What do you think?
Rate this book
Чорна рада. Хроніка 1663 року
Пантелеймон Куліш (1819—1897) — визначний український письменник, просвітитель і гуманіст, один із фундаторів української національної свідомості і нової літератури. Письменницький талант Куліша виявився у різних художніх жанрах: він писав прозу, вірші, поеми, драми, багато перекладав. В історію української літератури увійшов насамперед як автор першого історичного роману «Чорна рада», в якому відтворив події 1663 року, коли після смерті Богдана Хмельницького почалася запекла боротьба за гетьманську булаву.
192 pages, Paperback
First published January 1, 1846
53 people are currently reading
775 people want to read
About the author
Panteleimon Kulish
49 books11 followersProminent Ukrainian writer, historian, ethnographer, and translator. He was born into an impoverished Cossack-gentry family. After completing only five years at the Novhorod-Siverskyi gymnasium he enrolled at Kiyv University in 1837 but was not allowed to finish his studies because he was not a noble. He obtained a teaching position in Lutsk in 1840. There he wrote his first historical novel in Russian Mykhailo Charnyshenko, or Little Russia Eighty Years Ago (2 vols, 1843). Mykhailo Maksymovych promoted Kulish's literary efforts and published several of his early stories. His first longer work written in Ukrainian was the epic poem Ukraina (1843). In 1843–5 Kulish taught in Kiyv and studied Ukrainian history and ethnography. There he befriended Taras Shevchenko, Mykola Kostomarov, and Vasyl Bilozersky; their circle later became the nucleus of the secret Brotherhood of Saints Cyril and Methodius. Panteleimon Kulish was the first person known to translate the whole of the Bible into the modern Ukrainian language and was also the first to write historical novels in Ukrainian. His most famous contribution in this field was the novel Chorna Rada (The Black Council) which was set in Cossack times. Kulish was also active in historical writing, composing a brief history of Ukraine in verse (under the title Ukraina) and a much larger History of the Reunification of Rus in three volumes. The latter dealt with the era of Hetman Bohdan Khmelnytsky in the seventeenth century. His two-volume collection of Ukrainian folklore, Notes on Southern Rus retains its scholarly significance to the present day.
Український письменник, поет, драматург, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець. Автор першої фонетичної абетки для української мови, що попри низку внесених до неї змін лежить в основі сучасного українського правопису. Відомий найбільше як автор першого україномовного історичного роману «Чорна рада».
Першим його літературним твором була оповідка «Циган», яку він витворив із почутої від матері народної казки.
Писав гумористичні оповідання:"Циган", "Пан Мурло", "Малоросійські анекдоти"; оповідання на тему нещасливого кохання: "Гордовита пара", "Дівоче серце"; історичні оповідання: "Мартин Гак", "Брати", "Січові гості"; та багато інших творів, зокрема: "До кобзи", "Заворожена криниця", "Маруся Богуславка", та інші.
Переклав Біблію, майже всього Шекспіра, Ґете, Дж. Байрона (зокрема, поеми «Чайльд-Гарольдова мандрівка», «Дон-Жуан»), балади А. Міцкевича «Русалка», «Химери», «Чумацькі діти» (опубліковано в журналі «Основа» 1861 р.). Наприкінці свого життя П. Куліш підготував до друку поетичну збірку «Позичена кобза: Переспіви чужоземних співів», котра вийшла в Женеві 1897 р., вже по смерті поета.
Український письменник, поет, драматург, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець. Автор першої фонетичної абетки для української мови, що попри низку внесених до неї змін лежить в основі сучасного українського правопису. Відомий найбільше як автор першого україномовного історичного роману «Чорна рада».
Першим його літературним твором була оповідка «Циган», яку він витворив із почутої від матері народної казки.
Писав гумористичні оповідання:"Циган", "Пан Мурло", "Малоросійські анекдоти"; оповідання на тему нещасливого кохання: "Гордовита пара", "Дівоче серце"; історичні оповідання: "Мартин Гак", "Брати", "Січові гості"; та багато інших творів, зокрема: "До кобзи", "Заворожена криниця", "Маруся Богуславка", та інші.
Переклав Біблію, майже всього Шекспіра, Ґете, Дж. Байрона (зокрема, поеми «Чайльд-Гарольдова мандрівка», «Дон-Жуан»), балади А. Міцкевича «Русалка», «Химери», «Чумацькі діти» (опубліковано в журналі «Основа» 1861 р.). Наприкінці свого життя П. Куліш підготував до друку поетичну збірку «Позичена кобза: Переспіви чужоземних співів», котра вийшла в Женеві 1897 р., вже по смерті поета.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 73 reviews
August 29, 2016
Книга про те як декілька ледащіх нехороших людей захотіли попанувати, залучилися підтримкою Москви яка понадавала їм купу обіцянок, зброю, і військо; звергнули чинного Гетьмана використовуючи метод стадної психології, і утворили свою Східно-Українську народну республіку. Після чого Москва швидко забрала свої обіцянки назад, загребла цю територію під себе, а Україна впала в повний безлад і занепад. Короче кажучі, можна перейменувати книгу так: Сучасна Історія України Яка Вже Відбувалася У 1663 Році Але Ми Все Ніяк Не Навчимося На Власних Помиках. Або так: Ніколи Не Довіряй Москві.
Ех, якби Донбас і Крим читав Пантелеймона Куліша, можливо все б зараз було інакше...
Ех, якби Донбас і Крим читав Пантелеймона Куліша, можливо все б зараз було інакше...
October 24, 2022
Ukrainian Braveheart. The ending had so much hope and pride. Happy Ukrainian Independence day btw!
July 10, 2018
Останнім часом я не на жарт захопився книгами про козацькі часи. Це вже друга книга за короткий період, а на підході ще одна, цього разу вже не художня, а історична. Не пам'ятаю чи читав я "Чорну раду" в шкільні роки, коли мав би то робити. Я часто пропускав обов'язкові твори й натомість читав запоями те, що мені справді хотілося. Якщо і читав, то навряд усвідомив її достатньо зріло. Тому і взявся за перечитування для того, щоб краще зрозуміти минувшину, для того, щоб дізнатися що робити далі. Отакі історичні романи дозволяють краще пірнути в "дух епохи" і паралельне читання серйозної історичної праці й художніх романів про ту добу, дозволяє тонше відчути описане в обох книгах.
