What do you think?
Rate this book
Бабуся вмирати не любила
Шахтарське селище. Три покоління однієї сім’ї. Люди, які намагаються жити у проміжках між війнами. «Бабуся вмирати не любила» — книга автобіографічна, тому що автор писав про свою родину. І водночас вона універсальна, бо описує події, явища, характери та долі, які дозволяють зрозуміти Донбас — і людей, які там живуть. Останніми роками цей регіон, здавалося, став розділом з нашого минулого — але тепер він перетворюється на розділ з нашого майбутнього. Нам буде легше розібратися в ньому, якщо ми в нього вдивимося. Книжка, яку ви тримаєте в руках, допоможе кожному зробити це.
Про автора:
Для когось ім’я Павла Белянського стало відоме через його блог, для інших — після перегляду фільму «Я працюю на цвинтарі», знятого за мотивами його напівавтобіографічного роману і за його ж сценарієм. Однак цей гострий в’їдливий авторський стиль вже починають впізнавати дедалі частіше. Письменник має строкату біографію: народився на Луганщині, закінчив Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут, і за своє життя встиг попрацювати охоронцем, вантажником, експедитором, журналістом, рекламістом… та відкрити свою фірму з виготовлення надгробків. Видавався у незалежних видавництвах, написав понад 100 оповідань та кілька романів. Зараз воює в лавах ЗСУ.
Про автора:
Для когось ім’я Павла Белянського стало відоме через його блог, для інших — після перегляду фільму «Я працюю на цвинтарі», знятого за мотивами його напівавтобіографічного роману і за його ж сценарієм. Однак цей гострий в’їдливий авторський стиль вже починають впізнавати дедалі частіше. Письменник має строкату біографію: народився на Луганщині, закінчив Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут, і за своє життя встиг попрацювати охоронцем, вантажником, експедитором, журналістом, рекламістом… та відкрити свою фірму з виготовлення надгробків. Видавався у незалежних видавництвах, написав понад 100 оповідань та кілька романів. Зараз воює в лавах ЗСУ.
224 pages, Hardcover
First published March 15, 2021
6 people are currently reading
333 people want to read
About the author
Павел Паштет Белянский
7 books14 followersУкраїномовний профіль: Павло Паштет Белянський
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 56 reviews
December 11, 2023
▪Книжка від автора, оповідання якого лягли в основу фільму "Я працюю на цвинтарі", про три покоління однієї шахтарської сім'ї. Якби мене попросили дати їй три короткі характеристики, то в мене вийшло б таке: життя, якого нікому не побажаєш, подекуди смішно, але радше історія побутових жахів.
▪Книжку відкриває оповідання з точки зору маленького хлопчика, який ховається під ліжком від грізного діда, і це моментально підкупає і задає потрібний тон: це не історія про солодкі канікули в дідуся з бабусею, це дещо значно неприємніше.
▪ Скажу чесно одразу: цю книжку я не змогла полюбити — та й не думаю, що її треба любити — хоча оповідки написані яскраво, харизматично, ти легко уявляєш собі тирана-патріарха Петра з безпалим п'ястком, Павла, якого він змушує грати щоночі на акордеоні і який тікає в армію, невмирущу бабу Аню із загадковим минулим та інших персонажів. Багато цих історій оповідають не лише про безпросвітну долю тих, чиє життя будується довкола шахти, а й про сімейне насилля — дуже багато сімейного насилля — і загалом такі бридкі речі, як сексуальні домагання в оповіданні "Інструктор". Це не сенсаційні сюжети, як в Люко Дашвар, від якої я поплювалася, а радше накинуті пензлем реалістичні картинки.
У передостанньому розділі автор чудово підсумовує:
"Але батьки не навчили нас любові. Власним життям вони вчили нас брехати й виживати — на практичних прикладах такий досвід засвоюється міцніше".
▪Напевно, найбільше, що вражає, коли завершуєш цю книжку, то це те, наскільки в героїв відсутній простір для мрій, кращого майбутнього. Виживання і суха практичність ніби стверджує, що місця їм тут нема, і навіть думати не слід про закриття шахти.
▪Місцями відчувається, що це переклад з російської. Не через поганий переклад, а радше через вибір художніх прийомів.
▪ Є тут у мене улюблене оповідання — це "Колода". Про те, як Петро намагався повірити у бога, але з'ясував, що його нема. Воно гумористичне, в кінці трохи трагічне, наче казка, яка мала б повернути герою віру у чудо, але лише переконала його, що чудес не буває.
▪ Маю віддати належне автору: структурно збірка завершується розділом-омисленням і коротким оглядом теперішнього, що дозволяє поставити логічну крапку в розказаному і зняти напругу з читача.
▪ Не можу рекомендувати цю книжку, але й не можу не не рекомендувати. Я не жалкую про те, що її прочитала, хоча могла б обійтися без цього знання. Утім, ця збірка мала бути написана хоча б тому, що:
"Могили наших дідусів і бабусь давно позаростали бур'янами, а хрести на них похилилися або зруйнувалися. Ми ніколи не приїдемо їх полагодити, бо що далі ми від тих місць, то ми успішніші. А нам важливо бути успішними, щоб довести всім, що ми не дарма покинули рідну домівку.
