Роман «Сестри Річинські» — це історичний зріз першої половини ХХ століття, показаний очима жінок, які більше не хочуть жити в патріархальному світі й виходять з тісного домашнього простору в широкий світ.
У центрі сюжету п’ять сестер, які після смерті батька опиняються один на один з реальним життям. Без грошей, без розуміння того, як функціонує реальність навколо них, із купою акцій збанкрутілої компанії дівчата все ж налаштовані більше не бути об’єктами та не залежати від романтичних стосунків чи вдалого шлюбу. Кожна з сестер готова брати на себе відповідальність за своє життя й робити вибір у згоді з власними уявленнями про успіх і щастя.
Iryna Vilde, a pen name of Daryna Dmytrivna Polotniuk (Ukrainian: Дарина Дмитрівна Полотнюк, nee Makohon Ukrainian: Макогон), was a Ukrainian writer and Soviet correspondent. She graduated from Lviv University in 1933 and then worked as a teacher and contributed to the journal Zhinocha dolia in Kolomyia (1933–9). Under Soviet rule she wrote for Pravda Ukrainy as a special correspondent and headed the Lviv branch of the Writers' Union of Ukraine. Her work was first published in 1930. Some of her prose works from the prewar period are Povist' zhyttia (The Novelette of Life, 1930), the anthology of short stories Khymerne sertse (The Whimsical Heart, 1936), the novelettes Metelyky na shpyl’kakh (Pinned Butterflies, 1936) and B’ie vos'ma (The Clock Strikes Eight, 1936), and novelettes based on the life of the intelligentsia and students, such as Povnolitni dity (Grown-up Children, 1939). Her postwar works include Istoriia odnoho zhyttia (The History of One Life, 1946), Nashi bat'ky roziishlysia (Our Parents Have Separated, 1946), Stezhynamy zhyttia (Along the Paths of Life, 1949), Iabluni zatsvily vdruhe (The Apple Trees Have Blossomed Again, 1949), Kury (Chickens, 1953), Nova Lukavytsia (1953), Zhyttia til’ky pochynaiet’sia (Life Is Just Beginning, 1961), and Troiandy i ternia (Roses and Thorns, 1961). In all of those works Vilde showed herself a master at describing the life of Galicians from a variety of social classes. The work most highly rated by literary critics is the novel Sestry Richynski (The Richynsky Sisters, 2 vols, 1958, 1964), in which she portrays the intelligentsia and townspeople from a wide range of social backgrounds. A collected edition of Vilde's works, Tvory (Works, 4 vols, 1967–8), has been published, as well as a Russian translation in five volumes (1958).
Прочитала першу книгу десь за 12 днів. Застрибнула у це читання й проковтнула. Підсумки про роман треба підбивати після трьох книг, але наразі точно знаю, що цей текст мене здивував і вразив. А головне — нагадав, чому я обрала для себе саме українську філологію. Переконана, що це бличкучий роман світового рівня.
Ми починаємо свою літературну подорож цим трьохтомником з оповіді про те, як юна Олена стає дружиною богослова Аркадія Річинського. Не сильно вона того хотіла, бо в думках був інший, але й не сильно протестувала, ну бо така вона героїня. А Аркадій? Що ж, тут для мене все окреслила фраза, яку ми зустрічаємо уже на третій сторінці оповіді: «Їі дитяче, незаймане, безвільне тіло паморочило його до того, що забував про все і не щадив її». Gross.
Аркадій до своєї смерті встигне проявити себе і як «галицький Рокфеллер», і як типова падлюка. О, ця чудова історія про християнське приречення на смерть односельця. Офтоп, але те, що люди у селі пам’ятали Річинському його вчинок, - одна з найбільш неправдоподібних речей у цьому романі.
У Аркадія є п’ять доньок, за долею яких щастить слідкувати тільки у моменти, коли на обрії не видно таких безальтернативних вставок про комунізм і комуністів (Шевченківську премію потрібно якось вигравати). До цього ще буде сенс повернутися, але поки про сестер. Отже, Катерина, Зоня, Ольга, Неля, Слава. У цьому томі ефірний час між сестрами розподілятиметься нерівномірно, але на те і маємо продовження. Скажу чесно, що мене під час презентації переконала взятися за цей роман Віра Агеєва саме образом найстаршої сестри Катерини. Словом, після таких анонсів у мене не було шансів не прочитати Річинських.