Проте звісно ж, притягнуті за вуха історичні паралелі між минулим і теперішнім це ніщо інше, як притягнуті за вуха історичні паралелі. Проте робити певні висновки можна і роман Куліша тут дає велике поле для роздумів. Найперше - це ламання деяких стереотипів, які вкорінилися в масовій свідомості, щодо ролі козаків в історії України. Запорозький козак для сучасного українця це беззастережний ідеал і приклад для наслідування. І справді, це чудовий приклад військової доблесті, бойового товариства і відмови від спокус в ім'я ідеалів захисту віри й Батьківщини. Ми пишаємося козаками - найкращою піхотою Європи того часу, пишаємося їхніми славетними діяннями, мужністю й іншими чеснотами, але забуваємо про іншу їхню сторону. Бо те що вони були ще тими забіяками, часто бунтували лиш заради самого бунту. Інколи їхні дії шли в розріз зі стратегічними пріоритетами України, навіть якщо тактично вони приносили вигоду. До прикладу, саме запорожці своєю атакою на Крим не дали в свій час Виговському з кримським ханом дійти до Москви й спалити її. Ми ідеалізуємо образ козака, часто не розділяємо городових і низових (запорозьких) козаків, а різниця між ними часто була велика. Куліш про цю різницю і пише в своєму романі. Ніяк не принижуючи ролі низових козаків, він намагається показати що деякі їхні ідеї всезагальної рівності інколи були шкідливими для України.
Висновок який я можу зробити після прочитання "Чорної ради" простий і вкладається в одну фразу: "Популізм - улюблена українська розвага since 1663" Думаєте пропонувати людям щастя, "усім і задарма" - це винахід сучасних політиків? Ні, ми розважалися цим ще 4 століття тому. Який кандидат на гетьманство пообіцяє більше, того і підтримаємо, а думати своїм розумом аналізувати передвиборні програми ми не будемо! Нумо хлопці зберімося гуртом і крикнемо "Йулю на гетьманство!" І тоді вже не буде між нами ні багатих ні бідних і всі будуть рівні один перед одним. А інші гукають"Ні! Ляшку булаву дайте, ото вже гетьман буде! Всім носа утре. А як він корів любить!? То і нашого брата - голого, босого і вбогого любити буде."
Куліш про це і пише:
"— Хвала богу! Хвала богу! Наша взяла! Нема тепер ні пана, ні мужика, нема ні вбогих, ні багатих! Усі поживемо в достатку!
— Що ж, братища? — кажуть інші. — Рушаймо панським добром ділитись! Повне місто тепер панства."
От чого завжди хотілося черні. Не рівності, не волі, а панства! Саме тому благодатним зерном проросли в наших краях ідеї комуністів, які теж обіцяли відняти й поділити. Саме тому зараз так хочуть українці вірити популістам які пропонують легке рішення. Ці ж люди пропонували його в 1663-му. Це ж так легко, вибрати "правильного" гетьмана який відпиляє тобі шматок багатства. Це набагато простіше аніж важко працювати, наживаючи собі добра. Ми хочемо легких і швидких рішень у цьому наша основна проблема: і в 1663-му і в 1917-му, та й в 2019-му вона буде такою ж.
Думаю "Чорну раду" треба змушувати читати всіх українців перед кожними виборами, влаштувати такі собі загальнонаціональні читання для всіх людей, вік яких досягнув межі "може вибирати або бути вибраним". Це дозволить не тільки тверезо поглянути на нашу історію, але і не наробити помилок у майбутньому.
Проте звісно ж, притягнуті за вуха історичні паралелі між минулим і теперішнім це ніщо інше, як притягнуті за вуха історичні паралелі. Проте робити певні висновки можна і роман Куліша тут дає велике поле для роздумів. Найперше - це ламання деяких стереотипів, які вкорінилися в масовій свідомості, щодо ролі козаків в історії України. Запорозький козак для сучасного українця це беззастережний ідеал і приклад для наслідування. І справді, це чудовий приклад військової доблесті, бойового товариства і відмови від спокус в ім'я ідеалів захисту віри й Батьківщини. Ми пишаємося козаками - найкращою піхотою Європи того часу, пишаємося їхніми славетними діяннями, мужністю й іншими чеснотами, але забуваємо про іншу їхню сторону. Бо те що вони були ще тими забіяками, часто бунтували лиш заради самого бунту. Інколи їхні дії шли в розріз зі стратегічними пріоритетами України, навіть якщо тактично вони приносили вигоду. До прикладу, саме запорожці своєю атакою на Крим не дали в свій час Виговському з кримським ханом дійти до Москви й спалити її. Ми ідеалізуємо образ козака, часто не розділяємо городових і низових (запорозьких) козаків, а різниця між ними часто була велика. Куліш про цю різницю і пише в своєму романі. Ніяк не принижуючи ролі низових козаків, він намагається показати що деякі їхні ідеї всезагальної рівності інколи були шкідливими для України.
Висновок який я можу зробити після прочитання "Чорної ради" простий і вкладається в одну фразу: "Популізм - улюблена українська розвага since 1663" Думаєте пропонувати людям щастя, "усім і задарма" - це винахід сучасних політиків? Ні, ми розважалися цим ще 4 століття тому. Який кандидат на гетьманство пообіцяє більше, того і підтримаємо, а думати своїм розумом аналізувати передвиборні програми ми не будемо! Нумо хлопці зберімося гуртом і крикнемо "Йулю на гетьманство!" І тоді вже не буде між нами ні багатих ні бідних і всі будуть рівні один перед одним. А інші гукають"Ні! Ляшку булаву дайте, ото вже гетьман буде! Всім носа утре. А як він корів любить!? То і нашого брата - голого, босого і вбогого любити буде."
Куліш про це і пише:
"— Хвала богу! Хвала богу! Наша взяла! Нема тепер ні пана, ні мужика, нема ні вбогих, ні багатих! Усі поживемо в достатку!
— Що ж, братища? — кажуть інші. — Рушаймо панським добром ділитись! Повне місто тепер панства."
От чого завжди хотілося черні. Не рівності, не волі, а панства! Саме тому благодатним зерном проросли в наших краях ідеї комуністів, які теж обіцяли відняти й поділити. Саме тому зараз так хочуть українці вірити популістам які пропонують легке рішення. Ці ж люди пропонували його в 1663-му. Це ж так легко, вибрати "правильного" гетьмана який відпиляє тобі шматок багатства. Це набагато простіше аніж важко працювати, наживаючи собі добра. Ми хочемо легких і швидких рішень у цьому наша основна проблема: і в 1663-му і в 1917-му, та й в 2019-му вона буде такою ж.
Думаю "Чорну раду" треба змушувати читати всіх українців перед кожними виборами, влаштувати такі собі загальнонаціональні читання для всіх людей, вік яких досягнув межі "може вибирати або бути вибраним". Це дозволить не тільки тверезо поглянути на нашу історію, але і не наробити помилок у майбутньому.
