What do you think?
Rate this book
Право сильного
Темне фентезі. Книга розповідає про суворий світ дикунських кланів, що живуть в прадавньому лісі. Через пригоди головних героїв вона розповідає про силу і владу, і як ті можуть змінити людину, що не готова до їх тягаря.
- GenresFantasy
336 pages, Hardcover
Published October 3, 2023
3 people are currently reading
67 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 13 of 13 reviews
February 26, 2025
Цікава і динамічна історія, прочитав із задоволенням. Суб'єктивно, мінус зірочка бо не отримав прям захвату, якогось яскравого враження.
September 25, 2025
Сподобалось. Хороша історія. Видно, що автор надихався давніми скандинавами та Грецією, що для мене плюс. Астровальтійська імперія схожа на античну грецьку та візантійську держави. На північних землях, через море, на Березі Кісток, живуть клани, схожі на саксів, ютів, та усіляких давніх скандинавів, із відповідними віруваннями та суворим укладом життя. Імена у персонажів відповідні. Або нордичні, або античні грецькі.
Це бойове фентезі із елементом детектива.
Головні герої, Аякс та Вестейн є свого роду найманцями, які виконують завдання у непривітному суворому краї, де людське життя не надто цінується. Місцеве населення живе в основному щоденною боротьбою за життя. Хоч північники тут є суворими нордами, навіть їх жахає нова загроза.
На околицях з'явились якісь невідомі раніше чудовиська, що тероризують місцеві клани, та навіть оминають захисні чари місцевих чаклунів.
Це щось більш примордіальне та містичне. Щось на кшталт Беовульфа або іншого давньобританського та скандинавського епосу. Щось із містичним чаклунством, небезпечними малодослідженими лісами. Щось, невідоме та моторошне навіть для суворих місцевих мешканців, які звикли давати собі раду із звичними їм загрозами, в тому числі й з чудовиськами.
Твір невеликий, але атмосфера передана дуже класно. Крізь діалоги між представниками фактично різних народів, які опинились в одному місці, ми дізнаємось про особливості укладу життя, культури та вірувань цих народів. Різниця відчутна навіть у порівнянні різних кланів північників.
Кілька мінусів все ж було.
Перше - в якийсь момент став відчуватись plot armor, і доволі сильно.
Друге - дивно, що Олаф та Вестейн називають північників цього краю варварами та дикунами. Хоча по факту вони такі ж самі північники, просто з дещо інших земель цього ж регіону. Можна зрозуміти було б ще, чому Вестейн може так відзиватись про мешканців Руги, адже він частину життя прожив в Астровальтійській імперії і роками був побратимом Аякса, тому міг асимілюватись. Як відомо, античні Рим та Греція всіх інших називали варварами, тому дещо зверхнє сприйняття місцевих тим же Аяксом або Пелегоном питань не викликає. Але коли північники інших півничників називають варварами, це як ніби "давні греки" називали б себе "давніми".
Третє - другорядні персонажі є прямо бутафорними. Коли герої із людьми з клану Скеольта просуваються від перевалкового Хутору до Прирічного, із ними мандрує один з вцілілих людей Скеольта. Всю дорогу цей персонаж немов не існує, ніби він не є учасником подорожі. Говорять та існують тільки 3 персонажа: Аякс, Вестейн та Слідопит. Вже у Прирічному той персонаж просто пропадає з оповідання. Про нього навіть не згадують. Він просто ніби пропав, коли всі четверо добрались до поселення. Хоча по факту цікаво, куди він дівся, адже він сам явно би не ризикнув повертатися додому. Можливо автор просто забув про нього. І такого не мало.
Це можна назвати темним фентезі. В нас останнім часом темним фентезі називають все підряд. Темне фентезі, це або про нігілізм, коли нехтують моральними нормами і це сприймається як норма, або про наявність елементу хоррору у творі. Тут це все присутнє.
Це бойове фентезі із елементом детектива.
