What do you think?
Rate this book
Наші 20-ті
Жанна батальйонерка
Роман «Жанна батальйонерка» розкриває не надто висвітлену в українській літературі тему Першої світової війни та участі в ній українців. У ньому відображено історичну ситуацію: у 1917 році російський уряд вирішив використати жінок на фронті, сформувавши так звані жіночі «батальйони смерті». Герой роману Шкурупія — київський студент Стефан Бойко, який не піддається пропагандистській імперській істерії, і його кохана Жанна — ідеальна мішень для пропаганди. Роман насичений антиколоніальними темами та мріями про історичний підйом України, передчуттями, що наближається поява УНР.
240 pages, Paperback
First published January 1, 1930
16 people are currently reading
407 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 68 reviews
February 6, 2024
щира пʼятірочка.
що маємо. двійко головних героїв: Стефан, який виступає проти війни й не планує йти на фронт і Жанна, яка романтизує війну.
чим це обернеться – про це й історія. крім цих героїв є ще декілька, що суттєво впливають на сюжет.
історія починається вже в розпал Першої світової війни й описує події в Києві, потім в Петрограді та на фронті.
крім роздумів на тему війни та імперської пропаганди, вдалося ще трошки порівняти ставлення до жінок у ті часи й 100 років потому. що ж, прогрес помітний.
у книзі чудово інтегрована лінія кохання, але тут не все так передбачувано, й тому цікаво.
бонусом ідуть прекрасні описи Києва ❤️
окремий плюс – те, як написана ця книга. викликала бажання читати її без перерви і занурила в сюжет)
що маємо. двійко головних героїв: Стефан, який виступає проти війни й не планує йти на фронт і Жанна, яка романтизує війну.
чим це обернеться – про це й історія. крім цих героїв є ще декілька, що суттєво впливають на сюжет.
історія починається вже в розпал Першої світової війни й описує події в Києві, потім в Петрограді та на фронті.
крім роздумів на тему війни та імперської пропаганди, вдалося ще трошки порівняти ставлення до жінок у ті часи й 100 років потому. що ж, прогрес помітний.
у книзі чудово інтегрована лінія кохання, але тут не все так передбачувано, й тому цікаво.
бонусом ідуть прекрасні описи Києва ❤️
окремий плюс – те, як написана ця книга. викликала бажання читати її без перерви і занурила в сюжет)
«А гармати й кулемети дезінфекціюють мозок, отруєний відозвами та промовами, які б вони не були».
March 17, 2024
Не могла припустити, що Гео Шкурупій виявиться таким іронічним у деталях, легким у читанні та водночас вертким на сюжетному рівні. Це, можливо, на якийсь час буде моїм улюбленим текстом наших 20-х.
5 пунктів про захват:
1) Мене на стільки захопив текст, що я навіть погодилася зіграти у гру від видавництва «Віхола» й відірвала від клапану (обкладинки) фраґмент, який із цитатою, який має слугувати закладинкою.
2) У тексті не аж так рясно розкидані «київські» місця, але я їх (про всяк випадок) все одно позначаю, бо такі цитати актуальні завжди.
3) Поки читала, то думала, що за 100 років нічого не змінилося (ніби щоразу треба собі про це нагадувати), бо подекуди наші розмови про війну за обідніми столами й на кухнях у глибокому тилу дуже схожі на ромови героїв Шкурупія часів Першої світової.
4) У другому розділі на вечірку в професорському домі збирається таємне товариство «Священний лотос», яке тихо перешіптується у напівтемряві покоїв, бо має на меті провести спіритичний сеанс (кого ж викликати? Наполеона? Пушкіна?): «Великий портрет Анни Безант — теософського теоретика і просто гладкої бабулі, що замотала себе хмарою білого серпанку, — докірливо поглядав на це товариство. Воно не могло серйозно поставитись навіть до такої дитячої розваги, як спіритичний сеанс».
5) Із розвʼязкою роману не поталанило (1930-й рік, гайки закручуються), але натомість пощастило з кількома кульмінаціями (кожен і кожна можуть визначити власну). Для когось важливішою у цьому тексті буде Жанна, для когось - студент Бойко, а хтось зосередиться на антагоністі поручнику Голубʼятнікову. Моральні вибори, конфлікти, бентежні революційні душі, жорстока війна, ідеали та їхнє руйнування — усе захоплює.
5 пунктів про захват:
1) Мене на стільки захопив текст, що я навіть погодилася зіграти у гру від видавництва «Віхола» й відірвала від клапану (обкладинки) фраґмент, який із цитатою, який має слугувати закладинкою.
2) У тексті не аж так рясно розкидані «київські» місця, але я їх (про всяк випадок) все одно позначаю, бо такі цитати актуальні завжди.
3) Поки читала, то думала, що за 100 років нічого не змінилося (ніби щоразу треба собі про це нагадувати), бо подекуди наші розмови про війну за обідніми столами й на кухнях у глибокому тилу дуже схожі на ромови героїв Шкурупія часів Першої світової.
4) У другому розділі на вечірку в професорському домі збирається таємне товариство «Священний лотос», яке тихо перешіптується у напівтемряві покоїв, бо має на меті провести спіритичний сеанс (кого ж викликати? Наполеона? Пушкіна?): «Великий портрет Анни Безант — теософського теоретика і просто гладкої бабулі, що замотала себе хмарою білого серпанку, — докірливо поглядав на це товариство. Воно не могло серйозно поставитись навіть до такої дитячої розваги, як спіритичний сеанс».
5) Із розвʼязкою роману не поталанило (1930-й рік, гайки закручуються), але натомість пощастило з кількома кульмінаціями (кожен і кожна можуть визначити власну). Для когось важливішою у цьому тексті буде Жанна, для когось - студент Бойко, а хтось зосередиться на антагоністі поручнику Голубʼятнікову. Моральні вибори, конфлікти, бентежні революційні душі, жорстока війна, ідеали та їхнє руйнування — усе захоплює.
March 5, 2024
Занадто багато совєццкості
Жанна-імперіалістка або Бойко-більшовик. Нашо я це читала?🤦🏻♀️
Жанна-імперіалістка або Бойко-більшовик. Нашо я це читала?🤦🏻♀️
February 29, 2016
Жанна батальйонерка
Цей текст, уважається романом, а коли я шукала до нього обкладинку, то надибала навіть формулювання "інваріант любовного роману", але як на мене, то це не роман, а швидше така собі повість і хоч любовна лінія тут є, але цього якось мало, знаєте, любовна лінія є у кожній більшій прозі, без неї ніяк, що не дає підстав всю цю прозу називати любовним романом. Швидше, це антивоєнна проза, якщо вже на то пішло.
Події відбуваються на тлі Першої світової і революції. Головні герої: Жанна Барк (невипадкове прізвище) - професорська донька, Бойко - революціонер, поручник Голубятніков. Це, власне, трикутник, до якого примикають доважки Муславський і Франя, роль яких спорадична і малозрозуміла. Не розкриваючи інтриги, хто кого, скажу лише, що інваріантність, вочевидь, полягає в тому, що закохані не можуть бути разом навіть після смерті суперника, через різницю у їхніх поглядах. Але хіба це нове? Ще Трістан і Ізольда не могли бути разом, і там все куди серйозніше.
Треба сказати, що там є доволі-таки сміливі пасажі, за які у пізніший радянський час можна було відгребти, не чекаючи репресій. Дещо я повиділяла і оце даю знизу цитати. І треба сказати, що весь той час, що я читала, напружено чекала якоїсь неуникної радянщини і самоцензури, але практично не знайшла. Це ще та цікава література 20-х, у якій є не тільки робітники і колгоспниці.
Закінчення дає нам візію більш-менш остаточної долі тільки чоловіків - два вмерли, один вижив і влився в революцію, натомість з жінками або зовсім незрозуміло, або є "варіанти". Одного дня на героя напливає і він бачить свою Жанну спершу в постарілій торговці, що випродує залишки своїх речей впереміш з іншим крамом, то в бездушній (і безголовій по ходу) секретарці, то у вдягнутій у перли новій буржуазії чи врешті проститутці у накуреній кнайпі. Привабливо, нічого не скажеш. У самому кінці я так і не зрозуміла, чи була між тим привиддям власне Жанна.
***
Цитати
«Найкращі яничари й городовики з українського походження».
***
«— Хто ти такий, Тороко? — спитав Бойко, лежучи на шинелі й підперши рукою голову. — У тебе таке дивне прізвище, ти не вірмен часом?..
— Який ще він вірмен? — відповів за нього Сльозкін, — він хахол!..
— Я тобі дам хахол! — ображається Торока. — Лапоть ти осиковий!.. Я козак!..»
***
«Вони обидва обурені, їм огидно вмирати з примхи Голуб'ятнікова за його розхрістану й дурноголову батьківщину. Таке ж, мабуть, відчувають індуси, що служать в англійській армії. Ціла культурна нація, що несла європейську освіту в Азію, тепер підібгана смердючим чоботом російського самодержавства. Україна — нещасніша з колоній, бо її посіли некультурні варвари, яких вона колись учила абетки».
***
«Тисячі запорожців лежать кістьми під важким ґранітом цієї фортеці. Вільні сини степів, чиї обличчя засмажені вітром Чорного моря, замордовані тут сифілітичними російськими царями. "Вікно в Европу" прорубали замордовані українці, що звикли тримати в своїх руках гострі шаблі й важкі пістолі».
***
«Робота в українських комітетах, що до неї він деякий час приглядався, здавалася йому якоюсь несучасною. В ній не було рішучости й революційної войовничости, вона нагадувала демократичний сальон, де влаштовують вечори спогадів з минулої історії. Йому також не подобався національний маскарад, демонстрація музейних одягів. Тут було більше романтики, ніж справжньої активности, що характеризувала б культуру європейця».
Цей текст, уважається романом, а коли я шукала до нього обкладинку, то надибала навіть формулювання "інваріант любовного роману", але як на мене, то це не роман, а швидше така собі повість і хоч любовна лінія тут є, але цього якось мало, знаєте, любовна лінія є у кожній більшій прозі, без неї ніяк, що не дає підстав всю цю прозу називати любовним романом. Швидше, це антивоєнна проза, якщо вже на то пішло.
Події відбуваються на тлі Першої світової і революції. Головні герої: Жанна Барк (невипадкове прізвище) - професорська донька, Бойко - революціонер, поручник Голубятніков. Це, власне, трикутник, до якого примикають доважки Муславський і Франя, роль яких спорадична і малозрозуміла. Не розкриваючи інтриги, хто кого, скажу лише, що інваріантність, вочевидь, полягає в тому, що закохані не можуть бути разом навіть після смерті суперника, через різницю у їхніх поглядах. Але хіба це нове? Ще Трістан і Ізольда не могли бути разом, і там все куди серйозніше.