January 20, 2023
This is the first Ukrainian historic novel, first published in 1846 by one of the prominent Ukrainians – Panteleimon Kulish, who among other things created the first modern phonetic alphabet for the Ukrainian language, which with changes is used today, made the first Ukrainian translation of Bible, as well as translations of Shakespeare, Goethe and Byron. The English title is The Black Council and it refers to the election of Hetman in 1663. It is currently almost a cliché to say that these or those historical periods are ‘just like the Game of Thrones’, after a famous TV series based on George R.R. Martin’s work. In this case, the situation on Ukrainian lands was no less tense and filled with heroics and betrayal but I think it was interesting in itself, without references to anything else.
I’ve re-read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #1 in the list.
The story starts quite slow by introducing the main characters, the abridged English translation goes with:
Late in the spring of 1663 two travelers mounted on good horses were approaching Kyiv from the direction of Bilhorod. One was a young Cossack, armed for battle; the other, by his dress and white beard, appeared to be a priest, but by the long sword under his cassock, the pistols at his belt and the long scars on his face, looked like an old Cossack. Their horses were tired, their clothes covered with dust—they had obviously traveled a long way
As readers soon find out, the younger Cossack is Petro and his father, former Cossack Colonel Shram (Scar) go for a visit to one of Shram’s comrades Cherevan (Bellied) before going to Kyiv and then to the current Hetman Somko. Here the story goes not a little bit cringy for modern readers, for among pleasantries Shram and Cherevan decided to marry their children who only just met and while Petro is eager, Cherevan’s only daughter Lesia is much less so, but she cannot say no and only her mother, who is way smarter than her dad, manages to turn the situation into a joke. As we find out soon after, the mom had a dream years ago that her child as a princess will marry a prince, and as this prince both mother and daughter see in Hetman Somko, a man twice her age, who kisses her into forehead as a daughter. As if this hasn’t been enough, there is the third candidate for Lecia’s hand, a Zaporizhian Cossack Kyrylo Tur (Bull). Zaporizhians are less like men and more like a force of nature, fickle weather that may give a great harvest one day and destroy everything with a flood another. A short quote that shows Tur’s attitude. After taking part in a feast as an honored guest instead of thanking the lord and lady of the house he quips: “Thank God and me and not our host. If he doesn’t feed me, someone else will and I shall not die of hunger.”
Kyrylo, who as it turns out, once saved Shram from Poles, constantly claims that he’ll steal Lesia and take her with him to Montenegro, leading her to a nervous breakdown, while men laugh at those too-impressive women. Kyrylo does what he has promised…
All these troubles for Lesia are not as much to show gender roles of the period, but as an allusion to the fate of Ukrainian lands, for the second part of the story deals with the Black Council, an attempt to set another man as a Hetman. At the moment there are two – on the left (Muscovite) and right (Poland-Lithuanian Commonwealth) banks of the river and there is a third, backed by Zaporizhians. By using populist rhetoric the latter gets the support of the poor peasants by offering them equality while bribing a Muscovite mission…
It is a very interesting story on many levels: as the earliest historic novel that at the same time doesn’t fall in the usual romantic heroization of people who give their lives for their native land, but makes a lot of characters self-serving bastards; as a critique of populism way before most of the globe had democratic regimes, but monarchies; as a critical view on internal discontent instead of ‘evil foreign invaders and heroic locals’ trope. At the same time, even if historically correct, the depicted male chauvinism, anti-Semitism and some other issues may trigger sensitive readers
I’ve re-read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #1 in the list.
The story starts quite slow by introducing the main characters, the abridged English translation goes with:
Late in the spring of 1663 two travelers mounted on good horses were approaching Kyiv from the direction of Bilhorod. One was a young Cossack, armed for battle; the other, by his dress and white beard, appeared to be a priest, but by the long sword under his cassock, the pistols at his belt and the long scars on his face, looked like an old Cossack. Their horses were tired, their clothes covered with dust—they had obviously traveled a long way
As readers soon find out, the younger Cossack is Petro and his father, former Cossack Colonel Shram (Scar) go for a visit to one of Shram’s comrades Cherevan (Bellied) before going to Kyiv and then to the current Hetman Somko. Here the story goes not a little bit cringy for modern readers, for among pleasantries Shram and Cherevan decided to marry their children who only just met and while Petro is eager, Cherevan’s only daughter Lesia is much less so, but she cannot say no and only her mother, who is way smarter than her dad, manages to turn the situation into a joke. As we find out soon after, the mom had a dream years ago that her child as a princess will marry a prince, and as this prince both mother and daughter see in Hetman Somko, a man twice her age, who kisses her into forehead as a daughter. As if this hasn’t been enough, there is the third candidate for Lecia’s hand, a Zaporizhian Cossack Kyrylo Tur (Bull). Zaporizhians are less like men and more like a force of nature, fickle weather that may give a great harvest one day and destroy everything with a flood another. A short quote that shows Tur’s attitude. After taking part in a feast as an honored guest instead of thanking the lord and lady of the house he quips: “Thank God and me and not our host. If he doesn’t feed me, someone else will and I shall not die of hunger.”
Kyrylo, who as it turns out, once saved Shram from Poles, constantly claims that he’ll steal Lesia and take her with him to Montenegro, leading her to a nervous breakdown, while men laugh at those too-impressive women. Kyrylo does what he has promised…
All these troubles for Lesia are not as much to show gender roles of the period, but as an allusion to the fate of Ukrainian lands, for the second part of the story deals with the Black Council, an attempt to set another man as a Hetman. At the moment there are two – on the left (Muscovite) and right (Poland-Lithuanian Commonwealth) banks of the river and there is a third, backed by Zaporizhians. By using populist rhetoric the latter gets the support of the poor peasants by offering them equality while bribing a Muscovite mission…
It is a very interesting story on many levels: as the earliest historic novel that at the same time doesn’t fall in the usual romantic heroization of people who give their lives for their native land, but makes a lot of characters self-serving bastards; as a critique of populism way before most of the globe had democratic regimes, but monarchies; as a critical view on internal discontent instead of ‘evil foreign invaders and heroic locals’ trope. At the same time, even if historically correct, the depicted male chauvinism, anti-Semitism and some other issues may trigger sensitive readers
November 27, 2022
Перший історичний роман в українській літературі подекуди романтично-ідеалістичний, подекуди патріархально-шовіністичний. Головні герої, полковник Шрам зі своїм сином, мандрують з Правобережної України на Лівобережну - в містечко Ніжин, де має відбутись чорна (всезагальна) рада.
