What do you think?
Rate this book
Конотопська відьма
Вперше за останні сто років проза Григорія Квітки-Основ’яненка повертається до читачів такою, як вона була насправді. Зі своїм ритмом та особливою слобожанською говіркою. Мстиві відьми, мерці, які справляють Великдень, зачаровані скарби, перекотиполе — свідок проти вбивці… Перед нами постає яскрава й містична картина життя на українських землях від Конотопа до Харкова. Повісті Квітки-Основ’яненка — це ще і європейські сюжети, перенесені на вітчизняний ґрунт, проповіді, літературна полеміка, мовна гра. І про це ніколи не пишуть у підручниках.
368 pages, Hardcover
First published January 1, 1837
65 people are currently reading
855 people want to read
About the author
Григорій Квітка-Основ'яненко
34 books17 followersУкраїнський прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Як письменник, видавець, літературний критик і публіцист виступав в оборону художніх можливостей української літературної мови.
Найвидатніші твори: "Конотопська відьма", "Маруся", "Сватання на Гончарівці", "Сердешна Оксана", "Ганнуся" та інші.
Найвидатніші твори: "Конотопська відьма", "Маруся", "Сватання на Гончарівці", "Сердешна Оксана", "Ганнуся" та інші.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 82 reviews
Read
August 6, 2021Григорій Квітка-Основ’яненко
Конотопська відьма. Вибрані твори.
КСД
Перш, ніж писати відгук, гадаю варто пояснити: чого це доросла людина читає книжки зі шкільної програми, так? Справа в тім, що я з Маріуполя. В ті часи, коли я пішла до школи, у батьків було право написати заяву про відмову вивчення української мови дитиною. Тож – я навчалася у російській школі та, відповідно, українська мова та література проходила десь повз мене, як оглядовий якийсь курс, типу - таке існує. Тож, чесно зізнаюся, я мало чого пам’ятаю зі шкільних часів з української літератури. А отже – намагаюся надолужати втрачене – зустрітися з тим чудовим, унікальним світом української літератури, який лише зараз для себе відкриваю. Тож, окрім того, що я (і мій чоловік) перейшла на українську мову та читання українською, переглядання фільмів виключно українською (або англійською), я ще включаю й українську класику у свій список обов’язковий для прочитання.
Тож, очима дорослої людини…
Хоча я й не люблю, коли збірки роблять за мене, але ця збірка мені сподобалася. Бо питання смаку, це питання індивідуального ставлення читача до того, про що він читає, яке є наслідком нашого життєвого досвіду, наших втрат та успіхів, нашого горя та щастя. Ми читаємо про себе. Тож збірка мені сподобалася та це вперше, здається, таке трапилося за все моє життя. Вона дійсно складена розумно що й не дивно, адже упорядкуванням, передмовою та коментарями займалася така обізнана в літературі людина, що інакше й не могло б бути! Отже, розпочинається збірка оповіддю «Салдацький патрет». Це жартівлива оповідь про те, як один маляр вирішив протестувати виконану ним роботу на базарі. Але що мене особисто зачепило в цій оповіді, так це те, як малюючи портрети різного люду на базарі (дуже живописно, смаковито використовуючи українську мову того часу від якої я була просто у захваті!) пан Григорій зобразив москаля… Знаєте, якщо ви не пам’ятаєте, то я рекомендую перечитати цю оповідь наново! Бо нічого ж не змінилося!!! НІЧОГО! І мені такий жаль на серці був, що так багато років нас, українців, оті хитрожопі маскалі, як, вибачте, «лохів» використовують, а ми ніяк не хочемо вчитися. Вважаю, що цю оповідь неодмінно мають читати сучасні діти! Не заради розпалювання ненависті, як деяким може здатися, а заради того, щоб не бути «лохами». Щоб перестати вірити пустим словам, адже все що вони кажуть – пустота. Бо оці «адін народ» та «ми же братья» - це просто пустий дзвін. Бо ще ніколи людина, яка не вміє себе любити - не навчилася любити інших! Ніколи така людина не пробачить, що її люблять такою, як вона є! Це людська психологія, та не тема цього відгуку. Для довідки (не знаю, наскільки це відповідає дійсності, але…) ЛОХ – «лічность, обманутая хуліганом».
Над наступною оповіддю я ридала так, що мій чоловік готував мені гарячого чаю, щоби я трошки заспокоїлась. «Маруся» - це оповідь про кохання, таке чисте, таке красиве, таке невинне! Це оповідь про красиві душі! Безсумнівно дасть мені Бог донечку – вона буде читати цю оповідь! І раніше, аніж «Ромео та Джульєтта»! Бо окрім кохання, тут йдеться про чистоту! Як воцерковлена людина я не могла не милуватися, не насолоджуватися цією чистотою хоча б у творі. Пишу та посміхаюся, а у горлі знов ком та сльози на очах. Хіба не це має творити мистецтво з людською душею?!
«Конотопська відьма»… Все, що я пам’ятаю про цю оповідь зі шкільних років – що там відьма чудила. АЛЕ Ж!...у першу чергу це оповідь далеко не про відьму! Вона – про людські вади, про лінь, про заздрість, про тупість (яка є наслідком ліні), про стадний інстинкт тощо та ціну, яку ми сплачуємо за це. Гадаю, що все це обов’язково має розглядатися під кутом того факту, що сам автор був людиною віруючою та глибоко набожною, з високими моральними якостями душі.