Треба сказати, що там є доволі-таки сміливі пасажі, за які у пізніший радянський час можна було відгребти, не чекаючи репресій. Дещо я повиділяла і оце даю знизу цитати. І треба сказати, що весь той час, що я читала, напружено чекала якоїсь неуникної радянщини і самоцензури, але практично не знайшла. Це ще та цікава література 20-х, у якій є не тільки робітники і колгоспниці.
Закінчення дає нам візію більш-менш остаточної долі тільки чоловіків - два вмерли, один вижив і влився в революцію, натомість з жінками або зовсім незрозуміло, або є "варіанти". Одного дня на героя напливає і він бачить свою Жанну спершу в постарілій торговці, що випродує залишки своїх речей впереміш з іншим крамом, то в бездушній (і безголовій по ходу) секретарці, то у вдягнутій у перли новій буржуазії чи врешті проститутці у накуреній кнайпі. Привабливо, нічого не скажеш. У самому кінці я так і не зрозуміла, чи була між тим привиддям власне Жанна.
***
Цитати
«Найкращі яничари й городовики з українського походження».
***
«— Хто ти такий, Тороко? — спитав Бойко, лежучи на шинелі й підперши рукою голову. — У тебе таке дивне прізвище, ти не вірмен часом?..
— Який ще він вірмен? — відповів за нього Сльозкін, — він хахол!..
— Я тобі дам хахол! — ображається Торока. — Лапоть ти осиковий!.. Я козак!..»
***
«Вони обидва обурені, їм огидно вмирати з примхи Голуб'ятнікова за його розхрістану й дурноголову батьківщину. Таке ж, мабуть, відчувають індуси, що служать в англійській армії. Ціла культурна нація, що несла європейську освіту в Азію, тепер підібгана смердючим чоботом російського самодержавства. Україна — нещасніша з колоній, бо її посіли некультурні варвари, яких вона колись учила абетки».
***
«Тисячі запорожців лежать кістьми під важким ґранітом цієї фортеці. Вільні сини степів, чиї обличчя засмажені вітром Чорного моря, замордовані тут сифілітичними російськими царями. "Вікно в Европу" прорубали замордовані українці, що звикли тримати в своїх руках гострі шаблі й важкі пістолі».
***
«Робота в українських комітетах, що до неї він деякий час приглядався, здавалася йому якоюсь несучасною. В ній не було рішучости й революційної войовничости, вона нагадувала демократичний сальон, де влаштовують вечори спогадів з минулої історії. Йому також не подобався національний маскарад, демонстрація музейних одягів. Тут було більше романтики, ніж справжньої активности, що характеризувала б культуру європейця».
August 30, 2024
За останні три роки не було настільки неоднозначної книги (для мене). Саме тому я не писав нічого у щоденних оновленнях.
Мене кидало від 1 до 5, як з дня в день, так і протягом одного дня.
Це просто вбивча суміш ідей.
Тут одночасно антиросійські погляди і багато подій саме в Петрограді, жінки на війні (конкретно у війську) і печерний сексизм, боротьба за українську незалежність і більшовизм. І все це приправлене смачним стилем.
Можливо до 2022 антивоєнна спрямованість твору не кидалася б так в очі, але зараз це тригерило неймовірно.
І тому моя порада - дуже добре подумайте перш ніж почати читати її до Перемоги. Дах зноситиме сильно. Особливо якщо війна зачепила особисто. У військових бібліотеках я б взагалі її заборонив.
Але в цілому написано дуже добре, тому менше 4 поставити не можу. Шкурупій ще один талановитий український письменник, знищений русньою.
Якщо шо мій найулюбленіший момент - розстріл голуб'ятнікова.
Мене кидало від 1 до 5, як з дня в день, так і протягом одного дня.
Це просто вбивча суміш ідей.
Тут одночасно антиросійські погляди і багато подій саме в Петрограді, жінки на війні (конкретно у війську) і печерний сексизм, боротьба за українську незалежність і більшовизм. І все це приправлене смачним стилем.
Можливо до 2022 антивоєнна спрямованість твору не кидалася б так в очі, але зараз це тригерило неймовірно.
І тому моя порада - дуже добре подумайте перш ніж почати читати її до Перемоги. Дах зноситиме сильно. Особливо якщо війна зачепила особисто. У військових бібліотеках я б взагалі її заборонив.
Але в цілому написано дуже добре, тому менше 4 поставити не можу. Шкурупій ще один талановитий український письменник, знищений русньою.
Якщо шо мій найулюбленіший момент - розстріл голуб'ятнікова.
October 22, 2025
3,5⭐️
Я живу під час війни, коли бути пацифістом, як герой Шкурупія, це ознака неадекватності, або тупості. Тому головний герой мене не торкнув. Те, що він закінчив більшовиком це очікувано і зовсім не дивно в контексті часу, в якому він жив.
Жанна вийшла дуже негармонійна і нереалістична для мене.
Не сподобалось, що автор вкладав мені в голову якісь висновки, судження, давав сам оцінку діям героїв.
Але то такий стиль. Сам твір чудовий, його варто було б вивчати в школі, дуже зайде юнацькому максималізму)
Я живу під час війни, коли бути пацифістом, як герой Шкурупія, це ознака неадекватності, або тупості. Тому головний герой мене не торкнув. Те, що він закінчив більшовиком це очікувано і зовсім не дивно в контексті часу, в якому він жив.
Жанна вийшла дуже негармонійна і нереалістична для мене.
Не сподобалось, що автор вкладав мені в голову якісь висновки, судження, давав сам оцінку діям героїв.
Але то такий стиль. Сам твір чудовий, його варто було б вивчати в школі, дуже зайде юнацькому максималізму)
This entire review has been hidden because of spoilers.
October 3, 2022
Ґео Шкурупій is one of the writers who are considered our “Розстріляне відродження.” I have not read other books by this author (maybe he indeed is a talented and valuable writer otherwise) but “Жанна-батальйонерка” looks like a really bad approach to “Розстріляне відродження.” It’s basically just Bolshevik propaganda, quite primitive, that has nothing to do both with literature and history.
I understand that most writers of “Розстріляне відродження” were sincere Bolsheviks/Communists/Socialists and they truly believed in all the good things that Bolshevik/Communist/Socialist propaganda promised, but not all of them were so obliviously blinded by it as it is shown in “Жанна-батальйонерка.” (For example, “Місто” by Валер’ян Підмогильний is also pretty much pro-Soviet by the internal disposition of the author and his hero, but it is complex and intelligent enough not to look like stupid pro-Soviet propaganda for illiterate peasants — contrary to “Жанна-батальйонерка.”)
The literary quality of the book is also very much questionable. I really liked its Ukrainian language: you can see how juicy and original it was at the beginning of the century, before the Soviets russified it to make it look more like a dialect of the Russian language than a unique and very flexible language with strong roots in all the neighboring European languages. However, the sentimental romanticism of very poor taste makes this book vulgar and primitive even without Bolshevik propaganda. I expected it to be clever irony, satire to the very last moment, but no, it looks like the author is deadly serious. It’s ridiculous to write like this in the Roaring Twenties!
Yes, there are some important statements about Ukrainian history and culture that are relevant for us even today, and they look quite bold for Soviet times, but they are easily explained by the fact that the author was under the spell of this short period of “Ukranization” — a special policy that the Soviets implemented for some time in all national republics with a powerful aspiration to be independent countries, in order to appease and tame them while they were still able to resist and fight their oppression. Ґео Шкурупій does not believe in “Геть від Москви!” (as we may imagine from these statements) — he believes in “Геть від царської Москви!” and thinks that Bolsheviks are the answer to all the problems of Ukrainians.
I hope that other books by the author are better, but right now I have very little desire to explore this issue…
I understand that most writers of “Розстріляне відродження” were sincere Bolsheviks/Communists/Socialists and they truly believed in all the good things that Bolshevik/Communist/Socialist propaganda promised, but not all of them were so obliviously blinded by it as it is shown in “Жанна-батальйонерка.” (For example, “Місто” by Валер’ян Підмогильний is also pretty much pro-Soviet by the internal disposition of the author and his hero, but it is complex and intelligent enough not to look like stupid pro-Soviet propaganda for illiterate peasants — contrary to “Жанна-батальйонерка.”)
The literary quality of the book is also very much questionable. I really liked its Ukrainian language: you can see how juicy and original it was at the beginning of the century, before the Soviets russified it to make it look more like a dialect of the Russian language than a unique and very flexible language with strong roots in all the neighboring European languages. However, the sentimental romanticism of very poor taste makes this book vulgar and primitive even without Bolshevik propaganda. I expected it to be clever irony, satire to the very last moment, but no, it looks like the author is deadly serious. It’s ridiculous to write like this in the Roaring Twenties!
Yes, there are some important statements about Ukrainian history and culture that are relevant for us even today, and they look quite bold for Soviet times, but they are easily explained by the fact that the author was under the spell of this short period of “Ukranization” — a special policy that the Soviets implemented for some time in all national republics with a powerful aspiration to be independent countries, in order to appease and tame them while they were still able to resist and fight their oppression. Ґео Шкурупій does not believe in “Геть від Москви!” (as we may imagine from these statements) — he believes in “Геть від царської Москви!” and thinks that Bolsheviks are the answer to all the problems of Ukrainians.
I hope that other books by the author are better, but right now I have very little desire to explore this issue…
February 25, 2024
«Він бачив війну. Вона випалила в ньому все те, що хвилювало його раніше»
Про цього автора та книгу я раніше не чула. Але прочитавши анотацію, зацікавилась. Із неї здалось, що книга мені буде цікавою. Можливо, я мала завищені очікування, але виявилось, що це не дуже моє.
⠀
Події в книзі відбуваються 1917 року під час Першої світової війни. Серед головних героїв - українець Стефан Бойко, а також аристократка, донька професора, любителька росії Жанна. Стефан не піддається пропагандистській істерії, він не хоче воювати проти своїх же і не хоче гинути за панів та окупаційну владу, він - революціонер і хоче жити у вільній Україні. Натомість Жанна легко піддається пропаганді та маніпуляціям, вона романтизує війну, допоки сама не опиняється на фронті у складі так званого жіночого батальйону смерті.
⠀
У книзі доволі описів самої війни. Справді дуже реалістично все зображено, багато деталей саме про воєнне життя солдатів, водночас також вистачає роздумів на філософські теми, які подеколи мені трохи нудно було читати.
