Сон короля

by Галина Матвєєва, Мітя Фєнєчкін (illustrator)

Головний герой роману Еммануїл мріє бути письменником, скільки себе пам’ятає. Він завзято шукає свою тему, свою музу, своє місце у світовій літературі, однак має цілу купу причин, що не сприяють творчому процесу. У той момент, коли Еммі вже майже не болить його нездійсненна мрія, він потрапляє до загадкової організації під назвою «Спілка забутих письменників», членами якої є невідомі літератори — нецікаві колись і забуті тепер. Еммануїлові пропонують вигідну співпрацю. Він погоджується і раптом розуміє, що тут не все так просто. Адже звідки у забутих письменників великі гроші? Хтось телефонує йому і мовчить. Якісь підозрілі молодики все частіше зустрічаються героєві на вулиці під час прогулянок.

Партія в шахи починається з ходу пішака. Яку ж роль відведено головному героєві? І чим завершиться ця гра у шахи в реальному житті Еммануїла?

336 pages, Hardcover

Published December 1, 2023

Reviews

[Nadia · Rating 5 out of 5]

Одна з найкращих книг за останній час

[Yuliia Kravchenko · Rating 4 out of 5]

Той випадок, коли взагалі нічого не очікувала від книги, а в результаті  отримала масу задоволення

Мушу зізнатись, я довго втягувалась, перші десятки сторінок йшли важко...

Але швидко затягнуло. Варто відмітити, авторський стиль тут викликає захоплення 👏 настільки бадьора розповідь, що абсолютно не занудьгуєш

*навіть, якщо врахувати той факт, що власне сама "Спілка забутих письменників", про яку йдеться в анотації,  з'являється в сюжеті десь приблизно на останній сотні сторінок*

Трохи важко мені давались деталі географії Харкова, але все інше дуже зайшло

Мелодрама життя одного невдахи вдало виплетена на тлі важливих історичних подій.

Написано незвично і цікаво.

Мушу зізнатись, попри все, моя емпатія зіграла зі мною злий жарт: місцями було дуже шкода Емми, от справді

[Igor Mogilnyak · Rating 4 out of 5]

4⭐️

Сюжетно тут про життєвий шлях такого собі Еммануїла, на тлі різних історичних подій і все. Читалось, але якогось захоплення не було.

[Ganna Uliura · Rating 4 out of 5]

Давній анекдот. Праведник постав перед Богом і питає, навіщо жив. Бог чемно пояснює: шістдесят років тому чолов’яга передав чистого носовичка випадковому попутнику в потягу, в якого почався нежить — ну от, для того і жив. Дотеп із глибоким змістом. Якась пересічна подія, банальна зустріч, позбавлена щирих почуттів репліка. Чи мало такого в нашому житті, що в очах творця становить самий зміст і сенс цього життя? Для Еми таким моментом була прохання Ганса помінятися одягом в готельному номері.

Дано: двоє, які радикально впливають на життя один одного — тоді, коли не роблять нічого екстраординарного. Потрібно довести: хто з цих двох претендує бути Творцем своєї долі — в мить, коли обоє не роблять геть нічого (а може бути навіть не існують).

