За ситуаціями

by Olha Kobylianska, Ольга Кобилянська

Жінка та її «взаємини» зі світом — головна тема прози Ольги Кобилянської. Щасливо вийти заміж чи знехтувати особистим щастям заради мистецтва? Це та точка, у якій фокусуються пошуки в повісті «За ситуаціями» й новелі «Ідеї». Фатальний збіг обставин, містичні знаки й сеанси гіпнозу переплітаються з розмовами про народ і музику, вибір життєвого шляху і хаос жіночої душі, гроші і зраду в різних її варіантах. І ще — два чоловіки, між якими неможливо знайти рівновагу дівчині з химерним характером і екзотичним ім’ям Аглая-Феліцітас у світі, що вже відчуває на собі подих Першої світової війни.

Genres: Classics, Ukrainian Literature, Fiction, Ukraine

288 pages, Hardcover

Published January 1, 2024

About the author

A pioneering Ukrainian modernist writer; sister of Yuliian Kobyliansky. A self-educated and well-read woman, her first novellen were written in German, beginning in 1880. From 1891 she lived in Chernivtsi. Her travels and acquaintance with Lesia Ukrainka, Nataliia Kobrynska, Osyp Makovei, Ivan Franko, Vasyl Stefanyk, and Mykhailo Kotsiubynsky changed her cultural and political outlook, and she became involved in the Ukrainian women's movement in Bukovyna and began writing in Ukrainian. Many of her works—including the novels Liudyna (A Person, 1891) and Tsarivna (The Princess, 1895)—have as their protagonists cultured, emancipated women oppressed in a philistine, provincial society; semiautobiographical elements and the influence of the writings of George Sand and Friedrich Nietzsche are evident. A neoromantic symbolist, she depicted the struggle between good and evil and the mystical force of nature (eg, the short story ‘Bytva’ [Battle]), predestination, magic, and the irrational in many of her stories of peasant life and in her most famous novels, Zemlia (Land, 1902) and V nediliu rano zillia kopala (On Sunday Morning She Gathered Herbs, 1909). Her works are known for their impressionistic, lyrical descriptions of nature and subtle psychological portrayals.

Kobylianska's works have been published in many editions and selections. The fullest collections were published in 1927–9 (9 vols) and 1962–3 (5 vols). In 1944 a literary memorial museum dedicated to her was opened in Chernivtsi.

Reviews

[Øleksandra Banina · Rating 4 out of 5]

— Ти, мабуть, сама не знаєш що хочеш. Аналізуєш себе без потреби, робиш з сього квестію…

як же чутливо пише Кобилянська, це особливий вид задоволення, які би історії вона не розкривала ❤️‍🩹

ще дуже сподобалося, що в цьому виданні структуровані передмова та післямова, які додають контексту з життя письменниці і дозволяють краще розуміти твори

[Victoria Havryluik · Rating 4 out of 5]

"За ситуаціями" - оповідь про творчу натуру, жінку з "артистичною" душею, яка постійно в пошуках "ситуацій", драми на рівному місці і цих типових вагань для Кобилянської - стосунки чи кар'єра?
У порівнянні з ранньою творчістю, герої тут не такі ідеалізовані і якісь більш "живі" і опуклі, з усіма недоліками і нерівностями характерів. Хоч і книжка коротенька, вистачало деталей, щоб вникнути в героїв, зрозуміти мотивацію їхніх дій.
Мені сподобався цей повільний темп і як поступово все почало закручуватись, а градус драми наростати.

Я розумію більшість діалектів Кобилянської, бо це те, як розмовляють у мене вдома, але водночас читати, наприклад, "Царівну" мені було трохи важко. І не так через діалекти, як через складно побудовані речення, через які місцями доводилось продиратись. "За ситуаціями" у цьому плані читалась дуже швидко і легко, мова якась простіша, стрункіша. Можливо, тому що українська початково не була рідною авторці, і в пізніших "За ситуаціями" Кобилянська уже набила руку і більш тонко володіла мовою.