І на останок – «Сердешна Оксана». Дуже важко мені далася, бо отого копитана (як у творі) мені хотілося вбити, чудака такого на літеру «м»! А Оксану, що взяти з дитини 16 років?!, було шкода. 16 років - це ж вік гормонів! Тож піднята у цій оповіді проблема актуальна й сьогодні і в усі часи! Дуже сподіваюся, що вчителі звертають увагу дітей, що у віці гормональної поведінки найкращим другом дитини є її батьки?! Адже – відкрилася б ця дівчина своїй мамі,а не отій паскудній «подрузі», то й не сталося б всього горя з нею.
Останню частину – драматичний твір «Шельменко-денщик», зізнаюся чесно, не читала, бо ще зі шкільних часів не люблю п’єси.
Але, перед написанням цього відгуку, я ходила та думала – ну а чого ж в мене так? І єдина думка, до якої знов і знов поверталася було: тому що відчуття «не сприйняття» до п’єс у мене сформувалося через російську літературу. Вже у дорослому віці я зрозуміла, що я ненавиділа читати, тому що моя мама насилувала мене тією російською класикою. Не те, щоб я проти російської класики взагалі, я – проти неї у шкільному віці, коли дітей потрібно навчити позитивному погляду на світ, показати вади людських душ, але й шляхи гармонійного співіснування в світі із цими вадами в собі та в оточуючих. А російським класикам, як на мій погляд, притаманна тяга до якогось екзальтованого драматизму. Тож, я дійшла висновку, що якщо я люблю п’єси Шекспіра та Гете, то мені має сподобатися і п’єси українських письменників тощо, просто з часом я до цього теж дійду.
І на останок наводиться листування Г.Ф. Квітки-Основ’яненка з Т.Г. Шевченка. Їх варто було прочитати лише за оце (вирване із контексту): «Ще посилаю вам кацапські вірші своєї роботи». Як на мене, це багато розкриває про ставлення до «братського народу» та необхідності писати російською.
Конотопська відьма. Вибрані твори.
КСД
Перш, ніж писати відгук, гадаю варто пояснити: чого це доросла людина читає книжки зі шкільної програми, так? Справа в тім, що я з Маріуполя. В ті часи, коли я пішла до школи, у батьків було право написати заяву про відмову вивчення української мови дитиною. Тож – я навчалася у російській школі та, відповідно, українська мова та література проходила десь повз мене, як оглядовий якийсь курс, типу - таке існує. Тож, чесно зізнаюся, я мало чого пам’ятаю зі шкільних часів з української літератури. А отже – намагаюся надолужати втрачене – зустрітися з тим чудовим, унікальним світом української літератури, який лише зараз для себе відкриваю. Тож, окрім того, що я (і мій чоловік) перейшла на українську мову та читання українською, переглядання фільмів виключно українською (або англійською), я ще включаю й українську класику у свій список обов’язковий для прочитання.
Тож, очима дорослої людини…
Хоча я й не люблю, коли збірки роблять за мене, але ця збірка мені сподобалася. Бо питання смаку, це питання індивідуального ставлення читача до того, про що він читає, яке є наслідком нашого життєвого досвіду, наших втрат та успіхів, нашого горя та щастя. Ми читаємо про себе. Тож збірка мені сподобалася та це вперше, здається, таке трапилося за все моє життя. Вона дійсно складена розумно що й не дивно, адже упорядкуванням, передмовою та коментарями займалася така обізнана в літературі людина, що інакше й не могло б бути! Отже, розпочинається збірка оповіддю «Салдацький патрет». Це жартівлива оповідь про те, як один маляр вирішив протестувати виконану ним роботу на базарі. Але що мене особисто зачепило в цій оповіді, так це те, як малюючи портрети різного люду на базарі (дуже живописно, смаковито використовуючи українську мову того часу від якої я була просто у захваті!) пан Григорій зобразив москаля… Знаєте, якщо ви не пам’ятаєте, то я рекомендую перечитати цю оповідь наново! Бо нічого ж не змінилося!!! НІЧОГО! І мені такий жаль на серці був, що так багато років нас, українців, оті хитрожопі маскалі, як, вибачте, «лохів» використовують, а ми ніяк не хочемо вчитися. Вважаю, що цю оповідь неодмінно мають читати сучасні діти! Не заради розпалювання ненависті, як деяким може здатися, а заради того, щоб не бути «лохами». Щоб перестати вірити пустим словам, адже все що вони кажуть – пустота. Бо оці «адін народ» та «ми же братья» - це просто пустий дзвін. Бо ще ніколи людина, яка не вміє себе любити - не навчилася любити інших! Ніколи така людина не пробачить, що її люблять такою, як вона є! Це людська психологія, та не тема цього відгуку. Для довідки (не знаю, наскільки це відповідає дійсності, але…) ЛОХ – «лічность, обманутая хуліганом».
Над наступною оповіддю я ридала так, що мій чоловік готував мені гарячого чаю, щоби я трошки заспокоїлась. «Маруся» - це оповідь про кохання, таке чисте, таке красиве, таке невинне! Це оповідь про красиві душі! Безсумнівно дасть мені Бог донечку – вона буде читати цю оповідь! І раніше, аніж «Ромео та Джульєтта»! Бо окрім кохання, тут йдеться про чистоту! Як воцерковлена людина я не могла не милуватися, не насолоджуватися цією чистотою хоча б у творі. Пишу та посміхаюся, а у горлі знов ком та сльози на очах. Хіба не це має творити мистецтво з людською душею?!