Головні герої, Аякс та Вестейн є свого роду найманцями, які виконують завдання у непривітному суворому краї, де людське життя не надто цінується. Місцеве населення живе в основному щоденною боротьбою за життя. Хоч північники тут є суворими нордами, навіть їх жахає нова загроза.
На околицях з'явились якісь невідомі раніше чудовиська, що тероризують місцеві клани, та навіть оминають захисні чари місцевих чаклунів.
Це щось більш примордіальне та містичне. Щось на кшталт Беовульфа або іншого давньобританського та скандинавського епосу. Щось із містичним чаклунством, небезпечними малодослідженими лісами. Щось, невідоме та моторошне навіть для суворих місцевих мешканців, які звикли давати собі раду із звичними їм загрозами, в тому числі й з чудовиськами.
Твір невеликий, але атмосфера передана дуже класно. Крізь діалоги між представниками фактично різних народів, які опинились в одному місці, ми дізнаємось про особливості укладу життя, культури та вірувань цих народів. Різниця відчутна навіть у порівнянні різних кланів північників.
Кілька мінусів все ж було.
Перше - в якийсь момент став відчуватись plot armor, і доволі сильно.
Друге - дивно, що Олаф та Вестейн називають північників цього краю варварами та дикунами. Хоча по факту вони такі ж самі північники, просто з дещо інших земель цього ж регіону. Можна зрозуміти було б ще, чому Вестейн може так відзиватись про мешканців Руги, адже він частину життя прожив в Астровальтійській імперії і роками був побратимом Аякса, тому міг асимілюватись. Як відомо, античні Рим та Греція всіх інших називали варварами, тому дещо зверхнє сприйняття місцевих тим же Аяксом або Пелегоном питань не викликає. Але коли північники інших півничників називають варварами, це як ніби "давні греки" називали б себе "давніми".
Третє - другорядні персонажі є прямо бутафорними. Коли герої із людьми з клану Скеольта просуваються від перевалкового Хутору до Прирічного, із ними мандрує один з вцілілих людей Скеольта. Всю дорогу цей персонаж немов не існує, ніби він не є учасником подорожі. Говорять та існують тільки 3 персонажа: Аякс, Вестейн та Слідопит. Вже у Прирічному той персонаж просто пропадає з оповідання. Про нього навіть не згадують. Він просто ніби пропав, коли всі четверо добрались до поселення. Хоча по факту цікаво, куди він дівся, адже він сам явно би не ризикнув повертатися додому. Можливо автор просто забув про нього. І такого не мало.
Це можна назвати темним фентезі. В нас останнім часом темним фентезі називають все підряд. Темне фентезі, це або про нігілізм, коли нехтують моральними нормами і це сприймається як норма, або про наявність елементу хоррору у творі. Тут це все присутнє.
July 14, 2025
Чудова книжка! Дуже сподобалась історія, динаміка розвитку подій, цікаві головні герої. Читається на одному подиху.
October 4, 2025
Певно що це було моє перше темне фентезі. На початку довелося трохи звикнути до стилю автора. Але потім все пішло доволі бадьоро. Книга цікава, динамічна. Постійно ставить важливі питання про силу і права, яки та надає (очевидно з назви). Герої регулярно піддаються випробуванням, через що їм активно доводиться трансформуватися. Ці зміни в персонажах і були для мене найцікавішими. В основному там всі звичайні люди зі своїми амбіціями та бажаннями. Хоч і доволі суворі, але адекватні до середовища, в якому перебувають. Дуже рекомендую. Хотілось би в майбутньому бачити розвиток цього фентезійного всесвіту.
July 30, 2025
Це було моя перше фентезі, до якого я прийшла зовсім випадково - але трапилась вона неймовірно вчасно і цей світ та герої були неймовірно якісно автором
June 19, 2025
Чудова чоловіча література! Книга, яку приємно читати не поспіхом: виважений рівень інтриги, екшена і моментів, які примушуть зупинитися і трошкі поміркувати. Саме воно, щоб сісти у зручне крісло після важкого робочого дня з бокалом улюбленого віскі і насолодитися читанням.