І у виданні від Вівату я дуже не рекомендую читати передмову перед прочитанням - спойлериии. Не розумію, чому не можна було це вказати

[Rita · Rating 5 out of 5]

Яке ж воно красиве, яке ж поетичне, химерне… Просто захват!

Це мій перший твір Кобилянської, і я трохи боялась її читати, бо усі завжди зазначали складну мову, але я б не сказала, що вона конче складна. Це просто не найзнайоміший більшій частині України діялект, але він дуже гарний, а Кобилянська так майстерно ним вправляється, що читаєш затамувавши подих, що іноді хочеться плакати від краси.

Аглая-Феліцітас — магічне, химерне створіння музики, але разом з тим і в дуже доброму сенсі приземлена дівчина: має собі за ціль навчатись у Відні і заради цієї цілі готова на що завгодно, навіть працювати на неприємних собі посадах.

У стосунках із людьми, правда, вона значно більше «не від цього світу», але чесна і пряма з ними, навіть коли сама не знає, що відчуває.

Її професор і великий пан українець, навпаки, досить заземлена (у найкращому сенсі) людина, але інтелігентна і яскрава, цікава. Так, єдине що зізнаюсь, його погляди на жіночу долю далекі від сучасного ідеалу, але в цілому він мені здався дуже ніжною і поважною до Аглаї людини, яка щиро хотіла потурбуватись про неї і не просила нічого взамін.

Але історія їхніх стосунків дуже трагічна, бо вони хоч і кохали один одного, але як дві паралельні лінії, не переткнулися у цьому коханні у часі.

Я, якщо чесно, не можу навіть сказати, що сильно звинувачую професора у тому, що він «розкохав» Аглаю-Феліцітас через козні власного брата, хоча вона при цьому нічого поганого не зробила і ніяк його не зрадила. Але я визнаю, що іноді так просто буває, що почуття зникають, навіть якщо ти досі піклуєшся про людину. Врешті решт кілька місяців тому сама Аглая-Феліцітас була у схожому становищі — мала якісь неоформлені почуття до професора, потяг до нього, але не могла назвати це коханням чи дати йому якихось обіцянок.

Тому, як на мене, це історія не так зради якоїсь із сторін, як просто трагізму випадку, ситуації. Ну чи, як мінімум, це все провина і «зрада» чужого Йоганеса, який мені не дарма з самого початку не подобався 😁 Але і сама Аглая-Феліцітас дуже добре відчувала його гнилу натуру із самого початку — могла цікавитись ним дружньо, але не хотіла зближатися, бо бачила демона всередині.

Ну і наприкінці захопила мене Аглая-Феліцітас тим, що попри душевні рани дійшла до своєї творчої мрії і стала великою піяністкою. А тоді зі спокійною душею померла 😁 Ну хто буде сперечатись, що се завидне завзяття?))

Врешті для мене це була дуже красива, але трагічна історія кохання. Трагічна не так, як у Невеличкій драмі, де професор прокинувся і згадав, що він мудак, а трагічна як у Шекспіра, де персонажів розлучають непереборні обставини, доля.

Якоюсь мірою ця кінцівка здається мені більш щасливою, ніж у Підмогильного. Марта, наївна на початку, виходить зі своєї історії із розбитим серцем, але, я впевнена, мудрішою і сильнішою. Аглая-Феліцітас же із самого початку вже не по рокам мудра і головне щира у стосунках, після розбитого серця залишається вірною собі, музиці і своєму трагізму до кінця, і помирає, досягши успіху (якщо це і не самогубство, то все одно певною мірою усвідомлене рішення, я думаю).

Обидві вони мені подобаються і близькі серцю, обома я захоплююсь.

