What do you think?
Rate this book
Хочу!
Андрій Халепа – перспективний поет, втомлений богемним петербурзьким життям, і зараз він тримає в руках револьвер. Ні, він хоче покінчити з життям не через зраду коханки чи напад того дивного старого зі звинуваченнями у ренегатстві. Чому ж Халепа ренегат, відступник?! І що то за пані була разом зі старим?.. Утім ця зустріч стане знаковою трохи згодом. А поки лунає постріл...
Роман написаний Володимиром Винниченком 1915 року, але тема національного питання, й зокрема самоідентифікації, резонує з нашим сьогоденням як ніколи. Деякі фрази персонажів викликають нестримне обурення, інші дивують наївністю, а є й такі, які хочеться розібрати на цитати.
Роман написаний Володимиром Винниченком 1915 року, але тема національного питання, й зокрема самоідентифікації, резонує з нашим сьогоденням як ніколи. Деякі фрази персонажів викликають нестримне обурення, інші дивують наївністю, а є й такі, які хочеться розібрати на цитати.
- GenresFiction
304 pages, Hardcover
First published January 1, 1915
7 people are currently reading
119 people want to read
About the author
Volodymyr Vynnychenko
97 books38 followersUkrainian statesman, political activist, writer, playwright, artist, who served as 1st Prime Minister of Ukraine.
As a writer, Vynnychenko is recognized in Ukrainian literature as a leading modernist writer in prerevolutionary Ukraine, who wrote short stories, novels, and plays, but in Soviet Ukraine his works were forbidden, like that of many other Ukrainian writers, from the 1930s until the mid-1980s. Prior to his entry onto the stage of Ukrainian politics, he was a long-time political activist, who lived abroad in Western Europe from 1906-1914. His works reflect his immersion in the Ukrainian revolutionary milieu, among impoverished and working-class people, and among emigres from the Russian Empire living in Western Europe.
Український політичний та державний діяч, а також прозаїк, драматург та художник.
Народився 1880 року в селі Веселий Кут Єлисаветградського повіту на Херсонщині (тепер Григор’ївка Кіровоградської області). Навчався у сільській народній школі, згодом у Єлисаветградській гімназії, на юридичному факультеті Київського університету. Брав участь у діяльності Революційної української партії, потім УСДРП. З 1903 р. — на професійній революційній роботі. Член та заступник голови Центральної Ради, перший голова Генерального секретаріату, генеральний секретар внутрішніх справ. Очолював українську делегацію, яка у травні 1917 р. передала Тимчасовому урядові вимоги Центральної Ради про надання Україні автономії. Автор усіх головних законодавчих актів УНР. Після відставки з поста прем’єра засудив гетьманський переворот. З листопада 1918 до лютого 1919 р. очолював Директорію. Усунутий за ліві погляди. Виїхавши за кордон, організував в Австрії Закордонну групу українських комуністів. У 1920 році повернувся в Україну, але спроби співпрацювати з більшовиками закінчилися невдало. З кінця 20-х років жив у Франції. Помер 6 березня 1951 року. Прах покоїться на цвинтарі Мужена.
As a writer, Vynnychenko is recognized in Ukrainian literature as a leading modernist writer in prerevolutionary Ukraine, who wrote short stories, novels, and plays, but in Soviet Ukraine his works were forbidden, like that of many other Ukrainian writers, from the 1930s until the mid-1980s. Prior to his entry onto the stage of Ukrainian politics, he was a long-time political activist, who lived abroad in Western Europe from 1906-1914. His works reflect his immersion in the Ukrainian revolutionary milieu, among impoverished and working-class people, and among emigres from the Russian Empire living in Western Europe.
Український політичний та державний діяч, а також прозаїк, драматург та художник.
