Лель і Полель

by Іван Франко

Брати Владко і Начко завжди разом — і по картоплю, і у в’язниці, і шукати розбійницький скарб, аби допомагати нужденним. Навіть у дорослому віці кожен з них обирає шлях, що дасть змогу бути підтримкою громаді й кісткою в горлі «сметанки» суспільства, яка так не хоче прощатися із давно скасованим кріпацтвом. Але випробування на цьому шляху брати Калиновичі — адвокат і редактор — мусять подолати самотужки. Це історія про крихкість переконань і силу самосвідомості, огорнута пригодами й атмосферою світського Львова на порозі змін.

Genres: Ukrainian Literature, Classics, Fiction, Book Club

288 pages, Hardcover

Published January 30, 2024

About the author

Іван Якович Франко — видатний український прозаїк, поет, драматург, публіцист, перекладач, науковець, фольклорист, громадський і політичний діяч, видавець. Народився 27 серпня 1856 у селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської обл.) в родині сільського коваля. Рано осиротівши (батько помер коли Івану було 9 років, а в 1872 році померла мати) Франко спромігся здобути грунтовну освіту. У 1862–64 роках він навчався у початковій школі сусіднього села Ясениця-Сільна, в 1864–1867 рр. – у школі отців-василіан в Дрогобичі, а в 1867–1875 рр. – у гімназії в тому ж Дрогобичі. В гімназійні роки почав перекладати твори античних авторів (Софокла, Еврипіда), збирати фольклор, писати вірші і прозу.

По закінченні гімназії у 1875 році Франко вступає на філософський факультет Львівського університету і поринає у суспільно-політичне життя краю. Разом із М.Павликом видавав журнал «Громадський друг», альманахи «Дзвін» і «Молот» (усі 1878), з І.Белеєм журнал «Світ» (1881—1882); співпрацював у виданні кількох журналів та альманахів, зокрема: «Товариш» (1888), «Зоря» (у 1883—1886), «Правда» (1888), газети «Діло» (1883—1886) та інших. Був одним із засновників 1890 року першої української політичної партії — Русько-української радикальної партії (РУРП). 1893 року у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста В. Яґича захистив дисертацію і здобув учений ступінь доктора філософії.

Він пережив принаймні три глибокі кохання: до Ольги Рошкевич (у заміжжі Озаркевич), Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської (в заміжжі Зиґмунтовської), кожне з яких знайшло вияв у художній творчості. Одначе дружиною письменника стала киянка Ольга Хоружинська, шлюб із якою він узяв у травні 1886. В їх родині з’явилось четверо дітей. Разом із дружиною видавав літературно-науковий журнал європейського зразка «Житє і слово» (1894-1897). Упродовж 1887-1897 працював у редакції польської газети «Kurjer Lwowski». З 1899 року, відійшовши від громадсько-політичних справ, повністю присвятив себе літературній і науковій праці — став членом Наукового товариства ім.Шевченка (НТШ), очолював філологічну секцію (1898—1901; 1903—1912) та етнографічну комісію (1898—1900; 1908—1913) НТШ; був співредактором журналу «Літературно-науковий вістник» (1898—1907; спільно з М. Грушевським та В. Гнатюком). За життя чотири рази був ув'язнений австрійською владою (у 1877, 1880, 1889 і 1892). Починаючи з 1908 року стан здоров'я погіршується. Невважаючи на хворобу Франко продовжував літературну й наукову працю до самої смерті. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.

Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург), перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний учений — літературо-, мово- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, філософ. Його творчий доробок за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів.

Reviews

[wow_42 · Rating 4 out of 5]

як приємно відкривати нові для себе твори українських класиків!

ця книга легко може стати гарним фільмом.
тут й історичні вкраплення, і людські відносини, і трохи загадковості, і певний трагізм, і жвавий перебіг подій, і соціальні теми, тема сімʼї, зрада людини самої себе.

хоч і очікуваний фінал, але все одно цікаво читалось.