Коли ми боїмося власної відвертості, ми ховаємося за узагальненнями".
▪Книжку відкриває оповідання з точки зору маленького хлопчика, який ховається під ліжком від грізного діда, і це моментально підкупає і задає потрібний тон: це не історія про солодкі канікули в дідуся з бабусею, це дещо значно неприємніше.
▪ Скажу чесно одразу: цю книжку я не змогла полюбити — та й не думаю, що її треба любити — хоча оповідки написані яскраво, харизматично, ти легко уявляєш собі тирана-патріарха Петра з безпалим п'ястком, Павла, якого він змушує грати щоночі на акордеоні і який тікає в армію, невмирущу бабу Аню із загадковим минулим та інших персонажів. Багато цих історій оповідають не лише про безпросвітну долю тих, чиє життя будується довкола шахти, а й про сімейне насилля — дуже багато сімейного насилля — і загалом такі бридкі речі, як сексуальні домагання в оповіданні "Інструктор". Це не сенсаційні сюжети, як в Люко Дашвар, від якої я поплювалася, а радше накинуті пензлем реалістичні картинки.
У передостанньому розділі автор чудово підсумовує:
"Але батьки не навчили нас любові. Власним життям вони вчили нас брехати й виживати — на практичних прикладах такий досвід засвоюється міцніше".
▪Напевно, найбільше, що вражає, коли завершуєш цю книжку, то це те, наскільки в героїв відсутній простір для мрій, кращого майбутнього. Виживання і суха практичність ніби стверджує, що місця їм тут нема, і навіть думати не слід про закриття шахти.
▪Місцями відчувається, що це переклад з російської. Не через поганий переклад, а радше через вибір художніх прийомів.
▪ Є тут у мене улюблене оповідання — це "Колода". Про те, як Петро намагався повірити у бога, але з'ясував, що його нема. Воно гумористичне, в кінці трохи трагічне, наче казка, яка мала б повернути герою віру у чудо, але лише переконала його, що чудес не буває.
▪ Маю віддати належне автору: структурно збірка завершується розділом-омисленням і коротким оглядом теперішнього, що дозволяє поставити логічну крапку в розказаному і зняти напругу з читача.
▪ Не можу рекомендувати цю книжку, але й не можу не не рекомендувати. Я не жалкую про те, що її прочитала, хоча могла б обійтися без цього знання. Утім, ця збірка мала бути написана хоча б тому, що:
"Могили наших дідусів і бабусь давно позаростали бур'янами, а хрести на них похилилися або зруйнувалися. Ми ніколи не приїдемо їх полагодити, бо що далі ми від тих місць, то ми успішніші. А нам важливо бути успішними, щоб довести всім, що ми не дарма покинули рідну домівку.
Коли ми боїмося власної відвертості, ми ховаємося за узагальненнями".
December 16, 2023
З доброго: добре, що зі старої (першої) збірки тут тільки одне оповідання (те, що дало назву).
З недоброго: краще б його там не було
"БАБУСЯ ВМИРАТИ НЕ ЛЮБИЛА" Павло Белянський
⭐️⭐️⭐️
розпачливо сказала одна з блогерок, які узялися читати цю збірку напередодні Різдва. Як розумієте, це стає одночасно й принадою, й попередженням: відповідно до вашого ставлення до Бакмана.
Насправді, мені дуже подобається, як Паштет пише. Правда. Але ось із саме цією книгою щось пішло не так. Мабуть тому, що, попри заявлену сімейну сагу, я отримала чергову збірку оповідань. Хоча те, що автор вміє працювати у довгу, прекрасно відомо, хоча б по його детективах.
Чесно, не розумію, чому б було не додати якихось вигаданих родзиночок, які б зв'язали історію родини у одне намисто і таки створили сімейну сагу.
Скакати від діда до баби, від тітки до кузенів, попутно згадуючи, хто кому де на родинному древі, особисто мені не сподобалося в цілому. Хоча окремі оповідання дійсно дуже гарні. За це мінус одна зірка.
А другу я зняла за лютий дисонанс між титульним оповіданням (основний тон: гумор) із рештою зі збірки (основний тон: депреснякова жесть та побутовий горор). До того ж, образи, намальовані у титульному оповіданні геть не вкладаються у образи (тих самих героїв!), змальованих у решті.
Ну просто спробуйте порівняти бабусю у ночнушці із плямами у формі Австралії з "бабусі" із жінкою, яка постійно повторювала "бог не прийме". Ну як, вийшло? 😄 А це, блін, по задумці, одна й та сама бабуся!
В цілому ж типовийБакман Паштет. Якщо ви його не читали ще, то варто спробувати. Якщо читали вже, то і цю також прочитайте.
З недоброго: краще б його там не було
"БАБУСЯ ВМИРАТИ НЕ ЛЮБИЛА" Павло Белянський
⭐️⭐️⭐️
"Це якійсь донбаській Бакман"
розпачливо сказала одна з блогерок, які узялися читати цю збірку напередодні Різдва. Як розумієте, це стає одночасно й принадою, й попередженням: відповідно до вашого ставлення до Бакмана.
