What do you think?
Rate this book
Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем
«Ця мала розбишака Ірка буде жити в мені до самої смерті. Саме вона породжує особливу любов до життя»
Дотепна і така тепла історія про літні канікули, що повертає в дитинство та юність. Від перших дитячих пригод в селі з сіном та кукурудзою до дорослішання та складних внутрішніх змін. Когось затягнула рутина кар’єрного зростання, а хтось став на захист України, хтось став зразковим сім’янином, а хтось досі вчить дівчат-підлітків як стати ідеальними. Що ж тримає їх разом, застиглих в спогадах Толіків?
Кінець 90-х — початок нульових. Головна героїня Ірка, неначе перемотуючи касету олівцем, повертається в час, коли по мобільному розмовляли перші три безкоштовні секунди, слухали молодого Вакарчука та безсмертний хіт «Вона». А ще зачитувалися підлітковими журналами «Cool girl» та «Oops», що ставали першими психологами юних дівчат, а очі виїдав парфумований кокосовий дезодорант «Och». Ви згадаєте як смачно було попоїсти в бабусі, податися з друзями в кукурудзяну мафію і сходити на першу сільську дискотеку. А бешкетні брати завжди будуть поруч і допоможуть полікувати розбите серце чи, можливо, й перетворитися на «ідеальну жінку» – саме таку, якою вони собі її уявляють.
«Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем» — роман про перипетії дорослішання, юні закоханості, що з роками набули абсолютно інакших відтінків. І слід дитинства, який з нами на все життя — не важливо ким ви стали і як далеко опинилися від місця, де живе ваше дитинство.
Дотепна і така тепла історія про літні канікули, що повертає в дитинство та юність. Від перших дитячих пригод в селі з сіном та кукурудзою до дорослішання та складних внутрішніх змін. Когось затягнула рутина кар’єрного зростання, а хтось став на захист України, хтось став зразковим сім’янином, а хтось досі вчить дівчат-підлітків як стати ідеальними. Що ж тримає їх разом, застиглих в спогадах Толіків?
Кінець 90-х — початок нульових. Головна героїня Ірка, неначе перемотуючи касету олівцем, повертається в час, коли по мобільному розмовляли перші три безкоштовні секунди, слухали молодого Вакарчука та безсмертний хіт «Вона». А ще зачитувалися підлітковими журналами «Cool girl» та «Oops», що ставали першими психологами юних дівчат, а очі виїдав парфумований кокосовий дезодорант «Och». Ви згадаєте як смачно було попоїсти в бабусі, податися з друзями в кукурудзяну мафію і сходити на першу сільську дискотеку. А бешкетні брати завжди будуть поруч і допоможуть полікувати розбите серце чи, можливо, й перетворитися на «ідеальну жінку» – саме таку, якою вони собі її уявляють.
«Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем» — роман про перипетії дорослішання, юні закоханості, що з роками набули абсолютно інакших відтінків. І слід дитинства, який з нами на все життя — не важливо ким ви стали і як далеко опинилися від місця, де живе ваше дитинство.
232 pages, Paperback
First published September 1, 2023
12 people are currently reading
394 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 151 reviews
December 27, 2023
Я вже давно дочитала, але все ніяк не могла змусити себе сісти написати відгук, а ліпити книжці одиницю без пояснень якось не хотілося.
Отже, як на мене, це дуже погано написана книжка. По-хорошому, авторці треба було б переписати її ще разів зо три перед тим, як показувати людям. І в даному випадку, коли я кажу 'погано написана' я в основному маю на увазі, що вона зроблена на від'їбись. Вона ніби мала викликати якісь емоції, ностальгію за дитинством 90-х і ранніх нульових, але ніхто справді не постарався, щоб цю атмосферу передати через текст.
Сюжет 'Толіків' обертається навколо головної героїні Ірки, яка на канікули завжди приїжджає до баби в село у Львівську область і з трьома своїми дво- чи трьоюрідними братами проводить там літо і вони ніби мають там якісь пригоди.
Історія не особливо обтяжена сюжетом, що в принципі ок, я прийшла сюди саме за вайбами отого самого покоління, що перемотувало касети олівцем (хоча я завжди робила це пальцем і ми навіть ще до цього повернемося) та колоритом Львівською області (звідки я сама родом).
Почнемо з того, що за атмосферу Львівщини в цій історії відповідали виключно слова "файно", "пляцки", "канапки" та "мешти". Саме цими чотирма словами авторка відчайдушно та надмірно розбавляла діалоги своїх персонажів.
Про діалоги це теж окрема розмова. Мало не після кожної фрази мені хотілося волати, що так люди не говорять. А особливо діти. Друга частина цієї книжки була трохи стерпнішою лише за рахунок того, що герої трохи підросли, стали студентами і ті діалоги стали виглядати менш дико в їхніх устах. Хоча навіть попри стиль їхнього написання залишалася проблема того, що авторка в діалогах намагалася передати інформацію для читача (яку треба було подати в якийсь інший спосіб), хоча герої уже її б мали знати, тому виглядало це дуже дивно.
От буквально один приклад, вже з самого кінця, те що ще свіже в голові, але там такого повно:
Слухай, а ти бачив нову дівчину Діми, з якою він одружився під час війни?
От для кого тут було це уточнення, як не для читача, бо ми тут єдині не знаємо, що Дімка одружився під час війни, а учасники цієї розмови явно обоє про це в курсі? І чому вона досі дівчина, а не дружина?
Ще авторка постійно ніби починала якусь міні-сюжетну лінію і ні до чого її не доводила, або просто спростовувала пізніше.
У певний момент свого дитинства після того, як брати вчили її пити, ми читаємо якийсь такий рядок - "І це було востаннє, коли ми збиралися отак разом" і на секунду ти думаєш, що ж там далі станеться, якась драма. Але буквально в наступному розділі у нас рядок типу "Того літа ми з Толіками ще не раз ходили разом на річку". Ну і далі вони всі цілком спокійно ще роками тусуються разом. Для чого був той драматизм тоді, питається?
Ще на початку історії ми бачимо уже дорослу Ірку, яка іде на зустріч з подругами і там відбувається така сцена:
У тебе дуже класні брати. Як у них справи? - запитала Настя.
Я добре знала: її цікавить, як справи у одного конкретного, але вона соромиться уточнювати. Завжди соромилася.
Ну і після цього, ти якось мимоволі очікуєш дізнатися, що там за історія у цієї Насті з одним з братів. Яка там драма? Невисловлені почуття? Болючий розрив?
Авторка маринує нас протягом всієї історії і тут нарешті в останній частині в Ірки з'являється подруга Настя і прямо під кінець історії у неї починаються стосунки з одним з братів - Колею. Там все максимально просто, приїхала до подруги на Різдво, побачила гарного хлопа, чия мама ще й активно напрошується до тебе в свекрухи, два дні - і у вас вже стосунки. І на цьому буквально закінчується основна частина перед епілогом. Тобто там ніяких пристрастей, ми не дізнаємося, чому вони розійшлися, що сталося. Я навіть не до кінця впевнена, чи це та сама Настя, бо Настя з Білої Церкви з якою почав зустрічатися Коля була суржикомовна і це чітко передавалося в тексті. Мова Насті з початку історії передається українською, але буквально на попередній сторінці головна героїня заявляє, що "серед усіх своїх столичних друзів я єдина щебетала українською".
