What do you think?
Rate this book


336 pages, Hardcover
First published January 1, 1905
А втім, навіть тоді, коли я маю силу до найпильнішої праці, мене не може зовсім покинути проклята, влізлива думка про те, що життя моє, яке тече далеко од політики і суспільного руху, завсіди неодмінно мусить бути й активно шкідливим для громадянства. Громадянство страждає й стогне під ярмом деспотизму. Тому-то кожний учений або поет, що знаходить у собі силу щиро працювати при нашому деспотичному ладі, а не йде протестувати й боротися проти того ладу, він своєю совісною працею просто освячує деспотизм та й скріпляє його. Бо хоч такий учений або поет сам мовчить і тихо собі працює оддалік од світу, так його ж мовчазна праця голосно ніби кричить перед цілим світом: «Сучасний лад зовсім не поганий! Адже, дивіться, і наука, і поезія, і культурна праця он як гарно розвиваються і
процвітають при сучасному ладі!» Праця пасивних учених, поетів, художників — дуже велика підпора деспотизмові проти тих, хто бореться за волю…
Стрільці пішли були в гори на полювання, заблудилися, страшенно зморилися, горло їм пересохло, а ніде — ані течійки, ані жодної води... Та от, бачать, череда кіз пасеться. Кинулися всі вони до тієї череди, підлягли кожен під козу, заходилися смоктати козяче молоко просто з дійок. Усі насмокталися, заспокоїли спрагу — тільки одному нема щастя: смокче, смокче він свою козу, а молоко не йде! А здивований чередник вирячує на нього очі... Коли це приглянувсь він... і ох-ох!! Mais c’etait un bouc, parbleu!..
Гм! У неї епілепсія — то, значця, вона й мені передала в спадщину якусь нервову, дегенеративну хоробу... Мабуть, з мене істерик, — поміркував Андрій. — Істерик? Ух, кепська справа. В мене, значця, нема ніякісінької постійності, з мене й характеру не може бути ніякого, бо кожної хвилини настрій духа мусить мені само собою змінюватися. Одним разом я ні сіло ні впало буду без причини дуже добрий, а другим разом так само без причини буду лихий і поганий ... Стихія, а не людина!..
Тим часом на небі загорілися зорі і чарівно загляділися в море.
Недвижно ясні зорі
На висоті стоять
Й одна на другу ніжно
До віку все глядять.
Яка їх мова гарна!..
Яке багатство слів!.. —
Та жоден з філологів
Її не зрозумів. [...]
тихо продекламував Лаговський вірш із Гейне та й несвідомо зітхнув.
"Вийти б подихати чистим повітрям? — майнула думка. — Ні, з пів години попрацюю над своєю математичною роботою, а вже тоді пройдуся".
Він заходився писати Беселеву функцію.
— То ви думаєте, що кохати даму серця — це бажати грішних відносин із нею?! На вашу думку, кохання веде будь-що-будь до блудодійства! — згукнув професор аж обурений. — Ідеального чистого кохання немає?!