Українська мова. Подорож із Бад-Емса до Страсбурга

by Орися Демська

На культурній мапі модерної української мови є дві важливі точки: Бад-Емс, звідки указом намагались переконати світ, що української мови немає, не було і бути не може, і Страсбург — точка, де 21 березня 2022 року українська отримала статус майбутньої офіційної мови Європейського Союзу.

Орися Демська розповідає про зародження й розвиток української мови від індоєвропейської прамови до наших днів, її взаємодію з іншими мовами, історію взаємозбагачень, непримириме протистояння з російською і перебіг лінгвоцидів, із яких вона все ж таки вийшла переможницею.

Доступно про формування української державності і національної ідентичності через мову і завдяки

Genres: Nonfiction, History, Ukrainian Literature, Ukraine, Linguistics

231 pages, Kindle Edition

Published December 1, 2023

Reviews

[Ярослава]

Проти української мови на різних віражах її історії грало стільки різних чинників, що імовірність зникнути майже завжди перевищувала ймовірність уціліти, але щоразу з кишені історії витрушувалося якесь диво, від впертої шляхти, яка вибила нашим землям юридичну окремішність і діловодство староукраїнською в Речі Посполитій, до гуманітарних хлопчиків і дівчаток зламу ХІХ-ХХ століть, які наперекір усім цензурним заборонам дедалі більш людожерських режимів продовжували любити цю мову і культуру до глибини душі і, що важливіше, кишені. Коротше, це неймовірна історія мови, що вижила, від найдавніших часів до наших днів (назва книжки шикарна, звісно) - на жаль, виклад здебільшого підручниково-сухуватий, а шкода, бо всюди, де з'являється людське обличчя, стає дуже класно, от, наприклад, чому не можна було розставити текстом більше родзиночок штибу (не цитую дослівно, бо слухала аудіо на абуку, але переказую близько до тексту) "Міжвоєнна молодь танцювала джаз і чарльстон, не помічаючи появи фашизму. У молоді Східної Європи був свій танець: данс-макабр". Чи от, скажімо, розділ про дискусії навколо мовних статей конституції просто захопливий, ми тоді пройшли по волосиночці в дуже складних компромісах з депутатами-комуністами й іншою наволоччю, за яку голосував мудрий нарід. Загалом, дуже корисне й духопідйомне читво.

[Rita · Rating 3 out of 5]

По-перше, хочу сказати, що я в шокові, що прочитала цю книжку буквально за тиждень, бо я взагалі дуже не по нонфікшну і це буквально моя перша нонфік книжка цього року. Але не впевнена, чи усюди мною рухав захват книжкою, чи роздратування…

Взагалі я її спонтанно вхопила через солодкі -50% на відкритті книгарні і один єдиний твіт Остапа Українця про те, що вона легко написана. На мій смак — ніт, особливо перша частина, де про індоєвропейську мову, старословʼянську і усі ті крейзі заплутані часи. Чи то я тупенька, чи написано досить таки заплутано, попри те, що я дивним чином дуже люблю цю тему і щиро захоплююсь тим, наскільки переплетені мови майже усього континенту.

Пані авторка багато посилається на Огієнка, та й так багато, що це нагадує читання, ну, просто Огієнка… Я його мучала ще в університеті, і продиратися крізь його тест було так само важко. Але, зізнаюсь, більш цікаво, бо тоді деякі факти здавались прям таки революційними відкриттями для дитини, яка пів року як переїхала з Одеси і остаточно перейшла на українську мову.

Але, визнаю, з опису 18 ст. почався прям цікавий двіж і я вхопила кілька цікавих думок, яких мені в голову не заклав викладач культури усного мовлення, який полюбляв нам нагадувати, що усі ми зараз навчаємось на редактурі через те, що нас не взяли на філологію… Можливо. Хотіла б сказати, що було б круто, якщо тепер студентам давали б не Огієнка, а усе ж цю книжку, але знаючи Швеця… Хуй там, молоді редактори і видавці продовжать страждати.

Кхм. Так от, було цікаво почитати порівняння долі української мови під Австро-Угорщиною і Росією (бо як ніяк найбільше шкільна історія зосереджується саме над російськими репресіями), яка частина доклалась більше до розвитку мови на тому етапі, цікаво почитати, як давно почались суперечки про латиницю тощо. Найкраща думка, що проходить крізь цю книжку, — це те, що мова є фундаментом творення нації, а не навпаки. І тут це чудово проілюстровано. Я знов буду дуже радикальною людиною, яка намагається прикидатись, що вона за лагідну українізацію, і скажу, що цю думку вартувало б глибше усвідомити багатьом.