Але Кобилянська, звісно, пише кохання красивіше)

[Yaroslav · Rating 4 out of 5]

Одразу зазначу, що це перше повернення до Кобилянської після шкільного знайомства з її Землею.
І воно неприпустимо затягнулося.
Українська класика зе бест.
Ці твори Кобилянської яскраві коштовності модернізму з феміністичною оптикою.
Розумію її дружбу з Лесею. Ці дві талановиті жінки не могли не подружитися.
І За ситуаціями, й Ідеї по розуміння жінки, її особистості, внутрішю боротьбу цієї особистості.
Так сталося, що трилогію Ірини Вільде я прочитав раніше і вона зайшла мені більше. Я розумію, що Кобилянська писала раніше і надихала Вільде, але але але.
Якщо ви ще не читали ці твори Кобилянської і вам подобається Вільде - боротьбу, не пожалкуєте.
А я наступного року планую братися за Меланхолійний вальс та Царівну.

[Marichka Blindiuk · Rating 4 out of 5]

Мені набагато легше читалася невеличка і більш рання новела «Ідеї», ніж виваженіша і стриманіша «За ситуаціями». Крізь неї продираєшся, ніби крізь зачин до захопливої історії, яку от-от мають розповісти, але (спойлер) так і не розкажуть. «Ідеї» ж легко проносяться вихором поглядів і суперечок — те, чим мені так подобається Кобилянська.

[Stacy Khara · Rating 3 out of 5]

Жило було, взяло і здохло🫠🫠🫠

[Yuliia Razinkova · Rating 3 out of 5]

"тема тут занадто драматична, вимагає безпереривної акції і людей, дійових осіб, а Кобилянська лиш оповідає. І тому, поза Аглаєю Феліцітас, немає, властиво, других дійових людей"

[гейлінка (тгк: книжкова буря) · Rating 3 out of 5]

хочеться видихнути, бо за другим присістом таки осилила книгу, бо взялась за неї, не читаючи нічого паралельно

таке відчуття, наче це взагалі не Кобилянська писала
стиль авторки мені взагалі не сподобався
героями я не прониклась і нічого до них не відчувала, а це для мене великий облом

якщо говорити про «За ситуаціями», то я цього пафосу і драматизму взагалі не зрозуміла
проблему роздули до таких масштабів, що це вже було просто смішно
персонажі максимально бісили своїм не бажанням піти на поступки і тупо не чули одне одного

щодо «Ідей», то мене теж нічого тут не торкнуло
як такого сюжету немає, лише роздуми певних людей про заміжжя та дискусія про це
кінцівка вийшла трохи інтригуючою і я б із задоволенням почитала б що там далі буде, але, на жаль, на цьому історія і закінчилась

точно не перечитуватиму, але книга в серії «Класика Vivat», тож швидше за все залишиться на полиці

[Inna ♡ · Rating 4 out of 5]

Це було цікаво і водночас незвично читати цю книгу🤭😅 Місцям�� мені було важко через стиль і мову, але все одно втягнулася.

Аглая — талановита жінка, розумна та з характером. Але вона в той же час така загублена у своїх відчуттях. Вона вагається: любов чи самореалізація, жити як усі чи слухати себе? (Та це ж буквально ми 😅, в деяких рядках я прям бачила себе😊)

Здивувало, як сучасно звучить головна героїня, навіть важко сказати, що книга написана понад сто років тому.
Часом здається, що Ольга Кобилянська передбачила всі ці наші «кризи», пошуки себе й баланс між почуттями та мріями😌

Ця історія змушує замислитися і книга точно варта уваги😊

P. S. Було трохи дивно читати, як героїня захоплюється всім російським — у сучасному контексті це ріже🥲. Але я розумію, що тоді це сприймалося іінакше, була зовсім інша епоха.

[Maria · Rating 3 out of 5]

Що я можу сказати, Аглая-Феліцітас – абсолютно не моя героїня, не відчувала нічого хорошого щодо неї. В передмові навіть зазначено, що її характер «трохи несамовитий, bizzar» і я розумію, що в неї є дуууууже довга трансформація від любові «великої російської культури» до нібито прийняття українського…але мені було байдуже за її долю протягом всієї оповіді, от чесно. І тому те, що сталося із нею наприкінці не зачепило зовсім.

Ну і залишу все-таки цікаву цитату:
- В його вчинках домінує імпульс, а я таких не люблю.
- Ти сама така... Аглайо...
- Тим-то і не можу таких любити.
...
- Ми носимо небо і пекло в собі, хто б нас збагнув! Так з ним, так з всіма...

