What do you think?
Rate this book
Kaip tu? Anos dienoraštis apie karą Ukrainoje
„Noriu, kad jūs paimtumėte tokią knygą. Noriu, kad jūs ir jūsų vaikai suprastų, kas šiandien dedasi Ukrainoje. Aš matau karą, kuris tiesiog dabar vyksta už mano lango. Ne per televiziją, ne per žinias, ne tviteryje, ne feisbuke, ne telegramo kanaluose. Aš matau jį pro savo langą.
Norite trumpos versijos? Prašom. Putino režimas, Kremliaus propaganda, rusų pasaulio adeptai, imperinis blogis, niekšai čia ir dabar bando sunaikinti mano šalį – Ukrainą. Mes priversti gintis. Grumtis už savo laisvę ir nepriklausomybę. Kaina milžiniška. Žūva žmonės, į šipulius byra statiniai, šeimos, likimai, svajonės. [...]
Aš vardu Ana Gin, man 48 metai. Aš – rusakalbė ukrainietė, gimiau ir užaugau Charkive.
Man niekada niekas nedraudė kalbėti rusų kalba.
Aš niekada niekieno neprašiau manęs gelbėti.
Aš labai myliu Ukrainą.
Tokių kaip aš – milijonai.“
Ana Gin
Norite trumpos versijos? Prašom. Putino režimas, Kremliaus propaganda, rusų pasaulio adeptai, imperinis blogis, niekšai čia ir dabar bando sunaikinti mano šalį – Ukrainą. Mes priversti gintis. Grumtis už savo laisvę ir nepriklausomybę. Kaina milžiniška. Žūva žmonės, į šipulius byra statiniai, šeimos, likimai, svajonės. [...]
Aš vardu Ana Gin, man 48 metai. Aš – rusakalbė ukrainietė, gimiau ir užaugau Charkive.
Man niekada niekas nedraudė kalbėti rusų kalba.
Aš niekada niekieno neprašiau manęs gelbėti.
Aš labai myliu Ukrainą.
Tokių kaip aš – milijonai.“
Ana Gin
- GenresWar
228 pages, Paperback
First published January 1, 2023
63 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 17 of 17 reviews
October 25, 2023
Skaičiau ir norėjau galvoti, kad visa tai nėra tiesa, kad visa tai tiesiog išgalvota istorija, bet… realybė visiškai kitokia. Ir skaitant vėl išgyvenau tas pačias nemalonias emocijas, kokias teko jausti, kai tik prasidėjo karas Ukrainoje…ir negalėjau perskaityti knygos vienu prisėdimu, per daug reikėdavo po skyrelio atsikvėpti. Bet tuo pačiu knyga parodo, kokie vis dėl to nerealūs ir atsidavę savo Tautai Ukrainiečiai. Jų užsispyrimo ir ryžto, pavydėti reikia. Tiesio, nepasakosiu apie knygą, bet geriau siūlysiu ją perskaityti.📖🇺🇦
April 13, 2024
Сьогодні, на 777 день війни, дочитала цю книгу, у себе вдома в Харкові.
Чи стало майбутнім нам легше? Ні.
Чи стало у Харкові тихіше? Ні.
Чи перестали виїзжати люди? Ні.
Чи безпечно гуляти по місту? Ні.
Чи спокійно ми всі засинаємо вночі? Ні.
Чи завжди є електроенергія? Ні.
Чи втрималася віра у скорішу перемогу? На жаль, теж ні…
Я взагалі за останні два роки вдома буваю рідко, коли беру відпустку і їду всього на декілька днів чи тижнів. І мені так боляче за те, що щоденно наше місто бомблять ті кляті сусіди, а воно, наше рідне, вже ледь дихає… Думала, книга буде такою ж сумною, як мої думки, та більше засмутилася з того, з яким оптимізмом тоді ще писала автор, передаючи наші колишні почуття. Зараз, на превеликий жаль, надії на світле майбутнє значно менше.
Upd: Тієї ночі я прокинулася о 5 ранку, бо рашка випустила по Харкову 17 ракет, і всі «прилетіли», тому що в нас все ще немає доброго ППО, щоб збивати ракети, які долітають до міста за 40 секунд. Клята русня.
Чи стало майбутнім нам легше? Ні.
Чи стало у Харкові тихіше? Ні.
Чи перестали виїзжати люди? Ні.
Чи безпечно гуляти по місту? Ні.
Чи спокійно ми всі засинаємо вночі? Ні.
Чи завжди є електроенергія? Ні.
Чи втрималася віра у скорішу перемогу? На жаль, теж ні…
Я взагалі за останні два роки вдома буваю рідко, коли беру відпустку і їду всього на декілька днів чи тижнів. І мені так боляче за те, що щоденно наше місто бомблять ті кляті сусіди, а воно, наше рідне, вже ледь дихає… Думала, книга буде такою ж сумною, як мої думки, та більше засмутилася з того, з яким оптимізмом тоді ще писала автор, передаючи наші колишні почуття. Зараз, на превеликий жаль, надії на світле майбутнє значно менше.
