What do you think?
Rate this book
Нагострені леза
Два світи, реальний і віртуальний, у майбутньому живуть поряд у складних взаєминах. У старому реалі начеб усе гаразд, у новому теж розвиток і щастя мешканців, про яких дбає нібито ШІВ, могутній і чудовий штучний інтелект вірти. Однак усе не зовсім таке, навіть зовсім не таке, яким бачиться, ковзаючи поглядом поверхово. Куди все рухається, що за невблаганна сила загрожує людству двох світів?
208 pages, Hardcover
First published January 1, 2023
36 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 10 of 10 reviews
November 2, 2023
У мене було нуль очікувань від книги, тому раптово для себе я отримала доволі міцну фантастику від української авторки.
Майбутнє, чисельність фізичного населення дуже сильно скоротилось (до речі, воно скоротилось по доволі реалістичних причинах, а не просто тому що так було треба для сюжету), в той час як паралельно існує «Вірта» в якій мешкає більш ніж 17 мільярдів особистостей. Те, що виглядає як доволі просто завʼязка виростає в цікавий конфлікт, який показують з різних сторін.
Під час читання у мене не виникало питань щодо достовірності потенційного майбутнього, сподобалось, що були органічно вписані пояснення функціонування Вірти та принципи її існування.
Взагалі авторка в невеликому обʼємі книги зуміла охопити доволі багато деталей як щодо минулого (що важливо для розуміння як ми прийшли в момент подій), так і книжкового теперішнього.
Далі не щоб про недоліки, але моменти, які особисто мені не дуже сподобались - наприклад основна мотивація героїв. На фоні інших подій це виділялось.
Ще здалось, що варто було б зробити фінал трохи раніше, пара останніх рухів виглядає зайвою спробою завершити історію вау-ефектом.
Але книга мені все одно сподобалась і на неї варто звернути увагу.
Майбутнє, чисельність фізичного населення дуже сильно скоротилось (до речі, воно скоротилось по доволі реалістичних причинах, а не просто тому що так було треба для сюжету), в той час як паралельно існує «Вірта» в якій мешкає більш ніж 17 мільярдів особистостей. Те, що виглядає як доволі просто завʼязка виростає в цікавий конфлікт, який показують з різних сторін.
Під час читання у мене не виникало питань щодо достовірності потенційного майбутнього, сподобалось, що були органічно вписані пояснення функціонування Вірти та принципи її існування.
Взагалі авторка в невеликому обʼємі книги зуміла охопити доволі багато деталей як щодо минулого (що важливо для розуміння як ми прийшли в момент подій), так і книжкового теперішнього.
Далі не щоб про недоліки, але моменти, які особисто мені не дуже сподобались - наприклад основна мотивація героїв. На фоні інших подій це виділялось.
Ще здалось, що варто було б зробити фінал трохи раніше, пара останніх рухів виглядає зайвою спробою завершити історію вау-ефектом.
Але книга мені все одно сподобалась і на неї варто звернути увагу.
February 29, 2024
Вау, це було неймовірно! В мене немає слів і я ще довго буду повертатись думками до цієї книги. Що цікаво, обдумуючи можливе майбутнє та розвиток віртуальної реальності, я складала подібні сценарії розвитку людства. І якби мені запропонували перенести свою свідомість у віртуальну реальність та відмовитись від фізичного тіла, гадаю, я б погодилась)))
July 25, 2024
Складно згрести докупи всі думки, але я спробую. Отже, що ми маємо. Майбутнє, в якому не все так райдужно, як хотілося б, але є два табори: люди, яких влаштовує реальне життя, і люди, які хочуть завантажитися в утопію ШІВа. Одна з героїнь у терористичній групі, що намагається протистояти вірті і влаштовує різні непримності. Але що, як усі помиляються? Що, як у вірті не так погано, але і не ідеально? Який прогрес або регрес чекатиме людство у майбутньому? У яких масштабах зможе прогресувати вірта?
Питання постають цікаві. І досить цікаво побудована книга: кожен розділ йде від імені різних персонажів, які, врешті решт, стають пов’язаними один із одним. Це більше соціальна фантастика, ніж наукова, а наукової частини стає більше під завершення, як на мене. Щоб дістатися до наукової складової, доведеться продиратися крізь взаємовідносини, переживання, психологічні травми, соціальні питання, кохання у різних своїх проявах. Чи можливо, щоб завантажена свідомість через століття у вірті не загубила своєї людяності? Не знаю - це відкрите питання для розмірковування.