[Liudmyla]

Як писав в рецензії на цю повість Микола Євшан: "се історія, розказана в невідповіднім настрою, в невідповідний час, невідповідним людям". Залишаю її без оцінки, бо можливо, я якраз її читала не у відповідний час, або ще гірше - я і є тим невідповідним читачем.

В мене склалося враження, що це хаотична, смикана, рвана розповідь, в якій подекуди губився логічний зв'язок і, відповідно, розуміння тексту. Часто в певних сценах я навіть не з першого разу або і взагалі не розуміла, про кого з героїв йдеться, кому конкретно належить та чи та репліка, а часом не могла збагнути, до чого це взагалі сказано.

Вся драма і страждання героїв є радше надуманими, ніж реальними, а я не люблю безпричинних страждань, вони тоді видаються штучними, несправжніми. Практично всі герої мене дратували і своїми вчинками, і своїми словами. Фінал якийсь скомканий і без подробиць. Для мене це найгірший з прочитаних творів Кобилянської. Дочитала лише з поваги до авторки.

Оповідання "Ідеї", як на мене, трохи краще, ніж повість

[Maryana Horlach · Rating 4 out of 5]

Оскільки до цього я прочитала «Царівну», яка неймовірно вразила новаторством ідей і помислів авторки на кінець 19 ст., то «За ситуаціями» та «Ідеї» вже не справили такого сильного враження. Тематика залишається схожою, жіноче питання постає з нових ракурсів, пропагуються ті ж притаманні Кобилянській ідеї.

Поза тим мені дуже подобається ця серія від «Віват», де опісля творів ідуть примітки і історії публікацій, колізії різних версій, уривки листування письменниці. Це дуже крутий спосіб заглибитись в контекст і зазирнути за лаштунки літературного життя тієї доби. Не впевнена, що гуглила б інформацію по цих творах, а так змогла більш комплексно їх прочитати.

[Yulia Kryval · Rating 3 out of 5]

не могла сприймати героїню, якась вже така бездиханність Аглаї-Феліцітас на кожній сторінці буквально від всього в тому світі важко мені йшла навіть попри розуміння, в якому часі писався той твір

мабуть, просто не найкраща (або не моя улюблена) робота Кобилянської

p.s. вступ мені видався цікавішим, дякую за такий контекст

[Maryna Zamiatina · Rating 2 out of 5]

Ну ні. Вибачте, але ні. Якби читала без обкладинки, ніколи не повірила б, що це Кобилянська. Це якась коронація слова.

[(Ан)тологія · Rating 3 out of 5]

Я вперше стикаюся з творчістю пані Ольги поза шкільною програмою і маю визнати, що мова у цьому творі доволі унікальна. Іноді мені було важко зрозуміти, де діалог, а де просто опис подій, або хто говорить, кого описують. Одне плавно перетікає в друге і хоч в цьому є певна краса, зрозуміти сюжет це не допомагає.

Аглая-Феліціас цікава героїня, хоч і направду дуже проста. Мені сподобався її ріст, поступова зміна поглядів від русофільських до українських, однак те, що усе це відбувалося під впливом то одного чоловіка, то іншого, трошки засмутило. Сподіваюся, це була тонка іронія та критика тогочасних реалій жіноцтва.

Шкода, що, в кінці кінців, Кобилянська обернула усе на любовний трикутник, я ж бо сподівалася побачити подальшу карʼєру Аглаї-Феліціас, її розвиток та роздуми про життя без шлюбу, сцену, свободу. Однак не склалося, й у фіналі нам просто повідомляють, що вона померла. Як? Від чого? Загадка. Не розумію я таких фіналів, просто різка крапка, поставлена на незавершеній історії, навіть відкрита кінцівка була б кращою альтернативою.

