Ісландія. Північні дні опівночі

by Андрій Гладій

Північне сяйво, затишні різнобарвні хатинки посеред скель, вулкани й льодовики з назвами, які неможливо вимовити з першого разу. Це, мабуть, усе, що зринає в памʼяті, коли мова заходить про Ісландію. Просто таємнича країна на півночі…

Андрій Гладій у своїй книжці «Ісландія. Північні дні опівночі» знайомить нас із країною по-справжньому.

Це книжка про незвідані ісландські стежки та потаємні місцини, недосяжні для ока мандрівників. Разом з Андрієм ви прогуляєтеся водоспадами й льодовиками, помилуєтеся північним сяйвом і фіордами, спостерігатимете за зміною пір року, пізнаєте ісландську мову та інші дивовижі острова, загубленого серед вод Атлантичного океану та рунистої мряковини Півночі.

Genres: Nonfiction, Travel

432 pages, Paperback

Published January 1, 2023

Reviews

[Nashelito · Rating 4 out of 5]

​Перш за все маю зізнатися, що я дуже і по-справжньому заздрю  автору книги "Ісландія. Північні дні опівночі" Андрію Гладію, бо вже давно мрію потрапити на цей острів і прожити там хоча б один місяць свого єдиного і неповторного життя. Позаяк за теперішніх обставин кінця світу це мені світить приблизно так само, як і дочекатися аиходу "Вітрів зими" Джорджа Р.Р. Мартіна, то натомість ось прочитав книгу про Ісландію.

Природа і краєвиди Ісландії справді варті того, щоб про неї мріяти — гори, льодовики, гейзери, водоспади, термальні води, лавові поля, фйорди, річки та озера, океан, вулкани, північне сяйво цього острова в Атлантичному океані настільки вражають своєю довершеністю і красою, що навіть переважно холодна погода і практично відсутнє літо не заважають мені про них мріяти.

Андрій Гладій потрапив в Ісландію, бо вчився у Польщі і його навчальний заклад підтримував студентський обмін з Університетом Акурейрі — це таке містечко на півночі острова, розташоване на березі фйорду і оточене засніженими вершинами та льодовиками. А далі все як в тумані: тисячі днів на острові, безліч походів на гірські вершини та льодовики, знайомство з фольклором та міфологією, вивчення ісландської мови, участь в міжнародних конференціях з питань Арктики тощо...

Окрім численних розділів з описом конкретних водоспадів, гейзерів та льодовиків і розповідей про зимові та літні мандрівки (однаково засніжені) ісландським вершинами, знайомством з кліматом, землетрусами та вулканічною діяльністю, Андрій Гладій чимало розповідає про гостинність місцевих жителів, традиційні свята, особливі познаки місяців року, позицію острова в політико-економічній структурі світу, а також, звісно, про найголовніше — прихований народ — різноманітних ельфів, йотунів та духів природи, які живуть навколо, порівнюючи їх з українською міфологією.

І нехай навіть якщо вас не вразить головокрутна краса місцевої природи, та від різноманіття важковимовних і по-толкінівськи ельфійських топонімів — точно закрутиться в голові. Навряд чи я зміг би краще розповісти про Ісландію, ніж це зробив Андрій Гладій, але поїхати і спробувати це зробити, я б нізащо не відмовлявся (так ніби мені це хтось пропонує).

Особливі зауваги стосуються мови та лексики, якою послуговується автор, розповідаючи про свою історію кохання з Ісландією. Велика кількість українських слів у тексті є маловживаними ато й взагалі неологізми, які Андрій Гладій вигадав сам або набув у спільноті "Словотвір" та виловив з різноманітних словників. Як вам, наприклад, бігун (полюс), вертепа (ущелина), доправа (транспорт), живина (істота), підсоння (клімат), острівщина (архіпелаг), неґура (густий туман в горах), вогнегора (вулкан)?

Попри те, що автор подорожував здебільшого теренами та вимірами Мідґарду — земного світу людей, на сторінках книги знайшлося місце і для решти традиційних світів скандинавської міфології: Нівльгейму, Муспельгейму, Ванагейму, Свартальваргейму, Йотунгейму, Альвгейму, Асґарду та навіть Гельгейму. 

