Автопортрети тринадцяти українок

by Діана Клочко

Нова книжка есеїв мистецтвознавиці й публічної лекторки Діани Клочко «Автопортрети тринадцяти українок» присвячена жанру візуального мистецтва, який досі переважно залишався поза увагою вітчизняної арткритики, а саме автопортрету як засобу самодослідження й самоконструювання мисткині. У запропонованих есеях вибір героїнь суб’єктивний, однак сумарно авторка вибудовує певний наскрізний сюжет, який охоплює понад століття візуальних експериментів. Обговорювані роботи — здебільшого графічні й живописні, хоч є тут також і світлини, — із різних причин довгий час не експонувалися й не обговорювалися, тож сьогодні поле для інтерпретацій цих зображень залишається дуже широким, особливо в контексті масового поширення культури селфі у соцмережах. Введення ж авторкою деяких колізій із власного життя надає есеям неповторного інтимного звучання і перетворює увесь текст на ще одну спробу автопортрета.

Видання містить численні кольорові репродукції автопортретів українських художниць, які є малодоступними або й ніколи раніше не публікувалися.

Genres: Nonfiction, Art

212 pages, Paperback

Published January 1, 2023

About the author

Мистецтвознавець, закінчила аспірантуру НАОМА. Читала в Академії курс всесвітньої історії образотворчого мистецтва (на підготовчому відділенні). Автор багатьох статей – у газеті „День”, журналах „Книжник-ревю”, „Книжковий клуб” „ARTLine”. Більше десяти років займається видавничою справою, створювала видавництва, авторські проекти (зокрема – альбоми про творчість Пінзеля, Ольги Рапай, Параджанова, древ`яну архітектуру Японії та України, путівники і серії перекладів), була експертом та членом жюрі конкурсів. Нагороджена Почесним званням «Заслужений працівник культури України». Мати двох синів.

Reviews

[Ярослава]

Діана Клочко аналізує автопортретні стратегії тринадцяти українок (Алла Горська, Параска Плитка-Горицвіт, Ольга Рапай-Маркіш, Тетяна Яблонська, Маргіт Сельська та інші), розглядаючи, як художниці з різних культурних епох і різних культурних прошарків осмислюють своє існування як мисткинь і як жінок у культурі; а також - як естетичні вподобання і культурна генеалогія впливають те, як вони осмислюють своє існування як особистості в минущому тілі (тим паче тілі жіночому, де ролі й способи самовираження досить кодифіковані, а сліди часу сприймаються драматичніше - див. зокрема есей про сивину як жест). Насправді автопортретів, утім, не тринадцять (за числом представлених художниць), а чотирнадцять, бо есеї про мисткинь чергуються із автобіографічними есеями Діани Клочко про себе і про, так би мовити, наївні практики репрезентації у своїй родині - від родинних фотоальбомів до тих видів жіночої творчості, котра зазвичай здається абсолютно невидимими аматорськими поробками, а тут увиразнюється і підсвітлюється (бабуся вишивала, і її "творчий спадок ... в часи після Першої світової війни зник повністю, не лишилося навіть маленької серветочки, хустинки чи комірця" - мене дуже зворушило оце визначення "творчого спадку" на означення того, що зазвичай залишається невидимим, хоча воно також творче висловлювання ж, і це треба сприймати так). Мене цей композиційний хід дуже потішив, бо дослідницькі зацікавлення зазвичай не відділені від живого досвіду, це якась містифікація - подавати суб'єкт знання як безтілесну точку поза простором і часом. Підкреслення існування автора в просторі і часі, переплетіння інтелектуальної і зовнішньої біографії - це класно і щиро.
Загалом, страшенно симпатична збірка нарисів.

[christty · Rating 4 out of 5]

Діана Клочко змогла зібрати найталановитіших жінок, пов'язаних з темою мистецтва, в одній збірці. Тринадцять автопортретів. Точніше чотирнадцять, якщо брати саму Діану. Бо кожна історія проходить крізь неї, її життя і цінності, якими вона ділиться з нами.

Починаємо з відомих світових імен - Артемізія Джентілескі, Юдіт Лейстеп, Клара Петерс. Невже у нас нема жінок, які відкривали нові техніки живопису, змагалися за розкриття старих, які так багато вкладалися і розвивали українське мистецтво?
Більшість імен, на жаль, бачила вперше. З деякими зустрічалася раніше.

