Із лисиці — в даму

by Jiří Kratochvil, Ірина Забіяка (Translator)

У 1950-х роках талановитий і перспективний співробітник органів державної безпеки вирушає з Брна на захід, щоб виконати спеціальну місію. Одного вечора він знайомиться з привабливою офіціанткою, навіть не підозрюючи, що насправді вона — лисиця, перетворена на жінку за дорученням Сталіна.

Їржі Кратохвіл переплітає сюжетні лінії обох героїв, приправляючи їх філологічними іграми, гротеском, філософськими питаннями й сатирою над тоталітарним режимом. А потім і сам з’являється на сторінках свого роману, коментуючи події із закулісся.

Genres: Czech Literature, Audiobook, Fiction

176 pages, Hardcover

First published January 1, 2019

About the author

Jiří Kratochvil is a Czech writer. In 1991 he was awarded Tom Stoppard Prize for his book Medvědí román ("A Bear's Novel"). In 1999 he was awarded the Jaroslav Seifert Prize.

Reviews

[Nashelito · Rating 5 out of 5]

​Сюжети про лисицю кіцуне, яка вміє перекидатися на молоду і красиву жінку, чи то пак жінку, яка може перетворитися на лисицю, добре знані у японському фольклорі. Типова історія виглядає так: чоловік одружується з красунею, не знаючи про її глибинноу природну сутність, оприявлення якої, знайомство з якою відбувається поступово, але завжди має однаковий і неминучий фінал — лисиця чоловіка покидає.

Постмодерний роман Їржі Картохвіла "Із лисиці — в даму" частково використовує подібний сюжет щоби розповісти про пригоди юного, але талановитого і особливо здібного до іноземних мов чеського кегебіста Павела та історію його стосунків із створеною за вказівкою Сталіна у секретній лабораторії Інституту Павлова лисичкою, яка перетворилася на молоду і магнетично привабливу жінку Сильву.

Сюжетні лінії обох персонажів рухаються паралельно аж до миті, коли випадкова зустріч заплітає їхні життя вигадливою косої долі. Павлику доручено певні завдання по стеженню та дискредитації за чеськими емігрантами у демократичній частині Європи, а Сильва має вбити одного відомого на всенький світ прем'єр-міністра — за особистим дорученням свого кривавого Господаря.

Так суворі та жорстокі будні совєцької боротьби з інакодумцями у підкореній країні Східної Європи змінюються магічним реалізмом подорожі лисички Сибіром та bitter-sweet love story двох молодих і здебільшого людиноподібних істот.

Як поціновувача літератури в широкому сенсі, мене потішили ігри автора з мовами та літературою — особливо згадки деяких відомих письменників, впізнавати яких було зовсім не складно, але чомусь дуже приємно. 

А стриманий, але відверто еротичний присмак розповіді дає можливість отримати від такого читання не лише інтелектуальну, але й чуттєву насолоду — майже таку ж відчутну, як від жіночих долонь, вкритих рудою лисячою шерстю, якими гладять голу чоловічу спину...

[Iryna Chernyshova · Rating 3 out of 5]

Необовʼязкова штучка, а ще їй не пощастило - вона дуже не на часі попри всі слова перекладачки, бо навіть мене неодноразово тригернуло. Років пару б назад було мило, в ті 15 хвилин між ковідом і 24 лютого, а зараз…І ще це все до біса вторинне, теплі лампові чехи закінчилися на Іржі Грошеку (ха-ха) та й Пєлєвін пригадується (спеціально дописала щоб і вас тригернуло, бо там такого валом).

Проте оформлення чудове, малюночки симпатичні.