Місця змінюють одне одне, як у роуд-муві. Чорна рада раз-по-раз постає, як щось загрозливе, невідворотне. Козацька волелюбність та демократичні устої Кулішем зображуються як джерело суспільної нестабільности. Брюховецький направду використовує всі доступні йому методи (грабує казну, підкуповує просте козацтво, маніпулює популістськими обіцянками), щоб добитись своїх цілей та отримати гетьманську булаву.
Кулішева особиста дор��га заводитиме його чимраз глибше у засудження козацтва та Руїни та восхвалення російського "єдінодєржавія". Якщо цікаво, то зверніться до "Епілогу до Чорної Ради", якою Куліш оздобив російськомовне видання роману 1857 року.
На мою думку, Куліш, можливо й мимоволі, показав вразливість демократичного самоврядування, коли йому загрожують деспотичні імперські режими. Історія (в тому числі і українська) знає приклади, коли до влади у демократичний спосіб приходили люди, що згодом витирали ноги об демократичні свободи та насаджували тиранію. Самоврядування козаків у романі Куліша сире та чорне. Неписемним народом легко маніпулювати. Тому читаючи "Чорну раду" сьогодні, мене не покидала думка про те, що демократія працює тільки коли спирається на сильний інститут освіченого та відповідального громадянства.
Місця змінюють одне одне, як у роуд-муві. Чорна рада раз-по-раз постає, як щось загрозливе, невідворотне. Козацька волелюбність та демократичні устої Кулішем зображуються як джерело суспільної нестабільности. Брюховецький направду використовує всі доступні йому методи (грабує казну, підкуповує просте козацтво, маніпулює популістськими обіцянками), щоб добитись своїх цілей та отримати гетьманську булаву.
Кулішева особиста дор��га заводитиме його чимраз глибше у засудження козацтва та Руїни та восхвалення російського "єдінодєржавія". Якщо цікаво, то зверніться до "Епілогу до Чорної Ради", якою Куліш оздобив російськомовне видання роману 1857 року.
На мою думку, Куліш, можливо й мимоволі, показав вразливість демократичного самоврядування, коли йому загрожують деспотичні імперські режими. Історія (в тому числі і українська) знає приклади, коли до влади у демократичний спосіб приходили люди, що згодом витирали ноги об демократичні свободи та насаджували тиранію. Самоврядування козаків у романі Куліша сире та чорне. Неписемним народом легко маніпулювати. Тому читаючи "Чорну раду" сьогодні, мене не покидала думка про те, що демократія працює тільки коли спирається на сильний інститут освіченого та відповідального громадянства.
November 10, 2020
Історія про прихід до влади популистів, і чим воно закінчується. Ланцюжок 1663 - 1846-2019 як вона є. Історія про прихід до влади популіста та те, до чого той популізм призводить. Трошки прямолінійно та наївно за сучасними мірками (о так, патякали у нас за ці сторіччя добре прокачалися), але за суттю, можна взяти будь-які репліки Брюховецького з твору Куліша, трошки "осучаснити", перевести на актуальну проблематику - і отримати передвиборчі гасла одного президента. При тому, інша сторона не ідеалізується також (що правильно), ба більше, дуже наочно показано, як привладні вміють перевдягатися на ходу, і що московія - то завжди про корупцію та зрадництво (хоча автор і намагається обілити "доброго царя, який нічого-то не знає, що коять бояри"). Коротше, актуальності твору і досі не втрачено.
Вплив Вальтера Скотта дуже відчутний, але "Чорній Раді" трохи бракує масштабів, притаманних кращим творам великого шотландця. Роман видається занадто коротким і фокусується майже на подіях декількох днів.
Утім, мова і стилізація - чудові, прекрасний є авторський стиль, яскраві, деталізовані персонажі. Текст - суцільне естетичне задоволення.
Вплив Вальтера Скотта дуже відчутний, але "Чорній Раді" трохи бракує масштабів, притаманних кращим творам великого шотландця. Роман видається занадто коротким і фокусується майже на подіях декількох днів.
Утім, мова і стилізація - чудові, прекрасний є авторський стиль, яскраві, деталізовані персонажі. Текст - суцільне естетичне задоволення.
November 30, 2023
Захопливий і атмосферний роман, який описує темні часи української історії. Дуже цікавий з точки зору історичних подій, а також культури Українців того часу.
March 31, 2025
4.5⭐️ Не можу поставити Пантелеймону нижчу оцінку. Авторська мова в цій книзі надзвичайно красива, з барвистими описами як героїв, так і подій. Але деякі фрази, на кшталт «місце жінки біля печі», різали вухо, хоч я й розумію, що в контексті того часу це була норма.
У дитинстві ця книга захоплювала мене героїчними та романтичними сюжетами, а тепер, перечитуючи її дорослою, відкриваю для себе нові сенси. Це велика частина нашої культури, тож однозначно варта того, щоб повертатися до неї з більш усвідомленим поглядом.
У дитинстві ця книга захоплювала мене героїчними та романтичними сюжетами, а тепер, перечитуючи її дорослою, відкриваю для себе нові сенси. Це велика частина нашої культури, тож однозначно варта того, щоб повертатися до неї з більш усвідомленим поглядом.
August 5, 2025
Важко читається через стиль написання. А також через сум, що час іде, а нічого не змінюється.
Було б цікаво прочитати взагалі про пригоди Кирила Тура, бо він краш.
Звісно, що твір сексистський. Як і часи подій, так і часи написання твору.
Проте можна було б зробити цікавий історично-політичний серіал, якщо персонажем зробити трохи менш пласкими.
Було б цікаво прочитати взагалі про пригоди Кирила Тура, бо він краш.
Звісно, що твір сексистський. Як і часи подій, так і часи написання твору.
Проте можна було б зробити цікавий історично-політичний серіал, якщо персонажем зробити трохи менш пласкими.
July 10, 2024
Чорна зрада. Сліпий ідеалізм і тупий популізм. Обманули всіх і самих себе.
April 6, 2025
Читаючи у школі, було важко зрозуміти, чому не дійшли згоди, все здавалося просто, бо ж про розбрат і його наслідки можна було й здогадатися. І здогадатися можна було, тільки як вирішити, як домовитися - питання завжди актуальні, навіть маючи незалежну державу, похитнути переконання людей можливо. Паралелей з пізнішими періодами історії і з сучасністю тут немало.
Щоразу звертала увагу на те, яким несправедливим було становище жінок в тогочасному суспільстві.
В романі описані деталі побуту, звичаї, дуже колоритно, і як ведеться оповідь сподобалося, читач ніби очевидець подій.
Щоразу звертала увагу на те, яким несправедливим було становище жінок в тогочасному суспільстві.
В романі описані деталі побуту, звичаї, дуже колоритно, і як ведеться оповідь сподобалося, читач ніби очевидець подій.