Сама ідея і часткова реалізація мені сподобалися, але інша частина реалізації шкутильгає. Так, наприклад, є персонажі з якими нас знайомлять більш детально. З одного боку, ми розуміємо, що це, вірогідно, для того, щоб показати з якими людьми та оточенням стикаються герої. Але з іншого боку: мені не цікаво знати подробиці життя якихось персонажів від їхнього дитинства, з їхнім світобаченням, викладеними на декілька сторінок, якщо вони не грають особливої і ключової ролі в історії, а створені лише для фону, лише на якусь главу-дві. Достатньо було б в загальних рисах описати персонажа, щоб показати читачу якими людьми оточені головні діючі особи. Таким персонажам я не співпереживаю, бо на них байдуже. Тобто: з одного боку - книга прикольна, а з іншого - недопрацьована. Але це моя власна думка, у когось може бути інша.
Питання постають цікаві. І досить цікаво побудована книга: кожен розділ йде від імені різних персонажів, які, врешті решт, стають пов’язаними один із одним. Це більше соціальна фантастика, ніж наукова, а наукової частини стає більше під завершення, як на мене. Щоб дістатися до наукової складової, доведеться продиратися крізь взаємовідносини, переживання, психологічні травми, соціальні питання, кохання у різних своїх проявах. Чи можливо, щоб завантажена свідомість через століття у вірті не загубила своєї людяності? Не знаю - це відкрите питання для розмірковування.
Сама ідея і часткова реалізація мені сподобалися, але інша частина реалізації шкутильгає. Так, наприклад, є персонажі з якими нас знайомлять більш детально. З одного боку, ми розуміємо, що це, вірогідно, для того, щоб показати з якими людьми та оточенням стикаються герої. Але з іншого боку: мені не цікаво знати подробиці життя якихось персонажів від їхнього дитинства, з їхнім світобаченням, викладеними на декілька сторінок, якщо вони не грають особливої і ключової ролі в історії, а створені лише для фону, лише на якусь главу-дві. Достатньо було б в загальних рисах описати персонажа, щоб показати читачу якими людьми оточені головні діючі особи. Таким персонажам я не співпереживаю, бо на них байдуже. Тобто: з одного боку - книга прикольна, а з іншого - недопрацьована. Але це моя власна думка, у когось може бути інша.
December 31, 2025
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below)
This book is an interesting version of the future, playing on the well-established theme of those who continue to live on planet Earth and those who have moved into virtual reality. Due to the presence of a version of “matrix,” this novel is classified by some as cyberpunk, which, in my opinion, is a mistake. Because cyberpunk is social fiction - a small hacker man against megacorporations, a dystopia where human life is valued very low.
This book shows us two worlds - the “real” and the “virtual” - from the point of view of characters whose homeland is the first or the second. For example, the first narrator is “Number Two Billion and Seventeen,” a number that indicates where the heroine is among the 17 billion people living in the virtual world or HeavenNet. Just like with the idea of the “golden billion” on modern Earth, in the virt, the first three billion live significantly better than the rest; this primarily concerns access to VAI (virtual artificial intelligence). Our heroine was born in Virt-or rather, she was assembled from the particles of other persons who, because of their low status, were put into recycling. Despite the name “HeavenNet,” which seems to promise a carefree eternity, one has to work to at least maintain one's position, or better yet, to rise up. One of the jobs that Number Two Billion and Seventeen takes on is that of a “body operator,” meaning that she “inhabits” and controls a specially prepared human body in reality. She doesn't like this job very much, because in reality there are a lot of inconveniences, from the inability to move instantly to pain. But work is work and the rating will not earn itself.
The second character introduced to the reader is Jenny, an eighteen-year-old young woman who lives in reality and is the coordinator of the Daring Architects team, which plays (?) a highly complex game of the origin of life on fictional planets. Despite her name, she is from Lviv. With her comes a description of this world, where the population has decreased by 500 years since our time, and most of the problems of “survival” have been solved: food, clothing, housing, everything is available almost anywhere in the world, under the care of the world government. The environmental problems created by modern mankind have been largely overcome. At the same time, solving some problems does not mean the absence of others. So, it turns out that Jenny fell in love and married a guy some time ago. Everything seemed to be fine, and they entered adulthood together, but it turned out that her husband, Igor, found the steady monogamous life too boring, which Jenny did not realize until she saw it for herself. This shock accelerated her desire to leave reality in favor of virt.
The third character, Victoria, is Jenny's mother and one of those who believes that AI keeps the virtual under its tyranny. This is facilitated by the fact that a century ago there was the first interworld war between reality and virt, which reality lost, but managed to conclude an agreement with AI, according to which it is impossible to prohibit the voluntary transition of fully functional adults to virt, and a ban on the return of those who have already switched to virt. Victoria is part of an underground group that is trying to fight the constant outflow of people to the HeavenNet. So, when she learns about Jenny's plans, she tries to prevent them from happening.
