Історія впертого чоловіка

by Олександр Терен

24 лютого 2022 року життя Олександра, який, як і тисячі його співвітчизників, ніколи раніше не тримав у руках зброї, перевертається з ніг на голову. Єдине, що він знає точно: права відмовитися від бою за незалежність у його світогляді не існує, він не може просто лишатися десь далеко, у безпеці, коли вирішується доля країни. Розпочинається його нове життя - людини військової, у якому є місце болю і страху, силі й відвазі, мужності та хоробрості, де поруч вірні побратими, над головою пролітають ворожі кулі, але в серці горить невтолима любов до Батьківщини. Це захопливий автобіографічний роман Олександра Будька на позивний "Терен", командира взводу 49-го окремого стрілецького батальйону "Карпатської Січі", який втратив обидві ноги під час харківського контрнаступу. Це історія про сміливість, вірність, чесність перед собою та побратимами, про віру в Перемогу та Україну; історія впертого чоловіка.

Genres: Ukraine, Ukrainian Literature, War, Military Fiction

208 pages, Hardcover

First published January 1, 2023

Reviews

[Vadym Didyk · Rating 5 out of 5]

​​Це справді історія впертого чоловіка. Це відчувалось особливо на початку, коли Сашко описував перші дні війни і власні переконання, що йому необхідно бути саме там, на передовій, і жодні вмовляння друзів та рідних не збивали його з цієї думки. І шлях, який Сашко пройшов від цивільного до людини, якій не так і легко було потрапити безпосередньо на війну та стати військовим, був непростим і тривалим. Впевнений, багато хто втратив би первинну мотивацію та порив, пройшовши через перші пункти зборів добровольців, через перші непорозуміння, першу взаємодію зі зброєю, перші безсонні ночі…

Але Сашко Терен пройшов це, хоча вже на одному з моментів, де ніби сама доля не хотіла, щоб він вирушав безпосередньо на лінію зіткнення, він був готовий прийняти те, що може є ймовірність, що це не його шлях (адже перед цим то ламались автомобілі, то змінювались плани, то були не ті люди). Але ні тиск рідних, ні обставини не похитнули впевненість в правоті своїх дій.

“Історія впертого чоловіка” — це автобіографічна книга, яка є свідченням війни. Шлях, який пройшов під час повномасштабного вторгнення Терен, багато хто не пройшов — або через страх, або через смерть, або через інші причини. Але багато хто ще пройде. Саме тому цей текст є важливими та цінним, адже він дає можливість будь-кому зануритись в реалії не просто війни, а й шляху до війни. Тривожні думки, неспокійні будні, важке навчання, стрільби, конфлікти, зрада і дружба, страх і мужність, перемовини з совістю. Коли читаєш, то справді повністю занурюєшся в контекст безпосередньої війни, ніби фізично відчуваєш важкість, крихкість людського життя, і є бажання закрити книжку і не думати про це, але це нічого не змінить. Той тягар, який прибив нас до землі, так просто не зникне, але і нести його — це кров, біль та сльози. На одній сторінці це жарти та перекур, а на іншій — прильот і смерть.

Не шукайте тут сюжетних твістів, великих промов, художніх прийомів, детально прописаних персонажів. Бо замість сюжету тут життя, замість великих промов — декілька рядків, від яких мурахи по шкірі, замість художніх прийомів — щоденник реалій війни, а замість персонажів — реальні люди, яких на цьому шляху зустрічав Терен. Разом з тим, побудова книжки така, що її хочеться читати, вона про важке і страшне, але Терен пише про це так, що його гумор та впевненість заспокоює і приборкує страх.

У післямові є імена тих, про кого читав, і коли розумієш, що за двома рядками списку загиблих приховуються цілі долі і життя, то стає нестерпно.

Рекомендую до прочитання, особливо тим, хто ще не мобілізований.

Ще більше відгуків та окололітературного шукайте в моєму книжковому блозі в Телеграмі

[Nastya Mota · Rating 5 out of 5]

Читаючи книгу є відчуття, наче до рук потрапив особистий щоденник молодого хлопця, який щиро та просто розповідає про свої військові будні. Про таку війну, якою вона є насправді. Де є своя рутина, побут та правила, де поміж втратами побратимів існує гумор, де нікому не хочеться і хочеться бути водночас. Ця книга є гарною можливістю скласти для себе картинку реальності.

Я читала із певним відчуттям тривоги, бо знала, що Терен пережив важке поранення. Чим далі гортаєш сторінки, тим стає лячніше. Схоже відчуття буває, коли ти вже бачив фільм і знаєш, що трапиться, але кожного разу надієшся, що не трапиться.