[Anna BAGRIY · Rating 3 out of 5]

Написана і перекладена непогано, але тригерить, що про рашиків.
Насправді лав сторі про руських шпіонів. Дивна тема обрана чеським автором. нічого романтичніше Сталіна, Лубянки і їх посіпак у Брно не можна було вигадати, напевно. Вся інша романтика на землі померла.
Але бог з ним з чехом, навіщо наші видали цю книгу зараз, це дивує більше. І якщо питати себе - навіщо ж я її читала.
Напевно тому, що в моїй бульбашці тільки лінивий не написав про те, що ця книга увійшла в його топчик минулого року, що то супер постмодернізм і взагалі бест оф зе бест. Правда, написана непогано, але якщо так подумати, то доволі примітивно. Автор сам зізнається, що зліпив розповіді двох інших авторів про лисичку і даму докупи. Отакий тепер постмодернізм. Береш дві історії і поєднуєш, але, як каже автор, додаєш історичний контекст. Якщо говорити вже про той контекст - то він доданий мінімально, якщо у той контекст хочеться заглибитись. Тому написано приємно, але про що і навіщо не зрозуміло. Багато хто пише, що після книги лишається післясмак. Хочу погодитись. Але післясмаку, в моєму випадку, більше ніж самої книги. І післясмак той неприємний. Аж зайшла написати довший відгук і змінити оцінку

[sepagraf]

Боже-боже, це ж той роман треба було взагалі не читати, щоб додуматись видати в Україні в 2023 році.

+1 текст в мою добірку "для хороших росіян".

[Alla Komarova · Rating 5 out of 5]

"Ти маєш звикнути розрізняти меланхолійне й похмуре, веселе й нестримне, взагалі словесні відмінності, бо людський світ стоїть і падає через слова"

Павлик — дуже вправний молодий чоловік, якому легко вивчити кілька різних мов за короткий термін. І це не дивно, адже саме таким його й задумав автор, який сидить буквально тут, поруч, за дирявою шторкою, на табуреті. Табурет авторові інколи доводиться віддавати своїм героям, зокрема, коли їм треба когось стратити через повішення.

Сільва — лисиця, яку дуже вправні вчені-генетики перетворили на вельми привабливу даму із знаннями кількох мов. Щоправда, вчених також потім стратили - аби не сміли повторити цей вдалий експеримент. Але тут авторові не довелося вставати з табурета, обійшлося селянами з вилами.

І Павлик, і Сільва мають Важливе Завдання від своїх комуняк-господарів, але, як це часто буває, особисте стає важливішим за ідейне, надто коли ідея відверто смердить. А хоча б і кров'ю вчителів словесності.

Як ви розумієте, головний герой тут не Павлик, не Сільва і навіть не автор із табуретом. Головний герой тут текст. Який насміхається, глузує, шокує, змушує кривитися від огиди чи сіпатися від тригерів, помічати приховане та захоплено уявляти собі той самий маршрут Сільви верхи на лосях засніженим Сибиром, який вона здійснила ще будучи лисицею. І за який розрахувалася - знову таки - текстом, розповідями казок Шахеризади (звісно із адаптацію до лосиного).

🔥Це було прекрасно🔥

🐾 Любовний роман із повною відсутністю любовної лінії.

🐾 Сатирична альтернативно-історична антиутопія із майже документальної точністю якщо не щодо подій, то однозначно щодо явищ та настроїв.

🐾 Гротеск-нонфікшн, що маскується під розважальну химерну прозу.

Однозначно #Дафа_радить! Тільки пам'ятайте, що відкриваючи цю книгу, ви, як і Сільва, перейдете

кордон, на якому була попереджувальна табличка: "Увага, друга сигнальна система, вхід на власну відповідальність!"

[m. · Rating 4 out of 5]

В мене всю книгу були в голові моральні качелі з приводу того, а чи не недостатньо автор проговорює тезу «совок – хуйня», бо без цього контексту доволі легко потрапити на гачок хороших рускіх не-таких-і-поганих-совєтів, та пані ворона дуже майстерно це опонувала тим, що «...не кожен автор пишучи своє бачення диктатури мусить орієнтуватися на уявного тупого вестернера, який може щось не так зрозуміти»

[Freckles · Rating 4 out of 5]

První polovina skvělá, druhá trochu ztrácí dech. Pořád ale dost zajímavé.

[Kurkulis (Lililasa) · Rating 4 out of 5]

Kas tas bija?
Dzēlīga, groteska ironija par padomju autoritāro varu, represijām, vienalga, vai Krievijā vai Čehoslovākijā?
Vai arī lapsas ādā ietērpts smeldzīgs skats uz cilvēkiem (ak, jā, arī uz vājībām, galu galā nodevēja Pavlīka bende tomēr izvēlas par valsts naudu apceļot pasauli, nevis izpildīt ideoloģisko uzdevumu)?