⠀
Сама оповідь не динамічна, а сюжет дуже повільно рухається і, я б навіть сказала, що нелінійно: то ми бачимо, як Стефана арештовують, то вже він у Жанни, то на фронті, то вже Жанна у батальйоні смерті. При цьому десь там, між цим усім, між ними виникло кохання, про яке читачам особливо не розповідають: з чого воно завʼязалося?
⠀
Особисто я не змогла зануритися в цю книгу та відчути героїв. Стефан Бойко мав би стати революціонером і на його прикладі автор мав би показати роль українців у Першій світовій війні, але це було описано якось поверхнево, невеликими вкрапленнями, то там, то там. Я не прониклась і історією Жанни, яка також було коротко розказана. Книга називається «Жанна-батальйонерка», але при цьому автор лише в другій частині оповідає про ці батальйони й коротко змальовує участь Жанни в ній. Мені не вистачило фокусу або на Стефану, або на Жанні, щоб через одного героя показати історію, але глибоко та із зануренням у його болі та прагнення.
⠀
Загалом це книга-контраст для мене. Де автор протиставляє любов Стефана до України та його мрії про незалежність та любов Жанни до росії; свідомий вибір Стефана та Жаннау, яка повністю піддалась російській пропаганді; реальність війни очима Стефана та його побратимів і героїзацію війни та лицарства міркуваннями Жанни (пізніше їй довелось зіштовхнутися з реальністю).
⠀
Хоча сам текст доволі приємно написаний і легко читається. А деякі думки Стефана мені відгукувались і навіть перегукувались із сьогоденням.
Про цього автора та книгу я раніше не чула. Але прочитавши анотацію, зацікавилась. Із неї здалось, що книга мені буде цікавою. Можливо, я мала завищені очікування, але виявилось, що це не дуже моє.
⠀
Події в книзі відбуваються 1917 року під час Першої світової війни. Серед головних героїв - українець Стефан Бойко, а також аристократка, донька професора, любителька росії Жанна. Стефан не піддається пропагандистській істерії, він не хоче воювати проти своїх же і не хоче гинути за панів та окупаційну владу, він - революціонер і хоче жити у вільній Україні. Натомість Жанна легко піддається пропаганді та маніпуляціям, вона романтизує війну, допоки сама не опиняється на фронті у складі так званого жіночого батальйону смерті.
⠀
У книзі доволі описів самої війни. Справді дуже реалістично все зображено, багато деталей саме про воєнне життя солдатів, водночас також вистачає роздумів на філософські теми, які подеколи мені трохи нудно було читати.
⠀
Сама оповідь не динамічна, а сюжет дуже повільно рухається і, я б навіть сказала, що нелінійно: то ми бачимо, як Стефана арештовують, то вже він у Жанни, то на фронті, то вже Жанна у батальйоні смерті. При цьому десь там, між цим усім, між ними виникло кохання, про яке читачам особливо не розповідають: з чого воно завʼязалося?
⠀
Особисто я не змогла зануритися в цю книгу та відчути героїв. Стефан Бойко мав би стати революціонером і на його прикладі автор мав би показати роль українців у Першій світовій війні, але це було описано якось поверхнево, невеликими вкрапленнями, то там, то там. Я не прониклась і історією Жанни, яка також було коротко розказана. Книга називається «Жанна-батальйонерка», але при цьому автор лише в другій частині оповідає про ці батальйони й коротко змальовує участь Жанни в ній. Мені не вистачило фокусу або на Стефану, або на Жанні, щоб через одного героя показати історію, але глибоко та із зануренням у його болі та прагнення.
⠀
Загалом це книга-контраст для мене. Де автор протиставляє любов Стефана до України та його мрії про незалежність та любов Жанни до росії; свідомий вибір Стефана та Жаннау, яка повністю піддалась російській пропаганді; реальність війни очима Стефана та його побратимів і героїзацію війни та лицарства міркуваннями Жанни (пізніше їй довелось зіштовхнутися з реальністю).
⠀
Хоча сам текст доволі приємно написаний і легко читається. А деякі думки Стефана мені відгукувались і навіть перегукувались із сьогоденням.
June 20, 2025
Дивна, незручна, подекуди страшенно дратівлива, але все ж варта прочитання книжка. Вона вимагає величезної толерантності до контексту свого часу, а також неабиякого пристосування, щоб сприймати її не «як є», а «як було». І як пам’ятка українського культурного вибуху того часу - це цікаво.
Але як українка, яка живе в реальності повномасштабної війни з росією, мушу сказати: читати її зараз - це здоровенський емоційний виклик
Але як українка, яка живе в реальності повномасштабної війни з росією, мушу сказати: читати її зараз - це здоровенський емоційний виклик
February 4, 2025
Дуже сподобалась книга (крім останнього ідеалістично совєтського параграфа?? Може він там навмисно щоб пропустили до друку??). Тут мікс абсурду та жаху, який люблю. Головна героїня романтична Жанна наслухалась пропаганди про війну і вирішує, що треба йти воювати і геройствувати. Про Леніна вона взагалі не чула, це їй ні до чого. З собою вона бере свого котика, бо чому ні. Там ще навіть є оповідь героїні проститутки і цілком собі лесбійська лінія, це взагалі кайф. Трохи про пригоди жіночого батальйону і про те яке жахіття чекало цих дівчат, які хотіли воювати за «Батьківщину». Ще любовний ідеологічний трикутник. Написано просто але іронічно і яскраво.
І як же боляче що Гео Шкурупія розстріляли разом з іншими представниками нашого відродження у 34 роки. Боляче думати, які ще фантастичні книги він міг би написати. Будь ти проклята русня, на віки вічні
І як же боляче що Гео Шкурупія розстріляли разом з іншими представниками нашого відродження у 34 роки. Боляче думати, які ще фантастичні книги він міг би написати. Будь ти проклята русня, на віки вічні
March 7, 2023
Жанна = Євгенія, трошки несподівано)
Цікавий зразок антивоєнного роману від українського письменника 20-х, який спробував показати розчарування в війні (йдеться про Першу світову) з кількох сторін: Стефан, київський студент, нишком розмірковує про самостійну Україну і не хоче воювати за ненависну Російську імперію, проте його силують; і Жанна, професорська дочка, що обдурена пропагандою потрапляє на фронт воювати за царя у складі жіночого батальйону, де замість обіцяного геройства чи романтики отримує жіночий військовий маскарад та жахливу фронтову реальність.
Обоє розчаровані, але кожен трактує війну на свій лад і має свої погляди на майбутнє. Тож з коханням тут не клеїться.
Окрім того, є другорядні персонажі, які вплетені в історію і в першу чергу демонструють зріз тогочасного суспільства (звісно, дуже спрощений).
Мені не сподобався сам роман, сюжет здався непереконливим, але він непогано характеризує епоху і настрої тогочасної молоді. Без одобрення революції, звісно ж, не обійшлось, - такі були часи, але несамовитою радянщиною твір все-таки не тхне, подекуди навпаки - дивує палкими антиросійськими пасажами (які, як ми знаємо з уроків історії, неминуче вели до репресій).
Тому моя гарна оцінка тут присвячена сміливості Ґео Шкурупія. А роман десь на трієчку.
Цікавий зразок антивоєнного роману від українського письменника 20-х, який спробував показати розчарування в війні (йдеться про Першу світову) з кількох сторін: Стефан, київський студент, нишком розмірковує про самостійну Україну і не хоче воювати за ненависну Російську імперію, проте його силують; і Жанна, професорська дочка, що обдурена пропагандою потрапляє на фронт воювати за царя у складі жіночого батальйону, де замість обіцяного геройства чи романтики отримує жіночий військовий маскарад та жахливу фронтову реальність.
Обоє розчаровані, але кожен трактує війну на свій лад і має свої погляди на майбутнє. Тож з коханням тут не клеїться.
Окрім того, є другорядні персонажі, які вплетені в історію і в першу чергу демонструють зріз тогочасного суспільства (звісно, дуже спрощений).
Мені не сподобався сам роман, сюжет здався непереконливим, але він непогано характеризує епоху і настрої тогочасної молоді. Без одобрення революції, звісно ж, не обійшлось, - такі були часи, але несамовитою радянщиною твір все-таки не тхне, подекуди навпаки - дивує палкими антиросійськими пасажами (які, як ми знаємо з уроків історії, неминуче вели до репресій).
Тому моя гарна оцінка тут присвячена сміливості Ґео Шкурупія. А роман десь на трієчку.
December 25, 2025
Напрочуд сучасно сприймається текст, хоча помітні й суттєві відмінності між сприйняттям війни у романі "Жанна батальйонерка" Ґео Шкурупія та сьогоденням. Головна з них — те, що нинішня війна точиться за незалежність, тоді як Перша світова була війною між імперіями. Дуже цікаво показані різні долі людей під час війни: як одні змінюють свої переконання, а інші — утверджуються в них. Хороший київський текст вартий прочитання. Дуже раджу також послухати наш подкаст про нього https://youtu.be/tQCHtQNgOTg
December 28, 2023
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below)
This is (on a surface) an anti-war novel by Ukrainian futurist Ґео Шкурупій, published in 1929. The English title is “Joan the battalionnaire”.
I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #30 in the list.
This novel is difficult to evaluate, largely because of the time and by whom it was written. Formally, it is an anti-war novel with two main characters: Stefan Boyko, a student expelled from the KPI for revolutionary activities, and the professor's daughter Joan/Zhanna (Yevhenia) Bart, a wealthy "domestic" woman of 22 who romanticizes the war and wants to become a kind of local Joan of Arc. Events begin to unfold in 1915 in Kyiv, where they both live. Stefan escapes from a policeman who was supposed to deliver him to the army and, through his friends, gets to Joan, who is having a séance at the time. One of the guests, Lieutenant Sergei Golubyatnikov, is in love with Joan, has to go to the front, and is jealous of her staying with the student guests...
Two years have passed, and there is the February Revolution in the Russian Empire, the front is collapsing, soldiers are deserting en masse, and to raise morale and shame the soldiers, battalions of women and soldiers-amputees are created. "The government, as a true representative of the bourgeoisie and merchants, realized that if there was no merchandise in the store, then an ad was needed, a stunning ad that would entice everyone and bring in a significant profit. In this ad, Kerensky's government overtook even the US. Under the guise of revolutionary slogans, the imperialist appeals of the young militant bourgeoisie were put forward. "We will die for freedom and revolution. Let's go to win peace for the people. War to the victorious end!" Kerensky shouted in his speeches, and young ladies, students, and cadets clapped enthusiastically for him.” Meanwhile, Stefan is conducting anti-war propaganda in the army, and Zhanna joins a women's battalion.