December 5, 2020
«Може це тільки на науку мирові і пустив Господь Україну в руки харцизякам. Не можна, мабудь, інше як горем та бідою довести людей до розуму» (1863 р.)
December 25, 2025
На диво легко читається і перегукується з сьогоденням.
Випуск подкасту “ПереФарбованй лис” на про "Чорну раду"
Youtube https://youtu.be/ePgRg9ctF8E
Випуск подкасту “ПереФарбованй лис” на про "Чорну раду"
Youtube https://youtu.be/ePgRg9ctF8E
June 27, 2024
Актуальний твір:
“Може, се тілько на науку мирові і пустив господь Україну в руки харцизякам. Не можна, мабуть, інше, як тілько горем да бідою, довести людей до розуму”
Можливо пророчий:
"Вже, — думав, — Україна ляхам за себе оддячила, недоляшків вигнала, унію стерла, жидову передушила. Тепер нехай, — каже, — живе громадським розумом".
Коли ж дивиться, аж ізнов негаразд починається на Вкраїні. Свари да чвари, і вже гетьманською булавою почали гратись, мов ціпком. Повернулось у старого серце, як почув, що козацька кров іллється понад Дніпром через Виговського[14] і через навіженого Юруся Хмельниченка,[15] що одержав після його гетьманованнє; а як досталась од Юруся булава Тетері,[16] то він аж за голову вхопився.”
“Може, се тілько на науку мирові і пустив господь Україну в руки харцизякам. Не можна, мабуть, інше, як тілько горем да бідою, довести людей до розуму”
Можливо пророчий:
"Вже, — думав, — Україна ляхам за себе оддячила, недоляшків вигнала, унію стерла, жидову передушила. Тепер нехай, — каже, — живе громадським розумом".
Коли ж дивиться, аж ізнов негаразд починається на Вкраїні. Свари да чвари, і вже гетьманською булавою почали гратись, мов ціпком. Повернулось у старого серце, як почув, що козацька кров іллється понад Дніпром через Виговського[14] і через навіженого Юруся Хмельниченка,[15] що одержав після його гетьманованнє; а як досталась од Юруся булава Тетері,[16] то він аж за голову вхопився.”
September 14, 2025
Чорна рада була моїм найулюбленішим твором у шкільній програмі з української літератури. Любила епоху козаків, їх звичаї, їх боротьбу за вільну Україну.
Тепер повернулася до цього твору, перечитала його, і зрозуміла, що головна його ідея - це єднатися, особливо ще й у складні часи, а не шукати трьох гетьманів, де одного достатньо. Цей твір добре демонструє, що роз'єднаність нації створює недовіру, особисті сутички, думки насамперед, як перемогти у цій баталії, а не долати зовнішнього ворога, яким були поляки та московити.
Колоритна мова, гарно змальовані козацькі образи, інші персонажі, дуже яскраво їх всіх уявляєш. Є й свій happy end у цього твору, попри всі події.
Чудовий історичний твір, який несе багато сенсів, та передає різноманітність нашої літератури.
Маруся Богуславка теж цікавий твір, вірші дуже гарні (хоч іноді не всі слова розумієш :)), але багато сюжетних ліній. То Маруся, то її мати, то султан, то козаки, то брати, які знайшли одне одного, то просто ліричний відступ автора, тому трошки складно у всьому розібратися. Але ідея твору про відданість Марусі своїй країні та своєрідна самопожертва, щоб допомогти козакам, є дуже важливою. Попри відстань, попри час, попри нові звичаї, вона всерівно душею з Україною.
Тепер повернулася до цього твору, перечитала його, і зрозуміла, що головна його ідея - це єднатися, особливо ще й у складні часи, а не шукати трьох гетьманів, де одного достатньо. Цей твір добре демонструє, що роз'єднаність нації створює недовіру, особисті сутички, думки насамперед, як перемогти у цій баталії, а не долати зовнішнього ворога, яким були поляки та московити.
Колоритна мова, гарно змальовані козацькі образи, інші персонажі, дуже яскраво їх всіх уявляєш. Є й свій happy end у цього твору, попри всі події.
Чудовий історичний твір, який несе багато сенсів, та передає різноманітність нашої літератури.
Маруся Богуславка теж цікавий твір, вірші дуже гарні (хоч іноді не всі слова розумієш :)), але багато сюжетних ліній. То Маруся, то її мати, то султан, то козаки, то брати, які знайшли одне одного, то просто ліричний відступ автора, тому трошки складно у всьому розібратися. Але ідея твору про відданість Марусі своїй країні та своєрідна самопожертва, щоб допомогти козакам, є дуже важливою. Попри відстань, попри час, попри нові звичаї, вона всерівно душею з Україною.
March 14, 2023
Один мінус має українська література, особливо та, яка побудована на історичних подіях, - її неможливо читати без болю в серці, бо кожне слово, чи то дія, чи ситуація, це таке, що відгукується в тобі. Розумінням, співчуттям, гордістю, ненавистю, ��о світ повторюваний і це все вже в було, лише в інших героях та часах.
Те, що відбувалось в 1663, відбувається і в 2023. Здається, 4 віки пройшло, а чвари відбуваються ті самі. І далі не можуть поділити ту Україну, булаву, владу, і кожне тягне на себе, бо вважає, що тільки він один правий, але ворога треба не шукати не між нас, а ззовні.
Та й психологія мас тут присутня, як легко керувати натовпом, задурити головними гарними популістськими висловами, легкими рішеннями. І все в підтримку грошей, грошей, влади. Щоб загарбати собі і собі побільше.
Сподобався образ Божого Чоловіка, себто кобзаря. Він виступає тут, як мудрець, як вчитель, який і не за тих, і не інших. Він вже зрозумів, що то все «суєта суєт», і сенсу немає. Він просто Є зі своєю мудрістю і йому не треба нічого більше.
Коли малий Шраменко поділився з ним смутком, що мовляв, як так, що в світі ледащо панує, а добре за працю й горе не має жодної награди? (От тобі вічне питання несправедливости життя), а Божий Чоловік йому на те отвічає: «Немає, кажеш, награди! За що награди? За те, що в мене душа лучча од моїх ближніх?
А се ж хіба мала милость Господня? Мала милость, що моя душа сміє і зможе таке, що іншому й не приснить-ся?.. Інший іще скаже, що такий чоловік, як твій пан-отець, уганяє за славою! Химера! Слави треба мирові, а не тому, хто славен. Мир нехай навчається добру, слуха-
ючи, як оддавали жизнь за людське благо; а славному слава у Бога!»
Отака найліпша мудрість, що я взяла для себе з сеї книжки, бо є награда, та єдина, для тебе - це розуміння для самого себе, що ти живеш ліпше від інших. І що душа твоя лучча. І що маєш свій шлях і дорогу. І то є твоє.