Якщо ми уже про red flags, то згадаємо Бронка Завадку. Історія становлення юного комуніста, спосіб його мислення, ідеї і страхи – нам доведеться не з власної волі, але провести з цим персонажем чимало часу. Спочатку це було навіть цікаво, але чим далі ми рухалися, тим частіше мої очі закочувалися, а рукам хотілося швидше перегортати цю нав’язливу пропаганду.
Хотілося б зупинитися на двох епізодах, де Завадка взаємодіє з жіночими персонажами. Отже, під час розмови з Ольгою, з якою у них очевидна класова прірва, він висловлює радикальні на той момент і абсолютно зрозумілі нам теперішнім закиди про те, що її (Ольгу) усе життя батько готував тільки до того, щоб вигідно видати заміж, і що це вже абсолютно застарілий підхід, і що вона могла б працювати й бути корисною для суспільства. У той час, як цими претензіями герой прямо відкриває Ользі очі, я собі читаю і думаю: «Ну ок, хлопець важливі речі говорить, ahead of his time, виступає проти того, щоб жінки були просто окрасами будинку свого чоловіка, але я все одно за комуніста не вболіватиму».
Аж тут, наприкінці тому ми бачимо епізод, де Сташка, нелюба дівчина Бронка Завадки, так радо і з таким ентузіазмом ділиться з ним розповіддю, як за допомогою її наполегливості і принциповості дівчата на фабриці відстояли свої права перед роботодавцем. Що на це відповідає гордий за свою Сташку фемініст? Він злиться і кричить на неї: «Відколи це ти така розумна стала, що вже не потребуєш моєї поради?» No, thank you.
Загалом, найбільшою проблемою цього роману є безжальна рука цензури. Усі оці навернення у комунізм і пропагандистські постулати сьогодні неможливо читати як данину часу, бо та данина прямо зараз продовжує нас вбивати. Можна було б сказати, що це не основне у романі і книга ж не про це. Так, головними героїнями роману заявлені п’ять сестер, але от чи справді відчуває це читач? На жаль, не впевнена.
Феноменальний роман української літератури світового рівня. Шкода, що цензура змусила додавати ТАК багато комунізму (я незчулася, як сама почала вірити трохи в ту пропаганду, господи прости). Тож єдине, що трохи «вибило» мені враження, це герої-оунівці, які всі були не вельми приємні, те герої-комуністи, яким, навпаки, хотілося співчувати (що складно виходить через ненависть до всього радянського, мене ледь не знудило від фраз про «братські народи»). Але все ж таки, лінія Бровка та Ольги — моя улюблена. Ще, звісно ж, сподобалися Неля та Слава. Думаю, чому саме Славі дістався наратив першої особи: авторка найбільше ототожнювала себе з нею чи саме вона найбільш міцний голос фемінізму цього роману? Схиляюсь до другого. Безмежно вдячна мати можливість читати такі чудові книжки і знати, що наша література багата на такі перли!
-⭐ за pov комуняки Бронка, яка займає половину книги і від якої сучасному читачеві з огляду на історичні реалії хочеться ригати (мені хотілось), але зважаючи, що це було написано під примусом й інакше книгу б не видали, не тримаю цього Ірині Вільде за зле
боже, який серіал, яке плетиво інтриг і розмаїття героїв!