Upd: Тієї ночі я прокинулася о 5 ранку, бо рашка випустила по Харкову 17 ракет, і всі «прилетіли», тому що в нас все ще немає доброго ППО, щоб збивати ракети, які долітають до міста за 40 секунд. Клята русня.
November 11, 2023
Skaudi karo realybė kasdienybėje. Kaip vieną lemtingą rytą, pasikeitus pasauliui, rasti vietą sau išgyventi?
Knyga apie Ukrainos gyventojus esančius šalia fronto linijos. Ana dienoraštį pradėjo rašyti nuo pirmos dienos, per juoka, skausmą ir šaltį. Atvirai parodo, kuo kvepuoja kiekvienas, kuris nežino ar ryte pabus.
Jautri knyga, sukelianti dar didesnę neapykantą rusams ir jų požiūriui.
Knyga apie Ukrainos gyventojus esančius šalia fronto linijos. Ana dienoraštį pradėjo rašyti nuo pirmos dienos, per juoka, skausmą ir šaltį. Atvirai parodo, kuo kvepuoja kiekvienas, kuris nežino ar ryte pabus.
Jautri knyga, sukelianti dar didesnę neapykantą rusams ir jų požiūriui.
August 24, 2023
Кожен і кожна з нас може вгадати себе на сторінках цієі книги, яка читається за один день, хоч і про нелегке - про втрати, біль, несправедливість і бажання перемоги. Таку книгу хотілося б перекласти на всі мови світу, щоб світ краще розумів украінців у іхній боротьбі за свободу та незалежність
January 1, 2024
Найщемкіші сторінки цієї книги - про батьків Анни. Про їхню любов, людяність, доброту. Дуже боляче, що їхні життя так обірвалися. Сил Анні це витримати…
September 13, 2023
Проковтнула книгу за один день. Дякую авторці за те, що правдиво описала усі свої відчуття щодо війни. Мені б хотілося, щоб книгу читали у усьому світові, бо вона дає можливість зрозуміти, як мою країну намагаються знищити.
June 25, 2024
Sunku surasti žodžių pojūčiams apsakyti. Beprasmiškas karas, skaudūs išgyvenimai, žūtys, atimti gyvenimai, bet kartu ir be galo stipri ukrainiečių dvasia ir susitelkimas. Ir visa tai papasakota be galo talentingai ir jautriai.
November 5, 2024
В цій книзі дуже багато людського, багато емпатії і любові. Щемкі розповіді про батьків, доньку, спогади про дитинство і основна розповідь звичайної харків'янки в перший рік повномасштабної війни.
Інколи плачеш, буває смієшся, і хоча з власного досвіду знаєш, що буде далі, всерівно не можеш відірватись.
Інколи плачеш, буває смієшся, і хоча з власного досвіду знаєш, що буде далі, всерівно не можеш відірватись.
February 24, 2025
Baigiau skaityti minint 3-iąsias Ukrainos karo metines..
February 26, 2024
Manau, kad tai must read apie karą Ukrainoje! Ir tai vertinimas ne dėl temos, bet ir taip kaip parašyta yra kažkas tokio! Ir su humoru, kuris gelbsti ir juodžiausiose dienose.
March 24, 2025
Боляче читати і згадувати, як на початку жевріла надія, що війна закінчиться швидко…
October 12, 2023
Книга настільки жива і сильна, що читач не спостерігає, а живе життя, вмирає, і знову живе життя разом з Анною, Гектором, Кірою... Живий щоденник живої людини, і як сумно жартує Анна, "поки живої". Прочитайте, не пошкодуєте.
July 2, 2024
A must read. A heartbreaking journal of a Kharkiv résident describing her living thought the active combat action.
Worst part about it is that the war is still not over.
Glory and victory to Ukraine!
Worst part about it is that the war is still not over.
Glory and victory to Ukraine!
May 17, 2024
третій рік триває цей день бабака...
July 23, 2024
Це настільки потужно, навіть не знаю, читайте!
February 6, 2025
«Як ти? Ці два простих слова набули за рік війни нового значення. Щодня мільйони українців мільйони разів писали чи промовляли до рідних і близьких це запитання. Щодня хтось не отримував відповіді. Щодня окупанти вбивали наших рідних і близьких.»
