон-фікшн про психіатрію, а щось дуже особисте - щоденник чи лист:

"перший місяць роботи я щодня, переступаючи поріг відділення, почувалася крихтою хліба, кинутою рибам в акваріум"

Друга частина книги оповідає про контекст - тут і про каральну психіатрію, і про зв'язки між психіатрією і архітектурою

"ландшафт і архітектура надають форми думці, як посудини, у яких зберігається лід"

Окремим розділом історія психіатрії (25 оповідок з історії психіатрії) - він читався цікаво, але формат окремих оповідок не давав сфокусуватися, хотілося більше зв'язності між історіями. А власне історії - жахливі і неочевидні: наприклад, про електросудомну терапію (ЕСТ), що і сьогодні входить до міжнародних протоколів лікування. Або про лоботомію - на диво, заборонену в СРСР.

Дуже сподобалася третя (найбільша частина) книги. Вона складається з окремих історій хвобор людей, оповідок про їхні життя із шизофренією, психотичними епізодами, деменцією, депресією

"тобі здається, що ти сам на цьому світі, і весь світ навколо болить"

Загалом книга читається легко, вона затягує і залишає по собі приємний та одночасно гіркий післясмак. Впевнена, що авторці вдалося те, чого вона прагнула, пишучи цей текст -

"створити простір для історій тих, у кого зазвичай немає голосу"

[Liudmyla Zadorozhna · Rating 5 out of 5]

Квінтесенція вітчизняної психіатрії

Стосовно вивчення психіатрії в університеті, інтернатурі, а потім відпрацювання/роботи в психіатричній лікарні в області- підписуюсь під кожним словом. Сама йшла тим самим шляхом, що й авторка, лише на два роки пізніше. Якби я вміла писати книжки, то описала би майже ідентичний досвід.

Книга дуже правдива та щира.Такі історії мають бути написані та прочитані.

Рекомендую її всім для того, щоб трошки більше розуміти, що таке психіатрія, як галузь медицини, та так сильно її не лякатися.