«Психо» — роман, заснований на реальній історії, що набув статус культового завдяки славнозвісній екранізації Альфреда Гічкока. Норман Бейтс живе відлюдником у глибокій провінції, де керує занехаяним придорожнім мотелем. Усе його життя — це догляд за старенькою матір’ю й читання книжок у перервах між обслуговуванням нечастих постояльців. Проте він має одну страшну таємницю, знати про яку не можна нікому. Норману чудово вдається тримати все під контролем аж до пізнього дощового вечора, коли в мотелі зупиняється чарівна гостя. Переклад з англійської Бориса Превіра.
Про цю історію знають багато людей, оскільки її популяризував Великий Альфред Хічкок, потім продовження чи коло того намагалися екранізувати й інші режисери, однак не так успішно, а потім взагалі випустили серіал на 5 сезонів. Тому немає чого розповідати про сюжет.
Перша книга серії виявилася динамічною, швидкою і та ну дуже цікавою (і це вам говорить людина, яка дивилася фільм Хічкока щонайменше три рази), навіть plot twist був трохи неочікуваним, бо все ж забувається, а коли читаєш книгу і поринаєш в історію, то це завжди бомба, пушка.
Правильним рішенням було спочатку подивитися екранізацію, а потім прочитати книгу.
Фільм Альфреда Гічкока (1960) — класика психологічного горору та один із найвпливовіших фільмів в історії кіно. Саме звідти сцена з різаниною в душі, яку обігрували всі охочі, та нав’язлива тривожна музика.
Книга — класика психологічного горору й кримінального трилера з елементами жахів, один із визначних творів, що вплинули на розвиток жанру слешеру. Настільки «класична класика», яку майже нереально заспойлерити.
Але там, де фільм грає на напрузі, поглядах і тиші (на фоні нав’язливої тривожної музики 😅), роман дозволяє краще зрозуміти, що відбувається в голові Нормана Бейтса, в якій живуть не дві, а насправді три особистості.
«Психо» — це дійсно праматір та прабатько багатьох можливих кліше жахастиків, обіграних у тому числі в комедіях. 144 сторінки тоненької книги і фільм, які підіймають із пам’яті купу інших сюжетів та сцен із думкою: «Так от звідки вони це взяли!»
Обов’язково для прочитання. Але спочатку подивіться фільм — буде цікавіше читати 😉 І так, книга краща. 😁
Фільм не дивилася, взялася читати після прослуховування біографії Говарда Лавкрафта. Чесно... ну таке. Якщо Лавкрафт писав дивно, але атмосферно, тут... атмосфери мало. Інтриги також. Фінальний твіст досить очікуваний, виходячи з назви та обкладинки. Герої сильних емоцій також не викликають. Напевно саме емоцій (будь-яких, від жалю до огиди, чого-небуть) мені і не вистачило.
Дуже сподобалось! Планувала прочитати кілька перших речень, а в результаті проковтнула всю книгу одним махом. Цей чоловік справді добре пише, влучно та лаконічно. Бісить лише спойлер на обкладинці, проте історія все одно знайде чим здивувати.
Гарна ідея для сюжету, дуже хороший початок розкриття думок головного персонажа і .. ніякого продовження Ніби це недописана книжка, лише нарис, половина рукопису із готовим фіналом, де бракує ще кілька тисяч слів Цю роботу оминуло літературне редагування чи якого біса