Kad ar zināmu pašdisciplīnu tiku pāri groteskajam sākumam, tad man atvērās viss vēstījums. Kā parasti - nedaudz īpatnēji čehisks.

Lapsa - Dāma - Lapsa.

”Lapsu pasaulē es nevaru būt laimīgāka, jo arī laime ir tikvien kā cilvēku vārds, tātad lapsas nav ne laimīgākas, ne nelaimīgākas par cilvēkiem. Es labprāt paturētu vismaz humora izjūtu, jokupēterību, taču arī tā lapsām nepiemīt. Un tā nu mana pēdējā vēsts pirms vārtiem, pa kuriem atgriezīšos dzīvnieku pasaulē, būs mans pēdējais joks: pēdējo reizi novelšos uz muguras un pēdējo reizi zviegšu.”

Šeit daži interesantumi, ko atklāju lasīšanas procesā: https://lililasa.wordpress.com/2021/1...

[Yulia Maleta · Rating 4 out of 5]

Давно я не читала такого рафінованого постмодерністського роману і це було класно! Обожнюю ці ігри з мовою, символами і вставки, де автор роману сидить на табуреті в сусідньому приміщенні зі своїми героями і інколи навіть позичає свій стілець, бо того вимагає історія.

Роман відправляє читача до Чехословаччини наприкінці 40-початок 50х років, коли комуністична влада активно закручує ґвинтики системи в країні, яку взяла під свій контроль після Другої світової. Тут ми бачимо, як московське КДБ приїздить навести порядок і вчить місцевих як же правильно розправлятися з інтелігенцією і всіма іншими ненадійними елементами.

Це така яскрава сатира на весь той лад, від якої дійсно стає гірко. Наші головні герої тікають до Америки і там же автор показує емігрантське життя і як руки Москви дотягувалися і туди.

Звісно, розгадувати цей роман можна довго, попри невелику кількість сторінок. Але якщо любите почитати щось доволі незвичне, але таке, що запам'ятається, зверніть увагу.

[Petra | LooneyCZ · Rating 4 out of 5]

Neobvyklý námět, trochu náročnější čtení, ale ve výsledku dobré. Jen mi chvílemi vadilo to přeskakování jazyka z knižních až archaických výrazů k nespisovným koncovkám, jako kdyby se autor nemohl rozhodnout, jak to chce napsat. Ve třetí části ději maličko došel dech, první dvě byly svižnější. Zato závěr byl téměř dojemný.

[Severyn · Rating 4 out of 5]

Їржі Кратохвіл - другий чеський письменник твір якого мені довелося прочитати. Не хочу ображати Мілана Кундеру, але стиль письма Їржі мені набагато більше припав до душі.

Текст, що легко читається та немов ллється рікою. Унікальний стиль де оповідач може дозволити собі несподівано виринути у тексті, розташовуючи себе за 'ширмою' від подій, які йдуть згідно сюжету. Цікава історія, що є фактично поєднанням двох романів «Lady into Fox» та «Sylva».

Єдиним мінусом цієї історії є наявність москальського сліду, який, проте, розкриває всю їхню сутність, вкотре нагадуючи, що то за тварини.

[Bohdana Slobodeniuk]

Залишу цю книгу без оцінки, бо й гадки не маю як її оцінювати.

⠀⠀Сам твір є гострою політичною сатирою на совєтів, нафаршированою посиланнями й алюзіями на інших авторів й інші твори. Усе в найкращих постмодерністських традиціях))

⠀⠀Коротко про сюжет:
Павлик - держбезпеківець Чехословаччини, Сильва - лисиця, яку в Інституті Павлова перетворили на даму, за особистим дорученням сталіна. Обоє мають своїх комуністів-господарів, які їх і готують на забій. Обом доручені спецзавдання, які більше ніхто в цілому світі виконати не здатен. Але одного дня їхні шляхи перетинаються, і вже незабаром обоє мають втікати та переховуватися.