Те, що відбувалось в 1663, відбувається і в 2023. Здається, 4 віки пройшло, а чвари відбуваються ті самі. І далі не можуть поділити ту Україну, булаву, владу, і кожне тягне на себе, бо вважає, що тільки він один правий, але ворога треба не шукати не між нас, а ззовні.
Та й психологія мас тут присутня, як легко керувати натовпом, задурити головними гарними популістськими висловами, легкими рішеннями. І все в підтримку грошей, грошей, влади. Щоб загарбати собі і собі побільше.
Сподобався образ Божого Чоловіка, себто кобзаря. Він виступає тут, як мудрець, як вчитель, який і не за тих, і не інших. Він вже зрозумів, що то все «суєта суєт», і сенсу немає. Він просто Є зі своєю мудрістю і йому не треба нічого більше.
Коли малий Шраменко поділився з ним смутком, що мовляв, як так, що в світі ледащо панує, а добре за працю й горе не має жодної награди? (От тобі вічне питання несправедливости життя), а Божий Чоловік йому на те отвічає: «Немає, кажеш, награди! За що награди? За те, що в мене душа лучча од моїх ближніх?
А се ж хіба мала милость Господня? Мала милость, що моя душа сміє і зможе таке, що іншому й не приснить-ся?.. Інший іще скаже, що такий чоловік, як твій пан-отець, уганяє за славою! Химера! Слави треба мирові, а не тому, хто славен. Мир нехай навчається добру, слуха-
ючи, як оддавали жизнь за людське благо; а славному слава у Бога!»
Отака найліпша мудрість, що я взяла для себе з сеї книжки, бо є награда, та єдина, для тебе - це розуміння для самого себе, що ти живеш ліпше від інших. І що душа твоя лучча. І що маєш свій шлях і дорогу. І то є твоє.
March 23, 2023
"Чорна рада" Пантелеймона Куліша - перший український історичний роман. У ньому описані непевні часи після смерті Богдана Хмельницького, чорна рада у Ніжині, на яку зібралося козацтво навесні 1663 року.
⠀
Читала про ті події і порівнювала із сьогоденням. 360 років минуло, а нічого не змінилося: боротьба за владу, один народ поділений на два табори на чолі із сильними лідерами, жоден із яких не хоче складати своїх повноважень, і підступний сусід, що підливає оливу у вогнище розбрату.
⠀
Книга невеличка за обсягом, але персонажів у ній багато. І кожного автор зумів детально прописати, показати його особливості, позитивні і негативні якості. Також у Куліша дуже мальовничі і атмосферні описи тогочасних міст і селищ - це дивовижна поезія у прозі, естетична насолода.
⠀
Вкторе переконалась, що за Україну гинули і гинуть найкращі. Але навіть у найтемніші часи в житті знаходиться місце для щастя. Це автор показав на прикладі Лесі і Петра.
⠀
Книга актуальна і цікава.
⠀
Читала про ті події і порівнювала із сьогоденням. 360 років минуло, а нічого не змінилося: боротьба за владу, один народ поділений на два табори на чолі із сильними лідерами, жоден із яких не хоче складати своїх повноважень, і підступний сусід, що підливає оливу у вогнище розбрату.
⠀
Книга невеличка за обсягом, але персонажів у ній багато. І кожного автор зумів детально прописати, показати його особливості, позитивні і негативні якості. Також у Куліша дуже мальовничі і атмосферні описи тогочасних міст і селищ - це дивовижна поезія у прозі, естетична насолода.
⠀
Вкторе переконалась, що за Україну гинули і гинуть найкращі. Але навіть у найтемніші часи в житті знаходиться місце для щастя. Це автор показав на прикладі Лесі і Петра.
⠀
Книга актуальна і цікава.
May 17, 2017
На самом деле я рад, что не прочитал это под школьным кнутом, а решил вот только сейчас, самостоятельно. Произведение действительно очень увлекательно как с исторической (описание старого Киева вообще суператмосферное, но, само собой, тут сначала лично побывать нужно), так и с политической точки зрения. О некоторых вещах, описанных в Черной Раде, стоит стоит задуматься и сейчас, в том числе, и о личном поведении.
Прочиталось на одном дыхании, правда, очень много полонизмов, возможно поэтому в 15 лет роман понимать полноценно не представляется возможным для человека из русскоязычного города. В прочем, полагаю, без опыта жизни вне учебных заведений тоже.
Прочиталось на одном дыхании, правда, очень много полонизмов, возможно поэтому в 15 лет роман понимать полноценно не представляется возможным для человека из русскоязычного города. В прочем, полагаю, без опыта жизни вне учебных заведений тоже.
December 16, 2015
That wasn't very bad, but it was very boring. if it wasn't my school assignment I definitely wouldn't read it...
Generally, the story describes separate Ukraine in the 17th century and Ukrainian Cossacks fighting with each other.
It's a chronic and it says us about the fictional dark times of Ukraine after a great board of Bogdan Khmelnitsky, so it wasn't a new for me that I didn't find it both: super exciting and interesting.
Generally, the story describes separate Ukraine in the 17th century and Ukrainian Cossacks fighting with each other.
It's a chronic and it says us about the fictional dark times of Ukraine after a great board of Bogdan Khmelnitsky, so it wasn't a new for me that I didn't find it both: super exciting and interesting.
January 8, 2023
Я не пам'ятаю навіть, чи читала я Чорну Раду в школі.
Мені 31 рік.
За вікном Люта війна 2022, що вже перетікла в рік 2023. Майже 9 років війни.
Я плутаюсь в картинках. Козаки мені ввижаються в пікселі, в новинах очікую побачити воїнів в кунтушах.
Жахаюсь актуальності книги.
Захоплююсь словом.
Йде 360й рік війни за існування України.
Мені 31 рік.
За вікном Люта війна 2022, що вже перетікла в рік 2023. Майже 9 років війни.
Я плутаюсь в картинках. Козаки мені ввижаються в пікселі, в новинах очікую побачити воїнів в кунтушах.
Жахаюсь актуальності книги.
Захоплююсь словом.
Йде 360й рік війни за існування України.
August 25, 2022
Книга про історичні події 1663 року, а актуальності своєї не втратила до сих пір, на жаль. Про те, як легко маніпулювати вибором людей через популізм та пусті обіцянки, і як швидко вони обертаються розчаруванням. Маст рід для українців, щоб не допускати одні й ті ж самі помилки
December 20, 2023
В шкільні часи, всі твори з української літератури читала, бо треба було і геть не замислювалась над текстом, тому і не дуже цікавилась.
