What do you think?
Rate this book
Емпати
Емпати
Кай Мерфі — спадкоємець могутньої корпорації, яка спеціалізується на знищенні інсайдерів.
В той же час він — емпат, один із тих, кого так ненавидить його сім'я.
Кай здатен керувати чужими емоціями, проте це не допомагає йому впоратися з власними почуттями. Одна з його помилок стає фатальною та призводить до загибелі людей. Цей день повністю перевертає життя хлопця, і Кай потрапляє в Інститут, повних таких саме новачків ментального впливу, як і він.
Відшукати свій емоційний якір, знайти баланс в урагані почуттів та протистояти власній сім'ї — він стільки раз програвав... Але спробує востаннє.
* Українське фентезі.
В той же час він — емпат, один із тих, кого так ненавидить його сім'я.
Кай здатен керувати чужими емоціями, проте це не допомагає йому впоратися з власними почуттями. Одна з його помилок стає фатальною та призводить до загибелі людей. Цей день повністю перевертає життя хлопця, і Кай потрапляє в Інститут, повних таких саме новачків ментального впливу, як і він.
Відшукати свій емоційний якір, знайти баланс в урагані почуттів та протистояти власній сім'ї — він стільки раз програвав... Але спробує востаннє.
* Українське фентезі.
324 pages, Hardcover
Published November 27, 2023
23 people are currently reading
239 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 53 reviews
May 31, 2024
Я взагалі-то думала, що це не серія, але виявляється вона, і другої книжки ще не має. Тепер я буду страждати думками, що ж там далі, бо як завжди на найцікавішому закінчилось. Отже, книжка мені сподобалась, навіть дуже, крім Мікі, він постійно підбішував та він взагалі неврівноважений, ну в принципі його можна зрозуміти, через батька Кая на ньому проводили досліди, але ж він сам не винен, і той взагалі не хотів навіть шансу йому дати. Взагалі бусінка цієї книжки це Себастьян, він аудіал, який постійно в навушниках, і тут ще плюсик для цього персонажа, на деяких моментах він сором'язливий хоча і більше всіх там, і це мило.
January 28, 2024
Як оріджинал — це хороша історія. Читається за вечір, з прикольними моментами, легкою (можливо, навіть занадто) детективною лінією та розкриттям персонажів з псих.розладами (у перспективі, я сподіваюся). Крім того це квір-історія, чого, мені особисто, не вистачає на укр ринку. Можливо, не вау. Але непогана історія на вечір. Але як книгу мені це сприймати важко, адже текст сирий і невичитаний. Персонажі пласкі й їм не вистачає чогось особливого, що вирізняло б історію поміж інших та чіпляло.
Книзі серйозно не вистачає хорошої бети чи редактора. Нелогічності, помилки, нереальні дії (не можна в темряві розгледіти колір очей, наприклад. Чи впасти на землю, якщо ти на ній вже лежиш). Це все сильно зіпсувало моє враження від книги. Крім того, я відчувала, що це неякісний переклад рос тексту. Наголошу, що не маю претензій чи негативу стосовно того, що книга спершу була написана російською (я сама була зросійщена, та й у нас є автори, що перекладаються. Той же Павлюк наймає перекладача, щоб видаватися укр, хоча творить на рос). Але мене турбує, що він НЕЯКІСНИЙ. І рипить в мене на зубах.
Також вбивають моменти змістових помилок. Або коли ти не розумієш звідки взялися ті чи інші висновки про почуття/емоції персонажів. Деякі описи й вчинки так і залишилися для мене загадкою: що відбулося і навіщо.
Ці всі деталі не дають розслабитися й насолодитися текстом. Неможливо оцінювати ідею, окремо від тексту. Для книги ця історія ще сира.
Сподіваюся, у другій частині знайдуть хороших бету та редактора та детальніше пропрацюють текст разом із автором.
Книзі серйозно не вистачає хорошої бети чи редактора. Нелогічності, помилки, нереальні дії (не можна в темряві розгледіти колір очей, наприклад. Чи впасти на землю, якщо ти на ній вже лежиш). Це все сильно зіпсувало моє враження від книги. Крім того, я відчувала, що це неякісний переклад рос тексту. Наголошу, що не маю претензій чи негативу стосовно того, що книга спершу була написана російською (я сама була зросійщена, та й у нас є автори, що перекладаються. Той же Павлюк наймає перекладача, щоб видаватися укр, хоча творить на рос). Але мене турбує, що він НЕЯКІСНИЙ. І рипить в мене на зубах.
Також вбивають моменти змістових помилок. Або коли ти не розумієш звідки взялися ті чи інші висновки про почуття/емоції персонажів. Деякі описи й вчинки так і залишилися для мене загадкою: що відбулося і навіщо.
Ці всі деталі не дають розслабитися й насолодитися текстом. Неможливо оцінювати ідею, окремо від тексту. Для книги ця історія ще сира.
Сподіваюся, у другій частині знайдуть хороших бету та редактора та детальніше пропрацюють текст разом із автором.
April 12, 2025
як же кайфово було її читали вдруге!!!!
це саме той момент, коли задоволення від читання подвоїлось 🥰
100% в улюблені-найулюбленіші ❤️
і досі відчуваю аромат рожевого перцю 😋
це саме той момент, коли задоволення від читання подвоїлось 🥰
100% в улюблені-найулюбленіші ❤️
і досі відчуваю аромат рожевого перцю 😋
January 20, 2024
Поки перші враження: в мене є відчуття наче я прочитала чернетку непоганої книжки, над якою попереду ще має бути проведена робота.
Більшість косяків легко виправились би при якісній редактурі.
Кай - потенційно - хороший персонаж. За ним цікаво спостерігати, я можу зрозуміти його погляди, думки і вчинки.
Десь з 200 сторінки книга мені почала подобатись і стабільно тримала темп рівно до 300, далі ми почули фінальні акорди і, на мій погляд, сталася дуже слабенька розвʼязка.
Перспективна книжка, над якою варто було посидіти трохи довше🥲
Більшість косяків легко виправились би при якісній редактурі.
Кай - потенційно - хороший персонаж. За ним цікаво спостерігати, я можу зрозуміти його погляди, думки і вчинки.
Десь з 200 сторінки книга мені почала подобатись і стабільно тримала темп рівно до 300, далі ми почули фінальні акорди і, на мій погляд, сталася дуже слабенька розвʼязка.
Перспективна книжка, над якою варто було посидіти трохи довше🥲
February 6, 2024
перше, що вам потрібно знати: якщо ви любите "лисячу нору" нори сакавіч, то цю книгу полюбите теж. друге: в книзі описано досвід автора про переживання панічних атак і депресії, тому текст доволі похмурий і місцями дуже тригерить (піднімаються теми булінгу, домашнього насильства, селфхарму, прийому сильних седативних). третє: для мене ця книга виявилась просто пародією на вищезгадану нору сакавіч.
сюжет розповідає про світ інсайдерів — людей з надздібностями які здатні керувати одним з почуттів і відповідно діляться на аудіалів, візуалів, кінестетиків та емпатів, а ще є дискриптори, такі собі запобіжники які скеровують силу інсайдерів. є організація яка керує інсайдерами, є організація яка виробляє зброю захисні речі від інсайдерів, і скажіть що не тільки мені віє дивергентом... головний герой - емпат, він правдами неправдами потрапляє в університет де вчать інсайдерів, його закидують в "проблемний" клас в якому персонажі 1 в 1 лиси. професор ака тренер ваймак дбає про них, вирішує їх проблеми і намагається тримати в купі, вони теж ходять в особливий клуб який тільки їх, в них теж є умовний поділ на старших і молодших, і їх взаємовідносини точно такі самі як у лисів. що вже казати — зовнішній вигляд персонажів вже натякає що автор надихався трилогією нори сакавіч.
та попри це там є доволі цікавий сюжет, бо відбуваються вбивства і є якісь приховані мотиви. тож другу частину я теж буду читати, у історії є потенціал. мені не вистачило світоустрою, по ньому пробіглись швидко без уточнень, але у книги і не було такої мети, вона скоріше для того аби познайомити з усіма дійовими персонажами і закинути кілька загадок.