Here we have several layers: even in the dismissive description of propaganda, advertising is done when there are no goods! Zhanna is usually presented as an old-world personality who believes in "great Russia," but this allows her to say, for example, "Zhanna did not know who Lenin was, she heard that he was some German agent who the Germans sent to destroy the revolution." (In the later USSR, German aid to Lenin was usually not mentioned). Much other criticism of the Bolsheviks is presented under the sauce of "this is just the class enemy talking". Moreover, Stefan dreams of a new world that he will build: "In Ukraine, it will be possible to make a completely different system than in other republics. Here, the national movement has always had revolutionary ground. They have always rebelled against the masters, and the fact that these masters were and are Russians and Poles is the fault of history. Ukraine can be made into a completely different state. It can be freer than America. It will not have capitalists and exploitation, it will not have Moscow taverns with traditional Gypsies." That is why some critics see this novel as satirical, sometimes even parodic. Because in the novel, there are constant "inconsistencies": even at the beginning, a séance is described as a serious theosophical study, or Stefan plans to run away from a policeman but does not take advantage of the best opportunity-when the cop sits down to fix his shoe.
Цей роман важко оцінити значною мірою через те, коли і ким він написаний. Формально, це анти-воєнний роман, де є два основні герої – вигнаний з КПІ за революційну діяльність студент Стефан Бойко та донька професора Жанна (Євгенія) Барт, заможна «домашня» жінка 22 років, яка романтизує війну і має бажання постати такою собі місцевою Жанною Д’арк. Події починають розгортатись у 1915 році у Києві, де обидва мешкають. Стефан втікає від поліцейського, що мав доставити його у армію і через знайомих потрапляє до Жанни, у якої у цей момент проходить спіритичний сеанс. Один з гостей – поручик Сергій Голуб'ятніков, закоханий у Жанну, має виїжджати на фронт і ревнує її до гостей-студентів, що лишаються…
Минуло два роки, у Російській імперії лютнева революція, фронт валиться, солдати масово дезертують, і для підняття морального духу, присоромлення солдатів створенням батальйонів з жінок та колишніх солдат-ампутантів. «Уряд як справжній представник буржуазії та торгашів, зрозумів, що, коли у фронтовій крамниці немає краму, значить, потрібна рекляма, карколомна рекляма, що захопила б усіх і дала б значний прибуток. В цій реклямі уряд Керенського перегнав навіть Америку. Прикриваючись революційними гаслами, висувались імперіялістичні відозви молодої войовничої буржуазії. «Умремо за свободу й революцію. Підемо здобувати мир для народу. Війна до переможного кінця!..» — викрикував у своїх промовах Керенський, і йому захоплено плескали панночки, інститутки та юнкери.» Стефан цим часом у армії проводить антивоєнну пропаганду, а Жанна вступає у жіночий батальйон.
От тут ми і маємо наявність кількох шарів: навіть у зневажливому описі пропаганди рекламою займаються чомусь коли немає товарів! Жанна звичайно подається як персона старого світу, віруюча у «велику росію», але це дає їй змогу наприклад казати «Хто такий Ленін Жанна не знала, вона чула, що це якийсь німецький агент, що його підіслали німці, щоб руйнувати революцію.» (у пізнішому СРСР німецьку допомогу Леніну зазвичай не згадували). Багато іншої критики більшовиків подано під соусом «це ж клясовий ворог говорить». Більш того, Стефан, мріючи про новий світ, що його збудує: «На Україні можна буде зробити зовсім відмінний устрій, ніж в інших республіках. Тут національний рух завжди має революційний ґрунт. Завжди повставали проти панів, а те, що ці пани були й є росіяни й поляки, то в цьому вже винна історія. З України можна буде зробити зовсім одмінну державу. Вона може бути вільніша за Америку. В ній не буде капіталістів і визиску, в ній не буде московських шинків з традиційними циганами.» Саме тому деякі критики розглядають цей роман як сатиричний, іноді навіть пародійний. Бо у романі постійно трапляються «невідповідності»: навіть на початку то спіритичний сеанс описується як серйозне теософічне дослідження, то Стефан планує збігти від поліцейського, але не користується найкращою можливістю – коли той присів поправити калошу.
This is (on a surface) an anti-war novel by Ukrainian futurist Ґео Шкурупій, published in 1929. The English title is “Joan the battalionnaire”.
I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #30 in the list.
This novel is difficult to evaluate, largely because of the time and by whom it was written. Formally, it is an anti-war novel with two main characters: Stefan Boyko, a student expelled from the KPI for revolutionary activities, and the professor's daughter Joan/Zhanna (Yevhenia) Bart, a wealthy "domestic" woman of 22 who romanticizes the war and wants to become a kind of local Joan of Arc. Events begin to unfold in 1915 in Kyiv, where they both live. Stefan escapes from a policeman who was supposed to deliver him to the army and, through his friends, gets to Joan, who is having a séance at the time. One of the guests, Lieutenant Sergei Golubyatnikov, is in love with Joan, has to go to the front, and is jealous of her staying with the student guests...
Two years have passed, and there is the February Revolution in the Russian Empire, the front is collapsing, soldiers are deserting en masse, and to raise morale and shame the soldiers, battalions of women and soldiers-amputees are created. "The government, as a true representative of the bourgeoisie and merchants, realized that if there was no merchandise in the store, then an ad was needed, a stunning ad that would entice everyone and bring in a significant profit. In this ad, Kerensky's government overtook even the US. Under the guise of revolutionary slogans, the imperialist appeals of the young militant bourgeoisie were put forward. "We will die for freedom and revolution. Let's go to win peace for the people. War to the victorious end!" Kerensky shouted in his speeches, and young ladies, students, and cadets clapped enthusiastically for him.” Meanwhile, Stefan is conducting anti-war propaganda in the army, and Zhanna joins a women's battalion.
Here we have several layers: even in the dismissive description of propaganda, advertising is done when there are no goods! Zhanna is usually presented as an old-world personality who believes in "great Russia," but this allows her to say, for example, "Zhanna did not know who Lenin was, she heard that he was some German agent who the Germans sent to destroy the revolution." (In the later USSR, German aid to Lenin was usually not mentioned). Much other criticism of the Bolsheviks is presented under the sauce of "this is just the class enemy talking". Moreover, Stefan dreams of a new world that he will build: "In Ukraine, it will be possible to make a completely different system than in other republics. Here, the national movement has always had revolutionary ground. They have always rebelled against the masters, and the fact that these masters were and are Russians and Poles is the fault of history. Ukraine can be made into a completely different state. It can be freer than America. It will not have capitalists and exploitation, it will not have Moscow taverns with traditional Gypsies." That is why some critics see this novel as satirical, sometimes even parodic. Because in the novel, there are constant "inconsistencies": even at the beginning, a séance is described as a serious theosophical study, or Stefan plans to run away from a policeman but does not take advantage of the best opportunity-when the cop sits down to fix his shoe.
Цей роман важко оцінити значною мірою через те, коли і ким він написаний. Формально, це анти-воєнний роман, де є два основні герої – вигнаний з КПІ за революційну діяльність студент Стефан Бойко та донька професора Жанна (Євгенія) Барт, заможна «домашня» жінка 22 років, яка романтизує війну і має бажання постати такою собі місцевою Жанною Д’арк. Події починають розгортатись у 1915 році у Києві, де обидва мешкають. Стефан втікає від поліцейського, що мав доставити його у армію і через знайомих потрапляє до Жанни, у якої у цей момент проходить спіритичний сеанс. Один з гостей – поручик Сергій Голуб'ятніков, закоханий у Жанну, має виїжджати на фронт і ревнує її до гостей-студентів, що лишаються…
Минуло два роки, у Російській імперії лютнева революція, фронт валиться, солдати масово дезертують, і для підняття морального духу, присоромлення солдатів створенням батальйонів з жінок та колишніх солдат-ампутантів. «Уряд як справжній представник буржуазії та торгашів, зрозумів, що, коли у фронтовій крамниці немає краму, значить, потрібна рекляма, карколомна рекляма, що захопила б усіх і дала б значний прибуток. В цій реклямі уряд Керенського перегнав навіть Америку. Прикриваючись революційними гаслами, висувались імперіялістичні відозви молодої войовничої буржуазії. «Умремо за свободу й революцію. Підемо здобувати мир для народу. Війна до переможного кінця!..» — викрикував у своїх промовах Керенський, і йому захоплено плескали панночки, інститутки та юнкери.» Стефан цим часом у армії проводить антивоєнну пропаганду, а Жанна вступає у жіночий батальйон.
От тут ми і маємо наявність кількох шарів: навіть у зневажливому описі пропаганди рекламою займаються чомусь коли немає товарів! Жанна звичайно подається як персона старого світу, віруюча у «велику росію», але це дає їй змогу наприклад казати «Хто такий Ленін Жанна не знала, вона чула, що це якийсь німецький агент, що його підіслали німці, щоб руйнувати революцію.» (у пізнішому СРСР німецьку допомогу Леніну зазвичай не згадували). Багато іншої критики більшовиків подано під соусом «це ж клясовий ворог говорить». Більш того, Стефан, мріючи про новий світ, що його збудує: «На Україні можна буде зробити зовсім відмінний устрій, ніж в інших республіках. Тут національний рух завжди має революційний ґрунт. Завжди повставали проти панів, а те, що ці пани були й є росіяни й поляки, то в цьому вже винна історія. З України можна буде зробити зовсім одмінну державу. Вона може бути вільніша за Америку. В ній не буде капіталістів і визиску, в ній не буде московських шинків з традиційними циганами.» Саме тому деякі критики розглядають цей роман як сатиричний, іноді навіть пародійний. Бо у романі постійно трапляються «невідповідності»: навіть на початку то спіритичний сеанс описується як серйозне теософічне дослідження, то Стефан планує збігти від поліцейського, але не користується найкращою можливістю – коли той присів поправити калошу.
April 4, 2025
Вцілому книга варта уваги, багато цікавих моментів і думок, легка і поетична мова. Але були і нюанси, через які і знизила трохи оінку.
Найбільше мені не сподолась ререзентація жінок у Шкурупія. Якщо з чоловіками все просто - є позитивні персонажі (Бойко і решта солдатів) і на противагу їм є негативні персонажі (Голуб'ятніков і решта начальства). То з жінками все складніше - є тільки негативні приклади. Ну можливо Франя може зійти за позитивного персонажа, але якось автор не переконав мене в своєму позитивному ставленні до неї.