Ну і звісно, як і з історією України в цілому — читаєш і розумієш, що і мова, і нація зароджувались не так завдяки якимось обставинам, а попри. Попри нескінченні перепони і, здається, іноді ледь не випадково і дивом.

А тепер про те, що не сподобалось. Памʼятаєте я сказала, що цитат Огієнка так багато, що ти наче читаєш Огієнка? Так от, це продовжується по всій книзі. Досить великі уривки чужих творів є майже на кожній сторінці, іноді по два, і це виглядає як теоретична частина шкільних МАНів і рефератів — як текст, зліплений з цитат вікіпедії. От наче це ж ок, щоб дослідник посилався на чужі дослідження, це ознака заглиблення у тему, але якось наче не вистачає обробки матеріалу, просто добірка цитат, яка перемежується особистими думками авторки. Ну складіть в кінці список використаних джерел чи рекомендованої літератури, але перекажіть інформацію з різних досліджень як суцільну оповідь… Мені здається, за таку частоту цитат мене б навіть в школі посварили 🙄

Я довго думала, що з цитатами мене напружує лише їхня кількість, але потім помітила иншу деталь… Дуже багато цитат — це з якихось наукових праць і досліджень, а з инших науково-популярних книг. Я не експерт у нонфіку, визнаю, але мені здалося це дивним, і, знову ж таки, якимось поверховим. Так, ви могли подати список книжок, легких для сприйняття середньостатистичному читачеві, але будьте ласкаві, якщо ви науковиця-філологиня, проведіть якесь мінімальне власне дослідження, а не перекажіть чужі книжки для широкого кола читачів. Бо виглядає так, наче хтось писав пост у фейсбуку і трошки розтягнув його. От чесно, наче і ця книжка не кричуще погана, і цитовані книжки добротні, але відчувається це якось неправильно. Підкажіть, якщо я помиляюсь і це ок тема для нонфіку 🙈 Але поки що здається, що книгу просто ліпили дуже нашвидкуруч.

Ще один мінус особисто для мене — це стиль авторки. Він, ну, дивнуватий..? Є багато авторських особистих суджень, непроханих оцінок, крилатих висловів де треба і не треба, повторювань однієї думки, хитромудрих формулювань і довгих абсолютно непотрібних метафор. Чесно — наче слухаю свого дідуся, який може говорити про одне, а не хвилину відволіктись на щось ліве типу «ну то певно так бог велів…». Дідусю то ок, а книжці не дуже пасує. Подекуди ці текстові складнощі утворюють просто логічні помилки (як на мене, чи то я може дуже тупа), які змушують перечитувати абзац пʼять разів у пошуках сенсу. І я знов волію пояснити це надто швидкою роботою над текстом, бо як инакше — не знаю. Ладно, ладно, визнаю, цього не так багато, бо книжка усе ж загалом читається швидко, але достатньо, щоб почати підбішувати.

Є ще кілька моментів, від яких у мене тіпалось око, але то вже певно зовсім вкусовщина 🥶 В цілому — ну наче і непогано і дійсно те, чого не вистачало на книжковому ринку… Але наче і хотілося б, що це зробили краще і ґрунтовніше.

Скажу так, це краще, ніж нічого. Якщо вам цікава ця тема і вона для вас абсолютно нова — раджу.

[Julia Tsvihun · Rating 4 out of 5]

Перша частина книжка про часи до (умовно) 18 століття йшла мені дуже важко і сприймалась за змістом як підручник.
В другій додалися живі історії, цитати і знайомі історичні особистості, тому пішло значно легше.

Історія моя слабка сторона, і я відкрила для себе багато нового. Зокрема, книга сформулювала більш повне і чітке розуміння, наскільки велике значення має мова в політичному контексті, і як саме це працює. "Чия мова, того й влада".

Це дивовижно, яку боротьбу за існування пройшла українська мова за останні століття. Наївно - дуже б хотілося, щоб цю книгу прочитали ті українці, які досі не перейшли з російської на українську.

[Valentyna Merzhyievska · Rating 4 out of 5]

Якби такі книжки як ця і Мова-меч було видані раніше, значно простіше було б працювати над меморіалом Лінгвоцид https://linguicide.in.ua/
:)

Написана легкою мовою, дозволяє добре відчути весь шлях, як й пройшла українська мова. Балансуючи на межі зникнення. Проростаючи всупереч утискам.