Щодо чоловіків Аглаї-Феліціас, тут сказати можна небагато. Перший помер і на тому спасибі, шкода, що встиг заразити бідну дівчину своїми хворими ідеями. Професор Чорнай імпонував мені найбільше з трьох, особливо своїм українством, але факт залишається фактом: стосунки між вчителями та ученицями — це неприпустимо й вкрай неетично. Їх різниця у віці, у статусі, у досвіді — неподолана прірва. Добре, звісно, що він не занадто на неї тиснув, але однаково в його благородство я не вірю.

Однак на фоні свого брата професор видається хорошою людиною. Той чужий Йоганес мене з самого початку дратував і не дарма. Яка ж безпринципна свинота, жорстока й егоїстична. Він — заздрість в людському тілі, справжній чорт, як про нього й казали.

Загалом, твір непоганий, написаний гарно, однак його тема мені дуже далека й не зрозуміла. Чи то нас розділяє час, чи то погляди, але я не розумію деяких рішень авторки, особливо цього травного фіналу.

Оцінка: 6,5/10

[марія оригінальна · Rating 2 out of 5]

Аглая-Феліцітас обирає між ідентичностями і життєвими цілями чоловіків, що її оточують.

[Vasyl · Rating 3 out of 5]

Коли я тільки почав читати “За ситуаціями”, мені прийшло в голову, що якщо повість, що була написана в 1913-му році, починається з “девідкоперфільдівської муті”, то десь по тому ж сценарію вона і буде розгортатися. Єдина інтрига: це буде happy end, чи всі помруть (або якщо не всі, то хоча б головна героїня).

Сценарій десь такий: в дитинстві у головного героя (чи героїні) з’являється щось “центральне” в житті: явище, ідея, особливості вдачі.. щось. Тут музика. Якби героїня прочитала книгу про те що завжди треба заселяти ліжко, це могло б бути застелене ліжко. Всеодно. Це “щось” майже ніколи не буде в центрі оповіді, і глобально не буде рухати сюжет, але майже завжди буде існувати фоном, і буде джерелом мотивації безглуздих подій і вчинків, які треба було б якось пояснити чи обґрунтувати, але логічного пояснення для того нема. В центрі ж оповіді будуть якісь соціальні взаємодії, увесь час буде здаватись що ось-ось і повинно б уже бути все добре, але якась незначна маячня буде відволікати від “все добре”: хтось десь не зустрінеться вчасно, хтось комусь чогось не доскаже, хтось щось не так зрозуміє, автор буде смакувати ці невдачі на повну, а читач переживати. Ну і в решті-решт, або герой зненацька знайде своє щастя, тому що отримає приз за найкраще застелене ліжко, або, в перший раз в своєму житт�� не застеливши ліжко, перечепитися об ковдру і помре. При цьому усі “пригоди” персонажів будуть не надто яскраві, не надто емоційні, так.. щось відбувається, є якісь переживання, але помірно; хвилююче, але не занадто.

Десь так воно і є в повісті, при цьому повість є скоріше поганим, ніж хорошим прикладом такої літератури. Цілком логічно на це звертали увагу критики, цитовані в передмові і післямові видання від “Віват”. Автори передмови і післямови з ними, звичайно, не погоджуються, та це вже питання того на який із контекстів питання “Чому це офігенно?” ми будемо відповідати. Чи ми, приймаючи тезу про те що це офігенно, намагаємось знайти авторські прийоми що роблять твір таким, шукаємо в біографії авторки ключі до розуміння; чи ми просто намагаємося зрозуміти чи варто це взагалі читати і рекомендувати іншим.

В мене від повісті склалося враження що це чернетка, а не закінчений твір. Або ж це великий лист, до когось, що розповідає якою буде повість, з великими кусками вже готового тексту, але десь-щось ще треба доробити, дописати, переробити. Та твір закінчений, надрукований за життя авторки, більш того вона приймала активну участь у підготовці його до друку. Тому, якщо відкинути ідею що тут просто все погано, можна припустити що це було зроблено спеціально. Це могло б бути зроблено спеціально для того щоб, наприклад, внести трохи недовіри до оповідача, і відповідно до головної героїні.

