What do you think?
Rate this book
Товаришки. Новели
Оповідання Олени Пчілки — це прекрасні замальовки з життя українських заможних родин, столичної й провінційної еліти, життєвого ладу, усталеного в маєтках і садибах наприкінці ХІХ століття.
Візити, бали, концерти, клубні зібрання були часто покликані організувати вдалий шлюб для дівчат, проте водночас забезпечували підтримку національної традиції, поширення українських ідей, зародження жіночої університетської освіти. Йдеться, наприклад, про перших українок, які сіли на студентську лаву поруч зі своїми ровесниками й здобувають лікарський фах у Швейцарії.
У міських сюжетах Олена Пчілка з неймовірним блиском руйнує стереотипи, іноді знижує пафос, подекуди демонструє подвійність стандартів, а також дошукується глибинних психологічних мотивацій вчинків персонажів.
Візити, бали, концерти, клубні зібрання були часто покликані організувати вдалий шлюб для дівчат, проте водночас забезпечували підтримку національної традиції, поширення українських ідей, зародження жіночої університетської освіти. Йдеться, наприклад, про перших українок, які сіли на студентську лаву поруч зі своїми ровесниками й здобувають лікарський фах у Швейцарії.
У міських сюжетах Олена Пчілка з неймовірним блиском руйнує стереотипи, іноді знижує пафос, подекуди демонструє подвійність стандартів, а також дошукується глибинних психологічних мотивацій вчинків персонажів.
248 pages, Paperback
Published January 1, 2024
25 people are currently reading
310 people want to read
About the author
Олена Пчілка
24 books5 followersОлена Пчілка (Ольга Петрівна Драгоманова, в заміжжі Косач) — українська письменниця, драматург, публіцистика, громадська і культурна діячка, перекладачка, фольклористка, етнограф, член-кореспондент Всеукраїнської академії наук (1925); мати Лесі Українки, сестра Михайла Драгоманова.
Народилася 30 червня (17 червня за ст. стилем) 1849 року в містечку Гадяч на Полтавщині в родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості. В 1866 році закінчила київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць».
Влітку 1868 року разом з чоловіком виїхали на Волинь до місця служби П. А. Косача у містечко Звягель (нині Новоград-Волинський), де записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. 25 лютого 1871 року тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в світову літературу як Леся Українка. Два сини й чотири дочки виростила сім'я Косачів.
Свій творчий шлях розпочала з перекладів поетичних творів Пушкіна і Лермонтова. 1876 року вийшла друком у Києві її книжка «Український народний орнамент», яка принесла Олені Пчілці славу першого в Україні знавця цього виду народного мистецтва, в 1881 році вийшла збірка перекладів з Миколи Гоголя і з Олександра Пушкіна й Михайла Лєрмонтова «Українським дітям», видала своїм коштом «Співомовки» С. Руданського (1880). З 1883 року почала друкувати вірші та оповідання у львівському журналі «Зоря», перша збірка поезій «Думки-мережанки» (1886). Одночасно брала діяльну участь у жіночому русі, в 1887 році разом з Наталією Кобринською видала у Львові альманах «Перший Вінок».
Навесні 1879 року О. П. Косач з дітьми приїхала в Луцьк до свого чоловіка, якого було переведено на посаду голови Луцько-Дубенського з'їзду мирових посередників. У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки.
Файл:Олена Пчілка (Косач-Драгоманова). 1910-ті.jpg
Олена Пчілка. 1910-ті.
У 1890-х роках жила в Києві, у 1906–1914 роках була видавцем журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908–1914), «Газету Гадяцького земства» (1917–1919). Національні і соціальні мотиви становили основний зміст творів Олени Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи з її бездушністю та формалізмам, показувала, як національно свідома українська молодь в добу глухої реакції шукала шляхів до визволення свого народу.
У 1920 році за антибільшовицькі виступи була заарештована в Гадячі. Після звільнення з арешту виїхала в Могилів-Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві, працюючи в комісіях УАН, членом-кореспондентом якої була з 1925 року.
Померла 4 жовтня 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з чоловіком і донькою.
Народилася 30 червня (17 червня за ст. стилем) 1849 року в містечку Гадяч на Полтавщині в родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості. В 1866 році закінчила київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць».
Влітку 1868 року разом з чоловіком виїхали на Волинь до місця служби П. А. Косача у містечко Звягель (нині Новоград-Волинський), де записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. 25 лютого 1871 року тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в світову літературу як Леся Українка. Два сини й чотири дочки виростила сім'я Косачів.
Свій творчий шлях розпочала з перекладів поетичних творів Пушкіна і Лермонтова. 1876 року вийшла друком у Києві її книжка «Український народний орнамент», яка принесла Олені Пчілці славу першого в Україні знавця цього виду народного мистецтва, в 1881 році вийшла збірка перекладів з Миколи Гоголя і з Олександра Пушкіна й Михайла Лєрмонтова «Українським дітям», видала своїм коштом «Співомовки» С. Руданського (1880). З 1883 року почала друкувати вірші та оповідання у львівському журналі «Зоря», перша збірка поезій «Думки-мережанки» (1886). Одночасно брала діяльну участь у жіночому русі, в 1887 році разом з Наталією Кобринською видала у Львові альманах «Перший Вінок».
Навесні 1879 року О. П. Косач з дітьми приїхала в Луцьк до свого чоловіка, якого було переведено на посаду голови Луцько-Дубенського з'їзду мирових посередників. У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки.
Файл:Олена Пчілка (Косач-Драгоманова). 1910-ті.jpg
Олена Пчілка. 1910-ті.
У 1890-х роках жила в Києві, у 1906–1914 роках була видавцем журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908–1914), «Газету Гадяцького земства» (1917–1919). Національні і соціальні мотиви становили основний зміст творів Олени Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи з її бездушністю та формалізмам, показувала, як національно свідома українська молодь в добу глухої реакції шукала шляхів до визволення свого народу.
У 1920 році за антибільшовицькі виступи була заарештована в Гадячі. Після звільнення з арешту виїхала в Могилів-Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві, працюючи в комісіях УАН, членом-кореспондентом якої була з 1925 року.
Померла 4 жовтня 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з чоловіком і донькою.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 50 reviews
Read
July 14, 2024Пчілка, звичайно, велика майстриня монтажу, паралелізму і misdirection задовго до того, як монтаж became a thing. Цілком добротна проза.
А старий відгук на "Товаришок", написаний ще колись в часи підготовки до кандмінімуму, витягну з жж, хай валяється тут:
Якби в українській літературі був конкурс на найбільш misleading назву, то його з великим відривом узяли б "Товаришки" (1887) Олени Пчілки. Назва, здавалося б, вписує повість у нашу довгу сентиментальну традицію оповідань із номінативними заголовками (всі ці близнята, сестри, інститутки й решта тусовки), де вже з титли ясно, що йтиметься про емоційні поневіряння of their eponymous protagonists. А повість насправді геть не про те.