Особисто мені найцікавіше було читати про період становлення української мови. Від церковнослов'янської і староукраїнської до сучасної. Від часів Русі, через Велике князівство литовське і Річ посполиту. Як українська мова шукала свій шлях, впевнювалась в собі, набувала тожсамості.

Іншим феноменом, який мене захоплює — є здатність мови до відродження, до проростання попри сотні заборон. І її спокусливість, перед якою не могли встояти різні люди, різного етнічного походження, в різні часи.

Українська — мова свободи, бо це мова вибору :)

[Inna Buriakovska · Rating 5 out of 5]

Це така собі книжка-підручник для дорослих про історію української мови від моменту її зародження до сьогодення через всі важливі історичні події.

Асоціація з підручником у мене виникла саме через стиль написання, доволі консервативний, але було щось в ньому таке, що не відпускало до кінця книжки. Я прочитала її буквально за два дні, а для мене це доволі швидко.

Проте послідовний та логічний виклад матеріалу дозволив мені систематизувати свої розрізнені знання щодо історії розвитку мови та сформувала більш чіткі розуміння важливості мови саме в політичному аспекті.

[Jio · Rating 4 out of 5]

Книга мені сподобалась) Гарно написана, хоч місцями і трохи мене губила. Невеличке зауваження до якості надрукованих зображень. Дуже велике зауваження до редагування тексту: перші 2 тайпо які я помітила я ще пробачила, але наступні "українська мова пʼнамагалася бути" та "не мала особливого особливого практичного значення" це просто неповага до самої книги. Наші видавництва і без того зазвичай так сяк редактують і вичитують свої тексти, але коли навіть в книзі про українську мову вони не можуть не мати найтупіших тайпо це просто позорище.

[Oleksandr Zholud · Rating 3 out of 5]

Український огляд нижче (Ukrainian language review is below)
This is a non-fiction book about the development of the Ukrainian language from the period of (so-called Kyivan) Rus to the present day. The English title is Ukrainian language. A Travel from Bad Ems to Strasbourg. The two cities in the title are references to the (Bad) Ems Decree (a ban introduced in 1876 in the Russian empire on printing books in Ukrainian, teaching it in primary schools, organizing concerts with Ukrainian songs or theater performances, and importing books in Ukrainian to the Russian Empire without special permission) and Strasbourg as Ukraine's European integration intentions to make Ukrainian one of the languages of the European Union.

Much of the description of the historical development of the language is based on the work of George Y. Shevelov, and this part was the most interesting to me. Shevelev substantiated and systematically described the periods of life of the Ukrainian language from ancient times to the present day. It was he who defined four periods in the history of the Ukrainian language: Proto-Ukrainian - until the middle of the eleventh century when Ukrainian was not yet a Ukrainian language, but only its germ; Old Ukrainian - from the middle of the eleventh to the end of the fourteenth century - the time of the Kyivan state (The language system of Pax Rus' that was formed by two literary and written languages and two variants of the spoken language: Church Slavonic as a missionary language, Old Kyivan for business and fiction, multiple rural dialects and urban koines); the long Middle Ukrainian period from the beginning of the fifteenth to the last years of the eighteenth century (Grand Duchy of Lithuania, Polish-Lithuanian Commonwealth, Hetmanate, Russian Empire), and the modern period from the last years of the eighteenth century to the present day.

There are several interesting things that I did not know about, such as the fact that in the beginning (from the sixteenth century) the literary Ukrainian language was replaced not even by Russian, but by Church Slavonic. It was the language that Ukrainian and Belarusian intellectuals had been developing and normalizing so hard in the previous century, a "sacred language" of higher status, a kind of analog to Latin. Or the differences in the development of the Ukrainian literary language in the Romanov Empire and the Habsburg Empire. I am more familiar with the former, but in Austria-Hungary the struggle was mainly against Polishness, staying in close connection with the Church Slavonic language (as opposed to Roman Catholicism), which distanced the literary language from Polish but brought it closer to Russian.

I was somewhat less interested in the present, especially after 1991, in particular, in my opinion, the retelling of the constitutional night of 1996 is too overblown and how Holovaty's version of the single state language was able to defeat the alternatives. Perhaps this is because I was already actively following the events at the time.

Overall, a good review, although there are a few typos.