Народився 1880 року в селі Веселий Кут Єлисаветградського повіту на Херсонщині (тепер Григор’ївка Кіровоградської області). Навчався у сільській народній школі, згодом у Єлисаветградській гімназії, на юридичному факультеті Київського університету. Брав участь у діяльності Революційної української партії, потім УСДРП. З 1903 р. — на професійній революційній роботі. Член та заступник голови Центральної Ради, перший голова Генерального секретаріату, генеральний секретар внутрішніх справ. Очолював українську делегацію, яка у травні 1917 р. передала Тимчасовому урядові вимоги Центральної Ради про надання Україні автономії. Автор усіх головних законодавчих актів УНР. Після відставки з поста прем’єра засудив гетьманський переворот. З листопада 1918 до лютого 1919 р. очолював Директорію. Усунутий за ліві погляди. Виїхавши за кордон, організував в Австрії Закордонну групу українських комуністів. У 1920 році повернувся в Україну, але спроби співпрацювати з більшовиками закінчилися невдало. З кінця 20-х років жив у Франції. Помер 6 березня 1951 року. Прах покоїться на цвинтарі Мужена.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 17 of 17 reviews
February 10, 2024
Про цю книгу неприпустимо мало говорять.
Я щойно дочитала, і останні сторінки просто пройняли до сирот по шкірі. Наскільки ж влучно вміє Винниченко передати психологію людини, при цьому використовуючи обмаль художніх прийомів. В цьому він неперевершений майстер.
Про що ж ця книга: я б сказала, про пошук себе і про намагання людини, що стояла "над прірвою" знову віднайти сенс життя, і про долю, яка нажаль сильніше від людських бажань. Але цього опису буде замало.
В книзі піднято питання національної самоідентифікації, відродження культури і українства. Персонажі обговорюють не зручні навіть на сьогодні теми, а тому читати цей роман актуально і зараз.
Оскільки я люблю Винниченка, то звісно "Хочу" отримає від мене 5 зірочок.
Я щойно дочитала, і останні сторінки просто пройняли до сирот по шкірі. Наскільки ж влучно вміє Винниченко передати психологію людини, при цьому використовуючи обмаль художніх прийомів. В цьому він неперевершений майстер.
Про що ж ця книга: я б сказала, про пошук себе і про намагання людини, що стояла "над прірвою" знову віднайти сенс життя, і про долю, яка нажаль сильніше від людських бажань. Але цього опису буде замало.
В книзі піднято питання національної самоідентифікації, відродження культури і українства. Персонажі обговорюють не зручні навіть на сьогодні теми, а тому читати цей роман актуально і зараз.
Оскільки я люблю Винниченка, то звісно "Хочу" отримає від мене 5 зірочок.
October 28, 2024
4,5!
Ну майже як Записки 💓
За Андрія Халепу чесно говорить його прізвище — стрілятися не вийшло, покінчити остаточно з роковою жінкою Лідою теж, на шляху пошуку своєї ідентичності постійні кпини й насмішки, а утопічна ідея соціалізму розбивається об відсутність грошей і неможливість реалізуватися на практиці. Дратували постійні метання героя від і до Ліди, але останні сторінки внесли дуже жирну крапку якщо не в житті героя, то в усі його надії, сподівання, мрії та намагання.
Браво, прекрасний мерзотнику Винниченко!
Ну майже як Записки 💓
За Андрія Халепу чесно говорить його прізвище — стрілятися не вийшло, покінчити остаточно з роковою жінкою Лідою теж, на шляху пошуку своєї ідентичності постійні кпини й насмішки, а утопічна ідея соціалізму розбивається об відсутність грошей і неможливість реалізуватися на практиці. Дратували постійні метання героя від і до Ліди, але останні сторінки внесли дуже жирну крапку якщо не в житті героя, то в усі його надії, сподівання, мрії та намагання.
Браво, прекрасний мерзотнику Винниченко!
November 30, 2020
Гарний приклад невдалого роману Винниченка. Маємо "повний пакет": наївного протагоніста, спробу самогубства, любовні трикутники, "уміркованих та щирих", демагогію на філософські та соціальні теми.
"Хочу!" — тому що герой відкриває для себе людину в цьому гаслі. Спочатку йому нудно, й він ("інтелігент") жаліється, що коли ми (богемні кола) пориваємося до "надлюдини", то перестаємо бути власне людьми і повертаємося до тваринного стану. Після купи перепетій він приходить до того, що людину робить людиною воля (і здатність керувати собою і своїми бажаннями — не дуже оригінальна філософія, як бачимо).
Винниченко — хороший белетрист, але його персонажі не завжди переконливі. Принаймні, у цьому романі. Роман читається добре, але ці триста сторінок не приводять нас ні до яких відкриттів (бо демагогія в романах не буває переконливою).
