What do you think?
Rate this book
Воццек. Острів КРК. АМтм
До збірки увійшли найвідоміші прозові твори автора — «Воццек» та «Острів КРК», а також роман у новелах «АМтм», мозаїчна будова якого, безумовно, потішить любителів складно структурованого письма. Химерна проза Іздрика адресована передовсім досвідченим, інтертекстуально компетентним читачам, але її неприборкана мовна стихія здатна захопити й неофітів.
464 pages, Hardcover
Published December 1, 2023
5 people are currently reading
66 people want to read
About the author
Yuri Izdryk
43 books64 followersУкраїнський прозаїк, поет, культуролог, автор концептуального журнального проекту «Четвер». Живе і працює у Калуші.
Перші твори письменника з'явилися друком у самвидавних випусках журналів «Четвер» та «Відрижка» (Польща). В останньому надруковані перші вірші. У «Четверзі» були опубліковані цикл оповідань «Остання війна» та поетичний цикл «Десять віршів про Батьківщину». Після появи перших творів дехто з критиків вважав, що «Іздрик — це фікція, псевдонім Андруховича». Це й не дивно, адже у деяких творах Іздрика, Андруховича, а також Прохаська перегукуються певні сюжети, герої та навіть фрази, що й об'єднує та вирізняє творців «станіславського феномену» своєю оригінальністю. З часом Юрко Іздрик заявив себе як неординарний митець і ні про який плагіат вже мова не йшла.
Після літературного дебюту митець ненадовго перериває письменницьку творчість. Окрім редакції «Четверга», Іздрик починає активно займатися малярством (1990—1994). Про це свідчить участь у численних художніх виставках: «Провінційний додаток № 2» (1991), «Пасаж-1» (1992), «s-об'єкт» (1993), бієнале «Імпреза» (1993), «Дні сучасного мистецтва у Львові» (1994), «Повернення в Калуш» (1994) та ін. Поміж цим займається художнім оформленням книжок (збірка Ю.Андруховича «Екзотичні птахи і рослини») і журналів. Проводить персональні виставки — «Kchenkitsch» (1990, Ів.-Франківськ), «Колекція» (1993, Ів.-Франківськ, Львів, Чернігів), «Іздрик: живопис, графіка, трансильванія». Власне, ті чотири роки новонавернений художник заробляє на життя своїми малюнками: роботи користувалися популярністю й зараз знаходяться в приватних колекціях та галереях України, Польщі, Німеччини, Австрії, Іспанії, США, Таїланду. Втім, Ю.Іздрик поступово повертається до письменницької діяльності. Деякий час захоплюється театром, пише інсценівки «Цвіркун на запічку» (за Діккенсом), «Над прірвою у житі» (за Селінджером), за якими Чернігівський обласний молодіжний театр на початку 90-их років створив вистави, а також на сцені цього ж театру Юрко Іздрик був співавтором, ініціатором та виконавцем у проекті «Адаптація».
У 1994 році митець остаточно повертається до літературної творчості та діяльності. Автор «вийшов з підпілля», й у журналі «Сучасність» з'явилася перша «легітимна» публікація повісті «Острів Крк» (1994). Критика позитивно оцінила цей твір, і згодом він з'явився у польському перекладі на шпальтах журналу «Literatura na świecie» та окремою книгою у 1998 р. під назвою «Острів Крк та інші історії».
У перервах між написанням книг Ю.Іздрик співпрацює з газетою «День», продовжує редагувати «Четвер», займається музикою (проводить фортепіанний концерт № 1 («Імпреза-93»)[1], фортепіанний концерт № 2 (персональна виставка в Івано-Франківському художньому музеї), створює музичні цикли на вірші Анни Кирпан та Юрія Андруховича.
Справжнім злетом у літературній творчості Юрка Іздрика став роман «Воццек» (1998), у якому автор по-справжньому розкрив своє обдарування.
У 2000 році світ побачив наступний роман «Подвійний Леон». Окрім роботи над виданнями, Іздрик продовжував працювати над редакцією «Четверга». У 2004 р. з'являється принципово новий роман у новелах «АМтм». У 2008 р. з'явився останній 30-ий номер журналу «Четвер», видавництво якого поки що призупинено. У 2009 р. видається збірка есеїв та шкіців «Флешка 2GB» та «ТАКЕ», за яку автор отримав нагороду «Книга року Бі-Бі-Сі 2009». У 2011 р. письменник представив книгу «Underwor(l)d» («Підземелля»)- поезії, есе та колажі. 2013 у Львові друком вийшла поетична збірка «Іздрик. Ю», тексти якої публікувалися раніше у блозі автора «Мертвий щоденник».
