Éloge de la philosophie

by Alain Badiou

« Dans ce livre, la philosophie n’est pas présentée essentiellement comme doctrine ou comme système, mais comme transmission, mouvement, école. Le philosophe n’est pas un solitaire, il est inséparable de ses élèves, de ses disciples, de ses adversaires. Il ne parvient qu’en fin de course aux formes écrites et stables de son œuvre. On a donc finalement affaire plus à un théâtre qu’à un traité, plus à des dialogues qu’à des monologues, plus à un cours qu’à un livre. Le modèle évident est le Socrate de Platon, qui a su assurer, en fondant la philosophie comme discipline, qu’elle devait s’établir n’importe où dans le multiple du monde. Éloge, oui, de la philosophie comme création publique d’une pensée qui, s’inventant et se transportant n’importe où, parlant à n’importe qui d’un n’importe quoi retravaillé, invente la théâtralisation de l’être, en tant qu’être. » A.B. Quelle philosophie pour le siècle qui vient ? Faux dialogue platonicien, qui met en scène le « parleur » Tocéras aux prises avec des interlocuteurs issus de pays et de cultures philosophiques différents – le Britannique John After, la Grecque Amantha, le Sénégalais B’adj Akil, le Chinois Xi La Pong, et d’autres encore –, cet éloge déroule les fils d’une histoire de la pensée revisitée dans un jeu de formes inventif et libérateur, à la lumière des cinq grandes questions qu’explore Alain Badiou : démocratie, liberté, universalité, langage et incarnation.

Genres: Philosophy, Politics

256 pages, Kindle Edition

Published October 11, 2023

About the author

Alain Badiou, Ph.D., born in Rabat, Morocco in 1937, holds the Rene Descartes Chair at the European Graduate School EGS. Alain Badiou was a student at the École Normale Supérieure in the 1950s. He taught at the University of Paris VIII (Vincennes-Saint Denis) from 1969 until 1999, when he returned to ENS as the Chair of the philosophy department. He continues to teach a popular seminar at the Collège International de Philosophie, on topics ranging from the great 'antiphilosophers' (Saint-Paul, Nietzsche, Wittgenstein, Lacan) to the major conceptual innovations of the twentieth century. Much of Badiou's life has been shaped by his dedication to the consequences of the May 1968 revolt in Paris. Long a leading member of Union des jeunesses communistes de France (marxistes-léninistes), he remains with Sylvain Lazarus and Natacha Michel at the center of L'Organisation Politique, a post-party organization concerned with direct popular intervention in a wide range of issues (including immigration, labor, and housing). He is the author of several successful novels and plays as well as more than a dozen philosophical works.

Trained as a mathematician, Alain Badiou is one of the most original French philosophers today. Influenced by Plato, Georg Wilhelm Friedrich Hegel, Jacques Lacan and Gilles Deleuze, he is an outspoken critic of both the analytic as well as the postmodern schools of thoughts. His philosophy seeks to expose and make sense of the potential of radical innovation (revolution, invention, transfiguration) in every situation.

Reviews

[Yngve · Rating 2 out of 5]

Badiou er en gal gammelkommunist. Han hyller kulturrevolusjonen og nedjusterer dødstall fra Gulag. Likevel alltid kjærkomment å bli minnet på at demokratiet overhodet ikke er perfekt, ikke så lenge kapitalismen finnes. Men Badious alternativ, det kommer aldri til å skje. Joda, fint med drømmer og utopier man kan hige mot, men når det kommer så langt som at konklusjonen er at det ikke er noe vits å stemme ved valg ... Da har jeg sansen for en litt mer pragmatisk tilnærming til venstresidepolitikk jeg, altså.

[Victor · Rating 3 out of 5]

Lecture intéressante, mais pas plus que ça. Ce que j'ai aimé les plus: la définition de la politique proposée, l'explication des principes du communisme, la critique à la social-démocratie et, enfin, l'exemple, selon Badiou, du coup démocratique qui s'est passé dans l'élection de Macron - sauf l'absurde de croire que Le Pen n'avait ni aurait ne jamais la possibilité d'être élue! Celui-là m'a touché surtout puisque, bon, sans aucune doute nous au Brésil avons souffri un coup pareil en 2016. À l'autre côté, c'est dommage que parmi des observations plutôt précises, il y a quelque chose d'anticommunisme, c'est-à-dire, antisoviétique et antichinois. Or, j'suis d'accord que les premiers expériences socialistes ne serons pas parfaites, pas du tout. Pourtant je crois que nous communistes devons défendre les réussites de ces expériences, reconnaître et souligner ce qui a bien marché, et il y sûrement nombreux cas de succès. Cependant, Badiou se sert d'une narrative anticommuniste qui préfère mettre en évidence "le pire", à savoir les mensonges de la droite, qui ne s'importe nullement à plier ou même inventer des chiffres pour démoraliser quelle insurgence populaire qui soit. C'est ça le communisme européen?

[Арсен Стрелецький · Rating 2 out of 5]

Читаючи цей текст, я надіявся на суттєве обговорення політичних систем та підходів до розуміння політики (через порівняння, скажімо, рортіанства із неокантіанством, до прикладу), а також повернення політики у ряд важливих речей сучасного світу, яка, будучи на межі величезної комерціоналізації та впливу економічних капіталів, втрачає свої навіть демократичні позиції через владу еліти, яка через рішення на користь власних глобальних компаній може змінити влаштування нашого цілого світу.
Спершу я справді помітив тут останнє в першому розділі, і це мене дуже обрадувало. Але це єдине, що виправдалося з власного мого очікування. Надалі я просто читав чергову похвалу комунізмові та необхідність скасування не лише приватної власності, але й будь-яких ідентичностей, статусів та національно-культурних приналежностей.
Коротко кажучи, відірване від реальності просування червоної інтернаціональної чуми.

