What do you think?
Rate this book
СпАДок
Відомий архітектор Гнат Куроган мешкає врозкішному маєтку під Києвом. Незабаром він святкує своє 88-річчя, тож до нього приїдуть сини та онука — нібито щоб привітати. Проте гості сподіваються лише на одне: отримати якомога більшу частину спадку старого. Кожен із Гнатових родичів змушений шукати чималі гроші — через пристрасть до алкоголю чи ігроманію, власні амбіції чи лінощі.
Та несподівано напередодні святкування одного із синів Гната Курогана знаходять зарізаним у бібліотеці замку.
Хто скоїв страшний злочин? Невже спадок вартий життя рідної людини? Всі секрети будуть розкриті, а страшна правда вразить кожного.
Та несподівано напередодні святкування одного із синів Гната Курогана знаходять зарізаним у бібліотеці замку.
Хто скоїв страшний злочин? Невже спадок вартий життя рідної людини? Всі секрети будуть розкриті, а страшна правда вразить кожного.
496 pages, Hardcover
Published December 1, 2023
7 people are currently reading
84 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 25 of 25 reviews
January 19, 2024
Я у категорії людей, які ще у підлітковому віці прочитали першу книгу Люко Дашвар і «підсіли». Відтоді це стало моїм guilty pleasure. Я проковтнула усі книжки авторки і не пропустила жодної нової.
Декілька останніх книжок мене так сильно не зачепили, я вже не читала їх за один день, і не мала відчуття, що не можу відірватися. Чи то я «переросла» такий вид літератури, чи то Дашвар стала гірше писати. Тож до читання «Спадку» я вже була налаштована більш критично.
Зрозуміла, чому так багато людей (включно зі мною) захопливо читають і люблять ці книги. Короткі речення, швидкий розвиток подій, динамічний сюжет, скандали, шокуючі історії, які тебе чіпляють на гачок. Напружувати мозок взагалі не доводиться. Ніби ти випадково потрапив на випуск «Один за всіх», і розумієш що це якийсь треш, але не можеш перестати дивитися. На цьому «плюси» закінчуються.
«Спадок» мене постійно неймовірно дратував. Ці однакові, картонні персонажі, про яких я вже ніби вдесяте читаю у книгах Дашвар. Хтиві мужики, корисливі жінки, благородні ідеальні справжні мужчини, підлітки, що дуже «природньо» розмовляють «по-молодіжному» і звісно ж мають пофарбоване волосся. Один в жовтий колір, інша - в синій. Ви часто бачите хлопчиків-підлітків із жовтим волоссям? Я - ні.
Одразу було зрозуміло, що це потрібно потім для «тонкої» алюзії на український прапор і спробу зруйнувати українську державність безпринципною росіянкою, яка навіть власну доньку готова поголити заради вигоди.
Всі росіяни в книзі - огидні покидьки, які прямо говорять про вєлікій рускій язик, як вони захоплять Україну за три дні, що Київ в порівнянні з мацквою - село і т.д. Я, звісно, розумію, що це недалеко від реальності, але хотілося б якоїсь глибини, щоб це читалось між рядків, а не отак от «в лоба». Тут ніби основною темою повинні були бути питання самоідентифікації, впливу радянщини на нашу свідомість, важливість позбавлення від цього баласту. Але цих питань не виникає, бо настільки все банально і на поверхні, що нема чого обдумувати.
Про детективну історію нічого і писати. Нудно було читати про одне й те саме знову і знову, таке відчуття що я сторінок 50 тільки читала про те, як хтось перешіптується на кухні, хтось свариться, когось допитують, а потім якийсь гуркіт це все перериває.
А фінальні повороти сюжету такі, ніби я дивлюся дешеву мильну оперу, де всі один одному родичі, і всі повʼязані старими жахливими таємницями.
Не знаю, чи буду колись ще читати книги Дашвар, бо з кожною новою книгою бачу усе більше недоліків і усе більше дратуюся. Але це для мене, все ж таки, - ностальгія, і щось мене змушує повертатися до цієї авторки.
Декілька останніх книжок мене так сильно не зачепили, я вже не читала їх за один день, і не мала відчуття, що не можу відірватися. Чи то я «переросла» такий вид літератури, чи то Дашвар стала гірше писати. Тож до читання «Спадку» я вже була налаштована більш критично.
Зрозуміла, чому так багато людей (включно зі мною) захопливо читають і люблять ці книги. Короткі речення, швидкий розвиток подій, динамічний сюжет, скандали, шокуючі історії, які тебе чіпляють на гачок. Напружувати мозок взагалі не доводиться. Ніби ти випадково потрапив на випуск «Один за всіх», і розумієш що це якийсь треш, але не можеш перестати дивитися. На цьому «плюси» закінчуються.