Приблизно підсумовує "Товаришок" оця цитата, де видно і їхній тематичний засяг, і їхні проблеми:
"Ой що біжить без повода?
Ой що росте без кореня?..
Любочка [головна героїня] знає з тої ж пісні, що без повода біжить вода, а росте без кореня камінь; але як може рости камінь без кореня? Як він росте?.."
Доти (та й певний час по тому у всяких прадавніх викопних штибу Нечуя) українство - і, by extension, українська література - охоплюють селянство і фольклорну давнину. Пчілка намагається включити до сфери українства й української літератури науку, соціальні рухи і все інше, що має бути в сучасному суспільстві. При цьому вона - і в реальності (згадаймо пізніші літературні дискусії, де по один бік нечуї з єфремовими, по інший - вона ж, Леся Українка і ще когорта), і в оповіданні - протистоїть не лише тискові всього інституційного апарату імперії, а й народникам. (Цитата з оповідання на підтвердженя: "А Кузьменко дурниці провадить! Штучність, літературщина, признаю саму тілько народну мову... Що за узька народність, що за узький націоналізм! Се - понижати свою народну гадку, обрікравши її стояти вічно лиш на одному ступні первісному! І коли так судить об мові, то треба те ж саме розважати й у всьому: значить, і хисту національного не треба розвивать,- ні музики, нічого,- нехай буде все тільки на ступні первіснонародному; Начить, і науки не посувать, досить того світогляду, який має наш простий чоловік! Се ж нісенітниця!").
Та головною проблемою є навіть не спротив опонентів, а, як видно з тієї самої трохи кумедної цитати про "що росте без кореня", невиробленість термінології. У більш вегетаріанській підавстрійській Україні з тим легше, ніж у підросійській, що тематизується у тих же "Товаришках", де частина персонажів з'являються виключно для того, аби поповнювати словниковий запас головної героїні: ""Просвіта", "напрямок", "враження",- підчеркує Люба в думці вирази Бучинського, котрі їй здаються такими новими і через те мовби чудними, принаймні Люба не зважується говорити їх сама,- а одначе що ж тут такого чудного? - думає вона далі.- Чому ж би не вживать тих слів? Чого ж конечне казать "просвіщеніє", а не "просвіта", "впечатлєніє", а не "враження"? Тільки тої й переваги, що до тих російських слів ми призвичаїлись".
Крім тематичних національних інновацій (скажімо, це - перший в українській літературі твір, де згадано теорію еволюції - то вам не пес начхав:)), по-моєму, це перший текст, де жінки виступають не суб'єктом емоційного життя (при повній об'єктності в усіх інших сферах), а таки суб'єктом знань. Головна героїня переповідає повітовим паніям Дарвіна: "Так же чоловік єсть той же звір, тільки розумніший", тож не треба цуратися ширших морфологічних порівнянь. Головна героїня веде дискусії про індиктувне мислення проти дедуктивного - і, власне, мені здається, прикметно, що саме авторка, яка двічі належить до маргіналізованої спільноти (як жінка і як українка), а отже, усе життя тим фактом змушена і споживати культуру, й творити її проти головної течії, вперше у цій літературі ставить під питання, *як* ми знаємо. Її опонент лупить себе п'яткою в груди, захищающи строгу об'єктивність у науці, дедуктивне мислення, вибудовування аргументації на основі емпірично даних фактів, а не підбирання фактів під початкове припущення. Натомість головна героїня (привіт феміністичній епістемології), наполягає, що жоден знавець не може бути об'єктивним і не вільним від початкових припущень/упереджень, а те, що видається свідченням об'єктивності, може бути з тим же успіхом риторичною маніпуляцією: "Почім ви знаєте, що такий-то ряд фактів, котрі вам говорять нібито так вільно, самі не з'явилися в праці ученого власне через те, що він шукав їх наперед своєю думкою? Мавши звісну теорію, наперед угадував, що мусять буть у такому-то крузі власне такі й такі явища, котрі докажуть його думку!"
Фінал "Товаришок" - це така просто пісня про те, як складно писати на великих світоглядних (а отже, й жанрових) зсувах. Після цілого тексту не-про-те Олена Пчілка раптом згадує, що в українській літературі заведено мати романтичну лінію. Як бо то без романтичної лінії? Дуже чітко видно момент, коли клацає перемикач і під звуки "Пропало ВСЬО!!!" Пчілка починає витрушувати зі стосів сторінок усіх другорядних героїв, які там з'явилися хто для національної лінії, хто ще для якої, аби, як Пилип з конопель, із оповідання про знання раптом вискочив сюжет про одруження.
Якось так повелося, що прийнято любити Лесю Українку й не любити Олену Пчілку. Це - абсолютно дарма, мені на основі трьох томів листування ЛУ здається, що їхнє протистояння сильно перебільшують задля драматизації біографії ЛУ, а Олена Пчілка - нехай і не з першої когорти - по-свойму прекрасна. Багато писала, редагувала низку часописів, перекладала, у 70+ років побувала у в'язниці за антибільшовицькі виступи, кувала слова (серед найвідоміших її винаходів - слова "переможець" і "променистий", які доти позначалися старослов'янськими запозиченнями), врешті, виростила well-adjusted доньок, одна з яких - класик укрліту, але й інші здобували освіту за кордоном, жили у громадянському шлюбі до того, як це стало нормою, і почувалися у своїй шкурі цілком добре (виростити нормальних синів - це в ті часи кожен міг, а от доньки таки про щось свідчать). (Коротше кажучи, Олена Пчілка брала від життя все ще до того, як це стало загальною настановою.) Мораль? Мораль така: well-adjusted people don't make history, навіть коли вони перемогли, навіть коли вони винайшли саме слово "переможець" :).
А старий відгук на "Товаришок", написаний ще колись в часи підготовки до кандмінімуму, витягну з жж, хай валяється тут:
Якби в українській літературі був конкурс на найбільш misleading назву, то його з великим відривом узяли б "Товаришки" (1887) Олени Пчілки. Назва, здавалося б, вписує повість у нашу довгу сентиментальну традицію оповідань із номінативними заголовками (всі ці близнята, сестри, інститутки й решта тусовки), де вже з титли ясно, що йтиметься про емоційні поневіряння of their eponymous protagonists. А повість насправді геть не про те.
Приблизно підсумовує "Товаришок" оця цитата, де видно і їхній тематичний засяг, і їхні проблеми:
"Ой що біжить без повода?
Ой що росте без кореня?..
Любочка [головна героїня] знає з тої ж пісні, що без повода біжить вода, а росте без кореня камінь; але як може рости камінь без кореня? Як він росте?.."