сюжет розповідає про світ інсайдерів — людей з надздібностями які здатні керувати одним з почуттів і відповідно діляться на аудіалів, візуалів, кінестетиків та емпатів, а ще є дискриптори, такі собі запобіжники які скеровують силу інсайдерів. є організація яка керує інсайдерами, є організація яка виробляє зброю захисні речі від інсайдерів, і скажіть що не тільки мені віє дивергентом... головний герой - емпат, він правдами неправдами потрапляє в університет де вчать інсайдерів, його закидують в "проблемний" клас в якому персонажі 1 в 1 лиси. професор ака тренер ваймак дбає про них, вирішує їх проблеми і намагається тримати в купі, вони теж ходять в особливий клуб який тільки їх, в них теж є умовний поділ на старших і молодших, і їх взаємовідносини точно такі самі як у лисів. що вже казати — зовнішній вигляд персонажів вже натякає що автор надихався трилогією нори сакавіч.
та попри це там є доволі цікавий сюжет, бо відбуваються вбивства і є якісь приховані мотиви. тож другу частину я теж буду читати, у історії є потенціал. мені не вистачило світоустрою, по ньому пробіглись швидко без уточнень, але у книги і не було такої мети, вона скоріше для того аби познайомити з усіма дійовими персонажами і закинути кілька загадок.
December 7, 2023
ставлю 4 за цікавих персонажів і загалом за те, що книжка читалася легко, бо для мене іноді це є великим плюсом. не вистачило динаміки в сюжеті, але це не так критично як для першої частини, тому буду чекати продовження ✌️
November 18, 2024
Почну з того, що я була оптимістично налаштована щодо історії, що зробила передзамовлення (і вже навіть трошки підчитала початок наступної книги, так). Тож покритикую, але виключно в надії на подальші покращення, а не з метою побурчати.
Отже. Маємо світ, в якому звичайні люди живуть поряд з інсайдерами, що мають різного роду здібності впливати на почуття і відчуття оточуючих. Очевидно, ці здібності вроджені і не обов'язково спадкові (?). Проте в усі віки суспільство тільки тим й займається, що пригнічує меншини, не забуваючи при тому отримувати з них користь, звісно. Тут вам і церква протиквірів інсайдерів, і громадській екстремізм - нехай впливають, але у себе вдома. І маємо групу початківців-інсайдерів, вони не дуже прагнуть навчатися загалом і один з одним зокрема.
Про сюжетну складову в мене майже нема конкретних думок. Заповільно на мене, але якщо це початок, скажімо, тетралогії, тоді можна прийняти темп автора/ки. Структура дивна, не всі сцени мали сенс бути. Лінія оповіді проста, і це теж не мінус. Прості історії можуть бути класними, якщо їх вдало розповісти.
Тут і причаїлась для мене основна проблема. Це доволі легко виправляється з напрацюванням і розумінням свого стилю, тому я не вважаю це невиправною катастрофою для подальшої творчості.
О, а ще оцінила величезний спойлер на арті обкладинки, який все одно неможливо зрозуміти до останньої глави. Майстерно підібрано! :)
Отже. Маємо світ, в якому звичайні люди живуть поряд з інсайдерами, що мають різного роду здібності впливати на почуття і відчуття оточуючих. Очевидно, ці здібності вроджені і не обов'язково спадкові (?). Проте в усі віки суспільство тільки тим й займається, що пригнічує меншини, не забуваючи при тому отримувати з них користь, звісно. Тут вам і церква проти
Про сюжетну складову в мене майже нема конкретних думок. Заповільно на мене, але якщо це початок, скажімо, тетралогії, тоді можна прийняти темп автора/ки. Структура дивна, не всі сцени мали сенс бути. Лінія оповіді проста, і це теж не мінус. Прості історії можуть бути класними, якщо їх вдало розповісти.
Тут і причаїлась для мене основна проблема. Це доволі легко виправляється з напрацюванням і розумінням свого стилю, тому я не вважаю це невиправною катастрофою для подальшої творчості.
О, а ще оцінила величезний спойлер на арті обкладинки, який все одно неможливо зрозуміти до останньої глави. Майстерно підібрано! :)
February 22, 2024
Спочатку я вирішив, що Солітер Осман буде занадто депресивним для депресивного лютого. Вирішив замінити або Пекельною піснею, або Емпатами (в результаті both). Про пісню ми поговорили вчора.
Це були ТАКІ емоційні гойдалки, це був ТАКИЙ підлітковий вайб. Але саме підлітковий. Звісно інколи хочеться згадати минуле і тут тебе дуже майстерно повертають у твої почуття.
Якби це був переклад, оцінка була б нижче, але це сучасний український автор. І це вау.
Я дуже чекатиму на обіцяне to be continued.
Я дуже рекомендую прочитати цю книгу кожному підлітку (імхо клас 8-9) та їх батькам (хоч і впевнений, що більшість батьків будуть обурені).
Ну і звісно зірочка за ЛГБТ лінії, дуже м'які, лише натяками, але вони є. І це чудово.
Звісно було б цікаво поспілкуватись з автором (чи авторкою, я якось повністю не дослідив). Бо я десь соваюсь на шкалі Кай - Джиен. )
Це були ТАКІ емоційні гойдалки, це був ТАКИЙ підлітковий вайб. Але саме підлітковий. Звісно інколи хочеться згадати минуле і тут тебе дуже майстерно повертають у твої почуття.
Якби це був переклад, оцінка була б нижче, але це сучасний український автор. І це вау.
Я дуже чекатиму на обіцяне to be continued.
Я дуже рекомендую прочитати цю книгу кожному підлітку (імхо клас 8-9) та їх батькам (хоч і впевнений, що більшість батьків будуть обурені).
Ну і звісно зірочка за ЛГБТ лінії, дуже м'які, лише натяками, але вони є. І це чудово.
Звісно було б цікаво поспілкуватись з автором (чи авторкою, я якось повністю не дослідив). Бо я десь соваюсь на шкалі Кай - Джиен. )
November 13, 2023
Книга однозначно варта уваги. Спочатку може здатися, що історія потроху закручується, але потім швидко захоплює всю увагу читача і не встигаєш зрозуміти, як закінчується остання глава. Чудово прописані не пласкі персонажі, які закохують в себе. Присутня детективна лінія. Ідеальна для комфортного читання.
March 2, 2024
Довго думала, чи поставити 4-ку, бо я загалом непогано провела час над книгою, чи 3-ку, бо в мене є безліч претензій, особливо до редактора книги. Вирішила, що ви тут заради об'єктивних оцінок, тому...
Плюси
Мені сподобався концепт інсайдерів в цілому, оця фішка з п'ятіркою, яка має складати одне ціле. Цікавий конфлікт між людьми зі здібностями та злобними корпарями. Герої цікаві, кожен зі своїми пріколами, також плюсик за їхню неформальну зовнішність, бо мені такого дуже не вистачає в книжках. Коли читала про студентські будні та общагу, чомусь згадувала свої часи в універі та тихенько про себе посміхалася. Ну і загалом сюжет мені зайшов, було цікаво, хоча і не без провисань.
Мінуси
Як на мене, можна було багато чого викинути з оповідки, бо місцями було враження, що герой топчеться на місці. Це, мабуть, така поширена проблема дебютних книг — коли автори намагаються насувати побільше сцен для об'єму книги. Також для мене було аж занадто багато пояснень усього на світі, крім того, що я б дійсно хотіла, щоб мені пояснили. Наприклад, я й сама можу допетрати, чому герой зреагував агресивно, можна не розписувати на сторінку, але я б хотіла більшого розкриття світу, ролі інсайдерів в ньому тощо. Бо поки що герої знаходяться у сюжетному вакуумі. Але, повторюся, для дебютної книги це прям дуже передбачувані проблеми. А от що я НЕ передбачувала — це, блін, жахливу редактуру!
Бомблю на редактора
Давайте так: автори не пишуть ідеально. Бувають помилки, логічні прогалини, криві фрази (я не виняток, а Агата Крісті он взагалі писала з купою помилок), і робота редактора це все зашліфувати, вирівняти, привести до ладу. Але відчуття, що в "Емпатів" редактора взагалі не було.
Я не раз і не два натикалася на русизми, невластиві укр. мові форми слів, активні дієприкметники та інші "артефакти", яких у книзі, що надрукована видавництвом, бути не повинно. Це не самвидав з авторським оригінальним текстом, ну вашу ж 🤬 "Кондор", якщо ви це читаєте, змініть редактора. Бо це жахливо.