та й мова Франка таки неймовірна. бо як же мальовничо описано гори, заворожуюче описаний процес створення газет, досить влучно та тонко підмічено емоції персонажів.

одним словом — сподобалось.

[Khrystyna · Rating 4 out of 5]

Завдяки нашому книжковому клубу Thursdays Reading Club (на правах реклами) залюбки повернулася до українського класика. Коли купувала книгу в «книгарні Є», то дуже приємна продавчиня поділилася своїм враженням, що цей твір ще досі їй пам’ятається зі студентських років і вона радіє, що тепер завезли в книгарню нове видання.

Сподобалася наростаюча інтрига впродовж всієї книги. Вона тримала мене в напрузі не гірше за сучасних авторів.

Найулюбленіша частина перша, де йдеться про «злочин» братів Начка та Владка, їхні, здавалося б, дитячі але такі дорослі переживання, в яких відразу вимальовується особистість кожного. Не лише особистість, а й стійкість духу. Тому було дуже боляче вкінці, коли стійкість покидала одного з них.

А ще ця таємничість про діда Семенка та скраб додала якогось казкового елементу. Чи справді існував скарб? Добре, що Франко вкінці дає розгадку.

Описаний пікнік в лісі, то, мабуть, найсмаковитіший і найпроникливіший епізод для мене. Дуже захотілося одночасно тієї краденої печеної картоплі, і обійняти всіх дітей.

Це вже не зграя львівських вуличних хлопчаків і обірванців, кандидатів до тюрем і лікарень, покидьків суспільства - це громадка добрих тихих дітей, що праг-нули ласки й любові, здатних до всього, що добре й шляхетне, сиділа в яру біля вогнища й тулилася до коренів старого дуба. На жаль, це вогнище незабаром погасне,
пречудовий день добіжить до кінця, хвилина захоплення тишею й красою природи мине, а суспільство як було, так і буде байдужим до долі своїх покидьків, як було, так і буде в десятки разів схильніше до помсти й кари, ніж до любові, пробачення й материнської дбайливості.

Щодо Регіни, вона таки виявилася тим наріжним каменем, деструктивним фактором, через який брати порушили обіцянку дану матері. Проте я не можу її звинувачувати, що зробила вона це навмисне. Вона керувалася лише своім наміром та егоїзмом. Франко ілюструє, що кохання, зрештою, деструктивний елемент.

Кіцівка, звісно, розчарувала. Не того очікувалося від братів...
Класно, що є обговорення у клубі, де завжди можна придумати своє альтернативне завершення історії :)

[Liudmyla · Rating 4 out of 5]

Класика - це завжди безпрограшний варіант для читання, особливо, якщо це Франко. Книга сподобалася, майстерно і правдоподібно (як на мене) подано картину тогочасного галицького життя, хіба що може, окрім історії про скарб, але ж це художній твір, то чому б і ні.

Дуже добре описано процес видання газети, я навіть згадала, як дитиною, років із 35-40 тому, була на екскурсії в друкарні, і нам показували весь процес випуску газети. То от він практично нічим не відрізнявся від описаного Франком, ну може, обладнання було трохи новіше. Але пам'ятаю, як нам показували набір газетних шпальт вручну: кожну літеру наборщик набирав руками! А в газетах вони ж дуже дрібні.

Так само було цікаво читати про судовий процес, виступи прокурора і оборонців, участь присяжних суддів і роль головуючого судді, а також маленькі хитрощі присяжних при винесенні вироку. Я взагалі люблю про таке в книгах читати, мабуть, це професійне)

Особливий інтерес викликали розділи про перебування братів у тюрмі, про тамтешній устрій, тюремний телеграф і т.і. Я власне добряче шокована, що десятилітніх (!) дітей кинуто до цюпи і визнано винними, призначено як кару по 10 ударів канчуками за те, що вкрали трохи картоплі і кукурудзи та вчинили опір господарю, який їх упіймав.