Теоретично, суржикомовна Настя могла за ті роки стати як російськомовною так і українськомовною, але це ж треба якось дати знати читачу. Я досі не впевнена чи це одна й та сама людина через те як це все було подано.
Особливо я, звісно, погоріла з перемотування касети. Я не знаю чому, але саме оцей момент, як на мене, прекрасно уособлює те наскільки абсолютно ніхто не заморочувався над цією книжкою. Отже назва у нас "Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем" і в цій історії є буквально одна сцена, де героїня перемотує касету і робить вона це пальцем. Я може бахнута на всю голову, але для мене така неуважність до деталей це якась така неповага до читача. Ну тобто або назву поміняйте, або сцену перепишіть, але зробіть, будь ласка, так, щоб воно співпадало, бо у мене нервовий тік від такого.
Ще мене дуже вибісила Оксана, яка буквально зраджувала Колі тижнями, а потім така "Ну Ірко, ти не знаєш, як мені було важко в цей час" і Ірка така, "А ну да, ну я і мерзота, не подумала, що Оксані важко зустрічатися з двома чуваками водночас. Бідна вона."
Ну все, здається, я погоріла з усіх основних пунктів, хоч цю книжку мало не на кожній сторінці можна відкривати і я знайду до чого доїбатися. Я справді підходила до її прочитання з найкращими намірими та була впевнена, що мені сподобається, судячи з такої кількості схвальних відгуків. Але сталося неочікуване і мене вибісило в ній практично усе. Крім Насті з Білої Церкви. Вона була норм, я за неї накину ще одну зірочку.
Отже, як на мене, це дуже погано написана книжка. По-хорошому, авторці треба було б переписати її ще разів зо три перед тим, як показувати людям. І в даному випадку, коли я кажу 'погано написана' я в основному маю на увазі, що вона зроблена на від'їбись. Вона ніби мала викликати якісь емоції, ностальгію за дитинством 90-х і ранніх нульових, але ніхто справді не постарався, щоб цю атмосферу передати через текст.
Сюжет 'Толіків' обертається навколо головної героїні Ірки, яка на канікули завжди приїжджає до баби в село у Львівську область і з трьома своїми дво- чи трьоюрідними братами проводить там літо і вони ніби мають там якісь пригоди.
Історія не особливо обтяжена сюжетом, що в принципі ок, я прийшла сюди саме за вайбами отого самого покоління, що перемотувало касети олівцем (хоча я завжди робила це пальцем і ми навіть ще до цього повернемося) та колоритом Львівською області (звідки я сама родом).
Почнемо з того, що за атмосферу Львівщини в цій історії відповідали виключно слова "файно", "пляцки", "канапки" та "мешти". Саме цими чотирма словами авторка відчайдушно та надмірно розбавляла діалоги своїх персонажів.
Про діалоги це теж окрема розмова. Мало не після кожної фрази мені хотілося волати, що так люди не говорять. А особливо діти. Друга частина цієї книжки була трохи стерпнішою лише за рахунок того, що герої трохи підросли, стали студентами і ті діалоги стали виглядати менш дико в їхніх устах. Хоча навіть попри стиль їхнього написання залишалася проблема того, що авторка в діалогах намагалася передати інформацію для читача (яку треба було подати в якийсь інший спосіб), хоча герої уже її б мали знати, тому виглядало це дуже дивно.
От буквально один приклад, вже з самого кінця, те що ще свіже в голові, але там такого повно:
Слухай, а ти бачив нову дівчину Діми, з якою він одружився під час війни?
От для кого тут було це уточнення, як не для читача, бо ми тут єдині не знаємо, що Дімка одружився під час війни, а учасники цієї розмови явно обоє про це в курсі? І чому вона досі дівчина, а не дружина?
Ще авторка постійно ніби починала якусь міні-сюжетну лінію і ні до чого її не доводила, або просто спростовувала пізніше.
У певний момент свого дитинства після того, як брати вчили її пити, ми читаємо якийсь такий рядок - "І це було востаннє, коли ми збиралися отак разом" і на секунду ти думаєш, що ж там далі станеться, якась драма. Але буквально в наступному розділі у нас рядок типу "Того літа ми з Толіками ще не раз ходили разом на річку". Ну і далі вони всі цілком спокійно ще роками тусуються разом. Для чого був той драматизм тоді, питається?
Ще на початку історії ми бачимо уже дорослу Ірку, яка іде на зустріч з подругами і там відбувається така сцена:
У тебе дуже класні брати. Як у них справи? - запитала Настя.
Я добре знала: її цікавить, як справи у одного конкретного, але вона соромиться уточнювати. Завжди соромилася.
Ну і після цього, ти якось мимоволі очікуєш дізнатися, що там за історія у цієї Насті з одним з братів. Яка там драма? Невисловлені почуття? Болючий розрив?
Авторка маринує нас протягом всієї історії і тут нарешті в останній частині в Ірки з'являється подруга Настя і прямо під кінець історії у неї починаються стосунки з одним з братів - Колею. Там все максимально просто, приїхала до подруги на Різдво, побачила гарного хлопа, чия мама ще й активно напрошується до тебе в свекрухи, два дні - і у вас вже стосунки. І на цьому буквально закінчується основна частина перед епілогом. Тобто там ніяких пристрастей, ми не дізнаємося, чому вони розійшлися, що сталося. Я навіть не до кінця впевнена, чи це та сама Настя, бо Настя з Білої Церкви з якою почав зустрічатися Коля була суржикомовна і це чітко передавалося в тексті. Мова Насті з початку історії передається українською, але буквально на попередній сторінці головна героїня заявляє, що "серед усіх своїх столичних друзів я єдина щебетала українською".
Теоретично, суржикомовна Настя могла за ті роки стати як російськомовною так і українськомовною, але це ж треба якось дати знати читачу. Я досі не впевнена чи це одна й та сама людина через те як це все було подано.
Особливо я, звісно, погоріла з перемотування касети. Я не знаю чому, але саме оцей момент, як на мене, прекрасно уособлює те наскільки абсолютно ніхто не заморочувався над цією книжкою. Отже назва у нас "Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем" і в цій історії є буквально одна сцена, де героїня перемотує касету і робить вона це пальцем. Я може бахнута на всю голову, але для мене така неуважність до деталей це якась така неповага до читача. Ну тобто або назву поміняйте, або сцену перепишіть, але зробіть, будь ласка, так, щоб воно співпадало, бо у мене нервовий тік від такого.
Ще мене дуже вибісила Оксана, яка буквально зраджувала Колі тижнями, а потім така "Ну Ірко, ти не знаєш, як мені було важко в цей час" і Ірка така, "А ну да, ну я і мерзота, не подумала, що Оксані важко зустрічатися з двома чуваками водночас. Бідна вона."