Доти (та й певний час по тому у всяких прадавніх викопних штибу Нечуя) українство - і, by extension, українська література - охоплюють селянство і фольклорну давнину. Пчілка намагається включити до сфери українства й української літератури науку, соціальні рухи і все інше, що має бути в сучасному суспільстві. При цьому вона - і в реальності (згадаймо пізніші літературні дискусії, де по один бік нечуї з єфремовими, по інший - вона ж, Леся Українка і ще когорта), і в оповіданні - протистоїть не лише тискові всього інституційного апарату імперії, а й народникам. (Цитата з оповідання на підтвердженя: "А Кузьменко дурниці провадить! Штучність, літературщина, признаю саму тілько народну мову... Що за узька народність, що за узький націоналізм! Се - понижати свою народну гадку, обрікравши її стояти вічно лиш на одному ступні первісному! І коли так судить об мові, то треба те ж саме розважати й у всьому: значить, і хисту національного не треба розвивать,- ні музики, нічого,- нехай буде все тільки на ступні первіснонародному; Начить, і науки не посувать, досить того світогляду, який має наш простий чоловік! Се ж нісенітниця!").
Та головною проблемою є навіть не спротив опонентів, а, як видно з тієї самої трохи кумедної цитати про "що росте без кореня", невиробленість термінології. У більш вегетаріанській підавстрійській Україні з тим легше, ніж у підросійській, що тематизується у тих же "Товаришках", де частина персонажів з'являються виключно для того, аби поповнювати словниковий запас головної героїні: ""Просвіта", "напрямок", "враження",- підчеркує Люба в думці вирази Бучинського, котрі їй здаються такими новими і через те мовби чудними, принаймні Люба не зважується говорити їх сама,- а одначе що ж тут такого чудного? - думає вона далі.- Чому ж би не вживать тих слів? Чого ж конечне казать "просвіщеніє", а не "просвіта", "впечатлєніє", а не "враження"? Тільки тої й переваги, що до тих російських слів ми призвичаїлись".
Крім тематичних національних інновацій (скажімо, це - перший в українській літературі твір, де згадано теорію еволюції - то вам не пес начхав:)), по-моєму, це перший текст, де жінки виступають не суб'єктом емоційного життя (при повній об'єктності в усіх інших сферах), а таки суб'єктом знань. Головна героїня переповідає повітовим паніям Дарвіна: "Так же чоловік єсть той же звір, тільки розумніший", тож не треба цуратися ширших морфологічних порівнянь. Головна героїня веде дискусії про індиктувне мислення проти дедуктивного - і, власне, мені здається, прикметно, що саме авторка, яка двічі належить до маргіналізованої спільноти (як жінка і як українка), а отже, усе життя тим фактом змушена і споживати культуру, й творити її проти головної течії, вперше у цій літературі ставить під питання, *як* ми знаємо. Її опонент лупить себе п'яткою в груди, захищающи строгу об'єктивність у науці, дедуктивне мислення, вибудовування аргументації на основі емпірично даних фактів, а не підбирання фактів під початкове припущення. Натомість головна героїня (привіт феміністичній епістемології), наполягає, що жоден знавець не може бути об'єктивним і не вільним від початкових припущень/упереджень, а те, що видається свідченням об'єктивності, може бути з тим же успіхом риторичною маніпуляцією: "Почім ви знаєте, що такий-то ряд фактів, котрі вам говорять нібито так вільно, самі не з'явилися в праці ученого власне через те, що він шукав їх наперед своєю думкою? Мавши звісну теорію, наперед угадував, що мусять буть у такому-то крузі власне такі й такі явища, котрі докажуть його думку!"
Фінал "Товаришок" - це така просто пісня про те, як складно писати на великих світоглядних (а отже, й жанрових) зсувах. Після цілого тексту не-про-те Олена Пчілка раптом згадує, що в українській літературі заведено мати романтичну лінію. Як бо то без романтичної лінії? Дуже чітко видно момент, коли клацає перемикач і під звуки "Пропало ВСЬО!!!" Пчілка починає витрушувати зі стосів сторінок усіх другорядних героїв, які там з'явилися хто для національної лінії, хто ще для якої, аби, як Пилип з конопель, із оповідання про знання раптом вискочив сюжет про одруження.
Якось так повелося, що прийнято любити Лесю Українку й не любити Олену Пчілку. Це - абсолютно дарма, мені на основі трьох томів листування ЛУ здається, що їхнє протистояння сильно перебільшують задля драматизації біографії ЛУ, а Олена Пчілка - нехай і не з першої когорти - по-свойму прекрасна. Багато писала, редагувала низку часописів, перекладала, у 70+ років побувала у в'язниці за антибільшовицькі виступи, кувала слова (серед найвідоміших її винаходів - слова "переможець" і "променистий", які доти позначалися старослов'янськими запозиченнями), врешті, виростила well-adjusted доньок, одна з яких - класик укрліту, але й інші здобували освіту за кордоном, жили у громадянському шлюбі до того, як це стало нормою, і почувалися у своїй шкурі цілком добре (виростити нормальних синів - це в ті часи кожен міг, а от доньки таки про щось свідчать). (Коротше кажучи, Олена Пчілка брала від життя все ще до того, як це стало загальною настановою.) Мораль? Мораль така: well-adjusted people don't make history, навіть коли вони перемогли, навіть коли вони винайшли саме слово "переможець" :).
July 3, 2024
Дуже простими і наївними видаються оповідання Пчілки з висоти 2024 року. Але для читача з мінімальною базою ті самі «Товаришки» стануть прекрасним відкриттям , бо виявляється емансипація і фемінізм в Україні не виникли разом з західними грантами в 2010х.
January 14, 2025
"Товаришки" мені дуже сподобалися, оповідання трохи менше, але теж цікаві
January 2, 2026
По прочитанню цієї збірочки Олена Пчілка швидко завоювала мої симпатії, і в першу чергу завдяки титульній повісті "Товаришки" (крім неї, в збірку вміщено чотири оповідання, на них я побіжно зупинюсь нижче).
Отже, "Товаришки" - це цілком собі феміністична повість, з досить позитивним перебігом подій, романтичною лінією, і цілком життєстверджуючим фіналом, в якій мова йде про двох дівчат та хлопця, які разом поїхали на навчання в Швейцарію. Досить показовий момент, що ці дівчата вирішили обрати для себе долю не сидіти вдома в очікуванні вигідного шлюбу, а отримати певну професію (і саме ту, кращі знання з якої можна отримати лише за кордоном), та самим керувати своїм життям.
