Геліоґабал та інші тексти

by Antonin Artaud, Антонен Арто, Роман Осадчук (Укладач)

Видавництво Жупанського продовжує знайомити українського читача з французьким поетом, актором, драматургом і теоретиком театру Антоненом Арто (1896-1948), неординарною постаттю французької літератури, театру і кіно XX століття.

У першій частині видання подано поетичний і філософський роман-біографію римського імператора Геліоґабала. Міркування про матерію і свідомість поєднуються з порівняннями космогоній і релігій, метафізичними розмислами про любов і свободу, єдність і окремішність, поезію і анархію.

Серед пустельних пейзажів Сирії ми занурюємося в атмосферу античного міста Емеси з її загадковими культами й ритуалами, де зливаються воєдино божества Сонця і Місяця, чоловіче й жіноче начала. Саме в цих культах релігії Сонця криється первісна анархія і свобода, яка стала визначальною в житті Геліоґабала. І хоча автор змальовує реальну постать з історії Давнього Риму, сам Геліоґабал постає як один із альтер-еґо самого Антонена Арто, як емблематична фігура його Театру Жорстокости.

Друга частина відкривається знаковим для Арто есеєм «Ван Ґоґ, самовбитий суспільством», відзначеним премією Сент-Бева. Інші «двійники» Арто представлені в листах про Жерара де Нерваля, Лотреамона, Бодлера і Колріджа.

Завершує видання післямова Романа Осадчука «Двійники Антонена Арто». Усі твори Антонена Арто в цьому виданні перекладені українською вперше.

208 pages, Hardcover

Published January 1, 2023

About the author

French surrealist poet and playwright Antonin Artaud advocated a deliberately shocking and confrontational style of drama that he called "theater of cruelty."

People better knew Antoine Marie Joseph Artaud, an essayist, actor, and director.

Considered among the most influential figures in the evolution of modern theory, Antonin Artaud associated with artists and experimental groups in Paris during the 1920s.

Political differences then resulted in him breaking and founding the theatre Alfred Jarry with Roger Vitrac and Robert Aron. Together, they expected to create a forum for works to change radically. Artaud especially expressed disdain for west of the day, panned the ordered plot and scripted language that his contemporaries typically employed to convey ideas, and recorded his ideas in such works as Le Theatre de la cruaute and The Theatre and Its Double .

Artaud thought to represent reality and to affect the much possible audience and therefore used a mixture of strange and disturbing forms of lighting, sound, and other performance elements.

Artaud wanted that the "spectacle" that "engulfed and physically affected" this audience, put in the middle. He referred to this layout like a "vortex," a "trapped and powerless" constantly shifting shape.