This is the first Ukrainian SF novel that I think could be interesting to the wider world readership. We have a lot of interesting and talented fiction, but one of its strongest points is its closeness to our readers, who can see the text, subtext, and context. For foreigners, it is rather an attempt at exoticism, while this novel is much more global.
The novel also has certain flaws, first of all, a lot of info-dumping. In this respect, it reminds me of very old science fiction.
Ця – книга, цікава версія майбутнього, що обігрує усталену тему наявності тих, хто продовжує жити на планеті Земля і тих, хто перейшов у віртуальну реальність. За наявність умовної «матриці», цей роман записують до кіберпанку, що, на мою думку, є помилкою. Бо кіберпанк, то соціальна фантастика – дрібна людина-гакер проти мегакорпорацій, антиутопія, де людське життя цінується дуже низько.
Ця книга показує нам два світи – «реальний» та «вірту» з точки зору персонажів для яких батьківщиною є перший або другий. Так, перша оповідачка, це «Номер два мільярди сімнадцятий», число вказує на те, де знаходиться героїня серед 17 мільярдів осіб, що мешкають у райнеті або вірті. Так само, як з ідеєю «золотого мільярда» на сучасній землі, у вірті перші три мільярди живуть істотно краще за решту; в першу чергу це стосується доступу до ШІВа (штучного інтелекту вірти). Наша героїня народилася у вірті – точніше, її зібрали з часток інших осіб, яких, через їхній низький статус пустили у переробку. Незважаючи на назву «райнет», що наче обіцяє безтурботну вічність, тут треба працювати аби принаймні втримати свої позиції, а краще піднятись вгору. Однією з робіт, за яку береться Номер два мільярди сімнадцятий є «оператором тіла» тобто «вселяється» і керує спеціально підготовленим людським тілом у реальності. Ця робота їх дуже не подобається, бо у реальності купа незручностей, від неможливості миттєвого переміщення до болю. Але робота є робота і рейтинг сам себе не заробить.
Другою героїнею, яка представлена читачу є Дженні, вісімнадцятирічна молода жінка, що живе у реальності і є координаторкою команди «Зухвалі архітектори», що грає (?) у надскладну гру зародження життя на вигаданих планетах. Незважаючи на ім’я, вона зі Львову. З нею приходить і опис цього світу, де народу на 500 років з наших часів стало значно менше, а більшість проблем «виживання» вирішено – їжа, одяг, помешкання для життя – усе доступне практично будь-де у світі, під опікою світового уряду. Значною мірою подолано екологічні проблеми які створила сучасна людина. Водночас, вирішення одних проблем не означає відсутність інших. Так, виявляється, що Дженні якийсь час тому закохалась і одружилась із хлопцем. Все наче було чудово, вони разом вступили у доросле життя, проте виявилось, що для її чоловіка, Ігоря, стале моногамне життя занадто нудне, про що Дженні не здогадувалась, аж поки не переконалась у цьому наочно. Такий шок прискорив її бажання покинути реал на користь вірти.
Третя героїня, Вікторія, мати Дженні і одна з тих, що впевнена, що ШІВ тримає вірту під своєю тиранією. Цьому сприяє те, що століття тому була перша міжсвітова війна між реальністю і віртою, яку реальність програла, але спромоглась укласти угоду з ШІВ, за якою не можна заборонити добровільний перехід повносправних повнолітніх людей до вірти, та заборону на повернення тих, хто вже перейшов, до реальності. Вікторія є частиною підпілля, що намагається боротись з постійним відтоком людей у райнет. Тому, коли вона дізнається про плани Дженні, то намагається запобігти їхньому здійсненню.
Це – перший український НФ роман, який я вважаю, міг би бути цікавим світовому читацтву. У нас є багато цікавої і талановитої фантастики, але одна з її найсильніших сторін – це близькість нашому читачеві, що бачить і текст і підтекст і контекст. Для іноземців це швидше спроба екзотики, у той час, як цей роман набагато більш глобальний.
Є у роману і певні вади, передусім дуже багато інфодампінґу. У цьому він мені нагадує дуже стару НФ.
This book is an interesting version of the future, playing on the well-established theme of those who continue to live on planet Earth and those who have moved into virtual reality. Due to the presence of a version of “matrix,” this novel is classified by some as cyberpunk, which, in my opinion, is a mistake. Because cyberpunk is social fiction - a small hacker man against megacorporations, a dystopia where human life is valued very low.