Насправді, мені дуже подобається, як Паштет пише. Правда. Але ось із саме цією книгою щось пішло не так. Мабуть тому, що, попри заявлену сімейну сагу, я отримала чергову збірку оповідань. Хоча те, що автор вміє працювати у довгу, прекрасно відомо, хоча б по його детективах.
Чесно, не розумію, чому б було не додати якихось вигаданих родзиночок, які б зв'язали історію родини у одне намисто і таки створили сімейну сагу.
Скакати від діда до баби, від тітки до кузенів, попутно згадуючи, хто кому де на родинному древі, особисто мені не сподобалося в цілому. Хоча окремі оповідання дійсно дуже гарні. За це мінус одна зірка.
А другу я зняла за лютий дисонанс між титульним оповіданням (основний тон: гумор) із рештою зі збірки (основний тон: депреснякова жесть та побутовий горор). До того ж, образи, намальовані у титульному оповіданні геть не вкладаються у образи (тих самих героїв!), змальованих у решті.
Ну просто спробуйте порівняти бабусю у ночнушці із плямами у формі Австралії з "бабусі" із жінкою, яка постійно повторювала "бог не прийме". Ну як, вийшло? 😄 А це, блін, по задумці, одна й та сама бабуся!
В цілому ж типовий
August 29, 2023
Може зняти кіно?
January 27, 2024
Безмежно тужлива та водночас тепла книга.
Хоча вайб східного шахтарського містечка і далекий від мене, ці розповіді такі близькі і знайомі. Ніби це відбулось нещодавно з кимось дуже рідним, ніби відчуваєш цей запилючений аромат квітучих абрикосів та сумуєш разом з героями, або замість них.
В щирому захваті та дуже рекомендую всім, хто полюбляє настрій тотальної безвиході в літературі.
Хоча вайб східного шахтарського містечка і далекий від мене, ці розповіді такі близькі і знайомі. Ніби це відбулось нещодавно з кимось дуже рідним, ніби відчуваєш цей запилючений аромат квітучих абрикосів та сумуєш разом з героями, або замість них.
В щирому захваті та дуже рекомендую всім, хто полюбляє настрій тотальної безвиході в літературі.
January 28, 2025
Бабуся книга, яка заслуговує на увагу, і матиме свого особливого читача. На мою думку, вона не така сильна як роман цього автора Битися не можна відступити, який я раджу прочитати буквально всім.
Що було ТАК ✅:
Це оповідки про три покоління сім’Ї, переважно про тяжкі часи, про те як люди бідували. Історії цікаві, не банальні, деякі навіть унікальні.
Сюжетної лінії немає, знаю що комусь таке не сподобалось - а от мені зайшло, моєму мозку сподобалось складати пазл. Тому що читати сюжети, які йдуть по шкільному правильно - не завжди цікаво, я люблю різноманітність.
Окреме вау - автор має чудовий стиль письма, який просто і легко читається.
Що було НЕ так ⛔️ :
на синопсис краще не орієнтуватись, не знаю хто його писав, але він мені геть не перегукнувся з книгою. По-перше, це не сімейна сага. Це збірка оповідань.
По-друге, шахтарська тема - її не так багато, як очікувалось.
Переклад з російської - занадто автентично український, на початку був жорсткий дисонанс зі змістом та героями, але потім звиклась.
Найбільше НІ для мене 🙈:
це сцени жорстокості з тваринами, на самому початку.
я розумію, що те що автор описує так на жаль було і із пісні слів не викинеш, і це дуже важлива тема, яка можливо когось схамене, але мені ці описи були занадто довгі, я такого не люблю, я б воліла щоб цю тему подали якось делікатніше і стисліше.
Після двох книг автора є бажання познайомитись з іншими його романами. Читається легко, цікаво, маю надію автор писатиме для нас й надалі нові і нові речі.
Що було ТАК ✅:
Це оповідки про три покоління сім’Ї, переважно про тяжкі часи, про те як люди бідували. Історії цікаві, не банальні, деякі навіть унікальні.
Сюжетної лінії немає, знаю що комусь таке не сподобалось - а от мені зайшло, моєму мозку сподобалось складати пазл. Тому що читати сюжети, які йдуть по шкільному правильно - не завжди цікаво, я люблю різноманітність.
Окреме вау - автор має чудовий стиль письма, який просто і легко читається.
Що було НЕ так ⛔️ :
на синопсис краще не орієнтуватись, не знаю хто його писав, але він мені геть не перегукнувся з книгою. По-перше, це не сімейна сага. Це збірка оповідань.
По-друге, шахтарська тема - її не так багато, як очікувалось.
Переклад з російської - занадто автентично український, на початку був жорсткий дисонанс зі змістом та героями, але потім звиклась.
Найбільше НІ для мене 🙈:
це сцени жорстокості з тваринами, на самому початку.