⠀⠀Знайомство з чеським постмодернізмом (не враховуючи Кундери) стало для мене дуже цікавим досвідом, неймовірно сподобався стиль Кратохвіла та й загалом читалося дуже легко (як дивно звучить "постомдернізм" і "легко" в одному реченні))
Часто руйнування четвертої стіни і втручання в плин розповіді може заважати зануренню в сюжет, проте тут це було дуже доречно і навіть затишно. Додає комічності, хоча й не дивує якимись неочікуваними ходами.

але

⠀⠀Спершу здавалося, що це в'їдливий стьоб, але що далі - то все сумнівнішою ставала така версія. Мене щоразу кривило від вставок про хароших рускіх, а було їх багацько. Автор ледве кип'ятком не пісяється від "вєлікава магучєва" та "задушевної російської літератури", і взагалі: "Ні, він не може бути поганим хлопцем, якщо його так захопив плавний плин пушкінських рядків".

⠀⠀Особливо потішив перелік страв "рускай нацианальнай кухні". Беріть олівець і занотовуйте.
"густу солянку змінив шашлик з ягнячого м'яса та пельмені зі сметаною, а на завершення російські млинці, бліни, і, звісно, мороженоє з полуницями."
⠀⠀Із цього переліку російських страв аж... нуль))
солянка, походження якої не встановлене; шашлик - страва кримсько-татарської кухні, пельмені - китайська кухня; млинці - українська кухня; ну й про морозиво я навіть не починатиму))

⠀⠀Для мене дуже дивно, що ця політична сатира спрямована тільки на партноменклатуру й держслужбовців (та й то не всіх). Автор своїм романом стверджує: тоталітаризм - це погано, але "вєлікая руская культура і іскрєнняя душа рускава чєлавєка" - оце даа, оце мойо уваженіє.

⠀⠀Головні герої (кадебісти) навіть тікають не тому, що раптово усвідомили жахіття тоталітарної машини, а тому, що просто закохалися й не виконали своїх завдань. Та й після переселення на "загнівающій запад", зберігають сентименти, пов'язані з колишнім життям, паралельно викладаючи в університетах російську мову та тішачись своїй новій російській родині.
"Сім'ї емігранти-росіяни надають особливо великого значення, бо родина - це та батьківщина, яку вони взяли із собою на чужину. Родина російською звучить як сємья, але водночас батьківщина російською називається родіна. І це саме та батьківщина, якої їх ніхто ніде, навіть в еміграції, не може позбавити".
Ну не ок мені в 2024 читати про бідних росіян-емігрантів, не той контекст.
А на закінчення цього параду крінжових цитат додам ще одну:
"Адже сила російською називається власть"

⠀⠀Ця книга була б доречною у 2021 чи раніше, але точно не зараз, тому для мене не зрозуміло на що розраховувало видавництво, показавши світові переклад у 2023. І саме тому залишаю твір без оцінки, бо водночас і сподобалося, і не сподобалося, але середнього немає. Дуже шкодую, що не змогла почати свого знайомства з Їржі Кратохвілом на іншій ноті й іншому творі.

[Lukáš Cabala · Rating 3 out of 5]

Povaha ženskej postavy je determinovaná jej líščim pôvodom a príbeh osciluje medzi... ale nie, žartujem.

Chcel by som poznať pohľad erudovaného kritika na štylistiku v tejto knižke. Kratochvíl (slovensky Kratochvíľ) na niektorých stránkach začínal každú druhú vetu slovom "ale" a netrápil sa, keď mal v jednej vete aj trikrát "že." Nezdalo sa, že by takýto spôsob hovoru patril konkrétnej postave. Bolo jedno, či hovorí rozprávač alebo protagonisti, vyskytovalo sa to vo všetkých prípadoch. Neviem, či v tom hľadať niečo na ozvláštnenie rytmu. Každopádne ma to zo začiatku rušilo.

Čo je na celej knihe najhoršie, je práve hlavný rozprávač, ktorý do príbehu vstupuje aj so svojim "štokrlíkom" akože vtipne, čo vyznie skôr infantilne a trápne...

