What do you think?
Rate this book
Visgarākais ceļojums
Oksanas Zabužko gareseja “Visgarākais ceļojums'' ("Найдовша подорож") izdota 2022. gadā. Grāmatas nosaukums ir vārdu spēle: Zabužko atzīst, ka vairāk nekā gadu ilgusī atrašanās prom no mājām pēc pilna mēroga kara sākuma, lai Ukrainas cīņu līdzās armijai izcīnītu sabiedriskās domas frontē, ir bijusi arī viņas pašas garākais ceļojums. “Visgarākais ceļojums” rakstīts hibrīd-memuāru formā, kur trāpīgas personiskas atmiņas savijas ar kritisku analīzi un vēsturisko fonu. Lai izprastu Ukrainas triumfu pār Krievijas militāro pārsvaru, šajā tekstā autore aicina iedziļināties Eiropas vēstures notikumos pēdējo trīssimt gadu laikā. Zabužko pārskata un apgāž bieži dzirdētus mītus un stereotipus, kurus propagandē neskaitāmi sovjetologi un populāri Krievijas vēstures pētnieki. Autore tekstā ar neskaitāmiem piemēriem pierāda, ka Ukrainas neredzamība pasaulei tikusi apzināti radīta, ļaujot notikt tādām zvērībām, kādas pagājušajā gadā atklāja Bučā uzņemtie video un foto.
Oksana Zabužko (1960) ir rakstniece, dzejniece un esejiste – viena no nozīmīgākajām mūsdienu ukraiņu autorēm. Viņas pirmais romāns "Lauka pētījumi ukraiņu seksā" (1996), kļuva par pirmo dižpārdokli neatkarīgajā Ukrainā un ir atzīts par grāmatu, kas neatkarības gados atstājusi vislielāko iespaidu uz Ukrainas sabiedrību. 2004. gadā laikrakstā "Wall Street Journal" tika publicēts Zabužko raksts "Ukrainas Solidaritāte" ("Ukraine's Solidarity"), kurā viņa paredzēja, ka Kijivā notiks vērienīgi protesti, ko šodien pazīstam kā "Oranžo revolūciju". Pēc šīs publikācijas Zabužko sāka dēvēt par Oranžo Kasandru. Autore pati sevi dēvē par "iztēles eksperti", un uzskata to par savu rakstnieces pienākumu – dot pienesumu sabiedrībai vēstures pagriezienu mirkļos, kad vecā, labi izstrādātā kārtība vairs nedarbojas. Kopš Krievijas pilna mēroga iebrukuma Ukrainā Zabužko bez apstājas turpinājusi publiski skaidrot kara kontekstu, Ukrainas un Krievijas attiecību vēsturi un Krievijas imperiālās ambīcijas, un ir sniegusi desmitiem lasījumu un simtiem interviju dažādās valstīs. Neilgi pēc kara sākuma Zabužko uzstājās Eiropas Parlamentā, un viņas eseju "Krievijas problēma ir Krievija" ("The Problem with Russia is Russia") šī gada 20. februārī publicēja laikraksts "The New York Times".
Oksana Zabužko (1960) ir rakstniece, dzejniece un esejiste – viena no nozīmīgākajām mūsdienu ukraiņu autorēm. Viņas pirmais romāns "Lauka pētījumi ukraiņu seksā" (1996), kļuva par pirmo dižpārdokli neatkarīgajā Ukrainā un ir atzīts par grāmatu, kas neatkarības gados atstājusi vislielāko iespaidu uz Ukrainas sabiedrību. 2004. gadā laikrakstā "Wall Street Journal" tika publicēts Zabužko raksts "Ukrainas Solidaritāte" ("Ukraine's Solidarity"), kurā viņa paredzēja, ka Kijivā notiks vērienīgi protesti, ko šodien pazīstam kā "Oranžo revolūciju". Pēc šīs publikācijas Zabužko sāka dēvēt par Oranžo Kasandru. Autore pati sevi dēvē par "iztēles eksperti", un uzskata to par savu rakstnieces pienākumu – dot pienesumu sabiedrībai vēstures pagriezienu mirkļos, kad vecā, labi izstrādātā kārtība vairs nedarbojas. Kopš Krievijas pilna mēroga iebrukuma Ukrainā Zabužko bez apstājas turpinājusi publiski skaidrot kara kontekstu, Ukrainas un Krievijas attiecību vēsturi un Krievijas imperiālās ambīcijas, un ir sniegusi desmitiem lasījumu un simtiem interviju dažādās valstīs. Neilgi pēc kara sākuma Zabužko uzstājās Eiropas Parlamentā, un viņas eseju "Krievijas problēma ir Krievija" ("The Problem with Russia is Russia") šī gada 20. februārī publicēja laikraksts "The New York Times".
150 pages, Paperback
First published January 1, 2022
55 people are currently reading
1269 people want to read
About the author
Oksana Zabuzhko
65 books549 followersOksana Zabuzhko is a contemporary Ukrainian writer, poet and essayist.
Born in Lutsk, Ukraine, Zabuzhko studied philosophy at the Kyiv University, where she also obtained her doctorate in aesthetics in 1987. In 1992 she taught at Penn State University as a visiting writer. Zabuzhko won a Fulbright scholarship in 1994 and taught Ukrainian literature at Harvard and University of Pittsburgh. Currently Zabuzhko works at the Hryhori Skovoroda Institute of Philosophy of the National Academy of Sciences of Ukraine.
Zabuzhko is known both for her literary works and criticism. Her controversial bestselling novel Field Work in Ukrainian Sex was translated in eight languages. In her writing Zabuzhko draws a lot of attention to the questions of Ukrainian self-identification, post-colonial issues and feminism. Her book Let My People Go won the Korrespondent magazine Best Ukrainian documentary book award in June 2006, and The Museum of Abandoned Secrets, Best Ukrainian Book 2010.
For Ukrainian language profile see Оксана Забужко
Born in Lutsk, Ukraine, Zabuzhko studied philosophy at the Kyiv University, where she also obtained her doctorate in aesthetics in 1987. In 1992 she taught at Penn State University as a visiting writer. Zabuzhko won a Fulbright scholarship in 1994 and taught Ukrainian literature at Harvard and University of Pittsburgh. Currently Zabuzhko works at the Hryhori Skovoroda Institute of Philosophy of the National Academy of Sciences of Ukraine.
Zabuzhko is known both for her literary works and criticism. Her controversial bestselling novel Field Work in Ukrainian Sex was translated in eight languages. In her writing Zabuzhko draws a lot of attention to the questions of Ukrainian self-identification, post-colonial issues and feminism. Her book Let My People Go won the Korrespondent magazine Best Ukrainian documentary book award in June 2006, and The Museum of Abandoned Secrets, Best Ukrainian Book 2010.
For Ukrainian language profile see Оксана Забужко
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 182 reviews
January 27, 2023
для вестернів - топова книжка, для українців, як на мене, її взагалі не треба було видавати, бо фрази на кшталт "ми не боїмося ядерного вибуху, переживемо" чи "коли бачиш серед ночі біле, як в грозу, небо артилерійського обстрілу" від письменниці, яка весь цей час поза Україною + влаштовує драму, що в неї нема свого лептопу і треба опановувати новий (приїдь і забери або передай автобусом чи через знайомих, лол, очевидно ж), сприймаються трагікомедійно. ще дуже сподобалося, що в тексті, виданому українською і для українців, є пояснення, що таке паска ("ритуальний папушник із солодкого пшеничного тіста, кожна українська господиня пече на Великдень", раптом хто не знав).