«Конотопська відьма»… Все, що я пам’ятаю про цю оповідь зі шкільних років – що там відьма чудила. АЛЕ Ж!...у першу чергу це оповідь далеко не про відьму! Вона – про людські вади, про лінь, про заздрість, про тупість (яка є наслідком ліні), про стадний інстинкт тощо та ціну, яку ми сплачуємо за це. Гадаю, що все це обов’язково має розглядатися під кутом того факту, що сам автор був людиною віруючою та глибоко набожною, з високими моральними якостями душі.
І на останок – «Сердешна Оксана». Дуже важко мені далася, бо отого копитана (як у творі) мені хотілося вбити, чудака такого на літеру «м»! А Оксану, що взяти з дитини 16 років?!, було шкода. 16 років - це ж вік гормонів! Тож піднята у цій оповіді проблема актуальна й сьогодні і в усі часи! Дуже сподіваюся, що вчителі звертають увагу дітей, що у віці гормональної поведінки найкращим другом дитини є її батьки?! Адже – відкрилася б ця дівчина своїй мамі,а не отій паскудній «подрузі», то й не сталося б всього горя з нею.
Останню частину – драматичний твір «Шельменко-денщик», зізнаюся чесно, не читала, бо ще зі шкільних часів не люблю п’єси.
Але, перед написанням цього відгуку, я ходила та думала – ну а чого ж в мене так? І єдина думка, до якої знов і знов поверталася було: тому що відчуття «не сприйняття» до п’єс у мене сформувалося через російську літературу. Вже у дорослому віці я зрозуміла, що я ненавиділа читати, тому що моя мама насилувала мене тією російською класикою. Не те, щоб я проти російської класики взагалі, я – проти неї у шкільному віці, коли дітей потрібно навчити позитивному погляду на світ, показати вади людських душ, але й шляхи гармонійного співіснування в світі із цими вадами в собі та в оточуючих. А російським класикам, як на мій погляд, притаманна тяга до якогось екзальтованого драматизму. Тож, я дійшла висновку, що якщо я люблю п’єси Шекспіра та Гете, то мені має сподобатися і п’єси українських письменників тощо, просто з часом я до цього теж дійду.
І на останок наводиться листування Г.Ф. Квітки-Основ’яненка з Т.Г. Шевченка. Їх варто було прочитати лише за оце (вирване із контексту): «Ще посилаю вам кацапські вірші своєї роботи». Як на мене, це багато розкриває про ставлення до «братського народу» та необхідності писати російською.
April 3, 2019
За один тільки рефрен "смутний і невеселий" Основ'яненку варто виписати Нобелівську премію.
February 4, 2024
За одну лише повість "Конотопська відьма" Григорія Квітку-Основ'яненко будуть пам'ятати і шанувати. А в його доробку ще чимало повістей і романів, частина з яких увійшла в збірку, яку нещодавно видало видавництво "Vivat".
"Конотопська відьма" - це прекрасна суміш фольклору і традицій, сатири і гумору. Всі герої живо описані зі своїми незабутніми характерами: сотник, писар, відьма, паночка та інші. З кожним розділом, з кожним "смутний і невеселий" стає все цікавіше читати і перечитувати. Остання глава з закінченням повісті від автора надто моралізаторська з релігійним нахилом, але треба врахувати час її написання, тому питань у мене не виникло.
Інші короткі повісті в збірці теж були цікаві. В одних повістях, як от "Мертвецький великдень" та "От тобі й скарб" автор застерігає від алкоголю та лінощів, а то візьме нечиста сила. В інших повістях, як от "Пархімове снідання" та "Підбрехач", насміхається над дурістю і неосвіченістю. Найбільше мені сподобались повісті "Салдацький портрет" та "Перекотиполе". В першій повісті маляр привозить намальованого солдата на ярмарок, щоб перевірити наскільки добре зробив. Чудовий опис жвавого ярмарку, різних людей, що підходять до намальованого солдата та з ним спілкуються. А в другій повісті розповідається про справжнього монстра, крадія і вбивцю, якому довго все сходило з рук, поки не видав себе завдяки перекотиполю, бур'яну, якого багато в українських степах.
Це яскравий приклад класичної української літератури, яку приємно і варто перечитувати!
"Конотопська відьма" - це прекрасна суміш фольклору і традицій, сатири і гумору. Всі герої живо описані зі своїми незабутніми характерами: сотник, писар, відьма, паночка та інші. З кожним розділом, з кожним "смутний і невеселий" стає все цікавіше читати і перечитувати. Остання глава з закінченням повісті від автора надто моралізаторська з релігійним нахилом, але треба врахувати час її написання, тому питань у мене не виникло.
Інші короткі повісті в збірці теж були цікаві. В одних повістях, як от "Мертвецький великдень" та "От тобі й скарб" автор застерігає від алкоголю та лінощів, а то візьме нечиста сила. В інших повістях, як от "Пархімове снідання" та "Підбрехач", насміхається над дурістю і неосвіченістю. Найбільше мені сподобались повісті "Салдацький портрет" та "Перекотиполе". В першій повісті маляр привозить намальованого солдата на ярмарок, щоб перевірити наскільки добре зробив. Чудовий опис жвавого ярмарку, різних людей, що підходять до намальованого солдата та з ним спілкуються. А в другій повісті розповідається про справжнього монстра, крадія і вбивцю, якому довго все сходило з рук, поки не видав себе завдяки перекотиполю, бур'яну, якого багато в українських степах.