Хоч і зараз теж було не просто читати, але все одно більш зрозуміло.
Сподобалося, що Куліш показує козаків, запорожців з усіх сторін, не романтизуючи їх дії та вислови.
***
«Мабуть, що дармо, - думає собі Шрам, - мабуть, не така Божа воля, щоб Україна з упокоем хліба-солі уживала! Чи, може приходить уже кінець світу, що возстане свій на свого? І звідки, підіймається хмара, Боже ти мій милий?..»
Хоч і зараз теж було не просто читати, але все одно більш зрозуміло.
Сподобалося, що Куліш показує козаків, запорожців з усіх сторін, не романтизуючи їх дії та вислови.
***
«Мабуть, що дармо, - думає собі Шрам, - мабуть, не така Божа воля, щоб Україна з упокоем хліба-солі уживала! Чи, може приходить уже кінець світу, що возстане свій на свого? І звідки, підіймається хмара, Боже ти мій милий?..»
April 11, 2025
Прослухала в аудіо форматі. 2 століття пройшло від написання й 4 від самих цих історичних подій, а актуальності не втрачає твір. І розбрат між українцями, і пройдисвіти при владі, і чесні свідомі люди зі світу зживаються, і москалики все такі ж, спраглі тут царювати…
January 8, 2023
Пантелеймон Куліш гарно показав конфлікт між верствами населення, який залишився після славних повстань Хмельницького. Показав, яке свавілля розводили козаки, тому що вони герої і їм можна. Одні ставали тими ж панами, проти яких боролися кілька років назад, інші пускалися берега, бо лишалися бідними. І як це призвело до піднесення натурального популіста Брюховецького, в якому всі шукали свій вихід, а він ліпив те, що кожен хотів почути.
Це чудовий твір про те, як важливо за політикою не втрачати ідеали, та навпаки. Про те, як політик може використати соціальну справедливість та забити на неї, а ідеаліст - щиро про неї забути.
Прекрасно те, що Куліш частує багатим словником та цікавими персонажами. Кирило Тур - ще та шельма. Брюховецький - справжній докомуністичний комуняка, най би чорт його ізлизав. Козаки - в меншості лицарі, а в більшості - окаянні сексистські харцизяки.
Очікуйте багато гугління, якщо хочете зрозуміти, хто в чому вдягнутий, і чому всі ставлять один одному “модний приговор”. Я дізналася дуже багато нового про нашу історію, і сподіваюся, що якщо всі це прочитають, ми станемо свідомішими та не будемо робити тих же помилок.
Це чудовий твір про те, як важливо за політикою не втрачати ідеали, та навпаки. Про те, як політик може використати соціальну справедливість та забити на неї, а ідеаліст - щиро про неї забути.
Прекрасно те, що Куліш частує багатим словником та цікавими персонажами. Кирило Тур - ще та шельма. Брюховецький - справжній докомуністичний комуняка, най би чорт його ізлизав. Козаки - в меншості лицарі, а в більшості - окаянні сексистські харцизяки.
Очікуйте багато гугління, якщо хочете зрозуміти, хто в чому вдягнутий, і чому всі ставлять один одному “модний приговор”. Я дізналася дуже багато нового про нашу історію, і сподіваюся, що якщо всі це прочитають, ми станемо свідомішими та не будемо робити тих же помилок.
February 1, 2024
Триста років пройшло, а українці і досі вірять популістам.. читаєш мов про сьогодення. Нажаль
December 9, 2024
Актуально
July 11, 2023
Людина честі тут - Кирило Тур
December 12, 2021
Ну цей Кирило Тур і обезбашенний
December 6, 2018
The Black Council, a novel written by Kulish in 1857, a historical novel and rather political one with minor elements of a love story. The black council was a name for a public assembly usually comprising of military leaders of the region of Ukraine or as it was commonly called back then, Malorossia (meaning the lesser Rus). The narrative is set in the mid 17th century and although the events around perhaps the most known black council are described and constitute a decent chunk of the plot, the novel also presents variations on friendship, patriotism, family relations as well as a love story. The black council illustrated in the novel was famously inclusive of not only the military heads of Cossacks but also peasants and local merchants.
I personally distinguish two specific aspects of the novel that a modern reader can find interesting. One is political. At the time Ukrainian Cossacks were a local military power to be reckoned with in order to control the region. Russian czardom, Polish and Lithuanian monarchies, Ottoman Empire, even Swedish kingdom, all fought for the land for decades. Several times Cossacks were tempted and did change sides for the promises of autonomy and independence. The novel explicitly emphasises the longing for liberty and freedom of the young people populating the region of Ukraine. The longing eventually was the people's undoing when its opinion was swayed by populist rhetoric of one of the factions within Cossack army. Some could say that attempts to gain power by promising independence while being backed by other foreign states are being made to this very day, whichever end of political spectrum you look at. Still the surprising part is not that a small regional power is being seduced into alliance by several major powers at once, it is rather a commonplace situation, arising around most small states in the modern still politically and economically polarised world; the surprising part is rather that in Ukraine this political swaying has been happening for already more than 300 years and the end of this motion can hardly be seen with the ongoing military conflict in the east showing no signs of extinguishment. Another even more paradoxical thing is why this keeps happening despite there being such a vivid representation of this political dilemma in the national culture and art for already so substantial amount of time. This question may be left unanswered for time.
But to turn to a less dire and less upsetting elements of the novel, just prior to reading the Black Council, I finished a volume of essays by Jung on archetypes and the collective unconscious, which certainly added a psychoanalytical twist to my perception of the novel. Despite a rather trite love story, the novel exhibits limpidly the Old Sage archetype in the character of colonel Shram, having to advise his old friend, his son and eventually the captive Hetman (the legitimate leader of Ukrainian Cossacks, in the novel betrayed and imprisoned by the rebelling faction of the army). Say what you will about the scientificity of Jung's psychoanalytical theories, but his extensive analysis of mythologies and fairytales of various cultures and finding common motifs, heroic figures and villains amidst them is indisputably a good bit of solid culturological research. Considering how folkloric the Ukrainian literature has been in its cradle, that is throughout the whole of 19th century, it is no wonder that mythological archetypes have found their way into a historical novel that is so expressly political.
This has been the gist of this novel for me, to use such a powerful archetype, omnipresent in cultures all across the world in all times and to parallel it, to juxtapose it against the perpetual political indecision, crisis and manipulation that even by the time the novel was published has been present in that geographical region for ages. As if in a time loop, political directions kept changing with ascendence of new elites to power; and yet the new sages came too and advised and kept watching others ignoring their advice and failing because of it.