This book shows us two worlds - the “real” and the “virtual” - from the point of view of characters whose homeland is the first or the second. For example, the first narrator is “Number Two Billion and Seventeen,” a number that indicates where the heroine is among the 17 billion people living in the virtual world or HeavenNet. Just like with the idea of the “golden billion” on modern Earth, in the virt, the first three billion live significantly better than the rest; this primarily concerns access to VAI (virtual artificial intelligence). Our heroine was born in Virt-or rather, she was assembled from the particles of other persons who, because of their low status, were put into recycling. Despite the name “HeavenNet,” which seems to promise a carefree eternity, one has to work to at least maintain one's position, or better yet, to rise up. One of the jobs that Number Two Billion and Seventeen takes on is that of a “body operator,” meaning that she “inhabits” and controls a specially prepared human body in reality. She doesn't like this job very much, because in reality there are a lot of inconveniences, from the inability to move instantly to pain. But work is work and the rating will not earn itself.
The second character introduced to the reader is Jenny, an eighteen-year-old young woman who lives in reality and is the coordinator of the Daring Architects team, which plays (?) a highly complex game of the origin of life on fictional planets. Despite her name, she is from Lviv. With her comes a description of this world, where the population has decreased by 500 years since our time, and most of the problems of “survival” have been solved: food, clothing, housing, everything is available almost anywhere in the world, under the care of the world government. The environmental problems created by modern mankind have been largely overcome. At the same time, solving some problems does not mean the absence of others. So, it turns out that Jenny fell in love and married a guy some time ago. Everything seemed to be fine, and they entered adulthood together, but it turned out that her husband, Igor, found the steady monogamous life too boring, which Jenny did not realize until she saw it for herself. This shock accelerated her desire to leave reality in favor of virt.
The third character, Victoria, is Jenny's mother and one of those who believes that AI keeps the virtual under its tyranny. This is facilitated by the fact that a century ago there was the first interworld war between reality and virt, which reality lost, but managed to conclude an agreement with AI, according to which it is impossible to prohibit the voluntary transition of fully functional adults to virt, and a ban on the return of those who have already switched to virt. Victoria is part of an underground group that is trying to fight the constant outflow of people to the HeavenNet. So, when she learns about Jenny's plans, she tries to prevent them from happening.
This is the first Ukrainian SF novel that I think could be interesting to the wider world readership. We have a lot of interesting and talented fiction, but one of its strongest points is its closeness to our readers, who can see the text, subtext, and context. For foreigners, it is rather an attempt at exoticism, while this novel is much more global.
The novel also has certain flaws, first of all, a lot of info-dumping. In this respect, it reminds me of very old science fiction.
Ця – книга, цікава версія майбутнього, що обігрує усталену тему наявності тих, хто продовжує жити на планеті Земля і тих, хто перейшов у віртуальну реальність. За наявність умовної «матриці», цей роман записують до кіберпанку, що, на мою думку, є помилкою. Бо кіберпанк, то соціальна фантастика – дрібна людина-гакер проти мегакорпорацій, антиутопія, де людське життя цінується дуже низько.
Ця книга показує нам два світи – «реальний» та «вірту» з точки зору персонажів для яких батьківщиною є перший або другий. Так, перша оповідачка, це «Номер два мільярди сімнадцятий», число вказує на те, де знаходиться героїня серед 17 мільярдів осіб, що мешкають у райнеті або вірті. Так само, як з ідеєю «золотого мільярда» на сучасній землі, у вірті перші три мільярди живуть істотно краще за решту; в першу чергу це стосується доступу до ШІВа (штучного інтелекту вірти). Наша героїня народилася у вірті – точніше, її зібрали з часток інших осіб, яких, через їхній низький статус пустили у переробку. Незважаючи на назву «райнет», що наче обіцяє безтурботну вічність, тут треба працювати аби принаймні втримати свої позиції, а краще піднятись вгору. Однією з робіт, за яку береться Номер два мільярди сімнадцятий є «оператором тіла» тобто «вселяється» і керує спеціально підготовленим людським тілом у реальності. Ця робота їх дуже не подобається, бо у реальності купа незручностей, від неможливості миттєвого переміщення до болю. Але робота є робота і рейтинг сам себе не заробить.
