What do you think?
Rate this book
Андрій Лаговський
Роман Агатангела Кримського «Лаговський» — це життєвий шлях юнака з небагатої сім'ї, який будь-що здобуває освіту й шукає свій шлях серед кола інтелігенції. Герой твору нелегко приходить до високих ідеалів, національного самоусвідомлення, до розуміння сенсу й мети свого життя.
336 pages, Hardcover
First published January 1, 1905
82 people are currently reading
1040 people want to read
About the author
Агатангел Кримський
27 books18 followersEminent Ukrainian Orientalist, belletrist, linguist, literary scholar, folklorist, and translator; full member of the All-Ukrainian Academy of Sciences (VUAN) (and later Academy of Sciences of the Ukrainian SSR) from 1918 and the Shevchenko Scientific Society from 1903. A graduate of Galagan College in Kyiv (1889), the Lazarev Institute of Oriental Languages in Moscow (1891), and Moscow University (1896), he conducted research in Syria and Lebanon (1896–8) and then taught at the Lazarev Institute, from 1900 as professor of Arabic literature and from 1902 also as professor of Oriental history. He was an active member of Moscow's Ukrainian Hromada. His political views were greatly influenced by Mykhailo Drahomanov, Ivan Franko, and Pavlo Tuchapsky. In July 1918 Krymsky moved to Kyiv. There he helped to found the VUAN and its library and served as the first VUAN permanent secretary and de facto director until the Soviet government brought about his defeat in the VUAN elections of 1929. He edited 20 of the 25 volumes of Zapysky Istorychno-filolohichnoho viddilu VUAN (1920–9) and was a professor at Kyiv University as well as the vice-president of the Ukrainian Scientific Society in Kyiv (from 1918). Krymsky survived the Stalinist terror of the 1930s although for nearly 10 years he was removed from scholarly and pedagogical activity. Apparently rehabilitated in 1939, he was, however, arrested by the NKVD in July 1941, and disappeared.
As an Orientalist (an expert in up to 34 languages) Krymsky contributed several hundred entries to the prerevolutionary Brockhaus and Efron and Granat Russian encyclopedias and wrote many other works on Arabic, Turkish, Turkic, Crimean Tatar, and Iranian history and literature. He wrote, in Russian, pioneering textbook histories of Islam (3 parts, 1904–12); of Turkey and its literature (2 vols, 1910, 1916); of the Arabs and their literature (3 parts, 1911–13); of Persia, its literature, and Dervish theosophy (3 vols, 1901–6, 1909–14); and a study of the Semitic languages and peoples (3 parts, 1903–12). In Ukrainian he also wrote histories of Turkey and its literature (2 vols, 1924, 1927) and of Persia and its literature (1923); monographs on Hafiz and his songs (1924) and on the Turkic peoples, their languages, and literatures (1930); edited a collection of articles on the Crimean Tatars (1930); and wrote, with O. Boholiubsky, a study of Arab higher education and the Arabian Academy of Sciences (1928). During the last years of his life he wrote a six-volume history of the Khazars; it was never published.
As a belletrist Krymsky is known for his three books of lyrical poetry on Oriental themes entitled Pal’move hillia: Ekzotychni poeziï (Palm Branches: Exotic Poems, 1901, 1908, 1922), the novella Andrii Lahovs’kyi (1905, 1972), the collection Povistky i eskizy z ukraïns’koho zhyttia (Narratives and Sketches from Ukrainian Life, 1895), and the collection Beiruts’ki opovidannia (Beirut Stories, 1906).
As an Orientalist (an expert in up to 34 languages) Krymsky contributed several hundred entries to the prerevolutionary Brockhaus and Efron and Granat Russian encyclopedias and wrote many other works on Arabic, Turkish, Turkic, Crimean Tatar, and Iranian history and literature. He wrote, in Russian, pioneering textbook histories of Islam (3 parts, 1904–12); of Turkey and its literature (2 vols, 1910, 1916); of the Arabs and their literature (3 parts, 1911–13); of Persia, its literature, and Dervish theosophy (3 vols, 1901–6, 1909–14); and a study of the Semitic languages and peoples (3 parts, 1903–12). In Ukrainian he also wrote histories of Turkey and its literature (2 vols, 1924, 1927) and of Persia and its literature (1923); monographs on Hafiz and his songs (1924) and on the Turkic peoples, their languages, and literatures (1930); edited a collection of articles on the Crimean Tatars (1930); and wrote, with O. Boholiubsky, a study of Arab higher education and the Arabian Academy of Sciences (1928). During the last years of his life he wrote a six-volume history of the Khazars; it was never published.
As a belletrist Krymsky is known for his three books of lyrical poetry on Oriental themes entitled Pal’move hillia: Ekzotychni poeziï (Palm Branches: Exotic Poems, 1901, 1908, 1922), the novella Andrii Lahovs’kyi (1905, 1972), the collection Povistky i eskizy z ukraïns’koho zhyttia (Narratives and Sketches from Ukrainian Life, 1895), and the collection Beiruts’ki opovidannia (Beirut Stories, 1906).
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 117 reviews
Read
December 27, 2023Агатангел Кримський, невротичний і полохливий книжковий червик, підходить до реальності, набирає повні груди повітря й каже: реальносте, ходи на парковку, я буду пиздитися з тобою на ножах. Реальність велика, Кримський маленький, але від такого зухвальства вона відступає, з перспективи ста років він в усьому випередив інтелектуальні тренди (але навіть за щасливішого збігу обставин, якби його не заморили у сталінських таборах, не дожив би до другої половини ХХ століття, часу рухів за права етнічних, сексуальних та інших меншин - і тим паче вражає, що він писав це у кінці ХІХ-початку ХХ століття). Ця пропозиція вийти на парковку і побитися - це і є "Андрій Лаговський".
Його автобіографічного головного героя обурює все. Обурює поселенський колоніалізм і його наслідки для винищених культур і знищених екосистем - а дурні колонізатори навіть не знають, як жити на завойованих землях, вони не жили тут століттями і тепер гинуть, селячись там, де не треба, і хапаючи малярію. Обурює соціальна стратифікація, існування привілейованих класів, обурює своє принизливе бажання вислужитися. Обурює існування в людському тілі, яке хоче, чого хоче - від сексу до їжі (що це якщо не перша, то дуже рання квір-проза - відомо, а от що це ще й ранній трактат про вегетаріанство - я не знала чи не пам'ятала). Обурює життя в імперії, де навіть якщо ти не є представником титульної нації, навіть якщо ти проти самодержавства, навіть якщо ти робиш свою маленьку роботу поза політикою, ти пасивно співричетний до людожерської системи:
(Порівняймо з нинішніми "хорошими росіянами", які завжди настільки ні за що не відповідають, що аж неясно, як вони взагалі доживають до дорослих літ і доносять ложку до рота.)
Ще українська класика - це приблизно останнє місце, де ти очікуєш вичитати анекдот про мінет козлу, але вона сповнена несподіванок!
Ще в "Лаговському" можна віднайти найкреативніший евфемізм, який я бачила ("той, хто був закоханий, думає тільки про одно, яким би способом довести віддаль між собою та любкою на мінус три вершки" - три вершки це 13 см, якби що), і найсмішнішу характеристику інтелігенції ("вона така некультурна баба, що навіть неврастенії не надбала").
При цьому, на жаль, уїдливість стилю і широта думання у Кримського суттєво перевершують масштаби його таланту, й оце от дуже-дуже прикро. Література могла би йти іншим руслом, якби доленька вділила більше таланту й іншу вдачу двом особам - перша Пантелеймон Куліш, друга Кримський.
