Чорна смерть. Хрестові походи. Бідність. Голод. Холод. Середні віки, пані та панове.
Середньовіччя таке далеке від нас, що, почувши згадку про цей період часу, ми продовжуємо малювати в голові ту картинку, яку побачили колись у кількох поганих фільмах. Та чи справді середні віки були такими жахливими? Історикиня Стефанія Демчук, стверджує, що ні, середньовіччя не було ані темним, ані диким. У своїй книжці авторка розповідає, як усе відбувалося насправді: що їли та пили люди, як виховували дітей, чого боялися і як святкували.
Хто ж назвав середньовіччя темними віками? Чи насправді діти пили алкоголь і про що йшлося у тогочасних виховних трактатах? У чому люди зізн&#
Книга заслуговує об'єктивної критики з погляду форми - не все тут так добре зі стилем, і мені не завжди зрозумілі однобокі висновки авторки. Але рука не підіймається поставити цій захопливій оповіді низьку оцінку. Залишу зовсім без неї.
Це хороша інформативна робота, повна прикладів і насичена аналізом - купа референсів, підкріплена аргументація, невимовно велика кількість опрацьованих джерел! Читання книги нагадало мені розмову з глибоко обізнаною людиною, яку, однак, важко записати в гарні оповідачі або цікаві наратори. Ні, ця книга не складно написана. Ні, ця книга не примітивно написана. Проблема якраз в тому, що вона нагадує компіляцію різностильових шматків, які тому важко сприймати, що вони не причесані, стилістично не рівні (одночасно просторічні вигуки й переказування середньовічних трактатів). Думку про компіляцію з різних джерел (або просто авторських статей) підтверджує ще й те, що авторка часто повторюється (буквально ті ж самі істини майже тими ж словами на сусідніх сторінках). Але це не відміняє факту, що структура книги, підібраний авторкою фактаж, посилання й опрацьовані матеріали - усе це справді варте поваги.
Дуже радію, що видається такий цікавий нонфік на незнайому для мене тему 😅 Книга поділена на тематичні розділи (про виховання, про кохання та шлюб, про медицину етс), тож щось було цікавіше читати, а щось менш релевантно та захоплююче, але в цілому дуже гарний приклад і сподіваюсь початок ☺️
Для майбутніх перевидань або инших схожих книг - я би воліла бачити кʼюари або ще й краще - кольорові зображення картин/гравюр, на які посилається автор, в чб роздивитися практично нічого не можливо 🤷
В цілому — дуже добра книга. Написана зрозуміло і цікаво, а медієвістика не те, щоб дуже поширена в українській літературі, особливо масовій. Ця книжка стане чудовою ввідною точкою для занурення у світ Середніх віків, але якщо ви знавець, то теж можете дізнатися щось новеньке. Єдине, що не сподобалося — багаторазове повторення інформації між розділами, яке точно можна було б скоротити, бо через нього спадає загальна цікавість оповіді та й в цілому трохи втомлює. Втім, усіляко рекомендую ентузіястам історії!
В мені наразі так багацько років життя, що в дитинстві я дуже любив гортати старі, родом з шестидесятих років двадцятого століття *адянські "Дитячі енциклопедії". Навряд чи багато хто з тих, хто зараз читає відгуки в інтернеті, тримали в руках ці важкі величезні книги з сіро-зеленим кольором палітурки, а я їх знаходив у дідуся на горищі. Мій дідусь колись викладав у школі історію, але ці енциклопедії були про все на світі - фізику, математику, астрономію, біологію, географію, мистецтва, хімію, тощо-абощо і, звісно, історію. І таку енциклопедію з історії я любив найбільше, бо там були дуже цікаві для мене тодішнього малюнки – рицарі-хрестоносці, діти, які вирушають в хрестовий похід, епізоди битв, просто зображення середньовічних воїнів з різних куточків світу. Середньовічні вояки та війни мені чомусь подобалися найбільше.
Може саме тому зараз, в умовно дорослому віці, мене так вставляє епічне фентезі, де у очевидно середньовічному за суттю світі відбувається щось абсолютно вигадане та магічне. Або ж макабричне, якщо хтось зараз раптом подумав про Червоне Весілля з "Гри престолів" Джорджа Р. Р. Мартіна.