Романтична лінія, як на мене, досить типова для літератури кінця 19 ст. Але я, от чесно, не можу зрозуміти, як це брати-близнюки, які були практично одним цілим, все завжди робили разом, в дуже короткий строк раптово віддалилися одне від одного на недосяжну відстань, ніби чужі, через ледь знайому жінку, причому жоден з них не зізнався іншому в своїх почуттях до цієї жінки. Але то таке, всі люди різні.

Загалом - дуже добра книга

[Marta Tatusko · Rating 4 out of 5]

Дуже люблю повертатись до класиків. В них завжди є що нам теперішнім сказати.

Сюжет затягнув і я дуже хотіла щасливої кінцівки, проте, ретроспективно вся історія мені скидається на урок, який Франко хотів нам донести. Треба бути в єдності і треба чути один одного, не кидатись в круговерті з головою.

«А найбільше негативним боком нашого галицького життя ми вважаємо апатію, байдужість до громадських справ, знеохоченість до критики й аналізу тих справ і якусь іатальну покірність долі - незважаючи на те, чи ми ту долю уявляємо собі в образі уряду, граду чи повені або ж староства, жандармів і поліції»

[Mrikkat · Rating 5 out of 5]

Супер пупер нереально цікаво, читать всім!

Якщо серйозно, ця книжка - суцільна несподіванка для мене. Я ніколи б не подумала, що з затяжного небажання читати мене виведе Іван Франко! Але опля це сталось і я віддала своє серце цій історії про двох братів.

Все що вам потрібно знати про цю книжку - це те, що вона змінила моє уявлення про українську класику. Вона читалась захопливо, цікаво, тут було все що потрібно для класного сучасного роману.

Тому, якщо хочете почати читати щось з класики, моя абсолютна рекомендація!

[Maria · Rating 5 out of 5]

Це майстерно, хоч і нерівномірно. Але тепер мені треба ретрит на щось легеньке і зефірково-цукеркове.


А ще тут просто гіпнотично-містичний опис друкарських процесів.

[ALLA ZAIATS · Rating 4 out of 5]

Відкривати та й відкривати творчість Івана Франка з нового ракурсу. Захоплива, трішки пригодницька, яскрава та драматична історія життя двох братів-близнюків. Майстерне слово, детальні описи міста Лева 19 сторіччя, харизматичні персонажі, важливі сенси - усе це створює напрочуд магнетичну силу цієї книги.

Рекомендую ♥️

[Olga Krychynska · Rating 5 out of 5]

Приємно вкотре переконуватися в тому, яка глибока, розмаїта та цікава наша класика. Неприємно констатувати, що ми дуже кепсько її знаємо. Іване Яковичу, дякуємо вам за скарби, щедро залишені. Чудовий роман. Є і соціальна драма,є і любовна, є і буремна історична канва. А взагалі книга про переконання, ідею, мету, які наповнюють нас життям. І з втратою яких ми розчиняємося в інших, відчужуємося від самих себе. Ну і так, головний висновок: за можливості, не закохуйтеся 🙂

[Tetiana Polianska · Rating 5 out of 5]

Яка драматична історія!
Повість "Лель і Полель" Івана Франка ще раз доводить, що її автор - блискучий і різноманітний письменник.

Події книги переносять нас до Львова і Галичини другої половини 19 сторіччя. Автор розповідає про долю двох братів Калиновичів - Гната та Владка: їхнє дитинство, дорослішання, становлення в суспільств як адвоката та видавця, бажанн�� бути корисними на цій ниві.

Ця неспішна оповідь повна драматизму і тримає в напрузі від початку та до кінця. Тут зображено багато сцен міського життя Львова, описів надсянської природи. Але го��овне - це майстерність автора в зображенні любовних почуттів героїв, їхніх переживань та думок. Ще автор подає зображення польської шляхти, а на прикладі одного з судових засідань детально описує проблеми суспільного устрою того часу. Тож повість охоплює багато проблем та створює доволі повну картину життя Галичини тих років.