Я щиро вражена стійкістю характеру, людською гідністю та порядністю Терена. А зважаючи на той шлях, який він продовжив як ветеран, - схиляю голову. І дуже сподіваюсь, що про цей етап свого життя він теж напише. Адже його приклад дуже надихає і буде цінним для багатьох із нас.

[Oleksandr Lukianenko · Rating 5 out of 5]

Видавництво: прометей
208 сторінок
Автор: Терен

На цю книгу я натрапив на сторінці Олександра. І одразу нею зацікавився тому без вагань замовив собі цю книгу.

Книгу прочитав на одному дусі за три дні буквально. І я радий, що мав таку можливість.

Вражає не лише бажання Олександра захищати свою державу. А й щире бажання попасти на фронт.

Дуже ціную його щирість та чесність у написаній книзі. Думаю тому вона мені так легко зайшла. Дуже імпонує його стиль написання. А також ціную те як він описав своїх товаришів, відносини із ними ті труднощі із якими стикався та як їх долав їх разом із товаришами.

Спочатку я правда за питував, :"а де ж розділи цієї книги,". Але потім зрозумів, що вони тут не потрібні бо це все одна історія.

Читаючи прям відчував певний резонанс із автором, не лише тому що зараз перебуваю на службі, а й тому що чітко усвідомлюю, що без товаришів жодна бойова задача буде не досяжна.

Дякую тобі друже, що відкрив свою історію. Що поділився час частиною реалій військової служби. У нас час це дуєе важливо.

Чи читали ви цю книгу? Чим вона вам сподобалася?

[Eugenia · Rating 5 out of 5]

Щоденник цивільного, який став на захист України після 24 лютого. На початку було тяжко читати морально. А далі не могла відірватися. Описуються будні мінометчиків.

Автор є у інстаграм і ви мали бачити його у балетній постанові.

Книга, яку варто почитати. Знімає зайву наївність. Хороша.

[Zayebooks · Rating 3 out of 5]

Гарно описаний військовий побут. Написано як щоденник. Але не вистачало думок автора і висновків 4/5 8/10

[Olena Landar · Rating 2 out of 5]

Дякую Терен за службу і наш захист, дякую за проект «Відвал ніг», це справді класний корисний важливий контент.
Але книга для мене була покаранням.
Це просто набір дій без емоцій, глибини.
Часто ловила себе на думці, що автор хоче себе нахвалити і це бісило.
Не прониклась взагалі, а все тому що написано в стилі:
Ми прокинулись у нас на столі була мівіна ми її не любили я не пив розчинну каву як всі мав дріпи заварив, смакував кавою і моя чашка стояла в тумбочці бо я не люблю щоб її облизували інші … і так про все
Ми поїли ми поспали ми вийшли на позицію відпрацювали
Того звали так, була така от погода, у селі була собака
Як твір у 7 класі

[Vlad Patsamai · Rating 4 out of 5]

Гарна книга. Дуже актуально зараз читати історії військових, особливо тих, хто були цивільними.

Моментами було затягнуто, але загалом цікаво читати. На жаль книга закінчується дуже несподівано і це трішки сумно.

Але, все ще рекомендую)

[Анастасія · Rating 4 out of 5]

Читаєш і розумієш, що війна це не тільки біль, втрати й бюрократія, але дочитуєш і розбиваєш на позивному, який збігається з позивним друга. Сподіваюсь, у того чоловіка все буде добре. З моїм же другом зустрінемось в Вальгаллі 💔

[Христина Лончина · Rating 5 out of 5]

Олександр Терен доброволець, який після 24 лютого став на захист держави. Назва книжки дуже вдало передає характер Олександра, бо він хотів йти воювати на фронт, а не бути в тилу, стояти десь на постах, охороняти важливі об'єкти.

Він розумів, що може й хоче безпосередньо бути дотичним до звільнення українських територій від росіян, бо з дитинства вивчав і захоплювався духом воїнів УПА. Тому, як тільки знайшлася можливість поїхати на фронт, він одразу нею скористався.

Це розповідь про будні цивільного, бариста, який став військовим, а потім й командором взводу. Про реальний стан держави під час великої війни, трохи розгублена система, де всі, наче й за одне, але бачення цілі і її досягнення — буває доволі різне.

Олександр пише про побут війни, як облаштовуються на новому місці, що готуюють, що роблять у вільний час від роботи.

Проте, звичайно ж, найбільше тут — про навчання на мінометника, стрільбі, надання допомоги пораненим, ну і власне використання навичок — самостійна робота мінометного розрахунку.