я розумію, що те що автор описує так на жаль було і із пісні слів не викинеш, і це дуже важлива тема, яка можливо когось схамене, але мені ці описи були занадто довгі, я такого не люблю, я б воліла щоб цю тему подали якось делікатніше і стисліше.
Після двох книг автора є бажання познайомитись з іншими його романами. Читається легко, цікаво, маю надію автор писатиме для нас й надалі нові і нові речі.
January 15, 2024
Павло Белянський «Бабуся вмирати не любила» - це збірка оповідань про одну родину. Є історії смішні, є драматичні. Є сповнені жалем за втраченими можливостями та прожитими роками. Вони всі різні, але дуже життєві.
Може здатись, що автор намагається штучно вивести вас на емоції - але насправді тут багато знайомих моментів.
Бо такі самі історії відбувались поруч. Щось ви могли бачити у власній родині, щось у родинах знайомих. Особливо якщо ви зростали у індустріальному місті чи невеликому робочому містечку, де не так багато варіантів майбутнього.
У чаті обговорень автора назвали «Бакманом з Донбасу».
Я Бакмана не читала, але якщо вам хочеться щемких історій - придивіться до книги «Бабуся вмирати не любила»
Може здатись, що автор намагається штучно вивести вас на емоції - але насправді тут багато знайомих моментів.
Бо такі самі історії відбувались поруч. Щось ви могли бачити у власній родині, щось у родинах знайомих. Особливо якщо ви зростали у індустріальному місті чи невеликому робочому містечку, де не так багато варіантів майбутнього.
У чаті обговорень автора назвали «Бакманом з Донбасу».
Я Бакмана не читала, але якщо вам хочеться щемких історій - придивіться до книги «Бабуся вмирати не любила»
March 31, 2021
Паштет написал прекрасную страшную книгу про страшную жизнь своей семьи. Паштету вообще отлично удается писать прекрасные страшные кни��и.
August 28, 2024
«Батьки не навчили нас любові. Власним життям вони вчили нас брехати й виживати - на практичних прикладах такий досвід засвоюється міцніше. Тому ми не вміємо любити, але знаємо, як ненавидіти. Ненависть і злість - ось паливо, на якому працює наш організм».
Читаючи цю історію, мої емоції вібрували від огиди до розпачу, від несправедливості до сміху. А в думках я кричала: ви там всі ненормальні!
«Нас вчили поважати вік, бо вік - це ознака розуму. Це пізніше ми зрозуміємо, що в реальному світі старі маразматики зустрічаються частіше від літніх мудреців».
Господи, я не розумію тих людей, які хочуть повернутися в радянський союз.
Я хочу забути про цю книгу, але написана вона шикарно, браво автору. Я вірила кожному слову і було враження, що я теж разом з ними через це все проходжу(Господи збав). А ще через призму однієї родини реалістично зображено трагічну історію України.
Я рада, що прочитала дану книгу. Тепер я ще більше ненавиджу цих "ждунів" і переконана, що кожна людина потребує проходження терапії.
І наостанок цитата, яка мене вразила:
«Не знаю, можливо, у ваших краях життя і безцінне. У шахтарських селищах реальний скарб - це добрі чоботи».
Читаючи цю історію, мої емоції вібрували від огиди до розпачу, від несправедливості до сміху. А в думках я кричала: ви там всі ненормальні!
«Нас вчили поважати вік, бо вік - це ознака розуму. Це пізніше ми зрозуміємо, що в реальному світі старі маразматики зустрічаються частіше від літніх мудреців».
Господи, я не розумію тих людей, які хочуть повернутися в радянський союз.
Я хочу забути про цю книгу, але написана вона шикарно, браво автору. Я вірила кожному слову і було враження, що я теж разом з ними через це все проходжу(Господи збав). А ще через призму однієї родини реалістично зображено трагічну історію України.
Я рада, що прочитала дану книгу. Тепер я ще більше ненавиджу цих "ждунів" і переконана, що кожна людина потребує проходження терапії.
І наостанок цитата, яка мене вразила:
«Не знаю, можливо, у ваших краях життя і безцінне. У шахтарських селищах реальний скарб - це добрі чоботи».
February 5, 2025
Трошки відійду і напишу відгук.
Я знала, що ця книжка мене роз'їбе, щойно я про неї дізналась.
І вона мене роз'їбала. Як людину, в якої теж половина родичів працювали на шахтах, як людину, яка ходить по приватному сектору і жадно виловлює запахи вугілля (може то й не вугілля, але схоже ж) і це запускає як у Пруста безкінечну низку рефлексійних спогадів і ностальгічних спалахів з дитинства, як людину, що боїться ніколи вже не побачити ті хрести, що похилились на могилах своїх ба і діда. Цей біль, цей тягар, це унікальне відгалуження, неначе в сніжинки робить мене тільки мною. Єп.
Будемо відвертими, у кожного в родині є ахуїтельні історії, але не всі беруть і роблять з цього книжку.
Це той автофікшн, який западає, карбується, образи та метафори якого просто видніються блакитним мереживом вен під шкірою, неначе татуювання.