Це – науково-популярна книга про розвиток української мови від періоду (так званої Київської) Русі до сьогодення. Два міста у назві – відповідні посилання на Емський указ (заборона 1876 року друкувати книги українською мовою, викладати нею у початкових школах, влаштовувати концерти з українськими піснями чи театральними виставами, ввозити на територію Російської імперії книги українською мовою без особливо дозволу) та Страсбург як євроінтеграційні наміри України аби українська стала однією з мов Європейського Союзу.

Значна частина опису історичного розвитку мови базується на роботах Юрій Шевельов і саме ця частина була для мене найцікавіша. Юрій Шевельов обґрунтував та системно описав періоди життя української мови від найдавніших часів і до сьогодні. Саме він визначив чотири періоди в історії української мови: протоукраїнський — до середини ХІ століття, коли українська мова ще не була українською мовою, а тільки її зародком; давньоукраїнський — від середини ХІ до кінця ХІV століття — час Київської держави (Мовний устрій Pax Rus’ формували дві літературно-писемні мови та два варіанти розмовної мови: місійна мова церковнослов’янська, ділова й художньої літератури давньокиївська чи давньоруська; діалектне мовлення села та міське койне); довжелезний середньоукраїнський період — від початку XV і до останніх років XVIII століття (Велике Князівство Литовське, Річ Посполита, Гетьманщина, Російська Імперія) й сучасний — від останніх років XVIII століття й до сьогодні.

Є низка цікавинок, про які не знав, як то те, що на початках (з XVI століття) літературну українську мову усувала навіть не російська, а церковнослов’янська. Саме та мова, яку так завзято розбудовували й унормовували українські та білоруські інтелектуали в попередньому столітті, «священна мова» вищого статусу, такий собі аналог латини. Або різниці розвитку української літературної мови в імперії Романових та імперії Габсбургів. З першою я більш знайомий, а от у Австро-Угорщині боротьба переважно проти польщизни, перебування у тісному зв’язку з церковнослов’янською мовою (на противагу римо-католицизму), що віддаляла літературну мову від польської, але наближала її до російської. Тому у Кобилянської чи Франка напр., можна зустріти «женщина», «мужчина».

Про сучасність, особливо після 1991 року мені було дещо менш цікаво, зокрема як на мене занадто роздутим є переказ конституційної ночі 1996 року і як версія Головатого про єдину державну мову змогла перемогти альтернативи. Можливо тому, що я тоді вже активно стежив за подіями.

В цілому гарний огляд, хоч є кілька одруків.

[Kateryna Sobolieva · Rating 4 out of 5]

Легкий нонфік про історію і шлях української мови – від її зародження до постійного протистояння російській. Більшість з нас знає цей шлях.

Прочитала дуже швидко. Багато читала в транспорті і поки чекала.

Багато де не вистачило глибини. Здалося, що дуже похапцем пробігли Сталінські репресії, Терор, шістдесяті і тд. Коли мова йшла про сучасність – з 1991 року, не вистачило оцих президентських меж і можливо мінімального аналізу розбіжностей політики – хоча здебільшого ми все знаємо, але якщо думати про розуміння книги іноземним читачем, то дуже не вистачить всього (але це ок, книга наче такою і не позиціонується). Не вистачило визначеної й відокремленої межі 2014 року.
Але все вище ДУЖЕ суб'єктивно!

Я до цієї книги всім зацікавленим дала би додатковий список літератури – і ходімо далі досліджувати і доповнювати.

Не вистачило глибини стосовно літератури і українських письменників – ось вам «За лаштунками імперії» Віри Агеєвої.
Хотіли б історично глибше – беріть Плохія.
Хотілося би з окресленими межами 2014 – «Найдовша подорож» Оксани Забужко. І тд.
(і сама авторка багато посилається на Плохія, Шевельова тому можна пробувати ті книги також)

Тому це як вступне слово до вивчення і розуміння всього шляху. Легко написане, що тільки допомагає читачу (можливо ще юному, а можливо тому, хто тільки починає свій шлях) почати і зробити перші кроки.

Зрозуміло, що починати з Віри Агеєвої та Оксани Забужко не завжди просто і в задоволення.
Тому ця книга виконує цю функцію.

