What do you think?
Rate this book
Війна з тильного боку
Війна – це фронт, битви і смерть, але водночас це життя за багато кілометрів від лінії зіткнення, щоденний побут, рутина, нові реалії. Ця проза – про війну з тильного боку, зі спини, з тилу; про поїздки на фронт, волонтерство і щоденні виклики цивільного життя. Багата на деталі, цікаві розповіді й описи реальних пригод, ця книга створює панорамну картину життя в Україні під час війни. Нон-фікшн про письменника, який раптово для себе стає волонтером і постачає джипи для української армії. Щоденник? Так, але не тільки.
280 pages, Paperback
Published January 1, 2024
4 people are currently reading
125 people want to read
About the author
Andriy Lyubka
39 books188 followersUkrainian poet, essayist, and translator. He grew up in Vynohradiv, in South-Western Ukraine, and then enrolled at the Uzhhorod National University, where he studied Ukrainian Philology. His second master's degree in Balkan Studies was received from Warsaw University in 2014. Lyubka currently lives in Uzhhorod.
Lyubka is the author of four collections of poetry, one book of short stories, Saudade, and six novels. His novel Carbide depicts the daily life of smugglers in Zakarpattia Oblast. He also translates prose and poetry from Polish, Serbian, Bosnian, Croatian, and English. Additionally, he is a columnist for Ukrainian and European journals, Newspapers and media outlets, Nowa Europa Wschodnia / New Eastern Europe, Radio Free Europe/Radio Liberty, Den'', zbruc.eu, and kontrakty.ua,
Lyubka is the author of four collections of poetry, one book of short stories, Saudade, and six novels. His novel Carbide depicts the daily life of smugglers in Zakarpattia Oblast. He also translates prose and poetry from Polish, Serbian, Bosnian, Croatian, and English. Additionally, he is a columnist for Ukrainian and European journals, Newspapers and media outlets, Nowa Europa Wschodnia / New Eastern Europe, Radio Free Europe/Radio Liberty, Den'', zbruc.eu, and kontrakty.ua,
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 42 reviews
February 28, 2024
Така напрочуд глибока, душевна й людяна книжка. Світла, хоча про найтемніші наші часи, які тривають. Дякую автору. Давно люблю його есеїстику й ось уже два роки захоплююся невтомною волонтерською роботою.
June 15, 2024
Дочитав. Хороша, важка, важлива і щира книжка. Щоденник історій та спогадів. Під кінець хотілось закрити книгу, коли Любка розповідав про класних людей, а потім зʼясовувалося, що кожного з них вбили росіяни.
Але закриття книжки не змінить того, що найкращі з нас щодня помирають від рук росіян.
Почитайте 🙏
Але закриття книжки не змінить того, що найкращі з нас щодня помирають від рук росіян.
Почитайте 🙏
April 4, 2024
«Війна з тильного боку» Андрія Любки – збірка есеїв, яка знову перенесе Вас в ті буремні перші місяці повномасштабного вторгнення, нагадає про біль та втрати, але точно не залишить Вас байдужим.
Всі ми знаємо Андрія Любку, як талановитого письменника, балканіста та творчу людину, яка писала життєствердні та сповнені чорним гумором романи про людей – звичайних українців, які потрапляють в незвичайні ситуації.
Але з початком великої війни Андрій перетворився на одного з найактивніших волонтерів, займаючись купівлею та технічним обслуговуванням позашляховиків для підрозділів Сил Оборони України.
Зібрані тут есеї – квінтесенція його майже дворічної волонтерської активності. Його роздуми про війну, людей та Україну просякнуті любов’ю до них, повагою та турботою. Читати це надзвичайно цікаво, страшно, а інколи навіть боляче. Але це потрібно, тим більше зараз. Звичайно, війни в нашому житті зараз занадто багато, вона поглинула нас і не відпускає, нагадує про себе кожну хвилину, секунду, мить.
Тут Ви знайдете і кумедні, майже анекдотичні історії, від яких сльози від сміху ллються буремною рікою. А бувало, що сльози накочувались вже з іншої причини. Взагалі, текст дуже пробирає на емоції, катає на американських гірках, несе важливі сенси та, попри все, сповнений надії – в світле майбутнє та нашу перемогу.
Книга точно варта Вашої уваги та достойна зайняти місце на Вашій книжковій поличці.
Всі ми знаємо Андрія Любку, як талановитого письменника, балканіста та творчу людину, яка писала життєствердні та сповнені чорним гумором романи про людей – звичайних українців, які потрапляють в незвичайні ситуації.
