Rafał ma prawie dziewięć lat. Mieszka w Dzielnicy. Nie chodzi do szkoły, bo w Dzielnicy nie ma szkół dla dzieci w jego wieku. Wszyscy tu ciągle się wprowadzają lub wyprowadzają, więc Rafał nie ma żadnych przyjaciół. Dziadek, który się nim opiekuje, przez całe dni wędruje po Dzielnicy i gra na skrzypcach, aby zarobić na życie. Dlatego Rafał najczęściej siedzi sam w mieszkaniu. Ale nie jest samotny – ma książki i bibliotekę, która jest jedynym miejscem w Dzielnicy, do którego wolno mu chodzić samemu. Pewnego dnia bibliotekarka wręcza mu powieść „Wehikuł czasu” Herberta George’a Wellsa. Ta lektura odmienia życie chłopca, stając się początkiem wielkiej, niebezpiecznej przygody… Grand Prix w III Konkursie Literackim im. Astrid Lindgren na współczesną książkę dla dzieci i młodzieży
Ajmo par rundi pitanja i odgovora: 1. Da li je etički prihvatljivo da se za decu piše o Holokaustu? - Da. Idemo dalje; 2. Ali da li je prihvatljivo i da se u priču o Varšavskom getu uvede fantastika i... (šapatom) srećan kraj? - Isto da, svako se nosi sa nezamislivim i neizgovorljivim onako kako ume, i smatram kako je okej da se nekom od 9 do 12 godina pruži uteha u vidu toga da su preživeli i protagonista i njegov polupitomi rakun.
I to vam kaže neko ko onako od srca prezire i Čitača i Dečaka u prugastoj pidžami, slobodno popljujte moje dvostruke aršine :D
Ščigjelski je u ovom romanu izveo lep književni trik: naime, na samom početku mali Rafal dobije na čitanje Velsov Vremeplov, potpuno se oduševi, i onda počne da preslikava shemu Morloci-Eloi na svoj život, tako da su Nemci Morloci a Jevreji u getu Eloi. Ta igra mu paradoksalno olakšava život sve do trenutka kad deda potplati nekog da bi mu prošvercovao unuka na slobodu, do neke poljske porodice, ali onda stvari krenu naopako, a posle nekog vremena još naopakije jer se dečaku u bunilu ukaže vremeplov... i tako se do kraja romana priča o Rafalu prepliće s motivima Velsovog dela. Da li to funkcioniše? Zapravo, da. Ščigjelski o Holokaustu piše istovremeno ubedljivo i s poštovanjem, i uspeva da zaobiđe ono najstrašnije a da ipak ne ublažava previše, i - barem po meni - ne zapada u banalnost i patetiku. Pomenuti srećan kraj je tako obuhvatan da mi se ukazao Dikens kako gladi bradu, ali... šta mogu. Obradovala sam mu se.
PS A pošto sam u slobodno vreme takođe skot i sadista, evo kako se o konclogorima piše za odrasle (ili barem kako je pisao nesrećni Tadeuš Borovski), kome smetaju srećni krajevi i ko želi da sebi upropasti dan, nedelju, mesec, nek uzme da čita. https://polja.rs/wp-content/uploads/2...
Prevedeno kao "Barka vremena" Izdavač: Propolisbooks
Sjajna priča o II sv. ratu, Getu i preživljavanju iz ugla deteta. Bez užasa, nasilja i krvi. Savršena knjiga koja bi deci približila to vreme. Do kraja sam mislila da ću knjizi dati 4 zvezdice, ali fantastika na samom kraju je zaslužila čistu peticu.
Korice su grozne i odbijale su me sve vreme. Međutim, kad sam počela da čitam sve je išlo brzo i lako. Preporuka. Ova knjiga zaslužuje da bude popularnija.
Це - сусід "Крадійки книжок" на поличці "про Голокост для найменшеньких, без безнадії", але сусід похмуріший. "Крадійка книжок" засадничо оптимістична: хороші німці переховують євреїв, насильство лишається за кадром, дотепна, одомашнена смерть в ролі оповідача; а от щодо "Ковчегу часу" я б не була така певна.