Це яскравий приклад класичної української літератури, яку приємно і варто перечитувати!
February 23, 2024
Квітка-Основʼяненко слеїть ще з 19 століття💅🏻:
«…і вже в них не шинок зоветься, а кабак, і там вже уся московська натура, там усе москаль наголо».
«От така-то їх московська віра, щоб зо всякого зідрати».
«…і вже в них не шинок зоветься, а кабак, і там вже уся московська натура, там усе москаль наголо».
«От така-то їх московська віра, щоб зо всякого зідрати».
July 13, 2021
Дуже прикольна історія)) якщо я її у школі і читала, то явно не зрозуміла. Хоча який же жах все-таки був бути жінкою у традиційному суспільстві. Навіть ту ж Олену обидва хлопці причарувати намагалися через відьму, а потім автор такий "їй чоловік коси пообривав, синців понаставляв, і так їй і треба, щоб до чарів не вдавалася"((( Взагалі той моралізаторський фінал був зайвий (як на теперішній час), бо так би це була весела історія, як "розвели" дурня при владі.
ПС.: Оці початки на "Смутний і невеселий" - це ��икарно))
ПС.: Оці початки на "Смутний і невеселий" - це ��икарно))
February 6, 2025
Пам'ятка на майбутнє: перечитати всі книги зі шкільної програми. Воно того варте)
September 12, 2025
Загалом було весело. Але оці всі "понєже", "умоізступлєнія", "утрєсугубляємо" і прочая церковнослов'янська мішура утомляла трохи):
- Сотворяйте ж ділоначинаніе, угобзіте у нашій палестині порядок..
- Цур дурня та масла грудка! - шепнув йому на відвіт пан Уласович, - як мені укобзити, чи як там, коли нічого і не второпаю, що се таке і є.
- Так не творіте ж мені возклоненія ні у єдином ділі! - сказав писар та й пішов до свого діла.
-----
"Третя - Явдоха Зубиха, стара, стара та престаренна! ... так що, коли б не збрехати, було їй літ п’ятдесят зроду".
Ахаха, тут я добряче сміялася, бо мені 48, і я якось не почуваюся аж прямо такою старою)))
Не сподобався нарис "Головатий". Приїздить цей козак Головатий з почтом до цариці катьки. Вона, значить, разом з потьмкіним знищила Січ, а козаки їй кланяються, в ноги падають, красно дякують за те, що знищивши Січ, любєзно дозволяє оселитися на Тамані, тьху ти. Розумію, що покірне телятко дві матки ссе, але ж бляха-муха. Було непріятно і даже обідно. Та й таке
- Сотворяйте ж ділоначинаніе, угобзіте у нашій палестині порядок..
- Цур дурня та масла грудка! - шепнув йому на відвіт пан Уласович, - як мені укобзити, чи як там, коли нічого і не второпаю, що се таке і є.
- Так не творіте ж мені возклоненія ні у єдином ділі! - сказав писар та й пішов до свого діла.
-----
"Третя - Явдоха Зубиха, стара, стара та престаренна! ... так що, коли б не збрехати, було їй літ п’ятдесят зроду".
Ахаха, тут я добряче сміялася, бо мені 48, і я якось не почуваюся аж прямо такою старою)))
Не сподобався нарис "Головатий". Приїздить цей козак Головатий з почтом до цариці катьки. Вона, значить, разом з потьмкіним знищила Січ, а козаки їй кланяються, в ноги падають, красно дякують за те, що знищивши Січ, любєзно дозволяє оселитися на Тамані, тьху ти. Розумію, що покірне телятко дві матки ссе, але ж бляха-муха. Було непріятно і даже обідно. Та й таке
August 11, 2024
Так, це було достатньо смішно, але водночас...
July 29, 2023
3.5
Який би хороший твір був, якби не декілька сторінок цього дурного епілогу.
«Конотопську відьму» я на прочитання обрала суто за назвою. Ніхто й не писав, що це найкращий й найвеличніший твір в українській літературі, проте мені було цікаво, що там за відьма така, а відповідно і як твір поставиться до своїх жіночих персонажів. Спойлер: чітко сказати не виходить. З одного боку ми бачимо твір, де жінка пошила всіх в дурні й де всі до цієї жінки бігають, присягаються у вічній пошані й просять налагодити їм життя. З іншого боку, цей твір, наприклад, не цурається робити гуморну сюжетну лінію з того, що якась героїня зовнішньо невродлива, а значить її можна одружити з будь-яким тупаком і вона цьому ще зрадіє (це, напевно, сюжетна лінія, яка мене роздратувала найбільше за все). Та і якось сумно мені було дивитися на сцену «пошуку відьми», яка також була подана без достатньої долі трагізму. Будь-яка людина, якщо хоч що-небудь знає про те, що раніше робили з «відьмами», навряд зможе подібні сцени сприймати несерйозно. Ну й також існує епілог, який заважає твору хоча б закінчитися на жіночій перемозі, аби компенсувати усе інше.
Та й взагалі мені здавалося, що це й повинна бути така потішна казочка про те, як надурили чоловіків при владі. А ось це кінцеве моралізаторство здалося мені геть зайвим.