May 3, 2025
Перед нами зразок зараз досить рідкісної книги, а саме якісне фентезі про поганих хлопців. Без зайвого та непотрібного пафосу вони просто роблять свою роботу, якщо треба вбити когось - готово, потрібно підкупити, чи спробувати обдурити також нема проблем.Так наші герої найманці, і більше того вони ідеально підходять для цієї роботи, тут ви не знайдете такого популярного нині світлого тону, ніжностей, та тому подібних казкових казок.
І знаєте, саме цим мене книга зачепила й найбільше. Адже при тому всьому,світ не скочується в темну дику чорнуху повну нелічностей, чи темряву заради темрями. Все виглядає живо та логічно. Нема такого, що той чи інший елемент було додано тільки для того, аби рухати сюжет у потрібному напрямку. Все працює як має бути, ось перед нами острівна імперія є все, що треба: пафос, віра в цікавих богів, серед них просто неймовірний культ бога Мандрівника до якого належить один з наших головних героїв. Є різні їх інтриги, квести серед варварів, пошуки сил та екзотики. Чи ті самі варвари-дикуни. Таємничі культи, сили які здається кидають виклик світобудові. Люди які намагаються вижити, вожді які готові на багато чого заради влади, і нать хитрі маги які вміють плести досить тонкі інтриги, що перевертають все з ніг на голову. Одним словом світ у автора вийшов дуже логіним, живим. Якщо порівнювати з кимось із іноземних авторів, то я би передовсім говорив про світи Джо Аберкромбі, так само чудова темна атмосфера. Проте світ Права сильного не відчувається вториним, він тут так само глибоко авторський, і пропрацьований. Хоча варто додати, що майже вся дія книги відбувається на одній його невеличкій частині.
По героям, то тут з основних ГГ це два Аякс той самий хитрий жрець бога Мандрівника, та його друг півнчний варвар Вестейн. Аякс як і має бути імперцю, з найсильнішої держави світу часто буває трошки зверхнім, хитромудрим інтриганом, адже як каже автор книги інтриги у імперців в крові) Вестейн ж як і має бути північний варвар трошки
простуватий, не сильно обтяжений культурою проте вірний порадник та товариш. Разом цей дует здається може перевернути світ. По іншим героям, а їх тут кілька десятків - також немало цікавих та колоритних людей, які дійсно виглядають як живі.
Підсумовуючи - круте, атмосферне темне фентезі. Таке реально хочеться читати, і чекати на продовження. Адже автор нам показав тільки частину світу. А він там немаленький)
Особиста оцінка 9 з 10.
Ну а більше в мене у ТГ)
https://t.me/fantmytr
І знаєте, саме цим мене книга зачепила й найбільше. Адже при тому всьому,світ не скочується в темну дику чорнуху повну нелічностей, чи темряву заради темрями. Все виглядає живо та логічно. Нема такого, що той чи інший елемент було додано тільки для того, аби рухати сюжет у потрібному напрямку. Все працює як має бути, ось перед нами острівна імперія є все, що треба: пафос, віра в цікавих богів, серед них просто неймовірний культ бога Мандрівника до якого належить один з наших головних героїв. Є різні їх інтриги, квести серед варварів, пошуки сил та екзотики. Чи ті самі варвари-дикуни. Таємничі культи, сили які здається кидають виклик світобудові. Люди які намагаються вижити, вожді які готові на багато чого заради влади, і нать хитрі маги які вміють плести досить тонкі інтриги, що перевертають все з ніг на голову. Одним словом світ у автора вийшов дуже логіним, живим. Якщо порівнювати з кимось із іноземних авторів, то я би передовсім говорив про світи Джо Аберкромбі, так само чудова темна атмосфера. Проте світ Права сильного не відчувається вториним, він тут так само глибоко авторський, і пропрацьований. Хоча варто додати, що майже вся дія книги відбувається на одній його невеличкій частині.
