Мішель Фуко "Воля до знання"
Переклад Романа Осадчука
"Урешті, ми єдина цивілізація, де спеціальні працівники отримують платню за те, що вислуховують кожного, хто робить зізнання про свій секс."
Секс і дискурс - два слова, які повторюються в цій книзі сотні разів. Чому ми боїмося, соромимося, а все ж чи не найбільше в житті хочемо говорити і слухати про нього? Чому ми найстаранніше приховуємо і водночас найбезсоромніше демонсутруємо свою сексуальність? Чому ми пораємося в сотнях збочень своїх і чужих? Чому саме зараз в літературі домінує так званиї "їбліт" і його авторки заробляють мільйони?
На всі ці питання намагається відповісти Фуко у своїй книзі.
"Від химерного імперативу, який приписує кожному перетворювати власну сексуальність на перманентний дискурс, і аж до різноманітних механізмів, які на рівнях економіки, педагогіки, медицини та права спонукають, добувають, впорядковують й утверджують дискурс сексу, це велетенське багатослів'я, яке підтримувала й організувала наша цивілізація. Можливо, жоден інший тип суспільства не накопичував, ще й за відносно коротку історію, такої маси дискурсів про секс. Можливо, про секс ми говоримо більше, ніж про будь-що інше. У цій справі ми стаємо просто несамовиті, ми переконуємо себе дивними докорами сумління, що ніколи не говоримо достатньо, що ми надто сором'язливі й боязкі, що через інерцію й покірність ми приховуємо сліпучу очевидність, що головне завжди вислизає від нас і тому нам знову треба йти на його пошуки. У справі сексу найненаситнішим та найнетерплячішим, як виглядає, є саме наше суспільство."
Влада говорити, вивідувати і мовчати. Задоволення від зізнання і допиту, безконечні "me too" i "I'm gay". В суспільстві де не бути збоченцем не модно, де кожен має свій виплеканий гріх, де вже догмат "едіпового комплексу" робить кожного прихованим ґвалтівником матері і вбивцею батька (для жінок навпаки) праця Фуко може стати путівником для розгублених.
"Безліч пронизливих запитань виокремлюють задоволення, яке відчуває той, хто має відповідати; погляд фіксує їх, увага ізолює та оживляє. Влада функціонує як механізм виклику, вона приманює та вирізняє всі ті химерності, за якими пильнує. Задоволення шириться на владу, яка його переслідує; влада закріплює задоволення, яке щойно зігнала з місця. Медичне обстеження, психіатричне дослідження, педагогічний звіт, різновиди родинного контролю цілком можуть мати загальну й очевидну мету сказати «ні» всім заблукалим та непродуктивним формам сексуальності; та насправді вони діють як механізми з подвійним імпульсом - задоволення і влади. Задоволення здійснювати владу, яка випитує, наглядає, вистежує, підглядає, нишпорить, обмацує, витягає на світло; а з іншого боку, задоволення, яке спалахує, якщо вдається уникнути цієї влади, втекти від неї, обдурити її або перелицюватися. Влада, яка дозволяє завоювати себе задоволенню, що його вона переслідує, а навпроти неї — влада, яка утверджується в задоволенні показувати себе, створювати скандал або чинити опір. Підкрадання та спокушання; протистояння та взаємне підсилення: батьки і діти, дорослий і підліток, вихователь і учні, лікарі і хворі, психіатр зі своєю істеричною пацієнткою та своїми збоченцями, всі вони з ХІХ століття постійно розігрують цю гру. Ці закликання, ці ухиляння, ці взаємні збуджування утворили навколо сексу і тіла аж ніяк не нездоланні кордони, а нескінченні спіралі влади і задоволення."
Одержимість сексом неуникненна. Секс стоїть над усім і в літературі. Залишається тільки обрати для себе рівень і нішу. Рівневі амеби відповідають пісюльки: Джеймс, Карлтон, Яросс, Арментаут, Пакат та інших дешевих порнографісток. А на найвищому щаблі можна знайти імена: Фройда, Батая, Фуко, "Мистецтво кохання", "Сатирикон", "Камасутру", "Гіпнеротомахію Поліфіла" чи "Пісню пісень".
"Задоволення і влада не анулюють одне одного; вони не повертаються одне проти одного; вони йдуть одне за одним, чергуються та підштовхують одне одного. Вони зчіпляються між собою за допомогою складних і позитивних механізмів збудження та спонукання."