I personally distinguish two specific aspects of the novel that a modern reader can find interesting. One is political. At the time Ukrainian Cossacks were a local military power to be reckoned with in order to control the region. Russian czardom, Polish and Lithuanian monarchies, Ottoman Empire, even Swedish kingdom, all fought for the land for decades. Several times Cossacks were tempted and did change sides for the promises of autonomy and independence. The novel explicitly emphasises the longing for liberty and freedom of the young people populating the region of Ukraine. The longing eventually was the people's undoing when its opinion was swayed by populist rhetoric of one of the factions within Cossack army. Some could say that attempts to gain power by promising independence while being backed by other foreign states are being made to this very day, whichever end of political spectrum you look at. Still the surprising part is not that a small regional power is being seduced into alliance by several major powers at once, it is rather a commonplace situation, arising around most small states in the modern still politically and economically polarised world; the surprising part is rather that in Ukraine this political swaying has been happening for already more than 300 years and the end of this motion can hardly be seen with the ongoing military conflict in the east showing no signs of extinguishment. Another even more paradoxical thing is why this keeps happening despite there being such a vivid representation of this political dilemma in the national culture and art for already so substantial amount of time. This question may be left unanswered for time.
But to turn to a less dire and less upsetting elements of the novel, just prior to reading the Black Council, I finished a volume of essays by Jung on archetypes and the collective unconscious, which certainly added a psychoanalytical twist to my perception of the novel. Despite a rather trite love story, the novel exhibits limpidly the Old Sage archetype in the character of colonel Shram, having to advise his old friend, his son and eventually the captive Hetman (the legitimate leader of Ukrainian Cossacks, in the novel betrayed and imprisoned by the rebelling faction of the army). Say what you will about the scientificity of Jung's psychoanalytical theories, but his extensive analysis of mythologies and fairytales of various cultures and finding common motifs, heroic figures and villains amidst them is indisputably a good bit of solid culturological research. Considering how folkloric the Ukrainian literature has been in its cradle, that is throughout the whole of 19th century, it is no wonder that mythological archetypes have found their way into a historical novel that is so expressly political.
This has been the gist of this novel for me, to use such a powerful archetype, omnipresent in cultures all across the world in all times and to parallel it, to juxtapose it against the perpetual political indecision, crisis and manipulation that even by the time the novel was published has been present in that geographical region for ages. As if in a time loop, political directions kept changing with ascendence of new elites to power; and yet the new sages came too and advised and kept watching others ignoring their advice and failing because of it.
June 14, 2024
Цю книгу я ще читала у школі, на той час вона загалом справила гарне враження, тільки трішки нуднувата через історію, яку я не дуже люблю.
Зараз вирішила перечитати роман, тому що він про події у моєму рідному місті, хотілося освіжити враження і інформацію.
В принципі, моє бачення не змінилася, а от полеміка про важливість горнутися до московії, аніж до Польщі мене не на жарт розізлила.
Шкода, що історія нас так нічому і не навчила.
Не можна нікому довіряти, але й краще дружити з усіма по можливості.
І варто жити своїм розумом і власними можливостями, і не покладатися на когось чи взагалі залежати.
Жахливо, що Україна завжди розділялася і люди гризлися між собою. І навіть досі нічого не змінюється.
Також я була дуже розчарована поведінкою більшості козаків, особливо запорожців, котрі були зухвалими і грабували майно людей.
Я в шоці.
А ще обурило знецінююче і зверхнє ставлення більшості до жінок, як до обслуговуючого персоналу, який постійно ниє і чогось хоче, куховарки і інкубатора.
Бач, нудно їм з бабами вдома сидіти і хазяйнувати.
Жах!
Їх нащадки ще досі розкидані по всьому світу. Коли ж вони еволюціонують?
А на що здатні люди заради влади... Брюховецький жахав.
Таке враження, що тільки негативні персонажі дістаються до влади.
Якщо говорити про персонажів, то найбільше мені сподобався Петро Шраменко, прямо сучасний гарний чоловік з прогресивними поглядами, і його батько Шрам.
Спочатку Кирило Тур і невідбулий гетьман Сомко невимовно мене дратували саме ставленням до жіноцтва, але потім загалом вони трішки реабілітуватися у моїх очах своїми словами і діями.
І взагалі що за звичаї красти жінок і насильно мати їх за дружин? Вони що речі?
Коротше, цікаво було поринати у минуле своєї батьківщини, але хотілося б, щоб воно було описане більш мальовничо і емоційно.
Добре, що автор додав інші лінії, окрім самої Ради.
Хоч якось розбавили сухі історичні факти.
P.S. У Ніжині є меморіальна дошка, присвячена сумнозвісній Чорній раді.
Зараз вирішила перечитати роман, тому що він про події у моєму рідному місті, хотілося освіжити враження і інформацію.
В принципі, моє бачення не змінилася, а от полеміка про важливість горнутися до московії, аніж до Польщі мене не на жарт розізлила.
Шкода, що історія нас так нічому і не навчила.
Не можна нікому довіряти, але й краще дружити з усіма по можливості.
І варто жити своїм розумом і власними можливостями, і не покладатися на когось чи взагалі залежати.
Жахливо, що Україна завжди розділялася і люди гризлися між собою. І навіть досі нічого не змінюється.
Також я була дуже розчарована поведінкою більшості козаків, особливо запорожців, котрі були зухвалими і грабували майно людей.
Я в шоці.
А ще обурило знецінююче і зверхнє ставлення більшості до жінок, як до обслуговуючого персоналу, який постійно ниє і чогось хоче, куховарки і інкубатора.
Бач, нудно їм з бабами вдома сидіти і хазяйнувати.
Жах!
Їх нащадки ще досі розкидані по всьому світу. Коли ж вони еволюціонують?
А на що здатні люди заради влади... Брюховецький жахав.
Таке враження, що тільки негативні персонажі дістаються до влади.
Якщо говорити про персонажів, то найбільше мені сподобався Петро Шраменко, прямо сучасний гарний чоловік з прогресивними поглядами, і його батько Шрам.
Спочатку Кирило Тур і невідбулий гетьман Сомко невимовно мене дратували саме ставленням до жіноцтва, але потім загалом вони трішки реабілітуватися у моїх очах своїми словами і діями.
І взагалі що за звичаї красти жінок і насильно мати їх за дружин? Вони що речі?
Коротше, цікаво було поринати у минуле своєї батьківщини, але хотілося б, щоб воно було описане більш мальовничо і емоційно.
Добре, що автор додав інші лінії, окрім самої Ради.
Хоч якось розбавили сухі історичні факти.
P.S. У Ніжині є меморіальна дошка, присвячена сумнозвісній Чорній раді.
Displaying 1 - 30 of 73 reviews