Також є розповіді про побратимів Олександра, як проходило знайомство, як визначали, хто за що відповідатиме, які проблеми виникають, коли разом збирається багато раніше незнайомих людей. І, на жаль, про втрату побратимів.

Під час харківського контрнаступу, Олександр втрачає обидві ноги, цей момент у книзі описаний так різко й швидко, як і було зрештою реальному житті…

У книзі ми прощаємося на моменті операції, а як складається життя Олександра Терена після — читайте й дивіться у його блозі.

Життя триває, боротьба триває.

[Prosexutor · Rating 1 out of 5]

Після роботи я зазвичай роблю невелику прогулянку - звичний тепер вечірній променад по кладовищу. Там, до речі, трапляється й туалет із усіма зручностями - чого не скажеш про вбиральню в київському МРЕО. Саме там у мене й народилася лаконічна, але містка рецензія на книгу Терена.
Туалет на кладовищі є охайним, чистим і містить усе необхідне: серветки для рук, мило, гарячу й холодну воду і, звісно ж, туалетний папір. Київське МРЕО не може похвалитися такими благами цивілізації, особливо гостро відчувається брак паперу.
Недарма я ніколи не виходжу з дому без книжки - не знаєш, що тебе спіткає: нудьга чи туалет в будівлі ДАІ.
Закінчивши свої справи й озирнувшись, я оцінила жалюгідність ситуації, на мить розгубилася й згадала про Похоронні ритуали в сумці. Остання сторінка з рекламою видавництва виявилася не гіршою за найм’якіший папір Zevа.
У той момент я подумала: дуже, дуже шкода, що на місці Жана Жене не Терен і його історія впертого чоловіка - це був би пік користі й найвище вираження блага, яке ця книга могла би принести. Для всього іншого вона не годиться.

[Victoria Audier · Rating 5 out of 5]

Якось я не наважувалась читати книги наших воїнів, дуже боялась. Але з почуттям гумору Олександра та і загалом його сила волі зробили цей гарним стартом для мене. Неймовірно важливо аби всі такі історії були почутими. Обов‘язково раджу вам прочитати!

Автор попереджує одразу що він не письменник, тому і ця історія сприймається більше як щоденник, або розповідь вашого знайомого, адже проникаєшся великою шаною до героїв цих подій.

Дякую воїну Терену за його роботу задля нашого спокою, також дякую за те, як він зараз висвітлює проблеми нашого суспільства, а саме непідготовленість наших міст до цих самих воїнів, яким ми завдячуєм нашим життям і можливість бути щасливчиками які не побачили «руській мір» у всій красі.

[Olena Sprite]

Трохи змішані враження. Але це скоріше через те, що в мене були певні очікування, що книга буде про те, як людина переборювала себе після втрати кінцівок, чи про те, як не впала в зневіру, відчай або просто злість. А про це взагалі нічого немає, в книзі - військові будні (в якомусь сенсі, рівні та розмірені, так склалось враження).

Ще також: в мене трохи інше відчуття слова "впертості". Для мене, книга не стільки про впертість, скільки про відповідальність. Таку відповідальність дорослої людини і громадянина своєї країни. Будучи на тому місці, яке мав, автор просто намагався робити все, що мав зробити, якнайкраще.

Після прочитання є тепер над чим подумати - по націоналізм, виховання, моральні компаси.
Книга написана легко, читається швидко.

[Kateryna Liman · Rating 4 out of 5]

Важко ставити якийсь рейтинг таким книгам. Бо це - персональна реальна історія.

Слухаючи книгу на Абук, мене пронизувало відчуття сорому через те, що в мені не було виховано почуття патріотизму на такому рівні, щоб виходити на майдани чи без роздумів долучатись до війська.
З іншого боку я навіть дивувалась, чи не прикрашає автор... Але, думаю, ні. Просто в моєму становленні пропущений "націоналістичний" етап.

Щодо самого викладу історії - це просто хронологічний переказ того, як на початку 22го людина шукали шлях до війська. Мінімум якогось аналізу, мінімум емоцій.

Але все це мабуть так і було. І так різко може життя розділитись на до і після.

Я, може, очікувала трохи більше роздумів у цій книзі, аніж фактів, але від того вона не менш цінна, бо висвітлює шлях добровольця.

[Khristina Lukanets · Rating 5 out of 5]

Дякую автору за цю історію і загалом за приклад дуже впертого, сильного, доброго і чесного чоловіка!