Еманнуїл Прямков народився десь в кінці 1950-х. Народився в Харкові. Там все життя і прожив, ніжно люблячи те місто, яке йому відповідало суворо навзаєм (у «Сні короля» насправді дуже-дуже багато Харкова, він дуже різний і завжди повабний, навіть коли огидний – так можна писати тільки рідне місто, з яким відгули всі етапи любові-ненависті). Емма — обдарований і амбітний юнак. Він має стати відомим визнаним письменником. Все для себе вирішив ще в 3 класі і сів чекати натхнення на жорстких стільцях філфаку. Щоби потім все життя працювати коректором в провінційні газеті і в містечковому видавництві.
Еммі раз випав один шанс увійти в літературу. Ота історія з Гансом якраз. Німецький репортер приїхав нібито туристом до СРСР, але, по правді, він шукає жінку, з якою у його діда був роман під час війни. Вона служила в шпиталі, він був поранений військовополоненим, вона його відправила додому від гріха подалі, а сама зробила медичну кар’єру і доньку. Емма має помінятися з Гансом місцями, щоби той візитував жінку, за це Ганс розкаже Еммі свою родинну історію, той напише геніальне оповідання — і вуаля: зустрічай словесність нову зірку. Опублікують в журналі «Дружба народов» і запросять до Спілки письменників! От тільки один момент: на дворі 1991 рік, Союз сконав, «Дружбі» гаплик, і Еммі дорога відрита хіба у Спілку забутих письменників, куди Емму зрештою вербують у 2010-х. Тепер Емма — поки країна горить і кричить, переживаючи анексію Криму і початок війни, — мусить написати героїчну поему-в-прозі про Леніна. Емма погоджується на цю пропозицію.

Один шанс увійти історію. Один шанс в історію вступити.

(Кумедний момент. Творець був милосердний до Галини Матвєєвої, вочевидь, і вона ніколи не бувала на зібрання регіональних СП. Авторка в «Сні короля» щиро вигадала кафкіанське зібрання нікому не відомих графоманів, що обговорюють свої нікому не потрібні твори, але її щира вигадка, на жаль, існувала і досі існує в цілком реальних практиках).

Роман розпадається на два неавтономні сюжети. Нам будуть розказувати паралельно про життя двох чоловіків-однолітків, яких колись звів випадок. Ганс — успішний журналіст, модний письменник, закоханий в майстерну лікарку Катерину (і свою кузинку до того ж). Ці два імені — Ганс і Катерина — наче з дуже літературної байки про типового німця і типову українку, шаблоні ніякі імена, так воно зрештою і має бути. Емма — чоловік, батько, невдаха. Емма одружився з Женею, з ними живе Женіна сестра Паша, у Емми і Жені народилася Сашка. Імена в цій гілці оповіді — унісекс, повністю уніфіковані, ще ширше: імена, як і герої, позбавлені ознак, за якими ми відразу якось людину маркуємо і будуємо з нею комунікацію через ці маркери. Це теж зроблено спеціально, ці люди — нуль-пацієнти, а наголосом і на «нуль» і на «пацієнти».
Бо Матвєєва таки пише захопливу історію хвороби.
Адже може так бути, скоріше всього так і є, що в ту ніч в готелі Емма з Гансом не помінялися місцями, Емма злякався, а далі вигадує собі Ганса і його (не)довге життя і своє життя, що перетинається час від часу з Гансовим. Коротше, Ганса в цьому світі нема… Сказала би я впевнено, якби в останній сцені, де Емма і Ганс стоять разом на даху готелю «Харків» до них не звертається охоронець, акцентуючи, що їх там двоє.

Отже.
«Сон короля» можна читати як роман про паралельні історії двох чоловіків. Один реалізував свій потенціал, другий зрадив своєму призначенню.
Можна читати як роман про письменника, що замість писати книжки, снить все життя біографію іншої людини, але настільки вправно марить, що ця людина втілюється зрештою.
Можна читати як роман про глибоко травмованих жінок, який випала біда кохати от таких двох чоловіків-письменників, що успішного, що анонімного. То буде жахастик.
Все в «Сні короля» залежить від волі читача: як читач оцінить момент зустрічі Емми з Гансом. Чи виконав Емма свою роль в плані про носовичок в потягу? І в цьому все питання.

[Oleksandr Morozov · Rating 2 out of 5]

Анотація до книги добряче так підбріхує, але я розумію, що це маркетинг, такі часи. Продавати книгу про невпевненого чоловіка та сімейні мелодрами складніше.

Також не зміг зрозуміти, а що саме хотіла сказати авторка, відтак залишається легкий осад.

Але! Написано добре, мені подобалось і хотілося читати далі. Тому буде цікаво подивитись, що може вийди далі з-під пера, якщо буде цікавіша ідея.