Якщо відкинути мої претензії, читати цей твір мені сподобалося. Він коротенький, доволі легко написаний (навіть попри те, що багато застарілих слів доводилося гуглити) і гумор тут цілком приємний. Саме приємний. Назвати це найдотепнішими та найтоншими жартами на планеті, звісно, не вийде, але в них якраз атмосфера якої-небудь старої місцевої легенди й це робить їх якимись затишними, тож і хіхікнути зайвий раз не соромно. Всі, кого треба б показати дурнями, тут дурнями й показані, а відьма навпаки скоріше прописана як хтось, за кого ти вболіваєш і хто тобі найбільше імпонує. Це доволі хороший хід, бо все ж образ відьми історично пов’язаний з великою кількістю людської відрази, тож ще у 1833 році прописати її навіть по-сучасному — це класно.
Якщо кому-небудь хочеться щось легке й ненав’язливе з української літератури, то ось хороший варіант.
Який би хороший твір був, якби не декілька сторінок цього дурного епілогу.
«Конотопську відьму» я на прочитання обрала суто за назвою. Ніхто й не писав, що це найкращий й найвеличніший твір в українській літературі, проте мені було цікаво, що там за відьма така, а відповідно і як твір поставиться до своїх жіночих персонажів. Спойлер: чітко сказати не виходить. З одного боку ми бачимо твір, де жінка пошила всіх в дурні й де всі до цієї жінки бігають, присягаються у вічній пошані й просять налагодити їм життя. З іншого боку, цей твір, наприклад, не цурається робити гуморну сюжетну лінію з того, що якась героїня зовнішньо невродлива, а значить її можна одружити з будь-яким тупаком і вона цьому ще зрадіє (це, напевно, сюжетна лінія, яка мене роздратувала найбільше за все). Та і якось сумно мені було дивитися на сцену «пошуку відьми», яка також була подана без достатньої долі трагізму. Будь-яка людина, якщо хоч що-небудь знає про те, що раніше робили з «відьмами», навряд зможе подібні сцени сприймати несерйозно. Ну й також існує епілог, який заважає твору хоча б закінчитися на жіночій перемозі, аби компенсувати усе інше.
Та й взагалі мені здавалося, що це й повинна бути така потішна казочка про те, як надурили чоловіків при владі. А ось це кінцеве моралізаторство здалося мені геть зайвим.
Якщо відкинути мої претензії, читати цей твір мені сподобалося. Він коротенький, доволі легко написаний (навіть попри те, що багато застарілих слів доводилося гуглити) і гумор тут цілком приємний. Саме приємний. Назвати це найдотепнішими та найтоншими жартами на планеті, звісно, не вийде, але в них якраз атмосфера якої-небудь старої місцевої легенди й це робить їх якимись затишними, тож і хіхікнути зайвий раз не соромно. Всі, кого треба б показати дурнями, тут дурнями й показані, а відьма навпаки скоріше прописана як хтось, за кого ти вболіваєш і хто тобі найбільше імпонує. Це доволі хороший хід, бо все ж образ відьми історично пов’язаний з великою кількістю людської відрази, тож ще у 1833 році прописати її навіть по-сучасному — це класно.
Якщо кому-небудь хочеться щось легке й ненав’язливе з української літератури, то ось хороший варіант.
December 25, 2023
Фух. Оце так морально тяжке читання було.. Кажуть класика - це твори, які здолали час та актуальні і сьогодні. Ой ні, не пережив цей твір випробування часом.
Тут гарний гумор, цікавий сюжет, класні стилістичні прийоми типу висміювання того, як говорив Пістряк, або початок розділів з "Смутний і невеселий..". АЛЕ це якесь знущання було читати про долю жінок, їх тут і топлять ні за що, і б'ють, і не поважають. При цьому всі чоловіки ліниві та багато п'ють , а жінки тримають хазяйство. Під кінець, наче ти отримуєш задоволення з того, як все склалося..але ж ні, автор пише ЗАКІНЧЕНІЄ де чомусь ще й Олену побририли та побили і відьму наказали, тьфу.
Тут гарний гумор, цікавий сюжет, класні стилістичні прийоми типу висміювання того, як говорив Пістряк, або початок розділів з "Смутний і невеселий..". АЛЕ це якесь знущання було читати про долю жінок, їх тут і топлять ні за що, і б'ють, і не поважають. При цьому всі чоловіки ліниві та багато п'ють , а жінки тримають хазяйство. Під кінець, наче ти отримуєш задоволення з того, як все склалося..але ж ні, автор пише ЗАКІНЧЕНІЄ де чомусь ще й Олену побририли та побили і відьму наказали, тьфу.
January 2, 2024
Гірко це визнавати, але важко мені пішов Основʼяненко. Конотопська відьма була цікавою, брала її читати спеціально перед походом на виставу. А от інші його твори пішли важко… Шкода, хоча видання від Vivat дуже красиве🥲
November 22, 2023
The book has heavy language, I didn’t finish reading it
September 19, 2025
Готуючись до вистави
May 25, 2023
UPD: в театрі Франка (Київ) цьогоріч презентували шикарну постановку "Конотопської відьми" - вийшло дуже стильно, атмосферно й глибоко. Сучасна адаптація зберегла авторський задум, підлаштувавши його під сучасного глядача, додавши яскравих нот і акцентів.
Рекомендую!
Афіша тут:
http://ft.org.ua/ua/performance/konot...