Плюси
Мені сподобався концепт інсайдерів в цілому, оця фішка з п'ятіркою, яка має складати одне ціле. Цікавий конфлікт між людьми зі здібностями та злобними корпарями. Герої цікаві, кожен зі своїми пріколами, також плюсик за їхню неформальну зовнішність, бо мені такого дуже не вистачає в книжках. Коли читала про студентські будні та общагу, чомусь згадувала свої часи в універі та тихенько про себе посміхалася. Ну і загалом сюжет мені зайшов, було цікаво, хоча і не без провисань.
Мінуси
Як на мене, можна було багато чого викинути з оповідки, бо місцями було враження, що герой топчеться на місці. Це, мабуть, така поширена проблема дебютних книг — коли автори намагаються насувати побільше сцен для об'єму книги. Також для мене було аж занадто багато пояснень усього на світі, крім того, що я б дійсно хотіла, щоб мені пояснили. Наприклад, я й сама можу допетрати, чому герой зреагував агресивно, можна не розписувати на сторінку, але я б хотіла більшого розкриття світу, ролі інсайдерів в ньому тощо. Бо поки що герої знаходяться у сюжетному вакуумі. Але, повторюся, для дебютної книги це прям дуже передбачувані проблеми. А от що я НЕ передбачувала — це, блін, жахливу редактуру!
Бомблю на редактора
Давайте так: автори не пишуть ідеально. Бувають помилки, логічні прогалини, криві фрази (я не виняток, а Агата Крісті он взагалі писала з купою помилок), і робота редактора це все зашліфувати, вирівняти, привести до ладу. Але відчуття, що в "Емпатів" редактора взагалі не було.
Я не раз і не два натикалася на русизми, невластиві укр. мові форми слів, активні дієприкметники та інші "артефакти", яких у книзі, що надрукована видавництвом, бути не повинно. Це не самвидав з авторським оригінальним текстом, ну вашу ж 🤬 "Кондор", якщо ви це читаєте, змініть редактора. Бо це жахливо.
December 2, 2023
Неймовірна історія ❤️
Ця книжка викликала в мені бурю емоцій. Таких, що навіть через край.
Що я найбільше люблю в книжках, це гарний, цікавий світоустрій. В цій історії він неймовірно захоплюючий ☺️
Інсайдери, люди з особливими можливостями: емпати, дискрети, кінестетники, візуали та аудіали. В світі де є вічна боротьба за владу, завжди страждають невинні.
Кай постійно потерпав через свої можливості. Родина ніколи його не сприймала, постійно намагалася перекроїти, змінити, зламати.
Після жахливого нещасного випадку Кай відправляється навчатися, виступає проти родини, намагається допомогти зайти винного в смертях інсайдерів. І, найголовніше, він знаходить свій якір 💔
Кай та Джиен, ця пара розбила мені серце 💔 та була Іріне, і її почуття гумору, які лікували його ❤️
За герояли було дуже цікаво спостерігати. Їх взаємовідносини гарячі та бурхливі. Вони не дозволять вам засумувати.
Ця книжка - вир емоцій від першої до останньої сторінки.
Але хочу попередити, якщо вирішите прочитати, буде боляче 💔
Ця книжка викликала в мені бурю емоцій. Таких, що навіть через край.
Що я найбільше люблю в книжках, це гарний, цікавий світоустрій. В цій історії він неймовірно захоплюючий ☺️
Інсайдери, люди з особливими можливостями: емпати, дискрети, кінестетники, візуали та аудіали. В світі де є вічна боротьба за владу, завжди страждають невинні.
Кай постійно потерпав через свої можливості. Родина ніколи його не сприймала, постійно намагалася перекроїти, змінити, зламати.
Після жахливого нещасного випадку Кай відправляється навчатися, виступає проти родини, намагається допомогти зайти винного в смертях інсайдерів. І, найголовніше, він знаходить свій якір 💔
Кай та Джиен, ця пара розбила мені серце 💔 та була Іріне, і її почуття гумору, які лікували його ❤️
За герояли було дуже цікаво спостерігати. Їх взаємовідносини гарячі та бурхливі. Вони не дозволять вам засумувати.
Ця книжка - вир емоцій від першої до останньої сторінки.
Але хочу попередити, якщо вирішите прочитати, буде боляче 💔
December 17, 2024
ця книга відчувається як американські гірки. то мені подобалося, то не зовсім, то трішки треба було по іншому розкачати той чи інший момент.. але взагалі це дуже круто!! задумка про емоції, те що інсайдери можуть ними обімюватися просто шикарна!! мені дуже сподобалася хімія кая та джиен, хоч вбий 🙏 інші персонажі теж заслуговують на своє, кожен на своєму місці і я б не сказала що хтось мені не сподобався, навіть той самий Міка. (я дуже чекаю на його розкриття у другій книзі) не хотілося зупинятися, хоч нечитун мене відтягував від прочитання, але беручи книгу в руки, я читала годинами. сподіваюсь друга книга буде з кращою редактурою (іноді я не могла розібрати значення речення, бо там явно не було
нормальної редакторської руки)
і ні, я взагалі не відчула і натяку на ендрілів, хоча багато хто писав, що це схоже нафанфік, але для мене це цілком оригінальна історія 🤷
нормальної редакторської руки)
і ні, я взагалі не відчула і натяку на ендрілів, хоча багато хто писав, що це схоже нафанфік, але для мене це цілком оригінальна історія 🤷
November 28, 2023
Шукала мідь, найшла золото. ...
Ця думка не залишала мене ні під час читання, ні після. Адже персонажі, всі без виключення, живі, цікаві і мультинаціональні. В кожного з них є свої скелети в шкафу і це все породжує бажання дізнатись про більше про всіх: одногрупників, про Інспекторів, про батька Кая - Ніколауса (ніщо не може виправдати роки насилля над рідним сином, навіть крапля любові, якщо він на це здатний), про лабораторію і сім'ю Мерфі, про те, на що здатен сам Кай.
Хімія між головною парою, Каєм і Джи, додає гостроти до всього, що відбувається. І мені імпонує їх slow burn роман, а взаємні хейт-ту-лав перепалки особливо смакують.
Від історії було н е м о ж л и в о відірватись, а книжка однознозначно попадає в список улюблених.
Ця думка не залишала мене ні під час читання, ні після. Адже персонажі, всі без виключення, живі, цікаві і мультинаціональні. В кожного з них є свої скелети в шкафу і це все породжує бажання дізнатись про більше про всіх: одногрупників, про Інспекторів, про батька Кая - Ніколауса (ніщо не може виправдати роки насилля над рідним сином, навіть крапля любові, якщо він на це здатний), про лабораторію і сім'ю Мерфі, про те, на що здатен сам Кай.
Хімія між головною парою, Каєм і Джи, додає гостроти до всього, що відбувається. І мені імпонує їх slow burn роман, а взаємні хейт-ту-лав перепалки особливо смакують.
Від історії було н е м о ж л и в о відірватись, а книжка однознозначно попадає в список улюблених.
November 17, 2023
Неймовірна книга! Одна з найкращих фентезі що я читала! Любите гарно прописаних персонажів з улюбленими тропами та цікавим сюжетом? Вам сюди! Вражаюча атмосфера та неочікувані сюжетні повороти. Дякую автору за цю книгу та чекаю як мені приїде фізична версія!♡♡
August 24, 2024
Цікавий світ, гарний сюжет. Дуже чекаю продовження!
February 2, 2024
якщо оцінювати по 10-ти бальній шкалі, то шось між 6-7. по 5-ти бальній це 4 з великою натяжкою за Джиена.
сама історія і ідея доволі цікаві. текст, в принципі, написаний так, що читалось легко. АЛЕ. діалоги це був мій особистий кошмар. не всі, але більшість. ОСОБЛИВО діалоги між членами родини Кая. щось на рівні шоу "сімейні мелодрами", ай свер ту гад. деякі фрази Ірене теж були доволі кринджовими. по сюжету також були трошки моменти, де я сиділа 🤨, але в цілому норм.
персонажі: (прошу вибачення якщо неправильно написала ім'я, в мене погана пам'ять на них)
гг Кай пів книги ні риба, ні м'ясо. під кінець стало краще і цікавіша спостерігати за ним.