У романа мав би бути потужний потенціал, але він був виданий польською мовою для одного з літературних конкурсів тих часів та через своє новаторство премії не отримав. Українською книга вийшла вже після смерті автора і доволі рідко перевидавалась. На мою думку вона незаслужено забута і абсолютно вартує уваги читачів.

[Marina Kolomiets · Rating 4 out of 5]

Роман про двох братів на тлі старого Львова кінця 19 століття. Тут сигарний дим, філософські суперечки, ідеалістичні погляди й напружена тиша, що зависає між ними.

Дитинство братів описано особливо цікаво й живо – емоційно, щиро, з увагою до деталей. Середина трохи просідає, місцями було відчуття затягнутості. Але фінал все перекриває – сильний, емоційний, і саме він робить книгу справді незабутньою.

[Dmytro Khomiak · Rating 4 out of 5]

Сюжетні ходи доволі передбачувані і вже після першої третини стає більш-менш зрозуміло чим завершиться. Однак Франко, як завжди, пише цікаво і непогано вплітає соціальні погляди у художній твір. «Перехресні стежки» багато в чому подібні до цього твору, і, якщо обирати між ними двома, то я б обрав би «стежки», як нащадок «Леля і Полеля»краще пропрацьований.

[Olia Mamchur · Rating 5 out of 5]

Як завжди геніальний автор розкриває характери ще з дитинства. Закладає свої ідеї і питання доби у вуста своїх персонажів.

Здавалося, ну от от налагодилося, все гаразд і буде гепі енд. Але є реальність і закони реалізму
І серце розривається у кінці

[Maria · Rating 4 out of 5]

Для мене цей роман був своєрідним викликом — повернутися до класика української літератури, і за власним рішенням, а не у рамках шкільної програми. І я геть не пошкодувала.

Основна проблематика твору (і та, яка мене чи не найбільше цікавила у творі), суспільно-політична — протиставлення українсько-свідомих героїв більш польсько налаштованій інтелігенції. Помітно, що Франко вболівав за долю простих українських селян, яких часто обдурювали через “сервітутові” справи — тобто можливості користування раніше общинними землями, які були привласнені шляхтою (і якби я була школярка, я би не захотіла в цьому розбиратися і пробігала би очима ці лінії повз). Тому, не дивно, що польський часопис, який організував конкурс на твір, не оцінив цю повість Франка.

Сюжетно твір мене також здивував. Незважаючи на те, що я собі його трохи наспойлила (випадково дізналася, що хтось вкінці помре і чекала історії про братовбивство), мені цікаво було читати і про дитинство рано осиротілих хлопчиків, про їхнє перебування у вʼязниці (тут і містичний, готичний елемент — лінія діда Тумана), цікаво було читати про бал у Народному домі (опис коломийки тільки чого вартий!) і зрештою про закоханість братів у одну й ту ж дівчину.

Мені дуже прикро було за долю Начка. Франко дуже майстерно описав його внутрішні переживання і торги з собою, які врешті-решт привели до згубного рішення зрадити собі та своїм ідеалам в імʼя примарного особистого щастя. Я не співпереживала Регіні і вважала її тим елементом, який все зруйнував для братів, та сам Франко мабуть не хотів такого ефекту, адже закінчує твір тим, що бажає удачі Регіні, син Владка продовжує справу батька та його брата, і Регіна також допомагає селянам.

І останнє, про персонажів. Що цікаво, образ Регіни та її тітки Франко змалював з реальної особи — Целіни Зигмунтовської (Журовської), у яку був закоханий автор. Тітка Целіни також не дозволяла Франкові зближуватися з племінницею і відповідала на листи закоханого Франка без її відома.

Владко і Начко — це Лель і Полель (очевидно), мені лише цікаво було дізнатися, хто з них хто. Вкінці, коли гине Начко, ситуація прояснюється, Начко = Лель, і Владко = Полель. Трішки пошукавши, дізналася, що Лель зі словʼянської міфології — "золотоволосий дух пристрасті, ніжності і любові, а Полель, брат-близнюк Леля, — бог шлюбу. Зовні брати схожі, тільки Полель старший, мужніший."