Ну все, здається, я погоріла з усіх основних пунктів, хоч цю книжку мало не на кожній сторінці можна відкривати і я знайду до чого доїбатися. Я справді підходила до її прочитання з найкращими намірими та була впевнена, що мені сподобається, судячи з такої кількості схвальних відгуків. Але сталося неочікуване і мене вибісило в ній практично усе. Крім Насті з Білої Церкви. Вона була норм, я за неї накину ще одну зірочку.
November 26, 2023
У мене стався метч з цією книгою рівно в той момент, коли я гортав стрічку Інсти і побачив пост Лабораторії про передзамовлення на книгу, на обкладинці якої було село, і виднівся напис "Про тих, хто перемотував касету олівцем". Я не дивився ні хто автор, ні про що книга, але вже знав, що куплю її.
Чому стався цей метч? Причин декілька. Перша - коли я побачив "Толіків", то якраз тоді я писав своє оповідання про дитинство в селі (цю історію ви знаєте, тут деталі). Друга - мені подобається читати про спогади людей, які проводили дитинство в селі, як от творчість Сергія Осоки. Я бачу попит на цю рефлексію. Писати і читати. Фактично, це певний проміжок часу, який назавжди залишається в історії. Українське село кінця 90-х початку 00-х. Літні канікули сотень тисяч дітей, яким тоді було 5-15 років, а зараз 30+, і яких батьки возили в село до бабусь. Час без інтернету, мобілок, комп'ютерних ігор. Такого вже не буде, тому цей період є унікальним, і ті, хто пройшов через нього, розуміють і відчувають його особливість і чарівну атмосферу.
"Толіки" - це наче історія про дівчину та її братів, які були в моєму ж селі. Попри те, що моє село в центрі, а у них на заході. По спогадах, по подіях, по атмосфері - це ніби одне й те ж село, одні і ті ж події, одні і ті ж сільські клуби, одні і ті ж річки, одні і ті ж поля. Це унікальне явище, і я впевнений, що всі хто читатиме (з тих, хто мав цей досвід), відчуватимуть щось схоже.
Хороша, тепла, щемка історія. Щира. Це приклад здорового дитинства, в якому є пригоди, фантазії, перші поцілунки, перші алкогольні експерименти, бабині деруни, сміх, сльози. І немає інтернетів, токсичності, чорнухи і всього іншого.
Мені все відгукнулось (харашо, особєнно суржикомовна дєвушка Настя з моєї рідної Білої Церкви, жиза жизнєнная), прочитав швидко, хочу порекомендувати своїм сестрам і братам, з якими я тусив у селі, також прочитати (Іра, Таня, Ваня!).
Ще більше відгуків та окололітературного шукайте в моєму книжковому блозі в Телеграмі
Чому стався цей метч? Причин декілька. Перша - коли я побачив "Толіків", то якраз тоді я писав своє оповідання про дитинство в селі (цю історію ви знаєте, тут деталі). Друга - мені подобається читати про спогади людей, які проводили дитинство в селі, як от творчість Сергія Осоки. Я бачу попит на цю рефлексію. Писати і читати. Фактично, це певний проміжок часу, який назавжди залишається в історії. Українське село кінця 90-х початку 00-х. Літні канікули сотень тисяч дітей, яким тоді було 5-15 років, а зараз 30+, і яких батьки возили в село до бабусь. Час без інтернету, мобілок, комп'ютерних ігор. Такого вже не буде, тому цей період є унікальним, і ті, хто пройшов через нього, розуміють і відчувають його особливість і чарівну атмосферу.
"Толіки" - це наче історія про дівчину та її братів, які були в моєму ж селі. Попри те, що моє село в центрі, а у них на заході. По спогадах, по подіях, по атмосфері - це ніби одне й те ж село, одні і ті ж події, одні і ті ж сільські клуби, одні і ті ж річки, одні і ті ж поля. Це унікальне явище, і я впевнений, що всі хто читатиме (з тих, хто мав цей досвід), відчуватимуть щось схоже.
Хороша, тепла, щемка історія. Щира. Це приклад здорового дитинства, в якому є пригоди, фантазії, перші поцілунки, перші алкогольні експерименти, бабині деруни, сміх, сльози. І немає інтернетів, токсичності, чорнухи і всього іншого.
Мені все відгукнулось (харашо, особєнно суржикомовна дєвушка Настя з моєї рідної Білої Церкви, жиза жизнєнная), прочитав швидко, хочу порекомендувати своїм сестрам і братам, з якими я тусив у селі, також прочитати (Іра, Таня, Ваня!).
Ще більше відгуків та окололітературного шукайте в моєму книжковому блозі в Телеграмі
June 12, 2024
нуууууу, шо я можу сказати... я була дуже налаштована на теплу ностальгічну подорож закапелками дитинства, яку випромінює обкладинка, але ряд дещо штучних прийомів, на жаль, не дозволив "повірити" в цю ідею:
🚩дуже неправдоподібні діалоги і мова (шось не лягало: ні люди в селах чи містах, ні діти так не говорять; фраза 10-річки для прикладу: "Ти мислиш, як звичайний хлопак. А я діяла, як княгиня Ольга — дуже мудро.") і використання галицизмів як ціль, а не як засіб, ше й дуже часто невпопад ("як вишенька на пляцку", рілі?). До кінця книжки на слова "файно", "хлоп" і "мешти" хотілось накласти мораторій.
🚩 склалось враження, шо авторка зібрала список речей з 90х-00х і мала задачу об'єднати їх в зв'язний текст - деякі згадки виглядали кострубато, притягнуто, вибивали з колії ("У рюкзак закинула подарований батьками минулого року мобільний телефон і CD-плеєр із диском, на якому до дірок за останній рік прослухала «Hero» Nickelback ta «Come along with me» Texas. 3 компʼютера підіймав настрій Radiohead, ��Creep». Я жувала «Орбіт соковитий кавун» і оглядала кімнату, чи все необхідне взяла. О! Ледь не забула. Закинула в рюкзак ще й парфуми «Gucci Rush N° 2»).
🚩 дещо disturbing зацикленість на зовнішньому вигляді і тілі; особливо кріпово сприймалась в коментарях від брата (?). часто згадки про зовнішній вигляд не мали абсолютно ніякого смислового навантаження чи відношення до контексту (як от: "Найдужче ж у світі Коля любив маму, яка в нього була дуже вродлива" або "Чумацький Шлях виднівся на небі краще, ніж мої груди в обтислій футболці")
🚩 до чого були загадкові референси до майбутнього в стилі "це ми ше не знали, шо чекає на Х через кілька років..." - і потім жодної нормальної розв'язки інтриги?
🚩 часто нецікаві (а то й банальні) вставки, які взагалі ніяку роль не грають і не підсилюють контексту, але витрачають ефір, в стилі "я познайомила Настю з родичами, але з батьками не знайомила, бо вони вже знали її, бо декілька разів приїжджали в гуртожиток та відправляли нас разом до Криму на відпочинок")
🚩 післямова взагалі вибісила "примазаністю" до теми війни, не вистачало згадки про пса патрона, простигосподи
попри те, шо в книжці описано таке ж дитинство, як і моє, включно з селом, сентименту я не зловила, але зловила троха крінжі
🚩дуже неправдоподібні діалоги і мова (шось не лягало: ні люди в селах чи містах, ні діти так не говорять; фраза 10-річки для прикладу: "Ти мислиш, як звичайний хлопак. А я діяла, як княгиня Ольга — дуже мудро.") і використання галицизмів як ціль, а не як засіб, ше й дуже часто невпопад ("як вишенька на пляцку", рілі?). До кінця книжки на слова "файно", "хлоп" і "мешти" хотілось накласти мораторій.