[Masha Pogorielova · Rating 2 out of 5]

Не бачу сенсу дочитувати 🤷🏻‍♀️ якщо жодного сюжету чи ідеї чи сенсів в ходіннях персонажів на роботу і з роботи до середини книги так і не наклюнулось

[Софія Радіон · Rating 3 out of 5]

Я, або щось не зрозуміла, або я не знаю....

[Liudmyla Baran · Rating 2 out of 5]

Прочитавши анотацію, наївно подумала, що це буде якась загадкова заплутана історія з різними інтригами-змовами і насиченою довколалітературною естетикою, щось із вайбом, як у "Цілодобової книгарні містера Пенумбри".

Натомість - сімейно-побутова мелодрама на тлі доби. Красиво написана, але я вже встигла таких начитатись від інших українських авторів, тому мені було нецікаво. Дочитала до кінця, щоб знати, до чого це все, а кінцівка теж не принесла сатисфакції: конфлікти між героями не проговорені, проблеми не вирішені, ще й розмитий фінал.

Все ж, сподобався задум про головного героя як шахового короля, котрий спить, поки довкола нього розігрується партія (можливо, взято з "Аліси в Задзеркаллі").

"У момент читання людина відмежована від реального світу і співчуває герою. Хороша книжка — гарний адвокат. Вона пояснить читачеві мотиви героя, якщо треба, та виправдає його вчинки" - гарна цитата, і сміливим рішенням було поставити у центр історії безпорадного чоловіка, за якого все вирішують жінки і просувають по життю. Але співчувати йому таки не схотілося.

[Людмила Левицька · Rating 5 out of 5]

4,5⭐️ , мені трохи просіла середина, а також дещо дешевили сімейні мелодрами з чудесними перетинами героїв, але написано чудово, легко, мелодійно, та і сюжет затягнув, особливо наприкінці.

[Tamara · Rating 4 out of 5]

3,5/5

Смішно, звичайно, що «Спілка забутих письменників» з опису вперше згадується на 205 сторінці з 333, а роль у сюжеті починає грати з 241-ї. Насправді роман — розповідь про життя жалюгідного невдахи з 1978 до 2014 року, в яку вплітаються історії інших персонажів. Але написано легко, бадьоро, а ще я люблю твори, в яких історичні події побіжно згадуються на тлі життя пересічних людей (хоча в цьому випадку вони таки наздоганяють і "б'ють по носу" героя, який весь час стояв осторонь). Останні розділи з, власне, «Спілкою» трохи нагадали «Вперед, за скарбами гетьмана!», а ще, мабуть, Ірванця.

[Leokadiia Shuhurova]

DNF 26%

[Farida Mestek · Rating 3 out of 5]

Відгук для блогу "Книжкові дискусії двох авторок":

ГАННА: Скажу відразу, що мені важко визначитися чи сподобалась мені ця книга. Принаймні, поки я її читала, то декілька разів змінювала свою думку щодо неї. Її стиль одразу нагадав мені “Порох з драконових кісток” та “Дитя песиголовців” пана Арєнєва. Пам’ятаю, як мені довелося помучитися з отими двома книжками, хоча вони мені і сподобались. У “Сні короля” мене чекало приблизно теж саме: купа яких-то недомовок або натяків на речі, які читачі буцімто мають знати. Та ще безліч різноманітних подробиць, які ніяк не хотіли вміщуватися у мене в голові – і час від часу викликали відчуття, що мені за деревами і лісу не видно. Звісно, такий стиль створює атмосферу таємничості та напруги, але мені не вистачало голосу самої авторки. Якось рідко я відчувала яким було її власне ставлення до того, що відбувалося. Вона наче відгороджувалася від нас отими нескінченними деталями, очікуючи, що ми самі зробимо потрібні висновки.


