На що здатний батько заради порятунку сина, якого поглинає примара, що оселилася у снах?..
Очевидно, на світі немає дитини, яка б не бачила моторошних снів. Але що робити, якщо жах зі сновидіння поступово переповзає в реальне життя? У дворічного Тео під час нескладної операції раптово зупинилося серце. Упродовж тридцяти шести секунд малюк тримався на межі між світом мертвих і живих. А тоді повернувся. Спливло два роки, перш ніж Мирон Белінський зрозумів, що його син повернувся не сам. Щось прийшло разом із Тео: учепилося і прослизнуло у свідомість, поки хлопчак перебував по той бік лінії, яку більшість із нас перетинає лиш один раз.
Далеко не найкраща книга Кідрука. Не дивлячись на захопливий сюжет, дуже важко було не помітити сюжетну милицю в середині тексту. Склалось відчуття, що автор або мав дві різні історії, які захотів зліпити в одну, або йому просто лінь було заморочуватись і прописувати українські реалії, тому велком до американського серіалу. Головний герой, хоч і здавався цікавим на початку, у другій половині книги абсолютно втратив свою індивідуальність та родзинку. Фактично перед мною постало питання: Навіщо взагалі я так багато часу присвятила пізнанню цих всіх непотрібних героїв. Читати можна, особливо, якщо ви не налаштовані на заглиблені в деталі, але точно не обов’язково.
Це було довге читання, точніше після певного моменту призупнила читати. Історія в темних тонах, хоча проблески світла таки були, правда майже половина книги була прочитана та потім була пауза в читанні. В березні цього року змогла дочитати, і чим ближче фінал був тим нервовіше було, а особливо коли дійшло що може трапитись - пустка. Тому читати треба обережно... Все починається з дрібниць ніби, але дрібниця на дрібницю і вже кучугурка проблем. Люблю книги Кідрука за те, що над багато чим задумуєшся, над життям над тим що ми робимо і як ланцюжок подій може звернути або привести не туди. Хоча є відчуття недомовок... Ніби не все було сказано, можливо це відчуття сталось, бо маю питання) Але з часом переваривши книгу гадаю відповіді знайду) Хоча книга і не потрапляє в топ улюблених, але зрозуміла, що скучила за книгами автора, тож обов'язково привезу з собою одну або дві)
На мою думку, книга «Зазирни у мої сни» Кідрука трохи слабенька. Напруги майже не відчував, бо сюжет розвивається дуже повільно. Складається враження, що автор писав книгу за мотивами фільму: є героїчна битва, здається, що вже кінець, але ні - обов’язково має бути остаточний фініш.
Кінцівка передбачувана, хоча спосіб вирішення дещо незрозумілий. Герої недостатньо розкриті, а головний герой часом дратує: сам нічого не робить, але любить кидатись на інших.
Мені здалося що це найкраще, що я читав у Макса Кідрука
До цього найкращим його твором вважав «Не озирайся і мовчи», але цей твір перевершив всі мої очікування. Тримало у напруженні аж до самого кінця, хоча я хотів іншого кінця… доброго, але ні, вийшло так, як і мало вийти. Прочитав дуже швидко, бо від цього твору неможливо відірватися. Браво!
Не могла відірватися. Книга тримає в напрузі весь час, багато несподіваних моментів. За емоціями мені нагадала Кладовище домашніх тварин Стівена Кінга Фінал трохи засмутив, бо цілий час сподівалася на іншу кінцівку.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Не пожаліла що вирішила прочитати цю книгу. Дуже люблю творчість Кідрука бо його книги завжди змушують мене читати не відволікаючись. Кінець в стилі автора🥲
«Метелик, який обсмалив краєчки крил, нізащо не наблизиться до вогнища вдруге. Собака, який зірвався у прірву…, обходитиме провалля стороною. І тільки людина, обпікшись, уперто мчить на вогонь…»
Це була хороша книга - атмосферна, динамічна, продумана. Я справді бачу, чому вона для багатьох - улюблена. Хлопчик починає бачити страшні сни, які з часом стають усе реальнішими. Його поведінка змінюється, а родина опиняється на межі - між логікою і панікою, наукою і містикою.
Але мене вона настільки прям не зачепила. Я розуміла, що нічим хорошим це не закінчиться, бо у Кідрука не буває хороших кінцівок, тому підсвідомо вже налаштовувала себе на щось подібне, - і тому не відчула того вау ефекту в кінці, як більшість.
Як і завжди, Кідрук вміло поєднує тут містику, жахи, технофантастику з соціальними і психологічними питаннями. До самого кінця книга тримає в напрузі завдяки гострим сюжетним поворотам ніби в кіно. Ну і звісно, куди ж без улюбленого «наукового душнільства». Так, це вже, мабуть, стало фішкою автора: детальні описи технологічних та психологічних процесів, наукових фактів та географічних деталей, що іноді трохи перевантажує книгу, але додає їй особливого шарму. Це моя третя книга автора, і в мене складається вже досить стійке враження, що Кідрук ніби не любить дітей, принаймні в своїх книгах. Діти часто вибрані як головні герої, і він їх не жаліє від слова «зовсім», про закінчення історій я взагалі мовчу.
Можливо, таким чином він намагається зробити свої історї емоційно складнішими, але це виглядає досить жорстоко.
Я поставила тверду 4 з 5 — за стиль, за ідею, за якість виконання. Але на рівні емоцій хотілося трішки більше… чогось. Напевно, десь глибини в персонажах, а десь поменше драматизму (зокрема в лінії з Євою деякі моменти здались мені зайвими, та і лінія з ФБР трохи мені перебільшена).