та, було би значно цікавіше прочитати «чистий» текст без всіх цих цензурою вплетених комуністичних мотивів. але направду, плескання язиками легко прогортувати, а поза ним – дуже цікавий і багатогранний роман. біжу по другий том 🥰
Це феміністична книга, але не така, як ми звикли. Тут немає історії жінки, яка завжди йшла проти системи, вибирала бути сильною і незалежною, прагнула свободи і тд. Ірина Вільде заходить з іншого боку. Вона показує 6 жінок, яким в цій патріархальній системі живеться просто прекрасно. У них є татко, і все буде так, як схоче татко, а поганого для своїх дівчат він ніколи не схоче. Його доньки і дружина живуть у прекрасні ілюзії того, що у них все завжди буде добре, бо чоловік потурбується про все. І попри те, що він далеко не завжди обирає чесний заробіток, для своїх дівчат він справді ідеальний опікун, а вони про все інше ніколи і не думають. І от цей ідеальний світ ламається в один момент повністю. Тато помирає і залишає за собою виключно борги. І цим жінкам доводиться позбавлятися ілюзій, доводиться починати думати про гроші, доводиться відчувати всю несправедливість цього світу. І от головне питання від авторки, як мені здається: А чи не задорого обійшлася жінкам оця ілюзія, в якій вони жили? Чи правда це коштувало того, щоб зараз відчувати себе аж такими безпорадними перед усім світом? І взагалі, чи вдасться їм залишити оцю безпорадність у минулому і так�� влаштувати гідно своє життя? Про це ми дізнаємося у другому та третьому томі
Масштабна сімейна сага, котра багато оповідає про побут священицької сім'ї, відносини в галицькому малому місті і селянство та міщанство наших країв в міжвоєнний період. Звісно, зважаючи на рік виходу книжки, не обійшлося без совкової пропаганди, але Вільде вдається між того висловити багато вільних думок й трохи потролити режим навіть. Мене такі тексти вкотре приводять до думок про те, наскільки вільним авторам важко велося в тоталітарних та авторитарних умовах, бо міжвоєнна Польща теж не була раєм на землі, а про совітів і згадувати немає потреби. Але все одно, читаючи, важко позбутися якось відчуття цього неприйняття позиції, котрої автор(к)ам здебільшого доводилося дотримуватися, аби книжку взагалі надрукували. Шкода, що не можна почитати, як би писала цю книжку пані Ірина без накинутої кон'юнктури. Якщо ж загалом описувати - то цікаві типажі героїнь та героїв і хочеться більше почитати про впливи лівих в тогочасному українському галицькому поспільстві, бо виникає відчуття, що вони перебільшені зі зрозумілих причин. Але в будь-якому разі, для всіх цих совєтофілів, як і для всіх инших, прихід совєтів в Галичину обернувся катастрофою.
стільки всього я з нею пережила: і кидатись нею хотілось, і не відпускати, і стільки думок різних викликала (і бажаних, і не дуже). та й просто вона вже стала історією, яка буде жити зі мною (чи у мені?) і ставати вже моєю власною історією
от тільки Дарка з «Метеликів на шпильках» завжди буде мені ближчою, тому й тут субʼєктивні 4 зірочки, а не 5. тільки через це
Цей роман, перший том, неабияк мене вразив. Зізнаюсь, я здогадувалась, що мені сподобається, адже здебільшого сімейні саги я люблю, отже "Сестри Річинські" мали всі шанси на успіх у мене. Але що мені сподобається аж так. Я відкладала Брендона Сандерсона , щоб почитати "Сестер"!
А все тому що Ірина Вільде дуууже майстерно виписала героїв. Всі вони цікаві. Кожна і кожен по-своєму і комічні, і трагічні. Всі герої і викликають співчуття, і веселять, і бісять подекуди. І саме тому вони вийшли такі живі.
Роман драматичний, але в ньому багато ситуацій, з яких я вголос сміялась, а це дуже рідко в мене з книжками.
Також цікаво було почитати про Галичину 30-х, де з одного боку Польща придушувала інтелігенцію, а з другого - Совіти прокладали собі дорогу, вербуючи пропагандистів серед молодих і бідних.
Єдине питання, яке крутиться у мене в голові: чому цей роман витягли на світ саме зараз? Кому треба ця книга в наш час?
Чому ⬇️
1. Відкрита пропаганда більшовизму займає приблизно 40% книги. І це не просто згадування партії чи страйків - з уст персонажів ми чуємо пряму пропаганду. Наприклад: І ще приклад:
Я знаю, що багато критиків стверджує, ніби авторка була змушена додати про-радянську риторику, просто щоб книгу надрукували в срср, але конкретно у випадку з Іриною Вільде, я не можу цього пробачити. Поки Ліна Костенко писала "в шухляду", Стус голодував в карцері, а решта української інтелігенції сиділи під арештами, Ірина Вільде отримувала орден "Трудового Червоного Прапора"...