ФАРІДА: Погоджуся, що цей роман дійсно визиває купу різних емоцій. На жаль, жодна з них не є позитивною. Почнемо з того, що анотація до книги жодним чином не співпадає з її змістом чи стилем, тож виникає питання: як так сталося? Я купувала зовсім іншу книгу і, якби знала про що насправді буде ця книга, то ніколи б її не купила, бо це абсолютно не мій жанр – not my cup of tea, thank you very much. Видавництво Старого Лева в черговий раз неприємно здивувало. Навряд чи вони не помітили, що ця анотація зовсім до іншої книги, а отже прекрасно розуміли, що роблять. У мене залишилося неприємне відчуття того, що мене просто ошукали. В англійській мові є такий термін як “bait and switch”. Дослівно це перекладається як “наживка та заміна”: тобто вам підсовують щось одне, щось в чому ви безперечно зацікавлені, і впевнившись в тому, що спіймали вас на гачок, швиденько змінюють (чи то підмінюють) це на щось зовсім інше. Так і з цією книгою. Її назва теж залишає багато запитань, бо я так і не зрозуміла чому вона так називається.


ГАННА: До речі, дочитавши книгу і глянувши ще раз на обкладинку, я теж раптом зрозуміла, що ніяк не змогла б пояснити, чому книга називається “Сон короля”. Я навіть збиралася почати з цього моє рев’ю. Але потім, шукаючи одне місце у книзі, яке мені заманулося перечитати, я раптом натрапила на сон короля. На початку розділу “Не казка” головному герою Еммануїлові дійсно наснилося, що він іде вулицею на чолі колони придворних, відчуваючи себе страшенно незграбним. Він намагається зберегти державну поставу та гордий погляд, але це важко, бо його пронизує холодний вітер і краплі дощу б’ють по обличчю. Аж раптом якийсь хлопчина вискакує і верещить не своїм голосом: “А король голий!” Еммануїл прокидається, і дійсно на вулиці йде дощ, та ще десь у кутку стелі почала просочуватись вода, стікаючи тонкою цівкою по стіні.


ФАРІДА: На мою думку, це радше сон про короля, а не сон короля – якщо тільки ви не вважаєте Еммануїла королем. Я – ні, тому для мене цей епізод не пояснює назву.


ГАННА: Гадаю, цей сон і пробудження краще за все розкриває характер головного героя. З дитинства він мріяв, що стане письменником такого рівня, як Лев Толстой. А вистачило його тільки на одне оповідання, хоча й таке, що здобуло першу премію на якомусь там конкурсі. Ну не вийшло з нього письменника і не вийшло — це ж ще не кінець світу. Але навіщо було завжди чіплятися за руку якоїсь жінки, чекаючи від неї вказівок чи порад? Більш за все отой Еммануїл, або Емма, як його авторка звичайно називала, нагадував мені Іллю Обломова з славнозвісного роману Івана Гончарова. Емма, звісно, усе життя працював, бо ж не мав маєтку та слуг і не міг, як Обломов, цілими днями відлежуватись на дивані. Але він точнісінько так само переповзав наче слимак із одного дня у другий. І все ж у Обломова були люди, які його щиро любили, а у бідолашного Емми чомусь ні. Дочка йому не дзвонила, а жінка, здається, ніколи не любила. Казала про нього: “Де поставиш, там і стоїть”. А він же заради них роботу в університеті кинув і дома працював, та ще на кухні крутився, поки жінка кар’єру робила.


ФАРІДА: Маю з вами не погодитися й тут, бо я зовсім не вважаю, що він пішов з університету заради них – в першу чергу він це зробив заради себе. Я впевнена, що його рішення не було обумовлено щирим бажанням допомогти дружині робити кар’єру, бо він не був людиною здатною на самопожертву. Гадаю, він вважав, що таким чином в нього буде ідеальне виправдання на той випадок, коли його питатимуть чому він нічого не досяг в своєму житті. Я думаю що до того часу він вже зрозумів, що його кар’єра в університеті стоїть на одному місці і що, на відміну від дружини, він немає жодних перспектив. Можливо йому навіть здавалося, що сидіти вдома з дитиною буде як то кажуть англійською мовою “a walk in the park”. До того ж, мені здається, що він дуже болісно сприйняв той факт, що втратив будь яку привабливість в очах студенток та колег жіночої статі. Його більше ніхто не помічав і тому він обрав шлях “stay-at-home husband”, сподіваючись, що таким чином стане незамінним для дружини та дитини. Ну і звісно, він все ще плекав надію стати великим письменником. Хоча як можна стати письменником, коли ти нічого не пишеш, мені не зовсім зрозуміло. Може він гадав, що книги будуть писатися самі собою, в той час як він мріятиме про славу?