[Ivan Shablii · Rating 5 out of 5]

Історія української мови від найстаріших часів і дотепер. Дуже актуальна та пізнавальна книга. Історія України, але з вузьким акцентом на мову.
- Чому українська виглядає так, як зараз
- Як зʼявилась і розвивалась писемність
- Хто взагалі жив на землях сучасної України в різні періоди і якими мовами вони говорили
- Які ключові події та люди найбільше вплинули на формування української
- Чому в нас не латинка і в які моменти історії це вирішувалось
- Як мова пережила усі заборони і спроби русифікації
- Чому російська не отримала статусу державної та скільки разів це намагались змінити уже в час незалежності

Не сподобалось :
- верстка. Карти на розворотах, оформлення цитат та коментарів
- місцями є відчуття, що читаєш наукову роботу

[Yula Radchenko]

с. 97

[Maria]

Я так розумію, що треба йти читати Нормана Дейвіса.

[Naya · Rating 5 out of 5]

Проклята спіраль історії все крутиться і крутиться, а ми в ній головні протагоністи.

[Anastasia Sabo · Rating 4 out of 5]

Книга розповідає історію української мови - від її появи до наших часів. Мені найбільш цікавим видався період - від початку 19 століття до наших часів.


Вся книга є відповіддю на питання як зʼявилися ті, для яких «какая разница» і як незважаючи на тотальну русифікацію наша мова вижила.

Зацитую:
«1888 - заборонено хрестити дітей українськими іменами та вживати українську в офіційних установах;
1892 - заборонено перекладати українською російські твори;
1895 - заборонено друк дитячих книжок українською;

Загалом унаслідок різних мовних заборон від 1860 до 1890 років зрусифікували мільйон чотириста тисяч українців імперії Романових».

Книга важлива і цікава, але мені трохи забракло цілісності тексту.

[Олександр · Rating 5 out of 5]

Що ми знаємо про українську мову? Котляревський-Шевченко? Валуєвський циркуляр і Емський указ? Насправді все набагато масштабніше.

Як зазначає авторка: «…це полярна історія української мови, що розповідає читачеві без фахової філологічної підготовки про ключові події культурного життєпису мови…»

І справді це історія, яка напрочуд легка в читанні, ніби художня книга, в якій головним героєм виступає мова, що має пройти шлях від народження до становлення, а дати і імена є такими ж персонажами, що доповнюють сюжетну лінію. Я прям відчув переродження, коли читав цю працю.

[Jane Rukas · Rating 3 out of 5]

непоганий, легко написаний нонфік про життєздатність української мови

[Maxim Nep · Rating 3 out of 5]

Шалено нудна частина книги аж до 18 сторіччя, а це рівно половина сторінок. І судячи з відгуків, не одному мені так здалось. Занадто суха і концентрована інформація з купою вкраплень, в яких згадується розвиток інших мов, які не дотичні до української. У мене було якесь дивне відчуття, що авторка, не дивлячись на всі свої ступені і досягнення, в певних питаннях “плаває”. Можливо, проблема в тому, що книга була занадто швидко написана, а опрацьовані джерела побіжно прочитані, більшість інформації спирається на декількох авторах (Шевельов, Огієнко, Дейвіс). А як взагалі можна пояснити посилання на Вікіпедію, як на джерело? Майте совість, хто так робить.
Якби можна було окремо ставити оцінки за частини книги, то за другу половину поставив би 5. Багато цікавої, доступно написаної інформації. Я б навіть колись згодом до тих ста сторінок ще повернувся. Якщо авторка настільки краще розбирається в 18-20 ст., то може про цей період і треба було писати окрему книгу?

А от кінцівка… Настільки поверхнево написано, що аж прифігів, як можна було так погано написати про період набуття незалежності. Тупо інформація рівня регіональної газети, де головний персонаж – Сергій Головатий. Окей, він співавтор акту проголошення незалежності. Але загалом, якщо брати його кар'єру, він явно не взірець для наслідування. Побував в багатьох політичних партіях, причому, які були опозицією одна до одної – від націонал-демократів перейшов до партії регіонів. Голосував у 2010 за продовження терміну перебування російського флоту в Криму не знаходячись в Україні, а значить продав свій голос. Думаю, всім відомо, яке для таких політиків існує визначення. На цей момент одержує пенсію (приблизно 200.000) як колишній суддя конституційного суду. То ще треба під мікроскопом дослідити, що він там встиг насудити.
Так от, повертаючись до вибору людини про яку краще було б написати, невже отой безпринципний Головатий заслуговує на окремі десятки сторінок, а не Лук'яненко, Горинь, Чорновіл? Задав я собі це питання і пішов шукати відповідь в гуглі. Виявляється, пані Демська особисто знайома з Головатим. Тому хвалебні оди цілком зрозумілі, легеньке кумівство ніхто не скасовував. А ще авторка замішана в певних мутних справах, наприклад, збільшила собі грошове забезпечення перебуваючи на держпосаді. Далі занурюватись в їхні життєписи не маю бажання, вважаю, цього достатньо, щоб зрозуміти ху із ху. Завжди думайте хто і чому вчить нас, челядь, родіну любіть.