2. Навіть коли ми не читаємо цитати з леніна і маркса, нас постійно спрямовують на ту саму ритирику: всі заможні люди - підлі, бездушні, жорстокі і тупі, в той час як бідні і обездолені - добрі, світлі, чисті, справедливі. Кожен раз, як будь який персонаж отримує можливість заробити гроші, він одразу вчиняє несправедливо, низько і жорстоко. Наприклад, Тобто, гроші = зло. Бідність = честь.
3. Стиль письма загалом непоганий, але книга жахливо побудована. Під час читання ми знайомимося з десятками персонажів, і навіть випадкових героїв авторка розбирає до найдрібніших деталей - ми читаємо історію життя їх батьків, дідів, сусідів по селу, попів в тих селах, їх дітей, собак і так далі. (хтось скаже, що це - такий спеціальний прийом, щоб показати панораму суспільства, але я скажу - головне, щоб вам подобалося 😅)
Підсумок: я спеціально дочитаю наступних 2 томи книги, лише для того, щоб побачити, що буде в 39 році, коли омріяний радянський союз таки прийде в Наше. З історії ми знаємо, що радянська армія фактично потопила Галичину в крові, і це - непоправна втрата нашої нації. Просто хочу побачити, як Ірина Вільде висвітлить цей період історії.
Ну і останнє - знову задаю питання: чому цей роман витягли на світ саме зараз? Кому треба ця книга в наш час?
Сюжет розповідає про життя родини Річинських, яка проживає в галицькому містечку. Голова сімейства — отець Аркадій помирає, залишаючи по собі великий будинок та чимало боргів. Його дружина Олена та пʼятеро дочок мусять розбиратися як їм жити далі. Олена тільки після смерті чоловіка усвідомлює, що жила доти в ідеалістичному світі, а зараз мусить стикнутися з реальністю. Авторка легко і ненавʼязливо занурює в побут Галичини 20-х—30-х років. З любов’ю виписує одяг, інтер’єри, модні розваги та політичні течії тих років. Поруч з обʼємними персонажами це все робить роман справді живим. Персонажі Протягом читання було однаково цікаво спостерігати за всією родиною Річинських. Усі вони виписані реалістично, серед них нема повністю чорних, чи повністю білих. Хтось подобався, хтось ні. Це стосується не тільки головних героїв, а й інших мешканців містечка Нашого. Але було одне «але». До речі, за відгуками на Goodreads побачила, що не тільки мене дратував «Pov» від комуніста Бронка. Проте, без цієї лінії роман напевно не був би виданий у радянську добу. Не буду поспішати підбивати підсумки, адже попереду подальші томи. Лише сподіваюсь, що буде так само захопливо читати.
Галичина, 30-ті роки ХХ ст., сімʼя священника Аркадія Річинського, в якого «все схвачено»: покірна (навіть безвольна) дружина, пʼятеро дочок, для яких вже накреслено плани видачі заміж, налагоджений церковний «бізнес». Але одного він не врахував - своєї раптової смерті. Після цього ідеальний світ сестер руйнується. Перечитувала її вдруге (вперше читала ще в шкільні роки і багато чого зараз сприймається по-іншому), але історія захопила однаково. Щоразу хотілося повернутися до сім’ї Річинських: зазирнути в гнилу душеньку отця каноніка, який готовий здати під шибеницю невинного односельчанина замість себе; стежити за безпорадністю дружини і сестер після його смерті; дивуватися цинізму старшої сеструньці, ідеєю-фікс якої стало вийти заміж за доктора Безбородька попри все (буквально!); бути враженою від любовних перипетій, деякі з яких йшли в розріз з будь-якою моральністю (стрийко Нестор і невістка Ілаковича🤪). Дуже мальовничо описані пейзажі локацій, діалоги присмачені місцевою говіркою, прості житейські сценарії, що переплітаються з гостро-соціальними темами - все це забезпечує чудово проведений час в компанії Сестер Річинських.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Я читала без очікувань, але, як виявилось, тепер це буде одна з моїх улюблених книжок з укрліт :) Ірина Вільде в цьому творі така інша і сучасна, дуже сподобався історичний та політичний контекст і лайтмотив про польську та комуністичну владу, настрої в суспільстві, цікаво слідкувати як було колись, так як вплинуло на людей зараз. Сама історія сімʼї також дуже цікава, подобається, як розкривались герої, єдине, що не дуже сподобалось, або, може, треба читати далі, це персонажі, які зʼявились, та зникли, умовно ситуативні, не зовсім зрозуміла їх в сюжеті. Загалом всім раджу, дуже красива мова і багато галицьких вайбів (нагадало багато в чому мою бабусю)
Читання «Сестер Річинських» виявилось задачею із зірочкою. По-перше, я почала читати її у січні 2024 року, а закінчила лише в березні. По-друге, я не позначала чи не записувала персонажів, яких зустрічала на сторінках, а тому дуже швидко про це пошкодувала, бо заплуталась.