Лейла сексі зачьот сама лучша.
Ірене особисто для мене такий тип людей бісячий, але вона шось між 50/50, іноді хотілось закрити їй рот, іноді погладити по голівці.
Себ самий лучший, заслуговує все на світі, але дуже підозріло дивлюсь на те, що про н��ого мало що відомо взагалі.
Міка (прошу вибачення за мати) ну єбать я хз як Джиен його терпить; кожного разу коли Кай бив йому єбало, він піднімався в моїх очах; поки самий бісячий персонаж.
Джиен насправді в мене до нього неоднозначні почуття; з першої появи я подумала, що він якийсь мега припизжений (порівняно з Ендрю взагалі не близько навіть), тим не менш, він мені сподобався як персонаж (він би сподобався навіть якби був мега припизженим). Поки не до кінця розумію як з'явилася його зацікавленість у Каї, сподіваюся, що автор далі це якось більше розкрив.
більша немає що додати, поки не вирішила чи буду читати далі, бо книга не залишила після себе присмаку зацікавленості "а що ж буде далі", але можливо, дам шанс заради персонажів і через те, що це тільки перша частина.
сама історія і ідея доволі цікаві. текст, в принципі, написаний так, що читалось легко. АЛЕ. діалоги це був мій особистий кошмар. не всі, але більшість. ОСОБЛИВО діалоги між членами родини Кая. щось на рівні шоу "сімейні мелодрами", ай свер ту гад. деякі фрази Ірене теж були доволі кринджовими. по сюжету також були трошки моменти, де я сиділа 🤨, але в цілому норм.
персонажі: (прошу вибачення якщо неправильно написала ім'я, в мене погана пам'ять на них)
гг Кай пів книги ні риба, ні м'ясо. під кінець стало краще і цікавіша спостерігати за ним.
Лейла сексі зачьот сама лучша.
Ірене особисто для мене такий тип людей бісячий, але вона шось між 50/50, іноді хотілось закрити їй рот, іноді погладити по голівці.
Себ самий лучший, заслуговує все на світі, але дуже підозріло дивлюсь на те, що про н��ого мало що відомо взагалі.
Міка (прошу вибачення за мати) ну єбать я хз як Джиен його терпить; кожного разу коли Кай бив йому єбало, він піднімався в моїх очах; поки самий бісячий персонаж.
Джиен насправді в мене до нього неоднозначні почуття; з першої появи я подумала, що він якийсь мега припизжений (порівняно з Ендрю взагалі не близько навіть), тим не менш, він мені сподобався як персонаж (він би сподобався навіть якби був мега припизженим). Поки не до кінця розумію як з'явилася його зацікавленість у Каї, сподіваюся, що автор далі це якось більше розкрив.
більша немає що додати, поки не вирішила чи буду читати далі, бо книга не залишила після себе присмаку зацікавленості "а що ж буде далі", але можливо, дам шанс заради персонажів і через те, що це тільки перша частина.
February 7, 2024
В коментарі не хейт, розказую свій досвід чому мені не зайшла книга. Ця оцінка є великою мірою суб’єктивною і побудованою на особистих очікуваннях. Також хочу зазначити, що я не є цільовою аудиторією книги, тому не маю жодних претензій ні до автора, ні до тих, кому ця книга сподобалась.
Спочатку була перша фаза — очікування. Почула про цю книгу в TikTok і зацікавилась, адже опис інтригує: міське фентезі, квір любовна лінія, красиві арти, відгуки про неймовірно сильні емоції при прочитанні, та ще й все це від українського автора.
Також бачила інформацію, що персонажі частково натхненні Нілом та Ендрю з “Все заради гри” Нори Сакавіч — і тут важливо зазначити, що я тоді переживала фазу гіперфіксації на них та їхніх життєвих історіях, хоча сюжет книг (“Все заради гри”) мене не дуже зачепив. Тому я готова була і тут пробачити слабку сюжетну лінію, якби мене змусили співпереживати персонажам та відчувати між ними хімію (як мінімум).
Тобто все сходилось ідеально для прочитання “Емпатів”.
І тепер ми переходимо до другої фази — реальність. Книгу я прочитала за день, але вперед мене гнав не цікавий сюжет, а все те ж очікування, думка “ну зараз, ну от в цьому розділі має бути щось цікаве, ну вже от-от я зрозумію, чому ця книга така крута”. Але, дочитавши її, мені так і не вдалося знайти нічого з того, що я хотіла від неї отримати. Тому далі будуть пункти, про які я хотіла поговорити детальніше (і не всі з них погані).
1. Головний персонаж Кай. Спорідненості з ним не відчула, його досвід не перегукнувся з моїм. У нього відсутня адекватна мотивація та інстинкт самозбереження. Насправді чи-то я його не зрозуміла, чи він сам не розумів що він робить. В нього немає конкретної цілі, до якої він рухається. Його вчинки продиктовані імпульсами, а думки постійно скачуть туди-сюди. У Кая є сила, є потенціал для розвитку, є також ворог у вигляді батька — але все це не доведено до кінця.
Якщо герою так все одно на себе, чому мені не має бути? Я не вважаю це благородною річчю, скоріше дурістю. У нього є потенціал та можливості зробити щось значуще і не допустити події на стадіоні в майбутньому. Але він обирає імпульси замість того, щоб думати стратегічно.
Загалом Кай явно не мій персонаж, він сирий та імпульсивний, з претензією на альтруїзм, але без цілі та плану. (Не виключаю того факту, що я переросла головних персонажів-підлітків і тому він мені так не зайшов).
2. Джиен як любовний інтерес. Персонаж Джиена мені сподобався, він здається спокійним, врівноваженим, надійним (можливо через те, що ми не можемо залізти йому в голову, як у випадку з Каєм). Хімія з його боку мені імпонувала — я вірю в те, що його цікавить Кай, що Джиена захоплюють та інтригують його емоції і він сам. Але їхня пара мені не подобається, бо мені не до вподоби сам Кай. Також не бачу, що саме він може дати Джиену як партнер.
3. “Міське” фентезі без міста. Концепція жанру включає в себе місто як окремого персонажа, або ж хоча б як цікавий задній фон. В "Емпатах" місто — це вакуум з трьома локаціями. Воно не відчувається абсолютно ніяк, атмосфери в ньому немає. І не допомагає ще й те, що незрозуміло, в якій країні відбуваються події — адже не можна навіть зі свого досвіду домалювати деталі, яких не вистачає.
4. Відсутність деталей. Цей пункт перегукується з попереднім. Мене збило з пантелику те, що я не розуміла де саме відбуваються події. Очевидно, в книзі герої говорять українською (бо про те, що це не так, згадок не було), хоча імена у них розпливчасто-європейські. Персонажі кидають фрази англійською як іноземною мовою — тобто це не англомовна країна. В книзі згадуються інші мови, реальні країни, навіть політичні посади, як от консул чи аташе. Але до якої країни вони самі відносяться? Це реальна країна чи вигадана? Що це за культура, який менталітет цих людей? Я розумію, що це не основна риса для жанру, але все ж такі деталі надають історії реалістичності, в неї стає легко повірити.
5. Здібності. Як їх уявляю я після прочитання: емпати керують емоціями інших людей. Візуали можуть насилати видіння. Аудіали спричиняють звукові галюцинації. Кінестетики можуть підробляти фізичні відчуття. Дискрет збалансовує їх і може звести нанівець або посилити.
Ніби звучить логічно, але по-перше я не впевнена, що саме так задумав автор, по-друге після прочитання взагалі не маю уявлення, як це працює і що для цього мають робити інсайдери (крім емпатів), по-третє як це впливає на них самих?
Я так і не зрозуміла зв’язок між здібностями кінестетиків та тим, що вони одержимі спортом. Чому аудіали людять слухати музику? За цією логікою візуали люблять втикати на все красиве, а емпати завжди шукають собі емоційні гойдалки?
Загалом здібності ніби і є, але глибокого їх розуміння у мене як читача — ні.
6. Поганий стан друкованої книги і самого тексту. Обкладинка після прочитання просто вигнулась, корінець буквально тріщить при кожному поруху, сторінки мають різну кількість чорнила на них. Це не вина автора, але це одна зі складових враження про книгу.