Я почала читати цю книгу, вже знаючи чим вона мала завершитись 😢, так як я підписана на автора в соц мережах. Знала чим, проте не знала як. Тож читалось в постійній напрузі... певна неясність залишилась..
Надіюсь буде продовження історії впертого чоловіка!
Дуже цікаво що було далі! Хотілося б також почути, історію Стаса(продовження)! А також трішки про Дарину(я все чекала її появи)..

[En Joy · Rating 5 out of 5]

Прочитала на одному подиху. Книга дає можливість побачити війну зсередини очима молодого добровольця. Шукала кожного героя книги за позивним в інтернеті, оскільки всі вони реальні люди, які воювали, або продовжують боронити нашу Незалежність.
Історія Терена, або впертого чоловіка - оповідь про війну, про її побут, про людей, які живуть і воюють за Україну.

[Olha Feidak · Rating 4 out of 5]

Це не сильно глибокий філософський епос, яким і не є війна. Це книга про вмотивованого патріота, який вперто йшов до своєї мети, хай і з наслідком для здоров'я. Але скажу, що морального духу і витримки та розуміння того, що треба бути професіоналом він може відступати і вам.
Війна не красива декорація. Це болото, кава, жарти, очікування та біль.
І вибір кожного.
Гарна і легка книга.

[Olena Ursu · Rating 5 out of 5]

Таких історій є багато сьогодні, але не кожен із захисників та захисниць України про свою напише. Тим цінніше почитати цю книгу, щоб побачити війну зблизька, зрозуміти, що керує тими, хто взяв на себе найважливіше завдання, чим живуть вони, їхні побратими та ті, хто чекає на них удома. Щоб бути готовими до їхнього повернення, щоб бути вдячними.

[Halyna Chepurko · Rating 5 out of 5]

Книга про шлях цивільного, який пішов захищати Україну після 24.02. Як шукав шляхи доєднатися до армії, як навчався працювати на мінометі, які склалися стосунки з побратимами, як проводили час на фронті тощо.

Попри важку тему, автор пише легко та щиро. Приємно читати його спогади та глибокі думки. Таких книг має бути більше!

[Oleksii Aleksieienko · Rating 5 out of 5]

Дуже відверта, чесна історія хлопця, який пройшов шлях від добровольця до військового, який втратив обидві нижні кінцівки на війні. Читаючи твір, поринаєш в атмосферу і проживаєш з ним цей період життя, який назавжди змінив його.

[Marina · Rating 5 out of 5]

Так от яка вона війна… розбиті хати і побратими, дріп кава на передовій і покинуті собаки. Я слухала аудіо версію і хоч вона і начитана Олександром, таке відчуття наче я там побувала, все дуже чітко описано і легко уявити.

[Dara]

Це біографія, тож оцінювати цю частину неможливо. Вона має цінність як прожитий досвід захисника України.
Як книга цей твір потребує досвідченого редактора, який не буде соромитись виправляти помилки та працювати над стабілізацією авторського стилю.

[Viktoriia Petrova · Rating 5 out of 5]

Книга про війну від якої з'являється ще більше надії.

[Roman Dvorskyy · Rating 4 out of 5]

Історія життя яку проживають тисячі на фронті

[Kate · Rating 4 out of 5]

Читати - цікаво, боляче, роздумливо.

Редактура без коментарів, ми знаємо хто і чому написав цю книгу, тому критика тут не доречна, як на мене.

[Maria · Rating 5 out of 5]

Легкий текст на нелегку тему. Щоденник простого українського доброго чоловіка. Націоналізм та беззаперечні цінності, трошки матюків, безліч позивних, собаки, хуйові дороги, майже як у Жадана))
Багато КАВИИ!!! Тут від мене особливий лайк
Нагадало «Щоденник війсьвого лікаря» 2014 року Віктора Чернієнко

[Olexandr Yevtushok · Rating 1 out of 5]

Як один з тисячі мемуарчиків - згодиться для використання більш головатими публіцистами у майбутньому.
Якщо воно в України буде.
Бо судячи з того, як автор пів книги (100 с. зі 200) добирався до фронту, як всі ці організації та тероборони, котрі насправді не хотіли або воювати, або не знали як це робити - то воно на фронті у нас те майбутнє дуже тонке та несправжнє.
І ще: як для мемуарів - купа уникань, лакун, зависань ні про що. Хто, де, куди - дуже мало конкретики. Цікаві лише кілька епізодів: наприклад, про автобус набитий у травні з Києва на Польщу одними чоловіками - як це, як пропустили???
А отак, як і автор добирався до війни аби повоювати за Батьківщину.
Як для проби пера 9-класника - годиться. Автор потім все одно буде переписувати та ускладнювати свої спогади.