«Спадок» мене постійно неймовірно дратував. Ці однакові, картонні персонажі, про яких я вже ніби вдесяте читаю у книгах Дашвар. Хтиві мужики, корисливі жінки, благородні ідеальні справжні мужчини, підлітки, що дуже «природньо» розмовляють «по-молодіжному» і звісно ж мають пофарбоване волосся. Один в жовтий колір, інша - в синій. Ви часто бачите хлопчиків-підлітків із жовтим волоссям? Я - ні.
Одразу було зрозуміло, що це потрібно потім для «тонкої» алюзії на український прапор і спробу зруйнувати українську державність безпринципною росіянкою, яка навіть власну доньку готова поголити заради вигоди.
Всі росіяни в книзі - огидні покидьки, які прямо говорять про вєлікій рускій язик, як вони захоплять Україну за три дні, що Київ в порівнянні з мацквою - село і т.д. Я, звісно, розумію, що це недалеко від реальності, але хотілося б якоїсь глибини, щоб це читалось між рядків, а не отак от «в лоба». Тут ніби основною темою повинні були бути питання самоідентифікації, впливу радянщини на нашу свідомість, важливість позбавлення від цього баласту. Але цих питань не виникає, бо настільки все банально і на поверхні, що нема чого обдумувати.
Про детективну історію нічого і писати. Нудно було читати про одне й те саме знову і знову, таке відчуття що я сторінок 50 тільки читала про те, як хтось перешіптується на кухні, хтось свариться, когось допитують, а потім якийсь гуркіт це все перериває.
А фінальні повороти сюжету такі, ніби я дивлюся дешеву мильну оперу, де всі один одному родичі, і всі повʼязані старими жахливими таємницями.
Не знаю, чи буду колись ще читати книги Дашвар, бо з кожною новою книгою бачу усе більше недоліків і усе більше дратуюся. Але це для мене, все ж таки, - ностальгія, і щось мене змушує повертатися до цієї авторки.
January 6, 2024
Я зачитувалася Дашвар, коли мені було 16-17, тоді ці всі її перипетії, жорсткий та несправедливий світ, еротичні вставки - здавались дуже захоплюючими і відірватись від її книг не могла.
Тепер, будучи вже старшою, часто натрапляла на її критику серед БукТоку, несприйняття серед молоді, бо, мовляв, ну паяє тітку :) Не знаю чи таки «паяє», але скажу, от що:
Складно сприймати всерйоз всі події і діалоги, що описані в творі. Більшість її персонажів максимально гидкі та жорстокі. Збочені на владі, на сексі і на «ви*бать вєсь етот мір! паказать што я магу!». Це ніби виправдано «реальністю», що «таке життя» і світ несправедливий, але не знаю, як так трапилось, та в реальному світі ніколи підтвердження я цьому не знаходила і схожих персонажів не зустрічала. Ви скажете: «ну, слава Богу, вберегло!». Та не думаю, бо, повірте, бачила не мало. Тут скоріше впирається у сприйняття світу, а у Дашвар воно видається дуже печальним. Таким знаєте, просякнутим песимізмом та розчаруванням у всьому доброму. Що от «не ви*бе тебе життя - не проживеш».
Окремий пунктик на стояках, мінетах та інших причандалах теж так нормально по всіх книгах прослідковується, ну але то вже друге. Най має.
Не важко прослідкувати і якісь паралелі з Буськів сАДом Павлюка, можливо, через схожі наративи та сюжет. Головні герої мені були дуже суміжні по переданому настрою.
Деколи ловила себе на думці, що авторка живе десь у такому ж вигаданому світі, як Гнат Курган, але в другу сторону)) Бо не знаю чим можна виправдати цю гнітючу атмосферу в читанні, відчуття, що тебе туди ж втягнули, облили брудом і тобі гидко, просто гидко. Це за, до речі, авторці 10/5, бо тільки її книги заставляють відчувати мене таке.
Часами дратували вставки з «молодіжними» словами і намаганням відтворити живу мову, але виходило дещо штучно і от не вірю я, не вірю! І знову ж таки було відчуття, що авторка десь застрягла в часі, не лише з використанням діалектів, а й зі своїми уявленням про життя, «поняттями». Бо знову ж таки - ці події більше притаманні совку, розквіту «бандітізму», тоска-печаль, як в фільмі Брат, гидоття, як в Груз-200, відчуття безпорадності і безвиході, де люди - хтиві тварини, не більше.
Але знову ж таки: те, що не могла відірватись від сторінок - факт! Деколи смішно було, деколи гидко, деколи просто думала: «що за дурня?». Але за день прочиталась.
Та й, можливо, я теж тому частково «попаяна», бо виросла на її книжках і бабиних історіях з тєліка про маньяків та що весь світ - ворожий.
Хоча насправді тільки ми здатні творити свою реальність, тому світ з книг Люко Дашвар залишається для мене страшною вигадкою і мені дуже шкода людей, що справді живуть з такими уявленнями про життя та людей.