По героям, то тут з основних ГГ це два Аякс той самий хитрий жрець бога Мандрівника, та його друг півнчний варвар Вестейн. Аякс як і має бути імперцю, з найсильнішої держави світу часто буває трошки зверхнім, хитромудрим інтриганом, адже як каже автор книги інтриги у імперців в крові) Вестейн ж як і має бути північний варвар трошки
простуватий, не сильно обтяжений культурою проте вірний порадник та товариш. Разом цей дует здається може перевернути світ. По іншим героям, а їх тут кілька десятків - також немало цікавих та колоритних людей, які дійсно виглядають як живі.
Підсумовуючи - круте, атмосферне темне фентезі. Таке реально хочеться читати, і чекати на продовження. Адже автор нам показав тільки частину світу. А він там немаленький)
Особиста оцінка 9 з 10.
Ну а більше в мене у ТГ)
https://t.me/fantmytr
February 11, 2025
Дуууууже цікава книга! Прочитав на одному подиху) Читаючи сучасне поп фентезі, де практично все крутиться навколо того, що хто з ким кохався і в яки�� позах, я трохи розчарувався у фентезі, проте "Право сильного" дало той свіжий ковток повітря в сучасній українській літературі. Сподіваюся що ще багато книг вийде від цього автора🔥
February 24, 2024
Вперше за довгий час прочитав паперову книгу – «Право сильного», Костянтина «Вальде Хан» Ульянова. Дуже сподобалось, вісім Конанів з десяти плюс приховані глибини.
Саме Конанів: хто ж ще може бути мірилом якості героїчного фентезі? А «Право сильного» і є героїчним фентезі із вкрапленнями фентезі темного та дрібкою містики. Головний герой, жрець мандрівного бога з місцевого аналога Візантії, погоджується виконати доручення імперського аристократа: віднайти на Березі кісток джерело, вода з якого дарує небачену силу, дізнатися секрет цього джерела і привезти наймачеві. Жодного порятунку світу, просто чесні контрактні відносини. І разом із побратимом-північником жрець вирушає в подорож найтемнішим краєм свого світу, де укріплені поселення стоять під захистом тотемів, а безкраїми хащами між ними володарюють дикі чудовиська.
Темрява Берегу Кісток прописана настільки яскраво, що іноді її можна торкнутися. Світ «Права сильного» взагалі незатишний, і найбільш симпатичне місце там – Астровальтійська імперія (з работоргівлею та релігійно мотивованою експансією), де при всіх своїх недоліках можливий прогрес, соціальний, економічний та моральний. На Березі він неможливий, там панують людожерські звичаї і співчуття можливе хіба до членів власних родини і племені. Не дивно, що коли одне з племен Берега отримує доступ до джерела дармової сили, воно використовує його відповідно.
Тема сили проходить через роман наскрізь. Сили як інструмента, який може бути застосований для захисту слабких або для завоювання сусідів. Сили як товару, за який доведеться заплатити сповна. Сили як частини ідентичності, яка, з однієї сторони, дає принципову можливість робити складний вибір, а з іншої – не залишає його взагалі. При цьому сила не обов’язково є фізичною. Іноді це сила духа і розуму, як у матері головного героя, матріарха Ілітідів, яка залізною рукою веде справи роду. Іноді це сила навичок і співчуття, як у провідника-слідопита, який допомагає племенам Берега безпечніше пересуватися лісом і намагається припиняти конфлікти між ними. Тай й сила головних героїв походить не стільки з їх м’язів, скільки з воїнської майстерності, стійкості, здатності до тверезого мислення та планування, а головне – із розуміння пріоритетів і готовності керуватися чимось вищим, ніж просто прагнення виживання або наживи, хоч їх подорож і починається за контрактом. Причому вищі матерії можуть бути різними – від абстрактної боротьби зі злом до пам’яті про загиблих друзів.