На жаль, для того мене, який родом з дитинства, Стефанія Демчук у книзі "Доба постів і карнавалів. Як жили, пили і кохалися у середньовіччі" майже не звернула уваги на такі вкрай важливі і цікаві для кожного хлопчиська віком близько десяти років дисципліни, як військова справа, інквізиція та "чорна смерть". Але ж і розповіла про так багато всього іншого, притаманного "темним вікам", що я переживу.
Перш за все, авторка розвінчала деякі стереотипи, зокрема і про гігієну в середні віки. Бо, наприклад, вікінги, які осіли в англійських королівствах, на думку саксів, милися занадто часто – кожної суботи. А помившись – зваблювали англійських дівчат і змінювали дефографічний status quo.
Авторка дослідила чимало історичних джерел, торкнулася багатьох тем, розповіла про дитинство, кохання, шлюб та секс, про медицину та вже згадану вище гігієну, про навчання і монастирі, про їжу і питво, про широкий спектр різноманітних свят, а також про мистецтво помирати. Вийшла цікава розповідь про середні віки "для чайників", доступна широкому загалу, навіть комусь випадковому, кого привабила прекрасна атмосферна обкладинка. Але і для такого стародавнього поціновувача "темних віків", як я, "Доба постів і карнавалів" виявилася дуже норм.
Сподобалося, як окрім різноманітних середньовічних художніх та історичних документів, авторка користувалася для висвітлення побуту та світогляду Середньовіччя картинами Ієроніма Босха та Пітера Брейгеля Старшого. Втім не сподобалася якість чорно-білого крупнозернистого друку картин у книжці, доводилося вірити авторці на слово. А словам Стефанія Демчук змогла дати раду. Було цікаво і захотілося роздивитися одного разу згадувані картини в кольорі та зблизька.
Це була пізнавальна подорож у часі і приємна згадка про дитячі захоплення стала додатковим бонусом. Середні віки якщо і були трохи "темними", але вже точно не "темнішими" за деяких сучасних людей.
Мені не віриться, що існують такі обізнані і освічені люди, як ця авторка. Завдяки їй я тепер теж почуваюсь трошки розумнішою(як мінімум через факт, що я прочитала нон-фікшн)
мабуть, тлумачити картини середньовічних митців для пояснення якихось речей, що стосуються середньовічного побуту — стандарт, але для мене, невігласа, це було в новинку. ну тобто, воно стає очевидним, якщо подумати про це хоча б секунд пʼятнадцять, але це ж ще треба подумати… енівей, страшно розʼїбався від пасажу про “видалення каменю глупоти” босха. штука в тому, що я вже давно маю ташенівську книжку про пана ієроніма, і в ній також є тлумачення цієї картини, але вимушений визнати, що версія стефанії демчук докладніша та обʼємніша за ту, що наведена в артбуці. не знаю як там з іншими референсами, але кредит довіри до авторки після цього в мене сильно прокачався.
загалом же книжка базова, але все одно несе купу несподіваних знань про середньовіччя, такий собі mythbusters на мінімалках. найголовніше, що вона пречудово виконує свою роль: змушує зацікавитись тематикою та спонукає на пошуки чогось більш поглибленого.
Пречудова книжка, що веде читача всіма основними етапами життя середньовічної людини від народження і до смерті. Мої улюблені епізоди - про свята, Dance Macabre, Історію про трьох мертвих і трьох живих, а також про дивовижні форми надгробків.