Текст сирий, склалось враження в деяких моментах, що це машинний переклад з російської, судячи з будови фраз та використання деяких слів (не перевіряла, чи так це насправді).
Третя фаза — післясмак. Фанатом “Емпатів” я не стала. Концепція здібностей цікава, також потенціал любовної лінії в такому контексті є. Але, на жаль, після прочитання лишилось відчуття, що це не готовий продукт, а пазл, в якому не дістає деталей.
Також додаткові моменти про нездорові моделі поведінки. Не стала включати це в свої пункти, адже література може бути про що завгодно. Але мені було буквально боляче, коли персонаж має всі можливості вибратися зі стану, в якому знаходиться — але він цього не робить. Натомість він обирає агресію, апатію та саморуйнування як фізичне, так і ментальне.
Спочатку була перша фаза — очікування. Почула про цю книгу в TikTok і зацікавилась, адже опис інтригує: міське фентезі, квір любовна лінія, красиві арти, відгуки про неймовірно сильні емоції при прочитанні, та ще й все це від українського автора.
Також бачила інформацію, що персонажі частково натхненні Нілом та Ендрю з “Все заради гри” Нори Сакавіч — і тут важливо зазначити, що я тоді переживала фазу гіперфіксації на них та їхніх життєвих історіях, хоча сюжет книг (“Все заради гри”) мене не дуже зачепив. Тому я готова була і тут пробачити слабку сюжетну лінію, якби мене змусили співпереживати персонажам та відчувати між ними хімію (як мінімум).
Тобто все сходилось ідеально для прочитання “Емпатів”.
І тепер ми переходимо до другої фази — реальність. Книгу я прочитала за день, але вперед мене гнав не цікавий сюжет, а все те ж очікування, думка “ну зараз, ну от в цьому розділі має бути щось цікаве, ну вже от-от я зрозумію, чому ця книга така крута”. Але, дочитавши її, мені так і не вдалося знайти нічого з того, що я хотіла від неї отримати. Тому далі будуть пункти, про які я хотіла поговорити детальніше (і не всі з них погані).
1. Головний персонаж Кай. Спорідненості з ним не відчула, його досвід не перегукнувся з моїм. У нього відсутня адекватна мотивація та інстинкт самозбереження. Насправді чи-то я його не зрозуміла, чи він сам не розумів що він робить. В нього немає конкретної цілі, до якої він рухається. Його вчинки продиктовані імпульсами, а думки постійно скачуть туди-сюди. У Кая є сила, є потенціал для розвитку, є також ворог у вигляді батька — але все це не доведено до кінця.
Якщо герою так все одно на себе, чому мені не має бути? Я не вважаю це благородною річчю, скоріше дурістю. У нього є потенціал та можливості зробити щось значуще і не допустити події на стадіоні в майбутньому. Але він обирає імпульси замість того, щоб думати стратегічно.
Загалом Кай явно не мій персонаж, він сирий та імпульсивний, з претензією на альтруїзм, але без цілі та плану. (Не виключаю того факту, що я переросла головних персонажів-підлітків і тому він мені так не зайшов).
2. Джиен як любовний інтерес. Персонаж Джиена мені сподобався, він здається спокійним, врівноваженим, надійним (можливо через те, що ми не можемо залізти йому в голову, як у випадку з Каєм). Хімія з його боку мені імпонувала — я вірю в те, що його цікавить Кай, що Джиена захоплюють та інтригують його емоції і він сам. Але їхня пара мені не подобається, бо мені не до вподоби сам Кай. Також не бачу, що саме він може дати Джиену як партнер.
3. “Міське” фентезі без міста. Концепція жанру включає в себе місто як окремого персонажа, або ж хоча б як цікавий задній фон. В "Емпатах" місто — це вакуум з трьома локаціями. Воно не відчувається абсолютно ніяк, атмосфери в ньому немає. І не допомагає ще й те, що незрозуміло, в якій країні відбуваються події — адже не можна навіть зі свого досвіду домалювати деталі, яких не вистачає.
4. Відсутність деталей. Цей пункт перегукується з попереднім. Мене збило з пантелику те, що я не розуміла де саме відбуваються події. Очевидно, в книзі герої говорять українською (бо про те, що це не так, згадок не було), хоча імена у них розпливчасто-європейські. Персонажі кидають фрази англійською як іноземною мовою — тобто це не англомовна країна. В книзі згадуються інші мови, реальні країни, навіть політичні посади, як от консул чи аташе. Але до якої країни вони самі відносяться? Це реальна країна чи вигадана? Що це за культура, який менталітет цих людей? Я розумію, що це не основна риса для жанру, але все ж такі деталі надають історії реалістичності, в неї стає легко повірити.
5. Здібності. Як їх уявляю я після прочитання: емпати керують емоціями інших людей. Візуали можуть насилати видіння. Аудіали спричиняють звукові галюцинації. Кінестетики можуть підробляти фізичні відчуття. Дискрет збалансовує їх і може звести нанівець або посилити.
Ніби звучить логічно, але по-перше я не впевнена, що саме так задумав автор, по-друге після прочитання взагалі не маю уявлення, як це працює і що для цього мають робити інсайдери (крім емпатів), по-третє як це впливає на них самих?
Я так і не зрозуміла зв’язок між здібностями кінестетиків та тим, що вони одержимі спортом. Чому аудіали людять слухати музику? За цією логікою візуали люблять втикати на все красиве, а емпати завжди шукають собі емоційні гойдалки?
Загалом здібності ніби і є, але глибокого їх розуміння у мене як читача — ні.
6. Поганий стан друкованої книги і самого тексту. Обкладинка після прочитання просто вигнулась, корінець буквально тріщить при кожному поруху, сторінки мають різну кількість чорнила на них. Це не вина автора, але це одна зі складових враження про книгу.
Текст сирий, склалось враження в деяких моментах, що це машинний переклад з російської, судячи з будови фраз та використання деяких слів (не перевіряла, чи так це насправді).
Третя фаза — післясмак. Фанатом “Емпатів” я не стала. Концепція здібностей цікава, також потенціал любовної лінії в такому контексті є. Але, на жаль, після прочитання лишилось відчуття, що це не готовий продукт, а пазл, в якому не дістає деталей.
Також додаткові моменти про нездорові моделі поведінки. Не стала включати це в свої пункти, адже література може бути про що завгодно. Але мені було буквально боляче, коли персонаж має всі можливості вибратися зі стану, в якому знаходиться — але він цього не робить. Натомість він обирає агресію, апатію та саморуйнування як фізичне, так і ментальне.
Read
July 16, 2025закинула на 16 сторінці, тому шо це боляче читати через неякісний переклад
не ставлю оцінку, бо не можу оцінити ні сюжет, ні героїв
не ставлю оцінку, бо не можу оцінити ні сюжет, ні героїв
December 29, 2023
3.5⭐️
У мене багато питань до вичитки тексту, логіки подій, адекватності героїв та стилю автора😒
У мене багато питань до вичитки тексту, логіки подій, адекватності героїв та стилю автора😒
April 27, 2024
Емпати. Не очікувала що прочитаю її за день, такий собі майже рекорд. Насправді, коли дізналася, що це український автор... одразу подумала що все... гаплик. Не та книга... точно не зайде. Хоча помилялася.
Я не очікувала нічого від цієї книги. Реально рука ковзнула додати її до списку бажань. Є дееекілька причин:
1. Побачила як один блогер її прочитав, і сказав що класно
2. Це ЛГБТ
3. Мерч
Ці декілька пунктів наганяли доволі цікаві емоції( особливо №2), тому й подумала, що якщо що то, можливо, хтось таки його купить. І, на моє превелике здивування, Емпати опинилися в мене в руках.
Коли я почала читати просто прагнула будь-що, будь-де, будь-коли, але вже, нарешті, почитати хоча б щось.
Кажуть, історія відгукується коли у тебе з нею є схожі моменти, коли у автора цих слів, сталося теж саме що й у тебе, чи як мінімум теж самі емоції. У мене так само.
Коли Кай перший раз прийняв антидеприсанти... я відчула першу нитку схожості й співчуття. Часто коли читаєш тільки одне стародавнє фентезі, то вже й забуєш, що є однакові люди на вулиці. Чи то також у книгах.
