What do you think?
Rate this book
Сто років Ленні та Марго
Сімнадцятирічна Ленні має невиліковну хворобу. У дівчини обмаль часу, так само як і у вісімдесятитрирічної Марґо. Одного разу ці пацієнтки зустрічаються в лікарні, і між ними миттєво виникає зв’язок: підсумовуючи свій вік, вони виявляють, що на двох прожили сто років. Художньо обдарована Марґо змінює погляд Ленні на світ, і подруги вирішують: не важливо, скільки часу їм лишило життя, — вони не згають ані секунди. Жінки намалюють сто картин, у яких відобразять своє «століття» з історіями кохання та втрат, мужності й доброти, з обличчями всіх, кого вони зустріли та не встигли зустріти. Але коли остання картина буде намальована, чи означатиме це кінець?
Для пам’яті
Для пам’яті
357 pages, Kindle Edition
Published January 1, 2021
6 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
October 18, 2025
Подібні книжки завжди мене знаходять.
І це так дивно, бо це майже єдина річ в моєму житті, яку я не можу пояснити: це відчуття. Немов все так правильно й справжнє. І коли пишу й коли читаю є якесь полегшення. І це відчуття дуже відрізняється від інших. Воно як метафізичне, як надлюдське для розуміння. Й це зрозуміло, хоч трошки. Моя теорія: автори вклали свій досвід, свої почуття й частинку свого життя.
Це таке рідноманіття емоцій, ситуацій і світів, що буде з'являтися відчуття пепебування літератури над собою. Уявіть, скільки життів ви бачили, скільки світів. От що є літературна: розповідь про себе, боротьба, нові світи. Та все ж, я не можу до кінця це усвідомити. Вважайте, для мене це майже магія.
Ви вдячні за свіже повітря, яке ви можете вдихнути без допомоги?
Бути вдячними корисно, але бути вдячними за здавалося такою звичною річчю як серцебиття, нормальний тиск та подих не так часто приходить в голову.
І після прочитання книжки до кінця, можу сказати:
Це неймовірна книжка варта уваги.
Я згадую деяких героїв з книдок, які читала роки назад.
І тепер я знаю: Ленні й Марґо до мене будуть повертатися. (Може Отець Артур теж).
Як висновок:
Це боляче. Особливо останні
сторінки.
Але тепер я знаю, що смерть
може бути й тихою — не
страшною.
І тут не питання "чесно" чи "не
чесно", чи "так не повинно
бути".
Не шкодуйте за свої вчинки, за
своїм життям, яке б ви прожили
по-іншому.
Бо я точно знаю - це шкодування
того не варте.
І тим більше, не жалійте людей! (Ленні б це дуже не сподобалося).
English:
Books like this always find me.
And it's so strange, because it's almost the only thing in my life that I can't explain: this feeling. It's as if everything is so right and real. And when I write and when I read, there is a kind of relief. And this feeling is very different from others. It's like something metaphysical, something superhuman to understand. And it's understandable, at least a little. My theory is that the authors put their experience, their feelings and a piece of their lives into it.
It is such a variety of emotions, situations and worlds that you get the feeling that literature is above you. Imagine how many lives you have seen, how many worlds. That is what literature is: a story about yourself, a struggle, new worlds. And yet, I cannot fully comprehend it. Consider it almost magic to me.
Are you grateful for the fresh air you can breathe without assistance?
Being grateful is beneficial, but being grateful for something as commonplace as a heartbeat, normal blood pressure and breathing doesn't often occur to us.
And after reading the book to the end, I can say:
This is an incredible book that deserves attention.
I remember some of the characters from books I read years ago.
And now I know: Lenny and Margo will come back to me. (Maybe Father Arthur too).
In conclusion:
It hurts. Especially the last
pages.
But now I know that death
can be quiet — not
scary.
And here it is not a question of "fair" or "unfair,"
or "it shouldn't be this way."
Don't regret your actions,
Don't regret your actions, your
life, which you would have lived
differently.
Because I know for sure — it's not worth
regretting.
And even more so, don't pity people! (Lennie wouldn't like that very much).
