Прочитайте ці вірші. Побудьте поруч. Зіпріться на обвалену стіну. Подихайте сирістю й порохом. Послухайте, як співають птахи на початку весни і працює ворожа техніка на дванадцяту годину. А тоді підійдіть до бійниці — й дивіться.
Як курява ковтає будинки. Як рвуться сталеві нитки снарядів. Як стираються вулиці, наче коректором. Як пострибунчик сонця падає додолу. Як вигинається трава після того, як по ній пройшла група піхотинців. Як дідусь тягне велосипед і зникає в тумані. Мусимо побачити дерева і гори, сніги і ріки, любов. І дихати, бо це сьогодні розкіш.
Покажіть собі себе. Те, скільки цукру ви кидаєте собі в чай. Як смажите картоплю. Як жмуритесь від сонця. Як високо закачуєте шкарпетки. Чи зіжмакуєте паперовий стаканчик перед тим, як кинути його до смітника. Ця бійниця широка. І вона — лише ваша. Варто тільки зазирнути.
See also: Максим Кривцов Maksym Oleksandrovych Kryvtsov (Ukrainian: Максим Олександрович Кривцов) was a Ukrainian poet, photographer, public figure, volunteer and soldier. He was a Junior sergeant of the Armed Forces of Ukraine,[1] and participant in the Russian-Ukrainian war.
Вірші, від яких не можеш дихати.. Загибель автора, Максима Кривцова лише посилює біль та неминучу пророчість цієї поезії.
>>>> ** Ну що а коли вже весна? На городах тіла: посівна.
** Де мої сни? Поглянь, вони ховаютьсяв окопах.
** сон цей довгий клятий сон холодний наче обличчя загиблої під Ізюмом тривав триває триватиме мамо розбуди мене.
** Коли мене запитали котра година я відповів: війна.
** Падають зорі падає хлопчик падає горіх падає серце підніми позбирай склей, наче розірвану книжку, перш ніж здати в бібліотеку і заховай наче каблучку, перш ніж зробити пропозицію. Падають міни бабах.
** Хлопець пронизаний кулями уколами смерті перед тим як невидимі хлопці в зношеному мультикамі прийдуть забрати його з собою .... сказав спокійно і тихо: "Ось і закінчилась моя історія." .... Тож сьогодні я не буду ставити крапочку
Що таке війна? Імена. Кожна сторінка у цій збірці — це слід пам'яті, який зберігає історії життя бійців, які віддали все заради України. І нехай ці поезії завжди залишаються у наших серцях, як вічна пам'ять про автора 🕯
💔 Мені щемило серце, переглядаючи сторінки зі списаними сторінками книги почерком автора і усвідомлювати, що життя творчої людини обірвано.
😭 А ще я плакала, коли слухала начитані поезії голосом автора, відчуття було наче він досі живий, десь поруч. Як матимете можливість обов'язково послухайте їх. Вшануйте так пам'ять автора 🕯
💔 Серед сторінок своєї збірки "Далі" пропонує разом з ним придумати поезію чи намалювати, що саме для вас означає війна.
Загалом збірку умовно можу поділити на поезію про людей війни, друга частина про реалії війни для військових, і остання частина про кохання та поетів під час війни
Також не можу не відзначити неймовірне оформлення збірки: чудові ілюстрації на палітурці, вставки фоторобіт Максима Кривцова, відскановані сторінки з поезіями автора із записників та особливо можливість взаємодії з автором крізь його творчість
І нехай чим більше людей почують про автора та прочитають його роботи
Серце розбите на друзки, що ми втратили таку Людину 😭 Слава Україні 💙💛
Це - відносно обʼємна поетична збірка. Я читала її хоч і малесенькими підходами, та сумарно - практично за півтори години, що для поезії немало.
Очевидно, що більша частина віршів тут - про війну, про різні її аспекти, і часто - крізь релігійні метафори, які для мене були досить цікавими. Але крім того з поезії видно, що автор був дуже ніжною та чуттєвою людиною. Тут стільки про кохання, хвилювання, доторки. Про якісь дуже прості людські речі, для відчуття яких зовсім не треба носити піксель.
Звісно, читаючи ці вірші, мені абсолютно не вдавалося абстрагуватися від того, що їх автора вбила росія, і більше він нічого не напише, а його мрії, якими він ділиться з читачем - не здійсняться. Від цього дуже болить, навіть коли книжка вже прочитана, і зайняла своє місце на полиці.