Для мене головний герой став мною. Так. Тою слабкою особою, яка ховається, яка не може протистояти нікому. Він вибачався, як я робила. Він каявся, як я робила. Він був спустошений, якою я є. У нас тільки одна різниця— у Кая все набагато гірше. У нього важка депресія і тривожність, у нього батько сам же б'є свою дитино. У Кая немає такої... такою турботливої, затишної і вірної сім'ї, яка, тмм часом, є у мене. Хоча почуваюся не краще за нього.
Комусь безпорадність головного персонажа видасться слабкістю. Простою лінню, чи наївністю. Так, звичайно, нічого не робити, а тільки нити може кожен. Ясна річ, йому важко, у нього ж сім'я погана і бла бла. Типічний " бідненький герой". Не всі відчували теж саме що й Кай. Я не сприймаю його безпорадність як наївний рожевий характер. Я його сприймаю як себе. Рада що він ще хоча б уміє не всіх посилати, як іноді роблю сама. Під кінець, вже б здалася, але не він. З допомогою, чи без, він потроху НАМАГАЄТЬСЯ викрутитися з неї.
Знаєте, коли герой настільки схожий на тебе... що не хочеться відпускати. Саме так у мене зараз. Хочу обійняти. Поговорити. Зрозуміти як же ж вийти з цього стану, як же ж прийняти допомогу.
Обожнюю Шістку воронів, Двори... таак, вони ідельні обидва. У різних сенсах. Але так щоб персонажі стільки проникли, стільки відбилися дзеркалом у серці... ще у мене такого не було.
Чекаю на продовження.
Привіт, Каю, колись небуть зможемо ми повернутися до нормального, простого життя? Шкода, його у тебе й так і не було.
Я не очікувала нічого від цієї книги. Реально рука ковзнула додати її до списку бажань. Є дееекілька причин:
1. Побачила як один блогер її прочитав, і сказав що класно
2. Це ЛГБТ
3. Мерч
Ці декілька пунктів наганяли доволі цікаві емоції( особливо №2), тому й подумала, що якщо що то, можливо, хтось таки його купить. І, на моє превелике здивування, Емпати опинилися в мене в руках.
Коли я почала читати просто прагнула будь-що, будь-де, будь-коли, але вже, нарешті, почитати хоча б щось.
Кажуть, історія відгукується коли у тебе з нею є схожі моменти, коли у автора цих слів, сталося теж саме що й у тебе, чи як мінімум теж самі емоції. У мене так само.
Коли Кай перший раз прийняв антидеприсанти... я відчула першу нитку схожості й співчуття. Часто коли читаєш тільки одне стародавнє фентезі, то вже й забуєш, що є однакові люди на вулиці. Чи то також у книгах.
Для мене головний герой став мною. Так. Тою слабкою особою, яка ховається, яка не може протистояти нікому. Він вибачався, як я робила. Він каявся, як я робила. Він був спустошений, якою я є. У нас тільки одна різниця— у Кая все набагато гірше. У нього важка депресія і тривожність, у нього батько сам же б'є свою дитино. У Кая немає такої... такою турботливої, затишної і вірної сім'ї, яка, тмм часом, є у мене. Хоча почуваюся не краще за нього.
Комусь безпорадність головного персонажа видасться слабкістю. Простою лінню, чи наївністю. Так, звичайно, нічого не робити, а тільки нити може кожен. Ясна річ, йому важко, у нього ж сім'я погана і бла бла. Типічний " бідненький герой". Не всі відчували теж саме що й Кай. Я не сприймаю його безпорадність як наївний рожевий характер. Я його сприймаю як себе. Рада що він ще хоча б уміє не всіх посилати, як іноді роблю сама. Під кінець, вже б здалася, але не він. З допомогою, чи без, він потроху НАМАГАЄТЬСЯ викрутитися з неї.
Знаєте, коли герой настільки схожий на тебе... що не хочеться відпускати. Саме так у мене зараз. Хочу обійняти. Поговорити. Зрозуміти як же ж вийти з цього стану, як же ж прийняти допомогу.
Обожнюю Шістку воронів, Двори... таак, вони ідельні обидва. У різних сенсах. Але так щоб персонажі стільки проникли, стільки відбилися дзеркалом у серці... ще у мене такого не було.
Чекаю на продовження.
Привіт, Каю, колись небуть зможемо ми повернутися до нормального, простого життя? Шкода, його у тебе й так і не було.
March 17, 2024
Потенціал в цієї історії є.
Що мені сподобалось:
- Підлітки-герої з різними силами
- 🏳️🌈 ЛГБТк
- Загалом цікава задумка
Занадто багато драми в стилі «мене ніхто не розуміє, піду селфхарм зроблю», при тому що про порізи так згадали швидкоплинно, що аж невдобно🗿
Герої прописані досить поверхнево.
Навчання в університеті майже немає, ну камон, це ж основа, покажіть предмети, як вчаться і тд.
Початок довго розкачувався і було відверто нудно, ближче до середини динаміка пожвавилась і стало цікавіше. Розвʼязка видалась слабкою, хоча й трішки неочікуваною.
Сподіваюсь, що 2 частина стане краще, тому що історія має дуже хороший шанс стати популярною.
А поки оцінка між 2 і 3⭐️
Що мені сподобалось:
- Підлітки-герої з різними силами
- 🏳️🌈 ЛГБТк
- Загалом цікава задумка
Занадто багато драми в стилі «мене ніхто не розуміє, піду селфхарм зроблю», при тому що про порізи так згадали швидкоплинно, що аж невдобно🗿
Герої прописані досить поверхнево.
Навчання в університеті майже немає, ну камон, це ж основа, покажіть предмети, як вчаться і тд.
Початок довго розкачувався і було відверто нудно, ближче до середини динаміка пожвавилась і стало цікавіше. Розвʼязка видалась слабкою, хоча й трішки неочікуваною.
Сподіваюсь, що 2 частина стане краще, тому що історія має дуже хороший шанс стати популярною.
А поки оцінка між 2 і 3⭐️
November 18, 2023
Це вау!
January 17, 2024
Не люблю говорити цього, але для мене все залишилось якось неоднозначно.
Безумовно, я приємно провела з книжкою декілька годин, однак враження були не такими позитивними, як хотілось би.
Це при тому, що я заздалегідь не мала завищених очікувань.
Мені неймовірно імпонував Кай, бо такі побиті життям діти, яких хочеться всиновити та комфортити – моя слабкість.
А от з іншими героями поки не склалось. Їхні стосунки здалися мені хаотичними, такими, яким не віриш, і місцями вони можуть тебе дратувати.
Окремо хочеться сказати про стосунки (якщо це можна так назвати) між Каєм та Джиеном, бо другий для мене поки що... Ніякий? Щобільше – він мене неодноразово бісив своєю поведінкою, особливо по відношенню до Кая.
Величезне дякую автору за характерне та повне описання панічних атак та інших хвороб психологічного характеру – вони всі були описані дуже влучно та боляче.
Щоб підсумувати сказане – це було звичайне, швидке читання на день-два.
Особливо мене нічого не зачепило, але цікавість продовжувати історію є, залюбки буду читати другу частину та інші книги автора, щоб вже остаточно скласти своє враження про його творчість.
Безумовно, я приємно провела з книжкою декілька годин, однак враження були не такими позитивними, як хотілось би.
Це при тому, що я заздалегідь не мала завищених очікувань.
Мені неймовірно імпонував Кай, бо такі побиті життям діти, яких хочеться всиновити та комфортити – моя слабкість.
А от з іншими героями поки не склалось. Їхні стосунки здалися мені хаотичними, такими, яким не віриш, і місцями вони можуть тебе дратувати.
Окремо хочеться сказати про стосунки (якщо це можна так назвати) між Каєм та Джиеном, бо другий для мене поки що... Ніякий? Щобільше – він мене неодноразово бісив своєю поведінкою, особливо по відношенню до Кая.
Величезне дякую автору за характерне та повне описання панічних атак та інших хвороб психологічного характеру – вони всі були описані дуже влучно та боляче.
Щоб підсумувати сказане – це було звичайне, швидке читання на день-два.
Особливо мене нічого не зачепило, але цікавість продовжувати історію є, залюбки буду читати другу частину та інші книги автора, щоб вже остаточно скласти своє враження про його творчість.