[Kateryna · Rating 3 out of 5]

Приблизно до розділу, де почалася історія української мови з 18 століття, читати було важко через велику кількість переплетінь з історичними подіями. Сам факт, що історія мови подається через призму історії в цілому, - це дуже логічно і правильно. Проте, мабуть, для мене, як для людини, якій історію в цілому треба підтягнути, - така кількість деталей дуже ускладнювала процес. Коли читала останній розділ, де подається підсумок усіх попередніх розділів, мала думку, що хотіла би прочитати цей розділ радше на початку, і тоді вже йти в деталі, маючи загальне розуміння розвитку подій.
Однак, корисної інформації взяла для себе багато, особливо починаючи з опису 18 століття, а ще більш - де могла накласти свої власні спогади на описані події. Лише все, що відбувалося до 18 століття, забула мабуть вже. :(

[Yuliia Astafieva · Rating 4 out of 5]

Ця книгу я купила на книжковому арсеналі, через декілька днів після того як був прильот в Харкові по друкарні. Тоді ще віват зробили стенд з обгорівшими книжками😔 Таким чином хотілось підтримати видавництво та в цілому познайомитися з тим, звідки та як зʼявилась українська мова.

Все історичне мені туго йде (да пробачить мені моя класна керівниця), але це цікаво і потрібно знати. Хоч авторка книги досить заплутано пише, особисто мені так, іноді доводилось повертатись і перечитувати абзаци, щоб вловити думку.
Та я вважаю це must read для кожного.
Тепер ще більше пишаюсь тим, що прийняла рішення перейти на українську.

[Iryna Donchenko · Rating 5 out of 5]

Цікава та потрібна книга про історію української мови. Поки що найкраще, що я читала з цієї теми 📚

[Liudmyla Mostepaniuk · Rating 4 out of 5]

Дуже непроста книга, яка занурює нас в таку ж непросту історію виникнення, становлення та визнання на найвищому державному рівні української мови. Мови, яка пройшла складний шлях розвитку: від повного несприйняття і заборони до визнання офіційною мовою держави.

Книга читалася складно, я була змушена часто повертатися до щойно прочитаного матеріалу. Більшість інформації стала для мене новою, а от з частиною я стикалася, в т.ч. – і під час навчання в радянській школі. І оте «Родная речь» мені, на жаль, видалося дуже знайомим.

Повністю підтримую авторку щодо реальності загрози використання суржику, який вбиває мову і радію, що, на противагу дитячим і юнацьким рокам, я його позбулася.

Дуже вдячна авторці за цікаву подачу інформації щодо ідеологів відродження і розвитку української мови: в книзі багато прізвищ діячів ХІХ – ХХІ ст., які робили все можливе і неможливе, щоб мова жила, і в офіційному світі в тому числі. Такий виклад матеріалу заохочує до додаткових пошуків інформації. До прикладу: при перейменуванні вулиць мало хто, напевно, цікавився, хто ж такий Микола Міхновський, іменем якого зараз названий колишній бульвар Дружби Народів у Києві. Я завжди хотіла почитати додатково не тільки про М. Міхновського, а й про інших осіб, іменами яких названі вулиці і проспекти, але ця думки так і залишалися думками….. Та коли в книзі описана діяльність М. Міхновського, то як же ж не відкрити як мінімум Вікіпедію?

Знаймо своїх і бережімо мову!

***********************
· Поки мова жива і сильна, у ній повинно бути і «те, що на споді», і те, що можна казати дітям і в церкві.

· Зазвичай усе починається з різних мов, а закінчується різними державами.

· 1888 року заборонено хрестити дітей українськими іменами.

· Найбільший гріх суржику навіть не в тому, що він спотворює мовний світ, а в тому, що витворив модель і механізми нищення української мови зсередини.

· Змінити мову до невпізнаваності, перетворити її на малор...сійське нарєчіє – завдання, яке потребувало чималих зусиль і ресурсів. Зате зникла потреба забороняти мову. Розмовляти покручем мало хто хотітиме.