Celkom by ma bavila verzia, ktorá by bola skôr vážna a dramatická, nie taká groteskná.

Ale dočítal som so záujmom a to sa počíta.

[Kurmisrupucis · Rating 3 out of 5]

Paldies tulkotājam par iespēju iepazīt autora darbu, var just, ka tas ir bijis sirdsdarbs, ne arods. arī saturs 2019.gadā vairs ne tik atklājumu pilns kā būtu padomju laikos (tad droši vien nespētu noticēt). Solītais sarkasms diemžēl mani neķēra, ļoti cerēju. Īpaši jāatzīmē, ka grāmatu bija ļoti patīkami turēt rokās, līdzekļi papīram un noformējumam nav taupīti

[Tetiana Dzhyhar · Rating 4 out of 5]

Суб'єктивно це 5 (овації перекладачі за Тімофєя Пніна і ко), я отримала задоволення від читання і великий спертр емоцій, як позитивних, так і навпаки.
Об'єктивно це три (вестерн може зловитись на гачок хорошого руского, автор в принципі не дає чітких інструкцій)
Середнє арифметичне очевидне

[Lucy · Rating 5 out of 5]

Довго вагалась чи хочу я читати книгу де багато згадок росіян, але дуже рада, що наважилась. Це було цікаво, незвично і оформлення книги дуже доповнює її сюжет і сатиричну манеру автора.

Згадок росіян і їх культури дійсно багато, головний герой чех, але дуже любить пушкіна. Тому не зможу порадити всім.

[Марина Наконечна · Rating 5 out of 5]

Чудова книга! Сподобався як стиль автора, так і переклад. Сама історія мені місцями нагадувала "Квіти для Елджернона" Деніела Кіза, зокрема у моментах розумової еволюції і подальшого "відкату". Проте, на відміну від Кіза, тут історія по завершенню залишає приємний іронічний післясмак, а не біль і тугу, що крають серце.

[Kateryna Menchuk · Rating 4 out of 5]

Цікава і добре написана книга. Серйозніша, ніж я собі уявляла, коли брала її в руки.

Як кожен твір, який не є совєтською пропагандою і який дотичний до совєтського - показує безжалісні жахи режиму.

Водночас цей твір є легким і швидким в читанні. І відірватись від нього особисто мені було неможливо до самої останньої сторінки.

Чудернацька і трохи абсурдна історія, вихід за рамки у дуже лаконічний спосіб - мені імпонує такий стиль.

Однак мені, як українському читачу, ріже те, що деякі другорядні персонажі - росіяни, точніше, що вони - росіяни - нормальні люди.

Твір був написаний до 2022 року, думаю, це важливо зазначити.

[Jane Rukas]

щось дивне, але якось занадто багато російського. вийшов такий трохи hate reading, але треба було для одного книжкового клубу. але обкладинка і малюнки дуже гарні

[Oksana Padokh]

Знову неоднозначні враження.

З одного боку, це прекрасна проза, з тонким гумором, нетривіальним сюжетом і відчутною інтелектуальною грою. В якій не лише ти читаєш текст, але є відчуття, що й текст читає тебе. Окрім того, твір є сатирою на совєтів, більшовизм та КГБ, що додає цій історії глибини і політичного звучання. В цілому, мені дуже сподобався сам твір та стиль письма Їржі Кратохвіла. Хочу познайомитись з його творчістю і через інші твори.

З іншого боку, мене трохи тіпало від «хароших рускіх» в еміграції, культу «вєлікай рускай літєратури і культури», возвеличування Пушкіна та видавання українського художника Іллі Ріпина за російського Рєпіна. Не до кінця розумію, чому український видавець вирішив перекласти цей твір українською в 2023 році під час повномасштабного вторгнення.

Без оцінки.

[Solomiia Sabat · Rating 3 out of 5]

Я б оцінила цю книгу вище, якби не постійне оспівування русні. Спочатку здавалося, що це прикол, стьоб з російської еміграції. Але чим далі по книзі, тим ставало все гірше. Мені, як травмованій українці в 2024, не смішно.