Тут буде доречно порівнювати цей твір із повістю "Царівна" Ольги Кобилянської, яку написано на 15 років пізніше, і яка теж вважається гарним зразком феміністичної прози в українській класичній літературі. На відміну від Люби, героїні "Товаришок", Наталка Верковичевна витратила багато енергії, щоби вирватись з-під домашнього психологічного насильства, тоді як Любі пощастило із родиною, і там із розумінням поставились до її бажання виїхати. Обидві, і Люба, і Наталка, знаходять своє кохання та своє місце в житті, але Люба, на мій погляд, пішла дещо далі - вона зазіхає на ту царину, яка була зазвичай "чоловічою", коли під час огляду хворої вирішує не чекати лікаря, а провести операцію самотужки. Наталка хоч і стає письменнице��, але не отримує вищу освіту, як це вдалося Любі. Та й в цілому, "Товаришки" написані більш оптимістично та більш легко, тоді як "Царівна" показує шлях скоріше боротьби героїні за своє щастя, тому вони мені більш сподобались. Можна припустити, що Олена Пчілка показала свою героїню та її середовище як уособлення долі пересічної наддніпрянської дівчини, тоді як Ольга Кобилянська - як уособлення долі буковинської дівчини, і тому можна знову ж таки припустити, що умови для жінки, для її розвитку як особистості, в цілому в той час були на Наддніпрянщині дещо кращими, ніж на Буковині.
Варто ще зупинитися на іншому прогресивному моменті, який авторка "Товаришок" підкреслила шляхом світоглядних діалогів Люби із своєю подругою Раїсою, з якою вони разом поїхали в Цюрих - Люба тут говорить про свій внутрішній поклик, що їй важливо не просто опанувати професію лікарки, а й повернутися на село і лікувати саме знедолених, тих, хто не може відповідно платити за лікування, на що Раїса відповіла, що краще дбати про себе і працювати лише із забезпеченими клієнтами в великому місті (майже про те саме говорили Наталка Верковичевна та Орядин - про самостійність жінки та про прагматизм - і Орядин, як і Раїса, таки теж обрав для себе прагматизм).
В повісті ще присутня романтична лінія, але майбутнє закоханих Пчілка залишає невизначеним, і нам доводиться самим додумувати, як вони будуть планувати своє життя (і комусь із них доведеться пожертвувати своєю роботою, однозначно).
Взагалі, "Товаришки" залишають після себе приємний післясмак - це тепла, м'яка, трійшки мрійлива і душевна повість, без трагічних, сумних чи депресивних моментів, на відміну від оповідань, які присутні в збірці. В трьох з чотирьох яких - "Чад", "Збентежена вечеря" та " Соловйовий спів" - авторка протиставляє селян (або прислугу) та паничів, і очевидно, що її симпатії на боці перших, причому це відчуття посилюється завдяки драматичності описаних подій. Четверте оповідання - "Біла кицька" - присвячене молодому міському подружжю, яке переживає не найкращі часи. Микола пише наукову роботу, від якої залежить майбутній добробут сім'ї, тому Маруся, його вагітна дружина не випускає його нікуди, змушуючи не відволікатися, і писати постійно (оце от для мене було дуже болісно та знайомо - саме я так писав свій дисер, хоч мене ніхто не примушував, але я знав, що треба та й по всьому).
І наостанок - і повість, і оповідання мають україноцентричні моменти, хоча їх небагато, і вони згадуються лише побічно, але таки є: в "Товаришках" Люба згадує, як читала Енеїду та Шевченка (без згадки прізвища, бо цензура таки ще діяла), в Цюриху вона зустрічає українську студентську спільноту, а Маруся з Миколою із "Білої кицьки" були на виставі українського театру, діяльність якого відновили після Емського указу:
Отже, "Товаришки" - це цілком собі феміністична повість, з досить позитивним перебігом подій, романтичною лінією, і цілком життєстверджуючим фіналом, в якій мова йде про двох дівчат та хлопця, які разом поїхали на навчання в Швейцарію. Досить показовий момент, що ці дівчата вирішили обрати для себе долю не сидіти вдома в очікуванні вигідного шлюбу, а отримати певну професію (і саме ту, кращі знання з якої можна отримати лише за кордоном), та самим керувати своїм життям.
Тут буде доречно порівнювати цей твір із повістю "Царівна" Ольги Кобилянської, яку написано на 15 років пізніше, і яка теж вважається гарним зразком феміністичної прози в українській класичній літературі. На відміну від Люби, героїні "Товаришок", Наталка Верковичевна витратила багато енергії, щоби вирватись з-під домашнього психологічного насильства, тоді як Любі пощастило із родиною, і там із розумінням поставились до її бажання виїхати. Обидві, і Люба, і Наталка, знаходять своє кохання та своє місце в житті, але Люба, на мій погляд, пішла дещо далі - вона зазіхає на ту царину, яка була зазвичай "чоловічою", коли під час огляду хворої вирішує не чекати лікаря, а провести операцію самотужки. Наталка хоч і стає письменнице��, але не отримує вищу освіту, як це вдалося Любі. Та й в цілому, "Товаришки" написані більш оптимістично та більш легко, тоді як "Царівна" показує шлях скоріше боротьби героїні за своє щастя, тому вони мені більш сподобались. Можна припустити, що Олена Пчілка показала свою героїню та її середовище як уособлення долі пересічної наддніпрянської дівчини, тоді як Ольга Кобилянська - як уособлення долі буковинської дівчини, і тому можна знову ж таки припустити, що умови для жінки, для її розвитку як особистості, в цілому в той час були на Наддніпрянщині дещо кращими, ніж на Буковині.
Варто ще зупинитися на іншому прогресивному моменті, який авторка "Товаришок" підкреслила шляхом світоглядних діалогів Люби із своєю подругою Раїсою, з якою вони разом поїхали в Цюрих - Люба тут говорить про свій внутрішній поклик, що їй важливо не просто опанувати професію лікарки, а й повернутися на село і лікувати саме знедолених, тих, хто не може відповідно платити за лікування, на що Раїса відповіла, що краще дбати про себе і працювати лише із забезпеченими клієнтами в великому місті (майже про те саме говорили Наталка Верковичевна та Орядин - про самостійність жінки та про прагматизм - і Орядин, як і Раїса, таки теж обрав для себе прагматизм).
В повісті ще присутня романтична лінія, але майбутнє закоханих Пчілка залишає невизначеним, і нам доводиться самим додумувати, як вони будуть планувати своє життя (і комусь із них доведеться пожертвувати своєю роботою, однозначно).
Взагалі, "Товаришки" залишають після себе приємний післясмак - це тепла, м'яка, трійшки мрійлива і душевна повість, без трагічних, сумних чи депресивних моментів, на відміну від оповідань, які присутні в збірці. В трьох з чотирьох яких - "Чад", "Збентежена вечеря" та " Соловйовий спів" - авторка протиставляє селян (або прислугу) та паничів, і очевидно, що її симпатії на боці перших, причому це відчуття посилюється завдяки драматичності описаних подій. Четверте оповідання - "Біла кицька" - присвячене молодому міському подружжю, яке переживає не найкращі часи. Микола пише наукову роботу, від якої залежить майбутній добробут сім'ї, тому Маруся, його вагітна дружина не випускає його нікуди, змушуючи не відволікатися, і писати постійно (оце от для мене було дуже болісно та знайомо - саме я так писав свій дисер, хоч мене ніхто не примушував, але я знав, що треба та й по всьому).