[Roman · Rating 5 out of 5]

Оглядова робота з історії української мови від найдавніших часів індоєвропейської мови та до сучасних, які ми проживаємо зараз. Цим назва трохи оманлива, бо з назви я очікував більше саме про найближчі часи, 19-20-21 століття. Хоча врешті-решт книгу більше сконцетровано саме на них, але початок розповіді лежить задовго до тих подій.
Особисто мені було найцікавіше читати про більш давні часи, про які знав значно менше, аніж про більш близькі події (умовно до 19 сторіччя, хоча й про нього було багато цікавих моментів, які не знав). І тут, з одного боку, книга дала багато інформації про ті часи та розклади мовного співжиття тоді. З іншого, як сказала сама авторка в передмові, вона більше про місто, тому деякі речі подано досить оглядово та як факти, без заглиблення в деталі та процеси. З одного боку це зробило книгу легшою для сприйняття та читання й більш орієнтованою на популярного читача. З іншого боку не вистачило певного заглиблення в деякі моменти теми та історії.
Великою перевагою книги є багато біографічних додатків до самого тексту, що оповідають про героїв історії, які розвивали чи досліджували українську мову.
У розділах про сучасність, можливо, не вистачило висвітлення того, що проти мовного закону боролися не лише московити та їхня 5 колона, але й інші сусіди.
Загалом, книга важлива для прочитання, якщо є бажання зрозуміти базові пункти історії української мови та як вона прийшла до того, чим вона є зараз і скільки до цього довелося йти.
Лише варто відзначити недоліки з редагуванням у першій половині книги, через які інколи деякі речення потрібно було перечитувати, бо неправильно вжите слово чи словоформа трохи шкодили сприйняттю. Але ближче до кінця книги ситуація покращилася, одруки та помилки зникли цілком.

[Sashko Kulchytsky · Rating 5 out of 5]

Хороший і легкий огляд історії української мови, складнощів, які вона пройшла для того, щоб я міг написати цей коментар, а авторка - свою книгу.

Відверто, мені не вистачило заглиблень в тематику, дуже хотілось зрозуміти, як безпосередньо виглядала розмовна мова Х століття, якою вона стала у ХV столітті, наскільки мова ХV століття відрізнялася від тієї, що була 500 років тому і тієї, якою стане 500 років після ітеде. Втім, це були суто мої очікування, сама книга таких завдань перед собою не ставила.

Сподобалось, що аворка розглядає мову не як суб’єкт, а як об’єкт, вона у цій книзі майже одухотворена, персоналізована. Сподобалось, що історія мови подається не як щось невідоворотне, не з сторицистської точки зору, показуючи, скільки випадковостей і скільки історичних біфуркацій зробили її саме такою, якою вона стала. Це справді хороший загальний огляд, який, можливо, спонукатиме багатьох дізнаватися іще більше.
Мені не вистачило м’яса, фактів чи навіть цікавих трактувань, як це було “ Мова-меч” Кузнєцової, а не лише легкого історичного екскурсу + суджень. І, можливо, чогось новішого і актуальнішого, ніж перекази Огієнка.

Втім, це, мабуть, радше питання до моїх власних очікувань. Як загальний екскурс - підійде добре.

[Олександр Ромащенко · Rating 1 out of 5]

Читається книга легко і не вимушено. Автор використала багато матеріалів у роботі над цією працєю. Але все ж автор припустилася грубої помилки. Кілька разів Орися Демська згадує про статтю 73 Конституції УРСР 1978 року, яка начебто узаконила статус української мови як державної в УРСР. Насправді у Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки 1978 року стаття 73 говорить про Українську РСР в складі СРСР, зокрема про економічний і соціальний розвиток на своїй території, а українська мова у вищезгаданій Конституції взагалі не згадується, фактично вона позбавлена була статусу державної. І лише у жовтні 1989 року у відповідності до Закону УРСР "Про зміни і доповнення Конституції(Основного Закону) Української РСР була внесена до Конституції УРСР стаття 73, яка стосувалася статусу української мови в СРСР. Прикро, що автор не вивчила цей момент більш детально, заплутавши себе і читачів, які читатимуть цю працю. Ставлю чотири зірочки з половиною! Рекомендую читати, але мати на увазі, що професори теж інколи помиляються

[Nazariy · Rating 4 out of 5]

Чудова книга, яку бажано було б прочитати кожному українцю.