🚩 склалось враження, шо авторка зібрала список речей з 90х-00х і мала задачу об'єднати їх в зв'язний текст - деякі згадки виглядали кострубато, притягнуто, вибивали з колії ("У рюкзак закинула подарований батьками минулого року мобільний телефон і CD-плеєр із диском, на якому до дірок за останній рік прослухала «Hero» Nickelback ta «Come along with me» Texas. 3 компʼютера підіймав настрій Radiohead, ��Creep». Я жувала «Орбіт соковитий кавун» і оглядала кімнату, чи все необхідне взяла. О! Ледь не забула. Закинула в рюкзак ще й парфуми «Gucci Rush N° 2»).
🚩 дещо disturbing зацикленість на зовнішньому вигляді і тілі; особливо кріпово сприймалась в коментарях від брата (?). часто згадки про зовнішній вигляд не мали абсолютно ніякого смислового навантаження чи відношення до контексту (як от: "Найдужче ж у світі Коля любив маму, яка в нього була дуже вродлива" або "Чумацький Шлях виднівся на небі краще, ніж мої груди в обтислій футболці")
🚩 до чого були загадкові референси до майбутнього в стилі "це ми ше не знали, шо чекає на Х через кілька років..." - і потім жодної нормальної розв'язки інтриги?
🚩 часто нецікаві (а то й банальні) вставки, які взагалі ніяку роль не грають і не підсилюють контексту, але витрачають ефір, в стилі "я познайомила Настю з родичами, але з батьками не знайомила, бо вони вже знали її, бо декілька разів приїжджали в гуртожиток та відправляли нас разом до Криму на відпочинок")
🚩 післямова взагалі вибісила "примазаністю" до теми війни, не вистачало згадки про пса патрона, простигосподи
попри те, шо в книжці описано таке ж дитинство, як і моє, включно з селом, сентименту я не зловила, але зловила троха крінжі
October 19, 2023
Я, звісно, теж перемотував касету олівцем, бо старі магнітофони не завжди справлялися з перемоткою власними силами. Цей напозір банальний і побутовий елемент життя можна припаркувати лише у певному часовому проміжку в історії України – дев'яностих роках ХХ ст., якраз напередодні появи дисків, інтернету, масового поширення комп'ютерних ігор і смартфонів. Це саме ті дні, коли пісню "Вона" співали під гітару в сільських клубах та у дворах спальних районів по всій країні – від регіонів з "русифікованими містами" до Карпат.
Книга "Толіки" Юлії Мак пов'язала моє власне сільське дитинство з теперішнім часом. Колись я так само, як і Толіки, прокидався вдосвіта, щоби косити траву або виганяти на пасовисько корів, сапав "норму" колгоспних буряків, збирав з іншими школярами яблука на вантажівку, грав у "пекаря" на моріжку біля клубу, спостерігав, як на колгоспі перевівають від пилу та полови зерно. Це були такі дні, коли були ще живі всі мої дідусі і всі бабусі, і тоді справді здавалося, що великі війни залишилася в глибокому минулому, у спогадах і пам'яті, що такого, звісно, більше не буде, ніколи не буде знову...
Ця розповідь мені близька ще мабуть тому, що вона дуже чуттєва і наповнена переживаннями з такого бентежно і недосяжного для мене в тамті часи жіночого "табору". Авторка справді дуже соковито описує зовнішність своїх персонажів, особливо дівчат. Та хіба не так воно все відчувається, коли тобі 13-15 років? Коли бажання уже горить вогнем, а розуміння, що з тим усим робити – ані на йоту нема. Коли здається, що закохуєшся мало не в кожну привабливу дівчину і задихаєшся, потопаючи у цих гірко-солодких хвилях. Перші поцілунки стаються на велелюдних весіллях, де танцюють "платочок", перша оковита пиється в клубі, а перший секс... в кого як, а у мені з цим доведетьс зачекати нового тисячоліття. Але бажання огого скільки було і авторка гарно змогла це передати в "Толіках".
Як тепер кажуть, це дуже вайбова книга, де дитинство і літо, любов і дружба, світло і тепло, відчуваються на дотик і на смак, а ностальгія прокидається навіть у тих, кому начебто й немає за чим аж надто ностальгувати.
Отак читаєш-читаєш і раптом починає проявляється, що таки є...
Книга "Толіки" Юлії Мак пов'язала моє власне сільське дитинство з теперішнім часом. Колись я так само, як і Толіки, прокидався вдосвіта, щоби косити траву або виганяти на пасовисько корів, сапав "норму" колгоспних буряків, збирав з іншими школярами яблука на вантажівку, грав у "пекаря" на моріжку біля клубу, спостерігав, як на колгоспі перевівають від пилу та полови зерно. Це були такі дні, коли були ще живі всі мої дідусі і всі бабусі, і тоді справді здавалося, що великі війни залишилася в глибокому минулому, у спогадах і пам'яті, що такого, звісно, більше не буде, ніколи не буде знову...
Ця розповідь мені близька ще мабуть тому, що вона дуже чуттєва і наповнена переживаннями з такого бентежно і недосяжного для мене в тамті часи жіночого "табору". Авторка справді дуже соковито описує зовнішність своїх персонажів, особливо дівчат. Та хіба не так воно все відчувається, коли тобі 13-15 років? Коли бажання уже горить вогнем, а розуміння, що з тим усим робити – ані на йоту нема. Коли здається, що закохуєшся мало не в кожну привабливу дівчину і задихаєшся, потопаючи у цих гірко-солодких хвилях. Перші поцілунки стаються на велелюдних весіллях, де танцюють "платочок", перша оковита пиється в клубі, а перший секс... в кого як, а у мені з цим доведетьс зачекати нового тисячоліття. Але бажання огого скільки було і авторка гарно змогла це передати в "Толіках".
Як тепер кажуть, це дуже вайбова книга, де дитинство і літо, любов і дружба, світло і тепло, відчуваються на дотик і на смак, а ностальгія прокидається навіть у тих, кому начебто й немає за чим аж надто ностальгувати.
Отак читаєш-читаєш і раптом починає проявляється, що таки є...
November 27, 2023
читається дуже швидко, звісно, я би воліла щоби це була одна повноцінна історія, тут трішки все уривками. але це лише значить що буду чекати і шукати нових :)
дуже потрібна така література наразі яка трішки зігріє та допоможе пригадати (і від тих спогадів посміхнутися чи наморщитися), та в цілому - потрібні історії, від яких стає тепло 💚особисто мені їх зараз дуже бракує
дуже потрібна така література наразі яка трішки зігріє та допоможе пригадати (і від тих спогадів посміхнутися чи наморщитися), та в цілому - потрібні історії, від яких стає тепло 💚особисто мені їх зараз дуже бракує
May 12, 2024
Романтизовані, гіперболізовані, вичурні змальовки відвідин прикарпатського села "гарадской фіфай", як то кажуть, "до бабусі на канікули".