Не кожен розгорне таку книжку, I bet. Але кожен, хто розгорне дочитає до кінця. Я не побоюсь обіцяти. Не бачу жодної причини кинути, якщо вже почав. Мені здається, це той показник, який відрізняє щось вартісне від скороминучого і грантоїдського.
Я знала, що ця книжка мене роз'їбе, щойно я про неї дізналась.
І вона мене роз'їбала. Як людину, в якої теж половина родичів працювали на шахтах, як людину, яка ходить по приватному сектору і жадно виловлює запахи вугілля (може то й не вугілля, але схоже ж) і це запускає як у Пруста безкінечну низку рефлексійних спогадів і ностальгічних спалахів з дитинства, як людину, що боїться ніколи вже не побачити ті хрести, що похилились на могилах своїх ба і діда. Цей біль, цей тягар, це унікальне відгалуження, неначе в сніжинки робить мене тільки мною. Єп.
Будемо відвертими, у кожного в родині є ахуїтельні історії, але не всі беруть і роблять з цього книжку.
Це той автофікшн, який западає, карбується, образи та метафори якого просто видніються блакитним мереживом вен під шкірою, неначе татуювання.
Не кожен розгорне таку книжку, I bet. Але кожен, хто розгорне дочитає до кінця. Я не побоюсь обіцяти. Не бачу жодної причини кинути, якщо вже почав. Мені здається, це той показник, який відрізняє щось вартісне від скороминучого і грантоїдського.
January 14, 2023
Ebaõnn, ebaõiglus ja perspektiivitus ühes Ida-Ukraina kaevanduskülas. Kurb, sünge, aga empaatiliselt ja valusalt ausalt kirja pandud perekonnalugu. Ilmselt elust enesest.
"Aga vanemad ei õpetanud meid armastama. Nad õpetasid meid oma eluga valetama ja ellu jääma - praktiliste näidete põhjal omandatakse sellised õppetunnid kindlamalt.
Seepärast ei oska me armastada, kuid teame, kuidas vihata.
Vihkamine ja kurjus - see on kütus, millel töötab meie organism.
Ja distsipliin, mille on peksnud meie peadesse lasteaed, kool, armee, instituut. Seal, kus enamik keerab kõrvale ja annab alla, jätkame meie teed kurjuse ja distsipliiniga, märkamata tihti lihtsamat rada." (lk 204)
Raamatu autor läks rindele.
"Aga vanemad ei õpetanud meid armastama. Nad õpetasid meid oma eluga valetama ja ellu jääma - praktiliste näidete põhjal omandatakse sellised õppetunnid kindlamalt.
Seepärast ei oska me armastada, kuid teame, kuidas vihata.
Vihkamine ja kurjus - see on kütus, millel töötab meie organism.
Ja distsipliin, mille on peksnud meie peadesse lasteaed, kool, armee, instituut. Seal, kus enamik keerab kõrvale ja annab alla, jätkame meie teed kurjuse ja distsipliiniga, märkamata tihti lihtsamat rada." (lk 204)
Raamatu autor läks rindele.
November 15, 2022
Minu arvamuse leiab blogist https://triinuraamatud.wordpress.com/...
October 13, 2024
Родинна сага на 219 сторінок. Дуже подібна до книги Катерини Бабкіної - «Мій дід танцював краще за всіх». Написана цікаво, хочеться дочитати.
February 26, 2025
Це збірка оповідань про три покоління сім'ї на Донбасі. Я ніби побувала на сімейному застіллі, де всі присутні згадували і обговорювали долю родичів...
З плюсів - майстерність автора незаперечна, читається книга дуже легко... Є оповідання, які мені дуже сподобалися, шкода що їх так мало...
З мінусів - особисто мені не подобається рваний час - то період до Другої світової війни, то сьогодення... І в мене залишились питання - знайшли Серьогу чи ні? Ще присутні багато тригерних моментів - от прямо багато. Від жорстокості над тваринами, до сцен насильства. Я розумію, часи були такі... Але читати неприємно...
По моїх власних відчуттях мені книга нагадала "Сто років самотності", тільки на меншу кількість сторінок...
Загалом в оповіданнях часто можна впізнати і свою родину, і свою долю...
З плюсів - майстерність автора незаперечна, читається книга дуже легко... Є оповідання, які мені дуже сподобалися, шкода що їх так мало...
З мінусів - особисто мені не подобається рваний час - то період до Другої світової війни, то сьогодення... І в мене залишились питання - знайшли Серьогу чи ні? Ще присутні багато тригерних моментів - от прямо багато. Від жорстокості над тваринами, до сцен насильства. Я розумію, часи були такі... Але читати неприємно...
По моїх власних відчуттях мені книга нагадала "Сто років самотності", тільки на меншу кількість сторінок...
Загалом в оповіданнях часто можна впізнати і свою родину, і свою долю...
December 30, 2023
«Не знаю, можливо, у ваших краях життя і безцінне. У шахтарських селищах реальний скарб – це добрі чоботи».