Алла Горська - «серйозна, але інколи майже вибухова і навіть жорстка по суті», перша а українському мистецтві спроба автошаржу, безжальне бачення, «художник, що не мислить абстрактними категоріями, є безпомічний сліпець». Колір не існує поза нацією. Колір виступає історичною категорією.

Параска Плитка-Горицвіт - «селфі», саморобні книги, які ніхто не читав, колажне мислення - графічне, площинне, силуетне, темні тони.
Світ – велетенська, переповнена вигадливими віньєтками тантамареска, орнаментальна рама, у яку художниця укомпоновує і фрагмент себе.
Як зрізану квітку.
Та ми ж пам'ятаємо: Адоніс не лише гине, а й відроджується. Так і Параска, чиї світлини помандрували у сімейні фотоальбоми, негативи запліснявіли у темному кутку під ліжком.. але ось неждано відродились, і ми їх бачимо, ми її бачимо..

Ольга Отрощенко - муза для талановитої матері, Тетяни Яблонської. Сама Яблонська, яка втратила після інсульту можливість рухатися, але, незважаючи ні на що, продовжила творити лівою рукою. Постпостімпресіоністична оптика.

Тринадцять жінок. Тринадцять історій. Тринадцять нагадувань про те, скільки боротьби і любові стояло за творчістю, яку ми можемо бачити сьогодні.
Ці жінки віддали своє життя мистецтву. І зробили неоцінимий вклад у наше, українське, майбутнє.

[Jane Rukas · Rating 5 out of 5]

Хороші есеї про українських художниць - деякі мені були знайомі, про деяких я вперше почула. Мабуть, найбільше сподобався розділ про Горську. А ще не можу не відмітити якісне видання та глянцеві кольорові вставки працб мисткинь.

[Юлія Гордійченко · Rating 3 out of 5]

Я безмежно тішусь, коли виходять другом мистецтвознавчі роботи про українське мистецтво, а ще більше - коли про жінок. Бо за тінню чоловіків та тоталітарної завіси радянського союзу дуже складно вловити жіночий голос, який не менш кольоровий, потужний, важливий.

Збірка есеїв про 13 різних жінок - це погляд жінки на жінок, які малювали свої автопортрети, і намагання зрозуміти й розшифрувати їх, побачити глибину за формою. Однак, книга мені здалась строкатою, не послідовною (авторка зазначає, що задум був до вторгнення, однак написання вже було під час війни), бо відчувається, як авторка надає дуже багато тексту та простору Аллі Горській й Тетяні Яблонській і водночас оминає інших жінок, десь згадуючи побіжно, десь - через призму інших жінок. Тому тут не розкриті всі 13 постатей, а можливо 9. І це сумно, бо хочеться повноцінно дізнатись про кожну: письмо та аналіз авторки напрочуд професійно та майстерно описує мистецькі твори.

[Наталя Федорович · Rating 5 out of 5]

Я в захваті від книги, бо розповідь авторки занурює в інших світ - світ мистецтва, з переживаннями самої Діани Клочко та намаганні донести до нас суть картин. Для мене відкрились речі, про які я навіть не здогадувалась. Наприклад, Симона де Бовуар була жінкою Жан Поля Сартра. Хоча і перша, і другий мені відомі.
Мні цікаво було "гуглити" картини, про які згадувала авторка, дізнаватися про українок, які намагались побачити цей світ у певному ракурсі, і залишити це бачення для спостереження на віки.

[Oksana Tsukanova · Rating 5 out of 5]