Згадка аудіокасети в назві книги навіювала мені очікування про огляд життя села в період зародження незалежної України, та як виявилось, очікування марні. Про цей цікавий, хоч і складний період, в книзі аж три каплі. Весь сюжет, а його тут немає, це спогади про кілька поїздок в гості до бабусі та друзів в село на канікули, в різному віці. На моїй пам'яті, це один з небагатьох творів, де головний герой бісить вже з перших рядків. За це, як не як, варто віддати належне авторові. В одній з глав, героїня, або Грубаска як її звуть місцеві, сама відмічає, що майже ні з ким так і не потоваришувала в селі, крім своїх братів і кількох знайомих. Цікаво, чому ж. Насправді - ні, відповідь криється в поведінці, спілкуванні, товариськості. А жаргонні словечка, саме молодіжні жаргонні, а не місцеві діалекти, це взагалі плювок в лице художній літературі. Фу
Три, а не два, виключно за те, що автор таки зумів створити в мені емоцію, хоч і не найприємнішу :) Надіюсь книга знайде свого читача, а ти, перш ніж читати, почитай коментарі нижче, саме ті які обширні.
Згадка аудіокасети в назві книги навіювала мені очікування про огляд життя села в період зародження незалежної України, та як виявилось, очікування марні. Про цей цікавий, хоч і складний період, в книзі аж три каплі. Весь сюжет, а його тут немає, це спогади про кілька поїздок в гості до бабусі та друзів в село на канікули, в різному віці. На моїй пам'яті, це один з небагатьох творів, де головний герой бісить вже з перших рядків. За це, як не як, варто віддати належне авторові. В одній з глав, героїня, або Грубаска як її звуть місцеві, сама відмічає, що майже ні з ким так і не потоваришувала в селі, крім своїх братів і кількох знайомих. Цікаво, чому ж. Насправді - ні, відповідь криється в поведінці, спілкуванні, товариськості. А жаргонні словечка, саме молодіжні жаргонні, а не місцеві діалекти, це взагалі плювок в лице художній літературі. Фу
Три, а не два, виключно за те, що автор таки зумів створити в мені емоцію, хоч і не найприємнішу :) Надіюсь книга знайде свого читача, а ти, перш ніж читати, почитай коментарі нижче, саме ті які обширні.
August 18, 2024
Великі сподівання були у мене на цю книжку, бо все ж якийсь вайб села, дитинство, друзі (все це по анотації), а по факту мене дратувала Іра, а особової в дитинстві. Почнімо з її знайомство з нареченим її сестри, якщо не помиляюсь і ім'я вже забула здається Таня, але не факт, і він їй одразу не сподобався і вона вирішила його вижити з їхньої родини, бо як же так Таня(не факт) це ж її власність, і вона повинна була бути з нею до старості, а тут прийшов якийсь хлопак і вирішив її вкрасти. І їй в голову не прийшло, що Тані(не впевнена) може бути нудно одній в селі, бо я здається не побачила щоб вона з кимось спілкувалась крім Оксани(але можливо то була ще 3 дівчина). І там був такий момент «І це було востаннє, коли ми збиралися отак разом» і в наступному розділі «Того літа ми з Толіками ще не раз ходили разом на річку» і далі роками вони всеодно спілкуються, я просто не розумію цього, перша фраза мені натякає, що далі якийсь буде скандал і на цьому їхне спілкування припиниться, і я вже очікую цього, але нє, автор взагалі не показав цього, і оця деталь відчувається що це чернетка була, бо як можна написати якусь фразу, яка не закінчена і в результаті впродовж книжки ніяк не пояснити. А ще на початку вони лазили по кукурудзяному полі і топтали його, і їм в голову не прийшло, що вони знищують те, що повинні їсти тварини.
This entire review has been hidden because of spoilers.
February 14, 2024
Неймовірна книга. 90% часу я либилась як дурна, така тепла книга, такі круті спогади розблоковує і настільки ти тому всьому віриш, як ніби перебуваєш там. Особливо потішили згадки Луцька.
Трохи засмучена фіналом, але таке життя, а я дуже люблю, коли все реалістично, а тут так і є.
Трохи засмучена фіналом, але таке життя, а я дуже люблю, коли все реалістично, а тут так і є.
June 28, 2024
"Толіки" гарна, світла і добра книга написана із метою вибити з нас сльозинку, під час ностальгії за сільським дитинством. І от я мав бути ідеальною жертвою для цього прийому. Дорослий чоловік, який виріс у карпатському селі, обожнюю сюди повертатися. І зараз я, за щасливим збігом обставин, опинився тут, вперше не на декілька днів, а на невизначений довгий час. І здавалося, коли, як не зараз читати ностальгійну ностальгію, ловити атмосферу домашнього затишку і цінувати моменти ще більше.
Але якось мене не зачепило. Чи то в мене був інший досвід, чи то може через те, що я чоловік, а героїня говорила від імені авторки.
Здається, що авторка у спробі передати ностальгію за дитинством пересолодила страву. Я не вірив їй, не вірив її героям, та їхній літературній мові, якою тут послуговуються навіть діти. Одразу згадується "Юпак" Сайгона, який також роздумує над темою українського села 90-х. На��іть попри те, що Сайгон пише про степ, я все одно ловив більшу ностальгію, аніж коли читав про
Карпати, звідки я родом. Тамтешні декорації просто кричать на тебе про всі тяготи життя в селі. Бо саме таке село ми любимо, справжнє, зі всіма його особливостями, колоритними персонажами та проблемами. Можливо тому у мене не сформувалося того метчу, якого я так чекав.
Але якось мене не зачепило. Чи то в мене був інший досвід, чи то може через те, що я чоловік, а героїня говорила від імені авторки.
Здається, що авторка у спробі передати ностальгію за дитинством пересолодила страву. Я не вірив їй, не вірив її героям, та їхній літературній мові, якою тут послуговуються навіть діти. Одразу згадується "Юпак" Сайгона, який також роздумує над темою українського села 90-х. На��іть попри те, що Сайгон пише про степ, я все одно ловив більшу ностальгію, аніж коли читав про
Карпати, звідки я родом. Тамтешні декорації просто кричать на тебе про всі тяготи життя в селі. Бо саме таке село ми любимо, справжнє, зі всіма його особливостями, колоритними персонажами та проблемами. Можливо тому у мене не сформувалося того метчу, якого я так чекав.
October 22, 2023
Максимально ні про що книга, да ще й я терпіти зазвичай не можу оці «мій дід сидів під грушею, баба пекла на кухні, я вдихала аромати дитинства», які в різдвяні збірки писав чи не кожен український автор, і які як сімейні старі альбоми, дуже сумніваюсь, що комусь сторонньому може бути цікаво дивитись
Але чогось чіпляє і відгукується. Я не знаю, чи зможуть Толіки так зачепити когось, хто не підтягне свої власні ностальгічні спогади, чи це пісня, під яку тануть тільки ті, хто танцював під неї мєдляки в сільському клубі. Але це було мімімішно
Але чогось чіпляє і відгукується. Я не знаю, чи зможуть Толіки так зачепити когось, хто не підтягне свої власні ностальгічні спогади, чи це пісня, під яку тануть тільки ті, хто танцював під неї мєдляки в сільському клубі. Але це було мімімішно
April 17, 2024
Як же тепло..