Перші твори письменника з'явилися друком у самвидавних випусках журналів «Четвер» та «Відрижка» (Польща). В останньому надруковані перші вірші. У «Четверзі» були опубліковані цикл оповідань «Остання війна» та поетичний цикл «Десять віршів про Батьківщину». Після появи перших творів дехто з критиків вважав, що «Іздрик — це фікція, псевдонім Андруховича». Це й не дивно, адже у деяких творах Іздрика, Андруховича, а також Прохаська перегукуються певні сюжети, герої та навіть фрази, що й об'єднує та вирізняє творців «станіславського феномену» своєю оригінальністю. З часом Юрко Іздрик заявив себе як неординарний митець і ні про який плагіат вже мова не йшла.
Після літературного дебюту митець ненадовго перериває письменницьку творчість. Окрім редакції «Четверга», Іздрик починає активно займатися малярством (1990—1994). Про це свідчить участь у численних художніх виставках: «Провінційний додаток № 2» (1991), «Пасаж-1» (1992), «s-об'єкт» (1993), бієнале «Імпреза» (1993), «Дні сучасного мистецтва у Львові» (1994), «Повернення в Калуш» (1994) та ін. Поміж цим займається художнім оформленням книжок (збірка Ю.Андруховича «Екзотичні птахи і рослини») і журналів. Проводить персональні виставки — «Kchenkitsch» (1990, Ів.-Франківськ), «Колекція» (1993, Ів.-Франківськ, Львів, Чернігів), «Іздрик: живопис, графіка, трансильванія». Власне, ті чотири роки новонавернений художник заробляє на життя своїми малюнками: роботи користувалися популярністю й зараз знаходяться в приватних колекціях та галереях України, Польщі, Німеччини, Австрії, Іспанії, США, Таїланду. Втім, Ю.Іздрик поступово повертається до письменницької діяльності. Деякий час захоплюється театром, пише інсценівки «Цвіркун на запічку» (за Діккенсом), «Над прірвою у житі» (за Селінджером), за якими Чернігівський обласний молодіжний театр на початку 90-их років створив вистави, а також на сцені цього ж театру Юрко Іздрик був співавтором, ініціатором та виконавцем у проекті «Адаптація».
У 1994 році митець остаточно повертається до літературної творчості та діяльності. Автор «вийшов з підпілля», й у журналі «Сучасність» з'явилася перша «легітимна» публікація повісті «Острів Крк» (1994). Критика позитивно оцінила цей твір, і згодом він з'явився у польському перекладі на шпальтах журналу «Literatura na świecie» та окремою книгою у 1998 р. під назвою «Острів Крк та інші історії».
У перервах між написанням книг Ю.Іздрик співпрацює з газетою «День», продовжує редагувати «Четвер», займається музикою (проводить фортепіанний концерт № 1 («Імпреза-93»)[1], фортепіанний концерт № 2 (персональна виставка в Івано-Франківському художньому музеї), створює музичні цикли на вірші Анни Кирпан та Юрія Андруховича.
Справжнім злетом у літературній творчості Юрка Іздрика став роман «Воццек» (1998), у якому автор по-справжньому розкрив своє обдарування.
У 2000 році світ побачив наступний роман «Подвійний Леон». Окрім роботи над виданнями, Іздрик продовжував працювати над редакцією «Четверга». У 2004 р. з'являється принципово новий роман у новелах «АМтм». У 2008 р. з'явився останній 30-ий номер журналу «Четвер», видавництво якого поки що призупинено. У 2009 р. видається збірка есеїв та шкіців «Флешка 2GB» та «ТАКЕ», за яку автор отримав нагороду «Книга року Бі-Бі-Сі 2009». У 2011 р. письменник представив книгу «Underwor(l)d» («Підземелля»)- поезії, есе та колажі. 2013 у Львові друком вийшла поетична збірка «Іздрик. Ю», тексти якої публікувалися раніше у блозі автора «Мертвий щоденник».