[Marina Shandyba · Rating 5 out of 5]

Роман сподобався, хоча він доволі емоційно важкий, в частині після зустрічі головних героїв братів Калиновичів із Регіною Киселівською, в яку вони мали необережність обоє закохатися. Дуже дивним і трагічним став для мене той факт, що після появи в романі Регіни (до речі, знову Регіна, як і в Перехресних стежках), між братами пролягла порожнеча, хоча до того вони були нерозлийвода, і саме це було запорукою їхнього успіху та щастя по життю. Вони обов’язково мають бути разом. А так їх доля складається аж занадто трагічно.
Мені дуже сподобалися перші декілька частин роману, де зображуються дитячі роки братів Калиновичів, розповідь про їхніх батьків на тлі революційних подій 1848 року у Австро-Угорській імперії. Брати були дружні, завше трималися разом і ніби доповнювали один одного в різних життєвих ситуаціях. А на їх долю вже із самого малечку випало багацько випробувань. Дуже сподобалася частина із Семком Туманом, це старий чоловік, з яким брати разом сиділи у в’язниці. Це прямо така чудово-загадкова частина, і разом з тим дуже добре зображуються брати, коли вони давали одповідь керкермайстрові, а також їхні не по-дитячому мудрі діалоги.
Дорослі брати стають адвокатом (Владко) та засновником газети (Начко), ведуть суспільно-політичну боротьбу за права українського народу у складі Австро-Угорської імперії, і ведуть доволі успішно, будучи в опозиції до усієї еліти. Ця частина мені перегукується із романом «Перехресні стежки». В цілому, в цих двох романах є багато схожого. Бо за життя Івана Франка роман «Лель і Полель» не був виданий повністю, він надрукував лише перші частини окремими оповіданнями, тому можливо захотів продовжити розвивати цю тему вже в «Перехресних стежках».
В цілому, мені сподобалася, саме перша частина роману, до зустрічі братів з Регіною, після чого все пішло шкереберть. І те, на що вони працювали (на благо народу) раптом стало неважливим і змеркло перед коханням. А вже в «Перехресних стежках» адвокат Рафалович робить інший вибір, він обирає справу, якій він служить, замість того, щоб з головою кидатися у кохання із Регіною Твардовською.

[Vitko Storch · Rating 5 out of 5]

Чудовий роман з української класики, що писався як повіть (на газетний конкурс повістей з соціальною проблематикою), ба більше, писався польською мовою. Отже ми маємо справу з перекладом, навіть не автоперекладом, крім перших двох розділів, які друкувалися як окремі оповідання саме українською (читаються, до речі, вони на одному подиху і зі справжньою насолодою: і від сюжету, і від його подачі). Але й подальший переклад не вносить дисонансу, бо і виконаний майстерно та з любов'ю, і спирається на записи дружини письменника з деякими його виправленнями. Отже особливого сумніву, що це писав автор, скажімо, "Перехресних стежок", не виникає.
Дія охоплює період з 1848 до 1875 рік, себто життя головних героїв, братів-близнюків Владислава та Гната Калиновичів, і дійсно піднімає важливу і болісну для Франка тему захисту прав русинів (взагалі простого люду) перед панівною купкою в умовах імперії. Але все це подається як захоплива оповідка, що перегукується і з Дікенсовим "Олівером Твістом", і з "Графом Монте-Крісто" Дюма, і з популярною з ренесанса темою близнюків та їхньою дивовижною спорідненістю. Отже тут є і вулична хлопчача вольниця, і буремні події з мимовільним геройством, і в'язниця, і розбійний скарб, і любовний трикутник, а також залаштунки газетної справи й судовий процес. І все це в майстерно зображених декораціях тогочасного міста, передмістя та провінції. А попри трагічний фінал - невеличкий епілог, що таки сповнює оптимізмом.
Хіба що гублюся в догадках стосовно переднього нарису Наталії Романович-Ткаченко, спогаду про знайомство з Іваном Франком у Львові 1904-1906 років. Також цікавого, але до текста романа дотичного з величезною натяжкою. Мабуть, видавництво мало свої резони, та й головне не це, а те, що читати однозначно варто!