Його автобіографічного головного героя обурює все. Обурює поселенський колоніалізм і його наслідки для винищених культур і знищених екосистем - а дурні колонізатори навіть не знають, як жити на завойованих землях, вони не жили тут століттями і тепер гинуть, селячись там, де не треба, і хапаючи малярію. Обурює соціальна стратифікація, існування привілейованих класів, обурює своє принизливе бажання вислужитися. Обурює існування в людському тілі, яке хоче, чого хоче - від сексу до їжі (що це якщо не перша, то дуже рання квір-проза - відомо, а от що це ще й ранній трактат про вегетаріанство - я не знала чи не пам'ятала). Обурює життя в імперії, де навіть якщо ти не є представником титульної нації, навіть якщо ти проти самодержавства, навіть якщо ти робиш свою маленьку роботу поза політикою, ти пасивно співричетний до людожерської системи:
А втім, навіть тоді, коли я маю силу до найпильнішої праці, мене не може зовсім покинути проклята, влізлива думка про те, що життя моє, яке тече далеко од політики і суспільного руху, завсіди неодмінно мусить бути й активно шкідливим для громадянства. Громадянство страждає й стогне під ярмом деспотизму. Тому-то кожний учений або поет, що знаходить у собі силу щиро працювати при нашому деспотичному ладі, а не йде протестувати й боротися проти того ладу, він своєю совісною працею просто освячує деспотизм та й скріпляє його. Бо хоч такий учений або поет сам мовчить і тихо собі працює оддалік од світу, так його ж мовчазна праця голосно ніби кричить перед цілим світом: «Сучасний лад зовсім не поганий! Адже, дивіться, і наука, і поезія, і культурна праця он як гарно розвиваються і
процвітають при сучасному ладі!» Праця пасивних учених, поетів, художників — дуже велика підпора деспотизмові проти тих, хто бореться за волю…
(Порівняймо з нинішніми "хорошими росіянами", які завжди настільки ні за що не відповідають, що аж неясно, як вони взагалі доживають до дорослих літ і доносять ложку до рота.)
Ще українська класика - це приблизно останнє місце, де ти очікуєш вичитати анекдот про мінет козлу, але вона сповнена несподіванок!
Стрільці пішли були в гори на полювання, заблудилися, страшенно зморилися, горло їм пересохло, а ніде — ані течійки, ані жодної води... Та от, бачать, череда кіз пасеться. Кинулися всі вони до тієї череди, підлягли кожен під козу, заходилися смоктати козяче молоко просто з дійок. Усі насмокталися, заспокоїли спрагу — тільки одному нема щастя: смокче, смокче він свою козу, а молоко не йде! А здивований чередник вирячує на нього очі... Коли це приглянувсь він... і ох-ох!! Mais c’etait un bouc, parbleu!..
Ще в "Лаговському" можна віднайти найкреативніший евфемізм, який я бачила ("той, хто був закоханий, думає тільки про одно, яким би способом довести віддаль між собою та любкою на мінус три вершки" - три вершки це 13 см, якби що), і найсмішнішу характеристику інтелігенції ("вона така некультурна баба, що навіть неврастенії не надбала").
При цьому, на жаль, уїдливість стилю і широта думання у Кримського суттєво перевершують масштаби його таланту, й оце от дуже-дуже прикро. Література могла би йти іншим руслом, якби доленька вділила більше таланту й іншу вдачу двом особам - перша Пантелеймон Куліш, друга Кримський.
August 24, 2023
Моє нове відкриття в українській класиці та моя нова любов!
Я давно знаю і не дивуюся, що в українській літературі є стільки прекрасних і різноманітних перлин. Але все ж цей роман став для мене несподіванкою, бо від педантичного науковця і поліглота Кримського я очікувала нудного мудруватого чтива. І це справді текст наповнений безліччю алюзій, цитат, вставних віршів, роздумів про мовні правила, історичних фактів і навіть математичних формул! І при цьому від нього неможливо відірватися, а герої викликають всю палітру емоцій.
Це психологічний роман про пошук гармонії з собою, коли ти надто емпатична та вразлива людина, а ще про різні рівні ідентичності: станової, професійної, сексуальної, національної. Головного героя постійно хочеться обійняти, йому співчуваєш, його розумієш. І ще дивовижно, як цей роман сучасно прочитується, наскільки він актуальний і своїми роздумами про психологічні стани, і про національне питання.
Тепер знайомлюся детальніше із працями та життям Агатангела Кримського і мені дуже подобається)
Я давно знаю і не дивуюся, що в українській літературі є стільки прекрасних і різноманітних перлин. Але все ж цей роман став для мене несподіванкою, бо від педантичного науковця і поліглота Кримського я очікувала нудного мудруватого чтива. І це справді текст наповнений безліччю алюзій, цитат, вставних віршів, роздумів про мовні правила, історичних фактів і навіть математичних формул! І при цьому від нього неможливо відірватися, а герої викликають всю палітру емоцій.
Це психологічний роман про пошук гармонії з собою, коли ти надто емпатична та вразлива людина, а ще про різні рівні ідентичності: станової, професійної, сексуальної, національної. Головного героя постійно хочеться обійняти, йому співчуваєш, його розумієш. І ще дивовижно, як цей роман сучасно прочитується, наскільки він актуальний і своїми роздумами про психологічні стани, і про національне питання.
Тепер знайомлюся детальніше із працями та життям Агатангела Кримського і мені дуже подобається)
February 9, 2024
Важлива заувага для читачів які дивлячись на високий рейтинг «Лаговського» вже тягнуть його з полиці книгарні: маєте бути готові зануритись в модерний твір, який побільшому розгортається в голові героя, ніж поза нею. Ніякого вам захопливого сюжету і перипетій - тільки «біполярка», тільки хардкор - суцільні самокопання, філософствування та пошук себе в потоках власної істерії і сумнівів.
Андрій Лаговський, власне, імʼя головного героя який постає перед нами в серії епізодів що складаються в історію дорослішання. І хоч від епізоду до епізоду головний герой зростає в суспільній вазі, але внутрішній світ його всю дорогу лишається химерним, істеричним і сповненим внутрішньої боротьби породженої самобичуванням і сумнівами - персонаж знову актуальний на початку 21го століття, тільки у Лаговського не було під рукою терапії, антидепресантів і купи літератури для «самодіагностики». Тому Лаговський ще не знає модного слова «біполярка» і зве себе «деградантом» та «істериком» та і не грішить проти істини. Думаю зображення саме такого персонажу і робить роман Кримського таким цінним в контексті саме української модерністської літератури.
Не варто також забувати, що як на час створення роман являв собою ДУЖЕ сміливу річ. Кримський дозволяє собі симпатизувати політичним терористам, критикувати колоніальні порядки і пускати їдкі коментарі стосовно політики русифікації. Мало того, він ще і в площині суспільної моралі провокує читача своїми філософствуваннями на тему сексуальності та «дощу зі сперми».А ще не обійдеться без філології, математики, літературознавства, орієнталізму, східної містичної філософії, релігії…
Уат а фак, можете подумати ви, і маєте право - твір справді еклектичний, але таке нагромадження тем добре синзронізується істеричністю самого персонажу, та врівноважується неспішною та єдиною сюжетною лінією.
Страшно подумати, що вийшло би у Кримського якби він жив в постмодерну епоху.
Власне висновок такий: якщо вас дійсно цікавить література, то «Андрій Лаговський» це 100% програмний твір для вивчення, якщо ж ви шукаєте цікавого чтива щоб убити час - не суйтеся, бо вбʼє!
Андрій Лаговський, власне, імʼя головного героя який постає перед нами в серії епізодів що складаються в історію дорослішання. І хоч від епізоду до епізоду головний герой зростає в суспільній вазі, але внутрішній світ його всю дорогу лишається химерним, істеричним і сповненим внутрішньої боротьби породженої самобичуванням і сумнівами - персонаж знову актуальний на початку 21го століття, тільки у Лаговського не було під рукою терапії, антидепресантів і купи літератури для «самодіагностики». Тому Лаговський ще не знає модного слова «біполярка» і зве себе «деградантом» та «істериком» та і не грішить проти істини. Думаю зображення саме такого персонажу і робить роман Кримського таким цінним в контексті саме української модерністської літератури.
Не варто також забувати, що як на час створення роман являв собою ДУЖЕ сміливу річ. Кримський дозволяє собі симпатизувати політичним терористам, критикувати колоніальні порядки і пускати їдкі коментарі стосовно політики русифікації. Мало того, він ще і в площині суспільної моралі провокує читача своїми філософствуваннями на тему сексуальності та «дощу зі сперми».А ще не обійдеться без філології, математики, літературознавства, орієнталізму, східної містичної філософії, релігії…
Уат а фак, можете подумати ви, і маєте право - твір справді еклектичний, але таке нагромадження тем добре синзронізується істеричністю самого персонажу, та врівноважується неспішною та єдиною сюжетною лінією.
Страшно подумати, що вийшло би у Кримського якби він жив в постмодерну епоху.
Власне висновок такий: якщо вас дійсно цікавить література, то «Андрій Лаговський» це 100% програмний твір для вивчення, якщо ж ви шукаєте цікавого чтива щоб убити час - не суйтеся, бо вбʼє!