утім, та частина тексту, де йдеться про історичні особливості розвитку Україну, як ми прийшли до цієї війни, скільки вона триває etc, доволі цікава.
окремо мене роздратувала теза, що авторка пробує писати "окопну прозу", бо для цього, як я бачу, треба бути в окопі. таке довільне означення жанру знецінює досвід і творчість митців, що буквально зараз воюють.
утім, та частина тексту, де йдеться про історичні особливості розвитку Україну, як ми прийшли до цієї війни, скільки вона триває etc, доволі цікава.
окремо мене роздратувала теза, що авторка пробує писати "окопну прозу", бо для цього, як я бачу, треба бути в окопі. таке довільне означення жанру знецінює досвід і творчість митців, що буквально зараз воюють.
March 28, 2023
Hopefully, this book will be translated into other languages.
I have read in English and Swedish reviews, that the author writes with fury and anger. As a person who is Lithuanian - Lithuania is a former Soviet state - I share her fury and anger, if that is what it is, for the horrors my country and others experienced under Soviet and Tsarist Russia are too well remembered. For me, it is just pure and undeniable truth that Russia is a terrorist state, that its history is mainly occupation and explotation of surrounding countries. And all parallels between Putin and Hitler are well deserved, though I abhor historical parallels in general if they are stated as almost facts.
Not a perfect book, but important through and through, with tidbits and insights into Ukrainian history and national identity.
I have read in English and Swedish reviews, that the author writes with fury and anger. As a person who is Lithuanian - Lithuania is a former Soviet state - I share her fury and anger, if that is what it is, for the horrors my country and others experienced under Soviet and Tsarist Russia are too well remembered. For me, it is just pure and undeniable truth that Russia is a terrorist state, that its history is mainly occupation and explotation of surrounding countries. And all parallels between Putin and Hitler are well deserved, though I abhor historical parallels in general if they are stated as almost facts.
Not a perfect book, but important through and through, with tidbits and insights into Ukrainian history and national identity.
Read
February 18, 2023Мені незрозуміло, для кого писалася ця книжка. Навряд чи для українців - ну бо навряд чи саме українцям адресовано цей пророчий серйозний тон від людини, яка з готелів Європи розмірковує: "читають же зараз перебрані в однострій українські професори онлайн-лекції студентам просто з окопів, чому б і мені не спробувати "окопного" жанру?" Представляти Україну на міжнародній арені - це дуже важливо, але це не окопний жанр, якщо ти не в окопі, і українцям це досить очевидно. І таких речей, що муляють око, там є певна кількість.
При цьому книжка абсолютно точно не для іноземців, яким потрібно доводити, що Росія - не свої хлопці, а таки загроза. Бо доводити це скептичній публіці потрібно максимально конкретними і фактографічно підкріпленими аргументами, що апелюють до їхньої власної адженди і їхніх власних хворих мозолей. Трошки вдалих аргументів там є - скажімо, про вплив Росії на екологію - але скоромовковою, натомість основний наголос робиться на якусь кухонну метафізику, замішану на конспірологічних теоріях, нічим не підкріплених (скажімо, навіщо переказувати панічні чутки про будівництво концтаборів для майданівців - коли в Україні на окупованих територіях діють реальні концтабори штибу Ізоляції, а розмах фільтраційних таборів зараз годі уявляти? додаючи до цієї реальної трагедії панічні чутки дев'ятирічної давності, а не факти, ми розмиваємо вплив на західну публіку).
Загалом, якщо вам потрібно довести, що Росія - загроза, то раджу натомість, скажімо, "Putin's People: How the KGB Took Back Russia and Then Took On the West"by Catherine Belton (зараз читаю, читається як шпигунський трилер, волосся повзає по голові туди-сюди). А "Найдовша подорож", напевно, підтримала Забужко у важку хвилину - а з гонорару, напевно, буде скількись донатів на корисне - але на тому її функціонал, в принципі, вичерпується.
При цьому книжка абсолютно точно не для іноземців, яким потрібно доводити, що Росія - не свої хлопці, а таки загроза. Бо доводити це скептичній публіці потрібно максимально конкретними і фактографічно підкріпленими аргументами, що апелюють до їхньої власної адженди і їхніх власних хворих мозолей. Трошки вдалих аргументів там є - скажімо, про вплив Росії на екологію - але скоромовковою, натомість основний наголос робиться на якусь кухонну метафізику, замішану на конспірологічних теоріях, нічим не підкріплених (скажімо, навіщо переказувати панічні чутки про будівництво концтаборів для майданівців - коли в Україні на окупованих територіях діють реальні концтабори штибу Ізоляції, а розмах фільтраційних таборів зараз годі уявляти? додаючи до цієї реальної трагедії панічні чутки дев'ятирічної давності, а не факти, ми розмиваємо вплив на західну публіку).
Загалом, якщо вам потрібно довести, що Росія - загроза, то раджу натомість, скажімо, "Putin's People: How the KGB Took Back Russia and Then Took On the West"by Catherine Belton (зараз читаю, читається як шпигунський трилер, волосся повзає по голові туди-сюди). А "Найдовша подорож", напевно, підтримала Забужко у важку хвилину - а з гонорару, напевно, буде скількись донатів на корисне - але на тому її функціонал, в принципі, вичерпується.
December 27, 2022
в українців коротка історична пам'ять, але в них є Забужко.
до прози Забужко може бути маса питань, але до есеїв їх завжди було менше (якщо ви не Михайло Назаренко of course).
цей есей у книжному форматі - must read для всіх українців, підручник з нашої історії ХХІ століття (здебільшого). його б варто змушувати (краще заохочувати, звісно) читати дітей в школі, але, гм, стиль Забужко треба адаптувати, бо, на жаль, і не всі дорослі звикли до таких складних речень (за формою, а не за змістом). пам'ятаю, що колись перед виборами Порошенка і Зеленського пані Оксана на "Свободі слова" видала неймовірний спіч про те, чому треба голосувати за Порошенка, і це було прекрасно, переконливо і глибоко, але такими складними мовно-смисловими конструкціями, що її зрозуміли, либонь, з десяток інтелектуалів, які і так були за Порошенка.
"Найдовша подорож" загалом увібрала найважливіші тези з інтерв'ю Забужко й попередніх есеїв+навіть деякі риторичні повтори її не псують, бо оживлюють, даючи відчуття схвильованої промови
до прози Забужко може бути маса питань, але до есеїв їх завжди було менше (якщо ви не Михайло Назаренко of course).
цей есей у книжному форматі - must read для всіх українців, підручник з нашої історії ХХІ століття (здебільшого). його б варто змушувати (краще заохочувати, звісно) читати дітей в школі, але, гм, стиль Забужко треба адаптувати, бо, на жаль, і не всі дорослі звикли до таких складних речень (за формою, а не за змістом). пам'ятаю, що колись перед виборами Порошенка і Зеленського пані Оксана на "Свободі слова" видала неймовірний спіч про те, чому треба голосувати за Порошенка, і це було прекрасно, переконливо і глибоко, але такими складними мовно-смисловими конструкціями, що її зрозуміли, либонь, з десяток інтелектуалів, які і так були за Порошенка.