Чи зможете розпізнати ознаки кожного з них? ;)

[Anna Boklys]

DNF

Прощаюсь з "Ісландією" Андрія Гладія, яку почала ще 12 лютого. Ця книга - геніальна графоманія, яка у перший же вечір змусила мене реготати в голос на всю квартиру, але після більше жодного разу не привабила мене до себе. Занадто багато слів, часто ще й вигаданих, занадто багато оціночних суджень і неважливих деталей, щоб витрачати час на пошуки сенсу за ними. Кидаю на 52 сторінці.

[NK · Rating 3 out of 5]

почала захоплено, дочитала з великим зусиллям. книга одноманітна, як сніги на вершині ісландської гори, які ніколи не тануть.

за назвою "Ісландія" про саму Ісландію можна дізнатися клаптиково. це швидше подорожні нотатки автора, з яких він геть нічого не викинув, тому ви пройдете з Андрієм усі його підйоми-спуски десятками гір, проживете з ним мокрі ноги, замерзле обличчя, позичені кішки-рукавиці. одне й те ж майже у кожному розділі з невеликими відмінностями.

Інші теми - побіжно і так само нецікаво.
останні 'патріотичні' розділи трохи пафосні, за них навіть ніяково.

новотвори та маловживані слова не дратували, здавалися милими, але проблема книжки не в них.

[Øleksandra Banina · Rating 3 out of 5]

до цієї книжки я не уявляла, що про Ісландію можна написати так сухо і нудно, що доведеться продиратися крізь текст, нашарування географічних назв і історичні екскурси. і чим більше текст нагадував підручник, тим дивніше в ньому виглядали неологізми і маловживані слова, бо це приблизно як силянку вдягати до спортивного костюма.

[Natalka Diachenko · Rating 2 out of 5]

Не змогла. Це книга не про Ісландію, а про Андрія Гладія в Ісландії, і це не погано, просто не те що мені потрібно. Читається важко, і якби не Кіндл із можливістю тицяти на примітки, я б раніше кинула. Книгу ніби писав отой чоловічок жовтий, що ходить по гугл-картах.

[yuliia · Rating 5 out of 5]

Сподобалась ця книжка тим, що автор переказав свій особистий досвід знайомства з цією країною, дуже гріло душу читати його роздуми, спогади і те, як ці спогади переплітались з теперішнім автора в Ісландії.
Я колись трішки була в цій країні, але завдяки книжці зрозуміла, що майже зовсім і не знайома з Ісландією.
Мрію тепер повернутись і дослідити краще 🏔️

[Yurii · Rating 2 out of 5]

Я завжди із задоволенням читаю туристичні книги, тому з великим захопленням взявся за книгу "Ісландія" Андрія Гладія. Однак, на жаль, ця книга виявилася не зовсім моєю. Хоча мені й вдалося зрідка відчути атмосферу сніжної, прохолодної країни з довгими світлими чи навпаки короткими темними днями, але ці враження швидко розмивалися.

Автор часто вдається до довгих описів із використанням синонімічних рядів, що змушує текст здаватися перевантаженим. Це неодноразово змушувало мене перескакувати через рядки, намагаючись зосередитися на суті, але втрачаючи при цьому інтерес.

Ідея вживання маловживаних слів та неологізмів була цікавою, але не завжди вдалою. Наприклад, такі слова як "билиця" (легенда) і "вишина" (висота) були влучними та додавали тексту певної самобутності. Проте інші, як наприклад "ужва”, що по українському словнику мотузка з лози асоціювати із “телефон”, виглядали дещо штучно і викликали більше здивування, ніж захоплення.

Проте, книга містить і цікаві факти. Наприклад, було пізнавально дізнатися, що США, окрім Аляски, колись розглядали можливість придбання Ісландії та Гренландії.

[Victoriya Voloschuk · Rating 4 out of 5]

люблю перед поїздкою в нову країну почитати щось про місця куди їду. (якщо звісно є така можливість) про Ісландію мало що знала.

Так от, у книзі український мандрівник ділиться історіями мешканців і розповідає про свою подорож Ісландією в різні пори року. Автор покаже вам північне сяйво, навчить нових слів (цікавих неологізмів тут багацько), розкаже чи бувають грози в ісландських горах і чи схожа українська мова з ісландською (як філологу цей розділ було дуже цікаво читати)

прочитала і ніби поринула в красоти Ісландії, тепер треба побачити все на власні очі.. в очікуванні подорожі.