Тепер, будучи вже старшою, часто натрапляла на її критику серед БукТоку, несприйняття серед молоді, бо, мовляв, ну паяє тітку :) Не знаю чи таки «паяє», але скажу, от що:
Складно сприймати всерйоз всі події і діалоги, що описані в творі. Більшість її персонажів максимально гидкі та жорстокі. Збочені на владі, на сексі і на «ви*бать вєсь етот мір! паказать што я магу!». Це ніби виправдано «реальністю», що «таке життя» і світ несправедливий, але не знаю, як так трапилось, та в реальному світі ніколи підтвердження я цьому не знаходила і схожих персонажів не зустрічала. Ви скажете: «ну, слава Богу, вберегло!». Та не думаю, бо, повірте, бачила не мало. Тут скоріше впирається у сприйняття світу, а у Дашвар воно видається дуже печальним. Таким знаєте, просякнутим песимізмом та розчаруванням у всьому доброму. Що от «не ви*бе тебе життя - не проживеш».
Окремий пунктик на стояках, мінетах та інших причандалах теж так нормально по всіх книгах прослідковується, ну але то вже друге. Най має.
Не важко прослідкувати і якісь паралелі з Буськів сАДом Павлюка, можливо, через схожі наративи та сюжет. Головні герої мені були дуже суміжні по переданому настрою.
Деколи ловила себе на думці, що авторка живе десь у такому ж вигаданому світі, як Гнат Курган, але в другу сторону)) Бо не знаю чим можна виправдати цю гнітючу атмосферу в читанні, відчуття, що тебе туди ж втягнули, облили брудом і тобі гидко, просто гидко. Це за, до речі, авторці 10/5, бо тільки її книги заставляють відчувати мене таке.
Часами дратували вставки з «молодіжними» словами і намаганням відтворити живу мову, але виходило дещо штучно і от не вірю я, не вірю! І знову ж таки було відчуття, що авторка десь застрягла в часі, не лише з використанням діалектів, а й зі своїми уявленням про життя, «поняттями». Бо знову ж таки - ці події більше притаманні совку, розквіту «бандітізму», тоска-печаль, як в фільмі Брат, гидоття, як в Груз-200, відчуття безпорадності і безвиході, де люди - хтиві тварини, не більше.
Але знову ж таки: те, що не могла відірватись від сторінок - факт! Деколи смішно було, деколи гидко, деколи просто думала: «що за дурня?». Але за день прочиталась.
Та й, можливо, я теж тому частково «попаяна», бо виросла на її книжках і бабиних історіях з тєліка про маньяків та що весь світ - ворожий.
Хоча насправді тільки ми здатні творити свою реальність, тому світ з книг Люко Дашвар залишається для мене страшною вигадкою і мені дуже шкода людей, що справді живуть з такими уявленнями про життя та людей.
July 22, 2024
3,5⭐️
Поки для мене це найгірша історія Дашвар. Наче й цікаво, але сильно під час читання дратувало. Описи старих часів просто пролистав, фінал сумбур, і це все на тлі повномаштабного. Ну не знаю, однозначно знайомство з Дашвар не рекомендую з цієї історії. Але це Люко Дашвар :) їй певно можна любе.
Поки для мене це найгірша історія Дашвар. Наче й цікаво, але сильно під час читання дратувало. Описи старих часів просто пролистав, фінал сумбур, і це все на тлі повномаштабного. Ну не знаю, однозначно знайомство з Дашвар не рекомендую з цієї історії. Але це Люко Дашвар :) їй певно можна любе.
January 12, 2024
Моя улюблена Люко Дашвар 🩷 Я з нетерпінням чекаю кожну нову її книгу. І ось вона… #спАДок
Обкладинка, в прямому сенсі слова- кров з ока 😅 Але в мене всі книги Дашвар з різних серій, тому хай буде.
Я, як завжди, раджу не читати анотацію, бо там забагато інформації 😒 Все що треба знати, то це лише те, що основні події відбуваються з 18 лютого 2022 року по 25 лютого 2022 року. І повномасштабне вторгнення не є основою сюжету, а просто тлом, що змінило все 🙃
Для мене це була не типова Дашвар. Як сказав один з головних героїв, Шарль-Едуар або просто Едік - «Ну просто Агата Крісті!». І трохи від #Покров було (флешбеки в минуле роду). От така суміш.
Я не була прям сильно вражена фіналом, бо таке й очікувала 😁 Одна фраза всередині книги розкрила мені все. І я навіть ні разу не плакала над книгою! Але все рівно ставлю 5 ⭐️ з 5.
Бо це було цікаво, насичено, з неочікуваними моментами.
Але є й те, що мені не ок. По перше, я ще не готова читати про війну, поки ми не переможемо. По друге, не хочу читати путін з великої літери. Взагалі не хочу й згадувати про ту всю русняву хурню. Мене дратували всі радянські згадки та родичі з маскви 😖 Там цього мені було забагато.
Великий плюс в тому, що її можна тиждень обговорювати 😅 Ідеальна для книжкових клубів 👌😉
Обкладинка, в прямому сенсі слова- кров з ока 😅 Але в мене всі книги Дашвар з різних серій, тому хай буде.