August 28, 2025
перечитував, і навіть вдруге роман вражає. найбільше тим, що від української літератури того часу не очікуєш теорій про те, що "той, хто був закоханий, думає тільки про одно, яким би способом довести віддаль між собою та любкою на мінус три вершки" або про те, що "кожен-кожен із тих людей був колись бездушною, мінеральною краплиною сперми" чи про те, що "цілий світ — неначе велетенський, колосальний лупанар".
як на мене, цей роман ще й став фіналом недовготривалого українського декадансу (якщо вести його початок від "Зів'ялого листя" Франка). головний герой тут - "продукт сучасної цивілізації, я дегенерат, я декадент, я людина з fin de siecle, я неврастенік", і знаково що цей інтелігент протиставляє себе матері, у якої "неінтелігентні очі", та й взагалі "вона така некультурна баба, що навіть неврастенії не надбала".
цікавий і шлях цього "університетського професора, і естетичного поета, і речника ідеалістичного кохання" від західної культури до східної з відповідною зміною світогляду і запізнілим, але щасливим розв'язанням Едіпового комплексу + чітким розумінням усіх своїх проблем у тому, що "завжди аналізує себе і страждає душею"
p.s.
а ще там є чудові антиреалістичні описи ("Оселя Лаговської була звичайнісінька українська оселя під солом’яним дахом"), подібні на Винниченка в "Красі і силі".
як на мене, цей роман ще й став фіналом недовготривалого українського декадансу (якщо вести його початок від "Зів'ялого листя" Франка). головний герой тут - "продукт сучасної цивілізації, я дегенерат, я декадент, я людина з fin de siecle, я неврастенік", і знаково що цей інтелігент протиставляє себе матері, у якої "неінтелігентні очі", та й взагалі "вона така некультурна баба, що навіть неврастенії не надбала".
цікавий і шлях цього "університетського професора, і естетичного поета, і речника ідеалістичного кохання" від західної культури до східної з відповідною зміною світогляду і запізнілим, але щасливим розв'язанням Едіпового комплексу + чітким розумінням усіх своїх проблем у тому, що "завжди аналізує себе і страждає душею"
p.s.
а ще там є чудові антиреалістичні описи ("Оселя Лаговської була звичайнісінька українська оселя під солом’яним дахом"), подібні на Винниченка в "Красі і силі".
September 29, 2023
Я у захваті, особливо тому, що всю дорогу не могла зрозуміти, навіщо нам перша частина, з якої персонаж постає противним зверхнім нарцисом, а в кінці автор так викрутив гарно. З так званої інтелектуальної прози це найкраще, що я читала. Окрім приємних моєму серцю філологічних теревенів і приколів (пародіювання декадентства - мої улюблені сторінки), тут є протистояння ідеалістичного та цинічного світоглядів і автор не побоявся докрутити цинічний світогляд так, що от реально гадина виходить, бо часто типу цинічний персонаж більше нагадує підлітка, який wannabe цинік, а не насправді плював на всіх. Андрія справді прикро вражають погляди Володимира. Тут я поговорила з голосами в голові про те, що ідеалістичний світогляд зазвичай відображає жіночий персонаж (і вона максимально живе в ілюзіях) і чи вдалося б автору показати все так само, якби в нього тут була жіноча персонажка, бо мізогінії в нього вдосталь, на жаль, він водночас вміє відловити найтонші переживання чоловічої душі, але чомусь йому не спадає на думку, що жінки теж бувають неоднозначні й різносторонні й глибокі, в нього тут кожна друга хоче від чоловіка тільки сексу. Прикро, що на це, як майже завжди у класиці, доводилося закривати очі, але маємо те, що маємо. "Всі біди від жіноцтва", "секс - це аморально" - теми, які проходять майже крізь увесь твір, і викликали у мене закочування очей, але тоді були популярними ідеї, що вся наша творчість - це сублімована сексуальна енергія, тож тут "маємо те, що маємо"-2.
Окремо приємно було побачити міркування про черкесів без імперської призми (хоча в інших місцях у Кримського трапляються нагони на грузинів і турків, що неприємно вискакують на рівному місці).
Ну і останнє. Я читала у виданні "Віхоли" і цей мікрошрифт бісив і мучив (який шрифт у видання, до якого я привісила відгук, я не знаю).
Окремо приємно було побачити міркування про черкесів без імперської призми (хоча в інших місцях у Кримського трапляються нагони на грузинів і турків, що неприємно вискакують на рівному місці).
Ну і останнє. Я читала у виданні "Віхоли" і цей мікрошрифт бісив і мучив (який шрифт у видання, до якого я привісила відгук, я не знаю).
March 23, 2023
Так трапилось, що Агатангел Кримський завжди був десь поряд - то писав листи Лесі Українці, і багато листів! То досліджував щось з україністики. Але ніколи раніше я не цікавилась ні ним самим, ні його творами. Ну от нарешті я це виправила.
По-перше, мене вразило, що Агатангел Кримський не мав українського походження. Він був наполовину кримським татарином (можна було б здогадатись) і на половину поляком. Однак політично він безумовно був українцем!
Кажуть, що він знав 80 мов (складно навіть уявити!). Він теж зазнав репресій від сталінського терору - його на цілі довгі 10 років було відлучено від наукової діяльності і було репресовано його прийомного сина і близького друга.
Щодо самого роману, то це був трохи читацький виклик. Мені дуже цікаво було його читати в контексті українського роману про інтелігента. У тексті є багато цікавих роздумів, спостережень, філологічних екскурсів і навіть математичні формули і дуже детального опису внутрішнього життя героя. Такого детального, що інколи було аж нудно від цього.
Це не page turner, але цікавий роман для заглибленого читання.
По-перше, мене вразило, що Агатангел Кримський не мав українського походження. Він був наполовину кримським татарином (можна було б здогадатись) і на половину поляком. Однак політично він безумовно був українцем!
Кажуть, що він знав 80 мов (складно навіть уявити!). Він теж зазнав репресій від сталінського терору - його на цілі довгі 10 років було відлучено від наукової діяльності і було репресовано його прийомного сина і близького друга.
Щодо самого роману, то це був трохи читацький виклик. Мені дуже цікаво було його читати в контексті українського роману про інтелігента. У тексті є багато цікавих роздумів, спостережень, філологічних екскурсів і навіть математичні формули і дуже детального опису внутрішнього життя героя. Такого детального, що інколи було аж нудно від цього.
Це не page turner, але цікавий роман для заглибленого читання.
October 4, 2023
по-перше, хочу похвалити нетривіальний сюжет із гарною мораллю в кінці.
по-друге, мова автора хоч і незвична, але читається легко і приємно.
по-третє, круто, що такі книжки були 120 років тому.
раджу)
по-друге, мова автора хоч і незвична, але читається легко і приємно.
по-третє, круто, що такі книжки були 120 років тому.
раджу)
August 21, 2017
Цікавий відгук на роман написала Леся Українка, одна з перших читачок прози Кримського, у своєму приватному листі до Агатангела Юхимовича (http://www.l-ukrainka.name/uk/Corresp...), про яку, до слова, за свідченням Міхаїла Хейфеца, Василь Стус казав: "будто бы Леся могла выйти замуж за Кримського" (ст. 46, "В украинской поэзии сейчас нет никого крупнее").
April 18, 2025
Я не знаю. Може я старію, може я тупію, але всі твори, які вибираю із переліку українського ПЕН клубу – всі вони є (поки що) викликають щенячу недовіру: ну, як можна було їх пропустити? Вони дуже і дуже добрі, без авансів та реверансів в бік ʼїх українськості. Можливо, вони і не конкурували у свій час за нобеля з літератури, але з іншої сторони в той час було не до нобеля, перекладів та промоції – ми знову без перепочинку виживали як нація.
Поки гонкурівське жюрі зустірчалось в ресторанах за неспішними вечерями, наші письменники поневірялись по тюрмах, еміграціях та засланнях, втрачали друзів, помирали в катівнях та здобували шмат чорного хліба.
Андрій Лаговський – красивий роман навіть не про дорослішання чи пошук себе, а про одісеєву подорож крихкої психіки з буремного юнацтва у захищену гавань дорослого-в-собі. Це навіть не споглядання чи підглядання, це препараторське збочене спостерігання за гіперреалістичним претурбаціями етично-морального конструкту в свідомості конкретного хоча у вигаданого українця.
Як завжди, крім чистої фабули книга наповнена неймовірно-живою українсьокою мовою тих часів. Без засмічень, кастрації, вихолощування і зумисного зросійщення. Дуже і дуже добрий досвід, переживання і насолода. Однозначно на віртуальну поличку доброго чтива.