Другою героїнею, яка представлена читачу є Дженні, вісімнадцятирічна молода жінка, що живе у реальності і є координаторкою команди «Зухвалі архітектори», що грає (?) у надскладну гру зародження життя на вигаданих планетах. Незважаючи на ім’я, вона зі Львову. З нею приходить і опис цього світу, де народу на 500 років з наших часів стало значно менше, а більшість проблем «виживання» вирішено – їжа, одяг, помешкання для життя – усе доступне практично будь-де у світі, під опікою світового уряду. Значною мірою подолано екологічні проблеми які створила сучасна людина. Водночас, вирішення одних проблем не означає відсутність інших. Так, виявляється, що Дженні якийсь час тому закохалась і одружилась із хлопцем. Все наче було чудово, вони разом вступили у доросле життя, проте виявилось, що для її чоловіка, Ігоря, стале моногамне життя занадто нудне, про що Дженні не здогадувалась, аж поки не переконалась у цьому наочно. Такий шок прискорив її бажання покинути реал на користь вірти.
Третя героїня, Вікторія, мати Дженні і одна з тих, що впевнена, що ШІВ тримає вірту під своєю тиранією. Цьому сприяє те, що століття тому була перша міжсвітова війна між реальністю і віртою, яку реальність програла, але спромоглась укласти угоду з ШІВ, за якою не можна заборонити добровільний перехід повносправних повнолітніх людей до вірти, та заборону на повернення тих, хто вже перейшов, до реальності. Вікторія є частиною підпілля, що намагається боротись з постійним відтоком людей у райнет. Тому, коли вона дізнається про плани Дженні, то намагається запобігти їхньому здійсненню.
Це – перший український НФ роман, який я вважаю, міг би бути цікавим світовому читацтву. У нас є багато цікавої і талановитої фантастики, але одна з її найсильніших сторін – це близькість нашому читачеві, що бачить і текст і підтекст і контекст. Для іноземців це швидше спроба екзотики, у той час, як цей роман набагато більш глобальний.
Є у роману і певні вади, передусім дуже багато інфодампінґу. У цьому він мені нагадує дуже стару НФ.
Read
March 11, 2024Не мала очікувань до цієї книги, а вона вийшла дуже незвичною. По-перше, анотація брехунькає нам у позитивному сенсі цього слова і жанр виявляється не тим, що я очікувала. А конкретно це Такий звір рідкісний не тільки в українській фантастиці, а й загалом у світовій практиці змальовування майбутнього людства, тому за цим червонокнижним звіром було цікаво спостерігати. Це книжка не так про дію, як про ідеї: яким могло б бути майбутнє, як ми уживемося зі штучним інтелектом і чим він відрізняється, власне, від людського. Спроба уявити наступний виток еволюції, цікаві філософствування про любов.
Втім, моментами книга була написана не як художній текст, а як його конспект - перший уривок про Алана був нудний і з безліччю зайвих деталей і такий уривок тут не один.
Однак історія все одно дуже припала мені до душі попри те, що я свідома її недоліків. Ну і кінцівка про Немезиду таки трохи відштовхнула, але тут теж є над чим міркувати саме у світоглядному плані.
П.С. Не ясно, звідки на такі масштаби взялася електроенергія, але йой, най буде.
Втім, моментами книга була написана не як художній текст, а як його конспект - перший уривок про Алана був нудний і з безліччю зайвих деталей і такий уривок тут не один.
Однак історія все одно дуже припала мені до душі попри те, що я свідома її недоліків. Ну і кінцівка про Немезиду таки трохи відштовхнула, але тут теж є над чим міркувати саме у світоглядному плані.
П.С. Не ясно, звідки на такі масштаби взялася електроенергія, але йой, най буде.
January 12, 2026
Це на позір наукова фантастика про взаємодію віртуальної реальності з, гм, реальною, а насправді все складніше.
Світ тут пережив багато чого, зокрема зіткнувся з наслідком безконтрольного вживання антибіотиків і поринув у нескінченні пандемії, від яких не було порятунку. Але якраз у той час розвивався метапростір віртуальної реальности, тому люди стали рятуватися там, кидаючи тіла, мов непотрібний тягар. І зрештою їх – людей з тілами, так званих «втілених» - лишилося так мало, що епідемії припинилися. Натомість відтік людей до вірти не припинився: там необмежене життя, нескінченні розваги, а тут що? То холодно, то спекотно, то їсти хочеться, а то за комуналку плати?
Нам показують світ уже тоді, коли вірта мегарозвинена, встигла повоювати з матеріальним світом, укласти мирну угоду, і нині світи розділені настільки, що мешканці одного дуже мало знають про інший. Авторка спершу знайомить нас із мешканкою вірти, номер два мільярди сімнадцять, яка працює «операторкою тіл», тобто доправляє до спеціальних центрів тіла людей, які погодилися перейти у віртуальний стан. Показує світ її очима, оповідає її історію. Тоді знайомить з іншими жінками: Дженні та Вікторією. І починається цікавий танок, який змушував мене змінювати думку про книжку, яку я читаю, ледь не щокілька сторінок.