Ось вам, індустріальна родинна сага. Шахтарська трагікомедія. Жорстокий, вибачте, романс. Мені дуже сподобалось! 😍
Коли ви прочитаєте, що це збірка оповідань – не вірте! Це цілісна книга про декілька поколінь родини з Луганської області, а її розділи – окремі сюжетики з життя країни і людей. І це той випадок, коли я кажу, що ще одна ніша в українській літературі заповнюється. Такої книги бракувало!
Продовження тут https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
Ось вам, індустріальна родинна сага. Шахтарська трагікомедія. Жорстокий, вибачте, романс. Мені дуже сподобалось! 😍
Коли ви прочитаєте, що це збірка оповідань – не вірте! Це цілісна книга про декілька поколінь родини з Луганської області, а її розділи – окремі сюжетики з життя країни і людей. І це той випадок, коли я кажу, що ще одна ніша в українській літературі заповнюється. Такої книги бракувало!
Продовження тут https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
March 10, 2024
Книга чудово демонструє приклад "нашарування" сенсів. Якщо читати лише те, що прямо сказано, вимальовується історія подекуди маргінальних жителів, з якими повсякчас трапляються негаразди з нечастими щасливими подіями. За надрукованими словами, у натяках, проглядається набагато цікавіша історія про родину, яка мусила вигризати собі право на існування та щастя.
В книзі не лише про проблеми стосунків між поколіннями однієї родини, а й про повоєнне відновлення суспільства та життя в "щасливому та великому" союзі.
В книзі не лише про проблеми стосунків між поколіннями однієї родини, а й про повоєнне відновлення суспільства та життя в "щасливому та великому" союзі.
April 19, 2024
Дуже гарно проілюстрована сімейна сага. Шахтарське містечко з його персонажами. Образи, які неможливо упустити, і які грають такими болючими фарбами - дві пісні на акордеоні, чоботі, які точно знадобляться, мариновані помідори, вусики,як стрілки на годиннику, двісті кролів, колода. Написано живою і гарною мовою.
March 27, 2021
Чем-то напомнило "Детство" Горького.
Истории про концентрированный ужас, пьянство, безнадегу и любовь изуродованных жизнью людей.
Амбиции, силы, любовь и вера перемолотые в пыль.
Страшная книга.
Истории про концентрированный ужас, пьянство, безнадегу и любовь изуродованных жизнью людей.
Амбиции, силы, любовь и вера перемолотые в пыль.
Страшная книга.
April 30, 2024
Жесть якась.. досить реалістично описано, дуже зрезонувало, як вихідцю з Донбасу, хоча в моєму житті було не так все погано
July 13, 2024
This book is somewhat better than “Я працюю на цвинтарі”: more substantial and more expertly written (although the artificiality of the Ukrainian translation is felt very obviously — normal people do not talk like that in our real life, especially when they are miners from the Donbas). Here, he talks about his family, fictionalizing and modifying everything, of course, but you can still see that he knows what he writes about and cares about these people. Nevertheless, the book is very unpleasant by its nature: he writes about rough people and uncomfortable/disgusting situations, often abusive or just stupid. He did it on purpose, stating at the end of the book that “Ненависть і злість — ось паливо, на якому працює наш організм” and thus explaining why so many people like him never return to their family homes in adult lives, which may look like some essential observation about many, too many Ukrainian families, especially those that were Russified and remodeled into Russian mindset of everyday inhumanity for generations, but it is still unpleasant and somewhat distasteful reading, when you often feel that the author enjoys showing you very ugly things and intentionally mixing them up with something sentimental and warm.
Maybe it’s just my personal problem but I always feel somewhat “raped” by such stories and read them not quite understanding why I have to know all these people and what they were doing during their miserable lives. It’s not SO disgusting as a similar half-fictionalized “family story” by Артем Чех but approximately of the same kind, if you know what I mean.
I do not feel that I should discourage anybody from reading it (maybe you need exactly this point of view in your life?) but I personally consider it a waste of time and would not leave these books on my shelves.
Maybe it’s just my personal problem but I always feel somewhat “raped” by such stories and read them not quite understanding why I have to know all these people and what they were doing during their miserable lives. It’s not SO disgusting as a similar half-fictionalized “family story” by Артем Чех but approximately of the same kind, if you know what I mean.
I do not feel that I should discourage anybody from reading it (maybe you need exactly this point of view in your life?) but I personally consider it a waste of time and would not leave these books on my shelves.
April 2, 2024
«Бабуся вмирати не любила» - це збірка оповідань про три покоління однієї родини. Це щира, прониклива, страшна, часом болюча, однак життєствердна книга. Це не історія про Донбас, хоч тут передана атмосфера шахтарського життя, а портретні замальовки людей різних поколінь, об’єднаних однією кров’ю. Тут дід Петро і баба Анюта – у всій своїй життєвій щирості – описані дуже реалістично, зі своїми таємницями, потамованими страхами, зі своєю люттю, агресією і любов’ю. Люди, які були настільки пошматовані власним життям, що не змогли передати дітям кращої долі. Попри похмурі описи похоронів, запоїв, сексуального і фізичного насилля, книга дуже життєствердна і цілісна. Вона про прийняття свого неідеального життя, а ще про те, як безкінечно гребтися, щоб хоч трохи залишатися на плаву. Або не залишатися. Кожен з героїв робить свій вибір.