[Halyna Puzyrievska · Rating 3 out of 5]

Прибрала одну зірку, бо тригеріла присутність руских, сталіна, і таке інше.

[Dagnija Lace-Ate · Rating 4 out of 5]

Ja par režīma šausmām stāsta tik viegli un azartiski, tās kļūst vēl šausmīgākas. Ja tās nonāk absurdā stāstā par Staļina meitu - lapsu, tās zaudē pēdējās saprāta pazīmes. Tā ir grāmatas morāle.
Bet izstāstīts tas viss ir, rotaļīgi lecot no viena citāta pie otras atsauces un sabūvējot tādu kāršu namiņu, ka pie sabrukšanas tiešām jākrīt uz muguras un jāsmejas (spoileris - lapsa tā arī dara). Pietrūka tikai atsauces uz Ļeņina nenošauto lapsu, bet es to piedomāju pati.

[Edna Nová · Rating 5 out of 5]

Příjemné překvapení.
Od knihy jsem neměla žádné velké očekávání a nakonec to bylo prima, sice trochu předvídatelné prima, ale co..
Mělo to spád, postava Lišky se mi zdála sympatická.
A snesla jsem i fízla.
A je mi blízký onen sarkastický vypravěč!

[Martin · Rating 4 out of 5]

Krásná pohádková féerie. V období, o kterém bych si myslel, že se pohádka ani napsat nedá - v padesátých letech minulého století se všemi zvěrstvy, kterých se soudruzi dopouštěli. Ale pohádka to je. A krásná, se vším všudy. I s tím, že nad těmi zvěrstvy nakonec zvítězí láska.

[Eva · Rating 4 out of 5]

Toto je pro mě zatím literárním překvapením roku. Velice kvalitní kniha psaná zajímavým jazykem, která navíc obsahovala brilantní myšlenky. Doporučuji. LCR 2020 1/8

[Ruda_sterlet Руда стерлядь · Rating 3 out of 5]

Можу сказати, що я взагалі не поділяю загального захвату від книжки. Вона посередня. Нічого особливого я не помітила.

Перша частина книжки, це дві незалежні історії — Павлика, юного хто він взагалі кгбіста та експериментальної лисиці, яку вчать розмовляти, думати та шпигувати в супер секретному науковому інституті

«Як я вже гововорила, в цій частині багато русні:
Господар одного разу наказав вирізьбити з брил льоду на Красній площі (перед мавзолеєм) скульптуру славного провідника пролетарів, майстерний твір льодової скульптури - Лєнін, наче живий.»
чи
«Павлик відчував, що так легко із цим не впорається. Хоч він цьому й опирався, все ж відчував дещо до цього представника буржуазного класу, що відходив.
Особливо, коли дізнався, що він уже відійшов туди, звідки не повертаються. Він хотів би, принаймні подумки, поборотися з тим, що сталося із професором забелом, але тоді суперечив би власним переконанням. Йшлося про випробування характеру, під час якого мало проявитися те, що Мішна називав «категоричний імператив будівника комуністичного суспільства»: поводитися й мислити завжди так, щоб моя поведінка й думки могли стати законом у диктатурі пролетаріату.»

В який час, автор робив нагадування: «ви ж памʼятаєте, що совєти то фігня і лайно» і зникав, потім з цією ж тезою знову десь виглядав.

Щоб перепитія Павліка на службє дєржавє, не було нудно читати, періодично вигулькували історії, як славний Павлік «оружиє держави» вставляє до рота поштарки (про «оружиє» то була цитата 😏) чи то скаче на покоївці

В цей час лисиця бігає Сибіром…і набирається ума-розуму

Друга частина, це вже зустріч Павліка і лисиці Сильвії. Павлік по старій традиції нагібає офіціантку-лисицю і закохується.

Далі вони одружуються, збігають від всіх спецслужб світу. Павлік посилає всіх під три чорти, Сильвія, дика кішка, теж кидає весь науковий інститут і Господаря також. Щасливе подружжя виїжджає до Європи жити щасливе життя. Але лисиця-Сильвія перетворюється назад на лисицю, і кінець…

Ця частина багата на роздуми, філософію, натяки на романтику, історії про те, як жити в еміграції ітд…

Тож, підсумок: історія мене не зацепила взагалі, вона пройшла повз. Єдине дуже тішив гарний переклад, це все дуже легко читалось.