Кілька цитат:
"Історія про Великоднього зайця об'єднує відразу декілька мотивів. По-перше, звичайно ж, пов'язаність цієї тварини та Великодня, по-друге, уявлення, що заєць відкладає яйця, і, по-третє, переконання, що Великодній заєць приносить дарунки слухняним дітям. Розберімося з кожним окремо. Ще з дохрис��иянських часів заєць уособлював плодючість і підвищену сексуальність. Саме тому ці тварини супроводжували давньогерманську богиню весни Еостру (Eostre). Про неї згадує навіть Беда Преподобний у трактаті «Про рахунок часів» («De Temporum Rationae», 725). Він виводить етимологію англо-саксонської назви Великодня (Easter) від імені цієї богині, стверджуючи, що «тепер її ім'ям звуть Великодній час, даруючи радощам нового свята старе ім'я». Беда, правда, був єдиний (!), хто згадав про Еостру, що ставить під сумнів саме її існування. Звідки ж у Еостри заєць? У середньовічних джерелах про це згадок немає. Фольклористка Дар'я Анцибор, простежуючи «генеалогію» цієї тварини, наводить слова міфолога Адольфа Хольцмана. У 1874 році він писав: <<Великодній заєць не зрозумілий для мене, але, імовірно, він був сакральною твариною в Остари, так само, як є заєць на статуї [кельтської богині] Абноби»; «До речі, заєць мав колись бути пташкою, бо вона відкладає яйця». Його слова заклали основу для подальшого поширення образу Еостри (Остари, як її називав Якоб Грімм) із зайцем, що несе яйця. Як же християнізували цю тварину? Заєць, як переконують середньовічні бестіарії, боязкий (через що був уособленням страху Божого) і наділений здатністю змінювати стать і народжувати потомство без втрати цноти. Таке поєднання сумирного норову та цнотливості зумовило асоціацію зайців із Дівою Марією, що ми неодноразово бачимо в мистецтві (наприклад, у Тіціановій «Мадонні з кроликом», 1530). Яйце ж стало символом Воскресіння Христа. Як пташеня розбиває шкаралупу, народжуючись, так Христос зруйнував свій гріб, щоб воскреснути для вічного життя, перемігши смертну людську природу. Тим паче, що яйце, як зауважено вище, було частиною єврейської трапези на Песах. Третя асоціація із християнством - це мотив трьох зайців, поєднаних вухами, що трапляється в середньовічній скульптурі, мініатюрах, вітражах. Уважається, цей образ (можливо, буддистський на початку) був запозичений з Далекого Сходу. На християнському Заході він набув нового значення та використовувався для позначення Трійці. Християнізований заєць набув нових рис у XVI столітті, ставши дарувальником смачненького (такий собі великодній аналог Санта-Клауса). Уперше про нього згадано у двох німецьких творах 1572 і 1682 років. Один належить перу Йоганна Фішарта, німецького сатирика доби Реформації. У трактаті «Geschichtklitter ung und Aller Praktik Großmutter» він писав: «Не хвилюйся, якщо кролик утікає від тебе; коли не знайдемо його яєць (Haseneier), то приготуємо гніздо»."
"Іншим типом надгробків був транзі, який постав аж у ХІѴ столітті, коли у Європі лютувала чорна смерть. Він набагато макабричніший за гармонійні гізанти, адже зображав тіло людини в стані напіврозкладення. Виокремлюють два основні типи транзі: так звані двопалубні й однопалубні. Останні - це різновид гізантів, однак замість бодай якоїсь подібності до померлого, тіло зображали або у вигляді скелетів, або напіврозкладеним, із черв'яками, що копошаться десь поміж ребер покійного. Замовити собі «повноцінний» двопалубний транзі-надгробок могли лише найзаможніші, тому, розповідаючи про ці поховання, я згадуватиму графів, єпископів та інших аристократів, тимчасом як бідніші верстви мали виражати себе набагато скромніше, отримуючи місце на публічних кладовищах.
Одним з найранніших транзі вважається надгробок кардинала-француза Жана де Ла Гранжа (1325-1402). Від нього залишився лише фрагмент, який для збереження перенесли в Малий палац в Авіньйоні. Тепер напіврозкладене тіло кардинала споглядають відвідувачі музею. Вони, як і їхні середньовічні попередники, мають змогу прочитати на сувої, що в'ється над тілом, слова, які звучать погрозливо й водночас сумно: «Ми видовище для світу. Нехай же великі та смиренні побачать на нашому прикладі, до якого стану вони невідворотно дійдуть, незалежно від їхнього положення, віку чи статі. Чому ж тоді, нікчемна людино, ти надимаєшся від пихи? Прахом ти є, і в прах повернешся, гнилий труп, ласий шматок та обід для червів». Песимізм де Ла Гранжа абсолютно зрозумілий. Якщо ви звернете увагу на роки його життя, то побачите, що вони збігаються із лютуванням Чорної смерті в Європі. Вочевидь, кардиналові довелося побачити смерть третини, якщо не половини своєї пастви, і він не мав ілюзій щодо крихкості людського життя.
В Англії законодавцем нової моди на поховання став у 1431 році єпископ Річард Флемінг, чий надгробок-транзі розміщений у північній стіні хору собору в Лінкольні. Флемінг не був пересічним єпископом, чиє ім'я століття по тому залишиться відомим лише спеціалістам із церковної історії. Він засновник Лінкольн-коледжу в Оксфорді. Його особисте книжкове зібрання стало основою бібліотеки цього навчального закладу. Саме такого витонченого й інтелігентного чоловіка ми бачимо на «першій палубі» надгробка. Рука єпископа піднята в жесті благословення, поки голова спочиває на подушці, яку підтримують янголи. Однак варто зазирнути в готичні арки «нижньої палуби», як перед нашими очима постає викривлене немов останнім подихом тіло, що виступає із савана."