July 30, 2025
«Бабуся вмирати не любила» Павло «Паштет» Белянський
Ця книга, не дуже популярна в сучасному буктоці. Хоча, вона має місце бути в українському буктоці, як мінімум. Чому? Тому що ця книга розкриває нам всю суть нашого Донбаса. Історія про цілу родину шахтарів. Повірте вона варта уваги.
Книга написана дуже легко. Без зайвих важких обертів. Чесно кажучи, її можна прочитати буквально за один день.
Книга автобіографічна, автор розповідає нам життя своєї родини від початку до сучасності. Вона сумна і трагічна, іноді прям дуже важко читалось, особливо про вплив совка на життя родин.
Взявши цю книгу ви повинні знати, що вона вас витягне на різні емоції, їх буде багато. Відпочити з цією книгою не вийде, тут вас будуть і бісити, і радувати, і захочете плакати. Вона дуже емоційна.
8/10
Ця книга, не дуже популярна в сучасному буктоці. Хоча, вона має місце бути в українському буктоці, як мінімум. Чому? Тому що ця книга розкриває нам всю суть нашого Донбаса. Історія про цілу родину шахтарів. Повірте вона варта уваги.
Книга написана дуже легко. Без зайвих важких обертів. Чесно кажучи, її можна прочитати буквально за один день.
Книга автобіографічна, автор розповідає нам життя своєї родини від початку до сучасності. Вона сумна і трагічна, іноді прям дуже важко читалось, особливо про вплив совка на життя родин.
Взявши цю книгу ви повинні знати, що вона вас витягне на різні емоції, їх буде багато. Відпочити з цією книгою не вийде, тут вас будуть і бісити, і радувати, і захочете плакати. Вона дуже емоційна.
8/10
May 2, 2024
Книга, яку я купила завдяки обкладинці та анотації, навіть не знаючи нічого про автора. Це вам не інфантильне «Бабуся просила кланятися» Бакмана, бабуся Белянського нічого не просить, бо «Бог не прийме».
Герої оповідань «йдуть на злості та дисципліні там, де більшість відвертається та здається, часто не помічаючи простіший шлях».
Огидно рідна книга, просочена пилом з бордових териконів, цвітінням абрикосів понад запилюченою дорогою і сухим жаром степового вітру Луганщини.
Купляйте, читайте, поширюйте, бо це наше. Справжнє. Степове.
P.S. по-справжньому книгу зрозуміють і відчують лише луганські та донецькі, на інших книга може справити негативне враження через сцени насилля, жорстокості та описи побуту.
Герої оповідань «йдуть на злості та дисципліні там, де більшість відвертається та здається, часто не помічаючи простіший шлях».
Огидно рідна книга, просочена пилом з бордових териконів, цвітінням абрикосів понад запилюченою дорогою і сухим жаром степового вітру Луганщини.
Купляйте, читайте, поширюйте, бо це наше. Справжнє. Степове.
P.S. по-справжньому книгу зрозуміють і відчують лише луганські та донецькі, на інших книга може справити негативне враження через сцени насилля, жорстокості та описи побуту.
May 16, 2025
Читалось дуже повільно, бо це про скалічене життя кількох поколінь людей, які не знають, як це любити, поважати почуття і кордони чужих, а тим паче найближчих, чи навіть свої власні. Відчувала, що автор хотів у певних місцях пожартувати, але геть не смішно - боляче. Недолюблений Донбас, його люди, його звичаї, його знеціненність будь-чого гуманного чи святого і отаке от становлення/життя неначе бурʼян при дорозі- хто не йде, той копне. Невимовний жаль і біль. Отакий сумний післясмак. Але книгу читати потрібно, там є багато над чим варто задуматися.
February 4, 2025
Книга, від якої випромінюється серпневе сонце, яке сідає за териконом. Книга з дорожнім пилом на зубах. Книга з дитячими тайними, секретами. Книга сповнена мрій та бажань, коли в тебе ціле життя попереду. І ця книга - про втрачені всі можливості життя, яке промайнуло як діафільм на білому простирадлі на стіні твого дому.
Якби «Сто років самотності» було про Донбас - це було б «Моя бабуся вмирати не любила»
Якби «Сто років самотності» було про Донбас - це було б «Моя бабуся вмирати не любила»
February 7, 2024
це було чудово. в мене вийшло пройнятися цими історіями і зворушитись. дуже справжньо, дякую.
February 7, 2024
Спочатку мене захопила назва. Ви тільки погляньте "Бабуся вмирати не любила". В описі я побачила, що там Луганськ і пазлик склався. Павло нині захищає нашу країну у лавах ЗСУ, тому вона ще більш цінна.
Не можу сказати, що книга подобалась від першої до останньої сторінки. Тут про шахтарське селище і способи у ньому вижити на основі однієї сім'ї та трьох її поколінь. Одні події та вчинки смішать, інші - засмучують, деякі викликають відразу, змушуючи брови робити па.