І наостанок - і повість, і оповідання мають україноцентричні моменти, хоча їх небагато, і вони згадуються лише побічно, але таки є: в "Товаришках" Люба згадує, як читала Енеїду та Шевченка (без згадки прізвища, бо цензура таки ще діяла), в Цюриху вона зустрічає українську студентську спільноту, а Маруся з Миколою із "Білої кицьки" були на виставі українського театру, діяльність якого відновили після Емського указу:
"Боже, як вони чудово грають!.. А що за пісні! Рай, це просто рай!.. Ви, мій любий поете, одкрили мені нове життя!.."Висновок: Олена Пчілка - в улюблене.
April 20, 2025
такі прості, але по-своєму приємні і цікаві твори. найбільше певно оповідання «Збентежена вечеря» сподобалося, читала його ще у «Різдвяній класиці», але із задоволенням перечитала)
September 12, 2024
4,5
товаришки: 4/5
чад: 5/5
біла кицька: тригер - знущання над тваринами
збентежена вечеря: 5/5
соловйовий спів: 4/5
тт відгук: https://vm.tiktok.com/ZMhd2YsTV/
товаришки: 4/5
чад: 5/5
біла кицька: тригер - знущання над тваринами
збентежена вечеря: 5/5
соловйовий спів: 4/5
тт відгук: https://vm.tiktok.com/ZMhd2YsTV/
October 6, 2024
В мене не було багато очікувань до книжки, бо я майже нічого не пам'ятала про Пчілку зі шкільної програми. Але мені дуже сподобалось, ця іронія в усіх оповіданнях абсолютно прекрасна. Дуже приємно відкривати для себе феміністичні твори українських письменниць того періоду часу, хочеться тепер купити книжку з її іншими оповіданнями:)
December 27, 2025
Це не мій улюблений тип книжок для відгуків, адже карколомного сюжету тут — катма: пані поїхали за кордон у «Товаришках» — ото і все. А! Хоч і закордон, але домів там є, коротко кажучи — любов, знову ж таки, тому нормально так із відчуттями дому. При тому красивий текст. За нагоди можна щось зацитувати. Наприклад:
«що чим більше читаю останнім часом, тим більше бачу, як мало я знаю!..»
Оповідання... скажімо так: уже дві години перечитую кожне, намагаючись відкопати прошарки. А хоча... коротко кажучи, прийшлося просити допомоги, але вгадав дещо, дещо — не вгадав. Адже дійсно воно так нарисово. Такий був задум авторки: зображальність. Просто якщо одноіменний твір я закінчив учора за кілька годин, то оповідання мали всі шанси вернути мені нечитун. Поготів у такий день.
Загалом збірка сподобалася.
«що чим більше читаю останнім часом, тим більше бачу, як мало я знаю!..»
Оповідання... скажімо так: уже дві години перечитую кожне, намагаючись відкопати прошарки. А хоча... коротко кажучи, прийшлося просити допомоги, але вгадав дещо, дещо — не вгадав. Адже дійсно воно так нарисово. Такий був задум авторки: зображальність. Просто якщо одноіменний твір я закінчив учора за кілька годин, то оповідання мали всі шанси вернути мені нечитун. Поготів у такий день.
Загалом збірка сподобалася.
November 27, 2024
Читається з задоволенням. Дуже вдало написано, ситуації і персонажі ніби змальовані пензлем. При цьому охоплено багато тем: класова нерівність, націоналізм, патріотизм, фемінізм.
Єдине зауваження до видання (і всієї серії): "Ключ до розуміння тексту" треба було поміщати як післямову. Вже надто багато спойлерів. Я ще після Вільде зрозуміла, що заглядати туди перед прочитанням не варто, бо Віра Агеєва перекаже все найцікавіше.
Єдине зауваження до видання (і всієї серії): "Ключ до розуміння тексту" треба було поміщати як післямову. Вже надто багато спойлерів. Я ще після Вільде зрозуміла, що заглядати туди перед прочитанням не варто, бо Віра Агеєва перекаже все найцікавіше.
October 29, 2024
Прекрасна проза, яка легко читається в 2024 році, бо теми, про які пише Олена Пчілка, актуальні й досі. Ніжність, з якою авторка ставиться до своїх героїнь та героїв, викликає теплі почуття, і взагалі, для мене це було дуже затишне читання.
December 29, 2024
Захоплююся тим, що національне питання хоч побіжно, але так влучно висвітлено у "Товаришках"
(опріч інших важливих питань)
(опріч інших важливих питань)
June 18, 2025
Це просто насолода для моєї феміністичної натури!
Твір , що описує події 2ї половини 19 століття, де порушуються такі теми , як освіта жінок, емансипація , різниця між народом та панством , національна ідентичність.
А нам все життя намагались навʼязати , що українці - це селюки , неосвічені , простаки…
Я просто захоплююсь досягненнями головної героїні , а ще більше захоплююсь авторкою, що написала твір, що є актуальним досі.
Твір , що описує події 2ї половини 19 століття, де порушуються такі теми , як освіта жінок, емансипація , різниця між народом та панством , національна ідентичність.
А нам все життя намагались навʼязати , що українці - це селюки , неосвічені , простаки…
Я просто захоплююсь досягненнями головної героїні , а ще більше захоплююсь авторкою, що написала твір, що є актуальним досі.
February 16, 2025
Неймовірні, блискучі і непересічні твори! Сподіваюсь, що шкільна програма невдовзі збагатиться творами Олени Пчілки!
March 9, 2024
Ну дуууууже сподобалось 🤌🏼
March 22, 2024
Оповідання мені сподобалися набагато більше ніж повість. Читала Пчілку ще в школі і забула наскільки гарно вона пише. Тепер хочу прочитати ще її твори.
June 15, 2025
В юні роки ніколи б не подумала, що читати українську класику стане такою пригодою - й розважальною, бо сюжети не дають нудьгувати, й інтелектуальною, бо тут такий чудовий зріз часу на рівні популярних ідей, суспільних настроїв, історичних і політичних ситуацій. Як приклад, ось діалог з "Товаришок":
- Ми от з Корнієвичем якраз на рубежі гетьманської Полтавщини і Слободської України. Ну що, Корнієвичу, як там? Швидко вже перекацапиться ваша Слободська Україна? Га?
- Ти помиляєшся! - одповів Корнієвич. - Ще ми українізуєм!
- От як! Дай, Боже, вашому теляті вовка спіймати! - мовив Кузьменко, засміявшись.