Загалом нам малюють світ, у якому існують люди, що просто живуть собі, люди, що вирішують перейти до вірти, та люди, що вважають, ніби вірта обманом заманює людей до себе в рабство, адже ніхто не знає достеменно, що з ними там відбувається. Раніше дехто не приживався там і повертався, але такого вже давно не трапляється; чому? Ніхто звідти не намагається зв’язатися з близькими та бодай повідомити, що з ними все гаразд; чому? Доволі природно ставитися підозріло до реальности, де люди зникають безслідно.
Для мешканців вірти життя в тілі – пекло, тож вони рятують людей, забираючи їх «до раю». Скептично налаштовані люди називають мешканців вірти – віртосів – «рабами ШІВа», себто штучного інтелекта вірти.
Спочатку здається, що основний сенс історії – якраз у цьому конфлікті: у Вікторії, членкині організції, що намагається завадати ШІВу красти людей у вірту, раптом зібралася у вірту донька, тож вона намагається не допустити цього. Доньку відправляють до реабілітаційного центру, де їй мають полагодити промиті мізки, а віртоску, яка прийшла її забрати, – от якраз номер два мільярди сімнадцяту – Вікторія бере у полон, щоб розібратися, що, власне, відбувається. Читач у моїй особі чекає, хто ж виявиться правим і чим закінчиться конфлікт, але камера віддаляється, і нам показують більшу перспективу. Розповідають історію створення вірти, показують її творців. Ще віддаляють камеру – і ми вже разом із ШІВом розгадуємо таємниці Всесвіту, а може, навіть щось підправити…
Загалом виходить захоплива та водночас доволі філософська розмова про всіляке вічне. Про добро і зло, альтруїзм і себелюство, про любов, яка і є Бог, і водночас про любов, якою можна задусити. Цікаво, що під час читання неодноразово починаєш обурюватися, сперечатися, бо той персонаж, зсередини голови якого ти зараз дивишся, надміру категорично стверджує, що хороше, що погане, хто правий, хто помиляється… Але згодом розумієш, що це лише позиція персонажа. Ось тобі інший, з геть іншим поглядом.
Більшість морально-етичних питань залишаться без відповіді, та, власне, так і треба. Це книжка-міркування, яка ставить все ті ж вічні питання під несподіваним кутом, у незвичних ракурсах, з урахуванням того нового, що ми знаємо про світ, з урахуванням його нових перспектив.
Якими ми будемо, якщо (коли?) справді поринемо у віртуальну реальність? Чи істотно це нас змінить? Чи станемо ми такими, як описані у книзі віртоси, що вже не розуміють базових для нас речей (чи швидко станемо такими?)? Чи відмахкуватимемося як від неважливих від морально-етичних питань, від яких відмахуються творці вірти (а чи не відмахуємося ми достоту так само від так само гострих питань тут, у матеріальному світі?)?
Якщо, прочитавши цю книжку, ви зрозумієте, що не погоджуєтеся ні з ким із сторін, - it’s ok, головне, що ви замислилися. Адже невдовзі ці роздуми вже не будуть суто теоретичними. Невдовзі подібні питання постануть на порядку денному, і оминути їх не вдасться.
Я не знаю, як оцінювати цю книжку в контексті переваг і недоліків. Тут гарна мова. І водночас багато не показується, а розказується. Але це доречно у вибраному способі оповіді. Але може не сподобатися. Деякі істини тут здаються нав’язливими. Але вас ніхто не змушує погоджуватися. Деякі шматочки історії можуть здатися зайвими. Але без них годі зрозуміти як слід персонажів.
Переважно персонажок. Важливий чоловічий персонаж тут буквально один. Мені це, звісно, не заважало, а як вам – не знаю.
Одним словом, невдячна це справа – оцінювати «Нагострені леза» за шкалою «хороше-погане». Мені книжка сподобалася. Вона спонукала мене наново осмислити купу вічних питань, вписавши їх у нові для мене ракурси. Це було вельми непоганою руханкою для розуму. А ще мені імпонує, що ця, по суті, філософська історія викладена достатньо захопливо, люблю таке. І хай, на мій погляд, деякі речі авторка навмисне спростила, деякі підкрутила так, як їй було потрібно, - це, зрештою, її модель світу. Головне, що на ній можна потренувати власний погляд.