В цій книзі не відриваються таємниці сексуального задоволення, не йдеться тут ні про способи втіх, ані про якісь таємні техніки, це говоріння про способи говоріння про секс. Отак трохи закручено. "Жага до знання" - знання сексуального про себе та про інших. Про боротьбу між органами контролю та заборони і бунтарями, своєрідними криптолібертинами.
Нижче поділюсь кількома ключовими цитатами.
Про мистецтво сексу і науку сексу:
"Історично існує дві великі процедури продукування істини про секс.
З одного боку, суспільства, — і таких чимало: Китай, Японія, Індія, Рим, арабо-мусульманські суспільства, - які наділили себе певним ars erotica. В мисте-цтві еротики істина добувається з самого задоволення, вона взята у вигляді практики та зібрана у вигляді досвіду; задоволення розглядається не крізь призму якогось абсолютного закону про дозволене и недозволене, і не відносно якогось критерію корисності; а передусім і насамперед відносно себе самого, воно має бути пізнаним як задоволення, тобто за своєю інтенсивністю, специфічними властивостями, тривалістю, відлунням в тілі й душі. Ба більше, це знання слід поступово повернути в саму сексуальну практику, щоб таким чином ніби допрацьовувати його зсередини та підсилювати його ефекти. Так вибудовується знання, яке має залишатися таємним, і зовсім не через підозру в чомусь ганебному, що може заплямувати його об'єкт, а через необхідність виявити якомога більшу стриманість, оскільки за традицією з розголошенням воно втрачає свою дієвість і чесноту. Таким чином, ставлення до вчителя як до носія таємниці тут є фундаментальним. Лише він один може передати це знання езотеричним шляхом у вигляді посвячення, що є завершенням певного шляху, яким він зі знанням та невблаганною строгістю спрямовує свого учня. Результати цього виховного мистецтва значно плідніші, ніж можна було б гадати з огляду на його сухі рецепти; воно має трансформувати обраних: повне володіння тілом, виняткова насолода, забуття про час та межі, еліксир довгого життя, вигнання смерті та її загроз.
Наша цивілізація — принаймні, на перший погляд не має ars erotica. Проте вона, здається, єдина практикує scientia sexualis. Чи, радше, розробила протягом століть процедури, які служать для того, щоб говорити про секс, і організовані переважно у формі влада знання, що строго протиставляється мистецтву ініціації та секрету вчителя: йдеться про зізнання."
Про мортідо:
"Можна сказати, що старе право змусити вмерти або залишити жити було замінене на владу змусити жити або відкинути у смерть. Очевидно, саме так пояснюється те витіснення смерті, яке позначає нещодавній вихід з ужитку ритуалів, які її супроводжува-ли. Старанність, із якою намагаються уникати смерті, пов'язана не так із тією новою тривогою, що нібито робить її нестерпною для наших суспільств, як із тим фактом, що процедури влади невпинно від неї відвертаються. При переході з одного світу в інший смерть була заміною земного суверенітету іншим, незрівнянно могутнішим; пишнота, яка її супроводжувала, підносила її до рівня політичної церемонії. Тепер влада організовує захоплення життя протягом всього його перебігу; смерть є тут її межею, тим моментом, який вислизає від влади; смерть стає найпотаємнішою точ-кою існування, а також «��айприватнішою». Не вар-то дивуватися, що самогубство в минулому злочин, адже це був спосіб узурпації права на смерть, застосовувати яке належало тільки суверенові, тому, що на землі, і тому, що на небі стало протягом ХІХ століття однією з перших форм поведінки, яка потрапила в поле соціологічного аналізу. На межі та поза межа-ми влади, яка здійснювалася над життям, самогубство змогло продемонструвати індивідуальне й приватне право на смерть. Цей затятий потяг до смерті, такий дивний, а проте такий постійний у своїх проявах, і, від-повідно, такий малозрозумілий у своїх індивідуаль-них особливостях і випадковостях, був одним із перших струсів для суспільства, де політична влада взяла на себе завдання розпоряджатися життям."
"Можна додати, що «секс» виконує ще одну функцію, яка пронизує інші та підтримує їх. Ця роль скор-ше практична, ніж теоретична. Справді, саме через секс, цю уявну точку, зафіксовану диспозитивом сек-суальності, має пройти кожен, щоб мати доступ до са-мопізнання (оскільки секс є водночас прихованим елементом та принципом, який продукує сенс), до пов-ноти власного тіла (оскільки секс є реальною і загро-женою частиною цього тіла й символічно визначає його як ціле), до своєї ідентичності (оскільки до сили інстинкту секс доєднує винятковість певної історії).