"Найдовша подорож" загалом увібрала найважливіші тези з інтерв'ю Забужко й попередніх есеїв+навіть деякі риторичні повтори її не псують, бо оживлюють, даючи відчуття схвильованої промови
Read
January 23, 2023Зазвичай я даю оцінку книзі, опираючись на схожі у рамках жанру/тематичного кластера тощо. Але я поки що не читала нічого такого більше - свіжовоєнного. Хіба що Михедову "Коник, Півник, Шафка", якій оцінки теж не дала.
Переглянула відгуки на goodreads. Все, що у них пишуть, правда: добре, що у нас є Забужко; дуже потрібна промова; хто не був в інформвакуумі - й так усе знає; невідомо, чи сприйме есей іноземний читач, а на нього усе й спрямовано.
Додам трішки й від себе:
а. хто уже знайомий зі стилем Забужко - не бійтеся, тут є її "фірмові" довгі речення, але сприймаються вони легше, аніж зазвичай, на читання піде менше ресурсу;
б. оскільки це цілісний есей, оманливо розділений на частини, то й проковтнути його захочеться всього і одразу - виділіть на це час;
в. хто ще не знайомий із Забужко - ні, не усі її тексти такі, інакші й художні, й публіцистика, проте читати все одно раджу - усі вони ідейно/смислово потужні;
г. warning! можливий раптовий всплеск/ривок патріотизму - текст маніпулятивний, на те він і промова; не вбачаю у цьому нічого такого, нехай хоч через край переллється, якщо іще ні.
Ну і хвилька тяглості. Тексти авторки - потужний двигун для власних роздумів, пошуків, суперечок, спротиву - потрібне підкреслити. І це прекрасна і дуже потрібна річ.
Переглянула відгуки на goodreads. Все, що у них пишуть, правда: добре, що у нас є Забужко; дуже потрібна промова; хто не був в інформвакуумі - й так усе знає; невідомо, чи сприйме есей іноземний читач, а на нього усе й спрямовано.
Додам трішки й від себе:
а. хто уже знайомий зі стилем Забужко - не бійтеся, тут є її "фірмові" довгі речення, але сприймаються вони легше, аніж зазвичай, на читання піде менше ресурсу;
б. оскільки це цілісний есей, оманливо розділений на частини, то й проковтнути його захочеться всього і одразу - виділіть на це час;
в. хто ще не знайомий із Забужко - ні, не усі її тексти такі, інакші й художні, й публіцистика, проте читати все одно раджу - усі вони ідейно/смислово потужні;
г. warning! можливий раптовий всплеск/ривок патріотизму - текст маніпулятивний, на те він і промова; не вбачаю у цьому нічого такого, нехай хоч через край переллється, якщо іще ні.
Ну і хвилька тяглості. Тексти авторки - потужний двигун для власних роздумів, пошуків, суперечок, спротиву - потрібне підкреслити. І це прекрасна і дуже потрібна річ.
December 12, 2022
Дочитавши цей есей до кінця, перш за все подумала: "Як добре, що у нас є Забужко!" І, попри те, що в цьому тексті пані Оксана звертається більше до західного читача, хотілося б, щоб українці теж його прочитали. Щоб відчули гордість за себе і впевненість, що ми на правильному шляху.
Попри трьохсотлітній тиск сусідньої імперії, наш народ спромігся вижити.
Попри тридцятилітні спроби р*сії повернути нас до своєї орбіти, ми спромоглися чітко сформувати думку "Україна - не р*сія"
Попри анексію Криму, 8-річну війну, тисячі ракет, ми не боїмося їх і віримо у нашу Перемогу.
За кілька днів я перечитала цей есей кілька разів, а гортала десятки разів. Десь дивувалася проникливості та уважності авторки, бо вона, як істинний спостерігач життя, бачила часто те, на що пересічна людина могла б ніколи не звернути увагу. Забужко аргументовано пояснює чому імперія зла так потребує Україну. Чому без нас, вони не мають історії. І, як маленьким дітям, роз'яснює, що ми - не вони. Ми не один народ і ніколи ним не були. Так, європейцям це треба пояснювати, бо р*сійська пропаганда попрацювала і там на славу.
Попри трьохсотлітній тиск сусідньої імперії, наш народ спромігся вижити.
Попри тридцятилітні спроби р*сії повернути нас до своєї орбіти, ми спромоглися чітко сформувати думку "Україна - не р*сія"
Попри анексію Криму, 8-річну війну, тисячі ракет, ми не боїмося їх і віримо у нашу Перемогу.
За кілька днів я перечитала цей есей кілька разів, а гортала десятки разів. Десь дивувалася проникливості та уважності авторки, бо вона, як істинний спостерігач життя, бачила часто те, на що пересічна людина могла б ніколи не звернути увагу. Забужко аргументовано пояснює чому імперія зла так потребує Україну. Чому без нас, вони не мають історії. І, як маленьким дітям, роз'яснює, що ми - не вони. Ми не один народ і ніколи ним не були. Так, європейцям це треба пояснювати, бо р*сійська пропаганда попрацювала і там на славу.
February 24, 2023
«Україна вибрала бути»
Книгу, що написана на замовлення одного з європейських видавництв, якщо не помиляюся, я була впевнена, що прочитаю і сформулюю власну думку.
Ми тепер дуже чутливі до висловів інших, до підбору слів, адже наш різний досвід цієї війни не може не даватися взнаки. Тому я розумію, чому «окопний жанр» чи подібні речі можуть триґерити, та все ж повернімося до суті. А вона, як на мене, полягає в тому, що те, що очевидно для вас, геть не означає, що буде таким очевидним для інших. Тому я щиро радію, що ця книга була написана.
Безперечно, не до нас зверталася своїм есеєм Оксана Стефанівна. На це натякають і пояснення, що таке паска (серйозно, навіщо його лишили в українському виданні?), і бравадні узагальнення, на кшталт «путінський ядерний шантаж нас не надто страшить» (меми мемами, але нервові системи не у всіх українців стійкі). Але водночас було б занадто оптимістичним вважати, що українцям немає потреби прочитати цю книгу, бо вони начебто в контексті. По-перше, хто в якому інформаційному контексті дозволяв собі жити. По-друге, навіть якщо ви жили і зростали в часи багатьох згаданих у книзі подій, все ж це не завжди легко зробити умовний крок назад і подивитися на картину в цілому. По-третє, побудова причинно-наслідкових зв’язків у людей – проблема вічна. А то й взагалі можна було забути про деякі з подій, бо ми живемо в інформаційно перенасичені часи.
На берегах в книзі чимало місця, що допомогло мені наче вести діалог з авторкою, коли вона ділилася власними спогадами, а дописувала щось своє, або ж навіть полемізувати, коли здавалося, що узагальнення не відображають коректно прожите нами. І мені сподобалася ця своєрідна співучасть у розмові про цю найдовшу подорож. Подорож, яка ще геть не скінчилася.