[Adelais · Rating 4 out of 5]

Читаєш така і думаєш: треба написати фанфік, бо чого вони мучаються, коли б могли стільки цікавого і суспільно корисного зробити?
Один з тих романів у Франка, де він закручує пригоди, що місцями за мелодраматизмом не поступаються Дюма (і це комплімент, коли що), а потім читачка зненацька розуміє, що перед нею соціальний коментар і оте саме широке полотно, навіть не контрабандою, а цілком відкрито занесене у сюжет. Бо в нас спочатку абат Фаріа, а потім розповідь, як працює судова система і як між собою мутять посадовці і можновладці, і все це опирається на особисті перипетії.
Два брата Владко і Начко з дитинства у всі халепи потрапляють разом, і у буцегарню теж (хотіли обнести город, були голодні і несвідомі). Там вони зустрічають старого діда, з якого ніяк не вибють зізнання у вбивстві, а він їм розказує, де скарб закопав. Багато років потому брати вивчилися, поклялися нести освіту і добро, один став адвокатом, а інший почав видавати радикальну газету, спрямовану на оту саму критику панівних класів, за що його й не полюбили. Але тут брати закохуються у Регіну, тільки один взаємно, а другому доводиться страждати і через невелику інтигу занапастити і себе, і справу всього життя. Щасливого кінця не буде, але якась надія проглядає, хоч і дуже ідеалізована.
То про фанфік: тут би дуже пасував троп why choose, щоб Регіна не морочила собі голову, вибрала обидвох братів, і вони жили б собі довго, щасливо, трохи не задокументовано, але дуже продуктивно. І видавали б газету далі.

[Mary Nychvyd · Rating 5 out of 5]

Ще одна неперевершена робота від генія української літератури, людини, яка не лише марила ідеєю незалежної України, а і щодня працювала заради досягення мети.

Історія розпочинається з моменту знайомства читача з двома сиротами братами-близнюками дев’яти років Владислава та Гната, які є «кістяком» містечкової групи хлопчаків, що полюбляють різні пригоди. Сьогодні у них місія: вкрасти на полях картоплю, брукву і кукурудзу, назбирати грибів та посмажити цю смакоту десь на горі за Львовом. З перших сторінок ці хлопчаки нагадали мені такі знайомі з дитинства образи Льоліка і Боліка ))).
Та тут все набагато серйозніше. Через цю дитячу витівку братів запроторюють у тюрму, де співкамерник відкриває їм таємницю про великі скарби, проте з однією умовою – ці багатства хлопці повинні витратити лише для допомоги бідним простим українським людям.
І близнюки дотримують слова. Вони блискуче закінчують навчання, здобувають якісну освіту: один юридичну, інший – філософську. Та починають працювати на благо простого народу: Владистав стає адвокатом, а Гнат – відкриває свою газету.
І відповідно – юридичні справи, які ввів один, та публікації в газеті під редактором другого були націлені на одне: на підняття суспільної свідомості, що дуже не подобалось аристократичній спільноті.

Все брати робили разом, поки в їх життя не ввійшла Регіна….

Книжка прочиталась на одному диханні. Франко дуже тонко передав світогляд галицької інтелігенції XIX століття, показав і її відірваність від простих людей, і бажання деяких з них самовіддано, спільними зусиллями захищати права рідного народу. Пізнавально було спостерігати за життям «сметанки» (аристократів), побувати на львівському балі, поринути у видавничі процеси та судові справи того часу. Написано так майстерно, що виникало враження, ніби знаходжусь всередині цих подій…

Повість залишила після прочитання дуже сильні враження…

«А найбільше негативним боком нашого галицького життя ми вважаємо апатію, байдужість до громадських справ, знеохоченість до критики й аналізу тих справ і якусь фатальну покірність долі - незважаючи на те, чи ми ту долю уявляємо собі в образі уряду, граду чи повені або ж староства, жандармів і поліції».