Мабуть, найменше, що може мене зацікавити в цьому житті - це історія, ну так вже сталося, я нічого з цим не можу вдіяти. "Доба постів і карнавалів" написана саме для мене, абсолютно необтяжлива розповідь на усілякі побутові теми під час середньовіччя. Найкраще за все я запам'ятала, чим пов'язані зайці і яйці, та як жінки позбавлялися волосся з інтимних місць. Відгук без спойлерів. Книга є в аудіоверсії на Абук.
Ну що ж, це досить таки глибоке і детальне дослідження середньовіччя та різних сфер життя та смерті людей того часу. В книзі є ілюстрації, але часом хотілося їх ще більше. Звичайно, все тогочасне життя було невідривно пов'язане з вірою, але й розважатися тоді також вміли. Мені, наприклад, сподобалось, що 1 січня було не лише свято нового року, а й день дурня і загалом його святкування. Згадався твір Собор паризької Богоматері, момент з обранням короля дурнів.
Загалом після прочитання цієї книги я зрозуміла, що середньовіччя не було аж таким темним, як я звикла думати.
Обрала цю книгу як невеличкий palate cleanser між моїм величезним списком фентезі що очікує свого часу, а також через референс до Брейгеля на обкладинці та у назві. Ця робота має все що я очікую від якісного нон-фікшену - цікава тема повсякденного життя у Середньовіччі, структура що покриває безліч аспектів зображеного періоду і багато цікавих відсилок, джерел та історій що посилюють дослідження авторки. Мені особливо сподобалися розділи про тогочасну медицину, їжу та відношення до смерті. Найбільше мене зацікавили референси до робіт Брейгеля Старшого, Босха та інших художників як до джерел. І мені цього було трошки замало, бо я майже очікувала що ми детально розберемо кожний елемент "Бійки між Карнавалом і Постом". Але авжеж я розумію що це не ціль цієї книги, а більше моя індивідуальна зацікавленість у нідерландських художниках того часу. Вдячна авторці за дуже приємний бонус у вигляді списку рекомендованих робіт для подальшого захоплення Середньовіччям. Я ще більше забажала прочитати ще одну книгу Умберто Еко і не тільки.
Історія повсякдення - на мій погляд, це найбільш цікавий аспект будь-якої історичної епохи. На жаль, структура історичного процесу подається що в шкільних підручниках, що в вузівських, майже переважно лише за звичною схемою - політична історія (роки правління королів, імператорів, президентів тощо), економічний розвиток та культура. Починаючи із Нового часу, додається ще суспільно-політичний розвиток. Звісно ж, інколи в розділи включають і описи побуту, але їх вкрай мало. Причому в шкільних підручниках деякі аспекти побуту середньовіччя показані саме ті, які Стефанія Демчук розвінчує як міфи. Взагалі по прочитанню книги я був приємно здивований тим, скільки матеріалу було опрацьовано для отримання такого тексту, причому геть на різні галузі повсякденного життя середньовічних мешканців. Це ж насправді декілька напрямків наукових досліджень, адже історики, коли занурюються в тему, то не намагаються охопити великі теми, щоби отримати більш суттєві результати у саме у галузі своєї роботи. Тому я би все ж таки ставився до цієї роботи як до компіляції, але компіляції досить якісної, адже щоби опрацювати таку кількість праць закордонних істориків, причому на різних мовах, треба знати, що саме тут можна знайти, і як це узгодити із загальною картинкою своєї праці. Наприкінці авторка наводить список книжок, які рекомендовано для читання по темі, це досить цікавий список, мені знайомі ці всі прізвища із часів істфаку, деякі праці навіть довелось погортати, щоправда, ще московитською, та й станом на зараз більшість із цих позицій українською ще не перекладено. Переважна кількість авторів із цього списку - це представники французської т.зв. Школи Анналів, які розглядали історичний процес геть не так, як ми звикли сприймати через призму внзівських підручників, тобто не через хронологічний виклад подій, а через опис факторів, які спричинили утворення середньовічного суспільства. Я би ще додав до цього списку Фернана Броделя, одного з лідерів Школи Анналів, трьохтомник якого - "Ідентичність Франції" - видано у видавництві Жупанського. В цілому, книга читається досить легко, авторка не перевантажує читача зайвою інформацією, хіба що вона періодично подає назви середньовічних трактатів або книжок латиною чи європейськими мовами, і це, на мій погляд, зайве, але воно насправді геть не критично.