Книгу, що написана на замовлення одного з європейських видавництв, якщо не помиляюся, я була впевнена, що прочитаю і сформулюю власну думку.
Ми тепер дуже чутливі до висловів інших, до підбору слів, адже наш різний досвід цієї війни не може не даватися взнаки. Тому я розумію, чому «окопний жанр» чи подібні речі можуть триґерити, та все ж повернімося до суті. А вона, як на мене, полягає в тому, що те, що очевидно для вас, геть не означає, що буде таким очевидним для інших. Тому я щиро радію, що ця книга була написана.
Безперечно, не до нас зверталася своїм есеєм Оксана Стефанівна. На це натякають і пояснення, що таке паска (серйозно, навіщо його лишили в українському виданні?), і бравадні узагальнення, на кшталт «путінський ядерний шантаж нас не надто страшить» (меми мемами, але нервові системи не у всіх українців стійкі). Але водночас було б занадто оптимістичним вважати, що українцям немає потреби прочитати цю книгу, бо вони начебто в контексті. По-перше, хто в якому інформаційному контексті дозволяв собі жити. По-друге, навіть якщо ви жили і зростали в часи багатьох згаданих у книзі подій, все ж це не завжди легко зробити умовний крок назад і подивитися на картину в цілому. По-третє, побудова причинно-наслідкових зв’язків у людей – проблема вічна. А то й взагалі можна було забути про деякі з подій, бо ми живемо в інформаційно перенасичені часи.
На берегах в книзі чимало місця, що допомогло мені наче вести діалог з авторкою, коли вона ділилася власними спогадами, а дописувала щось своє, або ж навіть полемізувати, коли здавалося, що узагальнення не відображають коректно прожите нами. І мені сподобалася ця своєрідна співучасть у розмові про цю найдовшу подорож. Подорож, яка ще геть не скінчилася.
June 14, 2023
Дуже відгукнулось те, що написано в анотації, "Оксана Забужко розглядає витоки сьогоднішньої російсько-української війни у двох часових вимірах - тридцятилітньому і трьохсотлітньому, перемежовуючи їх власними спогадами…". І меседж цей - для західної публіки. Звісно, це мене зацікавило, і захотілось побачити, на чому буде зроблений акцент, яким буде контекст і чи теоретично може цей текст переконати якогось західного ліберала в тому, що росія (а не лише путін) - це всепоглинальне зло, і світ ніколи не буде в безпеці, поки велику частину карти займає така країна.
Скажу відразу - думаю, переконає. І за формою (книга невеличка, скоріше декілька есеїв під однією обкладинкою), і за наповненням (тези чіткі, зрозумілі, все обґрунтовано і препаровано). От лише немає гарантій, що книгу справді прочитає багато людей заходу, хоча бренд Забужко один з найсильніших українських літературних брендів. Сильніше виглядало б тільки якби це все було у співавторстві з Андруховичем та Жаданом.
Мені точка зору Забужко видалась дуже близькою. Я думав, що прочитаю про те, що і так знаю, ну все ж і Грицака читав, і Плохія, і допомагаю "квітнути українському ютубу", переглядаючи "Історію без міфів" та інші канали. Але на те це і є Письменниця з великої літери, адже хто як не письменник може побачити контекст, причинно-наслідкові речі, справжні обличчя людей, і зрештою, подати історію як сторітелінг.
Це книжка про коріння і про сьогодення. Про те, як ми, українці, створили монстра, який нас же і вбиває і не може існувати без нас. Про те, як якісь логічні 300 років тому рішення, стають фатальними зараз. Про реакцію світу на те, що собою являла і являє Україна. Про те, чи могли ми і росія уникнути 24 лютого 2022 року чи, як було у Гаррі Поттері, "згідно з пророцтвом вижити може лише один".
"...це також війна - "восьмилітня", "тридцятилітня", "столітня", якщо розбивати її на окремі етапи, в дійсності ж вона неперервна, масова і всепроникна, яку російська держава, байдуже під яким іменем виступаючи, послідовно провадить проти цивілізованого світу"
Багато рефлексій, влучних висновків, правильних акцентів. Не завадить для поглибленого розуміння війни, яка триває.
Скажу відразу - думаю, переконає. І за формою (книга невеличка, скоріше декілька есеїв під однією обкладинкою), і за наповненням (тези чіткі, зрозумілі, все обґрунтовано і препаровано). От лише немає гарантій, що книгу справді прочитає багато людей заходу, хоча бренд Забужко один з найсильніших українських літературних брендів. Сильніше виглядало б тільки якби це все було у співавторстві з Андруховичем та Жаданом.
Мені точка зору Забужко видалась дуже близькою. Я думав, що прочитаю про те, що і так знаю, ну все ж і Грицака читав, і Плохія, і допомагаю "квітнути українському ютубу", переглядаючи "Історію без міфів" та інші канали. Але на те це і є Письменниця з великої літери, адже хто як не письменник може побачити контекст, причинно-наслідкові речі, справжні обличчя людей, і зрештою, подати історію як сторітелінг.
Це книжка про коріння і про сьогодення. Про те, як ми, українці, створили монстра, який нас же і вбиває і не може існувати без нас. Про те, як якісь логічні 300 років тому рішення, стають фатальними зараз. Про реакцію світу на те, що собою являла і являє Україна. Про те, чи могли ми і росія уникнути 24 лютого 2022 року чи, як було у Гаррі Поттері, "згідно з пророцтвом вижити може лише один".
"...це також війна - "восьмилітня", "тридцятилітня", "столітня", якщо розбивати її на окремі етапи, в дійсності ж вона неперервна, масова і всепроникна, яку російська держава, байдуже під яким іменем виступаючи, послідовно провадить проти цивілізованого світу"
Багато рефлексій, влучних висновків, правильних акцентів. Не завадить для поглибленого розуміння війни, яка триває.
October 5, 2023
Grāmata, kuru emocionāli grūti lasīt, bet kas tevi apņem un nelaiž vaļā, uzdodot daudzus jautājumus, ne tikai par to, kas notiek Ukrainā, bet kas notiek ar mums. Cik dziļi mūsos sēž šis noaustais zirnekļu tīkls, kas burtiski ir iezīsts ar Krievijas maigās varas līdzekļiem. Valsts, kurā nekad nav notikusi lustrācija, kurā padomju nomeklatūras pārstāvji un to ģimenes lielā mērā ir ekonomiskā un kultūras un politiskā elite. Valsts, kur vēl nesen VDK biznesmeņa ložā sēdēja valsts augstākās amatpersonas un kur pat tā saucamie nacionālisti spēj aizstāvēt krievu oligarha intereses, kas nokļuvis sankciju sarakstos. Vienlaicīgi velkot mūs, kopā ar klaji promaskaviskiem spēkiem, to vērtību laukā, ko šodien klaji propogandē kremlis un izsmejot visu rietumniecisko. Cik mēs esam gatavi, parūpēties viens par otru, ja pienāks stunda X ? Daudz un ļoti smagu jautājumu pēcgarša, šajā laikmetā, kad humānisms un cilvēcība vairs nav nekas vērtīgs un brīvība ir kaitinoša. Lielisks autores darbs, lielisks tulkojums. Paldies, ka man bija iespēja lasīt.