Я лише недавно дізналася про це розмежування: була собі Гетьманщина і водночас була Україна - так називалася власне Сл��божанщина з майбутньою столицею - Харковом. Але в тій же ж нещодавній публічній розмові про харківську Україну говорили й про те, що вона, на жаль, таки перекацапилася( Під кацапщиною в обох контекстах - і у Пчілки, і в нинішній дискусії малася на увазі російськомовність. Для Пчілки це одне з топових питань: народовців вона габзує безбожно за те, що наче й спілкуються "малоросійською", але тільки напів жартома, а про серйозні питання переходять на російську. І це на відміну від галичан, які "виробили собі свою мову і для культурної потреби, а ми? Переходимо зараз на російську, коли заводимо поважнішу бесіду! Так негоже!".
Взагалі "Товаришки" - це чи не повість-агітка. Пчілка - це не про сантименти. Це - про служіння народу, суспільному добру тощо. Це такий Франко в спідниці з закликом "все для загального добра". Навіть з сестринством і фемінізмом у Пчілки якось дивно: жінка вперше допущена з доповіддю на медичній кафедрі в Цюриху, але її товариші і товаришки тільки й говорять, що вона навряд чи щось толкове скаже, і взагалі вона, мабуть, це право заробила через стосунки з професором. Жодного натяку на підтримку з боку земляків-українців в цьому випадку мене просто ввело в якийсь когнітивний дисонанс. Досі не розумію, що це було. Чи не тому Пчілка на неї напосілася, що дівчина одразу постановила на майбутнє: тільки приватна практика, жодних безкоштовних послуг для бідних пацієнтів.
З захопливого у Пчілки: "екзотична" тематика твору - студентські будні українок й українців у Цюриху й подальші походеньки: хтось подався до Парижа пробувати в консерваторію або просто набуватися, головна героїня - на акушерські курси до Відня, а звідти - "хвершалкою" на село, відбувши перед тим ще й ініціацію в націоналісти через зустріч з віденським студентом з Галичини.
Ще мова в Олени Пчілки така красива, але водночас "екзотична". Часто чую, що мова Кобилянської чи Вільде комусь тяжко дається. А мені Пчілчина така от "народовська", старосвітська, але дуже милозвучна. Понавиписувала собі цілий глосарій.
В оповіданнях Пчілка теж напосідається на полтавських українофілів, до речі. Такі вже вони не заземлені, ідейні, а до діла руки не доходять: постановила панночка колядки на Різдво позаписувати, ще й з селянками піти поколядувати - але якраз бал трапився, то й ніколи в народ ходити. Юнак відклав гроші на часописи українські - але на тому ж балу так програвся в карти, що часописам доведеться рік зачекати на його гроші) Панночка дорікає лікареві про його скарги на низьку платню і брак жертовності на користь бідних пацієнтів, а він в огірченні зауважує розкіш її вбрання та її пошуки багатого жениха й нехтування незаможним лікарем.
- Ми от з Корнієвичем якраз на рубежі гетьманської Полтавщини і Слободської України. Ну що, Корнієвичу, як там? Швидко вже перекацапиться ваша Слободська Україна? Га?
- Ти помиляєшся! - одповів Корнієвич. - Ще ми українізуєм!
- От як! Дай, Боже, вашому теляті вовка спіймати! - мовив Кузьменко, засміявшись.
Я лише недавно дізналася про це розмежування: була собі Гетьманщина і водночас була Україна - так називалася власне Сл��божанщина з майбутньою столицею - Харковом. Але в тій же ж нещодавній публічній розмові про харківську Україну говорили й про те, що вона, на жаль, таки перекацапилася( Під кацапщиною в обох контекстах - і у Пчілки, і в нинішній дискусії малася на увазі російськомовність. Для Пчілки це одне з топових питань: народовців вона габзує безбожно за те, що наче й спілкуються "малоросійською", але тільки напів жартома, а про серйозні питання переходять на російську. І це на відміну від галичан, які "виробили собі свою мову і для культурної потреби, а ми? Переходимо зараз на російську, коли заводимо поважнішу бесіду! Так негоже!".
Взагалі "Товаришки" - це чи не повість-агітка. Пчілка - це не про сантименти. Це - про служіння народу, суспільному добру тощо. Це такий Франко в спідниці з закликом "все для загального добра". Навіть з сестринством і фемінізмом у Пчілки якось дивно: жінка вперше допущена з доповіддю на медичній кафедрі в Цюриху, але її товариші і товаришки тільки й говорять, що вона навряд чи щось толкове скаже, і взагалі вона, мабуть, це право заробила через стосунки з професором. Жодного натяку на підтримку з боку земляків-українців в цьому випадку мене просто ввело в якийсь когнітивний дисонанс. Досі не розумію, що це було. Чи не тому Пчілка на неї напосілася, що дівчина одразу постановила на майбутнє: тільки приватна практика, жодних безкоштовних послуг для бідних пацієнтів.
З захопливого у Пчілки: "екзотична" тематика твору - студентські будні українок й українців у Цюриху й подальші походеньки: хтось подався до Парижа пробувати в консерваторію або просто набуватися, головна героїня - на акушерські курси до Відня, а звідти - "хвершалкою" на село, відбувши перед тим ще й ініціацію в націоналісти через зустріч з віденським студентом з Галичини.
Ще мова в Олени Пчілки така красива, але водночас "екзотична". Часто чую, що мова Кобилянської чи Вільде комусь тяжко дається. А мені Пчілчина така от "народовська", старосвітська, але дуже милозвучна. Понавиписувала собі цілий глосарій.
В оповіданнях Пчілка теж напосідається на полтавських українофілів, до речі. Такі вже вони не заземлені, ідейні, а до діла руки не доходять: постановила панночка колядки на Різдво позаписувати, ще й з селянками піти поколядувати - але якраз бал трапився, то й ніколи в народ ходити. Юнак відклав гроші на часописи українські - але на тому ж балу так програвся в карти, що часописам доведеться рік зачекати на його гроші) Панночка дорікає лікареві про його скарги на низьку платню і брак жертовності на користь бідних пацієнтів, а він в огірченні зауважує розкіш її вбрання та її пошуки багатого жениха й нехтування незаможним лікарем.
This entire review has been hidden because of spoilers.
August 8, 2024
Школа не дала мені ніякого уявлення про творчість Олени Пчілки. Про неї говорили тільки як про матір Лесі Українки та авторку дитячих творів, але їх ми також не вивчали. Вже в дорослому віці я захотіла ознайомитись з її доробком, та знайшла тільки збірку оповідань, казок і віршів для дітей "Годі, діточки, вам спать" у НК Богдан, що було, звісно, краще, ніж нічого, та все ж певною мірою це підживило насаджені у школі стереотипи про письменницю.
