Це силянка коротких історій про гуцулку Федиху і її онучку Улянку, які разом пораються по господарству, смакують апетитними гуцульськими стравами, пишуть писанки, задобрюють русалок, ворожать на Андрія і розмірковують про життя і смерть, війну, справжнє кохання, бережне ставлення до природи. А ще це скриня з неймовірними гуцульськими казками про велетнів і їхніх дружин, Повітрулине кохання, зневажену Квітунку, страшних песиголовців і багатьох-багатьох інших дивовижних істот. Наприкінці ви знайдете рецепти смачнючих страв від баби Федихи і її онучки Улянки й поради щодо того, як поводитися, зустрівши лісовика, щезника, вовкулаку, москаля…
Ця книжка допоможе вам повернутися в дитинство, згадати щасливі, затишні, смішні, а подекуди і щемкі його миті, відтворити в пам’яті образи найдорожчих людей, яких більше немає поруч, але які назавжди залишаться у вашому серці.
То не є книжка не про Уляну і її бабу Марію, а про мене і маю бабку Стефу. От ніби мені 7 років, я біжу в нових мештах по калябані, а мені у слід: «Аби тебе світ не видів. Вертайси, бо беру курмей». Нє, моя Стефа була май лагідніша, і прикрого рідко мені казала, бо страшне любила мене «синьооку птасю». А я любила її
Така невелика за об'ємом і така значна за враженнями книга. І хоча місцями мені читати було важко і ледь не через слово потрібно було уточнювати-перекладати, це жодним чином не погіршило вражень. Навпаки - ще більше наблизило до світу пані Марії та її онуки Уляни, разом з якими на сторінках книги прожила рік в селі Буковець, Івано-Франківської області. Книги про такий водночас суровий, але й прекрасний край полонин, кучер, де люди живуть у світі дерев, де мов із тайстри дістають оповідки про велетнів і повітруль, щезника і мавок, де нагодують моцним салатом із цибулі та помідорами з цукром і не забудуть з гумором поринути в спогадами. Та в першу чергу, ця книга - це данина пам'яті та любові онуки до своєї баби Федихи: "...І хапаюси за ці трепетні миті-спогади, я їх колекціоную, наче гудзики, чи, як каже баба, гомби. І цей листопад, який дивиться на зиму, не такий уже й мерзенний. І нутро знову розростається квітами від серця. І святі олені дивляться в наші усміхнені вікна. І Федиха мене вже ніжно гладить по руці. Хапаюси, бабко! Хапаюси ... Любов сильніша смерті."
Чудова, справжня, легка, щира. Ніби знову поринула у дитинство й зустріла свою бабу. Теж мала свою «Федиху», лиш моя була Рузунею і дуже не любила дощ, бо тоді нічого не мош було робити… Окремі слова здавалися зовсім незрозумілими і тоді доводилося читати їх уголос, щоб віднайти десь у закамарках памʼяті. Дякую за мудру Маріку і її второпну внуку, що записала це усе.
"Баба Федиха" - справжня силянка, де намистини - то гуцульські легенди, історії, звичаї, говірка та власне самі гуцули, а нитка, на яку це все нанизане - це неймовірна жінка - баба Федиха. Спогади про її мудрість, силу, витримку та безмежну любов до життя, природи, Карпат і людей, а, передусім, до іі малої непосидючої онуки - це написано так красиво, що часоп просто бракне повітря, це так співзвучно зі споминами про наших найближчих і найдорожчих, яких фізично вже з нами немає, але присутність яких ми відчуваємо постійно, бо ми носимо в душі ті квіти, які вони посадили. Це така тепла і красива книга, яку хочеться тримати завше біля серця... А ще в ній стільки світлого гумору!
Ця книга затишна, тепла, ностальгічна, однак аж ніяк не легка для читання. Ви проведете рік у гуцульській хаті неймовірної Баби Федихи з нею та її онукою Улянкою. Вони покажуть вам свій побут, традиції, розкажуть гуцульських казок та легенд. Але все це вони зроблять місцевою говіркою, в якій є безліч специфічних, суто локальних слів, незнайомих для читачів з інших регіонів. Тому, беручись за цю книгу, будьте готові до того, що вам знадобиться на неї стільки ж часу, скільки на деякі товстунці по 500+ сторінок. Але цей досвід того безумовно вартує.
Чарівна і зворушлива книжка. Дуже незвична мова, заради якої я спочатку і почала читати цей твір. Єдине, що неприємно різануло очі, - це використання слова "жиди". Розумію, що, мабуть, його справді використовували у побуті, проте це все одно викликало у мене свого роду відторгнення.
На жаль, змогла дочитати лише половину. Такі книги безумовно потрібні, бо це збереження фольклору, але особисто мені було важко читати через невідомі слова (хоч я і з заходу України). Казки дійсно затишні і передають атмосферу, але читалось як іноземною мовою.
Читала і згадувала своє дитинство в селі і свою бабу Зоньку. Багато цікавого про гуцулів і їх побут. Загалом книжка дуже нерівно написана, мені бракувало плавності і цілісності.
Вперше в житті повелась на обкладинку...і пожалкувала :)
Атмосфера дитячих спогадів з карпатського села, переказана діалектом і читається навіть складніше за «Тіні Забутих Предків». Читання відчуваються, як поїздка по старій бруківці, через те що це окремі маленькі розповіді і ти просто не встигаєш втягнутись.
Якщо ж ви в пошуках оповідок про українських міфічних істот - то ліпше шукайте їх в серії «Чарівні істоти українського міфу» ;)
Ця книга - книга спогадів однієї людини і вона важлива перш за все для неї. Читач, в цьому випадку, ніби гість на чужому застіллі, який не розуміє про що мова і погортує сімейний фотоальбом.
"Рай на землі є завдяки паляничкам і варенню з ружі"