І от від цього моменту в мене трохи "припікало":).
Найбільше мені не сподолась ререзентація жінок у Шкурупія. Якщо з чоловіками все просто - є позитивні персонажі (Бойко і решта солдатів) і на противагу їм є негативні персонажі (Голуб'ятніков і решта начальства). То з жінками все складніше - є тільки негативні приклади. Ну можливо Франя може зійти за позитивного персонажа, але якось автор не переконав мене в своєму позитивному ставленні до неї.
І от від цього моменту в мене трохи "припікало":).
January 20, 2024
Стільки різних почуттів!
По-перше, любов до Києва. Хоча й про це небагато, але влучно, щемко і осяжно.
"Справжній киянин відчуває себе нещасним вигнанцем у будь-якому іншому найкращому місті."
По-друге, задовільний рівень русофобії.
"Ціла культурна нація, що несла європейську освіту в Азію, тепер підібгана смердючим чоботом російського самодержавства. Україна - нещасніша з колоній, бо її посіли некультурні варвари, яких вона колись учила абетки. Хто звільнить її синів від тієї темряви, від вогких павучих обіймів, що несуть із собою брутальні завойовники? Лише татарське Го ярмо можна порівняти з тим ярмом, бо воно брудне й не несе з собою ніякої культури. Воно несе з собою культуру пригноблення, дресировки й випікає з м'ясом будь-яку свіжу думку."
По-третє, надзвичайно гарний стиль! Написано живо і правдоподібно, я проковтнула книгу за пару днів. Гумор переважно гіркий, цинічний, але й тема сумна. Мені було місцями дуже сумно читати, адже зараз знов війна, і цього разу безпосередньо з йобаною росією, що ніяк не захлинеться у своїй імперіалістичній жовчі.
"У Петрограді почали працювати бюро запису в за гін добровольців - покалічених вояків. Ця реклама перебільшила вже навіть американську. До бюро почали з'являтися на костурах безногі й безрукі вояки, декого привозили на повозочках. Навіть безногі жебраки, що ніколи не були на фронті, прийшли до бюро й записалися в добровольці як відважні георгіївські кавалери. Це було вигідно, вербувальні бюро давали добре утримання, а головне не треба було йти ні на будь-який фронт. Це була реклама."
По-четверте, така гарна мова!
Але мінус за жахливе змалювання абсолютно кожної персонажки, навіть головної героїні. Віє male gaze, мізогінією і зверхністю до жінок, і це не характеристика персонажів-чоловіків, а голос автора.
Але якщо не зважати на останній пункт, то книга прекрасна і я дуже раджу!
По-перше, любов до Києва. Хоча й про це небагато, але влучно, щемко і осяжно.
"Справжній киянин відчуває себе нещасним вигнанцем у будь-якому іншому найкращому місті."
По-друге, задовільний рівень русофобії.
"Ціла культурна нація, що несла європейську освіту в Азію, тепер підібгана смердючим чоботом російського самодержавства. Україна - нещасніша з колоній, бо її посіли некультурні варвари, яких вона колись учила абетки. Хто звільнить її синів від тієї темряви, від вогких павучих обіймів, що несуть із собою брутальні завойовники? Лише татарське Го ярмо можна порівняти з тим ярмом, бо воно брудне й не несе з собою ніякої культури. Воно несе з собою культуру пригноблення, дресировки й випікає з м'ясом будь-яку свіжу думку."
По-третє, надзвичайно гарний стиль! Написано живо і правдоподібно, я проковтнула книгу за пару днів. Гумор переважно гіркий, цинічний, але й тема сумна. Мені було місцями дуже сумно читати, адже зараз знов війна, і цього разу безпосередньо з йобаною росією, що ніяк не захлинеться у своїй імперіалістичній жовчі.
"У Петрограді почали працювати бюро запису в за гін добровольців - покалічених вояків. Ця реклама перебільшила вже навіть американську. До бюро почали з'являтися на костурах безногі й безрукі вояки, декого привозили на повозочках. Навіть безногі жебраки, що ніколи не були на фронті, прийшли до бюро й записалися в добровольці як відважні георгіївські кавалери. Це було вигідно, вербувальні бюро давали добре утримання, а головне не треба було йти ні на будь-який фронт. Це була реклама."
По-четверте, така гарна мова!
Але мінус за жахливе змалювання абсолютно кожної персонажки, навіть головної героїні. Віє male gaze, мізогінією і зверхністю до жінок, і це не характеристика персонажів-чоловіків, а голос автора.
Але якщо не зважати на останній пункт, то книга прекрасна і я дуже раджу!
November 22, 2024
Читається легко. Теми першої світової війни, передумов падіння імперії і з'яви революції розкриті досить добре. Але в анотації до книги йшлося про передчуття, що ось-ось наближається УНР, а по факту вийшло про Жанну з імперськими поглядами і Стефана - прихильника большевизму, з УНР ніяких асоціацій не виникло, принаймні в мене
January 2, 2025
Зустрілися дві протилежності: Жанна Барк та Стефан Бойко. Одна романтизує війну і рветься в бій, інший - ненавидить, всіма правдам і неправдами уникає. Що з цього вийде?
Читати всім, особливо тим, хто думає, що «от раніше було не так!»
Ставлю 4,5, бо фінал трошки (особисто для мене) був змазаний
Читати всім, особливо тим, хто думає, що «от раніше було не так!»
Ставлю 4,5, бо фінал трошки (особисто для мене) був змазаний
June 6, 2024
Ну ні. Це публіцистика якась, якщо не сказати агітка, при тому агітка більшовистська. Почав наче добре (хоча теж не сказати щоб художньо), про війну, про національну свідомість усе добре. Я чекала, що герой до армії УНР вступить, а він подався в якісь там чиновники в Києві. І чим він кращий за Жанну-імперку?
February 17, 2025
Дуже класний текст!
Двоє гг:
Він - ухилянт, що не хоче воювати за росію.
Вона - наївна дівчина, що рветься на фронт.
Обидва проходять свій шлях під час Першої світової війни.
Далі не хочу нічого розказувати, бо це треба читати
Двоє гг:
Він - ухилянт, що не хоче воювати за росію.
Вона - наївна дівчина, що рветься на фронт.
Обидва проходять свій шлях під час Першої світової війни.
Далі не хочу нічого розказувати, бо це треба читати
May 2, 2024
Мені книга сподобалась, є свої нюанси.... сексизм ( але з урахування часу написання, не дивно) , думки головних героїв, наївність. Але це й підкуповує читати далі.
Легка мова. Цікавий сюжет. Багато подій. І війна описана реалістично. Трохи сумбурні думки, але раджу читати.
Легка мова. Цікавий сюжет. Багато подій. І війна описана реалістично. Трохи сумбурні думки, але раджу читати.
November 29, 2024
Мені дуже сподобалося, я б хотіла побачити фільм або театральну постановку, адже кожен розділ — як окремий епізод. Читалося швидко. Не ставила перед собою жодних очікувань, адже Гео Шкурупія згадували в школі поспіхом, і більше нічого про нього не знала.
Усе, що стосується війни, зараз сприймається зовсім інакше. Хочу ознайомитися з іншими творами автора.
Декілька цитат з твору:
Бойко допіру вийшов з дому й цей арешт був для нього, як помиї на голову.
...
Люди в тилу вже звикли до війни, їх більше турбував власний добробут, ніж повідомлення, що енська армія відійшла на попередні позиції, щоб вирівняти та зміцнити фронт, або, що сьогодні взято в полон шість тисяч німців, півтори гавбиці та двадцять з чвертю кулеметів і силу різної амуніції.
...
Ціла культурна нація, що несла європейську освіту в Азію, тепер підібгана смердючим чоботом російського самодержавства. Україна — нещасніша з колоній, бо її посіли некультурні варвари, яких вона колись учила абетки. Хто звільнить її синів від тієї темряви, від вогких павучих обіймів, що несуть з собою брутальні завойовники?
...
І Бойко, згинаючись під тягарем друга, несе його вперед, як грішник несе свій тягар перед лицем Страшного Суда в картинах клясичних майстрів.
Тільки це не картина. Бойка оточує смертоносний огонь гармат і кулеметів і тут дійсність страшніша за фантазію фарб. Бойко важко, але вперто ставить ногу, він іде, як вигнанець з раю, що на нього послано огненний дощ.
...
Новітнє пекло, що його вигадали самі люди, оточує солдат, що несуть тіло пораненого друга. Огонь жалю спалює серце Бойка і цей огонь пекучіший за огонь набоїв.
...
Поїзд мчить крізь ліси й поля на фронт, туди, де гармати й кулемети жеруть людей. Це транспорт війни, він годує її людським матеріялом і в теперішньому своєму маршруті везе нову порцію людей з найніжнішим м'ясом та шкірою. Війна, ця потвора, канібал, що живиться людським м'ясом, ще ніколи не мала такого подарунку, що його везе цей поїзд.
...
Біженці розлізлись по родичах, познаходили собі діло, а за решту забули. Минув деякий час, до війни звикли і нами перестали цікавитись.
...
Паршивенька шрапнельна кулька, і тепер він собі розгулює кандибобирем!..
...
Їх, як алькоголіків тягне до питва, потягнуло до фронту, до небезпеки, до оточення, що в ньому відчувався терпкий смак убивств, небезпеки і гострі пахощі солдатських чобіт, їм стало навіть якось тоскно. Вони відчули себе одірваними від чогось, загубленими й нікому непотрібними. Там лишилася їхня душа, їхні перші страшні переживання, дружба й молодість. Вони, ще молоді люди, відчували себе безмежно старими, ніби індуські мудреці. В них оселився якийсь фатальний спокій і байдужість до всього й ось лише ці спогади розворушили їх надзвичайно.
...
Осінь у Києві — це примхлива вигадка естетів, бо ти відчуваєш, що живеш лише в краєвидах сезаністів, а не в звичайному, реальному місті. Що може бути кращого за Київ, з його чудовими вулицями, парками й будівлями? Тим, хто кохається на старовині й пейзажах, це місто є фантастичний скарб, фантастичніший за скарби Мазепи.
Це місто має таку барвисту історію, якої, мабуть, не мало жадне місто в світі. Його історія насичена війнами, руїною й будівництвом. Примхливий витвір старовинного ювеліра не міг би бути кращий за це місто. І ніяка вигадка романіста не могла б вигадати подій, що їх пережив Київ.
...
Усе, що стосується війни, зараз сприймається зовсім інакше. Хочу ознайомитися з іншими творами автора.