Ця книга надихнула мене перейти нарешті на українську мову з усіма, а не тільки з тими хто звертається нею до мене (краще пізно ніж ніколи). Прочитавши які труднощі вона пережила і як часто вона була на межі знищення, виникає бажання бути одним з тих хто підтримуватиме її життя

Зауважу що це була моя перша нонфікшн історична книга. До того я цікавився історією сяк-так, а у школі її практично не вчив.

Перша третина книги про часи до середньовіччя, як кажуть, дійсно читається важкувато. Проте останні дві третини дуже цікаво написані і легко читаються. Часті вставки текстів інших авторів мені зовсім не заважали, а навпаки доповнювали картину.

Раджу всім хто бажає дізнатись більше про історію України і її мови.

P.S.: Дізнався про книгу від Єгора Стадного в одному з випусків Гарного Питання на каналі УТ-2.

[Daryna Prymakova]

З одної сторони - нормальна книга, вже після прочитання можна сказати, що загальна картина більш-менш складається.
Але ж з іншої... я очікувала геть іншого від науково-популярного видання з таким позиціонуванням. І хіба я не мала підстав очікувати, що там буде якийсь набір чітко викладених фактів, а не масло масляне, не думки на тему, не оцінки минулого у політичних лозунгах сьогодення, і вже точно не помилки...
Що можна привести як корисну інформацію з цієї книжки, наприклад, як аргумент у суперечці? - бо саме цього і я очікувала в наш час від такої книги. Хіба тільки думку, що українська нація утворилась на основі мови. Все інше настільки розпливчато, що і не згадати. Звісно, у мене як у читача книг у 2024 році в Україні є певні проблеми із концентрацією уваги чи з пам'яттю. Але справа не в цьому.

[meteliqq · Rating 4 out of 5]

розпочала читання суто з лінгвістичної зацікавленості і тому не очікувала поглинутися в саму історію мови. було безперечно цікаво, бо я була жахливою ученицею і мене це як малу дитину з харківщини таке мало інтересувало, але не без своїх завад.

моя персональна скарга це те, що книга занадто мало торкається справи української мови в сьогоденні, говорячи тільки про справи відносні правових і урядових аспектів нашого суспільства. мені б хотілося прочитати про загалом іншу сторону модернової української мови. не цю.

але цілком файна книжка яка надихає зблизитися до української культури і в першу чергу письменництва, можливо навіть історії україни для людей, котрим це близько. я би порадила книжку багатьом українцям, навіть неукраїнцям. good good

[Oryna Kozyrieva · Rating 4 out of 5]

Достатньо хороша книга про історію української мови зрозумілими сло��ами. Рекомендація - почитати всім!
Мене особисто це наштовхує на подальші роздуми, для когось може бути корисним у поштовху до подальших досліджень.
Єдине, що наприкінці (можливо, через поспіх) зустрічаються недопрацювання редакторів - помилки, зайві слова, літери, пропущені слова. І також наприкінці розділи ніби вже не у тому порядку, бо ми спочатку говоримо про 96 рік, а потім повертаємося до 86. Тут хотілося би послідовності.
Не вистачило також і тексту закону 2019 року. Адже очікуєш його, зважаючи на попередні приклади.
І зайвим для мене був пафос авторки щодо деяких аспектів.

[Bones Green · Rating 5 out of 5]

Знакова книга, котру варто прочитати кожному українцю та кожній українці. Саме час дізнатися історію невід'ємної частини нашої свідомости. Змістовна, багатофактова й разом з тим - доволі легка для читання праця, котра проводить мости між лінгвістичним розвоєм українського народу й основними віхами політичних подій на споконвічних землях України.

[Yuliia · Rating 4 out of 5]

Це не просто історія мови, а справжній національний епос, який показує, як український народ боровся за право говорити та писати рідною мовою. Книга підкреслює значення української мови як носія національної ідентичності та культурної спадщини.

Читайте і шануйте мову, а ще, будь ласка, розмовляйте українською!

[Eugene Korostylov · Rating 4 out of 5]

Чудовий опис історії української мови від лінгвістки. Особисто я очікував побачити трохи більше самої лінгвістики, ніж історії. В Грицака чи Плохія я за бажанням можу прочитати більше про історію. Тут хотілось би побачити більше прикладів самої мови. Як змінювались побудови тексту, слова, фонетика. На жаль тут цього дуже не вистачає, але є відчуття, що пані Орися здатна це зробити в майбутньому