Книга Анни Гін «Як ти там?» — це життя. Біль і ненависть. Відчай і віра. Гордість і безсилля. В ній багато людського: звичайні буденні справи людини, що живе в умовах війни, людини, яка була змушена вибирати. Це щоденник харків'янки, яка ділиться своїми переживаннями, болем від втрат, горем за свою країну, за своє рідне місто, які руйнує "русскій мір" в перший рік повномасштабної війни. Знищене місто, розбита душа й втрачені сенси. Я переживала кожну "офіційну хроніку", наче вперше. Авторський стиль такий простий і доступний, що дозволяє повністю поринути в її роздуми. Щемкі розповіді про батьків і доньку, спогади із щасливого мирного дитинства — все це справді бере за душу, захоплює у вирій емоцій, змушуючи відчувати все й одразу. Емоційні гойдалки це точно вагома частина книги: я плакала, злилася і ненавиділа, іноді сміялася. Проте це не мінус, це лише показує усю нестабільність теперішнього життя. Я щоразу посміхалася, коли авторка залишала підбадьорливі слова в кінці навіть найсумніших записів, але трохи ламало усвідомлення, що зовсім скоро буде вже 3 роки війни, і що перемога, яку так бажала Анна Гін, так і не наступила. Важко усвідомлювати, що зараз люди розчаровуються і впадають у відчай. Тепер простого "ми переможемо" більше не вистачає.
Мені безмежно шкода авторку, що у свій час їй прийшлося ��ибирати між донькою і батьками, безмежно шкода, що, зрештою, вона втратила таких прекрасних і чуйних батьків і не бачила свою дочку від початку війни. Це те, чого не побажаєш нікому.
«Так захотілося розірвати його, мамо. Навпіл. Ось цими задубілими руками. Наче нічого людського в мені не лишилося. Тільки біль та ненависть. Біль та ненависть.»
Немає більш влучного вислову, аби описати моє ставлення до кожного росіяна, до "велікай расії", "другої армії світу" і їхнього жалюгідного прагнення загарбати Україну. Ненависть до всього російського палахкотить всередині мене з того самого 24 лютого 2022 року.
Словом, я не можу сказати, що це класна книга, адже це зовсім не класно, що в авторки взагалі була нагода писати про війну в своїй країні, бо краще б ніколи цієї війни не було. Але я можу сказати, що це потрібна книга. Її варто прочитати кожному хоча б колись.
Особисто для мене прочитання цієї книги було дуже важливим, бо я живу на Заході України і ніколи не була так близько до небезпеки, як люди з прикордонних міст. Саме тому мені було важливим прочитати думки і переживання людини, яка відчула війну так близько.
Книга Анни Гін «Як ти там?» — це життя. Біль і ненависть. Відчай і віра. Гордість і безсилля. В ній багато людського: звичайні буденні справи людини, що живе в умовах війни, людини, яка була змушена вибирати. Це щоденник харків'янки, яка ділиться своїми переживаннями, болем від втрат, горем за свою країну, за своє рідне місто, які руйнує "русскій мір" в перший рік повномасштабної війни. Знищене місто, розбита душа й втрачені сенси. Я переживала кожну "офіційну хроніку", наче вперше. Авторський стиль такий простий і доступний, що дозволяє повністю поринути в її роздуми. Щемкі розповіді про батьків і доньку, спогади із щасливого мирного дитинства — все це справді бере за душу, захоплює у вирій емоцій, змушуючи відчувати все й одразу. Емоційні гойдалки це точно вагома частина книги: я плакала, злилася і ненавиділа, іноді сміялася. Проте це не мінус, це лише показує усю нестабільність теперішнього життя. Я щоразу посміхалася, коли авторка залишала підбадьорливі слова в кінці навіть найсумніших записів, але трохи ламало усвідомлення, що зовсім скоро буде вже 3 роки війни, і що перемога, яку так бажала Анна Гін, так і не наступила. Важко усвідомлювати, що зараз люди розчаровуються і впадають у відчай. Тепер простого "ми переможемо" більше не вистачає.
Мені безмежно шкода авторку, що у свій час їй прийшлося ��ибирати між донькою і батьками, безмежно шкода, що, зрештою, вона втратила таких прекрасних і чуйних батьків і не бачила свою дочку від початку війни. Це те, чого не побажаєш нікому.
«Так захотілося розірвати його, мамо. Навпіл. Ось цими задубілими руками. Наче нічого людського в мені не лишилося. Тільки біль та ненависть. Біль та ненависть.»
Немає більш влучного вислову, аби описати моє ставлення до кожного росіяна, до "велікай расії", "другої армії світу" і їхнього жалюгідного прагнення загарбати Україну. Ненависть до всього російського палахкотить всередині мене з того самого 24 лютого 2022 року.
Словом, я не можу сказати, що це класна книга, адже це зовсім не класно, що в авторки взагалі була нагода писати про війну в своїй країні, бо краще б ніколи цієї війни не було. Але я можу сказати, що це потрібна книга. Її варто прочитати кожному хоча б колись.
Особисто для мене прочитання цієї книги було дуже важливим, бо я живу на Заході України і ніколи не була так близько до небезпеки, як люди з прикордонних міст. Саме тому мені було важливим прочитати думки і переживання людини, яка відчула війну так близько.
Displaying 1 - 17 of 17 reviews