Декілька цитат з твору:
Бойко допіру вийшов з дому й цей арешт був для нього, як помиї на голову.
...
Люди в тилу вже звикли до війни, їх більше турбував власний добробут, ніж повідомлення, що енська армія відійшла на попередні позиції, щоб вирівняти та зміцнити фронт, або, що сьогодні взято в полон шість тисяч німців, півтори гавбиці та двадцять з чвертю кулеметів і силу різної амуніції.
...
Ціла культурна нація, що несла європейську освіту в Азію, тепер підібгана смердючим чоботом російського самодержавства. Україна — нещасніша з колоній, бо її посіли некультурні варвари, яких вона колись учила абетки. Хто звільнить її синів від тієї темряви, від вогких павучих обіймів, що несуть з собою брутальні завойовники?
...
І Бойко, згинаючись під тягарем друга, несе його вперед, як грішник несе свій тягар перед лицем Страшного Суда в картинах клясичних майстрів.
Тільки це не картина. Бойка оточує смертоносний огонь гармат і кулеметів і тут дійсність страшніша за фантазію фарб. Бойко важко, але вперто ставить ногу, він іде, як вигнанець з раю, що на нього послано огненний дощ.
...
Новітнє пекло, що його вигадали самі люди, оточує солдат, що несуть тіло пораненого друга. Огонь жалю спалює серце Бойка і цей огонь пекучіший за огонь набоїв.
...
Поїзд мчить крізь ліси й поля на фронт, туди, де гармати й кулемети жеруть людей. Це транспорт війни, він годує її людським матеріялом і в теперішньому своєму маршруті везе нову порцію людей з найніжнішим м'ясом та шкірою. Війна, ця потвора, канібал, що живиться людським м'ясом, ще ніколи не мала такого подарунку, що його везе цей поїзд.
...
Біженці розлізлись по родичах, познаходили собі діло, а за решту забули. Минув деякий час, до війни звикли і нами перестали цікавитись.
...
Паршивенька шрапнельна кулька, і тепер він собі розгулює кандибобирем!..
...
Їх, як алькоголіків тягне до питва, потягнуло до фронту, до небезпеки, до оточення, що в ньому відчувався терпкий смак убивств, небезпеки і гострі пахощі солдатських чобіт, їм стало навіть якось тоскно. Вони відчули себе одірваними від чогось, загубленими й нікому непотрібними. Там лишилася їхня душа, їхні перші страшні переживання, дружба й молодість. Вони, ще молоді люди, відчували себе безмежно старими, ніби індуські мудреці. В них оселився якийсь фатальний спокій і байдужість до всього й ось лише ці спогади розворушили їх надзвичайно.
...
Осінь у Києві — це примхлива вигадка естетів, бо ти відчуваєш, що живеш лише в краєвидах сезаністів, а не в звичайному, реальному місті. Що може бути кращого за Київ, з його чудовими вулицями, парками й будівлями? Тим, хто кохається на старовині й пейзажах, це місто є фантастичний скарб, фантастичніший за скарби Мазепи.
Це місто має таку барвисту історію, якої, мабуть, не мало жадне місто в світі. Його історія насичена війнами, руїною й будівництвом. Примхливий витвір старовинного ювеліра не міг би бути кращий за це місто. І ніяка вигадка романіста не могла б вигадати подій, що їх пережив Київ.
...
Read
April 18, 2024"Тоді він, Муславський, Торока й Зеленко збудують свою державу Україну. В ній не будуть бити морду солдатам і шанувати царів. На Україні можна буде зробити зовсім відмінний устрій, ніж в інших республіках. Тут національний рух завжди має революційний грунт. Завжди повставали проти панів, а те, що ці пани були й є росіяни й поляки, то в цьому вже винна історія. З України можна буде зробити зовсім одмінну державу. Вона може бути вільніша за Америку. В ній не буде капіталістів і визиску, в ній не буде московських шинків із традиційними циганами".
Шкурупій прикольно пише, підіймає цікаві теми, але враження, особливо від "Жанни батальйонерки", трохи неоднозначне. Головна героїня, Жанна, палка патріотка російської імперії. А головний герой, Стефан Бойко, вочевидь має комуністичні симпатії. Тому вболівати за когось тут важко.
Це твір про Першу світову, і тут дуже багато війни, тригерних зараз моментів (там на початку весь герой Стефан Бойко - один великий тригер): "Коли знаєш, що тил так мало співчуває фронтові, нема ніякої охоти воювати". Або ось це: "Слово «батьківщина» поволі ставало для Жанни абстрактним. Хто батьківщина, і що таке батьківщина? Ці поранені солдати, Жанна, батальйонерки чи Петроград, що байдуже реагує на все, цікавлячись своїм особистим життям? Чи батьківщина - просто земля, повітря, ліси, вода, де б вони не були, – але навіщо тоді воювати?"
Ще ось це цікаве: "Стефан Бойко блукав по Петрограду, мрійливо настроєний його палацами й чорними романтичними каналами, що збуджували в уяві похмурі картини убивств, змов і самогубств. Він на кожному кроці відчував історичний зв'язок цього міста зі своєю батьківщиною веселою, сонячною Україною. Спершися на гранітовий парапет Неви, він дивився на кам'яні муругі бастіони Петропавлівської фортеці, і невеселі думки про його прадідів ворушились йому в голові, збуджували неприємне почуття. Тисячі запорожців лежать кістьми під важким гранітом цієї фортеці. Вільні сини степів, чиї обличчя засмажені вітром Чорного моря, замордовані тут сифілітичними російськими царями. «Вікно в Європу» прорубали замордовані українці, що звикли тримати в своїх руках гострі шаблі й важкі пістолі. Бойкові приємно було відчувати, що історія жорстоко помстилась за вигнанців і каторжан його батьків, братів і земляків. Місто Петроград було йому близьке й миле. Цими вулицями, що ходить він, колись ходили Шевченко й Костомаров. Сумніви й обурення роз'ятрювали їхні серця, серце Бойка тепер радіє за них, воно повне відрадної помсти. Тепер він може ходити цим містом і глузувати з російських держиморд і українських запроданців, що запобігливо позміняли свої прізвища".
А ось тут я посміялась: "Хто такий Ленін, Жанна не знала, вона чула, що це якийсь німецький агент, що його підіслали німці, щоб руйнувати революцію. Але її зворушили вояки-каліки, що так яскраво рвалися на фронт. Коли навіть солдати-каліки йдуть рятувати батьківщину, то чому б їй, Жанні, сильній, здоровій жінці, не піти б на фронт?!".
Описи Києва мені сподобались: "Осінь у Києві – це примхлива вигадка естетів, бо ти відчуваєш, що живеш лише в краєвидах сезаністів, а не в звичайному, реальному місті. Що може бути кращого за Київ із його чудовими вулицями, парками й будівлями? Тим, хто кохається на старовині й пейзажах, це місто є фантастичний скарб, фантастичніший за скарби Мазепи. Це місто має таку барвисту історію, якої, мабуть, не мало жодне місто в світі. Його історія насичена війнами, руїною й будівництвом. Примхливий витвір старовинного ювеліра не міг би бути кращий за це місто. І ніяка вигадка романіста не могла б вигадати подій, що їх пережив Київ. Пам'ятники старовини аж надто цікаво переплелися в ньому з новими винаходами й фабриками. Вигляд фунікулера на Володимирській гірці зовсім не заважає вигляду Андріївської церкви, і димарі фабрик зовсім не порушують вечірньої гармонії огнів Подолу. Навпаки, трамвай, що мчиться Хрещатим яром, і суворий Арсенал, що підступив до стрункої дзвіниці й мережаних верхівок Лаври, лише поглиблюють екзотику й романтику Києва. На тлі облудливого вечора, що пронизаний електричними кругами огнів, що оточений важкими масивами будівель на розі сучасних галасливих вулиць старанно сперечається металевий голос радіо, що передає фокстрот, із голосами лірників і кобзарів, які співають пісень про Морозенка й Байду. Тінь святково вдягненого в коштовний жупан козака, що вийшов із пісні, гуляє вулицями й зачаровано слухає металеві радіоповідомлення про революції і страйки робітників. Справжній киянин відчуває себе нещасним вигнанцем у будь-якому іншому найкращому місті. Стефан Бойко, хоч і не був художник і не був аматор старовин��, дуже любив Київ. Після всіх бурхливих подій громадянської війни Бойко все ж таки спинився в Києві і працював тут на відповідальній роботі. Місто, за своєю історичною традицією, після війни й руїн знову захопилося будівництвом".
"На майдані перед Софією, що в вечірньому присмерку туманіє маревом давнини, Богдан Хмельницький на своєму баскому скакуні провадить гарячий мітинг із тінями козацьких полків. І чути, як тихо гудуть мідяними голосами дзвони, що їх розгойдує невидима рука вітру".
"Ракети бомбардують собор, і коли молодь стомлюється від свого завзяття, бадьорості й веселощів, коли остання ракета вогневим гейзером розбризкається серед високих хрестів собору, на дзвіницю вилазить вкрай роздратований мніх і починає розгойдувати важке бовкало найбільшого дзвона".
Ще в цій збірці є цікавий твір - "Повість про гірке кохання поета Тараса Шевченка" (епіграф, звісно, з Семенка - Тарас Шевченко з черевом і мозком, а не висхлі,підмащені олією мощі"). Шкурупій розповідає про закоханості Кобзаря, суперечки Шевченка з тургєнєвим, і намагання Тараса Григоровича повернути Костомарова до активної роботи.
Ще не можу не поділитись пасажами з оповідання "Клара" (алюзія на Клару Цеткін, obviously): «Міжнародний комуністичний день робітниць 8 березня цього 1933 року трудящі жінки в капіталістичних країнах зустрічають в обстанові найжорстокішої кризи, злиднів та безробіття...»
Або ось такий діалог з того ж твору: "- Цікаво, що воно буде далі, відповів я, і чим це все скінчиться.
- Там, у капіталістичних країнах, нове пробивається крізь усі шпарки і чинить заколот і руїну серед старого. Ми напередодні великих революційних зрушень, почав він. У нас же рясними зеленими паростками вже квітне вся країна. Нового стільки, що не встигаєш усе нотувати. Коли б хоч голова ще добре тримала все почуте і бачене, бо потім знову нові події, і все забудеться. От 8 березня. Жіночий день. День нової жінки. А хіба ми вже маємо в літературі цю нову жінку? Ні, ми ще не встигли дати її привабливий образ. Ми ще художньо його не оформили. Безліч подій і життя, насичене неймовірно швидкими темпами, заважають нам продумати деталі. Я знову який уже це раз писатиму цю березневу статтю. А хотілося б просто розповісти про нову жінку, про товариша, який поруч тебе, мене, поруч нас працює на соціалізм. Хотілося б показати хоча б натяком цю жінку, щоб усі відчули її".