Поки гонкурівське жюрі зустірчалось в ресторанах за неспішними вечерями, наші письменники поневірялись по тюрмах, еміграціях та засланнях, втрачали друзів, помирали в катівнях та здобували шмат чорного хліба.
Андрій Лаговський – красивий роман навіть не про дорослішання чи пошук себе, а про одісеєву подорож крихкої психіки з буремного юнацтва у захищену гавань дорослого-в-собі. Це навіть не споглядання чи підглядання, це препараторське збочене спостерігання за гіперреалістичним претурбаціями етично-морального конструкту в свідомості конкретного хоча у вигаданого українця.
Як завжди, крім чистої фабули книга наповнена неймовірно-живою українсьокою мовою тих часів. Без засмічень, кастрації, вихолощування і зумисного зросійщення. Дуже і дуже добрий досвід, переживання і насолода. Однозначно на віртуальну поличку доброго чтива.
October 2, 2025
Життєпис депресивного невротика, небінарного асексуала, трудоголіка-інтелектуала, ідеаліста і навіть вегетаріанця з РХП, який жив понад 100 років тому.
Особливе задоволення -- постійні вставки різними мовами і навіть математичні формули.
Особливе задоволення -- постійні вставки різними мовами і навіть математичні формули.
February 26, 2025
Після першого розділу не розуміла за що ставлять такі високі оцінки.
Починаючи з другої частини побачила всю красу стилю, рефлексію головного героя, в якому впізнаєш себе в багатьох моментах.
Про важливість цього твору в літературі навіть додавати не варто.
З висновку, четвертої частини я просто в захваті.
Починаючи з другої частини побачила всю красу стилю, рефлексію головного героя, в якому впізнаєш себе в багатьох моментах.
Про важливість цього твору в літературі навіть додавати не варто.
З висновку, четвертої частини я просто в захваті.
May 19, 2023
По-перше, мені дуже сподобався стиль написання Кримського - я дуже багато чула про нього, особливо тут, в Туреччині, бо цікавлюсь історією і ті вчені, котрі мені імпонують, дуже гарно ознайомлені з його творчістю. Навіть більше, ніж в Україні. Нарешті, ознайомилась і я сама.
По-друге, мені особливо було дуже кайфово читати про фольклор жителів Туапсе турецькою, відмітила, що автор дуже тонко розумів, про що він пише і що перекладає.
І на останок - і знову - ну як же красиво в цьому творі все написано. Не стільки тема роману, не стільки герої, скільки мова автора, красива, гнучка, повноводна… Тепер Кримський на поличці найулюбленіших, а я вже дивлюсь, що з нього почитати ще.
По-друге, мені особливо було дуже кайфово читати про фольклор жителів Туапсе турецькою, відмітила, що автор дуже тонко розумів, про що він пише і що перекладає.
І на останок - і знову - ну як же красиво в цьому творі все написано. Не стільки тема роману, не стільки герої, скільки мова автора, красива, гнучка, повноводна… Тепер Кримський на поличці найулюбленіших, а я вже дивлюсь, що з нього почитати ще.
December 16, 2023
Я здаюсь, прочитала 70%
Не сперечеюся про те, що ця книга має важливу історичну вагу, але це не для мене
Не сперечеюся про те, що ця книга має важливу історичну вагу, але це не для мене
January 10, 2020
Книга більш ніж захоплююча, вона манить і тягне своїм сюжетом, легко читається - цьому моментові охоче віддаю найвищу оцінку. Побачити приморське містечко Туапсе, що недалеко від Криму і містить у собі різні нації, українців в тому числі, було цікаво.
Мова в автора м'яка й рівна, слова вживає в більшості зрозумілі для рядового читача - тобто, меншою мірою приходиться зве��татись до словника.
В очі кидається вчення про Схід, як явище - його ж неабияк досліджував Кримський. Під кінець книги, коли Лаговський звертається до аскетизму, раз по раз у тексті вигулькують мудрі речі, які хочеться запам'ятати - це наслідок того, що автор здатен перетравити й подати в порівнянні вчення Сходу та Заходу - і цим-то висновки Лаговського про дисципліну духу йдуть паралельно до історії України з її Західно-Східними взаємовпливами.
В цій книзі подано шлях духовного росту професора, котрий тернистими стежками самокопань пізнає істину дружби, любові, занять, самотності, батьківства, щедрості.
Мова в автора м'яка й рівна, слова вживає в більшості зрозумілі для рядового читача - тобто, меншою мірою приходиться зве��татись до словника.
В очі кидається вчення про Схід, як явище - його ж неабияк досліджував Кримський. Під кінець книги, коли Лаговський звертається до аскетизму, раз по раз у тексті вигулькують мудрі речі, які хочеться запам'ятати - це наслідок того, що автор здатен перетравити й подати в порівнянні вчення Сходу та Заходу - і цим-то висновки Лаговського про дисципліну духу йдуть паралельно до історії України з її Західно-Східними взаємовпливами.
В цій книзі подано шлях духовного росту професора, котрий тернистими стежками самокопань пізнає істину дружби, любові, занять, самотності, батьківства, щедрості.
January 25, 2024
Читацький досвід - 11/10!
Раніше я знала про Агатангела Кримського лише в контексті його діяльності як мовознавця та історика. Тому коли взяла до рук його роман, на фоні крутилися думки, що зараз буде нудно та занадто «науково». Ох, як же я помилялася! Кримський пише дуже свіжо, сучасно, неймовірно влучно. Окрім екзистенційних мотивів, що мені весь час резонували, в тексті органічно вплетені лінгвістично-історичні деталі, які ще більше додавали довершеності роману.
«Андрій Лаговський» - це така собі історія про ініціацію, діалог з собою через інших і пошук самоцінності, що поєднується з національним питанням (мені прям дуже помітне протиставлення «своє/чуже») та відбірною іронією. Щиро заздрю тобі, читачу та читачко, якщо ти лише починаєш читати цю книгу!
Раніше я знала про Агатангела Кримського лише в контексті його діяльності як мовознавця та історика. Тому коли взяла до рук його роман, на фоні крутилися думки, що зараз буде нудно та занадто «науково». Ох, як же я помилялася! Кримський пише дуже свіжо, сучасно, неймовірно влучно. Окрім екзистенційних мотивів, що мені весь час резонували, в тексті органічно вплетені лінгвістично-історичні деталі, які ще більше додавали довершеності роману.
«Андрій Лаговський» - це така собі історія про ініціацію, діалог з собою через інших і пошук самоцінності, що поєднується з національним питанням (мені прям дуже помітне протиставлення «своє/чуже») та відбірною іронією. Щиро заздрю тобі, читачу та читачко, якщо ти лише починаєш читати цю книгу!
October 19, 2023
Дивуюся, що цей роман повсюдно характеризують гомоеротичним. Як на мене, він про біполярочку й інфантилізм головного героя-асексуала. Десь дві третини книги Лаговський був неймовірно бісячий, потім подорослішав. Окрім того, з позиції 2023 року бісило оце колоніальне захоплення русскімі і заплющування очей на будь-які їхні діяння — чи то окупація Кавказу, чи то вигнання на вулицю простого вчителя. Втім, звісно, для межі 19-20-го століть це реалії.
Але написано, безумовно, чудово. Стиль Кримського — це насолода.
Але написано, безумовно, чудово. Стиль Кримського — це насолода.
Read
February 13, 2024Дякую, пане Кримський, дуже неприємно дивитися в дзеркало на найгірші частини себе 🫠 тривожно депресивний істеричний накручувальний тендітний Лаговський, господи, як він бісив, як хотілось його півкниги потрясти і сказати йому, а заодно собі «ну ти і …».
(До речі нічого особливо гейського в книзі помічено не було, а я маю докторське звання за помічання гейського навіть там де його нема, так що по таким причинам можна не читати)
(До речі нічого особливо гейського в книзі помічено не було, а я маю докторське звання за помічання гейського навіть там де його нема, так що по таким причинам можна не читати)
June 24, 2024
Спочатку в Лаговського були принципи, потім він лицемірно закривав очі на прогріхи обраних ним осіб, а зрештою йому стало на них байдуже (на прогріхи, не на осіб). Єдине добре - він знайшов душевний (і, мабуть, фізичний) спокій. Персонаж не найприємніший, але я радий, що в нього все склалося.
This entire review has been hidden because of spoilers.
February 26, 2023
«Андрій Лаговський» - це роман про творчих, емоційних, вразливих чоловіків. Головний персонаж - чоловік, який означує себе як істерика. Який сприймає себе хворим, невротичним та емоційно не врівноваженим.