Я, як завжди, раджу не читати анотацію, бо там забагато інформації 😒 Все що треба знати, то це лише те, що основні події відбуваються з 18 лютого 2022 року по 25 лютого 2022 року. І повномасштабне вторгнення не є основою сюжету, а просто тлом, що змінило все 🙃
Для мене це була не типова Дашвар. Як сказав один з головних героїв, Шарль-Едуар або просто Едік - «Ну просто Агата Крісті!». І трохи від #Покров було (флешбеки в минуле роду). От така суміш.
Я не була прям сильно вражена фіналом, бо таке й очікувала 😁 Одна фраза всередині книги розкрила мені все. І я навіть ні разу не плакала над книгою! Але все рівно ставлю 5 ⭐️ з 5.
Бо це було цікаво, насичено, з неочікуваними моментами.
Але є й те, що мені не ок. По перше, я ще не готова читати про війну, поки ми не переможемо. По друге, не хочу читати путін з великої літери. Взагалі не хочу й згадувати про ту всю русняву хурню. Мене дратували всі радянські згадки та родичі з маскви 😖 Там цього мені було забагато.
Великий плюс в тому, що її можна тиждень обговорювати 😅 Ідеальна для книжкових клубів 👌😉
June 23, 2025
Друга книга року. Другий новий автор (точніше авторка) для мене. З творами Люко Дашвар хотіла познайомитися, а тут ще й події починаються за тиждень до початку повномасштабного вторгнення, і по сюжету вбивають мскля.
Родину, частина якої живе в Україні, а інша — в московії, збирає у будинку найстаршого члена сім'ї хтось невідомий, розіславши усім намистинки і повідомлення, що пора розрахуватися за гріхи. Крім того, всі з'їжджаються з думкою отримати спадок. Ну і тут власне і відбувається вбивство і його розслідування.
Читається швидко і захопливо. Наприкінці книги події розвиваються так швидко і закручено, що здається дивишся якийсь фільм.
Як почала читати, то згадалися детективи Агати Крісті. Десь воно перегукується. Також сподобалось використання української лайки, приказок.
В цілому книга зайшла, але лишати у себе в бібліотеці не стала б.
Родину, частина якої живе в Україні, а інша — в московії, збирає у будинку найстаршого члена сім'ї хтось невідомий, розіславши усім намистинки і повідомлення, що пора розрахуватися за гріхи. Крім того, всі з'їжджаються з думкою отримати спадок. Ну і тут власне і відбувається вбивство і його розслідування.
Читається швидко і захопливо. Наприкінці книги події розвиваються так швидко і закручено, що здається дивишся якийсь фільм.
Як почала читати, то згадалися детективи Агати Крісті. Десь воно перегукується. Також сподобалось використання української лайки, приказок.
В цілому книга зайшла, але лишати у себе в бібліотеці не стала б.
January 8, 2024
На середині було дуже цікаво, бо так хотілось дізнатись, хто вбивця. Динамічно, захопливо. Дуже цікава розгадка, але і бридка. Наприкінці від цієї сімейки мене вже починало нудити, і хотілось менше вже тої радянщини. Взааглі, я не вірила, що події в книзі відбуваються у 2022 (таке може б пасувало 90им), ну бо хто міг вірити в ту сссрщину зараз. Але напевно, десь таке і було.
Чекаю нові історії авторки вже в новіші часи, без таких героїв, як тут
Чекаю нові історії авторки вже в новіші часи, без таких героїв, як тут
May 21, 2025
якби книга втілювала емоцію, то тут - це відраза
April 13, 2024
Завʼязка історії мене прям заінтригувала. Це було щось схоже на Аґату Крісті та серіал Succession, але на мінімалках і в стилі Дашвар. Сюжет закручувався, герої розкривалися. Цікаво було спостерігати за їхньою поведінкою та дізнаватися факти про них з минулого. Я вже гадала, що це буде найкраща книжка Дашвар, яку я читала.
Але детективне розслідування затягнулося й було 100500 версій, хто вбивця від самого слідчого, що стало вже нудно і байдуже, хто таки насправді винен.
Все в кінці прийшло до банальної мелодрами, а трагізм історії накрутився до максимуму.
Також авторка використала подібний прийом як і в «Покрові», де події Майдану були тлом для історії. Й тут початок повномасштабного вторгнення був таким самим тлом. Але тим самим Дашвар нам показала різні настрої суспільства й зокрема затятого діда комуніста, який свято вірив у повернення совка та які це наслідки мало.
Загалом було непогано. Історія цілком в стилі Дашвар з сімейними таємницями та мелодрамами.
Але детективне розслідування затягнулося й було 100500 версій, хто вбивця від самого слідчого, що стало вже нудно і байдуже, хто таки насправді винен.
Все в кінці прийшло до банальної мелодрами, а трагізм історії накрутився до максимуму.
