У цій химерній книжці, кожен сюжет якої збурює почуття (і переважно не найкращі), ви познайомитеся з пересічними людьми, які займаються буденними справами.
Наприклад, ловлять рибу в молочній річці, що тече в їхній квартирі, прирощують вербові гілки до ступень, аби стати вищими на зріст, а чи спілкуються з померлими родичами, які завітали на Різдво.
Чи може вам цікаво, що б робила карпатська нявка, якби переїхала до Києва? Що розкаже бездомний пес за чашкою кави? Чи що станеться з тим, чиїм тілом заволодіє мисляча виноградинка?
Химера на химері химерою поганяє, хоча багато і буденно-земного.
Фантазія автора справді ламає мозок, але мало в цих історіях радості чи надії.
Іноді здавалося, що читаю збірку оповідань різних авторів. Думаю, логічно було б погрупувати історії, бо якісь химерні ("Нявка в Києві", "Повільні танці", "Будильник" тощо), якісь є замальовками із життя (наприклад, "Вечеря", "Метелик", "Сплін"), якісь дитячо-підліткові ("Паперушка", "Не Ісусик"). Чи так було задумано?
Одним словом, не в настрій трапилася книга. Забагато смерті, зневіри... Якщо ви не в ресурсі, тобто якщо досі війна за вікном, то відкладіть цю книгу до кращих часів. Або ні. Робіть, як знаєте.
«Не Ісусик» — найкращий художній твір про булінг, з яким мені пощастило познайомитися. Кажу як (с)екс булерка й булена. Булювана? Буль буль буль весна весна бульвар гордона А взагалі тішуся, шо відкрила Карпʼюка. Рандомно схопила тоненьку книжуню в @spilno_ee Раджу сісти на бальконі, ввімкнути @latexfauna , бахнути гречаного чайку й почитати оповідання. Тіко не куріть перед цим. Можна куріть сігарети, але краще кидайте