December 22, 2022
Я раніше Забужко ніколи не читала, а дарма, бо мені дуже сподобалося. Хочеться більше тоненьких книжок від неї, бо я здатна переварювати есеїстику та нон-фікшн тільки маленькими дозами, інакше здурію через відсутність персонажів та сюжету.
А так то приємно почитати розумну людину і її аргументи про те, що русня - гній.
А так то приємно почитати розумну людину і її аргументи про те, що русня - гній.
April 23, 2024
Pirmkārt, bauda lasīt autores inteliģento un bagāto valodu.
Grāmata tiek dēvēta par hibrīd-memuāriem un sastāv no diezgan pagara pārsprieduma par Ukrainas vēsturi un attiecībām ar krieviju gan pēdējos 30 gados, gan arī pēdējos 300 gados. Grāmatas nobeigumā ir vairākas spēcīgas esejas par sievietēm un karu. Viena no esejām bija lasāma arī ukraiņu autoru eseju krājumā "Karastāvoklis".
Otrkārt, autore apbrīnojami trāpīgi spēj argumentēt savas atbildes uz jautājumiem - Kāpēc putinam ir vajadzīgs šis karš? Kāpēc krievi ienīst ukraiņus? Kāpēc nevar nodalīt krievu "dižo" kultūru no okupantiem un izvarotājiem?
Treškārt, autore apskata karu arī no mazāk apspriesta rakursa - šis karš ir milzīga ekoloģiska katastrofa. Jo simtiem un tūkstošiem tanku un raķešu jau nekur nepazūd.. un laikā, kamēr mēs šķirojam atkritumus un neņemam liekus plastmasas maisiņus veikalos, tikai pārsimts km no mums planēta tiek zvērīgi piesārņota.
Grāmata ir rakstīta, lai atvērtu acis Rietumiem, kas un kāda patiesībā ir krievija. Un šajā kontekstā pārņem dusmas, ka pat mēs Latvijā, kam nu toč vajadzētu zināt, kādi teroristi ir aiz robežas, turpinām bezzobaini tirgoties, iet uz kompromisiem un bīdīt biznesus..
Grāmata liek domāt un ļoti daudz ko pārdomāt. Varētu sarakstīt 3x garāku atsauksmi, bet labāk iesaku pašiem izlasīt!
Grāmata tiek dēvēta par hibrīd-memuāriem un sastāv no diezgan pagara pārsprieduma par Ukrainas vēsturi un attiecībām ar krieviju gan pēdējos 30 gados, gan arī pēdējos 300 gados. Grāmatas nobeigumā ir vairākas spēcīgas esejas par sievietēm un karu. Viena no esejām bija lasāma arī ukraiņu autoru eseju krājumā "Karastāvoklis".
Otrkārt, autore apbrīnojami trāpīgi spēj argumentēt savas atbildes uz jautājumiem - Kāpēc putinam ir vajadzīgs šis karš? Kāpēc krievi ienīst ukraiņus? Kāpēc nevar nodalīt krievu "dižo" kultūru no okupantiem un izvarotājiem?
Treškārt, autore apskata karu arī no mazāk apspriesta rakursa - šis karš ir milzīga ekoloģiska katastrofa. Jo simtiem un tūkstošiem tanku un raķešu jau nekur nepazūd.. un laikā, kamēr mēs šķirojam atkritumus un neņemam liekus plastmasas maisiņus veikalos, tikai pārsimts km no mums planēta tiek zvērīgi piesārņota.
Grāmata ir rakstīta, lai atvērtu acis Rietumiem, kas un kāda patiesībā ir krievija. Un šajā kontekstā pārņem dusmas, ka pat mēs Latvijā, kam nu toč vajadzētu zināt, kādi teroristi ir aiz robežas, turpinām bezzobaini tirgoties, iet uz kompromisiem un bīdīt biznesus..
Grāmata liek domāt un ļoti daudz ko pārdomāt. Varētu sarakstīt 3x garāku atsauksmi, bet labāk iesaku pašiem izlasīt!
August 17, 2025
Labākais brīdis lasīt šo grāmatu ir jau pagājis, otrs labākais - tagad.
Ir laiks pārskatīt savus grāmatplauktus.
Ir laiks pārskatīt savus grāmatplauktus.
December 9, 2022
«Найдовша подорож» - це 160 сторінок сеансу терапії! Книга написана для іноземного читача, але рекомендую її всім українцям! Пані Оксана пояснює чому "small" Україна, не веде себе як жертва, а безстрашно б'ється із імперією, і чому, обов'язково переможе!
Забужко майстерно провела нас шляхом від вечора 23 лютого до років Гетьманщини. Пояснивши, чому Ворог вже 300 років не дає спокій Україні. але врешті решт програє, бо «сила росту, любові й свободи - по нашій стороні»!
Забужко майстерно провела нас шляхом від вечора 23 лютого до років Гетьманщини. Пояснивши, чому Ворог вже 300 років не дає спокій Україні. але врешті решт програє, бо «сила росту, любові й свободи - по нашій стороні»!
April 14, 2025
4,5 zvaigznes. No šīs mazās grāmatiņas kā zem palielināmā stikla ieraudzīju svarīgus vēsturiskos un politiskos aspektus Krievijas lienošajam ļaunumam un Ukrainas pilsoniskās sabiedrības spēkam. Daudz sapratu un daudz vēl jādomā. Oksana Zabužko ir asredzīga un saredz to, kam citi netic vai negrib ticēt, jo tā ērtāk, bet daļai vienkārši "zvīņas uz acīm". Izlasiet viņas rakstīto, lai to saprastu.
March 19, 2023
Книга вам сподобається за умови якщо ви толеруєте унікальний субмурний стиль пані Забужко викладати думки (а я взагалі-то ні, навіть сторінку для мене було важко прочитати до цієї книги, я б ніколи її не взяла, якби подруга буквально не сказала "читай"). Перший есей про те, як вторгнення застало в Польщі і ось це все - думаю, нам всім відома вся палітра цих почуттів, у кожного є своя історія на цей лад, і це більше для того, щоб західна аудиторія зрозуміла. Але потім іде про 30-річну війну і про 300-річну війну, багато важливих тез, які варто знати, і які, якщо ну дуже спростити, можна звести до того, що наша русофобія недостатня, рашка це абсолютно зло, але попри все ми виживемо, як чудом виживали раніше, бо це закладено у нас в крові.
October 31, 2024
Книга "Найдовша подорож"
Оксана Забужко
Видавництво "Комора", 2022
⠀
Одне про що я шкодую, що я не прочитала її раніше. Так мало сторінок і так багато сенсу.
⠀
Ця книжка розрахована на західного читача, але це "must read" для кожного свідомого українця.
⠀
Історія.
Роздуми.
Істини.
Факти.