Також авторка використала подібний прийом як і в «Покрові», де події Майдану були тлом для історії. Й тут початок повномасштабного вторгнення був таким самим тлом. Але тим самим Дашвар нам показала різні настрої суспільства й зокрема затятого діда комуніста, який свято вірив у повернення совка та які це наслідки мало.
Загалом було непогано. Історія цілком в стилі Дашвар з сімейними таємницями та мелодрамами.
June 25, 2025
Відчуття «не можу відірватись, поки не дочитаю» з цією книгою не трапилось. Чи то жанр не мій, чи то я стала надто доросла і начитана. Але мені не йокнуло буквально нічого: ні персонажі, ні протиставлення російське-українське, яке я так розумію, є одним з тематичних центрів роману.
Більше того, жоден персонаж (крім багатостраждальної Мар’яни) не викликав у мене жодної якось більш-менш притомно живої емоції. Вся ця совкова сімейка описана ніби карикатурно, а їхня росіянська шиза аж надто в лоб описана. Я розумію, що там все дуже печально, але в літературі люблю розкриття таких тем не настільки аж в лоб, бо з головного Курогана взагалі зробили якось ідіота - мені то видалось не реалістичним і дуже сильно гіперболізованим. Хоч би вигляд робив, що він нормальний, але ж ні.
Звісно, можна спробувати пірнути глибше і притягнути за вуха якісь сенси та глибини. Наприклад, якою пустою булькою виявився Гнат Куроган, або отой прийом з волоссям дітей (оригінально, ага).
Окремо про детективну лінію: я взагалі не по детективах, в моєму читацькому житті їх не траплялось багато, а те що траплялось, рідко влучає в ціль моїх вподобань та очікувань, тут же мені просто було не ц і к а в о. От взагалі. Про вбивцю я здогадалась, минуле персонажів читати мені було нудно, дещо навіть по діагоналі просто проглядала, взагалі вкраплені флешбеки мені не здалися гармонійно вписаними. От буває так, що читаєш спогади чи про минуле - і воно так гарно інтегроване в сюжет, що не можеш натішитись. Тут не так. Викинь - і сюдет не надто посипеться.
Що сподобалось - стиль, він впізнаваний. І перли баби Люби, деякі собі навіть виписала (тиха срака пердить тихо та смердить на все село - ніколи такого не чула, навіть посміялась😅)
Більше того, жоден персонаж (крім багатостраждальної Мар’яни) не викликав у мене жодної якось більш-менш притомно живої емоції. Вся ця совкова сімейка описана ніби карикатурно, а їхня росіянська шиза аж надто в лоб описана. Я розумію, що там все дуже печально, але в літературі люблю розкриття таких тем не настільки аж в лоб, бо з головного Курогана взагалі зробили якось ідіота - мені то видалось не реалістичним і дуже сильно гіперболізованим. Хоч би вигляд робив, що він нормальний, але ж ні.
Звісно, можна спробувати пірнути глибше і притягнути за вуха якісь сенси та глибини. Наприклад, якою пустою булькою виявився Гнат Куроган, або отой прийом з волоссям дітей (оригінально, ага).
Окремо про детективну лінію: я взагалі не по детективах, в моєму читацькому житті їх не траплялось багато, а те що траплялось, рідко влучає в ціль моїх вподобань та очікувань, тут же мені просто було не ц і к а в о. От взагалі. Про вбивцю я здогадалась, минуле персонажів читати мені було нудно, дещо навіть по діагоналі просто проглядала, взагалі вкраплені флешбеки мені не здалися гармонійно вписаними. От буває так, що читаєш спогади чи про минуле - і воно так гарно інтегроване в сюжет, що не можеш натішитись. Тут не так. Викинь - і сюдет не надто посипеться.
Що сподобалось - стиль, він впізнаваний. І перли баби Люби, деякі собі навіть виписала (тиха срака пердить тихо та смердить на все село - ніколи такого не чула, навіть посміялась😅)
November 3, 2025
Читала на книжковий клуб, хоча в житті й не глянула б на цю книжку. І правильно, бо це дарма витрачені 2 тижні життя…
Це жахливо! Не розумію популярності цієї письменниці.
У сюжеті родичі з Києва та Москви зʼїжджаються до старого багатого спільного родича під Києвом, який марить відродженням ссср, щоб отримати спадок. У процесі когось із них убивають, і всі залишаються в будинку до зʼясування, хто вбивця. Закос під Агату Крісті, але це й поруч не стояло.
Вайб поганого кримінального російського серіалу. Персонажі несправжні.
Купа відсилок на російські й радянські фільми, модні журнали - от навіщо мені це знати?
Росіяни наче з жартів Байрактар News списані (репліки типу «У вас теж всюди брехня, лише в телевізорі правда?»).
14-річний хлопчик говорить заумними фразами, яких дехто і в 30 не зрозумів би.
Перша половина читалась зовсім нудно, а далі - треш заради трешу, просто відкриваються огидні відомості про персонажів.