April 15, 2024
"Емпати" Метта Кауліца — це захоплива подорож у світ емоцій та внутрішніх конфліктів. Книга захоплює з перших сторінок своїм унікальним поглядом на вплив емоцій інших людей на нас, й на всі складнощі що лежать на плечах головного героя, Кая Мерфі. Його боротьба з власними почуттями, спроби знайти баланс між впливом на інших та контролем над собою, роблять цю книгу надзвичайно захопливою. Автор майстерно втягує у світ, де емпатія — не просто суперсила, а інструмент виживання та одночасно й інструмент знищення. "Емпати" — це не лише історія про ментальний вплив, але й про шлях самопізнання та внутрішньої сили, яка допомагає пережити найважчі випробування.
April 6, 2024
Сира, невичитана книга, яку потрібно віддати професійному редактору. Сюжет провисає, персонажі картонні, світобудова незрозуміла. Головний герой плаский і з цікавого у нього лише нервові зриви, які займають більшу частину тексту. Із хорошого лише ідея, за яку я додала бал.
July 9, 2024
«У який момент людину можна назвати другом? І де проходить межа із просто гарним знайомим?»
Я прочитала як першу книжку, так і ознайомчу частину другої на ваттпаді (ніколи не думала що для цього навіть буду щось завантажувати, а тим більше витрачати близько 3 годин на прочитання). Тому тут можливі спойлери до другої частини.
Я не скажу що книжка мені ну зовсім не сподобалась. I had a great time with it! Концепція цікава, персонажі різноманітні, гумор хороший... Але.
Я себе відчувала вчителькою української мови п’ятого класу. Перепрошую, але ледь не на кожній сторінці я помічала помилку й так і хотілось (повторю слова Проліт) взяти червону ручку та повиправляти всі помилки. Я, звісно, не маю жодних претензій щодо цього до автора: він молодець, що написав книжку, перекладає зараз всі три частини, і так далі. Більше у мене претензій до, власне, редакторки, що неначе і не перечитувала двічі текст. Навіть і не уявляю яке розчарування я б отримала, якби я все ж таки купила лімітку 😵💫
У другій книзі все не так погано. Звісно, є огріхи, але їх НАБАГАТО менше, ніж у першій. Проте там настала інша проблема. У всіх все було дуже жалісне. Жалісно хруснула, жалісно скрипнула, жалісно вигукнула — досить, гаразд? Я зрозуміла які всі бідні, що навіть ручка ід дверей жалісно крутнулась. Усе. Дякую.
А тепер уже звернення до автора та що мені не сподобалось у сюжеті. На скільки він все ж таки схожий з ВЗГ...
Так, Метт писав про те, що надихнувся цією трилогією, але ж не на стільки? Мені здавалось, що я просто читаю аушку по ЕндрюНілам. Суміш ВЗГ і чогось на кшталт Дивергента.
Мені було нецікаво дивитись за головним героєм. Все, що він робив протягом перших двохста сторінок — жалувався на життя. І, якщо це мало на меті викликати в мене співчуття, то змогло лише роздратування. Бо ну не вірю я йому! Ну не вірю, що жодного разу в житті він не їв смачного тортика просто так. (Усі мої почуття щодо таких героїв також вдало висловила Проліт у своєму відео; просто щоб не затримуватись на цій темі).
Інші герої бісили по-своєму. У більшості випадках просто через те, що в кожного була лише одна характеристика та одна роль. Міка — бісячий персонаж, котрому ми маємо в кінці співпереживати (fail. Я його все ще не люблю, хоча на початку здавалось, що Міка стане моїм улюбленим.); Себастьян — тихий одногрупник, який з’являється в історії просто... щоб було? Я його заледве помічала. Тоді сенс у цьому персонажі? Просто щоб показати, що аудіали теж є? У той час як Джиен — любовний інтерес головного героя.
Щодо ЛЛ. Я взагалі якось не зрозуміла звідки вона взялась. Особливо як Джиен поводиться з Каєм. Звідки в цього дискрета взялась навіть найменша симпатія до Кая? Я мовчатиму про другу книжку та восьмий розділ. Ну от не розумію я чому та як, і все. Напишіть мені реферат і, може, я прийму все це. Але я побачила і то більше хімії між Каєм і Лайлою (я не впевнена щодо орієнтації Кая? Але в будь-якому випадку навіть із Себастьяном в нього краще вийде, ніж з Джиеном) чи Мікою і Джиеном.
Написала я все це, а тепер запитання: за що 🌟🌟, якщо мені майже нічого не сподобалось?
Ну, найголовніше— гумор. Так, я сміялась майже з кожної гуморесочки чи їдкого коментаря Кая. Особливо жарти куратора! Це було щось із чимось, хоча через другу книгу в мене заруїнилась будь-яка симпатія до цього персонажа. Навіть до його жартиків.
Далі: описи паніки. Панічних атак, зривів. Як я дізналась — автор списував усе з себе. І ці описи прибирають до мурашок... Ось це була the good part of the book.
І, врешті-решт, стосунки між персонажами.
Для мене один з найкращих тропів це found family. І тут він представлений в усій своїй красі: біднятко головний герой has no family, no friends, no bitches — і приходять вони, рятівники Малібу. Особливо Джиен. Ох, як він в другій книзі того Кая... Туди-сюди і діагонально, так би мовити. У тому плані, що доглядав, звісно ж. То млинці насмажить, то посуд помиє, то панічну атаку зупинить — ну що за господиня. Та і як Себастьян в другій книзі приніс виноградика... Усі сцени, де вони разом і не лаяться (їх всього на дві книги близько 2) — найкращі. Але потім все портить цей Край зі своїм ніхто мені не треба і Міка зі своїми приступами.
У висновку скажу цитату, яку прочитала на Редіті про Колін Гувер, але загалом вона підходить будь-якому бульварному чтиву: ця книжка це як похід в Макдональдс. Ти знаєш, що там некорисно, воно дорого, що все це хімія, але once in a while приходиш поїсти, посидіти там і насолодитись смачною, навіть якщо приготовлена з умовного хлору, їжею. Так і тут.
Для мене це не стало геніальним романом, над яким треба думати п’ять років. Я просто класно провела час з цією історією, і, чесно, навіть хотілось би прочитати продовження і ще одну книжку автора — щось про янголів? —, але не зараз. До речі, бажаю авторові удачі в написанні нових робіт! Keep it up!
Я прочитала як першу книжку, так і ознайомчу частину другої на ваттпаді (ніколи не думала що для цього навіть буду щось завантажувати, а тим більше витрачати близько 3 годин на прочитання). Тому тут можливі спойлери до другої частини.
Я не скажу що книжка мені ну зовсім не сподобалась. I had a great time with it! Концепція цікава, персонажі різноманітні, гумор хороший... Але.
Я себе відчувала вчителькою української мови п’ятого класу. Перепрошую, але ледь не на кожній сторінці я помічала помилку й так і хотілось (повторю слова Проліт) взяти червону ручку та повиправляти всі помилки. Я, звісно, не маю жодних претензій щодо цього до автора: він молодець, що написав книжку, перекладає зараз всі три частини, і так далі. Більше у мене претензій до, власне, редакторки, що неначе і не перечитувала двічі текст. Навіть і не уявляю яке розчарування я б отримала, якби я все ж таки купила лімітку 😵💫
У другій книзі все не так погано. Звісно, є огріхи, але їх НАБАГАТО менше, ніж у першій. Проте там настала інша проблема. У всіх все було дуже жалісне. Жалісно хруснула, жалісно скрипнула, жалісно вигукнула — досить, гаразд? Я зрозуміла які всі бідні, що навіть ручка ід дверей жалісно крутнулась. Усе. Дякую.
А тепер уже звернення до автора та що мені не сподобалось у сюжеті. На скільки він все ж таки схожий з ВЗГ...
Так, Метт писав про те, що надихнувся цією трилогією, але ж не на стільки? Мені здавалось, що я просто читаю аушку по ЕндрюНілам. Суміш ВЗГ і чогось на кшталт Дивергента.
Мені було нецікаво дивитись за головним героєм. Все, що він робив протягом перших двохста сторінок — жалувався на життя. І, якщо це мало на меті викликати в мене співчуття, то змогло лише роздратування. Бо ну не вірю я йому! Ну не вірю, що жодного разу в житті він не їв смачного тортика просто так. (Усі мої почуття щодо таких героїв також вдало висловила Проліт у своєму відео; просто щоб не затримуватись на цій темі).