Лаговський всю книжку в пошуках себе, в пошуках ідеалів, в руйнуванні ідеалів, в психологічному самоаналізі. Сюжет має в тексті побічне значення, хоч і виписаний добре.
Сподобається тим, хто хоче знати трохи про українського інтелігента початку ХХ століття, який відчуває потяг до своєї колонізованої землі, але разом з тим мислить себе приналежним до центру, колонізатором. Тим, хто вподобує душевні терзання, впадання в аскетизм, зміни настрою та істеричні припадки.
Лаговський всю книжку в пошуках себе, в пошуках ідеалів, в руйнуванні ідеалів, в психологічному самоаналізі. Сюжет має в тексті побічне значення, хоч і виписаний добре.
Сподобається тим, хто хоче знати трохи про українського інтелігента початку ХХ століття, який відчуває потяг до своєї колонізованої землі, але разом з тим мислить себе приналежним до центру, колонізатором. Тим, хто вподобує душевні терзання, впадання в аскетизм, зміни настрою та істеричні припадки.
February 18, 2024
До останньої частини хотілося побити Лаговського отою книжкою по голові (бо мене так Степан Радченко і Яків Михайлюк не бісили, як цей книжковий черв'ячок, який постійно займається самобичуванням).
З іншої сторони, такий час, fin de siècle, кінець епохи, занепад, декаданс, хворобливість фізична і ментальна — і все це притрушено Фройдом.
Думала вліпити трійку, проте мова.... МОВА!!!!
Це просто щось неймовірне 🥰
Якщо хочете зрозуміти, звідки ростуть ноги в інтелектуальних романів 20-30р., — читайте "Андрія Лаговського" 😏
З іншої сторони, такий час, fin de siècle, кінець епохи, занепад, декаданс, хворобливість фізична і ментальна — і все це притрушено Фройдом.
Думала вліпити трійку, проте мова.... МОВА!!!!
Це просто щось неймовірне 🥰
Якщо хочете зрозуміти, звідки ростуть ноги в інтелектуальних романів 20-30р., — читайте "Андрія Лаговського" 😏
November 26, 2023
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below)
This is the only large novel written by Агатангел Кримський, a famous Ukrainian orientalist, historian, linguist, writer and translator, polyglot, one of the organizers of the Academy of Sciences of Ukraine in 1918. The English title of this novel is Andrey Lagovsky, - the protagonist, and even despite the author explicitly denying it is his preface, a fictionalized version of the author himself.
I’ve re-read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #19 on the list.
This book is usually "advertised" as the first Ukrainian homoerotic novel. As for me, this definition is a bit of a stretch, because it is basically based on just a few sentences describing a young healthy male body (I don't know about others, but for me, it is aesthetically pleasing to look at young healthy proportioned bodies regardless of gender and without thoughts of "I’d fuck"). The hero himself is rather depicted as an asexual romantic. Moreover, this book is not so much about the hero's romantic experiences as about his development as a person, but starting not from adolescence, as usual, but from adulthood - at the beginning of the novel, the hero is already a university student.
The novel consists of four quite different but interconnected parts, united by the protagonist and a common plot.
The first part, "They Haven’t Understood Each Other," is about a young sophomore Andriy Lagovsky's meeting with his mother. It was first published in 1895. The idealistic maximalist student visits his mother and sees that he and his mother have nothing in common - she is obsequious to the ladies of the local bureaucracy to whom she sells dairy products, and oh, horror! she lends her meager savings at interest.
The second part of "Tuapse" shows a young professor of mathematics, Lagovsky, going with General Schmidt's family (a wife and two sons-students) to Tuapse (now Georgia, then the Russian Empire) for a summer vacation. He adores this family, even though they are ordinary, unremarkable people, as if the sun illuminates their moons and admires this light without noticing that it is only a reflection. Here he becomes to a large extent what he despised his own mother for, but does not notice. This part was published in 1905.
The third part, "According to St. Ephraim Sirin," describes Lagovsky's times of reclusiveness and introspection, and to some extent his post-traumatic state and recovery. It was published in 1919, along with the last part, " Got Along".
It is a very unusual work for Ukrainian literature of the early 20th century, starting from the protagonist and ending with the themes raised, social, religious, and worldview in general.
Ця книжка зазвичай «рекламується» як перший український гомо-еротичний роман. Як на мене таке визначення значно натягнуте, бо в принципі базується на кількох реченнях опису молодого здорового тіла (не знаю як у інших, а для мене естетично приємно дивитись на молоді здорові пропорційні тіла незалежно від статі і без думок «я б трахнув»). Сам герой швидше описується як асексуальний романтик. Більш того, ця книга не стільки про романтичні переживання героя, як про його розвиток як особистості, проте починаючи не з підліткового віку, як зазвичай, а з дорослого – вже на початку роману герой закінчує університет.
Роман складається з чотирьох досить різних але пов’язаних між собою частин, об’єднаних головним героєм та спільним сюжетом, що розвивається лінійно.
Перша частина «Не порозуміються» – про зустріч молодого студента Андрія Лаговського з матір’ю, була опублікована вперше у 1895 р. Студент-ідеаліст-максималіст приїздить до матері і бачить, що нічого спільного у них з матір’ю нема – вона лебезить перед дамами місцевого чиновництва, яким продає молочні продукти, і о, жах! Дає свої мізерні заощадження під відсоток.
Друга частина «Туапсе» – вже молодий професор математики Лаговський їде з родиною (жінкою та двома синами-студентами) генерала Шмідта на літній відпочинок у Туапсе (зараз Грузія, тоді Російська імперія). Він обожнює цю родину хоч вони звичайні, нічим не особливі люди, він наче сонце освічує їх-місяці і любується цим світлом не помічаючи що це лише рефлексія. Тут він значною мірою стає тим за що зневажав власну мати, але не помічає цього. Ця частина була опублікована у 1905 році.
Третя частина «За святим Єфремом Сіріним» – описує часи затворництва та самоаналізу Лаговського, якоюсь мірою пост-травматичний стан і одужання. Її разом з останньою частиною, «Порозумілися» опубліковано у 1919 році.
Дуже незвичний для української літератури початку 20 століття твір, починаючи від головного героя і закінчуючи піднятими темами, соціальними, релігійними і світосприйняття в цілому.
This is the only large novel written by Агатангел Кримський, a famous Ukrainian orientalist, historian, linguist, writer and translator, polyglot, one of the organizers of the Academy of Sciences of Ukraine in 1918. The English title of this novel is Andrey Lagovsky, - the protagonist, and even despite the author explicitly denying it is his preface, a fictionalized version of the author himself.
I’ve re-read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #19 on the list.
This book is usually "advertised" as the first Ukrainian homoerotic novel. As for me, this definition is a bit of a stretch, because it is basically based on just a few sentences describing a young healthy male body (I don't know about others, but for me, it is aesthetically pleasing to look at young healthy proportioned bodies regardless of gender and without thoughts of "I’d fuck"). The hero himself is rather depicted as an asexual romantic. Moreover, this book is not so much about the hero's romantic experiences as about his development as a person, but starting not from adolescence, as usual, but from adulthood - at the beginning of the novel, the hero is already a university student.
The novel consists of four quite different but interconnected parts, united by the protagonist and a common plot.
The first part, "They Haven’t Understood Each Other," is about a young sophomore Andriy Lagovsky's meeting with his mother. It was first published in 1895. The idealistic maximalist student visits his mother and sees that he and his mother have nothing in common - she is obsequious to the ladies of the local bureaucracy to whom she sells dairy products, and oh, horror! she lends her meager savings at interest.
The second part of "Tuapse" shows a young professor of mathematics, Lagovsky, going with General Schmidt's family (a wife and two sons-students) to Tuapse (now Georgia, then the Russian Empire) for a summer vacation. He adores this family, even though they are ordinary, unremarkable people, as if the sun illuminates their moons and admires this light without noticing that it is only a reflection. Here he becomes to a large extent what he despised his own mother for, but does not notice. This part was published in 1905.
The third part, "According to St. Ephraim Sirin," describes Lagovsky's times of reclusiveness and introspection, and to some extent his post-traumatic state and recovery. It was published in 1919, along with the last part, " Got Along".
It is a very unusual work for Ukrainian literature of the early 20th century, starting from the protagonist and ending with the themes raised, social, religious, and worldview in general.