[Rudenkka · Rating 5 out of 5]

Попри те, що я закінчувала філологічний факультет (українська мова і література), я не дуже любила Франка і його творчість. Розуміла, що чоловік був генієм, бо 50 томів праць (і це ще не всі) — це потужно. Але його література мене бісила, бо її було забагато.

І от через 2 роки після закінчення університету, я вирішила прочитати його «Лель і Полель», який дуже хвалив Ростилав Семків.

Я очікувала важкої мови, наповненої філософськими роздумами на 105 сторінок. Але ні. Мова оповіді проста, легко читалась. Роздуми на 1-2 сторінки були, але вони не змушували мене заснути, а розкривали геополітичну ситуацію абощо (хіба от опис природи з села на 2 сторінки, трохи забагато…).

У сюжеті — два брати, які ніколи не розлучались. У них було складне дитинства, але один випадок все виправляє і вони стають слугами свого народу — вивчаються, працюють юристом та редактором. Присвячують все своє життя допомозі українському селянству.

В історії гарно показано стан українського суспільства в Австро-Угорській Імперії у часи після скасування кріпацтва. З цього боку цей твір теж було цікаво читати.

Окремо мені сподобалось читати про львівські вулиці, і розуміти, що теж гуляю ними часом.

Тому якщо хочете почати знайомство з Франком — ця книга чудово до цього підійде.

[Marinarocher · Rating 3 out of 5]

Не читайте цю історію, якщо вам обіцяли, що в ній багато Львова. Кілька згадок вулиць, ото й усе. Атмосфери міста нема, і в цьому не провина Франка, а маркетологів і оглядачів, які з кожного кута кричать про те, що Львів тут виступає окремим персонажем.

Є в цій історії щось від Діккенса з цими обездоленими братами і їх нелегким дитинством, і правду кажучи, я б залюбки почитала про їхні дитячі, аніж дорослі пригоди.

Що ж до особистої драми дорослих братів, то вона передбачувана. Обидва закохані в одну жінку. Одного кохання губить. А потім і другого. Чи це історія про альтруїзм, чи про кохання, чи про братів? Повість перестрибає з однієї теми на іншу і на жодній не зупиняється достатньо. Але ж Франко написав історію лише в 30 років, а хто пише ідеальні твори так рано в житті?

[Nadiia T · Rating 5 out of 5]

Незнаний для мене раніше (до покупки книги) роман Франка. Дуже добре дозволяє зазирнути в атмосферу 2ї половини 19 століття у Львові та відчути соціальну напруженість того часу.
Роман розповідає про двох братів близьнюків, які по настанові однієї людини мають присвятити своє життя захисту беззахисних селян. Брати живуть в злагоді і порозумінні. Але в один момент все змінюється і їх близький і, навіть, магічний контакт, починає "сипатись".
Франко до кінця в книзі не розкриває причини такого фатального закінчення життів головних героїв. Але можу припустити, що гроші отриманні злочинним шляхом знищують людей, навіть, якщо ці гроші використовуються для хороших намірів.

[фортуна · Rating 5 out of 5]

класика, якою її зазвичай уявляє читач. цікаво простежувати, як устами братів, та й інших персонажів, Франко роздумує над ідеями релігії, соціальних класів, кохання, певного бунту та слідування власній правді. крім того, в протиставленні братів Франко немов каже "от що може зробити кохання, навіть відмовитись від власних принципів і ідеалів, зрадити себе — ось наскільки любов потужна сила" and i love it. владко і начко в моїх очах злились в одну людину, і я немов продивилась, що буде з нею у двох паралельних світах — з регіною і без, слідуючи собі і не слідуючи.

