Нечасто читаю історичні романи, але “Кульгавець” припав до душі)
У першу чергу зазначу про мову твору: мені сподобалося використання більш характерних для тієї доби слів і синтаксису. Так текст відчувається більш органічним, живим, майстерним, він трохи занурює в ту добу. Окрема «родзинка» – вживання назв, імен в різних мовних варіаціях (Кенуґард, Міклаґард, Ярислейф та інші), залежно від етнічної належности персонажа, який говорить про щось. Це дійсно показує те, що Русь була строкатою, багатоетнічною.
Загалом я «смакувала» твір, особливо ті фрагменти з мовою автора про описи персонажів, природи, подій, битв (остання битва особливо динамічна!!!). Видно, наскільки ґрунтовно авторка заглибилася в історію, щоб якомога точніше, правдоподібніше передати нам події та побут тих часів.
Хочу також згадати головного героя Ярослава. Мій особистий фаворит, його характер мені імпонує. Буквально з першого розділу книги я відчула в його особистості той епітет «мудрий». Слова «молодик з думками старця» дійсно його описують. Окрім цього, він вправний, сильний воїн, вірний чоловік, розсудливий правитель. Одним словом краш) Але все-таки князь є людиною з гріхами й недоліками. Найбільше в його персоні мене зачепило ставлення до батька, причини цього, бажання Кульгавця не повторювати його помилок, способу життя. Видно, наскільки в його душу в’ївся біль образи на Володимира. Найкраще в цьому аспекті – еволюція ставлення молодого князя до батькових гріхів, тобто прощення.
Те, чого я явно не очікувала прочитати, – це зображення євреїв без «класичних» стереотипів про них. Веніямин (Мирко) Каганович нетиповий єврей. Про нього дійсно можна багато сказати. Виокремлю найяскравішу рису – сміливість. Сміливість бути інакшим: не купцем, не рабином, а воїном. Сміливість йти проти волі своїх батьків. Сміливість битися за чужі (руські, християнські) цінності для втілення ідеї про Другий Єрусалим, не зраджуючи свою віру. І ця риса в ньому природньо розвивається, росте. З маленького невпевненого отрока Мирко стає воїном, але також ще незрілим, недосвідченим. Дуже хочеться побачити його ріст в наступній книзі.
Роман рясніє великою кількістю подій, від яких важко відірватися і які допомагають зрозуміти і прослідкувати те, як з слов’янських племен постала держава Русь, чому відбувалися міжусобиці між князями, як перепліталися християнство та язичництво тощо.
Найголовніше – авторка породила в моїй голові роздуми про те, хто такі українці, які вони, як сформувалися. Я вважаю, що це ті питання, які має дослідити й обміркувати сам для себе кожен українець.
Щиро рекомендую “Кульгавця” всім, кому цікаве Середньовіччя, Русь, становлення українців як нації, процес зародження держави на наших землях.