Світ тут пережив багато чого, зокрема зіткнувся з наслідком безконтрольного вживання антибіотиків і поринув у нескінченні пандемії, від яких не було порятунку. Але якраз у той час розвивався метапростір віртуальної реальности, тому люди стали рятуватися там, кидаючи тіла, мов непотрібний тягар. І зрештою їх – людей з тілами, так званих «втілених» - лишилося так мало, що епідемії припинилися. Натомість відтік людей до вірти не припинився: там необмежене життя, нескінченні розваги, а тут що? То холодно, то спекотно, то їсти хочеться, а то за комуналку плати?
Нам показують світ уже тоді, коли вірта мегарозвинена, встигла повоювати з матеріальним світом, укласти мирну угоду, і нині світи розділені настільки, що мешканці одного дуже мало знають про інший. Авторка спершу знайомить нас із мешканкою вірти, номер два мільярди сімнадцять, яка працює «операторкою тіл», тобто доправляє до спеціальних центрів тіла людей, які погодилися перейти у віртуальний стан. Показує світ її очима, оповідає її історію. Тоді знайомить з іншими жінками: Дженні та Вікторією. І починається цікавий танок, який змушував мене змінювати думку про книжку, яку я читаю, ледь не щокілька сторінок.
Загалом нам малюють світ, у якому існують люди, що просто живуть собі, люди, що вирішують перейти до вірти, та люди, що вважають, ніби вірта обманом заманює людей до себе в рабство, адже ніхто не знає достеменно, що з ними там відбувається. Раніше дехто не приживався там і повертався, але такого вже давно не трапляється; чому? Ніхто звідти не намагається зв’язатися з близькими та бодай повідомити, що з ними все гаразд; чому? Доволі природно ставитися підозріло до реальности, де люди зникають безслідно.
Для мешканців вірти життя в тілі – пекло, тож вони рятують людей, забираючи їх «до раю». Скептично налаштовані люди називають мешканців вірти – віртосів – «рабами ШІВа», себто штучного інтелекта вірти.
Спочатку здається, що основний сенс історії – якраз у цьому конфлікті: у Вікторії, членкині організції, що намагається завадати ШІВу красти людей у вірту, раптом зібралася у вірту донька, тож вона намагається не допустити цього. Доньку відправляють до реабілітаційного центру, де їй мають полагодити промиті мізки, а віртоску, яка прийшла її забрати, – от якраз номер два мільярди сімнадцяту – Вікторія бере у полон, щоб розібратися, що, власне, відбувається. Читач у моїй особі чекає, хто ж виявиться правим і чим закінчиться конфлікт, але камера віддаляється, і нам показують більшу перспективу. Розповідають історію створення вірти, показують її творців. Ще віддаляють камеру – і ми вже разом із ШІВом розгадуємо таємниці Всесвіту, а може, навіть щось підправити…
Загалом виходить захоплива та водночас доволі філософська розмова про всіляке вічне. Про добро і зло, альтруїзм і себелюство, про любов, яка і є Бог, і водночас про любов, якою можна задусити. Цікаво, що під час читання неодноразово починаєш обурюватися, сперечатися, бо той персонаж, зсередини голови якого ти зараз дивишся, надміру категорично стверджує, що хороше, що погане, хто правий, хто помиляється… Але згодом розумієш, що це лише позиція персонажа. Ось тобі інший, з геть іншим поглядом.
Більшість морально-етичних питань залишаться без відповіді, та, власне, так і треба. Це книжка-міркування, яка ставить все ті ж вічні питання під несподіваним кутом, у незвичних ракурсах, з урахуванням того нового, що ми знаємо про світ, з урахуванням його нових перспектив.
Якими ми будемо, якщо (коли?) справді поринемо у віртуальну реальність? Чи істотно це нас змінить? Чи станемо ми такими, як описані у книзі віртоси, що вже не розуміють базових для нас речей (чи швидко станемо такими?)? Чи відмахкуватимемося як від неважливих від морально-етичних питань, від яких відмахуються творці вірти (а чи не відмахуємося ми достоту так само від так само гострих питань тут, у матеріальному світі?)?
Якщо, прочитавши цю книжку, ви зрозумієте, що не погоджуєтеся ні з ким із сторін, - it’s ok, головне, що ви замислилися. Адже невдовзі ці роздуми вже не будуть суто теоретичними. Невдовзі подібні питання постануть на порядку денному, і оминути їх не вдасться.
Я не знаю, як оцінювати цю книжку в контексті переваг і недоліків. Тут гарна мова. І водночас багато не показується, а розказується. Але це доречно у вибраному способі оповіді. Але може не сподобатися. Деякі істини тут здаються нав’язливими. Але вас ніхто не змушує погоджуватися. Деякі шматочки історії можуть здатися зайвими. Але без них годі зрозуміти як слід персонажів.
