Книжка спогадів Любомира Гузара укладена на основі розмов, записаних на його прохання в 2014–2016 роках. Це пряма мова самого Патріарха, його особисте звернення до читачів. У тексті зафіксовано історію життя Любомира Гузара — дитинство в міжвоєнній Україні, юні роки в Австрії, дорослішання й пошук покликання в Америці, чернече служіння в Італії та зрештою повернення в Україну після відновлення незалежності. Однак це не тільки розповідь про події, а й духовна та інтелектуальна біографія. Книгу проілюстровано фотографіями з приватних архівів, чимало з них опубліковано вперше.
Любомир Гузар — єпископ Української Греко-Католицької Церкви, кардинал Католицької Церкви; з 28 січня 2001 року Верховний архиєпископ Львівський, з 25 серпня 2005 року по 10 лютого 2011 року Верховний архиєпископ Києво-Галицький — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви.
Народився 26 лютого 1933 року в родині Ярослава та Ростислави з роду Демчуків у Львові, де закінчив народну школу та перший клас гімназії. У 1944 році сім'я його батьків виїхала до Австрії: у місті Зальцбург майбутній Владика продовжив навчання в українській гімназії, а переїхавши у 1949 році в США, закінчив середню освіту в малій духовній семінарії (St. Basil College Seminary) у Стемфорді, штат Коннектикут. Член Пласту. Капелан молодечих таборів Спілки Української Молоді (СУМ) в Елленвілі, штат Нью Йорк.
Студіював філософію в Колегії св. Василія та в 1954 році одержав ступінь бакалавра.
Богословські студії відбув у Католицькому університеті Америки у Вашингтоні, а в 1958 році, як питомець Великої Духовної Семінарії Святого Йосафата, одержав ліценціат богослов'я. 30 березня цього ж року Владика Амвросій Сенишин висвятив Любомира Гузара на священика для праці в Стемфордській єпархії. У 1958–1969 — вчитель і префект у Стемфордській Духовній Семінарії Святого Василія. Також служить в Кергонксоні, штат Нью-Йорк, як душпастир оселі «Союзівка» Українського Народного Союзу та виховної оселі Спілки української молоді Америки в Елленвілі, штат Нью-Йорк. 3 1965 року — настоятель парохії Пресвятої Трійці в Кергонксоні.
Продовжив філософські студії в Фордгамському університеті Нью-Йорка і в 1967 році здобув ступінь маґістра.
В 1969 році переїхав до Рима для продовження богословських студій, які завершив доктором богослов'я в 1972 році (дисертація на тему «Митрополит Андрей Шептицький — провісник екуменізму»). У 1972 році вступає в монастир св. Теодора Студита у Ґроттаферрата в Італії.
У 1973–1984 Кардинал Гузар викладав у Папському Місійному універстеті «Урбаніана» в Римі, виконував різні доручення Патріарха Йосифа.
2 квітня 1977 року в монастирі Студійського Уставу в Кастель-Гандольфо поблизу Рима, висвячений Верховним Архієпископом Йосифом Сліпим на єпископа без згоди Римського Архієрея (тому аж до 1996 Л. Гузар не діяв як єпископ)[1].
У 1978 році Патріарх Йосиф призначає єпископа Гузара архімандритом цього монастиря, а також відповідальним за монастирі студійського уставу за межами України.
3 1984 до 1991 року — протосинкел Львівської Архієпархії в Римі.
Особиста історія давно стала предметом вивчення, як частина суспільної історії. Не завжди історії людей чи родин допомагають зрозуміти історичні процеси, але іноді стається так, що доля людини стає схожою на голограму, яка вбирає історію доби, і яка дозволяє розгоорнути безліч асоціацій. Любомир Гузар народився у Львові, наприкінці другої світової опинився в Австрії, а потім - у США. Там навчався, а згодом став монахом і продовжив свій шлях вже в Італії. Розвиток церковної карʼєри повернув його спочатку до рідного Львова, а потім привів до Києва, бо очільник греко-католицької церкви України переніс її столицю. Маючи унікальний життєвий досвід, Гузар переплавив його на унікальну особистість, досягши масштабних звершень не тільки у самовдосконаленні, а й у розбудові церковних інституцій та зміні суспільства. Все це дуже цікаво, і варто досліджень, та дана книжка скоріше не про звершення, а про людину. Людину, що стала відображенням буремного двадцятого сторіччя, із великими війнами, великими надіями і великими планами. Колеги Любомира Гузара - римські папи та кардинали, починаючи із 1970-х намагалися зробити католицьку церкву більш сучасної, розвернути її обличчям до плинного світосприйняття. У самого Гузара було трохи інше завдання - відновити роботу церкві в Україні, зробити з неї живу інституцію, зберігши жахливий радянський досвід поневірянь, а не просто вибудувавши нову церкву поруч. Впорався він чи ні, мабуть, мають казати інші церковні лідери, чи принаймні люди релігійні. Мені скоріше було цікаво, як людина, сформована у вільних країнах, але специфічній релігійній атмосфері, стикалася і взаємодіяла із реаліями пострадянської України. Книга дає можливість багато дізнатися про цей досвід Патріарха. Але, повторюся, головна цінність книжки, як на мене, у дбайливій передачі сімейних оповідок, тої самої "ососбистої історії", яка стала частиною історії загальної