ГАННА: Нащо вже я непродуктивна авторка, але у моїй невеличкій купці оповідань я зазвичай розповідаю про свої маленькі пригоди, які трапились, коли я кудись мандрувала. До того ж я усе життя щось писала: чи щоденника, чи довгі листи до друзів. Друзі ж мені і підказали, що я могла б оповідання писати. А ось нещасний Емма частіше за все зоставався дома, коли жінка з дочкою їздили до моря на відпочинок. Та він навіть коментар у соцмережі боявся написати. Це вже патологія якась! Якщо ти так не любиш писати, то чому мрієш про долю письменника? Недарма ж Емма так заздрив симпатичному німецькому письменнику та авантюристу Гансу. Ото вже дійсно була безстрашна натура. Його авторка мабуть створила, щоб показати яким має бути справжній письменник. Такого і жінка буде любити усе своє життя. Принаймні, авторка безперечно так вважає.


Хоча, якщо чесно, мене доля такої жінки ніколи не приваблювала. Бо ж скільки ото прийшлося б чекати, ночей не спати та все думати чи повернеться він живим з чергової небезпечної мандрівки? А от бідолашний Емма, на відміну від Ганса, все сидів і сидів на одному місці наче “тарган у запічку”. Знаєте, коли я вже дочитувала книгу, у мене раптом виникло дивне відчуття, що можливо я усе неправильно зрозуміла. А що як насправді не було ніякого суспільства забутих письменників, і ніякого переслідування теж не було? Можливо усе це Еммі тільки ввижалося, бо бідолаха нарешті з’їхав з глузду через оте нудне безпросвітне життя та нереалізовані амбіції? Що не кажіть, а нам з вами ще не траплялося такої нестандартної та збиваючої з пантелику книги. А у вас були якісь несподівані ідеї чи відкриття, поки ви читали цю книгу?


ФАРІДА: Мене збив з пантелику останній розділ, бо, коли я почала його читати, в мене з’явилося відчуття, що авторка вирішила раптово змінити жанр твору та додати якогось безглуздого екшена. Тому, якби не цей останній розділ, моє враження про книгу було б мабуть трохи кращим. Зазначу, що в авторки цікавий та доволі нестандартний стиль подання матеріалу. Книга читалася легко, і хоча я не можу сказати, що вона мене захопила, але мені було вельми цікаво спостерігати за життям недолугого та безталанного головного персонажа. Інколи мені спадало на думку, що за ідеєю цей роман нагадує “Перетворення” Франца Кафки і порівняння Еммануїла із тарганом у запічку дійсно дуже влучне.


Щодо Ганса, то тільки скажу, що все, що з ним пов’язано було настільки “мильно” та неправдоподібно, що я ��о самого кінця книги сподівалася, що ми дізнаємося, що це був персонаж, якого вигадав Емма і про якого врешті-решт написав книгу. Взагалі, маю визнати, що це напевно найкраще з усього того, що ми читали у Видавництві Старого Лева. Хоча, можливо, річ у тому, що до цього часу ми переважно вибирали твори з їхньої серії фентезі, а ця книга належить до соціально-побутової драми чи щось таке. І все ж таки, я радше б прочитала книгу, анотація до якої мене спокусила. Мені навіть цікаво скільки ненадрукованих та невизнаних авторів нашої країни потрапили до цієї пастки так само як і я…