Головна героїня вважає, головним чином з лестощів знайомих, що вона офігенний музикант, і її чекає блискуча сценічна карʼєра. Оповідач(ка) вважає що вона офігенна письменниця і дуже круто розповідає про тяжкий вибір між сімейним життям і мистецтвом. Одна wannabe артисткою, інша wannabe письменницею. Обидві трохи себе дурять, а їх бульбашки їм у цьому допомагають. Опосередковано це підтверджує і закінчення повісті: там треба звернути увагу що воно відбувається всього через три роки після основних подій, і трьох років трохи замало для того щоб все те про що там говориться було правдою. Скоріше то правда в очах рідної людини. Власне, якщо допустити що нам трохи пребріхують, і формою це підкреслюють - стає трохи цікавіше. Але це просто логічні побудови на тему “якщо це все має сенс, то от він може бути такий”.

В заявленій темі про вибір між сім’єю і покликанням, також все якось не дуже однозначно. По-перше, не факт що покликання існує (і героїня прямим текстом в цьому також сумнівається), по-друге, не те щоб обставини описані в повісті реально примушують цей вибір робити, по-третє, не те щоб героїня надто переймалася цим вибором, і по-четверте, не те щоб вона цей вибір робить. При тому не робити вибір (що також може бути варіантом вибору) - не є усвідомленим рішенням. Просто якось так воно саме стається. Й та сама потреба постійно знаходитись в нових ситуаціях (яка і дала назву твору), трансформується в те що першу ж велику ситуацію героїня не вивозить, чи скоріше не бере в фіналі “ситуації” активної участі. Так, в фіналі феміністичної повісті, героїня не приймає жодної участі, хоча мова йде про її подальше життя. Не тому що кляте патріархальне суспільство щось за неї вирішило, до чогось її примусило, щось їй заборонило, не тому що чоловіки її зневажають, чи якось погано до неї ставляться.. нічого такого. Вона просто в доску буха.

Написано дуже дивною мовою. Першою асоціацією в мене було що це дуже схоже на так звану “одеську мову”, коли речення з російських (з дрібкою українських) слів формувалися за правилами ідишу/німецької. Тут теж саме, але російська і українська поміняні місцями. Воно можливо прикольно, якщо це вкраплення, але коли весь текст такий - трохи складно.

Чи варто це читати якщо вас до цього не примушують - ні, не варто.

[EslavaSabio · Rating 2 out of 5]

Мені подобається Кобилянська. Чесно. Але відверто з цими текстами не склалось зовсім.

[Daria Bobela · Rating 5 out of 5]

"...Народ, повторяю, що хоче бути і остатись великим, не сміє орудувати самим лише плугом, але також і зброєю, і мусить мати традиції серця героїчні"

Це лише кінець ширшої чудової цитати з повісті "За ситуаціями", яка не єдина входить в цю збірку, а разом із короткою новелою "Ідеї". Хоча ці твори не порівняти з більш відомим доробком Кобилянської ("Людина", "Valse melancolique", "Царівна", "Земля"), вони безперечно варті уваги, особливо у такому гарному виданні, яке також містить передмову, словник та примітки до історії створення і публікації творів, а також певних алюзій. Усе це робить читання більш зрозумілим і наповненим.

Як повернутися до своєї культури, своєї національної ідентичності, до того весь час перебуваючи в полі чужої? Чи має жінка право обирати у суспільстві, яке часто відмовляє їй навіть у праві на освіту? Що таке мистецтво? Що таке музика? Усі ці питання, багатьох з яких і досі звучать актуально, і ставляться на сторінках обох вміщених творів. Чи є там відповіді на них? Гадаю, це читачам потрібно дослідити самостійно.

Кожен із двох творів — майстерне поєднання феміністичного й національного у характерному для авторки стилі, який ви обов'язково впізнаєте, якщо читали "Меланхолійний вальс", враховуючи, що ці твори (особливо "За ситуаціями"), схожі на нього. Особливо вражає щемкість і влучність образів, метафор.