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 5 of 5 reviews
April 27, 2025
Проводила години з алкогольним делірієм Іздрика, сидячи в туалеті під час шахедних атак на Одесу. досвід так собі))) не раджу) Хоча Воццек і Острів КРК досить непогані , а от крізь АМтм довелось продиратись. Але сміялась я місцями багато)
August 24, 2025
Після Воццека та Острова КРК, АМтм йшов дуже важко. Домучила останні 100 сторінок з великим занурюванням у власні думки і виринанням, яке збігалось з проблисками здорової свідомості головного героя, яких згодом просто не залишилось і ми опинились в повному деліріумі 12 дверей Окрю Іржона ака Іздрика. Інколи автор ходить по лезу з мізогінією і стьобом над фемінізмом. Лайк за інтертекстуальність та алюзії, дизлайк за безкінечне вживання слова fuck і всіх його похідних.
Погоджуюсь з іншими відгуками, що не найбільш вдала підбірка творів.
Погоджуюсь з іншими відгуками, що не найбільш вдала підбірка творів.
January 17, 2025
Воццек
Слова заради слів. Ок, якщо немає сюжету. Ок, якщо немає сенсу (не виключаю, що він десь є, але я його не бачу). Але ж хоч краса слів повинна бути. А її також тут немає. На жаль.
42 сторінка, а мені не захотілось виділити жодної фрази, жодного речення. Очі не за що не чіпляються.
Але помітила чого тут удосталь - сексу та натяків на нього. Здається текст був написано в 90-х, тоді зрозуміло звідки тут це - дорвалися, нарешті... Але щось я не пам'ятаю, що в високополичних американських романах 60-х було так багато брудного сексу... хоча здається у Буковські було... коли він там писав?
Тут є окремі "глави", деякі нормальні, а деякі доводилося перетерпіти. Сподобалася "Мудаки" - мерзенно-чудова.
А далі несподівано я почала смакувати. Після "Ночі" почався розділ "День", де дійсність чергувалася зі снами, і це нагадувало мої химерні сни і я почала трохи розуміти героя.
А потім була Любов. Звісно, нещасна. І чудове закінчення, яке багато що пояснює.
Острів КРК
Щось дивне. Знову нещасна любов?
Богемні тусовки, збочене вживання алкоголю і не тільки, якійсь незрозумілий двіж в нікуди.
Але закінчення знову сподобалося. Автор ніби сам розкритикував свою писанину.
Тут щось ніяких відсилок та алегорій я не помітила.
АМ
А тут оповідання, поділені на три розділи: Персони і персонажі, Апарати і механізми, Ритуали * Архетипи * Артефакти
Гвинтові сходи
Нічого не зрозуміло. Знову якась помісь сну та яві
Димедрол
Прикольне. Тут навіть я помітила відсилки на Шекспіра (ха-ха, ще б не помітила, коли герої заговорили віршами, а одного з персонажів звуть Розенкранцом). Правда, зв'язок між ними я не помітила, бо недостатньо начитана) Але ось що видала ШІ: Разом вони створюють своєрідний дует, що ілюструє одночасно банальність і глибину людського існування - і в цьому її висновку щось є.
Приватний переслідувач
Сподобався. І текст приємний, і навіть сюжет присутній.
Анатомія Марлен
Герой - Окрій Іржон - відомий письменник (альтер его автора?) отримує дивний лист-запрошення від пенсіонерки. І вирішує поїхати до неї. А далі три імовірні продовження історії.
Непогано)
Арктичні сни
І знову сни. Тепер схоже білого арктичного вовка.
Майже три сторінки незрозуміло чого, а потім автор виглядає з-за стіни та пише - А зараз замінимо ракурс, аби оповідь була зрозумілою. Але він обманув)) Нічого не зрозуміло було до самого кінця)
П'ятий поверх
Чудове закінчення першого розділу. В оповіді раптово виникали деталі попередніх оповідань, плюс гра з текстом. І сюжет який полегшує читання.
Другий розділ. Апарати і механізми.
Я помилилася, це не окремі оповідання. Вони всі між собою пов'язані, дивно, несподівано, але пов'язані.
Перші дві глави про психіатричну лікарню (Шпиталь-transporter та High technology) чудові. Наступна "Боро плюс" ще краще (мабуть, найулюбленіша для мене зі всієї книги). А далі повернувся "звичайний" Іздрик. "Надлишкові деталі" щось заплутане і дивне. "Павільйон" - ну таке... А ось "Партія" - це просто вибух мізків, я прямо фізично відчувала, як у мене в голові все плутається й стикається. В останній главі цієї частини все змішалося в купу і треба було згадувати який фрагмент з якої глави та частини.