[Вікторія Панасюк · Rating 1 out of 5]

Сорян. Неймовірно нудно. Просто неймовірно. І невідомо, з якого переляку я маю копирсатися в застарілих українських словах зразка 1928 року, щоб отримати інформацію про сучасну Ісландію. Я не замовляла цієї страви. Продиратися через перекіпи, кривулі і хробори 90 відсотків часу. Продам якомусь наступному бідосі з великою знижкою, нехай шукає своє зерно істини в тій полові.

[Andrii Tymchuk · Rating 2 out of 5]

Після книги про Швецію від того самого видавництва я дуже зацікавився жанром "Книга про країну". Коли приїхала ця книжка, я був приємно вражений її товщиною. Ого, думаю, невже про Ісландію можна стільки написати? Але в цьому й крилася підстава. Ні, не можна. Для мене надлишковість рідко є проблемою, але конкретно цій книзі не пошкодило, і навіть пішло на користь, якби вона була вдвічі тоншою...

Одразу скажу, що я не маю нічого проти найбільш експериментальної частини книги - заміну багатьох знайомих нам загальновживаних слів словотворами українського походження, як-от "телефон - ужва". Ні захвату, ані особливого дискомфорту це в мене не викликало. Я вважаю, автор мав право на реалізацією цього експерименту, і якоюсь мірою він вдався.

Почну з усього хорошого, що в ній є. Бо воно все зібрано майже виключно на початку, на перших 100 сторінках. Розділи про перші враження були багатообіцяючі. Про історію перших поселенців на острові і про їхні подорожі до Америки завдого до Колумба - там автор проявив усю свою майстерність. А далі щось пішло не так...

По-перше, гори. Ближче до кінця книги вони мені вже в печінках сиділи! І альпіністські "кішки" там же. Присвятити понад половину розділів книги про цілу країну описам своїх особистих сходжень на гори - це неповага і до своїх читачів, і до самої країни. Як казали попередні коментатори, складається враження, що в Ісландії існують самі гори, а книга не про Ісландію, а про Андрія Гладія особисто. Це те саме, якби я у своєму блозі про Швецію замість ділитися враженнями про різні аспекти життя в країні просто детально описував забіги, у яких брав участь. Непогано, якби книга призначалася альпіністам, наприклад. Але навіщо мені чи іншим 95% читачам знати, на якому саме моменті сходження на гору ти одягав "кішки"?

По-друге, трохи перегнута палиця з ура-патріотичними закликами і водночас поливання брудом своїх же громадян. На певному моменті книги я засвоїв урок, який буде корисним і для мене особисто. Якщо ти робиш дисклеймер про те, що "зараз лунатимуть дуже суперечливі тези, але це моя думка", то може краще таки подумати добре ще раз, чи варто її вголос висловлювати? Це я відсилаюся до того моменту, коли автор дозволив собі полити брудом усіх українців, хто, на його думку, надто якось швидко інтегрується до життя в іншій країні, вивчаючи чужу мову й акцент. Чомусь автор у цьому бачить проблему, і вивчати чужу мову для нього автоматично означає забувати своє, рідненьке. Також проблему він бачить у тому, що українці, на його погляд, надто швидко переходять на англійську в присутності іноземців, буцімто таким чином соромлячись свого, рідненького. І це все пише людина, яка кілька років жила в іншій країні і навіть вивчила ісландську! Тобто тобі можна, а іншим - зась?

Схожа проблема спіткала кінцеві розділи, написані після початку повномасштабного вторгнення. Я не хочу ніяким чином знецінювати будь-яку зовнішню дипломатію на користь України. Це звісно не прифронтова робота, але будь-які зусилля корисні, і нехай кожен допомагає так, як може найкраще. Але занадто вже пафосно автор описує свої всілякі промови на форумах і надає їм значно більшого значення, ніж вони насправді мають. Я сам проживаю за кордоном, і в мене немає зайвих ілюзій щодо своєї (не)корисності порівняно з тими, хто задіяній до захисту України найбільш прямим чином.

Ну й нарешті, задля відновлення балансу між критикою і пропозиціями, перелічу ту інформацію, яку я сподівався побачити в книзі, але її там бракувало. Детальніше про ментальність і буденні звички місцевого народу - навіть якби доводилося б висмоктувати з пальця чи додавати суб'єктивщини. Більше про повсякденні взаємодії з ісландцями. Читачі добре засвоїли, що автор був учасником деяких спільнот, що організовували гірські походи. А що на рахунок роботи, діяльності в університеті Акурейрі, заради якої автор і приїхав до Ісландії? Окрім згадок самого факту, на жаль, не побачив ніякої конкретики, чим саме автор займався в університеті на повскденній основі. А шкода - мені, як поточному аспіранту, було б щиро цікаво почитати більше саме про це.