⠀
Далі краще цитувати:
⠀
🔖 "Ця книжка більше, ніж будь-яка з досі мною написаних, завдячує своєю появою на світ злагодженому ансамблеві людей доброї волі, без чиєї підтримки самій мені, найпевніше, просто забракло б на неї душевних сил. І це зовсім не риторична фігура: коли в січні 2022 р. одне західне медіа запросило мене взяти участь у дискусії, як саме Україні слід «не дратувати Путіна», щоб Захід міг «спати спокійно», я відповіла редакторові, що найтрагічнішою для мене є сама можливість публічних розважань на тему, «як жертві задовольнити агресора», через неповних до літ після європейських тріумфів Гітлера, знак, що з історії дсв людство як вид нічого не зрозуміло і нічого не навчилося, а тому будь-які розмови, де від початку не домовлено, що Росія держава-терорист, а її президент - серійний убивця, вважаю спізненими на 8 років і цілковито безглуздими. Від 24 лютого мотивації змінити в цьому питанні думку в мене анітрохи не побільшало, тож на книжку, що мала стати навіть не реплікою в одній частковій дискусії, а монологом, зверненим до цілого -«колективного заходу» нараз, я без сторонньої принуки - таки навряд чи спромоглася б - «Сізіф утомився».
⠀
🔖 "І от - українці вибивають з-під ніг імперії й цей клаптик тверді: російськомовні відмовляються визнавати себе росіянами й гинуть за право бути українцями, стріляючи в тих, хто прийшов їм його відняти."
⠀
🔖 "Це класична заздрість неімущого до маючого, один із головних психологічних мотивів цієї війни. В історії російсько - українських стосунків вона нерідко проявлялась як заздрість вбогої, голодної Півночі до ситого й багатого Півдня (той російський полонений, який на допиті, вичерпавши всі пояснення, чому його армія напала на Україну, врешті спитав із викликом: «А чому ви маєте жити краще од нас?!»
⠀
#примхливачитака
Оксана Забужко
Видавництво "Комора", 2022
⠀
Одне про що я шкодую, що я не прочитала її раніше. Так мало сторінок і так багато сенсу.
⠀
Ця книжка розрахована на західного читача, але це "must read" для кожного свідомого українця.
⠀
Історія.
Роздуми.
Істини.
Факти.
⠀
Далі краще цитувати:
⠀
🔖 "Ця книжка більше, ніж будь-яка з досі мною написаних, завдячує своєю появою на світ злагодженому ансамблеві людей доброї волі, без чиєї підтримки самій мені, найпевніше, просто забракло б на неї душевних сил. І це зовсім не риторична фігура: коли в січні 2022 р. одне західне медіа запросило мене взяти участь у дискусії, як саме Україні слід «не дратувати Путіна», щоб Захід міг «спати спокійно», я відповіла редакторові, що найтрагічнішою для мене є сама можливість публічних розважань на тему, «як жертві задовольнити агресора», через неповних до літ після європейських тріумфів Гітлера, знак, що з історії дсв людство як вид нічого не зрозуміло і нічого не навчилося, а тому будь-які розмови, де від початку не домовлено, що Росія держава-терорист, а її президент - серійний убивця, вважаю спізненими на 8 років і цілковито безглуздими. Від 24 лютого мотивації змінити в цьому питанні думку в мене анітрохи не побільшало, тож на книжку, що мала стати навіть не реплікою в одній частковій дискусії, а монологом, зверненим до цілого -«колективного заходу» нараз, я без сторонньої принуки - таки навряд чи спромоглася б - «Сізіф утомився».
⠀
🔖 "І от - українці вибивають з-під ніг імперії й цей клаптик тверді: російськомовні відмовляються визнавати себе росіянами й гинуть за право бути українцями, стріляючи в тих, хто прийшов їм його відняти."
⠀
🔖 "Це класична заздрість неімущого до маючого, один із головних психологічних мотивів цієї війни. В історії російсько - українських стосунків вона нерідко проявлялась як заздрість вбогої, голодної Півночі до ситого й багатого Півдня (той російський полонений, який на допиті, вичерпавши всі пояснення, чому його армія напала на Україну, врешті спитав із викликом: «А чому ви маєте жити краще од нас?!»
⠀
#примхливачитака
December 29, 2022
У вступі Оксана Забужко розповідає, як вирушила в першу пост-ковідну подорож на презентацію книжки в Польщу 23-го лютого. І ця подорож затягнулася. Тож між виступами, лекціями й інтервʼю Забужко написала розгорнутий есей про українсько-російські стосунки для західного читача. Хоча мені здається, що без розгорнутих приміток і додаткових посилань тут не обійтися. Однак західний допитливий читач-інтелектуал (на відміну від українського) сидить зі світлом і має ґуґл. Схема зрозуміла: дивимося серіал про Чорнобиль і ґуґлимо про радянські реалії, читаємо про досі невідому нам Україну і ґуґлимо ще завзятіше.
Усе про що пише пані Оксана, здавалося би, не нове: й послідовність подій на Майдані, і розділення України на «захід» та «схід» у 2000-х, і про історію 300-літньої боротьби. Ніби все добре знаємо і самі можемо переказати, але нестримний потік думки захоплює. Бо ми ж тут, всередині, немає можливості дистанціюватися, постійно не вистачає часу. Усі чули аргументи, що війна неможлива, бо «двадцять перше століття». «А що таке ХХІ століття?» — запитує пані Оксана. Це логічне продовження ХХ-го, не сталося ж ніякого обнулення з приходом нового століття, всі процеси тривають. «Найдовша подорож» пояснює, що війна почалася щойно розвалився Союз. Коли все пішло не так і не туди? У 1994 році, із Кучмою. А чому? Бо імперія послідовна у своїй заздрості до нас, адже «європейський фасад» дали їй саме ми, «екіпірували» освітніми закладами і кадрами, традицією та тяглістю історії, зрештою, назвою. Без нас імперія себе не уявляє.
Забужко повторює, що про це вона вже казала, а про те — писала, але її не почули і не зрозуміли. Це важливий есей, але не менш важливі для нас тут — «Хроніки від Фортінбраса». От би перевидали «Хроніки...» і ми їх перечитали всі гуртом.
Усе про що пише пані Оксана, здавалося би, не нове: й послідовність подій на Майдані, і розділення України на «захід» та «схід» у 2000-х, і про історію 300-літньої боротьби. Ніби все добре знаємо і самі можемо переказати, але нестримний потік думки захоплює. Бо ми ж тут, всередині, немає можливості дистанціюватися, постійно не вистачає часу. Усі чули аргументи, що війна неможлива, бо «двадцять перше століття». «А що таке ХХІ століття?» — запитує пані Оксана. Це логічне продовження ХХ-го, не сталося ж ніякого обнулення з приходом нового століття, всі процеси тривають. «Найдовша подорож» пояснює, що війна почалася щойно розвалився Союз. Коли все пішло не так і не туди? У 1994 році, із Кучмою. А чому? Бо імперія послідовна у своїй заздрості до нас, адже «європейський фасад» дали їй саме ми, «екіпірували» освітніми закладами і кадрами, традицією та тяглістю історії, зрештою, назвою. Без нас імперія себе не уявляє.
Забужко повторює, що про це вона вже казала, а про те — писала, але її не почули і не зрозуміли. Це важливий есей, але не менш важливі для нас тут — «Хроніки від Фортінбраса». От би перевидали «Хроніки...» і ми їх перечитали всі гуртом.