Аж ось у Віхолі виходить збірка її дорослої прози. Цікаво? Ще б пак! Тим більше, коли виявилось, що тут ітиметься про життя української інтелігенції та міщан, тоді як нашу класику більше знають за творами, що описують селянське життя й побут (здогадайтесь з одного разу, чому так).
У збірку увійшла новела "Товаришки" і кілька оповідань. "Товаришки" розповідають про двох дівчат та юнака з невеликого українського міста, що їдуть до Цюріха навчатись в університеті. В принципі, це історія дорослішання. Молоді люди знаходять нових друзів, зав'язують перші стосунки, формують власні політичні погляди і обирають життєвий шлях. Приємний, рівний, написаний чудовою багатою мовою текст. В наші дні він може виглядати дещо наївно, та чи багато ви пригадаєте в нашій тогочасній літературі творів, де центральним персонажем була б жінка?
А от оповідання виявились не менш цікавими, але вже не на стільки приємними. Принаймні це стосується трьох із чотирьох історій, бо "Біла кицька" більше комічна, хоч навряд хтось хотів би опинитись на місці її головного героя. Натомість "Соловйовий спів" - це неймовірно трагічна оповідь про занепад цілої родини з сильним відкритим фіналом, що вмістилась менш, ніж на п'ятнадцяти сторінках.
З книгою однозначно рекомендую ознайомитись. Хоча б для загального розвитку. Єдине, передмову пані Агєєвої не варто читати до того, як прочитаєте самі твори. Вона цікавезна, але страшенно спойлерна.
Аж ось у Віхолі виходить збірка її дорослої прози. Цікаво? Ще б пак! Тим більше, коли виявилось, що тут ітиметься про життя української інтелігенції та міщан, тоді як нашу класику більше знають за творами, що описують селянське життя й побут (здогадайтесь з одного разу, чому так).
У збірку увійшла новела "Товаришки" і кілька оповідань. "Товаришки" розповідають про двох дівчат та юнака з невеликого українського міста, що їдуть до Цюріха навчатись в університеті. В принципі, це історія дорослішання. Молоді люди знаходять нових друзів, зав'язують перші стосунки, формують власні політичні погляди і обирають життєвий шлях. Приємний, рівний, написаний чудовою багатою мовою текст. В наші дні він може виглядати дещо наївно, та чи багато ви пригадаєте в нашій тогочасній літературі творів, де центральним персонажем була б жінка?
А от оповідання виявились не менш цікавими, але вже не на стільки приємними. Принаймні це стосується трьох із чотирьох історій, бо "Біла кицька" більше комічна, хоч навряд хтось хотів би опинитись на місці її головного героя. Натомість "Соловйовий спів" - це неймовірно трагічна оповідь про занепад цілої родини з сильним відкритим фіналом, що вмістилась менш, ніж на п'ятнадцяти сторінках.
З книгою однозначно рекомендую ознайомитись. Хоча б для загального розвитку. Єдине, передмову пані Агєєвої не варто читати до того, як прочитаєте самі твори. Вона цікавезна, але страшенно спойлерна.
Read
January 21, 2025Сюжетно простенькі хороші оповідання, як то кажуть "solid".
Товаришки - цікаве, бо чи не вперше читаю про життя заможних українських родин, про двох панночок, що їдуть навчатися в Цюрих. Всі деталі добре описані, легко уявляти як вони їхали, як навчались там, що їх турбувало, які різні люди були на шляху. Класно, що вони отримували освіту і так далі, але все одно в кінці все зводиться до заміжжя і котра з ким одружилась.
Чад - сподобалась метафора отрути чадним газом переплетене з коханням дівчини-слуги і пана, якому вона ніби сподобалась, а потім він на неї забив.
Біла Кицька - (тв: знущання над тваринами) про те як ставлення дружини змінилось після весілля.
Збентежена Вечеря - напевно, найкраще. Хлопчика посилають з кутею і узваром до хрещеної мами яка стала панною, і які там всі неввічливі і знущаються з нього, і до хрещеного батька який сидить в тюрмі за бунти (?), і який радий вітати його. Хлопчик потім дуже влучно пʼятаком хрещеної розбиває їй вікно. Подобається коли персонажі не приймають знущань.
Соловйовий спів - юрист переповідає детективну історію і намагається зрозуміти хто мав найбільше вини, пан, слуга, чи він сам.
Товаришки - цікаве, бо чи не вперше читаю про життя заможних українських родин, про двох панночок, що їдуть навчатися в Цюрих. Всі деталі добре описані, легко уявляти як вони їхали, як навчались там, що їх турбувало, які різні люди були на шляху. Класно, що вони отримували освіту і так далі, але все одно в кінці все зводиться до заміжжя і котра з ким одружилась.
Чад - сподобалась метафора отрути чадним газом переплетене з коханням дівчини-слуги і пана, якому вона ніби сподобалась, а потім він на неї забив.
Біла Кицька - (тв: знущання над тваринами) про те як ставлення дружини змінилось після весілля.
Збентежена Вечеря - напевно, найкраще. Хлопчика посилають з кутею і узваром до хрещеної мами яка стала панною, і які там всі неввічливі і знущаються з нього, і до хрещеного батька який сидить в тюрмі за бунти (?), і який радий вітати його. Хлопчик потім дуже влучно пʼятаком хрещеної розбиває їй вікно. Подобається коли персонажі не приймають знущань.
Соловйовий спів - юрист переповідає детективну історію і намагається зрозуміти хто мав найбільше вини, пан, слуга, чи він сам.
December 26, 2024
Все на місці. І в широкому розумінні ці ролі жінок поза обслуговуванням чоловіків показують, що далеко не "раптом вчора з'явилися феміністки". З іншого боку суспільство вже бачило після цих новаторських творів роки й роки більш поглиблених за темою та провокаційних творів, стало балуване. І читала Пчілку я як читала, наприклад, Ширлі Джексон - з цікавістю, повагою до витоків і роблячи знижку на відносну давність написання. Щеее з іншого боку сумне закочування очей на фразу "не поспішай готуватись відбиватись від рсні, може коли вирочтеш, буде інакше вже". Нє, не буде. Ось це не втрачає актуальности.
June 15, 2025
Ця книга по новому відкрила для мене творчість Олени Пчілки, бо раніше я вважала її саме дитячою письменницею. Повість Товаришки – абсолютно мила (в чомусь навіть наївна), позитивна історія про життя українських студенток та студентів в університеті Цюріху в кінці 18 століття – про дружбу, кохання, життєві вибори. А ще, у авторки дуже багата розмаїта мова, і хоча більшість архаїзмів\діалектів легко зрозуміти з контексту, не всі їх навіть Гугл знає. Новели вразили менше – але теж по-своєму цікаві.