Роман витягують дві речі: по-перше, в поодиноких епізодах тут таки проглядається майбутній "Мефістофель"; а по-друге, роман закінчується епізодом мобілізації до війська, знаменуючи кінець доби. Винниченко підводить риску: "повного пакету" ми більше не побачимо, бо його вичерпаність (як і вичерпаність "пореволюційних" дискурсів) наочно демонструє "Хочу!".
(який не перевидавали з 29-го року* і який наврядчи буде цікавий комусь, окрім істориків літератури)
_______________
* перепрошую за неправдиве свідчення: роман виходив у 2002-му, в спліті з Українчиною "Оргією" в серії "Текст+контекст" за редакцією Панченка
"Хочу!" — тому що герой відкриває для себе людину в цьому гаслі. Спочатку йому нудно, й він ("інтелігент") жаліється, що коли ми (богемні кола) пориваємося до "надлюдини", то перестаємо бути власне людьми і повертаємося до тваринного стану. Після купи перепетій він приходить до того, що людину робить людиною воля (і здатність керувати собою і своїми бажаннями — не дуже оригінальна філософія, як бачимо).
Винниченко — хороший белетрист, але його персонажі не завжди переконливі. Принаймні, у цьому романі. Роман читається добре, але ці триста сторінок не приводять нас ні до яких відкриттів (бо демагогія в романах не буває переконливою).
Роман витягують дві речі: по-перше, в поодиноких епізодах тут таки проглядається майбутній "Мефістофель"; а по-друге, роман закінчується епізодом мобілізації до війська, знаменуючи кінець доби. Винниченко підводить риску: "повного пакету" ми більше не побачимо, бо його вичерпаність (як і вичерпаність "пореволюційних" дискурсів) наочно демонструє "Хочу!".
(який не перевидавали з 29-го року* і який наврядчи буде цікавий комусь, окрім істориків літератури)
_______________
* перепрошую за неправдиве свідчення: роман виходив у 2002-му, в спліті з Українчиною "Оргією" в серії "Текст+контекст" за редакцією Панченка
February 10, 2024
⭐️ 8.5/10
1910-ті. російська імперія. бель епох. українське питання. письменництво. богема. пітєр (трошки). батьківство. револьвер. листи. гіпноз. український південь. каштани. бузок. дніпро. острови. садок. кохання. ідейність. робітництво. мова. соціалізм. національне відродження. кохання vs ідея.
хочу відмітити шикарне видання від “ще одну сторінку“. книжку було приємно читати, бо для мене візуальна складова грає роль.
сюжет був настільки масним, тягнувся, але не був нудним. мені насправді подобався антураж міста українського півдня, ця богемна інтелігентська тусовочка.
проблематика:
1. кохання. що що, а кохання, людей та їх мотивації у полюбовних справах початку минулого століття я мабуть не зрозумію ніколи. постійно плутаюсь і не розумію, що саме герой відчуває, поки він відверто не озвучить це. тут цих клубків було наплутано багато.
2. утопічна ідея. головний герой за допомогою якоїсь своєї ефемерної філософії запалюється утопічною ідеєю фабрики, де всім робітникам було би працювати в кайф і вона мала бути прибутковою. спершу я сподівався, що ідеєю, якою загориться халепа буде щось тісно пов’язане з українським національним рухом, але… мабуть тут нічого дивного, в той період у революційному русі соціальне сильно переважало над національним, що й передав винниченко у своєму романі.
3. сім’я. тут є декілька аспектів, які щоб розписати треба декілька абзаців, мені просто лінь зараз це робити.
4. українське питання. здебільшого воно тут виражено у мовному питанні. але дещо перегукується з моїм особистим досвідом, про що напишу окремо.
кінцівка вразила, на всяк випадок заховаю під спойлер:
власне, це вже другий прочитаний мною роман винниченка після записок кирпатого мефістофеля і можу сказати, що мені подобається те, як він пише, не так про що пише, а саме як він це робить.
1910-ті. російська імперія. бель епох. українське питання. письменництво. богема. пітєр (трошки). батьківство. револьвер. листи. гіпноз. український південь. каштани. бузок. дніпро. острови. садок. кохання. ідейність. робітництво. мова. соціалізм. національне відродження. кохання vs ідея.
хочу відмітити шикарне видання від “ще одну сторінку“. книжку було приємно читати, бо для мене візуальна складова грає роль.