Я щиро посміхалась, коли читала цю історію. Герої якісь «свої», дуже близько відчувались всі болі, бо це стандартні болі дітей і підлітків:)
Це такий класний телепорт, який переносить в літо і безтурботність.
Я щиро посміхалась, коли читала цю історію. Герої якісь «свої», дуже близько відчувались всі болі, бо це стандартні болі дітей і підлітків:)
Це такий класний телепорт, який переносить в літо і безтурботність.
December 2, 2024
У мене цілковитий метч і любов з цією книгою!
Адже, як і авторка, мала дуже подібне дитинство 90-х. З приїздом до бабусі, сестрою та братами. Мої брати, правда, не були такі прикольні, як у авторки і я тепер дуже заздрю 🤪 але у всьому іншому - абсолютне співпадіння! І кукурудза, і сільські дискотеки, і вимивання хати до кожного свята, і бабусина їжа 💔
Класна, атмосферна і вайбова книга! Яка захопила увагу так сильно, що не відволікала ні стилем, ні технічними нюансами. Ніби день зі своїм дитинством провела! Здалось трохи, що відчуваю стиль Жені Кузнєцовоі. Або ж це вайб усіх книг про наше дитинство. Дякую Юлії. Чудова робота!
Читати книгу умовним 28-45 річним буде ідеально. Це якраз та аудиторія, що мала той же досвід, що і авторка. Книга пасує для читання на свята.
Адже, як і авторка, мала дуже подібне дитинство 90-х. З приїздом до бабусі, сестрою та братами. Мої брати, правда, не були такі прикольні, як у авторки і я тепер дуже заздрю 🤪 але у всьому іншому - абсолютне співпадіння! І кукурудза, і сільські дискотеки, і вимивання хати до кожного свята, і бабусина їжа 💔
Класна, атмосферна і вайбова книга! Яка захопила увагу так сильно, що не відволікала ні стилем, ні технічними нюансами. Ніби день зі своїм дитинством провела! Здалось трохи, що відчуваю стиль Жені Кузнєцовоі. Або ж це вайб усіх книг про наше дитинство. Дякую Юлії. Чудова робота!
Читати книгу умовним 28-45 річним буде ідеально. Це якраз та аудиторія, що мала той же досвід, що і авторка. Книга пасує для читання на свята.
November 20, 2023
Ця книга, ймовірно, сподобається тим кому біля тридцяти і старше, і хто сумує за дитинством. Особливо, якщо воно проходило в селі.
Очікуйте знаймства з максимально життєвими персонажами та наборами ностальгічних історій. Сюжет базується на тому, що розділ за розділом герої дорослішають, а події змінюють декорації відповідно до часу/локації.
Мені не особливо відгукнулося. Ця книга нагадала мені розмову з людиною, з якою їдеш в потязі і яка розповідає історію свого цілком собі середньостатичного життя, а ти слухаєш без особливого інтересу. Але я радію, що такі книги є на українському ринку
Очікуйте знаймства з максимально життєвими персонажами та наборами ностальгічних історій. Сюжет базується на тому, що розділ за розділом герої дорослішають, а події змінюють декорації відповідно до часу/локації.
Мені не особливо відгукнулося. Ця книга нагадала мені розмову з людиною, з якою їдеш в потязі і яка розповідає історію свого цілком собі середньостатичного життя, а ти слухаєш без особливого інтересу. Але я радію, що такі книги є на українському ринку
March 19, 2024
Вибачте, але ця книга розчарувала мене до глибини душі. Я так марила нею, так хотіла прочитати, чекала, коли ж нарешті дійдуть до неї руки, і от, дійшли.
Моє дитинство теж пройшло в 00-хх, і я також їздила до села бабусі з дідусем. Тож я очікувала, що ця книга викличе в мене бурю емоцій, ностальгію за дитинством. Але ця книга не викликала нічого, окрім розчарування.
Сюжет. Усі розділи книги — це окремі літа, головної героїні в селі. Тут немає повноцінної сюжетної лінії, яка б тягнулася протягом усієї книги. Сюжет нічим не чіпляє, не тримає на гачку.
Персонажі/-ки. Пласкі, картонні, нецікаві. Брати головної героїні були розкриті лише з боку пубертатного періоду та зацикленості на зовнішності дівчат. Сексистські оцінки зовнішності і підколи щодо фігури ггні (що їй треба менше їсти, а пізніше — що в неї виросли груди🤡) — це кринж. Головна героїня теж ніяка. Любовні інтереси та подруги — всі зрадники та зрадниці. Читаючи книгу, я неодноразово відчувала сексизм і мізогінію.
Атмосфера. Теж ніяка. Головна героїня з Луцьку, а село знаходиться в Карпатах. Усе, що там було з атмосфери Закарпаття, — це декілька слів, які повторювалися в тексті. Пляцки, коцик, шкари, файно. А ще брати ггні постійно казали, що в селі вона має розмовляти місцевим діалектом, а то її не приймуть за свою. Серйозно? Розділення українців за мовним питанням?
Передмова та післямова. Я взагалі не зрозуміла, для чого вони були. Післямова ще окей, а передмова взагалі не має ніякого сенсу для сюжету.
Сенс книги. А який в ній сенс? Що хотіла сказати авторка? Яка головна ідея книги? Я не вловила нічого, хіба окрім цінності сімʼї.
Можливо, я занадто багато очікувала від книги. Можливо, ця книга потрапила мені до рук не в той момент, але я сумніваюся, що в якийсь інший я б поставила їй високу оцінку.
Щиро раджу авторці й далі писати та вдосконалюватися, бо текст написаний справді приємно!
Читати чи ні — вирішувати вам. Але я цю книгу не раджу.
Моє дитинство теж пройшло в 00-хх, і я також їздила до села бабусі з дідусем. Тож я очікувала, що ця книга викличе в мене бурю емоцій, ностальгію за дитинством. Але ця книга не викликала нічого, окрім розчарування.
Сюжет. Усі розділи книги — це окремі літа, головної героїні в селі. Тут немає повноцінної сюжетної лінії, яка б тягнулася протягом усієї книги. Сюжет нічим не чіпляє, не тримає на гачку.
Персонажі/-ки. Пласкі, картонні, нецікаві. Брати головної героїні були розкриті лише з боку пубертатного періоду та зацикленості на зовнішності дівчат. Сексистські оцінки зовнішності і підколи щодо фігури ггні (що їй треба менше їсти, а пізніше — що в неї виросли груди🤡) — це кринж. Головна героїня теж ніяка. Любовні інтереси та подруги — всі зрадники та зрадниці. Читаючи книгу, я неодноразово відчувала сексизм і мізогінію.