[Natalya Chernyshova · Rating 3 out of 5]

Я так натхненно бралась за цю книгу, сподіваючись, що от зараз відправлюсь у захоплюючу подорож Ісландією. Але так не сталося, помилкою було не прочитати відгуки заздалегідь, але тут, мабуть, зіграло роль те, що я довіряю видавництву Віхола.
Таке враження, що книга не проходила редакцію, бо дуже багато моментів, які тягнуть розповідь униз і без яких в книзі було б трохи більше динаміки. Хотілося більше дізнатися про побут ісландців, їх звичаї, менталітет (бо цього дуже мало), але натомість отримала враження автора від снігу, місяців, різних гір, тощо. Книга не мала, але коли задумуєшся, скільки нового я дізналась з книги, то відповідь - небагато. Розчарування.

[Ростик Парахоняк · Rating 1 out of 5]

"Ісландія. Північні дні опівночі" Андрія Гладія
Глибокий вдих. Дуже глибокий видих.
"Друзі, автор у своєму тексті послуговується принципами "харківського" правопису 1928 року, які також присутні у чинному правописі 2019 року, а ще вживає власні й черпані неологізми (новотвори) та маловживані слова зі спільноти "Словотвір" та інших українських словників..."
Коли молодий український автор проводить тривалий час за кордоном і пише про це книгу – чудова новина. Ось, візьміть наші гроші.
Але є одне "але".
Коли молодий український автор проводить тривалий час за кордоном, проникається, наповнюється, заряджається непідробною, як джинси на Сьомому кілометрі, любов'ю до Батьківщини і починає вчити нас-тубільців власного, єдиного правильного варіанту української мови, мишка у моїй руці автоматично тягнеться до тегу "Єрусалимський синдром".
Отже, озброєний 374 неологізмами письменник на 432 сторінках розповідає нам про Ісландію. Ну як про Ісландію. Якщо у Вашому розумінні країна – це люди, то подумайте ще раз. Виявляється, що в Ісландії є тільки гори. Тому сторінка за сторінкою, розділ за розділом Ви будете підніматись на чергову вершину за схемою: "назва гори ісландською" – "переклад назви гори українською" – кілька неологізмів, щоб не розслаблялись – згадка про альпіністські "кішки" – колір і текстура лишайників під ногами – колір неба у той день – згадка про село Вівся Тернопільської області.
Десь поміж цими розкошами фізичної географії загубився розділ про політичні партії Ісландії, то я аж очі протер від несподіванки.
Ну і звичайно, ура-патріотичний опус про спротив свнсбачому наступу у місті-фортеці Акурейрі з таким описом підготовки до виступу на проукраїнській маніфестації у країні-член(кин)і НАТО: "у перші дні повномасштабного вторгнення я повністю втратив страх, і мною керувало лише якесь натхнення".
"Слова самі лились у мене з вуст, так ніби саме тоді від цієї моєї промови залежало, чи вистоїть Київ під натиском російських орд".
От і живіть з цим.

[Kvitka · Rating 3 out of 5]

тепер хочу в Ісландію

[Світлана · Rating 2 out of 5]

Книга геть не сподобалась. Як на мене, взагалі найгірша в серії.
Це розповідь про автора, про його життя та хобі, а не про країну. А це не зовсім те, що обіцяється на початку в анотації.
Написано нудно, складно, одноманітно, через текст іноді продираєшся, іноді вже просто пролистуєш. Дуже не вистачало якісної роботи редактора та більше інформації про саму Ісландію.

[журавель · Rating 3 out of 5]

Я завжди за українських авторів. Але цей текст майже неможливо читати — він перевантажений, сухий, нудний і нецікавий, та ще й із дивною структурою

[Olga · Rating 5 out of 5]

як людина яка захоплена Ісландією з першого візиту, я цілком розділяю та розумію цю мрійливу любов автора до цієї країни, її природи та культури. паралелі з Україною були цікаві та доволі оригінальні, як і вибір деяких слів :)
"вогнегора" звучить більш романтично, ніж "вулкан", і навіть з'явилося бажання помістити деякі слова і в свій лексикон також.