Як детектив це теж погано, бо немає натяків читачеві, щоб я могла сама подумати, хто вбивця, - усе магічним чином розгадує типовий брутальний, крутий слідчий.
Наприкінці, коли почалась повномасштабна війна, то взагалі брєд: переказ подій наче з новин, з неприхованою потужністю й незламністю.
Та і взагалі це було затягнуто: це можна було скоротити сторінок на 150, якби не одні й ті самі сварки, перешіптування ні про що.
Я шкодую, що прочитала це🥵
Це жахливо! Не розумію популярності цієї письменниці.
У сюжеті родичі з Києва та Москви зʼїжджаються до старого багатого спільного родича під Києвом, який марить відродженням ссср, щоб отримати спадок. У процесі когось із них убивають, і всі залишаються в будинку до зʼясування, хто вбивця. Закос під Агату Крісті, але це й поруч не стояло.
Вайб поганого кримінального російського серіалу. Персонажі несправжні.
Купа відсилок на російські й радянські фільми, модні журнали - от навіщо мені це знати?
Росіяни наче з жартів Байрактар News списані (репліки типу «У вас теж всюди брехня, лише в телевізорі правда?»).
14-річний хлопчик говорить заумними фразами, яких дехто і в 30 не зрозумів би.
Перша половина читалась зовсім нудно, а далі - треш заради трешу, просто відкриваються огидні відомості про персонажів.
Як детектив це теж погано, бо немає натяків читачеві, щоб я могла сама подумати, хто вбивця, - усе магічним чином розгадує типовий брутальний, крутий слідчий.
Наприкінці, коли почалась повномасштабна війна, то взагалі брєд: переказ подій наче з новин, з неприхованою потужністю й незламністю.
Та і взагалі це було затягнуто: це можна було скоротити сторінок на 150, якби не одні й ті самі сварки, перешіптування ні про що.
Я шкодую, що прочитала це🥵
February 11, 2024
З кожною книгою Люко Дашвар все гірше і гірше стає. Але я не полишаю надію, адже продовження «Село не люди» було супер! На жаль, цю книгу не планую перечитувати ніколи. Люко Дашвар намагалась із прози зробити детектив, але ну дуже затягнутий, з багатьма персонажами в яких постійно плутаєшся (і на це йде додатково час). Так, фінал був цікавий, коли відкриваються таємниці людей і приховане, але книга пройшла недостатньо вичитку і редактуру. Багато опечаток і води. Води було найбільше. Враження ніби потрібно було максимально велику роботу зробити (як курсову) і налити туди води, бо сюжет оригінальний вийшов би надто короткий.
Сюжет без спойлерів: родина хоче отримати спадок, і родина досить велика із своїми скелетами в шафі. Дається взнаки вплив совку (USSR), і начебто «совок» є додатковим персонажем всього, що відбувається. Далі стаються вбивство, і потрібно знайти та покарати злочинця, та кого? Якщо кожен мав мотив. Також книга про те, як сліпа віра в ідеали може дати копняка) загалом радити не буду знайомим, бо надто водяниста вода. Нехай мене закидають тапками, але «раніше було краще». Зараз Люко уже не та (в гіршу сторону)
Сюжет без спойлерів: родина хоче отримати спадок, і родина досить велика із своїми скелетами в шафі. Дається взнаки вплив совку (USSR), і начебто «совок» є додатковим персонажем всього, що відбувається. Далі стаються вбивство, і потрібно знайти та покарати злочинця, та кого? Якщо кожен мав мотив. Також книга про те, як сліпа віра в ідеали може дати копняка) загалом радити не буду знайомим, бо надто водяниста вода. Нехай мене закидають тапками, але «раніше було краще». Зараз Люко уже не та (в гіршу сторону)
July 21, 2025
Кінцівка нелогічна, повномасштабка наче просто для декорацій, взяти таку серйозну і чутливу тему і так на відчепись її вписати, щоб подраматичніше було. Прибрати її з історії і тупо майже нічого не зміниться, окрім драм-ефекту.
Сама історія була цікава, було кілька класних «ну ніфіга ж собі» моментів, але розвʼязка розчарувала.
Я читала від авторки «Покров» мені вона ну дуже зайшла, її може рекомендувати. Тому оця книга і таке розчарування.
ДАЛІ СПОЙЛЕРНЕ ПИТАННЯ ПІДКАЖІТЬ БУДЬ ЛАСКА:
Я або не дуже розумна, або це дійсно дивно, але Дух в кінці каже що це його рук справа що Рома опинився в пастці, а потім одразу каже що він не знав як відчинити її зовні, то як це могла бути його рук справа? Якщо вони говорять що він знав що є таємна кімната і просто не сказав, то це не вʼяжеться з його реплікою що йому потрібна була причина легально знаходитись в будинку.
Коротше так провалити кінцівку кількома незвʼязними репліками ще треба вміти.
