Ця книжка — життєпис одного з найвидатніших українських поетів ХХ століття. Йдеться про нащадка шляхетного українського роду, в якому з покоління в покоління тривала боротьба двох душ, української й польської, сина «того Тадея», вихованця київської Старої Громади, яскравого представника неокласичного п’ятірного ґрона. Утім до «чистоти і простоти» неокласицизму молодий митець ішов, переживши період захоплення «темними вежами» символізму, гріховними спокусами, «ядом чарівним». Мистецтво рівноваги утвердилося після досвіду опіумних візій, наркотичних парадизів, естетизації зла. Шукаючи нових цінностей у покинутому Богом світі, поет однаково цінує Гомера й Бодлера, античність і декаданс. Окрема сюжетна лінія книжки — історія співіснування Максима Рильського з радянським режимом, аналіз його текстів з подвійним дном, текстів-шифрів, які доносять для нас трагічні колізії доби великого терору. У найтяжчі часи він зоставався вірним своїй прихильній музі, релігії краси й гармонії.
Українська літературознавиця, літературна критикиня. 1980 - закінчила Київський університет. 1985—1996 - працювала в Інституті літератури НАНУ. 1995—1997 — заступниця редактора журналу «Слово і час». Від 1996 року — професорка Національного університету «Києво-Могилянська академія». Досліджує проблеми стильової диференціації української літератури 20 століття, особливості розвитку українського модернізму, виявляє зацікавлення феміністською інтерпретацією текстів.
Якщо ви вже читали інші тексти пані Віри, то зайде добре. Але зважайте, що це саме літературознавча розвідка. Та для мене, як для голосіївця, тут без варіантів. Максим Тадейович наше все.
Трохи відкладав, повертався. Відтак дочитав (зрештою, літературознавчий формат - не цілком моє, але така зануреність у текст - це ресурс для дослідників й інших галузей гуманітарного знання). Коли читав, зупинявся час до часу, аби відшукати той чи інший вірш Макс(им)а Рильського. До 130-го ювілею Poeta Maximus дочитати не встиг, але... так продовжив для себе післясмак занурення в творчість неоклясика, декадента, естета, гедоніста/епікурійця..., і вимушеного попутника, котрий втім завжди залишав собі простір свободи і нікого не очорнив, бо "в житті ніколи неправді не служив" і завжди "тримав дулю в кишені". Коли наставали моменти послаблення тиску (почасти під час 2СВ, потім аж наприкінці 1950-х) він аж омолоджувався і повертав до "гріхів" естетської молодости, підтримав молодих-задеркуватих, захищав культурну спадщину, допомагав усім, кому міг. За всіх обставин примудрявся залишити собі особистий простір і здатність до творчості. Раджу всім, кого не відстрашить глибинний літературознавчий аналіз. Віра Павлівна вміє залюбити в тих, про кого оповідає. П'ять!
Її не можна назвати повноцінною біографією, бо в тексті набагато більше аналізу віршів ніж життя, хоча говорячи про поета складно відокремити автобіографізм у творах, але це інше.
Як на мене, це хороший підручник з літературного аналізу для студентів філологів чи літературознавців, але точно не «життєпис» для пересічного читача, особливо такого, який мало читав творів поета. Серед останніх і я)
Максим Тадейович Рильський їздив у BMW і вів блог. Вижив у період розстрілів і чисток, зберіг голос поета. Не любив Сенкевича, перекладав Міцкевича. Любив античність, Голосієво, собак і трохи Бодлера. Мав користь з винограду і красу з троянд..