Центральна тема книжки – взаємодія між сферою літератури і політики в контексті української та польської історії ХХ століття. Мова йде про вплив політики на різні виміри культурного життя: від тотального контролю держави над усіма сферами творчості, через нібито нейтральну її позицію, до політики пам’яті і забуття. Увага зосереджена, однак, не лише на державній політиці, але й на стратегіях поведінки різних особистостей і спільнот. Книжка адресована читачам, які цікавляться політикою, історією, літературою.
Оля (Олександра) Гнатюк (Ola (Aleksandra) Hnatiuk, 1961 р. н.) – польська перекладачка українського походження, професор Інституту славістики Польської Академії Наук, Варшавського університету й Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Народилася у Варшаві. Здобула філологічну освіту у Варшавському університеті, з 2004 р. – доктор наук. У 2006–2010 рр. була радником із питань культури й науки посольства Польщі в Україні. Досліджує і популяризує українську культуру та літературу.
Авторка книг «Між літературою і політикою. Есеї та інтермедії» (2012), «Бунт покоління» (у співавторстві з Боґумілою Бердиховською, 2004), «Прощання з імперією. Українські дискусії про ідентичність» (2003), «Українська барокова духовна пісня» (1994), упорядник і/або перекладач кільканадцяти перекладних книжок, які презентували українську літературу польському читачеві, зокрема: «Рибо-вино-кур. Антологія української літератури останніх двадцяти років» (1994), «Відьми, чорти та святі Гуцульщини. Міти і легенди» (1998), «Степова легенда. Антологія української малої прози (1890–1930 pp.)» (2000), «»Пролог, не епілог…» Українська поезія у польських перекладах першої половини XX ст.» (2002) та багато ін. Зокрема, видала польською мовою збірки поезії Ігоря Калинця, Василя Голобородька, твори Миколи Рябчука, Юрія Андруховича та Наталії Яковенко.
Оля Гнятюк правдива посланка польської нації для налагодження діалогу між українцями та поляками. Ідейна послідовниця Єжи Ґедройця, для якої історичний, суспільний, культурний, літературний діалоги понад усе. Книга є добіркою есеїв та публікацій вченої різних років, вони доволі інформативні і більшість читаються просто і зображають спроби польсько-українського порозуміння в XX ст. Деякі тексти вузькоспеціалізовані і перенасичені прізвищами мало відомими широкому загалу, але таких текстів обмаль. Оля Гнатюк не просто розкриває історію діалогу між українцями та поляками, ведучи серед постатей, які до нього доклались діями чи пером, але сама бере активну участь у цьому діалозі. Із цікавого, авторка цитує Івана Лисяка-Рудницького, що біда наших народів, що вони двічі не могли домовитись між собою і обидва втрачали державу: (1) Андрусівський договір у XVIII ст. І зникла Гетьманщина, і зникла після третього поділу Річ Посполита; (2) ризький мирний договір, спершу зникла УНП, а в 1939 зникла ІІ Річ Посполита.
Від себе: Враховуючи сьогодення 2022 рік і війну з росією, схоже наші народи вивчили спільну історію.
Книга хороша, варта уваги, не тільки про літературу, а про діалог.