Сама історія була цікава, було кілька класних «ну ніфіга ж собі» моментів, але розвʼязка розчарувала.
Я читала від авторки «Покров» мені вона ну дуже зайшла, її може рекомендувати. Тому оця книга і таке розчарування.
ДАЛІ СПОЙЛЕРНЕ ПИТАННЯ ПІДКАЖІТЬ БУДЬ ЛАСКА:
Я або не дуже розумна, або це дійсно дивно, але Дух в кінці каже що це його рук справа що Рома опинився в пастці, а потім одразу каже що він не знав як відчинити її зовні, то як це могла бути його рук справа? Якщо вони говорять що він знав що є таємна кімната і просто не сказав, то це не вʼяжеться з його реплікою що йому потрібна була причина легально знаходитись в будинку.
Коротше так провалити кінцівку кількома незвʼязними репліками ще треба вміти.
May 29, 2024
Far from a masterpiece. A rather vague novel in the field of literature. The number of dialogues at some point begins to evoke the feeling that this is an attempt to turn the play into a novel. The characters are not worked out - they are carriers of a set of stamps given to them. Events from time to time seem far-fetched, completely implausible. Additional vagueness is added by the periodic lack of depiction of the places where the events take place, such as: after a superficial description of the architectural style of the "cottage" and the office, all that is a kitchen-dining room is a cup on the table. A 30+ page story about events from the architect's life deserves special attention: it is a stretch and breaks the plot of the novel, instead it looks like an unrealized independent novel. The book can be recommended to fans of the writer's work.
October 27, 2024
Чудова книга. Найкраща, яку я прочитала за цей рік, мабуть.
Спершу в мене були доволі змішані почуття: стиль написання був доволі складним, кількість жаргонної лексики, діалектизмів та синонімів зводить з розуму, бо не звикла таке читати українською, але потім я втягнула. І уже сподіваюсь, що решта книг цієї авторки написані так само.
Спершу в мене були доволі змішані почуття: стиль написання був доволі складним, кількість жаргонної лексики, діалектизмів та синонімів зводить з розуму, бо не звикла таке читати українською, але потім я втягнула. І уже сподіваюсь, що решта книг цієї авторки написані так само.
January 13, 2026
З першої прочитаної книги я ставилася до творів авторки як до простої літератури, що запам'ятовується надовго сюжетом, але не його логісністю. Ця книга слабка в усіх жанрах, на які претендує. Як детектив не дуже, розслідування велося без читача. Як містичний трилер теж не подобається, бо з містичного лише сюжетні дірки та довголіття Гната Курогана. Головний слідчий справді дивакуватий чоловік, котрий магічним чином опиняється у тому місці у той час кожного разу. Сюжетні повороти як завжди дивували, але зображення повномасштабного вторгнення, СРСР, вкорінілих наративів, персонажі твору й багато інших складових тексту часто тригерили, за що й ставлю таку низьку оцінку. Надто болить усе вище згадане. Здається, що авторка хотіла втілити дуже багато різних ідей, але не змогла їх правильно скомпонувати.
February 17, 2025
Поки я читала ЦЕ, мені весь час хотілося піти й помитися. От начебто все є, герої, сюжет, але таке гидотне. І все таке нарочито вип’ячене, настільки примітивно описане, що я не змогла прийняти. Навіть події 24 лютого описані так шаблонно і картонно, що ти їм не віриш. Якоїсь загадки в сюжеті немає, кого автор зробить головним поганцем ясно з самого початку, коли ще нічого не сталося. Це була перша і остання книга автора, яку я прочитала. Оцінка виключно за задум, хоч авторці і не вдалося його нормально реалізувати.
January 4, 2024
3.5 - з одного боку, як завжди захоплюючий стиль автора і книжку важко відкласти і те, що новий жанр, детектив було цікаво і на маю думку вдало. Що не сподобалося це трішки було епатажної драматургічності в написанні, що інколи нервувала :) і ще, що не так з детективом, який вперто чекав на арешт, коли в країні війна і евакуювався в самий останній момент, в людини певно OCD - obsessive compulsive disorder, інакше то не поясниш
This entire review has been hidden because of spoilers.
August 25, 2024
Прочитавши всі негативні рецензії на книгу, в мене сталося різке відторгнення. Щоб судити, треба прочитати. 🤝🏼 Отож! Прочитавши книгу, дійсно сталося неприйняття, як і у більшості фанатів Люко.
Сюжет дуже топорний і слизький. За смаком: поєднання банального роману Агати Крісті з «Кайдашевою сім’єю». За емоціями: відчуття крінжу. Можливо, швидкість написання книги разом з емоціями на фоні повномасштабної війни вплинули на якість, бо попередній роман «Галя без голови» мені дуже сподобався, і дійсно хотілося б побачити продовження.
З хорошого: мені все ж таки здалося, що авторка хотіла закарбувати останні дні перед війною на фоні цілком реального сюжету, який глибше показує стосунки в сімʼї, де помітна різниця між українським і російським менталітетом. Єдине, що не сподобалося, — це тригерні фрази, слова, гасла. Місцями було дуже некомфортно.