Що ж до сюжету, "За ситуаціями" пропонують дивитися на світ очима молодої дівчини Аглаї-Феліцітас, мрія якої — вивчитися у Відні на піаністку, однак вічний "триб за ситуаціями", тонке відчуття "штуки" (тобто мистецтва) ніколи не дають їй спокою, а надто коли вона припадає до душі двом братам. Її думки і доля сучасній читацькій аудиторії відгукнутися можуть також і шляхом від москвофільства і прийняття російської культури до сумнівів і перевідкриття рідної культури через пісню.

В "Ідеях" ви знайдете роздуми щодо того, яким має бути шлюб між чоловіком та жінкою і чи має він бути взагалі, і як творчі поривання впливають на такий зв'язок. І ще познайомитеся з героїнею, яка свідомо обирає свого чоловіка, не погоджуючись на хоч би й вигідний, але шлюб з нелюбом. "Звикати до когось, від кого душа болісно відвертається, — значить затуплювати свою душу на кошт...". Але моя однозначно улюблена цитата це все ж "Не все можна міняти свою індивідуальність за хліб, хоч би і в найбільших і найблагородніших замірах".

Однозначно рекомендую до читання усім, хто цікавиться творчістю Ольги Юліанівни, питаннями жіночого руху та віднайдення своєї національної ідентичності, та й взагалі українською культурою.

[Tetiana Garanenko · Rating 5 out of 5]

Повість «За ситуаціями» і новелу «Ідеї» написано в різні періоди творчості Ольги Кобилянської. Відчувається як час епох впливає на особливості авторського стилю. Текст повісті «За ситуаціями» дуже канонічний. Історично склалося, що видавці погоджували з авторкою всі суперечливі правописні моменти. Новелі «Ідеї» з виданням пощастило менше. Публікуючи новелу «Ідеї»,  Кобилянська  опинилася в невигідній для себе як авторки ситуації, коли твір зʼявився друком одночасно у двох виданнях і відповідно в різних редакціях (Михайла Коцюбинського, Миколи Чернявського та Івана Франка). Франко вилучив із тексту окремі фрази й навіть абзаци, що спричинило чимало проблем для дослідників творчості письменниці. 

Жінки не можуть не «активно» жити. Жінки живуть «поважно, з від часу до часу милим усміхом своїх виразистих уст». 

Вічне проблемне національне питання. Героїня Аглая-Феліцітас додавала: «я руська» і вважала «українську мову» жаргоном. Вона великоруське любить. «Росія — то край потуги, будучности, край не відслонених ще таємниць і сили… здорового елементу…». Вона не хоче належати до тої інертної, некультурної, темної маси (називаючи себе з недавно українською), котра плаче, жебрає, сперечається, лається простими вульгарними словами та не вміє підіймати голову, як треба; не вміє давати зі свого лона геройські жертви. Вона понад усе намагається залишатися міщанкою. Мати посаду не для неї: «людина тоді є не звʼязана, але привʼязана. Стає функцією — не людиною». Але світ так влаштований, що «є деякі речі, котрі можна собі лише поцілунком сказати, бо найчастіші та найглибші речі показуються з душі, доки їх не викличе поцілунком». 

5/5 Супер🤩 в категорії українська проза. Такі речі вимагають детального обговорення, всього не опишеш.  

[Julia Tsvihun · Rating 4 out of 5]

Якби ця книга попалась мені років п'ять тому, гадаю, вона зачепила мене б значно більше. В якійсь мірі я співпереживала хаотичності героїні, зокрема в її ставленні до шлюбу. Але, переважно, цієї хаотичності було забагато для повного розуміння логіки дій персонажки 🤪

Тим не менш, це сміливий твір з врахуванням часу, коли він був створений. Після прочитання я дуже зацікавилась постаттю Кобилянської - це непересічна жінка.

[pani tet · Rating 4 out of 5]

І знову історія про вибір жінки, шлях жінки, вогонь жінки йти за пристрастю мрії наприкінці скачується в фокус непонятого ображеного чоловіка. Надто життєво.