це прекрасні вірші як відображення в дзеркалі світу однієї непересічної людини, життя якої повне та цілісне, незважаючи на весь біль, на поламані дні, на непевність "завтра". у Максима було стільки любові, ззовні і всередині, це дає краплинку примирення з його втратою
Думаю, тут всі слова зайві. Безмежний біль, що ми маємо писати про Максима вже в минулому часі. А вірші його чуттєві, місцями гострі, але завжди правдиві...
Detalūs karo liudijimai iš jauno žmogaus perspektyvos.
Skaičiau beveik pusmetį, pati rinkinio pradžia buvo be galo emociškai paveiki – gal kad pradėjau kovo 11-ąją ir teko nuverkti ne vieną posmą, kiek vengiau tokios intensyvios skaitymo patirties.
Nesu skaičiusi daug karo poezijos, bet pasirodė labai įdomu, kaip detaliai aprašomi kai kurie kariniai procesai, jie tampa poetinėmis metaforomis. Nustebino ir tai, kiek įvairių nuorodų į anglosaksišką pop kultūrą, o tai sudaro poeto pasauliečio (kiek paradoksalu, ne?) įspūdį.
Daugiausiai galvojau apie nelaimingos meilės liniją. Skaitant empatizuojiesi su kalbančiuoju, jo išgyvenamu kartėliu, nusivylimu, ilgesiu, netgi šiokia tokia projektuojama kalte. Bet negalėjau negalvoti ir apie merginas, kurios palieka kariškius. Apie joms keliamą lūkestį įsipareigoti, būti kone šventosiom, nors paraleliai karo vyksta gyvenimas ir kartais nori nenori, bet nustoji mylėjus (arba gal jausmų niekada nebūna, tik tampi kažkieno geismo objektu, mūza).
Читала увечері, проживала декілька віршів — плакала, відкладала до наступного вечора. Біль, біль, між ним — любов до життя, любов до дівчини, любов до людей. І знову страшний біль, страшний, бо описане Максимом лише на краплю дозволить нам цивільним уявити все, що проживають військові кожного дня. Декілька раз він не витримував, і у віршах іноді звертався до мами, як в дитинстві, коли наснився поганий сон. На сторінці, де він просить написати вірш, написала своє звернення до нього самого. Так, якби він міг прочитати. Бо він мав жити, мав творити і «плутатись у волоссі коханої дівчини». Якби…
сон цей довгий клятий сон холодний наче обличчя загиблої під Ізюмом тривав триває триватиме мамо розбуди мене.
Чуттєва книга, читаючи яку хочеться і плакати, і усміхатися. Про те, яке було життя до, і як його змінила війна. Про те як там на передовій. Про смерть і про любов. Про воїнів і про цивільних. Про людей і про тварин. Про все. З філософською ноткою. Щемко. Глибоко. Сумно. Щиро. Про війну. І про людину на війні. Про все.
Вірші про війну набагато болючіші,ніж новини про війну. В одному інтерв'ю почула думку, що нам потрібні мистецькі рефлексії на війну і важливо експортувати їх на захід. В цьому є сенс - і тут, і там (хоча "там" більше) знечулились до жахів війни і новини про смерть й руйнування за емоційним відгуком десь в одному ряду з новинами про розлучення зіркової пари чи відкриття нового моста. Не знаю як інші види мистецтва,але в моєму досвіді, поезія точно пробиває це знечулення. "Вірші з бійниці" важко читати і сумно від думки,що вони написані ще одним поетом, якого вбила росія.
Книга ніби про війну, але насправді про любов. Про любов до людей, до світу, до природу, до простих буденних речей, про любов до життя. Коли хочеться тримати долонькою найрідніших і шепотіти їм щось на вушко. Найчастіше до горла підкочував ком, і було невимовно боляче, що клята війна забрала те, що Максим любив понад усе - життя. А часом на губах була посмішка, і в душі ставало дуже тепло, і відчуття ніби говориш зі старим добрим другом. Чудова збірка! Не бійтесь читати про війну, бо зараз це про життя.
Ця книга однозначно важлива до прочитання. Чесна, щира, про власний досвід автора. Це не романтичні поетичні вправляння, це свідчення очевидця з горизонту подій.
Дати їй об'єктивну оцінку наразі не можу, і навряд чи це взагалі потрібно.
Просто невимовно боляче, що люди йдуть, і ми ніколи не зможемо до кінця усвідомити, який величезний людський потенціал безповоротно втрачаємо щодня.
Я буду перечитувати поезію Максима Кривцова багато-багато разів, настільки вона чудова. Я не зможу прочитати нову поезію Максима Кривцова, тому що його вбили рос…ни, від яких він нас захищав.