[Kate · Rating 4 out of 5]

В першу чергу, вразила мова написання. Така собі мішанина русько-польсько-українських слів, що в купі відтворило незрівнянний колорит львівської говірки. Цікавий сюжет, та характери героїв замальовані занадто пафосно. Разом з трагічним фіналом викликало відчуття деякої театральності. Можливо, й тому цьому твору не вдалося перемогти на конкурсі.

[Tetiana · Rating 4 out of 5]

Роман переносить до Львова кінця ХІХ століття, передаючи атмосферу культурного та політичного життя того часу, а також побут і звичаї міста. Головні персонажі постають перед вибором між особистим щастям та служінням вищій меті заради суспільного блага. Внутрішні переживання переплітаються з історичною реальністю, що дозволяє краще зрозуміти важливі соціальні процеси Галичини

[Yuliia · Rating 4 out of 5]

Читала вперше у 19. Тепер більше цікавили вуличний і тюремний побут, громадське життя і робота редакції, а не любовна і містична лінії. Галицький кримінальний жаргон - топ.

[Yeva Smelianska · Rating 5 out of 5]

Не знала, що Франко може ТАК писати. Це вау!! Дуже боліло мені за Начка, не думала, що так прив'яжуся до нього.

[Nataliia Sverdlova · Rating 5 out of 5]

«На могилах сумного минулого виростає величезна й запашна квітка майбутнього».
Розбив трошки серце, дядько Франко… 💔

[Maryna Kovtun · Rating 3 out of 5]

Спочатку все занадто соціалістичненько, а потім все перетворюється в погану мелодраму.

[Iryna Hryhorashyk · Rating 2 out of 5]

По-перше хочу сказати, що я вдячна Франку за урбаністичний роман, їх дуже мало в нашій літературі і дуже бракує, а тут ще і Львів. Я гуглила вулиці та будинки, мені подобалося читати про давні події на вулицях, якими і я ходила. І ще дуже особисте, але мені близька історія про танці, хоч і не бали, і книжечки, колись і в моєї бабусі була така. Вона вчилася в жіночій гімназії, дідусь в чоловічій, були танці де хлопці записувалися в книжечки, дівчата дарували їм різні дрібні штуки типу значків, називали котальйони. В нас в сім’ї досі є гномики з ниток, що бабуся подарувала дідусю на таких танцях.

Загалом історія мені здалася трохи ідилічною, трохи поверхневою і десь наївною. Регіна взагалі вчинила дуже не як благородна жінка високих переконань. Начко також дуже легко відрікся від своїх ідеалів. Сюжет десь нагадує грецьку трагедію і думаю як театральний твір все б зіграло краще, там більш прощається надмірний драматизм і пафос.

Весь час доки читала відчувала які саме ідеї автор хоче вкласти нам в голову, а герої і події то лиш інструмент. Я люблю більш тонкі підходи до читача, коли ніби сама здогадуюся що хоче сказати автор. Тут такого не було.

Десь все здавалось схематичним, десь передбачуваним.

[Anna Kozyuta · Rating 4 out of 5]

Я ще зі школи люблю Франка: його "Перехресні стежки" свого часу дуже мене вразили і змінили мою думку про українську літературу. А "Лель і Полель" давно була в моєму списку to read, але я ніяк не могла добратися до цієї книжки. Рада, що це нарешті вийшло, хоча, якщо чесно, я чекала від неї трошки більшого.
Мабуть, найціннішими для мене були описи Львова і такі живі зліпки людських характерів, відносин і поглядів на історичні події, які міг написати лише їх сучасник. Я дуже багато гуглила: і про історичні події, і про згадані локації, і це часом було цікавіше, ніж сама книжка. Також дуже сподобався опис процесу виготовлення газети (журналіст в мені досі живий)).
Щодо сюжету: мене дуже дратував головний жіночий перонаж і я так і не зрозуміла, за що брати у неї закохалися. Оця нелогічність і надмірна драматичність і розчарували мене.
Але я все одно вважаю книжку класною, занурення у Львів 19 століття було для мене безцінним :)