Книжка про жінок написана жінкою, що тут ще сказати :)
Дуже цікавий історичний екскурс на початку книги про написання "беземоційних" портретів в 16 столітті; про перших жінок, які стали придворними художницями; про упереджене ставлення; про те як донька художника судилась з батьком, який забрав плоди її праці собі...
Про складнощі, з якими стикались художниці які творили на терірорії України у період царської росії, за часів совєтів, і за часів незалежності.
Дуже подобається те, що авторка в своїй книзі приводить історії з власного життя, аналізує побут за різних часів, які були норми в суспільстві ставлення до жінки і як жінка сама ставилась до себе, і саме через це ми поринаємо в ту реальність, в якій жили наши художниці, з цими табу, порушували їх чи були змушені слідувати.
Про поєднання кар'єри і родини (піклування про чоловіка, дітей) це взагалі такий пласт, який можна винести в окрему книгу. Бо, думаю, зрозуміло всім що саме це питання одне з ключових, коли ми беремо до уваги кар'єру художника і художниці, чоловіку не треба її (кар'єру, проф. діяльність) переривати через декрет, і я думаю саме через цей фактор про багатьох талановитих художниць ми не знаємо. Але, чи буде жінка щасливою, якщо її лишити радості материнства, адже скільки чудових робіт присвячено цьому. Взяти до прикладу чудовий автопортрет Али Горської з сином. А скільки чоловіків надихались образом матері і дитини...
Є над чим подумати. В книзі є приклад Берти Морізо, яка писала сімейний побут не задля галерей, а як подобу сучасного сімейного фотоальбому. Можливо жінці просто важливіше існувати? Існувати в сьогоденні і знаходити в ньому своє відображення, в той час як чоловіки змагаються і рвуть волосся на голові за пальму першості?)) Бо ми всі знаємо приклади жінок, в яких є велитенські амбіції, і що вона може досягти будь якої мети, якщо в неї упреться, питання тільки в тому скільки треба прикласти зайвих зусиль для подолання упереджень в патріархальному суспільстві.
Якісь такі думки в мене посіяла книга про автопортрети :)
Ну і до прочитання книги я знала тільки третину імен, які тут згадані, тож вдячна за те, що авторка знайомить нас з нашими творчинями.

[Христина Лончина · Rating 4 out of 5]

📖 Невеличка, але дуже пізнавальна зібрав есеїв про українських художниць, мисткинь, як і що вони творили, в який час, чого досягли. Проте найголовніше — як показували себе, як творили себе, в житті і на полотні. Дуже цікаво! Про 10 я навіть ніколи не чула…

Знала — Олена Кульчицька, Алла Горська, Параска Плитка-Горицвіт. Дізналася про — Ольга (Голда) Рапай-Маркіш, Ольга Отрощенко, Тетяна Яблонська, Марґіт (Марія) Сельська, Генріетта (Гера) Левицька, Людмила Ястреб, Діна Фруміна, Любов Рапопорт, Ніна Денисова, Олена Придувалова.

Діана Клочко веде нас за руку по хронології життя цих жінок, показує, що вони переживали, як їм вдавалося творити в патріархічному світі, яка була їхня доля…

🤔 Мені сподобалося, що авторка спершу пояснює, чому вона обрала саме цю художницю, а потім починає розповідати факти з їхнього життя, але не просто «було так і так», а наче нанизувати кожен із них, припасовуючи, і вкінці тісно затягуючи вузол.

Діана Клочко пояснює, що це не просто рандомний список імен, кожна з жінок — якось пов'язана з іншою, або надихалися роботами, або продовжували їхню працю, або навчалися у них, ба навіть були взаємозалежні й нероздільні…

А ще хочу відмітити, що тут є кольорові вставки, які дуже допомагають у розумінні описів робіт мисткинь! До речі, деякі з цих репродукцій автопортретів публікуються вперше, або їх дуже важко знайти у вільному доступі, тому книжка цінна ще й у цьому! Зверніть увагу, якщо тема цікавить ☺️.

[xeladil · Rating 5 out of 5]

Замовляла цю книгу не маючи якихось певних очікувань, керуючись лише моєю повагою і зацікавленістю до роботи пані Діани, як мистецтвознавиці. І була дуже рада, що книга написана саме так: як роздуми і рефлексія авторки на певні теми, повʼязані з осмисленням як власного образу і зовнішності, так і, власне кажучи, 13 українок-мисткинь. Про деяких із них я чула, інші стали для мене відкриттям, але мені сподобалась саме відсутність формату біографії та класичного списку робот: це можна і самостійно погуглити, якщо стане цікаво дізнатись більше.

[Галина Степанюк · Rating 4 out of 5]

Есеї як завжди в пані Діани чудово написані. Дуже потрібна книжка. Розумію, що матеріалу по кожній героїі багато. Але враження, що то грунтовні, але начерки до портретів. Дуже стислі, як на мене. Есей " Сивина як маніфест. Тетяна Яблонська, Марґіт (Марія) Сельська (Райх), Генріетта (Гера) Левицька" видався зовсім недоречним. Сподіваюсь, що авторка захоче розширити кожен есей до нового видання.

[Та, що не полетіла у Ирій · Rating 2 out of 5]

Складно описати книгу, у ній багато чудових фото робіт, є цікаві думки, але відчувається вона не збалансованою.