Цікава книга. Метою тут було показати, що реальне Середньовіччя не таке вже й темне, як ми собі думаємо. І мети досягнуто, але дякую, що я народилась не в Середні віки.
Чекала конкретику, а отримала погано структуровану та самоповторну книгу з незліченними відходами від головних тем, досить «розведену» інформацію та жарти не на мій смак (до останнього була готова, бо читала декілька нонфіків від «Віхоли» й у кожному з них дивна ситуація з гумором).
Я не медієвістка, цікавлюся Середньовіччям не більше за інших людей у своїй сфері (філологія, літературознавство), але навіть так я не ЦА, бо нових знань для мене було буквально з пару абзаців. Історії про конкретних людей це непогано, може бути навіть цікаво, але коли обіцяють загальне, то концентруватися на індивідуальному якось не тойво — обіцянки перетворюються на цяцянки.
Можливо, як перше занурення в тему — ок, але однаково залишаються питання до якості видання, зазначені в першому абзаці. Окремо мене вбили назви сузір'їв, які тут вжиті: Козеріг, Тілець, і, боже блядь, Ваги. Куди дивилися, коли злизували їх із руснявого правопису (мають бути Козоріг і Телець) + ще й одне переклали буквально (Терези просто існують) — не знаю. Для мене це як мінімум неповага до читача.
"З культурного життя – лише хресна хода"(с). Ось я і знайшла епіграф до крайнього року свого життя. Більше – в чаті "Хрестовий похід".
Католицькі грішники! – вигукнув би Гнат із "Пісні відкритого шляху". Це захопливо! Авторка пише в стилі теми своєї дисертації: популярно про далеке. Наступного разу біля собору Святого Петра буду виловлювати нюхом аромати штоллена на вершковому маслі – скільки ж це пекти потрібно, щоб на пожертви за таке право перебудувати монумент! Без медіевального Еразмуса Мацей із Литви не потрапив би в Адамчиху. А кардинал Пʼєр Люксембурзький завдячує не в останню чергу своєю беатифікацією персам 18-літньої Маргарити, доньки Жана де Турнеміра.
___________ Прийшов час почитати "Бойню номер пʼять".
Наче й непогана, але чогось мені таки забракло, як тих спецій наїдкам простолюдинів в Середньовіччі. В деяких розділах не відірватися, декілька, навпаки, перевантажені настільки, що тягне покуняти, тільки починаєш читати їх. Хоч і змістовно, але досить стисло. Це не найліпша книжка про Середньовіччя і просто must read, але для легкого занурення в тему одразу з усіх боків підійде. З безперечних плюсів — майже біля кожного зображення на сторінці qr-код, що дає змогу подивитись кольорову версію фрески чи картини. Ну і відривна закладинка, невеличкий підкуп для книголюбів, який на мені спрацював 😅
Будучи відвертою, "Доба постів та карнавалів" - це не той жанр, який я зазвичай вибираю для читання. Втім, назва була достатньо інтригуюча та тема вкладалась в мій ранньоосінній настрій, тож я прочитала і ні краплі не жалкую. Назва сама по собі заслуговує на окрему зірочку за лаконічну влучність, я досі в захваті.
Трохи про очікування: тут немає окремо розглянутих питань чуми та інквізиції, які можливо згадуються після прочитання опису. Всі розділи акцентуються на побуті, звичках звичайних людей різних верств. Звісно, чума значно впливала і на побут, але книжка доречно припускає, що ви вже більш-менш знаєте що це і як погано це було. Мене це дуже підкупило.
Однак, в книзі спостерігається певна нерівномірність у подачі матеріалу, що відчувається в ритмі читання. Місцями авторка вставляє несподівані жартики прямо посередині розділів, а іноді розповідь розривається декількома витримками з трактатів підряд, що робить читання складнішим. Втім, я припускаю, що це взагалі не та тема, яку легко перекласти на неформальний стиль, якщо не хочеться звести до стилю байки-легенди. Та і загалом ці цитати з трактатів та хронік переважно органічно вписані у розповідь та гарно її доповнюють. От дві з моїх улюблених:
Мої враження різнились від розділу до розділу. Я була не дуже зацікавлена темою свят, яку ледве дочитала, хоча це саме та частина, на яку натякала назва книги. Тема іжі теж не вразила. З іншого боку, розділи про шлюб і навчання прочитала на одному диханні, і деякі моменти дійсно викликали посмішку. Наприклад, у книзі є шаблони листів для студентів до батьків, які допомагали випрошувати грошики на життя.