Ця книжка зазвичай «рекламується» як перший український гомо-еротичний роман. Як на мене таке визначення значно натягнуте, бо в принципі базується на кількох реченнях опису молодого здорового тіла (не знаю як у інших, а для мене естетично приємно дивитись на молоді здорові пропорційні тіла незалежно від статі і без думок «я б трахнув»). Сам герой швидше описується як асексуальний романтик. Більш того, ця книга не стільки про романтичні переживання героя, як про його розвиток як особистості, проте починаючи не з підліткового віку, як зазвичай, а з дорослого – вже на початку роману герой закінчує університет.
Роман складається з чотирьох досить різних але пов’язаних між собою частин, об’єднаних головним героєм та спільним сюжетом, що розвивається лінійно.
Перша частина «Не порозуміються» – про зустріч молодого студента Андрія Лаговського з матір’ю, була опублікована вперше у 1895 р. Студент-ідеаліст-максималіст приїздить до матері і бачить, що нічого спільного у них з матір’ю нема – вона лебезить перед дамами місцевого чиновництва, яким продає молочні продукти, і о, жах! Дає свої мізерні заощадження під відсоток.
Друга частина «Туапсе» – вже молодий професор математики Лаговський їде з родиною (жінкою та двома синами-студентами) генерала Шмідта на літній відпочинок у Туапсе (зараз Грузія, тоді Російська імперія). Він обожнює цю родину хоч вони звичайні, нічим не особливі люди, він наче сонце освічує їх-місяці і любується цим світлом не помічаючи що це лише рефлексія. Тут він значною мірою стає тим за що зневажав власну мати, але не помічає цього. Ця частина була опублікована у 1905 році.
Третя частина «За святим Єфремом Сіріним» – описує часи затворництва та самоаналізу Лаговського, якоюсь мірою пост-травматичний стан і одужання. Її разом з останньою частиною, «Порозумілися» опубліковано у 1919 році.
Дуже незвичний для української літератури початку 20 століття твір, починаючи від головного героя і закінчуючи піднятими темами, соціальними, релігійними і світосприйняття в цілому.
February 26, 2023
Коли я спитала в себе, про що ця книга, вийшло щось химерне. Московський професор з Києва переживає в Туапсе гомоеротичні страждання щодо одразу трьох синів генеральської сім’ї. Загалом було весело («…а на душі така погань накопичилася, наче там цілий ескадрон російської солдатні стояв обозом.»), але більше сумно. Спостерігати, як Лаговський рішуче не хотів підстелюватися під заможних людей, а потім поступово впадав в дитячий захват від них, - не весело, зате для певного відсотка людей того часу правдиво. І я б зрозуміла такий вибір, якби Лаговський сам себе не переконував, що в нього в Україні нічого нема, хоча він зрікався матері, навчання та роботи. Ну просто… якщо він вирішив продаватися, то хай би вистачило яєць визнати це перед собою.
July 8, 2023
плюси:
+ психологічно relatable досвід
+запашна, ну просто розкішна мова
+ неймовірно захоплива гра з пошуку автобіографічних деталей (щоб ви розуміли, Кримський «поселив» Лаговського буквально у помешкання, ідентичне своєму)
+ ну і це Кримський, він чіпляє мене серед українських письменників як ніхто інший.
мінуси:
- я прочитала вже весь письменницький спадок Кримського…. і шо тепер..
+ психологічно relatable досвід
+запашна, ну просто розкішна мова
+ неймовірно захоплива гра з пошуку автобіографічних деталей (щоб ви розуміли, Кримський «поселив» Лаговського буквально у помешкання, ідентичне своєму)
+ ну і це Кримський, він чіпляє мене серед українських письменників як ніхто інший.
мінуси:
- я прочитала вже весь письменницький спадок Кримського…. і шо тепер..
September 13, 2025
Головний герой Андрій Лаговський — професор математики, який ще знає купу іноземних мов, розбирається дуже добре в літературі (особливо поезії) та культурі. В герої можемо впізнати багато рис самого автора. А ще він ... істерик
Текст наповнений віршами різними мовами, адже у Лаговського на будь-яке питання чи тему є вірш у відповідь.
Різносторонність Лаговського ми вкотре можемо відчути по сцені, де він думає: чи піти прогулятися, чи формули пописати?
Це точно перша книга, де я бачу стільки грецької і не в вигляді формул (хоча формули теж були!).
Взагалі, в мене таке відчуття, що Лаговський — це літературний батько Доктора Серафікуса В. Домонтовича. Обидва інтелектуали, професори, які вважають, що кохання має бути високим та чистим, без фізичного/біологічного складника.
Також герой багато аналізує суспільство, має багато питань до світоустрою, несправедливість він переживає дуже тяжко, часто — хворобливо.
Я ще довго можу писати, говорити та розмірковувати про цю книгу, бо подобаються мені історії, де головний герой займається нескінченим самокопанням. В цьому плані "Андрій Лаговський" мені трохи нагадав "Царівну" Ольги Кобилянської.
Це роман не для всіх, але для тих, хто любить літературу про інтелектуалів, пошуки сенсу й нескінченні внутрішні діалоги.
Запрошую до telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"
Гм! У неї епілепсія — то, значця, вона й мені передала в спадщину якусь нервову, дегенеративну хоробу... Мабуть, з мене істерик, — поміркував Андрій. — Істерик? Ух, кепська справа. В мене, значця, нема ніякісінької постійності, з мене й характеру не може бути ніякого, бо кожної хвилини настрій духа мусить мені само собою змінюватися. Одним разом я ні сіло ні впало буду без причини дуже добрий, а другим разом так само без причини буду лихий і поганий ... Стихія, а не людина!..
Текст наповнений віршами різними мовами, адже у Лаговського на будь-яке питання чи тему є вірш у відповідь.
Тим часом на небі загорілися зорі і чарівно загляділися в море.
Недвижно ясні зорі
На висоті стоять
Й одна на другу ніжно
До віку все глядять.
Яка їх мова гарна!..
Яке багатство слів!.. —
Та жоден з філологів
Її не зрозумів. [...]
тихо продекламував Лаговський вірш із Гейне та й несвідомо зітхнув.
Різносторонність Лаговського ми вкотре можемо відчути по сцені, де він думає: чи піти прогулятися, чи формули пописати?
"Вийти б подихати чистим повітрям? — майнула думка. — Ні, з пів години попрацюю над своєю математичною роботою, а вже тоді пройдуся".
Він заходився писати Беселеву функцію.
Це точно перша книга, де я бачу стільки грецької і не в вигляді формул (хоча формули теж були!).
Взагалі, в мене таке відчуття, що Лаговський — це літературний батько Доктора Серафікуса В. Домонтовича. Обидва інтелектуали, професори, які вважають, що кохання має бути високим та чистим, без фізичного/біологічного складника.
— То ви думаєте, що кохати даму серця — це бажати грішних відносин із нею?! На вашу думку, кохання веде будь-що-будь до блудодійства! — згукнув професор аж обурений. — Ідеального чистого кохання немає?!
Також герой багато аналізує суспільство, має багато питань до світоустрою, несправедливість він переживає дуже тяжко, часто — хворобливо.
Я ще довго можу писати, говорити та розмірковувати про цю книгу, бо подобаються мені історії, де головний герой займається нескінченим самокопанням. В цьому плані "Андрій Лаговський" мені трохи нагадав "Царівну" Ольги Кобилянської.
Це роман не для всіх, але для тих, хто любить літературу про інтелектуалів, пошуки сенсу й нескінченні внутрішні діалоги.
Запрошую до telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"
July 23, 2025
4.5 з 5.
Про Кримського дізналася десь в кінці минулого року, коли було оголошено що ми читаємо в клубі цього року. Людина знала понад 60 мов, і це дуже відчувається під час читання роману. Досить багато вставок лінгвістичних, пояснень. Величезна кількість письменників згадано у творі. Найчастіше згадує Гейне і цитує його вірші.
Рекомендую передмову читати після твору, що. склалося ваше враження щодо твору, бо пані Віра Агєєва може вплинути на ваше судження і відношення до твору.
Якщо до середини твору, я підтримувала теорію Агєєвої про орієнтацію Лаговського, то під кінець книги , я вирішила що Лаговський asexual, не знаю як воно українською буде. йому не потрібен секс, він не любить людей конкретної статі, він просто любить людину, і в різні періоди часу це може бути чоловік, в інший жінка. В людині його цікавить внутрішній світ, але подекуди відбуваються збої і він обожнює цілу родину не розуміючи що родина не ідеальна... він проходить величезний шлях від оббоднення, до відрази, від відрази до прийняття..... Всю книгу він чекає своєї смерті, вважає себе найгіршою людиною у світі ....