Що я думала про цей твір, не прочитавши його? Що це історія про пʼятьох сестер, які розвʼязують свої проблеми на Галичині у ХХ столітті. Що я думаю про цей твір, прочитавши його? Що це зріз західноукраїнських земель у 20-30 рр. ХХ століття. Зріз не на основі пʼятьох дівчат, а зріз майже всіх верств населення: священники, робітники, селяни... Всі зʼявляються у цьому творі, всі є частиною цього життя.
Тому читати цей твір було важко.
Після прочитання я також пошукала статті про «Сестер Річинських» і знайшла (cutt.ly/ewMNfexF) порівняння з «Грою Престолів». Не скажу, що Ірина Вільде писала про вбивства. Але про зраду рідних та інтриги вона писала.
Тож, сюжет. У католицького священника Аркадія Річинського є пʼять чудових, а головне дуже різних, доньок. Всі вони виховані за найкращими стандартами століття, а отже вміють лише гарно подавати себе та нічого не знають про суспільно-побутові речі. Однак Аркадій Річинський помирає. І доньки разом з матірʼю мають жити самостійно, чи то пак виживати. Бо ж найстарша донька Катерина взнає, що батько помер банкрутом, а отже і вони не мають приданого, аби вдало вийти заміж і прожити щасливо. Як шість жінок, які не пристосовані до реального життя взагалі мають вижити?
У першому томі більше йдеться про Катерину і її намагання влаштувати собі і родині (такий був початковий план) життя, вийшовши заміж за лікаря. Та в план доводиться вносити багато коректив, жертвувати чимось та кимось.
Попри те, що твір читався довго і треба було часто розбиратись, хто є хто і що є що, мені сподобалось. Після перерви (короткої чи довгої, подивимось) читатиму другий том, на щастя «Віхола» поділила його на дві частини.
До речі, якщо не маєте в колекції Ірини Вільде, то «Віхола» видала «Сестер Річинських» у дуже красивому оформленні.
Я не знаю чи навіть зможу передати словами яким монументальним розчаруванням була ця книга. Я розумію в які часи ця книга вперше видалась, я розумію що тут було не оминути потакання партійній пропаганді, але коли все в цій книзі, без винятку, в кінці-кінців партійна більшовицька пропаганда? Це вже трохи виходить за рамки "мала впхати пропаганду в текст щоб його видали".
Феміністична історія? Перепрошую звісно, але яким боком? Про титульних сестер з усіх 704ст від сили буде 1/3, все інше це Бронко (з таким самим результатом книгу можна було назвати "Товариш Бронко", було б навіть більш логічно), Аркадій/Олена і Безбородько. Одна з цих самих титульних сестер, Зоня, з усього тексту мала одну, ОДНУ, сторінку ПОВ. Суліман, шоб його шляк трафив, мав більше 20. Це такий фемінізм де за ці мінімальні сторінки які не було про Бронко, жодна з сестер навіть не мала як вирости як персонаж. Катерина? Від початку до кінця однаково помішана на матеріальному становищі і Безбородькові. Зоня? Про неї як вже сказано було сторінка її думок, таке враження ніби її навіть не існувало. Оля? О, пречудовий ріст персонажки, де вся її ціна вилилась в те що вона закохалась в Бронко (хто, як вона вважала, був причетний до смерті її батька) і була йому до смаку. Неля можливо єдина з сестер яка дійсно мала якусь цікаву лінію, і та з першого погляду закохалась і якогось рандомного хлопця. Слава? Вся її лінія то те що вона закохалась в чоловіка який винаймав у них кімнату.
