Якось так вийшло, що я мало чув про нього, коли він був живий. Але коли майже рік тому Ігор Козловський помер — я спостерігав, як вся моя стрічка на ФБ, всі знайомі та не знайомі, чия думка для мене важлива, писали про нього, про його життя, про його книги, наголошуючи, що це була велика людина. Десь тоді я і дізнався про одну з книг, яку написав Козловський — “Людина на перехресті. Роздуми про екзистенційний інтелект”. Це тепла, невеличка книга, в якій слова та сенси, які ти сприймаєш, ніби закладають в тобі ті цеглини, яких конкретно зараз, в час війни, дуже не вистачає.
Насправді десь трохи важко рефлексувати про цю книгу, бо все зведеться банально до кількох напрямів: важливість громадянського суспільства, формування свідомості, пошуки ідентичності, подолання травми, важливість цінностей тощо. Але коли читаєш про це від людини, яка була видатним українським науковцем, яка 700 днів перебувала у полоні в росіян, яка не зламалась, і мала такий світлий розум, то ці слова набувають справжнього сенсу. Ти віриш, ти розумієш, ти відчуваєш метч, ти ніби бачиш прості та зрозумілі відповіді на питання, які мені було б складно навіть сформувати для себе.
Хочеться читати і час від часу перечитувати.