У родини Юрка є обіймальний дуб - такий величезний, що його можна обійняти лише всім разом, простягнувши одне до одного руки. Принаймні, коли ще був живий дідусь, то їм усім вчотирьох з татом, мамою і Юрком це вдавалося. Тоді народилася сестричка Соня, але вона поки що не доросла до того, щоб вчотирьох обійняти дуба. А тоді... розпочалася повномасштабна війна, і Юрків тато пішов на фронт...
Це така пронизлива медитація про незворотні втрати - і ті, що випливають нібито зі звичного циклу людського життя, і ті, з якими ще складніше примиритися, бо вони є результатом підступної агресії ворога. І, можливо, колись ще у майбутньому знову вдасться досягти якоїсь повноти - обійняти разом обіймальний дуб, коли нині ще малі Юрко і Соня доростуть до того, щоб завести свої великі сім'ї - але все одно її завжди супроводжуватиме сум за тими, кого вже немає.
Я думаю, це дуже добра книжка на випадок, якщо хтось хоче запропонувати дитині матеріал для опертя для міркування на тему смерті близьких (можливо, задля пропрацювання власних трагічних досвідів), але хотів би обійтися при цьому без релігійної метафорики, яка часто цю тему супроводжує.