книга складається з 4 частин:
перша: дитинство; навчання, втеча з дому
друга: Туапсе
третя: втеча назад до Москви
четверта: примирення з Шмідтами , повернення до матері.
Перша і частина другої частини читалися швидко, кінець другої вже були моменти чому ? навіщо? третя частина, я думала, що книгу не дочитаю, і прослухала аудіо , прочитала коротку історію, повернулася до роману, четверту частину прочитала швидко. Книга містить величезну кількість віршів, більшість з них написані Кримським.
Про Кримського дізналася десь в кінці минулого року, коли було оголошено що ми читаємо в клубі цього року. Людина знала понад 60 мов, і це дуже відчувається під час читання роману. Досить багато вставок лінгвістичних, пояснень. Величезна кількість письменників згадано у творі. Найчастіше згадує Гейне і цитує його вірші.
Рекомендую передмову читати після твору, що. склалося ваше враження щодо твору, бо пані Віра Агєєва може вплинути на ваше судження і відношення до твору.
Якщо до середини твору, я підтримувала теорію Агєєвої про орієнтацію Лаговського, то під кінець книги , я вирішила що Лаговський asexual, не знаю як воно українською буде. йому не потрібен секс, він не любить людей конкретної статі, він просто любить людину, і в різні періоди часу це може бути чоловік, в інший жінка. В людині його цікавить внутрішній світ, але подекуди відбуваються збої і він обожнює цілу родину не розуміючи що родина не ідеальна... він проходить величезний шлях від оббоднення, до відрази, від відрази до прийняття..... Всю книгу він чекає своєї смерті, вважає себе найгіршою людиною у світі ....
книга складається з 4 частин:
перша: дитинство; навчання, втеча з дому
друга: Туапсе
третя: втеча назад до Москви
четверта: примирення з Шмідтами , повернення до матері.
Перша і частина другої частини читалися швидко, кінець другої вже були моменти чому ? навіщо? третя частина, я думала, що книгу не дочитаю, і прослухала аудіо , прочитала коротку історію, повернулася до роману, четверту частину прочитала швидко. Книга містить величезну кількість віршів, більшість з них написані Кримським.
This entire review has been hidden because of spoilers.
August 12, 2025
В цьому романі є все:
- подолання проблем з ментальним здоров'ям
- дорослішання протагоніста
- лінгвістичні приколи
- токсичні стосунки
- усвідомлення (а)сексуальності?
- примирення з матір'ю
- диференційні рівняння, якими просто іноді може закінчуватися розділ
- дуже багато віршів
- дуже багато інтелектуальності
- усвідомлення колонізації
- більше мізогінії, ніж хотілося би, але такі вже справи
- море
- дім
- подолання проблем з ментальним здоров'ям
- дорослішання протагоніста
- лінгвістичні приколи
- токсичні стосунки
- усвідомлення (а)сексуальності?
- примирення з матір'ю
- диференційні рівняння, якими просто іноді може закінчуватися розділ
- дуже багато віршів
- дуже багато інтелектуальності
- усвідомлення колонізації
- більше мізогінії, ніж хотілося би, але такі вже справи
- море
- дім
March 11, 2025
Книга цікава й неординарна. Сподобався розвиток і розкриття характерів героїв, але ставлення до жінок і деякі висловлювання про них, а також незрозуміла й всепрощаюча любов усе ж таки зрозуміти мені не під силу...
Читати книгу однозначно варто, для мене вона стала черговим відкриттям нашої літератури.
Читати книгу однозначно варто, для мене вона стала черговим відкриттям нашої літератури.
March 1, 2024
Андрій Лаговський
Прочитавши перший розділ, я певно вперше в житті, хотіла кинути книжку і в переносному і в прямому сенсі слова, бо як же ж він мене бісив, той Андрій, отією своєю оголеністю нервів, максималізмом, нестриманістю, а Кримський - натуралізмом- той його кривавий надʼїдений палець я й досі не можу «розбачити»
Ми знайомимося з ним, ще студентом, і протягом якогось періоду бачимо всі етапи трансформації Андрія
Від: смиканого, неврастенічного, самоїдливого, місцями зверхнього, категоричного, але доброго, співчутливого і щедрого
До: - власне, я вважаю, що люди не змінюються, а лише розкриваються під тиском досвіду і обставин
В другій частині Андрія вже трохи іншим. Він стриманіший, але все ж йому властива надлишкова емоційність, нетерпимість, та, разом з тим, він непересічна людина: і математик і поет, і науковець і філолог. Текст насичений віршами і самого Кримського також. Андрій аскетичний в їжі, одязі. Але ненаситний в навчанні, науці, читанні, розвитку, ліриці, емпатії і любові до людей
Не до всіх людей
Тут пощастило Шмідтам стати обʼєктом обожнювання. І це обожнення виходить за всі рамки.
Кредит довіри до Шмідтів просто вражає
Вражає, як розумна людина (Лаговський), здатна на таке строге, прискіпливе, навіть жорстоке ставлення до себе, так самопожертвенно виправдовує інших? Мало того, що виправдовує, але й бере на себе відповідальність за причинений йому ж біль і шкоду?
Але навіть в цій болючій ситуації, власне як і в багатьох раніше, при такому високому напруженні емоцій, він здатний регулювати свою поведінку і намагається миром залагодити суперечку
Ця книга скоріше не про сюжет, а про переживання, трансформацію, рефлексію та пошук
Я писала оце: і сердилася на Лаговського за його слабкодухість за його рабське поклоніння Шмідтам, а потім перечитала ще раз той уривок - де про рабство. Де Андрій знаходить імʼя своєї недуги, свого рабства і визнає його! І я теж знайшла - своє).
Чи легко мені побороти свого раба в собі? Та нє- досі успішно керує мною, добре, хоч імʼя його знаю. Тож не мені сердитися та судити Лаговського)за його рабство. Тим паче, що він (знову ж таки- не можу не захоплюватися цією рисою характеру) не нив, жаліючи себе, а самокопався, шукав і знайшов ліки від своєї недуги і не тільки знайшов, але й слідував інструкції)
Повторюся: спостерігати за метаннями, переживаннями, емоціями, внутрішніми діалогами Лаговського- надзвичайно емоційно було і для мене, але разом з тим дуже захопливо, цікаво і повчально (хоч мені це слово не подобається))
До гг не можна залишитися байдужим
Я вже не кажу про описи природи, роздуми про сусідів (не проти ночі буде сказано)
Вельми сучасна книга, не дивлячись на те що написана 120 років тому
Читайте
Прочитавши перший розділ, я певно вперше в житті, хотіла кинути книжку і в переносному і в прямому сенсі слова, бо як же ж він мене бісив, той Андрій, отією своєю оголеністю нервів, максималізмом, нестриманістю, а Кримський - натуралізмом- той його кривавий надʼїдений палець я й досі не можу «розбачити»
Ми знайомимося з ним, ще студентом, і протягом якогось періоду бачимо всі етапи трансформації Андрія
Від: смиканого, неврастенічного, самоїдливого, місцями зверхнього, категоричного, але доброго, співчутливого і щедрого
До: - власне, я вважаю, що люди не змінюються, а лише розкриваються під тиском досвіду і обставин
В другій частині Андрія вже трохи іншим. Він стриманіший, але все ж йому властива надлишкова емоційність, нетерпимість, та, разом з тим, він непересічна людина: і математик і поет, і науковець і філолог. Текст насичений віршами і самого Кримського також. Андрій аскетичний в їжі, одязі. Але ненаситний в навчанні, науці, читанні, розвитку, ліриці, емпатії і любові до людей
Не до всіх людей
Тут пощастило Шмідтам стати обʼєктом обожнювання. І це обожнення виходить за всі рамки.
Кредит довіри до Шмідтів просто вражає
Вражає, як розумна людина (Лаговський), здатна на таке строге, прискіпливе, навіть жорстоке ставлення до себе, так самопожертвенно виправдовує інших? Мало того, що виправдовує, але й бере на себе відповідальність за причинений йому ж біль і шкоду?
Але навіть в цій болючій ситуації, власне як і в багатьох раніше, при такому високому напруженні емоцій, він здатний регулювати свою поведінку і намагається миром залагодити суперечку
Ця книга скоріше не про сюжет, а про переживання, трансформацію, рефлексію та пошук
Я писала оце: і сердилася на Лаговського за його слабкодухість за його рабське поклоніння Шмідтам, а потім перечитала ще раз той уривок - де про рабство. Де Андрій знаходить імʼя своєї недуги, свого рабства і визнає його! І я теж знайшла - своє).