Переважно персонажок. Важливий чоловічий персонаж тут буквально один. Мені це, звісно, не заважало, а як вам – не знаю.
Одним словом, невдячна це справа – оцінювати «Нагострені леза» за шкалою «хороше-погане». Мені книжка сподобалася. Вона спонукала мене наново осмислити купу вічних питань, вписавши їх у нові для мене ракурси. Це було вельми непоганою руханкою для розуму. А ще мені імпонує, що ця, по суті, філософська історія викладена достатньо захопливо, люблю таке. І хай, на мій погляд, деякі речі авторка навмисне спростила, деякі підкрутила так, як їй було потрібно, - це, зрештою, її модель світу. Головне, що на ній можна потренувати власний погляд.
July 9, 2025
Цікава книжка із своїми недоліками. Можна прочитати за два вихідних.
Із позитивного: дійсно гарно прописала авторка науковий світ, є згадки еволюції, фізики, теорії струн. Присутня віртуальна реальність, яка "пахне" кіберпанком. Читаючи, згадувала фільми НФ на тему життя у віртуальному світі, Матрицю (The Lawnmower man 😊) тощо
Із негативного: забагато води. Роздуми про життя, любов мені були зайвими. У Вікторії забагато роздумів. Через це почала перескакувати речення і абзаци. Через це, можливо, не зрозуміла кінцівку.
А можливо, зрозуміла. Кінцівка у стилі Ґібсона, але трішки не дотягнула.
Із позитивного: дійсно гарно прописала авторка науковий світ, є згадки еволюції, фізики, теорії струн. Присутня віртуальна реальність, яка "пахне" кіберпанком. Читаючи, згадувала фільми НФ на тему життя у віртуальному світі, Матрицю (The Lawnmower man 😊) тощо
Із негативного: забагато води. Роздуми про життя, любов мені були зайвими. У Вікторії забагато роздумів. Через це почала перескакувати речення і абзаци. Через це, можливо, не зрозуміла кінцівку.
А можливо, зрозуміла. Кінцівка у стилі Ґібсона, але трішки не дотягнула.
December 21, 2023
Очікування від появи цієї книги були занадто високі.
Ось і отримав розчарування - страшне.
Але розчарування ЯК написано, а не про що.
Якщо у останній чверті книги пішла фантастика, а не соплива розмазня, то у перших 3/4 саме останню доводилося "ковтати" через силу. Ледь здужав))
Ідея про Вірту, як прообраз Матриці нашого Універсуму, заслуговує на увагу.
Ідея про Тріо-Трійцю в освоєнні цієї Вірти. І то трьома (спойлер!) Жіночими сутностями-натурами-особистостями - це дуже цікаво.
Але так само все це - заслуговує на ліпше виконання.
Ось і отримав розчарування - страшне.
Але розчарування ЯК написано, а не про що.
Якщо у останній чверті книги пішла фантастика, а не соплива розмазня, то у перших 3/4 саме останню доводилося "ковтати" через силу. Ледь здужав))
Ідея про Вірту, як прообраз Матриці нашого Універсуму, заслуговує на увагу.
Ідея про Тріо-Трійцю в освоєнні цієї Вірти. І то трьома (спойлер!) Жіночими сутностями-натурами-особистостями - це дуже цікаво.
Але так само все це - заслуговує на ліпше виконання.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Read
November 11, 2024Можливо, колись повернуся до цієї книги, а поки закриваю на 43% і відкладаю.
Розумію всю прекрасність задуму, цінність українського дистопічного кібер-панку, але до серця історія не припала. Я угрузла в безлічі подробиць, які не завжди (насправді у більшості випадків) були потрібні. Наприклад Вікторія, розповідаючи про викрадення, згадує навіть «куди ми поділи землю» — обоже, нащо?
Розумію всю прекрасність задуму, цінність українського дистопічного кібер-панку, але до серця історія не припала. Я угрузла в безлічі подробиць, які не завжди (насправді у більшості випадків) були потрібні. Наприклад Вікторія, розповідаючи про викрадення, згадує навіть «куди ми поділи землю» — обоже, нащо?
January 18, 2026
Неочікувано. Великою мірою через маленьку начитаність в жанрі «кібербапанку» майже всі мої думки щодо розвитку сюжету не справдились, що мене здивувало. З іншої сторони, це й не давало швидко прочитати, а також не найліпший маленький шрифт часто відволікало від суті.
Displaying 1 - 10 of 10 reviews