Коли майже рік тому я прочитала першу книгу серії про зворотні боки світів, відразу кинулася шукати продовження історії — так вона мене захопила. Але, як то часто трапляється із запеклими читачами, то одна книга відволікла, то інша затягнула, то третя під руку потрапила... Словом, я повернулася до героїв трилогії... чи то пак уже тетралогії, практично забувши, хто є хто з них, пам’ятаючи тільки відчуття тотального тепла і захоплення створеним авторкою світом.
Проте від цієї книги теплом віє геть мало. Бо події, змальовані тут, розгортаються у світі Темряви, куди Мальва відпарвилася пізнати своє коріння. Переказувати фабулу — справа невдячна і геть зайва, тому обійдуся переліком загальних вражень. По-перше, це захоплення майстерно виписаним фентезійним світом — українським і язичницьким, тут ніяких ельфів і гномів не стрінете. По-друге, оте відчуття живої природи, яке я ну дуже ціную у книгах: коли квіти пахнуть, дощ освіжає, сонце гріє, світло мерехтить, і все це практично відчуваєш шкірою, нюхом, зором. По-третє, розмірковування про природу добра і зла, порядності і зради, любові й ненависті. По-четверте, язичництво, поклик якого чую в собі час від часу, особливо ж оті замовляння, та ще й рідним поліським діалектом: "Єк ти не схочеш піти по волі, то підеш по неволі...". По-п’яте, бажання цитувати й ділитися з іншими, й бачити, як цитати розповзаються інтернет-простором, викликають суперечки, а значить, мають відгук.
Ну й, звісно, щоб ви не сумнівалися, після того, як була перегорнута остання стоірнка книги, на якій речення обірвалося трьома жирними крапками, а історія перервалася у найцікавішому місці, я помчала шукати наступний том)) Тож далі буде))