Сюжет дуже топорний і слизький. За смаком: поєднання банального роману Агати Крісті з «Кайдашевою сім’єю». За емоціями: відчуття крінжу. Можливо, швидкість написання книги разом з емоціями на фоні повномасштабної війни вплинули на якість, бо попередній роман «Галя без голови» мені дуже сподобався, і дійсно хотілося б побачити продовження.
З хорошого: мені все ж таки здалося, що авторка хотіла закарбувати останні дні перед війною на фоні цілком реального сюжету, який глибше показує стосунки в сімʼї, де помітна різниця між українським і російським менталітетом. Єдине, що не сподобалося, — це тригерні фрази, слова, гасла. Місцями було дуже некомфортно.
January 6, 2024
Це моє перше знайомство з авторкою, і детективи я читаю дуже рідко, тому чесно можу сказати - мені СПОДОБАЛОСЯ 👍
Ідеально для любителів камерних детективів в стилі Агати Крісті. Дуже динамічний стиль написання - відкласти читання було дуже важко, хотілось чим скоріше дізнатися що там далі...
Місцями був перебор з кількістю секретів (суто моя особиста думка)
Вбивцю я не вгадала, і це чудово👍
Ідеально для любителів камерних детективів в стилі Агати Крісті. Дуже динамічний стиль написання - відкласти читання було дуже важко, хотілось чим скоріше дізнатися що там далі...
Місцями був перебор з кількістю секретів (суто моя особиста думка)
Вбивцю я не вгадала, і це чудово👍
February 20, 2024
Про те, як вбити "курогана" в собі. Детективна історія вперемішку зі вставками про історію російського вторгнення в Україну. Тут багато чого є - і про сучасну історію очима простих людей, і про радянщину, про людські стосунки, про одвічне людське марення грошима чи славою, та про цінності, на які оце все не можна міняти.
November 22, 2024
Для мене ця книга була першим знайомством із творчістю пані Дашвар. Книгу прочла за два вечори. Були досить дратівливі моменти, проте книга і має викликати імоції, чи не так?
В цілому - дуже сподобалося. Ніби на театральну виставу сходила.
В цілому - дуже сподобалося. Ніби на театральну виставу сходила.
January 11, 2025
Я дуже люблю всі книги цього автора. Прочитала дійсно майже всі, але саме ця книга незважаючи на її актуальність і притаманну автору мову читалась дуже важко без такого азарту, як от книги «Мати все»; «Село не люди»; і «Молоко з Кровʼю».
March 14, 2025
Очікувала, що буде гірше. Вийшло цікаво, закручено, динамічно.
May 29, 2025
Зовсім не моя книга!
Розчарувалась у Люко Дашвар!
Мені було гидко читати практично всю книгу, про возвеличення срср 😡
Але і сам сюжет мені був нудним, читала важко і довго 🙁
Розчарувалась у Люко Дашвар!
Мені було гидко читати практично всю книгу, про возвеличення срср 😡
Але і сам сюжет мені був нудним, читала важко і довго 🙁
February 19, 2024
Я з тих, хто прочитав всі твори авторки. Тому, коли побачила свіжий «Спадок» купила не вагаючись.
Сюжет розгортається навколо 88-ми річного діда, відомого радянського архітектора Гната Курогана, який попри те, що живе в Україні, не полишив свої абсурдні ідеї повернення розваленого колишнього союзу. Його нащадки, кровні і не зовсім, кожен по-своєму огидний у своїх спробах отримати шмат дідового спадку. Події розгортаюся напередодні повномасштабного вторгнення, у домі діда-архітектора і часом мені було трохи нудно від їх монотонних діалогів, від так яскраво вираженої бридкої людської натури. Сама детективна лінія досить динамічна, але трішки банальна, як на мій смак. З незмінних плюсів авторки - опис Києва, відчуваю кожну вуличку і кожен запах.
Загалом книга, на мій погляд, трошки слабша від попередніх книг авторки. А може просто я змінилася як читач.
Сюжет розгортається навколо 88-ми річного діда, відомого радянського архітектора Гната Курогана, який попри те, що живе в Україні, не полишив свої абсурдні ідеї повернення розваленого колишнього союзу. Його нащадки, кровні і не зовсім, кожен по-своєму огидний у своїх спробах отримати шмат дідового спадку. Події розгортаюся напередодні повномасштабного вторгнення, у домі діда-архітектора і часом мені було трохи нудно від їх монотонних діалогів, від так яскраво вираженої бридкої людської натури. Сама детективна лінія досить динамічна, але трішки банальна, як на мій смак. З незмінних плюсів авторки - опис Києва, відчуваю кожну вуличку і кожен запах.
Загалом книга, на мій погляд, трошки слабша від попередніх книг авторки. А може просто я змінилася як читач.
Displaying 1 - 25 of 25 reviews