Чи легко мені побороти свого раба в собі? Та нє- досі успішно керує мною, добре, хоч імʼя його знаю. Тож не мені сердитися та судити Лаговського)за його рабство. Тим паче, що він (знову ж таки- не можу не захоплюватися цією рисою характеру) не нив, жаліючи себе, а самокопався, шукав і знайшов ліки від своєї недуги і не тільки знайшов, але й слідував інструкції)
Повторюся: спостерігати за метаннями, переживаннями, емоціями, внутрішніми діалогами Лаговського- надзвичайно емоційно було і для мене, але разом з тим дуже захопливо, цікаво і повчально (хоч мені це слово не подобається))
До гг не можна залишитися байдужим
Я вже не кажу про описи природи, роздуми про сусідів (не проти ночі буде сказано)
Вельми сучасна книга, не дивлячись на те що написана 120 років тому
Читайте
This entire review has been hidden because of spoilers.
August 18, 2024
я дуже довго «мучила» цю книжку
мене дратувало, що вона майже позбавлена сюжету.
і я не скажу, що в кінці він зʼявився, проте в частині третій я разом з Лаговським віднайшла трохи спокою і душевної рівноваги.
в цій історії головний герой присвячує багато часу самоаналізу і ти хочеш чи не хочеш мусиш разом із ним.
це не найкраща книжка мого життя, але я багато чого з неї взяла, а в останній частині навіть сплакнула від воззʼєднання Лаговського зі своєю матірʼю
це історія про дорослішання людини, яка все сприймає близько до серця; «істерійна», як він сам про себе каже; про переосмислення власного «я»; про прийняття поета в людині і людини в поеті; про прийняття того, що всі люди навколо не святі, а просто істоти з плоті і крові, нічим не гірші од нього, і не кращі; я б сказала, що це історія про пошук ґрунту під ногами, внутрішнього опертя, духу. це для мене є дуже актуальним, тому мені відгукнулось
для української літератури цей твір направду один із скарбів, бо в багатьох аспектах він є модерним і «свіжим»
«Щоб бути щасливим, треба мати волю духа, треба бути паном над собою, а не рабом своїм»
«Андрію Йвановичу!! Боюся за вас, що коли ви зовсім не одвертатимете носа од людського сміття, то звикнете нікуди не ходити по перли, інакше як на смітник; а де сміття не буде, там і перед не сподіватиметеся знайти…»
«…тільки взагалі хотіла порадити вам, щоб ви не переборщували, ідеалізуючи тих людей, котрі вам сподобаються…бо з надмірної ідеалізації виходить тільки надмірне розчарування, а це вже річ, яка не завжди легко й безболюче минається для душі людської…»
«Єсть у людини, мабуть, вроджена потреба, щоб до когось привʼязатись душею, і коли нема до кого, то душа заниває…В кожній приязні єсть свій період свіжої, нової весни і гарячого літа, а за ними - неминучий період слотливої осені й холодної зими»
мене дратувало, що вона майже позбавлена сюжету.
і я не скажу, що в кінці він зʼявився, проте в частині третій я разом з Лаговським віднайшла трохи спокою і душевної рівноваги.
в цій історії головний герой присвячує багато часу самоаналізу і ти хочеш чи не хочеш мусиш разом із ним.
це не найкраща книжка мого життя, але я багато чого з неї взяла, а в останній частині навіть сплакнула від воззʼєднання Лаговського зі своєю матірʼю
це історія про дорослішання людини, яка все сприймає близько до серця; «істерійна», як він сам про себе каже; про переосмислення власного «я»; про прийняття поета в людині і людини в поеті; про прийняття того, що всі люди навколо не святі, а просто істоти з плоті і крові, нічим не гірші од нього, і не кращі; я б сказала, що це історія про пошук ґрунту під ногами, внутрішнього опертя, духу. це для мене є дуже актуальним, тому мені відгукнулось
для української літератури цей твір направду один із скарбів, бо в багатьох аспектах він є модерним і «свіжим»
«Щоб бути щасливим, треба мати волю духа, треба бути паном над собою, а не рабом своїм»
«Андрію Йвановичу!! Боюся за вас, що коли ви зовсім не одвертатимете носа од людського сміття, то звикнете нікуди не ходити по перли, інакше як на смітник; а де сміття не буде, там і перед не сподіватиметеся знайти…»
«…тільки взагалі хотіла порадити вам, щоб ви не переборщували, ідеалізуючи тих людей, котрі вам сподобаються…бо з надмірної ідеалізації виходить тільки надмірне розчарування, а це вже річ, яка не завжди легко й безболюче минається для душі людської…»
«Єсть у людини, мабуть, вроджена потреба, щоб до когось привʼязатись душею, і коли нема до кого, то душа заниває…В кожній приязні єсть свій період свіжої, нової весни і гарячого літа, а за ними - неминучий період слотливої осені й холодної зими»
February 2, 2024
Про Агатангела Кримського я вперше дізнався з праці Соломії Павличко і вже тоді був вражений наскільки незвичною і багатогранною була ця особистість, що помітно виоокремлювалась з поміж тодішньої української інтелігенції. Водночас, я й гадки не мав, що будучи видатним науковцем, Кримський є не менш видатний письменник. Хоча слово "видатний" сюди менше пасує - я б сказав, що як письменник він особливий, неординарний, модерний, сучасний і, поза всяким сумнівом, дуже талановитий. Мене сильно дивує чому його "Андрій Лаговський" став по-справжньому відомий лише зараз, а не у 90-х, коли цьому нічого вже не перешкоджало або хоча б у нульових, коли було підґрунтя у вигляді праці Павличко. Якщо б ми прочитали роман Кримського раніше, був би час переосмислити і прорефлексувати, а так - доводиться робити круглі очі і дивуватися його сучасності, читаючи його зараз.
Без перебільшення скажу, що в "Андрієві Лаговському" мені сподобалося все:
- і те як автор показав еволюцію героя від студента-невротика до "професора-панночки", що згодом трасформується у вченого-аскета, ба навіть більше - такого собі брахмана-вегетаріанця, що знає суть речей;
- і те, як побудована структура роману, де зовсім не випадково хронологічно між першим і останнім розділом проходить семирічний цикл, протягом якого Лаговський відбуває шлях від зречення до навернення, прийняття себе і свого коріння;
- і те, як Кримський вміло, наче на шахівниці розставляє усіх персонажів, кожен з яких на своєму місці і виконує свою функцію, де матір - це батьківщина, Шмідти - добрі вороги, художниця Петрова - сам автор, творець, що безпристрастно слідкує за ходом ним же створених подій, його alter ego;
- і насамкінець це підняті у романі теми, актуальності яких дивуєшся, адже з часу написання роману минуло більше століття, а ми й досі проговорюємо теми хороших руських і (пост)колоніалізму, патріотизму і громадського паразитизму, тілесності/сексуальності, (само)аб'юзу та усіх видів ідентифікації особистості. І здається, наче життя рухається по-спіралі і нічого за сто років не змінилося...
Без перебільшення скажу, що в "Андрієві Лаговському" мені сподобалося все:
- і те як автор показав еволюцію героя від студента-невротика до "професора-панночки", що згодом трасформується у вченого-аскета, ба навіть більше - такого собі брахмана-вегетаріанця, що знає суть речей;
- і те, як побудована структура роману, де зовсім не випадково хронологічно між першим і останнім розділом проходить семирічний цикл, протягом якого Лаговський відбуває шлях від зречення до навернення, прийняття себе і свого коріння;
- і те, як Кримський вміло, наче на шахівниці розставляє усіх персонажів, кожен з яких на своєму місці і виконує свою функцію, де матір - це батьківщина, Шмідти - добрі вороги, художниця Петрова - сам автор, творець, що безпристрастно слідкує за ходом ним же створених подій, його alter ego;
- і насамкінець це підняті у романі теми, актуальності яких дивуєшся, адже з часу написання роману минуло більше століття, а ми й досі проговорюємо теми хороших руських і (пост)колоніалізму, патріотизму і громадського паразитизму, тілесності/сексуальності, (само)аб'юзу та усіх видів ідентифікації особистості. І здається, наче життя рухається по-спіралі і нічого за сто років не змінилося...
Displaying 1 - 30 of 117 reviews