Саме в цих питаннях і проявляється глибина роману, і за гримасою історії саме ці питання близькі і нагальні для нас зараз. Нам всім потрібна сила тут і зараз: солдату у бліндажі, офіцеру на командному пункті, лікарю в лікарні, програмісту за комп’ютером, вихователю в дитячому садку і т.д., потрібна просто по факту життя в Україні сьогодні. Тому спокуса легкого шляху до сили зрозуміла нам як небагатьом. Але за все доведеться скласти повну ціну, особливо за начебто легкі рішення. Шлях до істинної сили лежить через щоденні зусилля, по краплі за раз, і з кожною заслуженою краплею сили людина змінюється, вчиться впевненіше дивитися в майбутнє, робити усвідомлені і правильні вибори. Шлях до дармової сили веде в морок Берегу Кісток.
Саме Конанів: хто ж ще може бути мірилом якості героїчного фентезі? А «Право сильного» і є героїчним фентезі із вкрапленнями фентезі темного та дрібкою містики. Головний герой, жрець мандрівного бога з місцевого аналога Візантії, погоджується виконати доручення імперського аристократа: віднайти на Березі кісток джерело, вода з якого дарує небачену силу, дізнатися секрет цього джерела і привезти наймачеві. Жодного порятунку світу, просто чесні контрактні відносини. І разом із побратимом-північником жрець вирушає в подорож найтемнішим краєм свого світу, де укріплені поселення стоять під захистом тотемів, а безкраїми хащами між ними володарюють дикі чудовиська.
Темрява Берегу Кісток прописана настільки яскраво, що іноді її можна торкнутися. Світ «Права сильного» взагалі незатишний, і найбільш симпатичне місце там – Астровальтійська імперія (з работоргівлею та релігійно мотивованою експансією), де при всіх своїх недоліках можливий прогрес, соціальний, економічний та моральний. На Березі він неможливий, там панують людожерські звичаї і співчуття можливе хіба до членів власних родини і племені. Не дивно, що коли одне з племен Берега отримує доступ до джерела дармової сили, воно використовує його відповідно.
Тема сили проходить через роман наскрізь. Сили як інструмента, який може бути застосований для захисту слабких або для завоювання сусідів. Сили як товару, за який доведеться заплатити сповна. Сили як частини ідентичності, яка, з однієї сторони, дає принципову можливість робити складний вибір, а з іншої – не залишає його взагалі. При цьому сила не обов’язково є фізичною. Іноді це сила духа і розуму, як у матері головного героя, матріарха Ілітідів, яка залізною рукою веде справи роду. Іноді це сила навичок і співчуття, як у провідника-слідопита, який допомагає племенам Берега безпечніше пересуватися лісом і намагається припиняти конфлікти між ними. Тай й сила головних героїв походить не стільки з їх м’язів, скільки з воїнської майстерності, стійкості, здатності до тверезого мислення та планування, а головне – із розуміння пріоритетів і готовності керуватися чимось вищим, ніж просто прагнення виживання або наживи, хоч їх подорож і починається за контрактом. Причому вищі матерії можуть бути різними – від абстрактної боротьби зі злом до пам’яті про загиблих друзів.
Саме в цих питаннях і проявляється глибина роману, і за гримасою історії саме ці питання близькі і нагальні для нас зараз. Нам всім потрібна сила тут і зараз: солдату у бліндажі, офіцеру на командному пункті, лікарю в лікарні, програмісту за комп’ютером, вихователю в дитячому садку і т.д., потрібна просто по факту життя в Україні сьогодні. Тому спокуса легкого шляху до сили зрозуміла нам як небагатьом. Але за все доведеться скласти повну ціну, особливо за начебто легкі рішення. Шлях до істинної сили лежить через щоденні зусилля, по краплі за раз, і з кожною заслуженою краплею сили людина змінюється, вчиться впевненіше дивитися в майбутнє, робити усвідомлені і правильні вибори. Шлях до дармової сили веде в морок Берегу Кісток.
February 21, 2024
В умовно стародавньому світі меча й магії ширяться чутки, що десь на диких берегах існує джерело, яке наділяє величезною силою. Поки п'єш ту воду, легко можеш самотужки гори звертати, всіх ворогів умахувати одним мізинцем.
Звісно, на таку спокусу є величезний попит. Хтось просто хоче стати дуже сильним і захищати селища від надприродніх хижих істот або збирати багатий оброк, хтось — побудувати кар'єру сірого кардинала, хтось хоче розгадати, як це джерело працює; а хтось — можливо, його знищити.