[Iryna Paprotska · Rating 3 out of 5]

Востаннє читала Кобилянську у школі. Тоді давали читати (або я тільки це пам'ятаю) "Царівну". Єдине, що збереглося у голові - самотність головної героїні. Чомусь десь перегукнулось. Тільки у цієї головної героїні не самотність в основі, - а свобода і творчість.

Така собі історія про жінку, для якої стандартні соціальні очікування - одружитись і бути в чоловіка під крилом - не досить, не прийнятно. Повідомлення важливе, тим не менше, читати було цікаво тільки кінець твору "За ситуаціями". Також герої не мають того, що я англ мовою звуть "інтегріті". Трохи шкода, що воно не цікаво читати, оскільки я читала у доданих листах, наскільки сильно Ольга Кобилянська билася за кожне слово свого часу.
"Ідеї" минули для мене без впливу. Роздуми на тему того, як жити творчим людям, мабуть, мені не зрозуміти, оскільки не маючи контексту того часу тяжко відчути, як воно читалось у тому часі.

Що я можу сказати про видання? Як зроблена і зібрана сама книжка мені подобається. Подобається і колір, і оформлення, і те, що є передмова і післямова. Чудово взагалі укладено. Видавництво постаралось.

[Bo Denysiuk · Rating 4 out of 5]

Дуже мені до смаку, до серця як пише авторка, і досі найближчим покликанням залишається Джейн Остен. В книзі дві оповіді, і хоча «За ситуаціями» основна, мені дужче сподобалася «Ідеї» (потім прочитала, як її поредагував Франко й захотілося дати ляпаса, якщо не йому, то хоч комусь).
Проте «З.С.» глибока повість, тривожна, сумна. Не знаю, чи вже був відомий в 13 році форшадовінг, але тут це основний троп, саспенс на щось погане під кінець стає просто нестерпним. Тим цікавіша, загадковіша кінцівка. Окремо позрозбирати всі відсилки на філософів, але то вже потім, на старості.

[Юлія Гордійченко · Rating 5 out of 5]

Вибір завжди надто складний: чи кохання, чи поклик серця до улюбленої справи. Головна героїня вірна своїм бажанням, ідеалам, думкам (як і всі жіночі персонажі в Кобилянської). А ще складний вибір між двома чоловіками-братами: інтелектуал, у якого моральні принципи на першому місці, або гульвіса, для якого не існує табу та соціального осуду.

А ще чудова стилістика та витонченість слова, як завжди це напрочуд приваблює у текстах письменниці!

[Oksana Zozuk · Rating 3 out of 5]

3.5 ⭐️
Інколи я пробиралась через текст, але частіше це було надто чуттєво і майстерно:

«Вона піднімає своїм звичаєм долішню партію лиця вгору, опускає голову незамітно взад, около її усміхнених уст починає дрожати, від уст до шиї-і відси нижче, десь аж до грудей. Так ніби жили натягаються. Вона плаче без сліз…»

[Anna Khomiuk · Rating 4 out of 5]

Трохи незвично читати про любовні стосунки, котрі розвиваються без зайвого доторку. І все ж постать головної героїні не здалася мені сильною. Аглая-Фелесітас ніби перебирає на себе позицію чоловіка, у якого нині закохана. І хоч десь у глибині єдине її бажання та любов це музика, вона не слідує цим шляхом

[Norl (^ー^) · Rating 4 out of 5]

Шо-шо, а родинного зв'язку в двох залицяльників я не передбачував...останні 50 сторінок прочитали в кафешці з шаленою швидкістю. Бідна Аглая-Феліцітас. Мені мариться, шо вона все таки поїхала у Відень та відучилася в консерваторії...але вона діє за ситуаціями та мені здається одна з таких ситуацій обернулася проти неї. Вважаю, вона закінчила життя самогубством, бідна, молода дівчина. Треба було забити один великий х×й на цих чоловіків, поїхати до Відня та кохатися з жінками та ніколи не згадувати ні про того чужого Йоганеса, ні про великого пана.
happy sad pride month ig🥲

[L · Rating 5 out of 5]

професор Чорнай

[Vide · Rating 5 out of 5]

обожнюю