У підсумку - Шкурупій класно пише, оця авангардність дуже помітна, це прикольно читати, але є моменти, коли агітка (?) прям неприховано випирає. Тому варто давати знижку на час та обставини, в яких писав автор. Врешті, радянська влада Шкурупія знищить (йому було всього лиш 34 роки), і не буде ніякого світлого соціалістичного майбутьного, справедливості\рівності\братерства\, чи нової радянської жінки. А будуть Голодомор, репресії та розстріли.
Шкурупій прикольно пише, підіймає цікаві теми, але враження, особливо від "Жанни батальйонерки", трохи неоднозначне. Головна героїня, Жанна, палка патріотка російської імперії. А головний герой, Стефан Бойко, вочевидь має комуністичні симпатії. Тому вболівати за когось тут важко.
Це твір про Першу світову, і тут дуже багато війни, тригерних зараз моментів (там на початку весь герой Стефан Бойко - один великий тригер): "Коли знаєш, що тил так мало співчуває фронтові, нема ніякої охоти воювати". Або ось це: "Слово «батьківщина» поволі ставало для Жанни абстрактним. Хто батьківщина, і що таке батьківщина? Ці поранені солдати, Жанна, батальйонерки чи Петроград, що байдуже реагує на все, цікавлячись своїм особистим життям? Чи батьківщина - просто земля, повітря, ліси, вода, де б вони не були, – але навіщо тоді воювати?"
Ще ось це цікаве: "Стефан Бойко блукав по Петрограду, мрійливо настроєний його палацами й чорними романтичними каналами, що збуджували в уяві похмурі картини убивств, змов і самогубств. Він на кожному кроці відчував історичний зв'язок цього міста зі своєю батьківщиною веселою, сонячною Україною. Спершися на гранітовий парапет Неви, він дивився на кам'яні муругі бастіони Петропавлівської фортеці, і невеселі думки про його прадідів ворушились йому в голові, збуджували неприємне почуття. Тисячі запорожців лежать кістьми під важким гранітом цієї фортеці. Вільні сини степів, чиї обличчя засмажені вітром Чорного моря, замордовані тут сифілітичними російськими царями. «Вікно в Європу» прорубали замордовані українці, що звикли тримати в своїх руках гострі шаблі й важкі пістолі. Бойкові приємно було відчувати, що історія жорстоко помстилась за вигнанців і каторжан його батьків, братів і земляків. Місто Петроград було йому близьке й миле. Цими вулицями, що ходить він, колись ходили Шевченко й Костомаров. Сумніви й обурення роз'ятрювали їхні серця, серце Бойка тепер радіє за них, воно повне відрадної помсти. Тепер він може ходити цим містом і глузувати з російських держиморд і українських запроданців, що запобігливо позміняли свої прізвища".
А ось тут я посміялась: "Хто такий Ленін, Жанна не знала, вона чула, що це якийсь німецький агент, що його підіслали німці, щоб руйнувати революцію. Але її зворушили вояки-каліки, що так яскраво рвалися на фронт. Коли навіть солдати-каліки йдуть рятувати батьківщину, то чому б їй, Жанні, сильній, здоровій жінці, не піти б на фронт?!".
Описи Києва мені сподобались: "Осінь у Києві – це примхлива вигадка естетів, бо ти відчуваєш, що живеш лише в краєвидах сезаністів, а не в звичайному, реальному місті. Що може бути кращого за Київ із його чудовими вулицями, парками й будівлями? Тим, хто кохається на старовині й пейзажах, це місто є фантастичний скарб, фантастичніший за скарби Мазепи. Це місто має таку барвисту історію, якої, мабуть, не мало жодне місто в світі. Його історія насичена війнами, руїною й будівництвом. Примхливий витвір старовинного ювеліра не міг би бути кращий за це місто. І ніяка вигадка романіста не могла б вигадати подій, що їх пережив Київ. Пам'ятники старовини аж надто цікаво переплелися в ньому з новими винаходами й фабриками. Вигляд фунікулера на Володимирській гірці зовсім не заважає вигляду Андріївської церкви, і димарі фабрик зовсім не порушують вечірньої гармонії огнів Подолу. Навпаки, трамвай, що мчиться Хрещатим яром, і суворий Арсенал, що підступив до стрункої дзвіниці й мережаних верхівок Лаври, лише поглиблюють екзотику й романтику Києва. На тлі облудливого вечора, що пронизаний електричними кругами огнів, що оточений важкими масивами будівель на розі сучасних галасливих вулиць старанно сперечається металевий голос радіо, що передає фокстрот, із голосами лірників і кобзарів, які співають пісень про Морозенка й Байду. Тінь святково вдягненого в коштовний жупан козака, що вийшов із пісні, гуляє вулицями й зачаровано слухає металеві радіоповідомлення про революції і страйки робітників. Справжній киянин відчуває себе нещасним вигнанцем у будь-якому іншому найкращому місті. Стефан Бойко, хоч і не був художник і не був аматор старовин��, дуже любив Київ. Після всіх бурхливих подій громадянської війни Бойко все ж таки спинився в Києві і працював тут на відповідальній роботі. Місто, за своєю історичною традицією, після війни й руїн знову захопилося будівництвом".
"На майдані перед Софією, що в вечірньому присмерку туманіє маревом давнини, Богдан Хмельницький на своєму баскому скакуні провадить гарячий мітинг із тінями козацьких полків. І чути, як тихо гудуть мідяними голосами дзвони, що їх розгойдує невидима рука вітру".
"Ракети бомбардують собор, і коли молодь стомлюється від свого завзяття, бадьорості й веселощів, коли остання ракета вогневим гейзером розбризкається серед високих хрестів собору, на дзвіницю вилазить вкрай роздратований мніх і починає розгойдувати важке бовкало найбільшого дзвона".
Ще в цій збірці є цікавий твір - "Повість про гірке кохання поета Тараса Шевченка" (епіграф, звісно, з Семенка - Тарас Шевченко з черевом і мозком, а не висхлі,підмащені олією мощі"). Шкурупій розповідає про закоханості Кобзаря, суперечки Шевченка з тургєнєвим, і намагання Тараса Григоровича повернути Костомарова до активної роботи.
Ще не можу не поділитись пасажами з оповідання "Клара" (алюзія на Клару Цеткін, obviously): «Міжнародний комуністичний день робітниць 8 березня цього 1933 року трудящі жінки в капіталістичних країнах зустрічають в обстанові найжорстокішої кризи, злиднів та безробіття...»
Або ось такий діалог з того ж твору: "- Цікаво, що воно буде далі, відповів я, і чим це все скінчиться.
- Там, у капіталістичних країнах, нове пробивається крізь усі шпарки і чинить заколот і руїну серед старого. Ми напередодні великих революційних зрушень, почав він. У нас же рясними зеленими паростками вже квітне вся країна. Нового стільки, що не встигаєш усе нотувати. Коли б хоч голова ще добре тримала все почуте і бачене, бо потім знову нові події, і все забудеться. От 8 березня. Жіночий день. День нової жінки. А хіба ми вже маємо в літературі цю нову жінку? Ні, ми ще не встигли дати її привабливий образ. Ми ще художньо його не оформили. Безліч подій і життя, насичене неймовірно швидкими темпами, заважають нам продумати деталі. Я знову який уже це раз писатиму цю березневу статтю. А хотілося б просто розповісти про нову жінку, про товариша, який поруч тебе, мене, поруч нас працює на соціалізм. Хотілося б показати хоча б натяком цю жінку, щоб усі відчули її".
У підсумку - Шкурупій класно пише, оця авангардність дуже помітна, це прикольно читати, але є моменти, коли агітка (?) прям неприховано випирає. Тому варто давати знижку на час та обставини, в яких писав автор. Врешті, радянська влада Шкурупія знищить (йому було всього лиш 34 роки), і не буде ніякого світлого соціалістичного майбутьного, справедливості\рівності\братерства\, чи нової радянської жінки. А будуть Голодомор, репресії та розстріли.
July 14, 2024
Це роман, який розповідає про події під час першої світової війни. Частина історії відбувається в Києві і тут дуже гарні його описи.
Головні герої – Стефан (студент, який не розуміє, навіщо воювати українцям проти українців, бо частина українців в Австро-Угорській, а частина в російській армії); Жанна (інтелегентка, дочка професора, яка вважає війну чимось відважним, хоробрим і сама хоче стати жінкою-геройкою); Голубʼятников (російський військовий).
В очі впадає те, наскільки цей роман перекликується з нашим сьогоденням:
*** «Далеко на суворих фронтах мерзли і вмирали його сини, а воно байдуже провадило далі своє безтурботне життя.»
*** «Люди в тилу вже звикли до війни, їх більше турбував власний добробут, ніж повідомлення, що енська армія відійшла на попередні позиції, щоб вирівняти та зміцнити фронт, або що сьогодні взято в полон шість тисяч німців, півтори гаубиці та двадцять із чвертю кулеметів і силу різної амуніції.»
*** «Тільки в одному ви праві. Це те, що на фронті бʼються люди, які справді не хтять війни і не хтіли б туди йти, а в тилу здебільшого переховуються люди, що кричать за неї, але ховають власну шкуру всілякими способами.»
Розвʼязка мені не дуже сподобалась, бо я хотіла би від Стефана інших поглядів і іншого світогляду.
Однак, це дуже цікавий і нестандартний для мене твір. Раджу прочитати через актуальність і історичні події.
Головні герої – Стефан (студент, який не розуміє, навіщо воювати українцям проти українців, бо частина українців в Австро-Угорській, а частина в російській армії); Жанна (інтелегентка, дочка професора, яка вважає війну чимось відважним, хоробрим і сама хоче стати жінкою-геройкою); Голубʼятников (російський військовий).
В очі впадає те, наскільки цей роман перекликується з нашим сьогоденням:
*** «Далеко на суворих фронтах мерзли і вмирали його сини, а воно байдуже провадило далі своє безтурботне життя.»
*** «Люди в тилу вже звикли до війни, їх більше турбував власний добробут, ніж повідомлення, що енська армія відійшла на попередні позиції, щоб вирівняти та зміцнити фронт, або що сьогодні взято в полон шість тисяч німців, півтори гаубиці та двадцять із чвертю кулеметів і силу різної амуніції.»