Третій розділ спочатку виглядав як легший для сприйняття. Хоча окремі глави й розповідали, як здавалося, про щось взагалі не поєднане, але ближче до кінця розділу інформація почала закільцьовуватися. "Ідіоти" несподівано визирнули у "Поїзді втікачів", Загір з'являвся то тут, то там; герой з другого розділу зустрічається в третьому. Коротше, хаос ще той)
А найцікавіше, що після прочитання, хочеться знову гортати глави, щоб спробувати зібрати намистинки оповідання, що розкрилися по всьому тексту.
Загалом це був цікавий досвід. Книга плутала, дивувала, іноді дратувала, але бажання кинути не було.
Слова заради слів. Ок, якщо немає сюжету. Ок, якщо немає сенсу (не виключаю, що він десь є, але я його не бачу). Але ж хоч краса слів повинна бути. А її також тут немає. На жаль.
42 сторінка, а мені не захотілось виділити жодної фрази, жодного речення. Очі не за що не чіпляються.
Але помітила чого тут удосталь - сексу та натяків на нього. Здається текст був написано в 90-х, тоді зрозуміло звідки тут це - дорвалися, нарешті... Але щось я не пам'ятаю, що в високополичних американських романах 60-х було так багато брудного сексу... хоча здається у Буковські було... коли він там писав?
Тут є окремі "глави", деякі нормальні, а деякі доводилося перетерпіти. Сподобалася "Мудаки" - мерзенно-чудова.
А далі несподівано я почала смакувати. Після "Ночі" почався розділ "День", де дійсність чергувалася зі снами, і це нагадувало мої химерні сни і я почала трохи розуміти героя.
А потім була Любов. Звісно, нещасна. І чудове закінчення, яке багато що пояснює.
Острів КРК
Щось дивне. Знову нещасна любов?
Богемні тусовки, збочене вживання алкоголю і не тільки, якійсь незрозумілий двіж в нікуди.
Але закінчення знову сподобалося. Автор ніби сам розкритикував свою писанину.
Тут щось ніяких відсилок та алегорій я не помітила.
АМ
А тут оповідання, поділені на три розділи: Персони і персонажі, Апарати і механізми, Ритуали * Архетипи * Артефакти
Гвинтові сходи
Нічого не зрозуміло. Знову якась помісь сну та яві
Димедрол
Прикольне. Тут навіть я помітила відсилки на Шекспіра (ха-ха, ще б не помітила, коли герої заговорили віршами, а одного з персонажів звуть Розенкранцом). Правда, зв'язок між ними я не помітила, бо недостатньо начитана) Але ось що видала ШІ: Разом вони створюють своєрідний дует, що ілюструє одночасно банальність і глибину людського існування - і в цьому її висновку щось є.
Приватний переслідувач
Сподобався. І текст приємний, і навіть сюжет присутній.
Анатомія Марлен
Герой - Окрій Іржон - відомий письменник (альтер его автора?) отримує дивний лист-запрошення від пенсіонерки. І вирішує поїхати до неї. А далі три імовірні продовження історії.
Непогано)
Арктичні сни
І знову сни. Тепер схоже білого арктичного вовка.
Майже три сторінки незрозуміло чого, а потім автор виглядає з-за стіни та пише - А зараз замінимо ракурс, аби оповідь була зрозумілою. Але він обманув)) Нічого не зрозуміло було до самого кінця)
П'ятий поверх
Чудове закінчення першого розділу. В оповіді раптово виникали деталі попередніх оповідань, плюс гра з текстом. І сюжет який полегшує читання.
Другий розділ. Апарати і механізми.
Я помилилася, це не окремі оповідання. Вони всі між собою пов'язані, дивно, несподівано, але пов'язані.
Перші дві глави про психіатричну лікарню (Шпиталь-transporter та High technology) чудові. Наступна "Боро плюс" ще краще (мабуть, найулюбленіша для мене зі всієї книги). А далі повернувся "звичайний" Іздрик. "Надлишкові деталі" щось заплутане і дивне. "Павільйон" - ну таке... А ось "Партія" - це просто вибух мізків, я прямо фізично відчувала, як у мене в голові все плутається й стикається. В останній главі цієї частини все змішалося в купу і треба було згадувати який фрагмент з якої глави та частини.