Я прямо змушувала себе дочитати цю книгу хоча на початкових 30% я була чисто зачарована стилем письма авторки і гарним розписом героїв. Буквально мріяла дочитати ті драні останні 50 сторінок книги щоб більше її ніколи в руки не брати і не бачити. Це були 704 сторінки комуністичної пропаганди, і я дуже жалкую що потратила на цю книгу свої гроші та час.
Ось і я занурилась у читання твору, який, на жаль, у школі вивчали не так глибоко, як того хотілося. Через скорочення й обмежений час багато чого залишалося незрозумілим — тепер маю нагоду надолужити.
Перший том справді захоплює. Цікаво спостерігати, як у різних ситуаціях поводяться сестри, як поступово розкриваються їхні характери. Образ матері теж дуже важливий, хоча мені й забракло її власних думок — хочеться більше її внутрішнього світу. Але це не зіпсувало враження.
Окремо хочеться згадати той вираз: "прошу я вас". 😅
Ловко, коли за тебе весь час батько думає... Та от тепер — інші часи, і сестрам доводиться самостійно приймати рішення. Мене завжди вражало, що в багатодітних родинах діти стають більш самостійними, але не завжди це так.
...Тут ще з’являється Бронька Завадка — оцей хлопчина мені трішки сподобався, але в нього є ньюанс. Я навіть трохи вболіваю за нього з Олею, а не зі Сташкою. Хотілося б, щоб саме Оля змінила його, зруйнувала його комуністичні переконання. Якби не його політика, я б, мабуть, була цілком "за"нього. Бо ж хочеться, щоб мав свою думку і творив щось своє, а не йшов у фарватері тієї ідеології, яка, по суті, й досі болить.
Загалом мені цікаво дізнатися, яка подальша доля чекає дівчат. Десь читала, що історія наче не зовсім завершена — тому вже фантазую про весілля інших сестер і розвиток їхніх життів.
Чи осилю інші томи — ще не знаю. Але бажання є. А це вже щось.
Як багато хто згадував раніше, Вільде пише чудовою мовою, якою мимоволі зачаровуєшся. Сюжет книги цікаво переплітається і знайомить нас з величезною кількістю персонажів, кожний з яких відіграє свою роль в історії (хтось порівнював цю книгу навіть із «Грою Престолів» — я вас бачу!).
Тим не менш, перша половина цієї ��ниги викликала в мене жахливий нечитун і відторгнення. Всі персонажі були або огидними або просто неприємними. Деякі персонажі взагалі здавалися карикатурними і мене не покидало враження, що Вільде таємно ненавидить все українське. Це ще я не беруся згадувати частини з комунізмом від яких взагалі нудило. Єдиний, хто такий прекрасний і начитаний був хто? Правильно, Бронко. Молодий ідеаліст-комуніст, про якого йдеться десь 60% книги.
Можливо, мені ще й не сподобалась історія тому, що я дуже сподівалась на жіночу прозу. Щось типу «Маленьких жінок» та «Сестер Макіока». І я це знайшла, але недостатньо.
Оцінюю цю книгу на чотири зірки, так як друга частина книги витягла увесь роман, але продовження поки бажання читати немає.
Насправді, книга дійсно чудова. Колись почула фразу, що Сестри Річинські - це Бріджертони в українських реаліях. І це найкоротше й найвлучніше порівняння, яке чудово описує цей роман.
Для мене особисто було трошки важко читати на початку через величезну кількість героїв і хаотичну манеру розповіді, при якій тебе ніби закидували від одного персонажа до іншого, без пояснення, хто це взагалі такий і як він повʼязаний з тими 10 героями на попередній сторінці. Але вже десь з 30%, коли пазл персонажів склався в голові, можна було спокійно насолоджуватись історією.