Знаю, багато кому книжка подобається, тож моя дума в меншості. Можливо, книжка потрапила не в той час, чи я не змогла її по повній оцінити 🤷‍♀️ але це 100% не моє

Руда стерлядь про книжки

[Nataliya Demchenko · Rating 4 out of 5]

Їржі Кратохвіл
«Із лисиці в даму»

"У 1950-х роках талановитий і перспективний співробітник органів державної безпеки вирушає з Брна на захід, щоб виконати спеціальну місію. Одного вечора він знайомиться з привабливою офіціанткою, навіть не підозрюючи, що насправді вона — лисиця, перетворена на жінку за дорученням Сталіна."

Прочитавши анотацію я зрозуміла, що я маю цю книгу прочитати. Настільки абсурдно і настільки ж цікаво, про що саме буде писати автор.
І найбільший сюрприз- він таки написав про співробітника держбезпеки, якого завербували та пророкували велике майбутнє. Павлик хист до іноземних мов, тому йому надавали найкращих вчителів для навчання. Його місією було перетнути кордон Чехії і слідкувати за чеськими мігрантами за кордоном.
В той же час в радянському союзі в інституті перетворюють лисицю на даму, за дорученням сталіна.
У Мюнхені ці двоє зустрічаються і неочікувано закохуються один в одного. Не дивлячись на переконання, вони тікають подалі і намагаються жити своє найкраще дивне життя.

Книга насправді абсурдна і в такій же мірі інорічна та цікава, мені здається навіть саркастична. Чого тільки вартує розділ про заповіт Сталіна.
Проте, потрібно бути готовим до того, що буде багато про ліквідацію неблагонадійних, трошки сексу зі слів Павлика, та слів дами-лисички, а також восхваляння російської мови та культури.
Про цю книгу важко сказати чи вона подобається вона, проте те, що вона змусить про себе думати і говорити - це факт.

[Lorina Fedorova · Rating 3 out of 5]

Як на мене, ця книга застрягла між двох світів: читачів з країн колишнього ссср та Варшавського блоку нічим тут не здивуєш, а вестерни не зможуть вловити основну суть і стьоб твору через його форму.

"Із лисиці — в даму" — легенький постмодерн від чеського автора, який реконструює історію перетворення лисиці в жінку та накладає її на злобуденне історичне тло Європи і Америки 50-их років. В цілому читається легко, постмодерні вставки і відступи дуже beginner friendly, навіть не фанат жанру буде читати з насолодою.

Але на питання "нащо це було написано" я, на жаль, так і не відповіла. Наче посміялись над вєлікой руссской душой і товаріщєм сталіним, але й наче залишили все на своїх місцях по фіналі. Далі висміювання цей постмодерн й не пішов, від цього у мене відчуття парадокса: російськомовний читач може легко тригернутися від навіть сатиричних згадок русскіх, а англомовний читач нічого й не зрозуміє, бо більшість сатири побудована саме на лінгвістиці.

Шось таке 🫠 українцям в 2024 році напевно й читати не варто

[Kaspars Zalāns · Rating 3 out of 5]

Ja nu patiesi nepietiek padomiju šķetinošu naratīvu mūsmājās, var iemest aci. Taču visā visumā ir tie paši amorālie zinātnieki un čekas aģentu savstarpējās dunča duršanas mugurā, ko varētu atrast gandrīz jebkuras post-sociālisma valsts literatūrā.
Zināms plus ir centrālais tēls ar savu trulo baudkāri un seklumā balstīto amorālismu, kāds varētu piemist tikai un vienīgi deviņpadsmitgadniekam, kuram nupat kā sniegta milzīga vara (kā čekistam). Taču arī to prieku ātri vien nokauj autora postmodernie gājieni, kas gandrīz vai katrs tiek pavadīts ar atkārtotu acs piemiedzienu un smīnu lasītājam, sak, "vai ievēroji, kādu vipendronu es uztaisīju? Redz, čehi arī var būt postmodernisti".