April 23, 2024
Мені дуже сподобалась ця серії. Є речі, які мені не подобаються, проте були такі часи. Що сумно, але є усвідомлення того, скільки часу витрубляли все українське. Це дає наснагу знайомитись з іншими авторами, яких не вчили в школі)
До речі, хочу зазначити, що тут в цих творах йде мова не про кріпаків і складне життя, а про панночок, які мали змогу вчитись в медичному закладі в Цюриху, на секундочку
До речі, хочу зазначити, що тут в цих творах йде мова не про кріпаків і складне життя, а про панночок, які мали змогу вчитись в медичному закладі в Цюриху, на секундочку
November 14, 2024
В повісті оповідається про двох подруг - молодих дівчат, спраглих до науки, які отримують можливість отримати хорошу освіту за кордоном. І хоч повість називається "Товаришки", все ж авторка більше концентрується на одній з героїнь. Її подруга, здається введена більше для протиставленя. Повісті 150 років, а проблематика досі актуальна - патріархальне суспільство; батьки, що тужать, відправляючи дітей на навчання кудись далеко; класова нерівність. Загалом повість здалася мені дуже теплою і читалася із задоволенням.
Инші оповідання теж цікаві, і піднімають схожі теми. Якщо чесно, мені аж стало прикро, що в школі мене пічкали короткою прозою російських авторів замість набагато більш релевантної літератури.
Більше відгуків: https://t.me/kseniia_reads
Инші оповідання теж цікаві, і піднімають схожі теми. Якщо чесно, мені аж стало прикро, що в школі мене пічкали короткою прозою російських авторів замість набагато більш релевантної літератури.
Більше відгуків: https://t.me/kseniia_reads
November 11, 2025
«Товаришки» — приємна, просотана фемінізмом новела, в якій авторка з турботою ставиться до своїх героїнь. Однак особисто мені не вистачило того, що, власне, очікувалось від назви, бо тема жіночої дружби зовсім не розвинена, і це прикро, бо місце для неї однозначно було.
Решта оповідань хороші, але не зачепили так глибоко, як та ж збірка «Химерне серце» Ірини Вільде. Не вистачало в них чогось особистого та сердечного.
Решта оповідань хороші, але не зачепили так глибоко, як та ж збірка «Химерне серце» Ірини Вільде. Не вистачало в них чогось особистого та сердечного.
February 16, 2026
Несподівано сподобалось більше, ніж я очікувала. (Та кого я обманюю, я нічого не очікувала, бо загалом мало що памʼятаю з шкільних програм. Саме тому періодично граю в рандомайзер над неканонічним каноном).
Товаришки - приємне відкриття. Оповідання про про жіночу дружбу, про різні характери, різні дороги й різні вибори. Як життя поступово змінює нас.
Інші оповідання також сподобались, по різному, бо все таки різні за настроєм. Ніби щось просте, але все одно зачіпає
Товаришки - приємне відкриття. Оповідання про про жіночу дружбу, про різні характери, різні дороги й різні вибори. Як життя поступово змінює нас.
Інші оповідання також сподобались, по різному, бо все таки різні за настроєм. Ніби щось просте, але все одно зачіпає
June 19, 2024
п'ять з п'яти, мільйон з п'яти, сподобалось дуже
February 23, 2026
так легко написано. і такою ж смачною мовою. і обтяжливих деталей немає. і все читаєш собі і жодної тяжкої думки від прочитаного.
аж ще хочеться
аж ще хочеться
February 20, 2025
Ех, тут, на жаль, в мене не склалось зі стилем авторки. Сюжети наче і цікаві, персонажі теж прикольні. Але от те як авторка пише мені, на жаль, не зайшло.
February 24, 2025
Повість «Товаришки», як інші художні твори Олени Пчілки мають чимало автобіографічних елементів. Ви не знайдете міцного сюжету, підготовлених розвитком дії гострих конфліктів, ефектних фіналів. Олена Пчілка неквапливо малює потік життя, відходить далеко вбік за другорядними персонажами й не повʼязаними з головною дією деталями. Яскраво показується історична обмеженість і утопічність народницької інтелігенції. Вузька народність, вузький націоналізм, стоїмо вічно на первісному ступені. Признаємо тільки народну мову, значить і хисту національного не треба розвивати — ні музики, нічого — нехай буде все тільки на ступені первісному, значить і науки не розвивати, досить того світогляду, який має наш простий чоловік. З таким націоналізмом можна тільки закиснути на місці. Бери елементи народні, не цурайся їх, але утворюй з них якомога ширшу, кращу будову і це піде на користь тому ж самому народові.
Голова народу — еліта, інтелігенція, люди, які люблять працювати мозком. Тіло народу — роботящі люди, яким до наснаги фізична праця. Проблема в тому, що голова обрублена від тіла вже не одне століття, на що акцентує Олена Пчілка.
В оповіданні «Товаришки» значна увага приділяється ідеї жіночної емансипації. Інтелігентна жіноча сила може пробити собі путь через рутинні форми життя, котрі так довго держали її оддалік од світла, а тим паче до самостійних наукових робіт.
Хіба ж таки довіку не буде правди на світі? Та вона ж таки колись настане. Треба пам’ятати, що все на світі має свою вагу й ціну.
Голова народу — еліта, інтелігенція, люди, які люблять працювати мозком. Тіло народу — роботящі люди, яким до наснаги фізична праця. Проблема в тому, що голова обрублена від тіла вже не одне століття, на що акцентує Олена Пчілка.
В оповіданні «Товаришки» значна увага приділяється ідеї жіночної емансипації. Інтелігентна жіноча сила може пробити собі путь через рутинні форми життя, котрі так довго держали її оддалік од світла, а тим паче до самостійних наукових робіт.
Хіба ж таки довіку не буде правди на світі? Та вона ж таки колись настане. Треба пам’ятати, що все на світі має свою вагу й ціну.
May 26, 2025
Дуже затишна книжка, подобається вже мені по-трішки відкривати Пчілку, а ще й цікавитися її життям та діяльністю. Маю вже і привʼязаність, і відчуття теплоти, що це моя землячка.
Мені в цій книжці сподобалося все - і сюжет, і персонажі, та як вони подані, сам стиль авторки. А ще те, що вже на той час, Пчілка розуміла, що жінкам потрібні такі ж права, як і чоловікам, що вони не менше варті того, щоб навчатися, відкривати свій потенціал, а разом з тим кохати і бути коханими.
Щиро рекомендую! 💚
Мені в цій книжці сподобалося все - і сюжет, і персонажі, та як вони подані, сам стиль авторки. А ще те, що вже на той час, Пчілка розуміла, що жінкам потрібні такі ж права, як і чоловікам, що вони не менше варті того, щоб навчатися, відкривати свій потенціал, а разом з тим кохати і бути коханими.
Щиро рекомендую! 💚
Displaying 1 - 30 of 50 reviews