[Naya · Rating 4 out of 5]

Як же була не права моя вчителька укрліту - не тільки наша класична література тужлива і депресивна, сучукрліт так само тужливий і депресивний. Хоча може вона і сучасну літературу і не читала (але це не точно).
От хороший приклад, здається все ок, але не має персонажа на якого можна переживати, вони всі депресивні, але кожен по своєму. Хтось - інертний по життю, і пливе за течією, і навіть не цікавиться життям своєї країни, хтось ніяк не може вирішити своє любовне життя, а хтось постійно невдоволений чоловіком, і денно, і нощно його шпиняє.
Але написано так, що від книжки відірватись складно, і за кожною сторінкою ти думаєш - що далі?

[Надія Даньків · Rating 5 out of 5]

Нічого не очікуючи від книги вона мене приємно здивувала.

[Anastasiia Fedorenko · Rating 3 out of 5]

Це така дивна книжка, що я ніяк не можу сформувати остаточне враження.
Анотація і назва більшою мірою ніяк не пов'язані з самою історією.
Оповідь трохи хаотична і ніби тільки вловив, куди все йде, як воно перестає туди йти і починає описувати щось зовсім інше. Не вистачає якоїсь адекватної нитки розповіді. Розуміння, до чого це все, мінялося багато разів і вкінці так і не звелося до логічного завршення.

По персонажах.
Історія Еммануїла впринципі цікава: перспективний хлопець, який саме на порозі успіху, проте за крок до нього починає своє поступове і повільне падіння в невдаху, якого ніхто не любить і не поважає.
Колізії сімейного життя і набір різних розчарувань - це те, що буде знайомим більшості дорослих людей, а тому ця арка була найбільш цікавою, а ставлення до Емми варіювалося від жалю до огиди.

Але авторка вводить в історію персонажа Ганса і впродовж всієї книжки не зрозуміло: він інший головний персонаж чи тільки образ для відтінення Емми, його ментальний допельгангер, який прожив інше краще життя, якого хотів Емма?
Не зрозуміло, навіщо стільки подробиць про історії життя Ганса, Каті і їхніх сімей. Як на фонових персонажів їм віддається забагато часу. Як на головних - навпаки замало.

Так само авторка грішить великою кількістю опису непотрібних персонажів: історії коханок, сусідів, родичів і друзів Емми і Ганса, які здебільшого ніяк не рухали сюжет, але займали забагато книжкового часу.

Обіцяна лінія про загадкову організацію з'являється аж наприкінці і здається абсолютно недоречною і висмоктаною з пальця. А перехід до муток з сепаратистами, які показані злими геніями, які крутять людьми як хочуть, виглядає як суцільний фарс. Навіщо була ця лінія? Якби вона була основною, то мала б початися набагато раніше і розкритися краще, а не формально і притягнуто за вуха, як тут.

Коротше в книзі більше питань, аніж відповідей. Написано непогано, але в одну спільну канву геть не лягає. Багато різних історій, які чомусь вирішили штучно поєднати.
Якби це були окремі тексти: про Емму, про Ганса, про Спілку, - було б краще. Але маємо, що маємо

[Oleksii Rafalovych · Rating 2 out of 5]

«Павучок на лонжі у світлі сонячного прожектора здавався золотим. Нічого особливого він не робив, аплодувати не було за що».

Мені не сподобалось, або я нічого не зрозумів.

Не зрозумів, чому анотація не відповідає реальному змісту роману, до чого тут шахи, чому роман називається «Сон короля», що означають всі назви розділів, навіщо стільки зайвих подробиць і деякі персонажі, тощо.

😶 Якщо коротко, то перші 200 сторінок — це сімейна мелодрама чувака, який написав одне оповідання, і то пересказавши чужу історію, і страждає від того, що він не письменник. Дружина працює, а він перетворюється на няньку для доньки, яка йому не дуже цікава і всю книгу мерзенно звинувачує весь світ у своїх невдачах.