Головний герой "Ковчегу часу", дев'ятирічний Рафал, живе у Варшавському гетто напередодні його знищення. Він багато читає, і "Машина часу" Веллса дає йому змогу приручити дійсність: це не люди убивають людей, а морлоки бродять вулицями; машина часу з'явиться перед ним, коли буде потрібна; і тд. Себто, якщо облупити сюжет (а сюжет чудово закручений, прочитала книжку за вечір, затамувавши подих, просто не могла відірватися, і то при тому, що польською читаю повільніше, ніж рештою моїх робочих мов), це книжка - зокрема, і то не в останню чергу - про роль читання. Перша сцена роману (дуже кінематографічна): Рафал біжить через гетто до бібліотеки, проминаючи різні характерні сцени й топоніми; він втікає у книжку. Читач мовби повторює його шлях - з реальності углиб тексту, углиб "Ковчегу" в цьому разі - але для нього завдання книжки інше. Як проговорює наприкінці книжки Мандрівник-у-часі, над минулим ми не владні, лише над майбутнім, тому машина часу, в цілому, не потрібна: ми всі рухаємося крізь час, "Майбутнє випливає з минулого. Якщо пам'ятати, що було - і добре, і погане - то можна зробити так, щоб майбутнє було краще, ніж минуле". Ніколи більше, оце от усе. Себто "Ковчег часу" ілюструє протиставлення книжок для ескапізму і книжок, що, навпаки, повертають до болісної реальності історії. Від цього подвійного функціонування тексту щемко і гірко. Я не зовсім певна у доцільності епілогу, який остаточно пересовує текст у бік фактографії (діалог маленького сучасного читача із дорослим про те, що у книжці реальність, а що вигадка) - але, можливо, методологічно то й корисна підказка батькам, як (і з якою кількістю травматизму) про це все можна говорити з дітьми.
,,wielka ucieczka Rafała od kiedyś przez wtedy do teraz i wstecz"
Czytałam trzeci raz. Uwielbiam i nadal uważam, że to najlepsza książka dla dzieci 8-12 lat, która traktuje młodszych poważnie i opowiada o niesamowicie trudnych tematach - II Wojnie Światowej, getcie warszawskim i losach żydowskich dzieci w 1942/3roku. Inspirowana prawdziwymi wydarzeniami. Polecam każdemu, nie tylko dzieciom.
Цією книжкою я вкотре примножила подив та любов до польської сучасної літератури.“Ковчег часу” Марціна Щигельського із розряду тих дитячих історій, які можуть бути цікавими для будь-кого, не залежно від віку та рівня знань. Автор поклав перед собою серйозне завдання – розповісти про єврейське гетто у Варшаві. І це йому безперечно вдалося. Решта тут: https://wordpress.com/stats/day/kseny...
Здається, я такого тут ще не робила: повернулася і збільшила оцінку, бо книжка мене все не відпускає, а на таке здатні далеко не всі історії. Особливо той невеликий епізод з блакитними квітами, я так реально його побачила, всю цю небесну глибину кольору в сірості війни, мабуть, навіть зроблю ілюстрацію.
Za mene kao čitaoca koji je pre početka čitanja istraživao o događajima u Varšavskom getu, ovo je bila jedna emotivno teška priča jer sam je spoznao iz ugla jednog nevinog deteta. Klincima je svakako preporučujem jer će se na jedan sveden i pametno preobličen način bar upoznati sa dešavanjima iz naše istorije kojima se nećemo ponositi. Pored toga, upoznaće jednog nadasve hrabrog i plemenitog, a zatim i strastvenog knjigoljupca – osmogodišnjaka velikog srca. Dečaka koji je prkosio surovosti svog vremena i pronašao spas u jednoj od svojih najvećih ljubavi – knjigama.
3,5⭐️ • Wzruszająca historia Rafała, który próbuje zrozumieć życie w getcie warszawskim i realia lat 40. Niektóre rozwiązania wątków fabularnych wydawały mi się zbyt proste i mało prawdopodobne, jednak należy pamiętać o tym, że to książka z gatunku lit. dziecięcej i uważam, że tego rodzaju zabiegi były konieczne. Niemniej opowieść na tym nie traci i potrafi zaangażować również dorosłego czytelnika. •
Ще одна книга для дітей, яку варто прочитати і дорослим. Крізь призму дитячого сприйняття, автор нагадує нам про основоположні цінності. Про жах, який пережили в минулому і не маємо права забувати. Про любов, яка готова віддати усе, лиш би вберегти найдорожчих. Про людяність, яку не можна втрачити, не зважаючи ні на що.
Moim zdaniem, jak na tak poważny temat, jest to książka za bardzo przygodowa. Opisy podróży z oraz do Dzielnicy były opisane tak, jakby dla głównego bohatera była to przygoda. Dodatkowo pojawiające się elementy sci-fi sprawiają, że opowiedziana historia wydaje się nierealna, a przecież takie zdarzenia miały miejsce. Obawiam się, że dzieci nie potraktują tej historii właściwie.