*** «Тільки в одному ви праві. Це те, що на фронті бʼються люди, які справді не хтять війни і не хтіли б туди йти, а в тилу здебільшого переховуються люди, що кричать за неї, але ховають власну шкуру всілякими способами.»
Розвʼязка мені не дуже сподобалась, бо я хотіла би від Стефана інших поглядів і іншого світогляду.
Однак, це дуже цікавий і нестандартний для мене твір. Раджу прочитати через актуальність і історичні події.
April 24, 2025
Дуже жалкую, що почала читати вступну статтю. Не читайте, там спойлери і дуже багато цитат з книжки.
Краще б видавництво розмістило ту статтю після, щоб читач порівняв своє враження з чиїмось ще.
Поки читала, думками погуляла по Києву, згадала фільм 1917, подумала про Ремарка і чудовий роман «The women», про жінок на вʼєтнамській війні.
Весь час порівнювала ту війну (1 світову) і нашу сучасну. Багато думала про це.
Наївна Жанна все ж знайшла сміливість піти у жіночий батальйон та поїхати на фронт. Стефан Бойко весь час був проти війни, але все одно опинився там. Голубʼятников на війні робив собі карʼєру і позбавлявся суперників. За що поплатився. Здивувала історія Юрія Муславського.
Дуже реалістичні описи війни.
Київ майже живе мирним життям. Підводні човни вже вийнашли, а крилаті ракети, слава богу, ще ні. Мирний Київ ніхто не бомбить.
Герої називають один одного по імені та по-батькові: Юрій Семенович, Стефан Борисович, Євгенія Михайлівна. А вони студенти, майже діти. Як за сто років змінилося спілкування.
Щось мені не сподобалося, що Стефан Бойко опинився в Петрограді, що він забув свою мрію про незалежну Україну і захопився більшовиками, революцією.
Аврора та Зимовий палац теж тут. Таке.
Але такі були часи, молоді люди могли повірити в пропаганду. Книга була видана в 1930 році, автору було лише 27.
Нажаль, його ті самі комуністи і розстріляли в 1937.
Краще б видавництво розмістило ту статтю після, щоб читач порівняв своє враження з чиїмось ще.
Поки читала, думками погуляла по Києву, згадала фільм 1917, подумала про Ремарка і чудовий роман «The women», про жінок на вʼєтнамській війні.
Весь час порівнювала ту війну (1 світову) і нашу сучасну. Багато думала про це.
Наївна Жанна все ж знайшла сміливість піти у жіночий батальйон та поїхати на фронт. Стефан Бойко весь час був проти війни, але все одно опинився там. Голубʼятников на війні робив собі карʼєру і позбавлявся суперників. За що поплатився. Здивувала історія Юрія Муславського.
Дуже реалістичні описи війни.
Київ майже живе мирним життям. Підводні човни вже вийнашли, а крилаті ракети, слава богу, ще ні. Мирний Київ ніхто не бомбить.
Герої називають один одного по імені та по-батькові: Юрій Семенович, Стефан Борисович, Євгенія Михайлівна. А вони студенти, майже діти. Як за сто років змінилося спілкування.
Щось мені не сподобалося, що Стефан Бойко опинився в Петрограді, що він забув свою мрію про незалежну Україну і захопився більшовиками, революцією.
Аврора та Зимовий палац теж тут. Таке.
Але такі були часи, молоді люди могли повірити в пропаганду. Книга була видана в 1930 році, автору було лише 27.
Нажаль, його ті самі комуністи і розстріляли в 1937.
January 28, 2024
«кожний свідомий українець мусить бути проти війни. йому ні за кого й ні за що воювати. він мусить памʼятати, що потрапляючи на фронт, йому доведеться воювати зі своїми братами українцями, що були під владою австрії.»
перша світова війна. українці, які боряться з обох ворожих сторін. українець проти українця.
перед нам постає українець - стефан бойко, що проживав часи першої світової війни. українець, що був революціонером та виступав проти влади царя російської імперії.
також перед нами постає росіянка - євгенія барк. дівчина, яка бачить вихід лише у війнах, уперто романтизуючи ці події. вона шукає слави у війні більше ніж перемоги своєї країни.
два зовсім різних персонажі, яких звела доля. два зовсім різних світобачення, за яким було так цікаво спостерігати під час читання. звісно одне з них дуже дратувало :)
я була вражена сміливістю гео шкурупія, так як роман написаний в 20-30-х рокі ХХ століття. за деякі його підняті теми (окей, майже за всі..) можна було добряче отримати по голові.
«— Хто ти такий, Тороко? - спитав Бойко, лежучи на шинелі й підперши рукою голову. — У тебе таке дивне прізвище, ти не вірмен часом?...
- Який ще він вірмен? - відповів за нього Сльозкін,
- він хахол!..
- Я тобі дам хахол! — ображається Торока. —
Лапоть ти осиковий!.. Я козак!..»
загалом роман може не викликати у вас велику кількість емоцій та вражень, але думок - так! це й справді роман для роздумів, з приводу долі українців під час першої світової війни. і я дуже раджу познайомитися з цим твором, аби побачити шматочок історії через призму світобачення двох різних персонажів.
July 6, 2023
Мені дуже сподобались всі тексти, а таке буває досить зрідка. Окрема подяка за маловідомі оповідання укладачці.
Багато хто пише про «Жанну батальйонерку» як про пропагандистській більшовицький роман, тому хочу написати свій погляд, чому це не зовсім так. Шкурупій дуже влучно описує настрій доби, антивоєнні і народницькі погляди. Він не засуджує Жанну відверто, він скоріше досліджує її та її оточення, наївне і водночас небезпечне, не здібне вийти з власної бульбашки попри війну та смерть. Цей роман ще раз нагадує, що реальна війна перш за все - не така, як показують пропаганда і патріотичні лозунги.
Кінець цілком виправданий, бо він чесний, показуючи нам, що могло статися не тільки з Жанною, а з усіма людьми з оточення Жанни. Вони могли пристосуватися, померти, морально впасти, озлидніти, але їх не викреслити з історії, так само як не викреслити і українців, які вірили в революцію.
Багато хто пише про «Жанну батальйонерку» як про пропагандистській більшовицький роман, тому хочу написати свій погляд, чому це не зовсім так. Шкурупій дуже влучно описує настрій доби, антивоєнні і народницькі погляди. Він не засуджує Жанну відверто, він скоріше досліджує її та її оточення, наївне і водночас небезпечне, не здібне вийти з власної бульбашки попри війну та смерть. Цей роман ще раз нагадує, що реальна війна перш за все - не така, як показують пропаганда і патріотичні лозунги.
Кінець цілком виправданий, бо він чесний, показуючи нам, що могло статися не тільки з Жанною, а з усіма людьми з оточення Жанни. Вони могли пристосуватися, померти, морально впасти, озлидніти, але їх не викреслити з історії, так само як не викреслити і українців, які вірили в революцію.
This entire review has been hidden because of spoilers.
May 30, 2024
Так дивно читати книгу 1930 року, і за кожним реченням ловити себе на думці наскільки сучасно вона написана.
Яка самозакохана, та виплекана у с��оїй зверхності титульна героїня, як вона бажає, показово, стати прапороносцем і повести народ геройствувати під кулі "за Батьківщину". Та тихенько тікає, коли до влади приходять червоні.
На противагу їй - Стефан, революціонер, у якого є мрія про вільну Україну. Та він застрягає на війні, але все ж не відмовляється від своїх революційних настроїв. От тільки вболівати за нього ми також не можемо, бо він радіє коли червоні перемагають білих, а ми, як читачі, прекрасно знаємо чим це закінчиться для України.
Яка самозакохана, та виплекана у с��оїй зверхності титульна героїня, як вона бажає, показово, стати прапороносцем і повести народ геройствувати під кулі "за Батьківщину". Та тихенько тікає, коли до влади приходять червоні.
На противагу їй - Стефан, революціонер, у якого є мрія про вільну Україну. Та він застрягає на війні, але все ж не відмовляється від своїх революційних настроїв. От тільки вболівати за нього ми також не можемо, бо він радіє коли червоні перемагають білих, а ми, як читачі, прекрасно знаємо чим це закінчиться для України.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Read
July 7, 2025Книжка про першу світову і революцію. Як молодь жила в Україні в цей час, про що думала, мріяла, як діяла. Про різні соціальні класи і їхнє сприйняття війни, України, росії... Блискуча робота пропаганди в усі часи й на вигоду тим, хто платить. Жанна у прагненні слави і з вірою в царя опинчється на фронті і тверезіє. Стефан, силоміць відправлений на війну, бунтує солдатів проти царських командирів, але сліпо вірить у більшовиків і їхню пропаганду "щасливого майбутнього".
Боротьба за свободу і державність України ніколи не припинялась, ні в діях, ні в помислах, в усі часи.
Боротьба за свободу і державність України ніколи не припинялась, ні в діях, ні в помислах, в усі часи.
April 3, 2025
Насправді, книга для мене на 4,5, бо ж текст має рвані, деколи, історії, та і героїня без закінченого сюжету, хоча читач, таким чином, отримує співавторство і створює власні фінали. Це воєнний роман, зараз знайомитись із такою літературою актуально, але навіть через сотню років можна побачити картини сьогодення описані у ньому. Чому все ж 5? Та власне це один із кращих творів Шкурупія, через клятих моск**ів світ не побачив ті його творіння, які точно перевершили б цей роман. Палко рекомендую
April 12, 2025
Мені дуже шкода, що ще 3 роки тому я навіть не знала, що був такий український письменник, якого, звісно ж, розстріляла радянська влада.
Книга на початку занурює у Київ часів першої світової, і це так щемко впізнавати ті вулиці, площі і проспекти, по яким ходимо зараз. А ще до болю чітко ще раз і ще раз нагадує наскільки далекі часто люди в тилу від відчуття і переживання реальних подій на фронті. Як викривлено і романтизовано люди можуть сприймають війну у будь-які часи. І яка роль пропаганди і цінностей у цьому всьому. І як все часом безсенсовно
Книга на початку занурює у Київ часів першої світової, і це так щемко впізнавати ті вулиці, площі і проспекти, по яким ходимо зараз. А ще до болю чітко ще раз і ще раз нагадує наскільки далекі часто люди в тилу від відчуття і переживання реальних подій на фронті. Як викривлено і романтизовано люди можуть сприймають війну у будь-які часи. І яка роль пропаганди і цінностей у цьому всьому. І як все часом безсенсовно
Displaying 1 - 30 of 68 reviews