Атмосфера. Теж ніяка. Головна героїня з Луцьку, а село знаходиться в Карпатах. Усе, що там було з атмосфери Закарпаття, — це декілька слів, які повторювалися в тексті. Пляцки, коцик, шкари, файно. А ще брати ггні постійно казали, що в селі вона має розмовляти місцевим діалектом, а то її не приймуть за свою. Серйозно? Розділення українців за мовним питанням?
Передмова та післямова. Я взагалі не зрозуміла, для чого вони були. Післямова ще окей, а передмова взагалі не має ніякого сенсу для сюжету.
Сенс книги. А який в ній сенс? Що хотіла сказати авторка? Яка головна ідея книги? Я не вловила нічого, хіба окрім цінності сімʼї.
Можливо, я занадто багато очікувала від книги. Можливо, ця книга потрапила мені до рук не в той момент, але я сумніваюся, що в якийсь інший я б поставила їй високу оцінку.
Щиро раджу авторці й далі писати та вдосконалюватися, бо текст написаний справді приємно!
Читати чи ні — вирішувати вам. Але я цю книгу не раджу.
June 11, 2024
Сумно, але двійка.
Коли я вчилась в школі, у мене була подружка Маша, яка любила писати історії про наше буремне підліткове життя і це було досить схоже на Толіків,
Хоча може у Маши виходило трохи краще.
В книзі обовʼязково має бути або форма, або зміст, в Толіках, на жаль, бракує обох. Якщо Мієчка від Євгенії Кузнєцової причарувала мене стилем написання і теплою атмосферою, тут ностальгію мали створювати назви пісень, кілька слів типу мешти та трускавка ну і все, сюжет також не надто оригінальний.
Для мене це не спрацювало, хоча я безпосередньо цільова аудиторія цієї книги, і так, я перемотувала касети олівцем)
Випадково прочитала, що авторка написала цю книгу після курсів письменницької майстерності, але цього явно було не достатньо.
Бажаю попрацювати більше, щоб наступного разу вийшло краще
PS ну і не варто було читати її після Гемінгвея, який міг півдня сидіти над абзацом, щоб написати «одне правдиве речення» бо контраст надто разючий
Коли я вчилась в школі, у мене була подружка Маша, яка любила писати історії про наше буремне підліткове життя і це було досить схоже на Толіків,
Хоча може у Маши виходило трохи краще.
В книзі обовʼязково має бути або форма, або зміст, в Толіках, на жаль, бракує обох. Якщо Мієчка від Євгенії Кузнєцової причарувала мене стилем написання і теплою атмосферою, тут ностальгію мали створювати назви пісень, кілька слів типу мешти та трускавка ну і все, сюжет також не надто оригінальний.
Для мене це не спрацювало, хоча я безпосередньо цільова аудиторія цієї книги, і так, я перемотувала касети олівцем)
Випадково прочитала, що авторка написала цю книгу після курсів письменницької майстерності, але цього явно було не достатньо.
Бажаю попрацювати більше, щоб наступного разу вийшло краще
PS ну і не варто було читати її після Гемінгвея, який міг півдня сидіти над абзацом, щоб написати «одне правдиве речення» бо контраст надто разючий
December 13, 2023
Розчарування року. Останні сторінки просто гортала, проглядаючи текст. Дуже сиро, примітивно, плоско.
«Оксана засміялась, як кошенятко, прикриваючи рута рукою»
«Він протягнув мені руку і посміхнувся так, що канапка в моєму шлунку стала у формі сердечка»
Це хтось взагалі вичитував? 🤦♀️🤦♀️🤦♀️
«Оксана засміялась, як кошенятко, прикриваючи рута рукою»
«Він протягнув мені руку і посміхнувся так, що канапка в моєму шлунку стала у формі сердечка»
Це хтось взагалі вичитував? 🤦♀️🤦♀️🤦♀️
November 15, 2023
Чудово! Про село, нульові. Дуже багато відгукнулося спогадів 😌 Ще й імʼя головної героїні-Іра 😁 В саме серденько книга 💖
March 16, 2024
Дуже багато з книги перегукнулося з моїм дитинством і дало змогу прожити ті моменти ще раз, я справді багато за чим ностальгувала.
Я і сміялась і плакала, тому тут авторці дякую за атмосферу і емоції .
Але… діалоги мене вбивали і збивали
Вони прям максимально неправдоподібні
От настільки що ти починаєш біситись і втрачаєш приємний розслабляючий муд
Ніколи не чула щоб молодь між собою говорила щось по типу мій пухнастий ангел я сумував і тд. У фіналі цей діалог Ірки і Тараса - ну це кров з очей, багато сюжетних ліній наче кинуті на пів шляху і не мали логічного закінчення.
Але загалом для приємних читань, я рекомендую
Видно, що авторка ще недосвідчена, але потенціал є однозначно, бажаю натхнення.
Я і сміялась і плакала, тому тут авторці дякую за атмосферу і емоції .
Але… діалоги мене вбивали і збивали
Вони прям максимально неправдоподібні
От настільки що ти починаєш біситись і втрачаєш приємний розслабляючий муд
Ніколи не чула щоб молодь між собою говорила щось по типу мій пухнастий ангел я сумував і тд. У фіналі цей діалог Ірки і Тараса - ну це кров з очей, багато сюжетних ліній наче кинуті на пів шляху і не мали логічного закінчення.
Але загалом для приємних читань, я рекомендую
Видно, що авторка ще недосвідчена, але потенціал є однозначно, бажаю натхнення.
October 12, 2023
якась ця історія комфортна, з духом Тореадорів з Васюківки, що стають все старшими.
знітили трошки надмірні описи фігур дівчат та фіксація головної героїні на пошуку кохання, але друге спишемо на етап дорослішання)
загалом читалось легко, дійсно було цікаво стежити за пригодами Ірки та братів. проста книга, яку можна прочитати за день.
знітили трошки надмірні описи фігур дівчат та фіксація головної героїні на пошуку кохання, але друге спишемо на етап дорослішання)
загалом читалось легко, дійсно було цікаво стежити за пригодами Ірки та братів. проста книга, яку можна прочитати за день.
March 7, 2024
— Всьому свій час, Іринко. Особливо у дитинства.
моє дитинство припало вже на початок 2000х, і проходило не в селі, а у приватному секторі маленьких Черкас, але касети олівцем я звісно ж перемотувала)) та і загалом, описані історії дуже легко оживають в голові і метчаться з власним досвідом.
можна було би прискіпатися до певних моментів у тексті, які здавалися мені недолугими чи непотрібними, але шоб шо. ця книжка створена, аби на кілька вечорів влаштувати собі флешбек у літні канікули, а не нудити з усією серйозністю людини, прибитої дорослістю))
думаю, я могла би читати томами ось такі пригоди Ірки та Толіків 🧡
моє дитинство припало вже на початок 2000х, і проходило не в селі, а у приватному секторі маленьких Черкас, але касети олівцем я звісно ж перемотувала)) та і загалом, описані історії дуже легко оживають в голові і метчаться з власним досвідом.
можна було би прискіпатися до певних моментів у тексті, які здавалися мені недолугими чи непотрібними, але шоб шо. ця книжка створена, аби на кілька вечорів влаштувати собі флешбек у літні канікули, а не нудити з усією серйозністю людини, прибитої дорослістю))
думаю, я могла би читати томами ось такі пригоди Ірки та Толіків 🧡
August 25, 2025
на трієчку, одним словом.