Дуже запам'ятався момент, де розкрито суть назви книги, мене довго не полишала посмішка. Правильна побудова тексту, перші частини захоплюють. Мова Белянського інколи робить такі порівняння, що я ніколи не чула. Навіть знаю, кому дам почитати її далі.
Не чекайте чогось фантастичного, це книга про простих і для простих людей. Роботяг, які інколи можуть загнути слівце чи перехилити чарку. Бабусь, дідусів, тіток, братів та інших родичів тут вистачає, вони визирають то тут, то там, як гриби після дощу. Оповідання окремі і закінчені, та разом формують складають повну картину. Тут все як є, без прикрас, ще й пронизано духами війни, починаючи з 1943, голодом, СРСР, Народження та виховання дітей, розподіл роботи, відносини між чоловіком/дружиною. Про складнощі животіння та спроби не загубити людяність.
"З дровами ж бо зиму пережити легко. І льох викопати. І дитинку народити й вивчити, в інституті"
"У людей у чорних робах під землею нема ні знань, ні чинів"
"Не знаю, можливо, у ваших краях життя і безцінне. У шахтарських селищах реальний скарб - це добрі чоботи"
Не можу сказати, що книга подобалась від першої до останньої сторінки. Тут про шахтарське селище і способи у ньому вижити на основі однієї сім'ї та трьох її поколінь. Одні події та вчинки смішать, інші - засмучують, деякі викликають відразу, змушуючи брови робити па.
Дуже запам'ятався момент, де розкрито суть назви книги, мене довго не полишала посмішка. Правильна побудова тексту, перші частини захоплюють. Мова Белянського інколи робить такі порівняння, що я ніколи не чула. Навіть знаю, кому дам почитати її далі.
Не чекайте чогось фантастичного, це книга про простих і для простих людей. Роботяг, які інколи можуть загнути слівце чи перехилити чарку. Бабусь, дідусів, тіток, братів та інших родичів тут вистачає, вони визирають то тут, то там, як гриби після дощу. Оповідання окремі і закінчені, та разом формують складають повну картину. Тут все як є, без прикрас, ще й пронизано духами війни, починаючи з 1943, голодом, СРСР, Народження та виховання дітей, розподіл роботи, відносини між чоловіком/дружиною. Про складнощі животіння та спроби не загубити людяність.
"З дровами ж бо зиму пережити легко. І льох викопати. І дитинку народити й вивчити, в інституті"
"У людей у чорних робах під землею нема ні знань, ні чинів"
"Не знаю, можливо, у ваших краях життя і безцінне. У шахтарських селищах реальний скарб - це добрі чоботи"
November 26, 2023
Я люблю таку коротку прозу. Вона чимось нагадала мені книги Бондаря та Прохаська. Може тією всепоглинною безнадійною надією. Може персонажами, яких неможливо любити і при цьому не любити теж неможливо. А може історіями, від яких хочеться сховатися, але вони настільки твої, що не виходить. Не знаю...єдине, що знаю точно, що це дуже страшна книга...і дуже прекрасна книга!
February 26, 2024
Настільки правдиво, наскільки й дивовижна сімейна сага.
І ніби-то читаєш про індустріальне селище Луганщини, а бачиш там відзеркалення своєї родини з Кривбасу, бабусин хутір на Сумщині та болгарське село діда на Одещині. Покручена доля, сповнена любові і ненависті, але така рідна родина. На фото в старому альбомі.
Кожна історія - багата стилістично, нові прийоми й відкриття, читаються із інтересом. Легко уявити себе сусідським хлопчиком, який спостерігає за сімейною драмою та слухає сімейні перекази та легенди.
Чи розумію я тепер краще події 2014-…? Не знаю. Чи побачив я там більше українського чи радянського? Важко сказати. Але в книжці доволі достовірно передано атмосферу трьох поколінь, їхніх характерів, їхніх переживань, а також викрутасів долі. І це неодмінно цінно для розуміння життя, що буває і таким.
І ніби-то читаєш про індустріальне селище Луганщини, а бачиш там відзеркалення своєї родини з Кривбасу, бабусин хутір на Сумщині та болгарське село діда на Одещині. Покручена доля, сповнена любові і ненависті, але така рідна родина. На фото в старому альбомі.
Кожна історія - багата стилістично, нові прийоми й відкриття, читаються із інтересом. Легко уявити себе сусідським хлопчиком, який спостерігає за сімейною драмою та слухає сімейні перекази та легенди.
Чи розумію я тепер краще події 2014-…? Не знаю. Чи побачив я там більше українського чи радянського? Важко сказати. Але в книжці доволі достовірно передано атмосферу трьох поколінь, їхніх характерів, їхніх переживань, а також викрутасів долі. І це неодмінно цінно для розуміння життя, що буває і таким.
October 11, 2024
Дуже сильна книжка. Давно у мене не було такого, що я не можу відірватися від сторінок.
Паштет пише геніально.
Паштет пише геніально.
Displaying 1 - 30 of 56 reviews