сюжет був настільки масним, тягнувся, але не був нудним. мені насправді подобався антураж міста українського півдня, ця богемна інтелігентська тусовочка.
проблематика:
1. кохання. що що, а кохання, людей та їх мотивації у полюбовних справах початку минулого століття я мабуть не зрозумію ніколи. постійно плутаюсь і не розумію, що саме герой відчуває, поки він відверто не озвучить це. тут цих клубків було наплутано багато.
2. утопічна ідея. головний герой за допомогою якоїсь своєї ефемерної філософії запалюється утопічною ідеєю фабрики, де всім робітникам було би працювати в кайф і вона мала бути прибутковою. спершу я сподівався, що ідеєю, якою загориться халепа буде щось тісно пов’язане з українським національним рухом, але… мабуть тут нічого дивного, в той період у революційному русі соціальне сильно переважало над національним, що й передав винниченко у своєму романі.
3. сім’я. тут є декілька аспектів, які щоб розписати треба декілька абзаців, мені просто лінь зараз це робити.
4. українське питання. здебільшого воно тут виражено у мовному питанні. але дещо перегукується з моїм особистим досвідом, про що напишу окремо.
кінцівка вразила, на всяк випадок заховаю під спойлер:
власне, це вже другий прочитаний мною роман винниченка після записок кирпатого мефістофеля і можу сказати, що мені подобається те, як він пише, не так про що пише, а саме як він це робить.
December 9, 2024
Андрій Халепа — поет, який живе своїм петербурзьким життям-буттям, настільки остогидлим йому, що хоч стріляйся. Спойлер: це він і робить, хоча не дуже-то успішно.
Читаючи першу половину історії, мені подобалося майже все: мелодрами на самому початку, роздуми про свідоме життя, підняття питань національної ідентичності та приналежності та, зрештою, мовного питання. Що є актуальним і для сьогодення. Але з початком філософських роздумів про соціалізм та їх цілковиту утопію стало трохи нудно (навіть знамениті любовні трикутники/чотирикутники/п’ятикутники вже не рятували ситуацію).
Проте хочу відзначити чудові описи Києва, написані з такою любов’ю, що й самій хочеться пережити цю київську весну. Фінал усе вирівняв, показавши реальність життєвої філософії головного героя щодо хотіння.
Загалом, для мене цей роман серед прочитаного у Винниченка займає місце десь посередині між «Записками…» та «Рівновагою».
Читаючи першу половину історії, мені подобалося майже все: мелодрами на самому початку, роздуми про свідоме життя, підняття питань національної ідентичності та приналежності та, зрештою, мовного питання. Що є актуальним і для сьогодення. Але з початком філософських роздумів про соціалізм та їх цілковиту утопію стало трохи нудно (навіть знамениті любовні трикутники/чотирикутники/п’ятикутники вже не рятували ситуацію).
Проте хочу відзначити чудові описи Києва, написані з такою любов’ю, що й самій хочеться пережити цю київську весну. Фінал усе вирівняв, показавши реальність життєвої філософії головного героя щодо хотіння.
Загалом, для мене цей роман серед прочитаного у Винниченка займає місце десь посередині між «Записками…» та «Рівновагою».
January 9, 2025
Якось українська література і сприймається, і запамʼятовується інакше. Чи то через дотичність до свого, чи то через актуальність піднятих тем, чи то через бажання аби в світі так само знали про Винниченка, Підмогильного, Квітку-Основʼяненка та інших як ми про їх Моема, Хемінгуея чи то Ремарка. Описи почуттів, думок, хвилювань так добірно і влучно, так майстерно і щемно підібрано… і метафоричність наших «хочу», похідних і залежних від нас, але й, на жаль, від зовнішніх факторів, чи то «сусідів», що не дають реалізуватися. То ми належимо собі чи обставинам? То все в силі духу і волі чи все ж наших слабкостях? Отакий фітбек🤷🏼♀️
July 22, 2025
це мастрід!
August 2, 2024
Це мій другий роман Винниченка і поки з українських класиків його стиль письма подобається мені найбільше.
Роман написаний в 1915 році піднімає національне питання та відмінність українців та росіян. На жаль, через майже 110 років ця тема досі актуальна.