***
Конотоп - то батьківщина мого чоловіка, доволі часто буваю в цьому містечку на Сумщині, обділити увагою такий відомий твір Квітки-Основ‘яненка було б просто нечемно з мого боку)) Тим паче, що взялась штудіювати українську класику.
«Смутна і невесела» я після цієї повісті, бо жаль мені отих ні за що ні про що втоплених жіночок, які стали жертвами забобонів і невігластва.
Рекомендую!
Афіша тут:
http://ft.org.ua/ua/performance/konot...
***
Конотоп - то батьківщина мого чоловіка, доволі часто буваю в цьому містечку на Сумщині, обділити увагою такий відомий твір Квітки-Основ‘яненка було б просто нечемно з мого боку)) Тим паче, що взялась штудіювати українську класику.
«Смутна і невесела» я після цієї повісті, бо жаль мені отих ні за що ні про що втоплених жіночок, які стали жертвами забобонів і невігластва.
March 12, 2024
Готова йти тепер на виставу Уривського! А якщо серйозно, то кайфанула. Хочу тепер ще шкільну програму перечитувати. Дуже іронічне і смішне.
June 24, 2025
"Конотопська відьма" — це просто вибухова суміш з гумору, абсурду та сатири! Читаючи твір, не можна не сміятися з безглуздих вчинків головних героїв — сотника Забрьохи та хитрого підлабузника писаря Пістряка. Їхня боротьба з "відьмами" — це не боротьба зі злом, а приклад того, як легко влада перетворюється на фарс, коли її тримають в руках обмежені й самозакохані люди.
Попри те, що повість написана майже 200 років тому, вона не втрачає актуальності. Та ми й сьогодні бачимо подібні сцени в новинах чи соцмережах — коли хтось ухвалює рішення не головою, а страхами й упередженнями. *згадала одну помаранчеву пику*
Твір легко читається, ну крім моментів з фразами писаря, але і цей момент автор одразу висміює вустами інших персонажів. Це не просто смішна історія — це насичена колоритною мовою і дотепними діалогами, глибока сатира. І я не тямлю, чому свого часу в школі ми мали читати депресивну “Марусю”, якщо у нас є ЦЕ ?
Попри те, що повість написана майже 200 років тому, вона не втрачає актуальності. Та ми й сьогодні бачимо подібні сцени в новинах чи соцмережах — коли хтось ухвалює рішення не головою, а страхами й упередженнями. *згадала одну помаранчеву пику*
Твір легко читається, ну крім моментів з фразами писаря, але і цей момент автор одразу висміює вустами інших персонажів. Це не просто смішна історія — це насичена колоритною мовою і дотепними діалогами, глибока сатира. І я не тямлю, чому свого часу в школі ми мали читати депресивну “Марусю”, якщо у нас є ЦЕ ?
May 22, 2025
Оце зараз я прийшла до думки - нащо був нам той Гоголь, як маємо Григорія Квітка-Основ'яненка. Читала ще в школі і якось усе було схожим тоді одне на інше. А ось завдяки театру Франка, вирішила перечитати перед виставою.
Якщо на початках мені здалася ця розповідь аж надто містична, то з розвитком і вже наприкінці, автор приводить читача так би мовити до тями, хоч і містику не полишає.
Гарний баланс різних світів. Чудово описані традиції, забобони. Яскраві персонажі, колоритненькі лавсторі.
Буду читати далі і насолоджуватись.
Якщо на початках мені здалася ця розповідь аж надто містична, то з розвитком і вже наприкінці, автор приводить читача так би мовити до тями, хоч і містику не полишає.
Гарний баланс різних світів. Чудово описані традиції, забобони. Яскраві персонажі, колоритненькі лавсторі.
Буду читати далі і насолоджуватись.
March 12, 2025
Що-то молодії літа! Було се колись іза нами! Ех! та минулося! що вже і споминати.
дуже іронічно і тонко описує Квітка-Основʼяненко життя простих людей, їхні характери та звичаї. треба трохи часу звикнути до мови, але мені особисто і це сподобалося)
дуже іронічно і тонко описує Квітка-Основʼяненко життя простих людей, їхні характери та звичаї. треба трохи часу звикнути до мови, але мені особисто і це сподобалося)
November 4, 2025
Я прочитав тільки Конотопську Відьму перед виставою. Насміявся і насумувався вдосталь. Почитаю оповідання ще, але лише за Конотопську Відьму вже нехай тут стоятиме пʼять зірочок
September 6, 2025
Прочитала (перечитала?) цей твір в рамках підготовки до перегляду вистави. Я чула, що нова постановка переглядає твір в новій трактовці, і, чесно кажучи, я рада цьому.
Це легкий сатиричний твір, який залишив мене досить байдужою. Ні за кого особливо не вболівала та не співпереживала. Звісно, шкода жінок, але нам їх подають як обʼєкти з самого початку. Лише Відьма була чудова, але і їй дісталося від автора в епілозі. Про що то все було? Приреченість і абсурд?
Це легкий сатиричний твір, який залишив мене досить байдужою. Ні за кого особливо не вболівала та не співпереживала. Звісно, шкода жінок, але нам їх подають як обʼєкти з самого початку. Лише Відьма була чудова, але і їй дісталося від автора в епілозі. Про що то все було? Приреченість і абсурд?
February 7, 2024
Мені було важкувато продиратися через мову, хоч вона дуже прикольна, барвиста і багата.
Сеттінг і сюжети мені сильно вайбували Гоголем: ми бачимо українські села і історії, що трапляються з їх мешканцями. Особисто мені найбільше сподобалося оповідання про Мертвецький Великдень.