January 31, 2023
Rappt och ursinnigt skriver Zabuzjko om sitt sargade hemland Ukraina, vars befolkning tagit sig igenom en hel historieskrivning trots Rysslands idoga försök till annektering, förtryck och övergrepp. Nu är slutligen kriget här - och Oksana är varken förvånad eller rädd. Hennes text är riktad till det kollektiva väst, som hon menar alltid blundat för Ukrainas storlek och historia.
Första sidorna är mer personligt kronologiska, och vi får veta att hon befinner sig i Warszawa den 24 februari 2021 när kriget bryter ut. Hon är där för att prata om sin nya bok, men livet blir plötsligt kvar i resväskan. Sedan följer en essäsamling skriven i rent raseri, där hon redogör för Ukrainas historia som kantats av att Ryssarna ständigt varit på dom. Genom sovjetiska KGB:s steg för ideologiskt sabotage angriper Ryssland Ukraina: demoralisering, destabilisering, kris, normalisering.
Det här är 156 galet laddade sidor, som tog mig lång tid att komma igenom. Efter många passager var jag tvungen att pausa och ta in. Jag älskar Zabuzjkos språk pch intentioner, men tycker nästan att texten kan bli lite väl tung ibland. Läsa. Pausa. Andas. Läsa. Pausa. Andas. Förfäras!
En viktig liten bok! Speciellt för oss i väst.
Första sidorna är mer personligt kronologiska, och vi får veta att hon befinner sig i Warszawa den 24 februari 2021 när kriget bryter ut. Hon är där för att prata om sin nya bok, men livet blir plötsligt kvar i resväskan. Sedan följer en essäsamling skriven i rent raseri, där hon redogör för Ukrainas historia som kantats av att Ryssarna ständigt varit på dom. Genom sovjetiska KGB:s steg för ideologiskt sabotage angriper Ryssland Ukraina: demoralisering, destabilisering, kris, normalisering.
Detta är alltså kriget. En skrumpnad och stelnad historisk forms förkalkade hjärna som åtrår sin egen ungdom. En hungrig vampyr som gråter för att den berövats det färska blod den måste ha. Frankensteins monster som rasar mot sin skapare - jaså, du klarar dig utan mig, men inte jag utan dig…?
Zombiens hämnd för att den en gång togs från bröstet. Mödramord. Självmord.
Det här är 156 galet laddade sidor, som tog mig lång tid att komma igenom. Efter många passager var jag tvungen att pausa och ta in. Jag älskar Zabuzjkos språk pch intentioner, men tycker nästan att texten kan bli lite väl tung ibland. Läsa. Pausa. Andas. Läsa. Pausa. Andas. Förfäras!
En viktig liten bok! Speciellt för oss i väst.
October 8, 2023
Nozīmīgākā grāmata man šogad. Zabužko pirmais un līdz šim vienīgais "pasūtījuma darbs", kur darba uzdevums bijis: "120 000 rakstu zīmju iekļaut īso kursu Ukrainas-Krievijas attiecību vēsturē ne tikai pēdējo 30, bet vienlaikus arī pēdējo 300 gadu laikā - jeb "ko Rietumi ir palaiduši garām pēdējos 30 gados"". Izklāstītie fakti un notikumi, iespējams, daudziem jau labi zināmi (vismaz daļa no tiem), bet cēļoņsakarību ķēde autores virtuozajā, intelektuāli un emocionāli piesātinātajā izpildījumā, kas ietver arī personiskas atkāpes, tiem piešķir jaunu, svaigu, un, galvenais, rīcību motivējošu nozīmi.
September 21, 2024
от би всі, хто досі пхає в свою риторику та літературу русню, прочитали цю книжку
November 15, 2023
Важливий для міжнародної авдиторії, але дещо неструктурований есей про причини та розвиток російсько-української війни.
Варто сказати, що я дуже ціную діяльність Забужко і наразі прочитала декілька її художніх та публіцистичних творів. Мені близький її спосіб мислення, я люблю її стиль, а кожна нова книга, написана нею, допомагає мені розвиватися та поглиблювати свою емпатію та знання світової культури. Проте, тут мені здалося, що деякі частини есея можна було зробити менш емоційними, а в деяких - навпаки розвинути тему глибше (як-от там, де говорилося про зросійщених українців, які не приймають нав'язаної ідентичності і готові вмирати за те, щоб бути українцями, чи там, де зачіпався вплив російської агресії на екологію).
Також були моменти, які мене неприємно резонули (розміщаю цілими реченнями, щоб не було відчуття "вирваності з контексту" і прискіплювання):
Я дописую цей розділ у Ґданську, місті, за яке ніхто не хотів умирати восени 1939 року, достоту як тепер, навесні 2022-го, ніхто не хоче вмирати за Маріуполь, — а Маріуполь, за зловісним збігом, є Ґданськові місто-побратим. - ем, вибачте, що? Ніхто не хоче вмирати за Маріуполь, де вже померли близька ста тисяч людей, цивільних та військових?
Виняток було приготовано єдино для балтійських країн, що пів століття терпляче прождали на скасування сталінської анексії, як зараз ждуть своєї черги татари Криму. - балтійські країни не чекали терпляче, як і кримли зараз - вони боролися в підпіллі, розповсюджували дисидентські ідеї, писали, говорили, кричали про своє горе і поневолення, проте їх мало хто чув... Для мене така фраза обесцінює ту працю і ризики, на які йшли та й досі йдуть ці народи в прагненні визволення від російської окупації.
...це історія, якої HBO з Нетфліксом вистачило б на сотні й сотні серіалів: там були б розповіді про війни й підпілля, героїзм і зраду, поразки й перемоги, і про одну цілковито проґавлену світом і виграну українцями війну — в ґулаґу (...), а ще — про колонізовані українцями по цілому світу дикі пущі, від Західної Канади до Далекого Сходу, і загалом куди більший український вплив на модерну історію, ніж досі заведено помічати… - ніколи в історії своєї міграції та еміграції українці не виконували роль колонізаторів. Це дуже небезпечний наратив, який не варто розповсюджувати хоча б тому, що він неправдивий. Якщо комусь цікаво зазирнути в цю галузь нашої історії, почніть, наприклад, з першого сюжету в цьому відео Телебачення Торонто, щоб зрозуміти, якого типу стосунки будували українські емігранти з корінними жителями Канади.
Мені також сподобалися розбіри цієї книги від каналів Шалені авторки та sepagraf, а найбільше - дискусія щодо неї на Єстетах.
Варто сказати, що я дуже ціную діяльність Забужко і наразі прочитала декілька її художніх та публіцистичних творів. Мені близький її спосіб мислення, я люблю її стиль, а кожна нова книга, написана нею, допомагає мені розвиватися та поглиблювати свою емпатію та знання світової культури. Проте, тут мені здалося, що деякі частини есея можна було зробити менш емоційними, а в деяких - навпаки розвинути тему глибше (як-от там, де говорилося про зросійщених українців, які не приймають нав'язаної ідентичності і готові вмирати за те, щоб бути українцями, чи там, де зачіпався вплив російської агресії на екологію).