І це так дивно, бо це майже єдина річ в моєму житті, яку я не можу пояснити: це відчуття. Немов все так правильно й справжнє. І коли пишу й коли читаю є якесь полегшення. І це відчуття дуже відрізняється від інших. Воно як метафізичне, як надлюдське для розуміння. Й це зрозуміло, хоч трошки. Моя теорія: автори вклали свій досвід, свої почуття й частинку свого життя.
Це таке рідноманіття емоцій, ситуацій і світів, що буде з'являтися відчуття пепебування літератури над собою. Уявіть, скільки життів ви бачили, скільки світів. От що є літературна: розповідь про себе, боротьба, нові світи. Та все ж, я не можу до кінця це усвідомити. Вважайте, для мене це майже магія.
Ви вдячні за свіже повітря, яке ви можете вдихнути без допомоги?
Бути вдячними корисно, але бути вдячними за здавалося такою звичною річчю як серцебиття, нормальний тиск та подих не так часто приходить в голову.
І після прочитання книжки до кінця, можу сказати:
Це неймовірна книжка варта уваги.
Я згадую деяких героїв з книдок, які читала роки назад.
І тепер я знаю: Ленні й Марґо до мене будуть повертатися. (Може Отець Артур теж).
Як висновок:
Це боляче. Особливо останні
сторінки.
Але тепер я знаю, що смерть
може бути й тихою — не
страшною.
І тут не питання "чесно" чи "не
чесно", чи "так не повинно
бути".
Не шкодуйте за свої вчинки, за
своїм життям, яке б ви прожили
по-іншому.
Бо я точно знаю - це шкодування
того не варте.
І тим більше, не жалійте людей! (Ленні б це дуже не сподобалося).
English:
Books like this always find me.
And it's so strange, because it's almost the only thing in my life that I can't explain: this feeling. It's as if everything is so right and real. And when I write and when I read, there is a kind of relief. And this feeling is very different from others. It's like something metaphysical, something superhuman to understand. And it's understandable, at least a little. My theory is that the authors put their experience, their feelings and a piece of their lives into it.
It is such a variety of emotions, situations and worlds that you get the feeling that literature is above you. Imagine how many lives you have seen, how many worlds. That is what literature is: a story about yourself, a struggle, new worlds. And yet, I cannot fully comprehend it. Consider it almost magic to me.
Are you grateful for the fresh air you can breathe without assistance?
Being grateful is beneficial, but being grateful for something as commonplace as a heartbeat, normal blood pressure and breathing doesn't often occur to us.
And after reading the book to the end, I can say:
This is an incredible book that deserves attention.
I remember some of the characters from books I read years ago.
And now I know: Lenny and Margo will come back to me. (Maybe Father Arthur too).
In conclusion:
It hurts. Especially the last
pages.
But now I know that death
can be quiet — not
scary.
And here it is not a question of "fair" or "unfair,"
or "it shouldn't be this way."
Don't regret your actions,
Don't regret your actions, your
life, which you would have lived
differently.
Because I know for sure — it's not worth
regretting.
And even more so, don't pity people! (Lennie wouldn't like that very much).
This entire review has been hidden because of spoilers.
December 21, 2024
“Сто років Ленні та Марґо”. Ленні 17 років, Марґо 83 роки, зустрічаються вони у лікарні…
Це дебютний роман (2020 рік) британської письменниці Мерієнн Кронін. Особисто я обожнюю книги, в яких ми на початку знайомимося зі старою людиною, а потім переносимося у її молодість.
Такі історії щемкі. Після прочитання хочеться піти і обійняти своїх рідних. Книга у стилі тих, які любить екранізувати Голлівуд. Тож роман “Сто років Ленні та Марґо” також вже чекає на кіноадаптацію.
Це дебютний роман (2020 рік) британської письменниці Мерієнн Кронін. Особисто я обожнюю книги, в яких ми на початку знайомимося зі старою людиною, а потім переносимося у її молодість.
Такі історії щемкі. Після прочитання хочеться піти і обійняти своїх рідних. Книга у стилі тих, які любить екранізувати Голлівуд. Тож роман “Сто років Ленні та Марґо” також вже чекає на кіноадаптацію.
Displaying 1 - 2 of 2 reviews