Розповідати дітям про війну — невдячна справа. Важко, боляче, страшно. Думаєш, що діти, напевно, не зрозуміють, що це було і чому пам’ять про ті події — така важлива. Але якраз саме тому розповідати конче треба. Тому що пам’ятаючи про минуле, можна змінити майбутнє, як би пафосно це не звучало.
"Ковчег часу" польського письменника Марчіна Щигельського — якраз така розповідь. Цікаво, захопливо — і про війну. Навіть про війну очима дитини. 8-річний Рафал живе з дідусем у гетто. Разом з ними у квартирі мешкають ще декілька сімей, і Рафал дуже дивується розповідям, що колись ціла квартира належала дідусеві, і у кожного члена сім’ї була власна кімната — це ж так багато, та і навіщо? Хлопчик проковтує тарілку супу, яку йому дають у їдальні для бідних і щиро не розуміє, чому дідусь так гнівається і каже, що вони, насправді, не бідні і не голодні. Рафал нічого не може пригадати, коли його запитують, у що він любить бавитися, зате він прибирає в домі, готує їсти, а найдужче любить ходити до бібліотеки. І ось там, у бібліотеці, йому до рук потрапляє "Машина часу" Герберта Уеллса. Такої цікавої книжки Рафал ще не читав. Він прочитує її ледь чи не за вечір, і тоді раптом розуміє, що те далеке страшне майбутнє, описане у книзі, з моторошними морлоками, що використовували елоїв як рабів, ось воно тут, уже почалося: морлоки ходять вулицями, дзвенять зброєю, а елої сидять по маленьких квартирках… Рафал вирішує будь-що збудувати машину часу, щоб мати можливість змінити таке майбутнє.
Насправді, у книзі зовсім мало фантастики, вважайте, її зовсім немає. Зате є багато життя й історії. Як хлопчику-єврею перейти наповнену німцями Варшаву, щоб на нього не звернули увагу. Як ховатися в зруйнованому зоопарку і куди зникли усі тварини. Навіть як пробратися до гетто назад, хоча хто б у здоровому ґлузді міг би таке уявити? А ще, каже автор, такий хлопчик Рафал існував насправді. Про нього йому розповідали друзі. Можливо, його звали не Рафал і він не подорожував у часі, але історія його втечі саме така, як в книжці.
Єдине зауваження у мене до книги — це те, що автор з Марчіна став чомусь Марціном, хоча це польське ім’я. Але то вже тонкощі перекладу А книгу можна погортати на сайті Видавництва Урбіно.
Читайте дітям про війну. Читайте й самі про війну. Хоч минулого не змінити, але про нього варто пам’ятати, щоб можна було змінити майбутнє.
Читаючи, ми бачимо світ очима дев’ятирічного хлопця, який не завжди цілком розуміє все, що відбувається довкола. Він майже не пам’ятає, яким було життя до гетто. У нього є тільки дідусь і книги. І він цілком небезпідставно дивується: що його відрізняє від інших людей? Рафал не ідентифікує себе як єврея. Хлопець ніколи не вчив ідиш, спілкується польською, має польське прізвище, вміє хреститися, любить прикрашати ялинку і співати колядки. Він такий же поляк, як і ті, що за стіною.
Реалії війни Рафалу допомагає зрозуміти література, зокрема «Машина часу» Герберта Веллса, яку він бере з собою у мандрівку і яка стає більше, ніж просто книжкою: вона стає тією призмою, крізь яку Рафал сприймає дійсність. Вкраплення фантастики видаються цілком органічними, адже це світ дитини, світ, у якому легко потоваришувати з єнотом і шакалом, у якому німці перетворюються на морлоків, а мандрівки в часі можливі.
Оповідь відчутно евфемізована, зважаючи на цільову аудиторію. Вона сприймається радше як пригодницький роман, ніж як історія про реалії варшавського гетто. Тут немає смертей і надмірної жорстокості, тільки натяки, які зрозуміють скоріше дорослі читачі.
Натомість є щось інше. Страх. Страх за себе, за рідних і друзів. Страх перед німцями, які переважно постають збірним образом, суцільною масою без індивідуальності, і поляками, які живуть за межами гетто в іншому світі, де діти сміються частіше й гучніше.
Та, попри все, «Ковчег часу» – це книжка не про війну й не про гетто, а про дружбу та приязнь, доброту й вірність, про надію і віру в людей. Історія, хоч евфемізована й пом’якшена, насправді є дуже хорошою спробою почати з дітьми важливу розмову про те, що було КОЛИСЬ. Про те, що дуже часто такі життєві долі закінчувалися трагічно. Про те, що цього не можна забувати.