На 205 сторінці вперше згадується ота «Спілка забутих письменників» і решту 130 сторінок ми спостерігаємо вже геть інший сюжет....

Повний відгук тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...

[Sashulya_Scherban · Rating 3 out of 5]

3,5 із 5

Трохи збила анотація. Очікування, не відповіли дійсності. Бо очікуєш побачити події пов'язані зі «Спілкою забутих письменників» раніше ніж як нам подається у книзі, а це - перша згадка (десь 204-205 стр.) і основні події аж з 241 стр. при тому що у книзі всього 333 стр. Бо коли ти береш книгу в очікуванні подій пов'язаних з загадковою організацією, а отримуєш на 200 стр. біографію головного героя трохи розчаровуєшся. Адже коли закручуються події з цією співпрацею, завершення та пояснення подається на останніх 30 стр., хотілося б трохи побільше дізнатися, що саме у цей період відчуває/робить герой. Сама книга написана класно, стиль авторки дуже легкий, не навантажений непотрібними описами, читається швидко.

[Iren Poichenko · Rating 5 out of 5]

Роман дуже легкий для сприйняття, захоплює з перших сторінок. Мене, як харків'янку, потішило відчуття майже реальної присутності в місті, від якого я зараз далеко.

Еммануїл в кінці вже так дратував , що хотілося його вбити...😂 а головним героєм для мене став Ганс, і основним сюжетом їх із Катериною історія. Несподівано. Еммануїл сам все зіпсував, включно із моїм ставленням до нього.

"Сон короля" вартий уваги читачів. Читайте!

[Roksolana · Rating 2 out of 5]

Напісано дуже гарно, але початок книги був цікавіше, ніж розвиток сюжету і персонажі. Це скоріше спостереження за персонажами на тлі історичних подій, ніж детективна історія. Все, що стосувалось спілки забутих письменників, мені здалося абсурдним.

[zobazovski · Rating 4 out of 5]

Мені сподобалась книга. Залишу на полиці, як зріз епохи поруч із Зеленою Маргаритою. Гарна мова, структура тексту - хороша цікава книга. Зірочку зняла лише за те, що на тлі попередніх коментарів, у мене не виникає бажання її перечитати.

[Evgeniya · Rating 3 out of 5]

Книга справила не однозначне на мене враження. Читається досить легко і швидко. Але є багато але. Є запитання на які я не знайшла відповіді.

[Veta Vozniak · Rating 4 out of 5]

Історія про письменника-невдаху, кар'єру якого влучно описує цитата:
"- Не друкували?
- Не писав."
Історія сподобалась, читалась легко 4,5/5.

[Kateryna Rudenko · Rating 3 out of 5]

В романі описуються останні роки існування СРСР та часи незалежної України.

Є два герої з різних країн, виховані в абсолютно різних сім'ях та традиціях, з різними цінностями та можливостями, але з однаковою мрією. І харківський студент Еммануїл, і Ганс з Німеччини хочуть стати відомими письменниками. Тільки шлях до мрії у кожного свій.

Емма живе в очікуванні того ідеального моменту, коли до нього прийде натхнення і він зможе сісти за рукопис. В своєму таланту хлопець навіть не сумнівається і впевнений, що зможе легко написати оповідання, роман чи повість. Просто саме зараз є більш термінові справи, а зайнятись письменництвом він завжди встигне. І ось ця самовпевненість та відкладання на завтра й заважають Еммануїлу. Так складається, що за студентства Ганс приїздить до Харкова і Емма стає його гідом-перекладачем. Тож коли до рук Еммануїла потрапляє черговий бестселер авторства Ганса Фріша, він скаженіє і виходить з себе, звинувачуючи всіх навколо в провалі своєї кар'єри. Всіх, окрім себе.

Роман читається легко, на одному диханні. І в той же час, я багато думала про шлях головних героїв до мрії, про їх вчинки, втрачені можливості, ошукані надії, довірливість і м'якість одного, та наполегливість і силу другого.