January 28, 2025
насправді це 3,5 (одну зірку накинула за ностальгію)
August 13, 2025
Це мала бути проста історія на вечір, у мене не було особливих очікувань. Історії з дитинства і юності в селі, але у мене було постійне відчуття ніби це якась підробка. Ніби читаю розповіді друга який не був в селі, але дуже намагається показати, що свій. Діалоги якісь дивні особливо для дітей та підлітків. Чому Ірка додає це віз лав, вона ж не тітка, яка приїхала з заробітків після 10 років
Для чого був цей вступ з карʼєрним успіхом? Якісь натяки ніби щось станеться, а потім про це успішно забувається.
Суцільний трагізм в особистому житті головних героїв, його забагато навіть як для підлітків
Для чого був цей вступ з карʼєрним успіхом? Якісь натяки ніби щось станеться, а потім про це успішно забувається.
Суцільний трагізм в особистому житті головних героїв, його забагато навіть як для підлітків
This entire review has been hidden because of spoilers.
November 29, 2023
Я теж перемотувала касети олівцем, але, на жаль, не зовсім впізнала власну юність у цій книжці, хоч і дуже на це сподівалася. Може, тому, що в мене не було родичів у селі, а може, тому, що оті касети були зовсім іншими.
Книжка добра, тепла, затишна, але оці згадки брендів, пісень мені частіше видавалися надто нарочито вписаними в текст, щоб ми раптом не забули, про який саме період йдеться, і деякі дитячі діалоги здавалися штучними і занадто дорослими для того віку.
Книжка добра, тепла, затишна, але оці згадки брендів, пісень мені частіше видавалися надто нарочито вписаними в текст, щоб ми раптом не забули, про який саме період йдеться, і деякі дитячі діалоги здавалися штучними і занадто дорослими для того віку.
May 23, 2025
Книга мені дуже сподобалась - читаючи, відчувала, ніби відкрила чийсь особистий щоденник: з підлітковими переживаннями, мріями, надіями, і до вже дорослого, усвідомленого погляду на життя 35-річної жінки.
Сімейні стосунки ❤️
Особливо вразила тема родини. Так ніжно і глибоко описані стосунки - без пафосу, але з великою любов’ю. Залишилось тепле, ледь сумне відчуття після прочитання. І найголовніше, який я зробила висновок: частіше згадуйте своїх рідних - бабусь, дідусів, батьків… Навідуйтесь, телефонуйте, обіймайте, кажіть, що любите 🫂
Атмосфера села 🏡
Це окрема любов! Атмосфера просто неймовірна. Наче знову опинилась у дитинстві, коли мене відправляли до бабусі в село на літо - з запахом сіна, тишею, домашньою їжею, купою тварин. А потім раптом розумієш - ти вже не дитина, і більше нема куди повернутись… І від цього стає сумно. Але водночас - вдячно, що колись це було ❤️🩹
Рекомендую всім, хто хоче трохи тепла, ностальгії і щирих емоцій 💫
Сімейні стосунки ❤️
Особливо вразила тема родини. Так ніжно і глибоко описані стосунки - без пафосу, але з великою любов’ю. Залишилось тепле, ледь сумне відчуття після прочитання. І найголовніше, який я зробила висновок: частіше згадуйте своїх рідних - бабусь, дідусів, батьків… Навідуйтесь, телефонуйте, обіймайте, кажіть, що любите 🫂
Атмосфера села 🏡
Це окрема любов! Атмосфера просто неймовірна. Наче знову опинилась у дитинстві, коли мене відправляли до бабусі в село на літо - з запахом сіна, тишею, домашньою їжею, купою тварин. А потім раптом розумієш - ти вже не дитина, і більше нема куди повернутись… І від цього стає сумно. Але водночас - вдячно, що колись це було ❤️🩹
Рекомендую всім, хто хоче трохи тепла, ностальгії і щирих емоцій 💫
April 3, 2024
Насправді я б ніколи не звернула увагу на книжку з такою назвою 🙈 але це така мила-гарна історія про дитинство, село і безтурботність
June 27, 2024
Читала і не ностальгувала. Опис дитинства покоління міленіалів, але зовсім далеке від мого, зовсім інше. Я не зрозуміла яка мета цієї книги: показати як було круто чи навпаки. Де та буремність, сміливість, відчайдушність 2000-х?
Я не памʼятаю, щоб у 2000-х так одягалися: «На вигляд — як голлівудські зірки. Ніби нічого яскравого — лише джинси, білі кеди, білий гольф та чорний піджак…». Була зовсім інша мода: яскрава, барвиста, кричуща…
Я не памʼятаю, щоб у 2000-х так одягалися: «На вигляд — як голлівудські зірки. Ніби нічого яскравого — лише джинси, білі кеди, білий гольф та чорний піджак…». Була зовсім інша мода: яскрава, барвиста, кричуща…
December 3, 2023
"...дякую, що завжди зустрічаєш мене" (c) От так, всю книгу посміхалася, а на останніх рядках потягнуло на сльози. Прекрасна історія. Така ж тепла та щемка, як дитинство, якого вже ніколи не повернути.
November 19, 2023
не можу не порівнювати цю книжку з "Дзвінкою", "За перекопом є земля" чи творами Євгенії Кузнецової, в основі яких також ностальгія, спогади, дитинство в селі, і загальне відчуття українськості
але, на відміну від творів вище, "Толіки" не мають в собі нічого, крім цієї ностальгії
спогади тут не є засобом донесення думки чи моралі, вони не ведуть читача до якогось висновку
звісно, не кожен твір мусить, і загалом це досить компетентно написане легке читання для вихідних
але мені дуже не вистачило все ж цілісного сюжету, якогось сенсу, для чого це було написано
p.s. тільки мені було незатишно від постійних коментарів братів про зовнішність головної героїні, їхньої сестри? особливо як вони почали відмічати, як у неї виросли груди й оце все🙈 і такі ж зауваги з її боку щодо них
але, на відміну від творів вище, "Толіки" не мають в собі нічого, крім цієї ностальгії
спогади тут не є засобом донесення думки чи моралі, вони не ведуть читача до якогось висновку
звісно, не кожен твір мусить, і загалом це досить компетентно написане легке читання для вихідних
але мені дуже не вистачило все ж цілісного сюжету, якогось сенсу, для чого це було написано
p.s. тільки мені було незатишно від постійних коментарів братів про зовнішність головної героїні, їхньої сестри? особливо як вони почали відмічати, як у неї виросли груди й оце все🙈 і такі ж зауваги з її боку щодо них
June 9, 2024
Нарешті наше покоління 90-х виросло й почало писати книги про наше дитинство. Я поринула в приємну ностальгію. Всі, хто проводив своє літо в бабусі в селі, не важливо, в якій частині України, неодмінно усміхнуться, читаючи книжку. І нехай ваші дитячі історії не ідентичні описаним, але на вас точно нахлинуть теплі спогади. Дуже раджу книжку для відпочинку.
Displaying 1 - 30 of 151 reviews