І це рушійна сила сюжету і основна ідея — сила, що дається задарма vs сила, яку отримуєш чисельними випробуваннями й жертвами, — яка, втім, час від часу губитиметься між сторінками, тож комусь з героїв доведеться нагадувати про це читачам і своїм приятелям.
«Право сильного» — дуже сильно хлопчаче фентезі: суцільне тинялово й рубилово, часто не на користь історії. Жіночі персонажі існують лише для того, щоби їх вграти десь на фоні. Або як мати Аякса чи таємнича незнайомка — аксіомою, картиною в музеї, недосяжним ідеалом, стихійною силою, ex machina.
Хоча фентезі здається низьким і легким жанром, писати в якому за іграшку, насправді існують певні закони, без яких справи не буде. Ти або береш звичний світ, певний історичний період і змінюєш лише назви, або придумуєш щось цілком своє. Другий варіант складний — треба прописати розвиток і логіку світу з нуля, чітко й послідовно, щоб не було суперечностей, але і перший не простий, лише таким здається. Якщо обираєш його, в умовній Стародавній Греції не може бути знань про «імунітет» або «мутації». Якщо ж ці поняття звичайна річ, потрібне пояснення, як так сталося.
Такі дрібнички вибиваються не менше за «просмерділу псиною ковдру» у поселенні, де пси до цього взагалі не згадувалися. Або за «плаваючу» магію з непевних джерел (окремо хочеться запитати, як пов'язані вставка про жіноче чаклунство і незнайомка, а якщо ніяк, то нащо перше?). Або за обов'язкові до кожного слова прикметники чи дуже осучаснені жартики.
Попри все в книзі вистачає цікавого і окремі моменти продовжують крутитися в голові навіть через кілька днів по завершенню читання. У автора є сміливість завершувати шлях героя в тій точці, де краще для його характера, а не загальноприйнятного «довго й щасливо» — таке не часто зустрічається. Хоча про долю Кіруга можна посперечатися, хіба що це ілюстрація випадковості життя.
Міркую, якою ця книга могла б стати з гарним літредактором, як заграли би різними гранями трохи схожі одне на одного персонажі, як розрізнені клаптики зібралися б у цільне полотно, як красиво сплелися б лінії уривчастих інтриг.
І очікую на анонсований «Храм».
Звісно, на таку спокусу є величезний попит. Хтось просто хоче стати дуже сильним і захищати селища від надприродніх хижих істот або збирати багатий оброк, хтось — побудувати кар'єру сірого кардинала, хтось хоче розгадати, як це джерело працює; а хтось — можливо, його знищити.
І це рушійна сила сюжету і основна ідея — сила, що дається задарма vs сила, яку отримуєш чисельними випробуваннями й жертвами, — яка, втім, час від часу губитиметься між сторінками, тож комусь з героїв доведеться нагадувати про це читачам і своїм приятелям.
«Право сильного» — дуже сильно хлопчаче фентезі: суцільне тинялово й рубилово, часто не на користь історії. Жіночі персонажі існують лише для того, щоби їх вграти десь на фоні. Або як мати Аякса чи таємнича незнайомка — аксіомою, картиною в музеї, недосяжним ідеалом, стихійною силою, ex machina.
Хоча фентезі здається низьким і легким жанром, писати в якому за іграшку, насправді існують певні закони, без яких справи не буде. Ти або береш звичний світ, певний історичний період і змінюєш лише назви, або придумуєш щось цілком своє. Другий варіант складний — треба прописати розвиток і логіку світу з нуля, чітко й послідовно, щоб не було суперечностей, але і перший не простий, лише таким здається. Якщо обираєш його, в умовній Стародавній Греції не може бути знань про «імунітет» або «мутації». Якщо ж ці поняття звичайна річ, потрібне пояснення, як так сталося.