Також були моменти, які мене неприємно резонули (розміщаю цілими реченнями, щоб не було відчуття "вирваності з контексту" і прискіплювання):
Я дописую цей розділ у Ґданську, місті, за яке ніхто не хотів умирати восени 1939 року, достоту як тепер, навесні 2022-го, ніхто не хоче вмирати за Маріуполь, — а Маріуполь, за зловісним збігом, є Ґданськові місто-побратим. - ем, вибачте, що? Ніхто не хоче вмирати за Маріуполь, де вже померли близька ста тисяч людей, цивільних та військових?
Виняток було приготовано єдино для балтійських країн, що пів століття терпляче прождали на скасування сталінської анексії, як зараз ждуть своєї черги татари Криму. - балтійські країни не чекали терпляче, як і кримли зараз - вони боролися в підпіллі, розповсюджували дисидентські ідеї, писали, говорили, кричали про своє горе і поневолення, проте їх мало хто чув... Для мене така фраза обесцінює ту працю і ризики, на які йшли та й досі йдуть ці народи в прагненні визволення від російської окупації.
...це історія, якої HBO з Нетфліксом вистачило б на сотні й сотні серіалів: там були б розповіді про війни й підпілля, героїзм і зраду, поразки й перемоги, і про одну цілковито проґавлену світом і виграну українцями війну — в ґулаґу (...), а ще — про колонізовані українцями по цілому світу дикі пущі, від Західної Канади до Далекого Сходу, і загалом куди більший український вплив на модерну історію, ніж досі заведено помічати… - ніколи в історії своєї міграції та еміграції українці не виконували роль колонізаторів. Це дуже небезпечний наратив, який не варто розповсюджувати хоча б тому, що він неправдивий. Якщо комусь цікаво зазирнути в цю галузь нашої історії, почніть, наприклад, з першого сюжету в цьому відео Телебачення Торонто, щоб зрозуміти, якого типу стосунки будували українські емігранти з корінними жителями Канади.
Мені також сподобалися розбіри цієї книги від каналів Шалені авторки та sepagraf, а найбільше - дискусія щодо неї на Єстетах.
December 12, 2022
Потужний есей. Коротко і трохи втомлено, проте сильно й дохідливо - писаний не для нас, але й у нас до багатьох довго не доходило.
Втомлено, бо Оксана Забужко в усіх попередніх книгах волала про те саме. І я особисто знаю притомних людей, які вважали її за тверезий погляд на росію та її хижі плани бож��вільною.
В книзі кілька разів згаданий Штайнмаєр, але добре те, що на момент виходу есею українською, пан Штайнмаєр вже засвідчив більш здорове бачення ситуації.
Тож світ прозріває. Багато в чому завдяки самим росіянам, але й голос Касандри лунає не в порожнечу.
Книга коротка і, можна сказати, підводить підсумок багатьох попередніх публіцистичних книг пані Забужко.
Всім раджу. Для чистоти погляду.
І, до речі, я не фанат Забужко - письменниці. Я просто не зміг прочитати жодної книги. А от публіцистика - блискуча й захоплива, куди там романам.
Втомлено, бо Оксана Забужко в усіх попередніх книгах волала про те саме. І я особисто знаю притомних людей, які вважали її за тверезий погляд на росію та її хижі плани бож��вільною.
В книзі кілька разів згаданий Штайнмаєр, але добре те, що на момент виходу есею українською, пан Штайнмаєр вже засвідчив більш здорове бачення ситуації.
Тож світ прозріває. Багато в чому завдяки самим росіянам, але й голос Касандри лунає не в порожнечу.
Книга коротка і, можна сказати, підводить підсумок багатьох попередніх публіцистичних книг пані Забужко.
Всім раджу. Для чистоти погляду.
І, до речі, я не фанат Забужко - письменниці. Я просто не зміг прочитати жодної книги. А от публіцистика - блискуча й захоплива, куди там романам.
November 28, 2023
Чітко й обґрунтовано про психологічні причини початку повномасштабної війни.
З історією, про яку совчали ще в школі та розпаленням національної свідомості.
Довгими, щедрими реченнями, в яких купаєшся, насолоджуючись.
Все, в чому Забужко неперевершена.
З історією, про яку совчали ще в школі та розпаленням національної свідомості.
Довгими, щедрими реченнями, в яких купаєшся, насолоджуючись.
Все, в чому Забужко неперевершена.
March 10, 2025
Три роки вже цим текстам.
Якщо подивитися виключно на культурний аспект, то як цілували західні культури в жопу росіян, так вони і продовжують це робити.
Тому, для кого пишуться ці тексти, я х.з.
Але думки так круто, як Забужко, ніхто не викладає.
Якщо подивитися виключно на культурний аспект, то як цілували західні культури в жопу росіян, так вони і продовжують це робити.
Тому, для кого пишуться ці тексти, я х.з.
Але думки так круто, як Забужко, ніхто не викладає.
April 4, 2023
дуже лаконічна і якісна робота, яка на простих і для всіх зрозумілих фактах (маю на увазі як для українців, так і для закордонних читачів) пояснює, чому так звана росія – організація без нації, організація без минулого і без майбутнього.
April 24, 2023
«За минуле двадцятиліття я вже втретє стаю свідком того, як Захід «відкриває для себе Україну»…»
Цей есей, то спосіб донести іноземцям що не так з Росією, але і для нас то спосіб нагадати собі хто ми, і куди йдемо, куди маємо прагнути, а ще, звідки ми йдемо, і чого точно не хочемо.
Ну і не можу не сказати про мову, про те як пише пані Оксана, бо вона «дзюркотить», лиється, читаєш і подумки ніби співаєш ту книжку. Починаючи з передмови ( а передмови я рідко дочитую, проскакую) просто вливаєшся і ніби пливеш…
Пропливіть цю подорож, вона того вартує.
Цей есей, то спосіб донести іноземцям що не так з Росією, але і для нас то спосіб нагадати собі хто ми, і куди йдемо, куди маємо прагнути, а ще, звідки ми йдемо, і чого точно не хочемо.
Ну і не можу не сказати про мову, про те як пише пані Оксана, бо вона «дзюркотить», лиється, читаєш і подумки ніби співаєш ту книжку. Починаючи з передмови ( а передмови я рідко дочитую, проскакую) просто вливаєшся і ніби пливеш…
Пропливіть цю подорож, вона того вартує.
January 14, 2023
Сильно, без зайвих слів.
Прочитала на одному подиху.
Щиро раджу читати нам всім.
Прочитала на одному подиху.
Щиро раджу читати нам всім.
January 17, 2024
Grāmatas pēcgarša - rūgti sāļa. Un jautājums tik viens - cik ērti visa pasaule ir iekārtojusies savos dīvānos? Un, cik viegli Krievija mūs tin ap pirkstu?
"Vārdi ir spēcīgāki par domām - tie ir materiāli apveltīti ar fizisku inerci un spēj viegli iekustināt domas, tāpat kā slinks ķermenis - vāju dvēseli."
"Vārdi ir spēcīgāki par domām - tie ir materiāli apveltīti ar fizisku inerci un spēj viegli iekustināt domas, tāpat kā slinks ķermenis - vāju dvēseli."
April 8, 2024
"... mēs esam tieši liecinieki tam, ka simtiem miljonu likteņus izšķir lasāmvielas izvēle."
Displaying 1 - 30 of 182 reviews