Дуже рекомендую до прочитання всім, хто ще донедавна знаходився у російському інформаційному просторі. Автор дуже гарно ��мальовує ставлення «звичайних росіян» до українського питання. На жаль, воно з роками не змінилось.
Радію, що зараз ми маємо доступ до таких текстів і дуже сумую, що вони досі актуальні.
Повний відгук з цитатами у мене на каналі в ТГ "Читання-щітхання"
https://t.me/reading_breathing
Роман написаний в 1915 році піднімає національне питання та відмінність українців та росіян. На жаль, через майже 110 років ця тема досі актуальна.
Дуже рекомендую до прочитання всім, хто ще донедавна знаходився у російському інформаційному просторі. Автор дуже гарно ��мальовує ставлення «звичайних росіян» до українського питання. На жаль, воно з роками не змінилось.
Радію, що зараз ми маємо доступ до таких текстів і дуже сумую, що вони досі актуальні.
Повний відгук з цитатами у мене на каналі в ТГ "Читання-щітхання"
https://t.me/reading_breathing
January 6, 2026
легко читалась, хоч я і взяла рази два чи три перерву від неї.
Сильно відчувався стиль Винниченка, особливо у цьому його "хочу" та інстинктах, видно що робота над ідеєю "чесности з собою" і подальшим конкордизмом вже кипить.
Дочитувала останні 30 сторінок і не розуміла як автор збирається вирішити стільки сюжетних моментів так швидко, почала з'являтись думка, що він залишить відкритий фінал абощо, але ні, виявилося .
Упродовж всього тексту тягнеться українське питання і проблема росифікації, через що я думаю роман був би цікавий для прочитання усім, хто ще "новенький" у дослідженні цих тем і починає рухатись шляхом пізнання власної українськости.
Точно не сказала б що це мій улюблений текст Винниченка і у список того, що хотіла б перечитати теж навряд чи додам. Частково нагадало мені "Хмари" Нечуя-Левицького і "Невеличку драму" Підмогильного. І темами і у випадку другого тексту любовними (чи романтичними) лінями персонажа з українкою і москалихою.
Сильно відчувався стиль Винниченка, особливо у цьому його "хочу" та інстинктах, видно що робота над ідеєю "чесности з собою" і подальшим конкордизмом вже кипить.
Дочитувала останні 30 сторінок і не розуміла як автор збирається вирішити стільки сюжетних моментів так швидко, почала з'являтись думка, що він залишить відкритий фінал абощо, але ні, виявилося .
Упродовж всього тексту тягнеться українське питання і проблема росифікації, через що я думаю роман був би цікавий для прочитання усім, хто ще "новенький" у дослідженні цих тем і починає рухатись шляхом пізнання власної українськости.
Точно не сказала б що це мій улюблений текст Винниченка і у список того, що хотіла б перечитати теж навряд чи додам. Частково нагадало мені "Хмари" Нечуя-Левицького і "Невеличку драму" Підмогильного. І темами і у випадку другого тексту любовними (чи романтичними) лінями персонажа з українкою і москалихою.
December 12, 2025
дуже дуже дуже дуже довго все йшло до кінця та закінчилось таки, як імʼя головного героя і підказувало, халепою. любовні лінії книги залишили мене без особливого враження, базовий любовний трикутник, але залишила враження сама ідея відбудови національної ідентичності героя крізь випадковість. дуже нагадало мур: мова і культура то є дійсно зброя - тому і не потрібна, як не має горя. найбільше сподобались роздуми андрія халепи про хотіння, дуже влучно ця книга зустрілась мені саме в цей час мого життя, та нагадала, наскільки важливо йти за своєю метою, та, особливо, ставити мету, до кінця не будучи впевненим в її досяжності
отже, напевно вже остання книга 2025 року, дякую винниченку за хороший рід
отже, напевно вже остання книга 2025 року, дякую винниченку за хороший рід
June 3, 2025
Андрій Халепа - відомий поет. Попри питомо українське прізвище, свої твори пише общєпонятною і, звісно, на початку твору він ні бельмеса не знає української мови, через що навіть отримує плювок в обличчя. Після зради коханки він вирішує скоїти самогубство, та куля по дотичній проходить навиліт, майже не нашкодивши йому. З цього моменту починається новий етап його життя, в якому чоловік, що плював у нього, займе провідну роль у формуванні його національної самосвідомості.