Загалом, я рекомендую цю книгу тим, хто хоче заглинути в середньовічний побут не через призму великих історичних подій, а через дріб'язкові, але не менш важливі деталі життя звичайних людей. Це дозволить вам побачити цю епоху під новим кутом, де не лише війни та епідемії формували культуру, але і звичні, на перший погляд невеличкі, але дуже людські речі.
Якщо ви думали, що в середньовіччі люди ще за мамонтами бігали - то ця книга для вас) Я вклоняюсь перед авторкою за стільки використаної літератури, для написання однієї книги. Багато років, імен, різних свят та загалом подій. Кожне підкріплено посиланням на джерело, якщо ви хочете детальніше ознайомитися з конкретною подією. Хоч і в книзі багато дат, це не нудно читати, адже кожне речення розбавлено думками авторки😊 Зважаючи на те, що описані події багато років тому, (спойлер➡️) воно не дуже відрізняється від сьогодення, тобто думками і вчинками люди однакові. Тому, якщо для вас також, як і для мене, середньовіччя було темним лісом, то ця книга коротко по різних темах введе вас в курс справи😉
Коли я чула назву "Доба постів і карнавалів", я чомусь була впевнена, що книга - саме про пости і карнавали! Тобто про цю зимово-весняну частину року, про традиції, що її супроводжують та їх походження.
Але варто лише прочитати підзаголовок "Як жили, пили і кохалися у середньовіччі", стає зрозуміло, що тут охоплюється більш широкий зріз знань, ніж я очікувала. І направду це не погано, просто звернувши увагу на цю особливість, я б навряд чи взялася за читання цієї книги зараз, але вже що ж. Забігаючи наперед - я не шкодую, книжка гарна!
Це досить детальний посібник щодо середньовічного побуту.
Загалом читати було цікаво. Авторка постійно розповідала про той чи інший аспект життя, спираючись на свідчення якихось історичних постатей, розвінчує деякі міфи (наприклад, щодо дитячого хрестового походу), або ж спирається на картини (як я вже згадувала вище). Також мені подобаються її рідкісні, але влучні коментарі і порівняння з якимись сучасними явищами.
Єдиний мінус, який я відмічу - це не вписування України в загально-світовий контекст. Лише зрідка ми зустрінемо якісь згадки, але мені було б дуже цікаво дізнатися про те, які з описуваних аспектів життя європейців були характерні, чи навпаки, не притаманні для нашого регіону.
Загалом я отримала задоволення від читання і рекомендую книжку тим, хто цікавиться середньовіччям.
Легко написана, влучно проілюстрована, з посиланням на різні джерела й крихтою гумору, який особисто мені припав до душі.
Було так приємно бачити згадки про знайомі твори, імена, історичних постатей та легенди, з якими я була знайома завдяки «Літературному флорілегіуму» й інших книжках на тему середньовіччя :D
Книжка дуже інформативна й навіть занадто. Це мається на увазі стиль. Читати місцями відносно складно, наприклад надто багато деталей про авторів середньовічних творів та надто широко описується контекст. Складається враження, що автор намагався написати наукову монографію, а не наук-поп. Цілі поставлені автором досягнуті в повній мірі. Можливо почитаю інші твори автора.
Якщо у вас обмаль часу і ви не зможете приділити цій книжці достатньо часу, то раджу знайти або почекати іншої слушної нагоди. Бо ця документальна розвідка потребуватиме багато вашої уваги і зосередженості.
Ви дізнаєтесь що таке середні віки, скільки вони тривали, як тоді жили люди: що вони їли, з чого складалась їжа, чим лікувались, як ставилися до дітей та жінок, чи дотримувались норм гігієни, чого боялись та у кого вірували.
Авторка дає купу посилань на першоджерела, окремі висновки пояснює через призму художніх творів - середньовічних картин або гравюр. Тож будьте готові до повного занурення в це повноформатне дослідження. Тут буде доволі багато цікавої інформації, яка допоможе позбутись багатьох забобонів про минулі віки.
Єдине чого мені бракувало - це повноформатних ілюстрацій, але добре, що поруч з деякими були qr-коди і за посиланням можна було роздивитись кольорову версію оригіналу. Тож, щиро раджу!