Але з початком великої війни Андрій перетворився на одного з найактивніших волонтерів, займаючись купівлею та технічним обслуговуванням позашляховиків для підрозділів Сил Оборони України.
Зібрані тут есеї – квінтесенція його майже дворічної волонтерської активності. Його роздуми про війну, людей та Україну просякнуті любов’ю до них, повагою та турботою. Читати це надзвичайно цікаво, страшно, а інколи навіть боляче. Але це потрібно, тим більше зараз. Звичайно, війни в нашому житті зараз занадто багато, вона поглинула нас і не відпускає, нагадує про себе кожну хвилину, секунду, мить.
Тут Ви знайдете і кумедні, майже анекдотичні історії, від яких сльози від сміху ллються буремною рікою. А бувало, що сльози накочувались вже з іншої причини. Взагалі, текст дуже пробирає на емоції, катає на американських гірках, несе важливі сенси та, попри все, сповнений надії – в світле майбутнє та нашу перемогу.
Книга точно варта Вашої уваги та достойна зайняти місце на Вашій книжковій поличці.
February 26, 2024
Як не банально, але цю книгу оцінюєш не розумом, порівняннями з іншими читацькими досвідами, а душею і серцем.
Раджу всім до прочитання!
Книга тепла (наскільки книга про війну може бути такою), в ній є гумор, цікаві історії. Досвід письменника, який раптово став волонтером, спеціалістом по течиках, пікапах і інших міцних авто.
Книга про пам‘ять. Пам‘ять про загиблих. Історії про смілих захисників, про особистості, а не цифри зі статистики.
Книга про історії, яких, як і війни в цілому, краще б не було. Але чекаємо сонця і над нишим Макондо.
«Часом я жартую, що читачі так активно перераховують мені свої донейти, щоб я займався саме автомобілями й більше нічого не писав»
«Бо одна з дефініцій війни може бути й така: війна-це час, коли ми змушені відмовлятися від краси»
💔«Задумана як розповідь про силу людей та їхні найпрекрасніші пориви в цей страшний час, вона поволі перетворюється на велику Книгу Мертвих. Ті, про кого я писав кілька місяців тому, гинуть сьогодні, ті, про кого ви щойно прочитали, завтра можуть піти в останній бій»💔
Раджу всім до прочитання!
Книга тепла (наскільки книга про війну може бути такою), в ній є гумор, цікаві історії. Досвід письменника, який раптово став волонтером, спеціалістом по течиках, пікапах і інших міцних авто.
Книга про пам‘ять. Пам‘ять про загиблих. Історії про смілих захисників, про особистості, а не цифри зі статистики.
Книга про історії, яких, як і війни в цілому, краще б не було. Але чекаємо сонця і над нишим Макондо.
«Часом я жартую, що читачі так активно перераховують мені свої донейти, щоб я займався саме автомобілями й більше нічого не писав»
«Бо одна з дефініцій війни може бути й така: війна-це час, коли ми змушені відмовлятися від краси»
💔«Задумана як розповідь про силу людей та їхні найпрекрасніші пориви в цей страшний час, вона поволі перетворюється на велику Книгу Мертвих. Ті, про кого я писав кілька місяців тому, гинуть сьогодні, ті, про кого ви щойно прочитали, завтра можуть піти в останній бій»💔
February 25, 2024
Якби можна було б, я б поставила 100/5.
Я назбирала небагато слів після прочитання цієї книжки. Ти її ковтаєш розділ за розділом і переживаєш все разом з автором. Кожна історія — унікальна, читати її серед перших — велика честь.
Але я б дуже і дуже хотіла, щоб ця книжка ніколи не потрапила мені до рук. Щоб я знала Андрія Любку через "МУР" і "Саудаде". Щоб історії, які описані в книжці, ніколи не відбулися. Бо читати це дуже боляче, бо хочеш, щоб усі, вже занесені в Книгу Мертвих, продовжували жити своє мирне щасливе життя.
З думок, які врізалися в памʼять — це те, що антонімом до війни є не мир, а культура, тобто творення. Тому і не може бути ніякого культурного фронту.
Попри те, що книжка складна змістовно, вона читається на одному подиху. І знайомить із тією стороною життя, куди страшно зазирнути.
Я назбирала небагато слів після прочитання цієї книжки. Ти її ковтаєш розділ за розділом і переживаєш все разом з автором. Кожна історія — унікальна, читати її серед перших — велика честь.