"Майбутнє породжується минулим. Якщо пам'ятати про те, що було - і про добре, і про лихе - можна збудувати майбутнє так, щоб воно було кращим від минулого"
У теперішні часи батьки уникають обговорювати із дітьми тему війни та зрештою не хочуть їх цим засмучувати. Але чим ближче з такою тематикою знайомишся - тим сильніше виникає бажання не бачити війну в очах дітей. І лише пам'ять та знання про страшні часи дозволять дітям творити яскраве й щасливе майбутнє.
Молодий польський письменник Марцін Щигельський виховує своїх читачів - він розповідає дуже важку історію, але сповнену надії... Ця книга адресована для читання дітьми.
В центрі уваги твору дев'ятирічний хлопчик Рафал, який живе зі своїм дідусем у ґетто. Він не ходить до школи, бо в цьому районі, обмеженому стінами, їх просто нема. З кожним плином часу умови проживання в ґетто стають все жорсткішими, тому єдиний спосіб пережити цей жахливий час - це читати книги.
Якось Рафалу потрапила до рук книга "Машина часу" Герберта Веллса, яка повністю змінила світогляд хлопчика. Він починає мріяти про ковчег, який подорожує у часі, та за допомогою якого можна буде врятуватися від жахливих нацистів.
У творі автор уникає показу обличчя зла: у книзі змальовано лише тих героїв, які готові врятувати інших ціною власної безпеки.
Подорожуючи у часі із головним героєм, юні читачі не лише побачать світ, побудований жадібністю, ідеологічною сліпотою та верховенством влади. Перш за все, вони дізнаються, як багато залежить від них самих.
Головний посил твору: "Минуле не можна змінити. Тільки майбутнє в наших руках".
,,Arka czasu" to książka, którą mogłabym dać swojemu dziecku bez żadnych wyrzutów sumienia. Opowieść o małym chłopcu, który w trakcie II Wojny Światowej musi polegać na sobie. Piękna historia, która ma w sobie ważny przekaz, a mimo to jest napisana językiem, który doskonale zrozumie grupa odbiorców, dla której ta książka jest przeznaczona. Ukazana jest historia przyjaźni w czasach, kiedy trudno zaufać jest komukolwiek. Może wydawać się, że wątek główny jakim są podróże w czasie, nie jest tu często poruszany, a mimo to cała ta historia to swoisty wehikuł czasu. Bardzo wartościowa książka, która czasami trzyma w napięciu i nie zostawia przy tym w frustracji.
Jedyna rzecz, która raziła mnie w oczy w trakcie czytania było przedstawienie współczesnego języka bardzo płytko, a mianowicie (UWAGA SPOJLER!!!) moment poznania przez Rafała Asi, która jako około 9-11 latka używa takich wyrażeń jak ,,zaraz collapsne" albo ,,to było takie funny" albo ,,bez przesadyzmu". Ja osobiście jestem rocznikiem '05, w tym 2013 roku miałam 8 lat i nie używałam takich wyrażeń i nie jestem właśnie pewna czy jest spowodowane tą, nawet małą, ale jednak, różnicą kilku lat, czy może tego, że Asia wychowywała się w ta dużym mieście jak Warszawa, a ja w jakimś zadupiu, albo może to autor jako około czterdziestolatek nie zdawał sobie do końca sprawy, jak do końca mówi młodzież w tym wieku. Nie wiem, ale chętnie się dowiem.
*ocena jest w lekturach więc dałam jej 5 za to że jest w grupie lektur bo w młodzieżówkach miałaby zupełnie inną ocenę, cała recenzja jest w grupie samych lektur TYLKO LEKTURY*
Ta lektura była bardzo smutna, bardzo mi się podobała ze względu na sam pomysł. Bardzo lubię motywy historyczne. No jedna z lepszych lektur napewno jest w top 5 💗💗
Mir hat die Geschichte um Rafal sehr gut gefallen. Kindlich angemessen wird ein Ausschnitt der Geschichte des Warschauer Ghettos erzählt. Die Geschichte ist spannend und fesselte mich von Beginn an. Es ist schwierig, diese Zeit in Worte zu fassen und dieses gelingt dem Autoren wunderbar.
Świetnie napisana książka! Trochę krótka, ale to czyni ja idealną pozycją na zastój. Autor przedstawia też jak byli traktowani Żydzi podczas wojny. Łączy przyszłość z przeszłością! Gorąco polecam🤍