Мені надзвичайно сподобалось спостерігати, як поступово росте головний герой протягом роману від самоідентифікації себе як малороса («паршивець, просто кажучи, ні те, ні се») до українця. Читаючи, я коливався від одвертої відрази до Халепи на початку та впевненого захвату наприкінці. В тексті піднімаються теми «великої» літератури, потреба в українських школах та глузування росіян з української мови - які є до болі актуальними (особливо остання з азірівщиною і спалахуйками) й навіть через століття після написання не втратили сенсу.
«Нещастя української нації в тому, що вона зверху дуже подібна до руської. Є багато зверхніх ознак, які роблять малопомітною внутрішню істотну різницю. «Малороси - це ті ж руські, тільки попсовані.» Висновок: їх треба виправити.» - Якщо відкинути відстань у 110 років, ця фраза досі ідеально описує російський шовінізм.
Попри купу нароблених дурниць у житті та політиці, все ж Винниченко - талановитий письменник, і ця книга вкотре це доводить. Йому віртуозно вдалось підібрати потрібні слова на не зовсім прості теми, при цьому лишивши художній стиль. Хоч в мене є питання до автора та сумбурної кінцівки, все ж книга мені радше сподобалась.
7/10⭐️
Мені надзвичайно сподобалось спостерігати, як поступово росте головний герой протягом роману від самоідентифікації себе як малороса («паршивець, просто кажучи, ні те, ні се») до українця. Читаючи, я коливався від одвертої відрази до Халепи на початку та впевненого захвату наприкінці. В тексті піднімаються теми «великої» літератури, потреба в українських школах та глузування росіян з української мови - які є до болі актуальними (особливо остання з азірівщиною і спалахуйками) й навіть через століття після написання не втратили сенсу.
«Нещастя української нації в тому, що вона зверху дуже подібна до руської. Є багато зверхніх ознак, які роблять малопомітною внутрішню істотну різницю. «Малороси - це ті ж руські, тільки попсовані.» Висновок: їх треба виправити.» - Якщо відкинути відстань у 110 років, ця фраза досі ідеально описує російський шовінізм.
Попри купу нароблених дурниць у житті та політиці, все ж Винниченко - талановитий письменник, і ця книга вкотре це доводить. Йому віртуозно вдалось підібрати потрібні слова на не зовсім прості теми, при цьому лишивши художній стиль. Хоч в мене є питання до автора та сумбурної кінцівки, все ж книга мені радше сподобалась.
7/10⭐️
June 9, 2024
"Малороси - це ті ж руські, тільки попсовані".
Ніколи такого не було, і от знову. Це зачіпає, безумовно. Але персонажі не завжди переконливі, ніби не дуже добре продумані, а ситуації подекуди обірвані, чи навіть абсурдні. Поза іншим більшість моментів дуже гарно психологічно промальовані, всі пейзажі - пречудові.
Ніколи такого не було, і от знову. Це зачіпає, безумовно. Але персонажі не завжди переконливі, ніби не дуже добре продумані, а ситуації подекуди обірвані, чи навіть абсурдні. Поза іншим більшість моментів дуже гарно психологічно промальовані, всі пейзажі - пречудові.
September 2, 2024
Сучасність думок Винниченка не перестане мене дивувати... Друга половина книги розбурхала буревій всередині мене, а кінцівка його обірвала. Ніби гроза, яку зупинити помахом пальців. Хоча, враховуючи рік, в якому "Хочу!" було написано, мене не здивувало це рішення...
July 16, 2024
Книжка дуже гарно починалася, але під кінець історія просіла.
August 30, 2024
Дуже актуально, щоправда циклічність історії аж лякає.
І непогано закручено
І непогано закручено
Read
November 13, 2024A significant novel, regardless of Vynnychenko's tendency to schematize.
The book is presented in attractive shape, but the text is disfigured by a host of misprints (including missing words).
The book is presented in attractive shape, but the text is disfigured by a host of misprints (including missing words).
January 13, 2025
Одна з найкращих книг які я читав. Читаючи її в 2023 році в метро між тривог, відчував наче вона написана в тому ж таки 2023 році, питання які піднімається Винниченко актуальні і зрозумілі, ситуації, традиційно для нього, захоплюючі і жахаючі, ніколи не знаєш, що попереду
Displaying 1 - 17 of 17 reviews