P.S. у цьому виданні є інші статті, які цікаві для сучасного погляду на важливі питання філософії.

[Jack · Rating 3 out of 5]

Avant d’envisager une démocratie de masse l.éducation et la culture politicohistorique doivent être mises en avant

[Nazar M · Rating 3 out of 5]

Колись мав нагоду відвідати лекцію Бадью вживу, втім я прогавив свою можливість. До цього моменту був знайомий лише з декількома його статтями. Тож, захотів більш грунтовно ознайомитись із його творчим доробком.

Вважається, що Бадью доволі прогресивний мислитель, в арсеналі якого чимало актуальних міркувань та ідей. Однак, у мене виникло абсолютно протилежне враження. Мені видається, Бадью відтворює уже дещо зужиткові та обскурантні мислесхеми, актуальні станом на першу половину двадцятого століття. Йдеться про оцей старосвітський класовий редукціонізм, в оптиці якої відсутні інші вразливі та дискриміновані групи населення. А інші відгалуження та напрями антиавторитарної політичної думки ігноруються, або навіть тавруються як щось неповноцінне. Та найбільшою вадою цієї книги є просування ідей із авторитарним потенціалом, попри начебто показово емансипативну орієнтацію концепції Бадью. Починаючи з того, що Бадью часто впадає в неприховану апологію культурної революції та Мао Цзедуна, завершуючи прагненням Бадью цензурувати поезію во ім’я служіння перед універсальною Ідеєю.

Попри вищесказане, в цій книзі є декілька справді хороших есеїв. Одним із таких есеїв є “Демократія та корупція”, де розкривається засаднича корупціогенність представницької демократії, заснованої на приматі бажання понад ідеєю. Я гадаю, що тут є ще один вимір. Політичні партії у намаганні захопити владу справді часто заграють із окремим соціальними групами, намагаючись виторгувати підтримку цих груп в обмін на лояльність до себе. Опісля сходження партії до влади, ці групи воліють втілення бажаної для себе політики, реалізації своїх партикулярних інтересів. Услід цьому партії розпочинають втілювати однобоку соціальну політику, фаворитизуючи інтереси однієї соціальної групи над інтересами інших менш лояльних соціальних груп. Мені видається, що ця форма групового фаворитизму в обмін на лояльність є доволі корупційною у своїй основі.

Інші два есеї, які б я відзначив це - “Ми досі сучасники Травня-68” та “24 зауваги про слово “народ””. У першому розкривається багатовимірність подій 68-го року в Франції. Зокрема, Бадью добре проілюстрував децентралізований характер цих подій, де
де студенти, богема, та робітники формували свої окремі середовища і проводили протестну діяльність автономно один від одного, хоча в цілому їхній рух був синхронізований. Другий есей цікавий тим, що там розгортається критичне та оригінальне осмислення поняття “народ”. Це поняття справді дуже контекстуальне, і може виражати абсолютно різні конотації у залежності від сукупності різних політичних обставин. Звісно, в усіх цих розмірковуваннях видніється виразний ідеологічний підтекст, втім, я вважаю, що дуже цінно мати такий ракурс бачення поняття народу.

Останні два есеї які мені зімпонували це - “Криза : дві суперечності” та “Політика сьогодні”. Лейтмотивом цих двох текстів є те, що теперішня соціальна реальність визначається через протиборство капітало-парламентаризму (який живиться із ліберальної прокапіталістичної модерності) та капітало-авторитаризму (який живиться із архаїчної домодерності, традиціоналізму). У контексті цього, Бадью ратує за просування соціалістичної модерності, яка б мали вивести нас із цього тупика (“гніту скінченності”), позаяк це протиборство ефемерне і лише працює на утвердження конвенційного суспільного порядку. Бадью вважає, що соціалістичні суспільства історично скочувалися до культурного традиціоналізму відтоді коли почали рухатися в бік етатизму. Зокрема, в 20-х роках у СРСР відбувався активний і творчий пошук соціалістичної модерності, який згодом було брутально згорнуто із приходом Сталіна. Позаяк, сталінський ампір та соцреалізм це сутнісно консервативні культурні явища. Також, стався відкат у ціннісному вимірі. Із приходом сталінізму згорнулися будь-які зародки політики гендерної емансипації та інтернаціоналізму через утвердження інституту традиційної сім’ї, здійснення іншувально-зверхньої політики щодо не-слов’янських народів і т.д.

Навіть після прочитання цієї книги, де більшість думок абсолютно дисонують із моїм світоглядом, я досі жалкую, що не зміг потрапити на лекцію Бадью.

[Mohammad Mollanoori · Rating 4 out of 5]

سیاست را به معنای ساخت مسیر دومی می‌داند که نفی سرمایه داری است، نگاه یک کمنویست برانداز

بعد یک جاش میگه اونا که تو انتخابات بین مکرون و لوپن رای ندادند و به ملانشون هم رای ندادند، اونا خردمند هستند.

[Oleksandr Voroniuk · Rating 2 out of 5]

Ніякої похвали не вийшло. Набір штампів і лозунгів. Так, ніби читаєш газету "Правда". А шкода, бо хвалити є що.