Але я б дуже і дуже хотіла, щоб ця книжка ніколи не потрапила мені до рук. Щоб я знала Андрія Любку через "МУР" і "Саудаде". Щоб історії, які описані в книжці, ніколи не відбулися. Бо читати це дуже боляче, бо хочеш, щоб усі, вже занесені в Книгу Мертвих, продовжували жити своє мирне щасливе життя.
З думок, які врізалися в памʼять — це те, що антонімом до війни є не мир, а культура, тобто творення. Тому і не може бути ніякого культурного фронту.
Попри те, що книжка складна змістовно, вона читається на одному подиху. І знайомить із тією стороною життя, куди страшно зазирнути.
This entire review has been hidden because of spoilers.
October 31, 2025
5⭐️ #ebook
Хороша книга.
Хороша книга.
June 13, 2024
я переконана, що таким книжкам не варто давати оцінок
написана у вигляді щоденника, ця книжка трохи збурила в памʼяті вже затерті відчуття початку великої війни
багато есеїв вже не викликають емоцій, викликають не надто багато емпатії
в такі моменти розумієш як змінила тебе війна
як каже Любка, війна - це деградація і завжди, як би не було, - добрі такі два кроки назад
цей щоденник про звичайних людей, які не обирали бути героями, але об труни яких, на жаль, глухо стукають груди чорнозему
щоденників має бути більше. це історії в яких криється правда, це наш спосіб запамʼятовування і творення памʼяті наступних поколінь. це наш шанс передати далі те, що випало на долю нашому поколінню. доброму, сміливому, красивому у своїй волі та прагненні жити.
написана у вигляді щоденника, ця книжка трохи збурила в памʼяті вже затерті відчуття початку великої війни
багато есеїв вже не викликають емоцій, викликають не надто багато емпатії
в такі моменти розумієш як змінила тебе війна
як каже Любка, війна - це деградація і завжди, як би не було, - добрі такі два кроки назад
цей щоденник про звичайних людей, які не обирали бути героями, але об труни яких, на жаль, глухо стукають груди чорнозему
щоденників має бути більше. це історії в яких криється правда, це наш спосіб запамʼятовування і творення памʼяті наступних поколінь. це наш шанс передати далі те, що випало на долю нашому поколінню. доброму, сміливому, красивому у своїй волі та прагненні жити.
December 31, 2024
Есеїстика Андрія Любки завжди влучає точнісінько в яблучко. Закрадається у самісінький сховок моєї душі, розбиває табір в серці 🇺🇦 І ні, це не тому, що ми — земляки, що знайомі з університетських часів… Ні. Це тому, що Андрієві рядки — справжні, щирі та викладені так, немов це я їх написала (як би дивно це не звучало!).
«Війна з тильного боку» — про всіх нас, про те, як ми на ній старіємо, як деградуємо, маємо химерні відхилення та немов живемо десь на протязі. Так, саме «Протяг» відгукнувся мені найдужче, немов краплі дощу у маркесівському Макондо. «… наче дивишся фільм, де в головній ролі міг бути ти, але тебе чомусь в кадрі немає».
Ця книга — про відчуття, про наше сьогодення та про те пошматоване війною життя. Так, «кожен раз земля бʼє об дерево неповторно (…) Не знаю, для чого мені ці знання». Бо й мої друзі тепер живуть в назвах вулиць: «коли помирає знайома людина, то в ній завжди помирає частка й нас самих» 💔
Словом, це сумна, але водночас книга, яка дарує надію. У людство, в перемогу, в українців. І таки так, я тут багато плакала — бо історії загиблих героїв, завдяки яким я читала всі ці слова українською мовою, пробирають сиротами до самих кісток. Але я й сміялася. Найдужче — про жарти й відомого футболіста у команді Любки 😁
15/10 — всім рекомендую для читання. Тільки носовичками, таки, запасіться 🫂
Все буде Україна! 🇺🇦
«Війна з тильного боку» — про всіх нас, про те, як ми на ній старіємо, як деградуємо, маємо химерні відхилення та немов живемо десь на протязі. Так, саме «Протяг» відгукнувся мені найдужче, немов краплі дощу у маркесівському Макондо. «… наче дивишся фільм, де в головній ролі міг бути ти, але тебе чомусь в кадрі немає».
