Книга Алєксєя Міллєра є цікавою спробою деконструювати український національний дискурс про Російську імперію як "імперію зла", яка від Переяславської ради в 1654 р. намагалася русифікувати українців. Насправді, імперська влада не мала чітких уявлень про те, що робити з українцями до кінця ХІХ ст. Емський указ 1876 р. виявився поворотним пунктом: після початку революційного терору в 1880-х рр. його скасовувати вже не планували. І український рух виявився офіційним противником Російської імперії. До того часу українська ідентичність цілком могла, на думку А.Міллєра, бути частиною російської. Але недалекоглядна політика імперських бюрократів цьому завадила.
І саме тут арґументація А.Міллєра починає давати збій. Він навіть уникає дискусії про суть російського націоналізму: російський проект в нього виходить дуже монолітним. Звісно, А.Міллєр диференцією рос. проект на підвиди:
1) домодерний імперський проект, де важливою є лояльність династії (українці в цьому випадку можуть зберігати свою ідентичність доти, доки вони лояльні імперії);
2) націоналістичний [імперський] дискурс:
2.1) асиміляторський (французького типу: жодна ідентичність крім національної не може існувати);
2.2) "м’ягкий" (британського типу: локальні ідентичності є частиною більшої національної ідентичності).
Проблема в тому, що Міллєр повністю відкидає питання: чи існував не імперський національний дискурс? Отже, за А.Міллєром Україна є необхідною складовою російської національної батьківщини. Відтак, замість того, щоб деконструювати російський дискурс, А.Міллєр слідує йому. Хоча ще Р.Шпорлюк в 1980-х рр. зазначав, що російський націоналізм має низку відмін - від імперських до "нормальних".
Відтак, в А.Міллєра картина "чорно/біла": українців можна було легко русифікувати, якби імперія вибрала м’ягку політику націоналізації. Цей висновок є надто заідеологізованим, але цілком логічно випливає з дослідницької позиції А.Міллєра.
І саме цей недолік підважує цінність всієї праці. В збірнику є ще три статті (про алфавіт, "малоросса" та російську батьківщину), але в них той же недолік.
Втім, читати А.Міллєра варто: він пропонує вийти за межі національних дискурсів в наукових дослідженнях націоналізму в пострадянських країнах. На жаль, йому більше вдається вийти за межі українського дискурсу, зберігши імперський. Втім, тепер вже завдання українських істориків провести таку ж фахову деконструкцію російського дискурсу.