Третій розділ спочатку виглядав як легший для сприйняття. Хоча окремі глави й розповідали, як здавалося, про щось взагалі не поєднане, але ближче до кінця розділу інформація почала закільцьовуватися. "Ідіоти" несподівано визирнули у "Поїзді втікачів", Загір з'являвся то тут, то там; герой з другого розділу зустрічається в третьому. Коротше, хаос ще той)
А найцікавіше, що після прочитання, хочеться знову гортати глави, щоб спробувати зібрати намистинки оповідання, що розкрилися по всьому тексту.
Загалом це був цікавий досвід. Книга плутала, дивувала, іноді дратувала, але бажання кинути не було.
March 28, 2025
Юрій Іздрик став для мене відкриттям, але, на жаль, не в позитивному сенсі. В цій збірці – перші його твори, які я прочитала, і цей досвід більше відштовхнув, ніж захопив. Відразу стало зрозуміло, що стиль Іздрика нестандартний: фрагментоване письмо, розрізнені абзаци, які важко зв’язати між собою, експерименти з мовами, довгі списки синонімів, слеші та постійні повторення. Все це могло б працювати як художній прийом, якби не відчуття, що текст вимагає від мене надзусиль для обробки інформації, але натомість мало що дає у відповідь.
Були моменти, які справді потішили. Наприклад, АМтм, історія з 3D-проекціями, невідомими матерiями, що забивають туалет і якими доводиться дихати. Це настільки абсурдно, що аж цікаво. Або сюжетна лінія Бора-автомобіля, закоханого у власницю, – вона мала свій особливий шарм. Із позитивного – усі ці фрагменти, які начебто існують окремо, почали несподівано перетинатися, виявляючи, що персонажі різних історій насправді є частиною спільного сюжету. У теорії це могло б вразити, але на практиці відчуття зв’язності так і не з’явилося.
Найбільше розчарування принесла сцена з порнографічним фільмом. Вона була настільки гидкою, що повністю зламала для мене читацький процес. Якщо до того моменту я ще могла отримувати певне задоволення від абсурду, то після цього розділу бажання продовжувати просто зникло. У підсумку, прочитавши ще десять сторінок, я вирішила не витрачати час і припинити читання, не дочитуючи сотню сторінок до кінця.
Ще одна особливість Іздрика – гра з назвами, які, здається, не мають пояснення. "АМтм" – що це означає? Невідомо. Як і "Острів КПК". Можливо, це просто чергова авторська загадка без відповіді. Я не маю амбіцій розгадувати її, адже вже переконалася, що сам текст не дає бажання шукати ключі.
Були моменти, які справді потішили. Наприклад, АМтм, історія з 3D-проекціями, невідомими матерiями, що забивають туалет і якими доводиться дихати. Це настільки абсурдно, що аж цікаво. Або сюжетна лінія Бора-автомобіля, закоханого у власницю, – вона мала свій особливий шарм. Із позитивного – усі ці фрагменти, які начебто існують окремо, почали несподівано перетинатися, виявляючи, що персонажі різних історій насправді є частиною спільного сюжету. У теорії це могло б вразити, але на практиці відчуття зв’язності так і не з’явилося.
Найбільше розчарування принесла сцена з порнографічним фільмом. Вона була настільки гидкою, що повністю зламала для мене читацький процес. Якщо до того моменту я ще могла отримувати певне задоволення від абсурду, то після цього розділу бажання продовжувати просто зникло. У підсумку, прочитавши ще десять сторінок, я вирішила не витрачати час і припинити читання, не дочитуючи сотню сторінок до кінця.
Ще одна особливість Іздрика – гра з назвами, які, здається, не мають пояснення. "АМтм" – що це означає? Невідомо. Як і "Острів КПК". Можливо, це просто чергова авторська загадка без відповіді. Я не маю амбіцій розгадувати її, адже вже переконалася, що сам текст не дає бажання шукати ключі.
December 30, 2024
«Воццек» — хороший постмодерністський текст. Непоганий сюжет, прекрасна мова Іздрика, невпинне загравання з читачем. І багато покликань, натяків і перегуків. Чудовий палімпсест!
Displaying 1 - 5 of 5 reviews