Такі дрібнички вибиваються не менше за «просмерділу псиною ковдру» у поселенні, де пси до цього взагалі не згадувалися. Або за «плаваючу» магію з непевних джерел (окремо хочеться запитати, як пов'язані вставка про жіноче чаклунство і незнайомка, а якщо ніяк, то нащо перше?). Або за обов'язкові до кожного слова прикметники чи дуже осучаснені жартики.
Попри все в книзі вистачає цікавого і окремі моменти продовжують крутитися в голові навіть через кілька днів по завершенню читання. У автора є сміливість завершувати шлях героя в тій точці, де краще для його характера, а не загальноприйнятного «довго й щасливо» — таке не часто зустрічається. Хоча про долю Кіруга можна посперечатися, хіба що це ілюстрація випадковості життя.
Міркую, якою ця книга могла б стати з гарним літредактором, як заграли би різними гранями трохи схожі одне на одного персонажі, як розрізнені клаптики зібралися б у цільне полотно, як красиво сплелися б лінії уривчастих інтриг.
І очікую на анонсований «Храм».
February 17, 2024
Ну прямо ВАУ ефекту не було від прочитаного і для мене це скоріше “really liked it”, але пох, тому “it was amazing”. Мені по кайфу книга, не нудно, читалось шустро.
Є два дядьки, яких послали знайти “джерело вічної молодості”, вияснити його природу і трішки прихватити з собою водички. По дорозі ще +2 юніти і в сумі маємо сквад із чотирьох людей, які роблять свої діла, пробуючи не вмерти в реально диких землях. Динамічно, інфа про світ подається дозовано і рівно стільки, скільки потрібно, без перегруза. Приправлено філософськими роздумами про силу і владу.
Книга начебто одиночна, ваншотна. Але, кінцівка відкрита. Очевидно (чи ні?), автор розповів, вклав сенси що хотів і кінцівка вже не так важлива. Автор, так мучити не можна ;) Ну і про сина слідопита під кінець ніякої інформації: шо там брат, як він.
Є два дядьки, яких послали знайти “джерело вічної молодості”, вияснити його природу і трішки прихватити з собою водички. По дорозі ще +2 юніти і в сумі маємо сквад із чотирьох людей, які роблять свої діла, пробуючи не вмерти в реально диких землях. Динамічно, інфа про світ подається дозовано і рівно стільки, скільки потрібно, без перегруза. Приправлено філософськими роздумами про силу і владу.
Книга начебто одиночна, ваншотна. Але, кінцівка відкрита. Очевидно (чи ні?), автор розповів, вклав сенси що хотів і кінцівка вже не так важлива. Автор, так мучити не можна ;) Ну і про сина слідопита під кінець ніякої інформації: шо там брат, як він.
November 8, 2025
Мені сподобалося. Містична, пригодницька історія з безліччю бійок та детективними елементами. Головна фішка книги - динамічність, похмура атмосфера та постійне відчуття загрози для героїв.
Ця книга - немов шутер із місіями. Кожен розділ - це умовний ігровий рівень. Персонажі мають чітке завдання: дійти з точки А в точку Б. У процесі на них чекають сутички з чудовиськами, підступи, необхідність порятунку людей, нові таємниці, тощо.
На тих, хто дістався цілі і вижив у наступному розділі очікує те саме, але значно складніше. Фінал -
Ця книга - немов шутер із місіями. Кожен розділ - це умовний ігровий рівень. Персонажі мають чітке завдання: дійти з точки А в точку Б. У процесі на них чекають сутички з чудовиськами, підступи, необхідність порятунку людей, нові таємниці, тощо.
На тих, хто дістався цілі і вижив у наступному розділі очікує те саме, але значно складніше. Фінал -
March 6, 2024
Мені важко читати фентезі. Але цю книгу я прочитав від початку і до кінця. «Право Сильного» це не тільки про мужніх воїнів що рубають сокирами чудовиськ і блукають по таємничим лісам. Червоною ниткою через всю оповідь проходить філософський роздум про те, що дає особистості сила і яку ціну за неї доводиться заплатити.
Displaying 1 - 13 of 13 reviews