Інші герої бісили по-своєму. У більшості випадках просто через те, що в кожного була лише одна характеристика та одна роль. Міка — бісячий персонаж, котрому ми маємо в кінці співпереживати (fail. Я його все ще не люблю, хоча на початку здавалось, що Міка стане моїм улюбленим.); Себастьян — тихий одногрупник, який з’являється в історії просто... щоб було? Я його заледве помічала. Тоді сенс у цьому персонажі? Просто щоб показати, що аудіали теж є? У той час як Джиен — любовний інтерес головного героя.
Щодо ЛЛ. Я взагалі якось не зрозуміла звідки вона взялась. Особливо як Джиен поводиться з Каєм. Звідки в цього дискрета взялась навіть найменша симпатія до Кая? Я мовчатиму про другу книжку та восьмий розділ. Ну от не розумію я чому та як, і все. Напишіть мені реферат і, може, я прийму все це. Але я побачила і то більше хімії між Каєм і Лайлою (я не впевнена щодо орієнтації Кая? Але в будь-якому випадку навіть із Себастьяном в нього краще вийде, ніж з Джиеном) чи Мікою і Джиеном.
Написала я все це, а тепер запитання: за що 🌟🌟, якщо мені майже нічого не сподобалось?
Ну, найголовніше— гумор. Так, я сміялась майже з кожної гуморесочки чи їдкого коментаря Кая. Особливо жарти куратора! Це було щось із чимось, хоча через другу книгу в мене заруїнилась будь-яка симпатія до цього персонажа. Навіть до його жартиків.
Далі: описи паніки. Панічних атак, зривів. Як я дізналась — автор списував усе з себе. І ці описи прибирають до мурашок... Ось це була the good part of the book.
І, врешті-решт, стосунки між персонажами.
Для мене один з найкращих тропів це found family. І тут він представлений в усій своїй красі: біднятко головний герой has no family, no friends, no bitches — і приходять вони, рятівники Малібу. Особливо Джиен. Ох, як він в другій книзі того Кая... Туди-сюди і діагонально, так би мовити. У тому плані, що доглядав, звісно ж. То млинці насмажить, то посуд помиє, то панічну атаку зупинить — ну що за господиня. Та і як Себастьян в другій книзі приніс виноградика... Усі сцени, де вони разом і не лаяться (їх всього на дві книги близько 2) — найкращі. Але потім все портить цей Край зі своїм ніхто мені не треба і Міка зі своїми приступами.
У висновку скажу цитату, яку прочитала на Редіті про Колін Гувер, але загалом вона підходить будь-якому бульварному чтиву: ця книжка це як похід в Макдональдс. Ти знаєш, що там некорисно, воно дорого, що все це хімія, але once in a while приходиш поїсти, посидіти там і насолодитись смачною, навіть якщо приготовлена з умовного хлору, їжею. Так і тут.
Для мене це не стало геніальним романом, над яким треба думати п’ять років. Я просто класно провела час з цією історією, і, чесно, навіть хотілось би прочитати продовження і ще одну книжку автора — щось про янголів? —, але не зараз. До речі, бажаю авторові удачі в написанні нових робіт! Keep it up!
September 28, 2025
⭐️⭐️⭐️
Книга вивела мені із нечитуна, що і на тому дякую! На мою думку, напочатку було цікаво, але на середині стало все сильно банально та нудно✨
Книга вивела мені із нечитуна, що і на тому дякую! На мою думку, напочатку було цікаво, але на середині стало все сильно банально та нудно✨
January 14, 2024
Я прочитала цю книгу за вечір-ніч, бо просто не могла відірватися. Це неймовірно захоплююча історія. Назва надто підходить для книги, бо вона наче сама була емпатом який впливав на мене своїми емоціями та переживаннями. Десь в середині книги, я відклала її щоб віддихатися, бо просто не могла впоратися з кількістю емоцій, що вона викликала в мені, хоча в той момент я читала спокійну сцену. З нетерпінням чекаю на продовження, і неймовірно вдячна автору за таку прекрасну історію
November 5, 2025
прекрасна книга, але маленька, хочеться ще 😭 чекаю на продовження!!
January 7, 2024
Це міське фентезі від українського автора - щось неймовірне! Давно я так не занурювалась у історію. Проковтнула за два дні!
Спочатку нагадувало атмосферу «Все заради гри». Думала, що це я занадто фокусуюсь, але виявилося, що автор читав цю серію та, можна сказати, надихнувся. Хоча також цікаво, що Метт Кауліц не хотів таких схожостей у зовнішності. Це вийшло випадково, бо навіть у інших книгах автор обирає рудих та блондинів (улюблені типажі). Проте, не дивлячись на деякі вайби (напочатку) у команді, це власний цікавий світ, з поділом суспільства на звичайних людей та інсайдерів, тобто тих, хто має певні здібності та може втратити контроль:
▪️Аудіал - (одержує основну інформацію через слух).
▪️Кінестетик - (нюх, дотик та ін) і за допомогою рухів.
▪️Візуали - сприймають зовнішній світ через образи, фантазію, уяву.
▪️Емпат - переймає емоції та може впливати на інших.
▪️Дискрет - людина, у якої сприйняття інформації відбувається через логічне осмислення, з допомогою цифр, знаків, логічних доказів.
Я таке обожнюю! Особливо після книги "Темні уми" від Александра Бракена.
Тут піднімаються проблеми відносин сім'ї; суспільства, яке хоче або підкорити, або знищити тих, хто відрізняється; депресії, тривожності, соціофобії та занадто розвинутої емпатії.
Метт Кауліц хотів “показати, як це відчувається зсередини. Підтримати людей, що переживають схожий досвід. Ви не одні. І ви зможете впоратися”.
В історію вплетено детективну лінію та були згадки експерименту над незвичайними людьми. Хто таке не любить, то може не хвилюватися, бо це просто згадки.
Одно разу гг влипає як муха у мед й у нього не залишається вибору, як показати свої сили та вступити в університет інсайдерів, де він потрапляє у групу й намагається вижити. Не обходиться від зародку інтересу чи кохання до одного хлопця й навіть поцілунку. Кінець першої закінчується на найцікавішому
Спочатку нагадувало атмосферу «Все заради гри». Думала, що це я занадто фокусуюсь, але виявилося, що автор читав цю серію та, можна сказати, надихнувся. Хоча також цікаво, що Метт Кауліц не хотів таких схожостей у зовнішності. Це вийшло випадково, бо навіть у інших книгах автор обирає рудих та блондинів (улюблені типажі). Проте, не дивлячись на деякі вайби (напочатку) у команді, це власний цікавий світ, з поділом суспільства на звичайних людей та інсайдерів, тобто тих, хто має певні здібності та може втратити контроль:
▪️Аудіал - (одержує основну інформацію через слух).
▪️Кінестетик - (нюх, дотик та ін) і за допомогою рухів.
▪️Візуали - сприймають зовнішній світ через образи, фантазію, уяву.
▪️Емпат - переймає емоції та може впливати на інших.
▪️Дискрет - людина, у якої сприйняття інформації відбувається через логічне осмислення, з допомогою цифр, знаків, логічних доказів.
Я таке обожнюю! Особливо після книги "Темні уми" від Александра Бракена.
Тут піднімаються проблеми відносин сім'ї; суспільства, яке хоче або підкорити, або знищити тих, хто відрізняється; депресії, тривожності, соціофобії та занадто розвинутої емпатії.
Метт Кауліц хотів “показати, як це відчувається зсередини. Підтримати людей, що переживають схожий досвід. Ви не одні. І ви зможете впоратися”.
В історію вплетено детективну лінію та були згадки експерименту над незвичайними людьми. Хто таке не любить, то може не хвилюватися, бо це просто згадки.
Одно разу гг влипає як муха у мед й у нього не залишається вибору, як показати свої сили та вступити в університет інсайдерів, де він потрапляє у групу й намагається вижити. Не обходиться від зародку інтересу чи кохання до одного хлопця й навіть поцілунку. Кінець першої закінчується на найцікавішому
This entire review has been hidden because of spoilers.
Displaying 1 - 30 of 53 reviews