Ще одним неприємним для мене моментом (який тригерив мене протягом всього читання і через що я і знизила оцінку до 4) стало «вибілювання» комунізму і комуністів, протиставлення їх у вигляді героїв до польської влади і пр. Зрозуміло, що це була одна з умов написання і видання цього роману в свій час, загалом, але легше ці ідеї читати, навіть розуміючи причину, від того не ставало. Тому від мене 4/5
Дочитала перший том. Це дуже цікава драма, відчувається розмах і епічність, не дивлячись, що це ніби історія однієї сім'ї. Трохи горить срака читати роздуми одного молодого палкого комуніста, але з пісні слів не викинеш. 8/10. Дістала другий том.
Дочитала перший том Сестер Річинських! Перебуваю в шаленому захваті!
Це тритомний роман про п'ятьох дочок священника УГКЦ, що раптово мусять вирушати у доросле життя, бо їх татко несподівано помер. І якщо за його життя для них був би підготовлені вигідні шлюби, то зараз з'ясувалось, що татко банкрут. Виховані панями, що дивляться на світ в рожевих окулярах, сестри відчують, як ці окуляри розібʼються склом всередину.
Це все відбувається у Галичині в міжвоєнні роки. Під час польської окупації. Цікаво, бо раніше мені такого формулювання у книжках не траплялось. Зазвичай про польский період більш позитивно пишуть.
А тут ще різко критикується політика пацифікації. Якщо коротко: як поляки на керівних посадах давили і пригноблювали українців, ділили на перший та другий сорт. Загалом я дуже рада, що взялась за Сестер після книги про історію Галичини. Виходить нашарування знань у різних сферах, як би в ідеалі мали подавати історію у школі.
Загалом це не лише роман, а просто таки зріз епохи у всіх шарах суспільства.
Вільде дуже грунтовно пише від імені і світогляду не лише дочок священника, а й від їх служниці, їх сусідки, робітника друкарні, його нареченої, маклера-єврея, доктора-нареченого одної з сестер і багатьох-багатьох інших... Дещо складно встежити за всіма персонажами, але воно того дуже і дуже вартує. Я всім рекомендую записувати ху із ху.
Важлива деталь, яку треба знати, щоб адекватно сприйняти цей твір. У 1965 Вільде отримала за нього Шевченківську премію. Треба розуміти, що твори без прославляння комунізму тоді просто не друкувалися. Тому, звісно, серед персонажів є комуніст. У 2024 не можливо сприймати всерйоз його полумʼяні промови але спостерігаючи його шлях, цілком можна повірити і зрозуміти як саме простий сільський хлопець повівся на робітничу романтику і сам став агітатором. І як взагалі проростав комунізм серед населення...
Бачила тут на гудрідс, що через того комуніста книзі ставлять дві зірочки. Це просто несерйозно. Так і хочеться відповісти на ті відгуки: шановні, треба ж трошки відбивати дух епохи!
Це дуже-дуже класний тритомник! Я кайфую над кожною сторінкою. Вільде — майстриня пера і психологічного спостереження. Цитати: «Молоді очі мають полуду, яка з одного боку затуляє їм світ, а з другого — показує щось, чого, як пізніше дізнаємося, зовсім у ньому не було»
«Він відчув гарячий приплив любові до себе. І, як кожний щасливо закоханий, бажав, щоб і інші обожнювали предмет його любові»
Грубезна книжка на 600 сторінок авторства української письменниці Ірини Вільде, і це тільки том перший. Але я її подужала💪 Тут про життя 5 сестер і їхньої мами, після того як помер їхній батько, священик Річинський. Сім'я опинилася у скруті, адже ніхто з них - ні мама, ні доньки на той час не працював. Кожна із сестер має свій характер і своє бачення майбутнього, в кожної своє уявлення про щастя і методи досягти його. А ще тут трохи про життя Західної України, коли вона була під Польщею і як проникав сюди комунізм. (Про комунізм, авторка написала навмисне, адже в ті часи книга могла б бути просто не виданою без певних згадок цього "блага"). Книга була популярна у часи її видання - 60 років і навіть отримала Шевченківську премію.
Мені справді цікаво, якою буде доля сестер, але поки що, після першого тому, роблю перерву у цій історії, щоб колись ще повернутись до неї.