Сеттінг і сюжети мені сильно вайбували Гоголем: ми бачимо українські села і історії, що трапляються з їх мешканцями. Особисто мені найбільше сподобалося оповідання про Мертвецький Великдень.
July 2, 2024
Сподобались лише кілька оповідань з книги, а "флагмана" так взагалі не подужала((( написана дуже складною мовою, нема розвитку сюжету, нема динаміки. Коротше, Конотопська відьма доволі нудна і нецікава виявилась для мене 🤷
December 16, 2025
Про «Конотопську відьму»: театр, книга і спроба зрозуміти
Одразу перепрошую: у цьому відгуку про книгу Григорія Квітки-Основ’яненка буде багато про театр.
Але для мене це важливо, бо саме вистава стала першопричиною, чому я взагалі взяла книгу до рук.
Я пішла в театр на дуже відому, розхвалену, майже легендарну постановку.
Про неї говорили всі, хто бачив. Казали — вражає.
Очікування були дуже високі. Настільки, що я переплатила за квитки, взяла найкращі місця, перший ряд, сіла в крісло з готовністю бути враженою.
Так, це нездорова історія — йти з роздутими очікуваннями.
Але я чесно прислухалася до досвіду інших.
І от що сталося:
очам і вухам — сподобалося одразу.
А мозку знадобилося кілька днів, щоб наздогнати.
Це була шикарна картинка.
Костюми, грим, рухи акторів — але не просто рухи, а як актори рухаються один відносно одного.
Музика, звукові ефекти: наростання, спадання, спів, дивні, майже неземні звуки, які видають самі актори.
Це був чистий вау-ефект.
Фізичний, чуттєвий, дуже сильний.
Але водночас я постійно провалювалася в розумінні сюжету.
Через незнання тексту.
Через застарілу мову.
Через слова і ролі, які я не до кінця розуміла: хто такий сотник, хто такий хорунжий, чому вони так поводяться і що саме відбувається між ними.
І тому наступного дня я взяла книгу.
Погуглила деякі слова.
Розклала для себе ролі, контексти, мотиви.
І вже після цього змогла повернутися до вистави внутрішньо, але з іншим рівнем розуміння.
Вистава, до речі, дуже близька до сюжету книги.
Але — буду чесною — мораль не стала очевидною ні після вистави, ні після читання.
Я так і не змогла звести все до одного простого висновку.
Для мене це виглядає як дивна, відьомська гра.
Частково — помста.
Частково — маніпуляція.
Частково — оголення людських вад.
Особливо чітко це видно в образах сотника і хорунжого.
Сотник — людина, якій, по суті, байдуже.
У містечку може бути посуха, проблеми, але він не голодуватиме:
хтось принесе м’яска, хлібця.
Посада захищає.
Хорунжий — інший.
Саме він рухає сюжет.
Він хоче вполювати відьму.
Він реагує на неврожай, на погоду, на власні невдалі стосунки з жінками, зокрема з тими, кого стратили, втопили, знищили.
І в цьому я бачу помсту, змішану з амбіцією.
У нього є й інша ціль — зайняти місце сотника.
І що з цим усім?
Найцікавіше для мене — фінал.
Бо врешті-решт виграють не маніпулятори.
А ті, хто був радше інструментом у чужих іграх.
Головні герої — щирі, прості, чесні між собою, з собою і зі світом —
отримують винагороду.
Вони піднімаються в соціальній ієрархії, але не через хитрість, а ніби всупереч усьому.
І, можливо, саме в цьому для мене є сенс.
Що сталося зі мною за ці вихідні
Для мене ці вихідні склалися в один досвід:
спочатку — тілесне враження від театру,
потім — читання, спроба зрозуміти, розкласти, назвати.
Я не впевнена, що «Конотопська відьма» має одну чітку мораль.
Але для мене вона стала історією про те,
як влада, страх, амбіції і байдужість переплітаються —
і як на цьому тлі щирість іноді виживає, навіть якщо здається наївною.
Одразу перепрошую: у цьому відгуку про книгу Григорія Квітки-Основ’яненка буде багато про театр.
Але для мене це важливо, бо саме вистава стала першопричиною, чому я взагалі взяла книгу до рук.
Я пішла в театр на дуже відому, розхвалену, майже легендарну постановку.
Про неї говорили всі, хто бачив. Казали — вражає.
Очікування були дуже високі. Настільки, що я переплатила за квитки, взяла найкращі місця, перший ряд, сіла в крісло з готовністю бути враженою.
Так, це нездорова історія — йти з роздутими очікуваннями.
Але я чесно прислухалася до досвіду інших.
І от що сталося:
очам і вухам — сподобалося одразу.
А мозку знадобилося кілька днів, щоб наздогнати.
Це була шикарна картинка.
Костюми, грим, рухи акторів — але не просто рухи, а як актори рухаються один відносно одного.
Музика, звукові ефекти: наростання, спадання, спів, дивні, майже неземні звуки, які видають самі актори.
Це був чистий вау-ефект.
Фізичний, чуттєвий, дуже сильний.
Але водночас я постійно провалювалася в розумінні сюжету.
Через незнання тексту.
Через застарілу мову.
Через слова і ролі, які я не до кінця розуміла: хто такий сотник, хто такий хорунжий, чому вони так поводяться і що саме відбувається між ними.
І тому наступного дня я взяла книгу.
Погуглила деякі слова.
Розклала для себе ролі, контексти, мотиви.
І вже після цього змогла повернутися до вистави внутрішньо, але з іншим рівнем розуміння.
Вистава, до речі, дуже близька до сюжету книги.
Але — буду чесною — мораль не стала очевидною ні після вистави, ні після читання.
Я так і не змогла звести все до одного простого висновку.
Для мене це виглядає як дивна, відьомська гра.
Частково — помста.
Частково — маніпуляція.
Частково — оголення людських вад.
Особливо чітко це видно в образах сотника і хорунжого.
Сотник — людина, якій, по суті, байдуже.
У містечку може бути посуха, проблеми, але він не голодуватиме:
хтось принесе м’яска, хлібця.
Посада захищає.
Хорунжий — інший.
Саме він рухає сюжет.
Він хоче вполювати відьму.
Він реагує на неврожай, на погоду, на власні невдалі стосунки з жінками, зокрема з тими, кого стратили, втопили, знищили.
І в цьому я бачу помсту, змішану з амбіцією.
У нього є й інша ціль — зайняти місце сотника.
І що з цим усім?
Найцікавіше для мене — фінал.
Бо врешті-решт виграють не маніпулятори.
А ті, хто був радше інструментом у чужих іграх.
Головні герої — щирі, прості, чесні між собою, з собою і зі світом —
отримують винагороду.
Вони піднімаються в соціальній ієрархії, але не через хитрість, а ніби всупереч усьому.
І, можливо, саме в цьому для мене є сенс.
Що сталося зі мною за ці вихідні
Для мене ці вихідні склалися в один досвід:
спочатку — тілесне враження від театру,
потім — читання, спроба зрозуміти, розкласти, назвати.
Я не впевнена, що «Конотопська відьма» має одну чітку мораль.
Але для мене вона стала історією про те,
як влада, страх, амбіції і байдужість переплітаються —
і як на цьому тлі щирість іноді виживає, навіть якщо здається наївною.
February 1, 2024
Читала в серії «Vivat Класика», це видання - просто 🤌 Дуже гарне оформлення.
Самого Квітку-Основʼяненка переоцінити складно, його твори - це скарб. Мова! Мені, як людині, що народилася й виросла на Харківщині, дуже сподобалось читати, багато знайомих слів, яких я дуже давно не зустрічала; читати про села, які знаєш - це щось неймовірне
Сподобалось, що вирішили почати з «Солдацького патрета», де мощний дісс на москальню з самого початку
Самого Квітку-Основʼяненка переоцінити складно, його твори - це скарб. Мова! Мені, як людині, що народилася й виросла на Харківщині, дуже сподобалось читати, багато знайомих слів, яких я дуже давно не зустрічала; читати про села, які знаєш - це щось неймовірне
Сподобалось, що вирішили почати з «Солдацького патрета», де мощний дісс на москальню з самого початку
January 24, 2025
Книга в мене іншого видання, рожева, здається Харківська. Прочитала повість перед виставою і це була класна ідея. Саме читання на початку було складноватим, що в принципі логічно, коли книга була написана в 19 столітті. Смішно було, як чоловіки боялися жінок (вбивали відьом), нічого не змінилося :D вистава взагалі крута, класно що реалізована фактично в двох кольорах, чорному та білому. Все по класиці, на контрастах.
September 17, 2023
З одного боку, типу веселенька історія, і описаний треш, але всі ці полювання на відьом аж ніяк невеселі. І Квітка-Основ'яненко наче описує трешовість процесу, і мотивація, чому насправді людей називали відьмами (помста дріб'язкових мудаків, як писар, на котрого не так глянули, відмовили йому і т.д.), але з иншого боку наче ширить те далі, бо хз, наскільки в ті часи відійшлося від віри в відьомство і наскільки це могло мати негативні наслідки для тих, кого в цьому звинувачували. І сотник, і писар - типові образи чиновників, такі архетипи, що трохи засмучує, бо століття йдуть, а нічого ся не міняє. А писар - то ще й яскравий зразок канцеляризмів. Йому би прес-службу яку очолювати)
April 6, 2024
Була б колоритна, дещо сатирична казочка на ніч, якби не цей довбаний повчально-моралізаторський епілог, де автор, примірявши на себе роль Капітана Очевидність і озброївшись вок��буляром та тоном бабці з церковного приходу, що сикає на молодих дівчат за недостатньо довгі спідниці, причитає, як не можна жити не по волі божій.
November 4, 2013
Це найбільша українська повість Квітки, де дійсність зображується в сатиричному плані. Автор переплітає реальні факти і події з фантастичними, казковими, широко використовує перекази, анекдоти, легенди. Не найкращiй твiр Квітки, але треба з ним ознайомитись.
November 2, 2021
Карколомний гумор! Можна перечитувати і перечитувати.
Рекомендую. Книга входить до переліку найкращих українських літературних творів (за версією Українського ПЕН-клубу).
Пощастило знайти на YouTube чудову динамічну начитку, і слухати було одне задоволення.
Рекомендую. Книга входить до переліку найкращих українських літературних творів (за версією Українського ПЕН-клубу).
Пощастило знайти на YouTube чудову динамічну начитку, і слухати було одне задоволення.
December 9, 2024
Дуже важко читати, занадто складною мовою написано, половину слів не зрозуміло
Displaying 1 - 30 of 82 reviews