Ця книга — про відчуття, про наше сьогодення та про те пошматоване війною життя. Так, «кожен раз земля бʼє об дерево неповторно (…) Не знаю, для чого мені ці знання». Бо й мої друзі тепер живуть в назвах вулиць: «коли помирає знайома людина, то в ній завжди помирає частка й нас самих» 💔
Словом, це сумна, але водночас книга, яка дарує надію. У людство, в перемогу, в українців. І таки так, я тут багато плакала — бо історії загиблих героїв, завдяки яким я читала всі ці слова українською мовою, пробирають сиротами до самих кісток. Але я й сміялася. Найдужче — про жарти й відомого футболіста у команді Любки 😁
15/10 — всім рекомендую для читання. Тільки носовичками, таки, запасіться 🫂
Все буде Україна! 🇺🇦
October 7, 2025
"війна - це найгірше, що може статися з людством". і ця фраза на 100% передає зміст цієї книжки. та насправді в книзі багато світла. в коротких оповідях зустрічаєш багато світлих людей, які просто жили своє життя, аж раптом настало 24 лютого 2022 року (а для когось навіть раніше - 2014 рік). і їхнє (наше) життя опинилось десь в дорозі між "до" та "після". і коли це "після" настане, і для кого воно настане, а для кого вже ні, ніхто не знає. саме про це пише Любка - про наш шлях, і про тих окремих з багатьох, хто ним йде.
щемко, людяно, тепло й сумно водночас. читати зараз або коли настане "після". але обов'язково читати!
щемко, людяно, тепло й сумно водночас. читати зараз або коли настане "після". але обов'язково читати!
February 15, 2025
Історії волонтера. Прості, складні, інколи смішні, частіше з домішкою гіркоти. Історії про людей, які вчора були ще живими, а сьогодні клята русня уже їх вбила.
March 27, 2024
Дякую Андрію Любці за цю книжку, цей живий і болючий щоденник війни.
Дякую, що автор поділився своїм досвідом і привідкрив завісу волонтерських буднів, адже на такій «закулісній» роботі і тримається наша армія. Тексти написані дуже легко і відкрито - у мене було відчуття, наче автор розповідає ці історії лише мені у приватній розмові.
Оскільки живу у Німеччині, то особливо боляче зрезонували тексти: «Оповідання, яке я ніколи не напишу», «Орієнталізм» та «Химерні відхилення». Захід і Європа далі бачать нас як «дикий Схід» і з цим варто змиритися та своє робити…
Дякую автору і за історії полеглих героїв! Нам треба побільше таких текстів!
Нижче декілька цитат:
«У перші місяці війни я ще вірив, що людей на Заході можна розбудити, до них можна докричатися, пояснити їм усе на пальцях. Тепер я більш скептичний у своїх очікуваннях: схоже, що наслідки деяких світоглядних помилок треба пережити на власній шкурі - тільки тоді засвоюється урок. Ли-бонь, кожне покоління має пройти свою школу, аби згадати, що демократія, безпека й мир - це не gratis, а відвойована цінність. І кожна генерація має відвойовувати їх заново, перевідкривати їхні призабуті переваги.»
« Моє покоління - яке ще називають «ровесниками Незалежності» - прожило складне дитинство в 90-х.
Панівний настрій серед більшості моїх однолітків був зрозумілим: нормальне життя можливе тільки в еміграції. А якщо й жити в Україні, то для старту треба поїхати на заробітки хоч на кілька років - по машину й гроші на дім.»
“…Я не хочу, щоб у віденському ресторані знали, що ми з України, бо подумають про нас зле. Не хочу, щоб бачили мій лексус, бо ставлення до мене одразу стає негативним. Може, я перегинаю, але мені здається, що Захід так повільно дає нам зброю, бо підсвідомо не хоче, щоб ми перемогли.
Просто тоді зламається стереотип, що всі українці бідні й нещасні. Нас не готові бачити переможцями, - зривається на емоції він.”
«…українці чітко розуміють, чому вони в армії: прийшли захищати свою землю. Це армія вільних людей, що інтуїтивно відтворила свій архетип - козацьке військо Запорозьке.
Це надзвичайно потужний архетип: козак - людина, що хапалася за зброю в разі потреби, а в мирний час могла глядіти своє обійстя і обробляти поле. Сіяти й будувати, коли це можливо, але в момент загрози завжди мати шаблюку під рукою.
Портрет українського вояка нині - це козак, що воює у відкритому всім протягам степу, але мріє про затишок дому. Спогад про дім, мрія про дім напувають його силою, силу він також черпає з того, що вірить: війна не назавжди, вона тимчасово. Надійде
ще час повернення додому.»
«Про Україну часто говорять як про країну між, поміж - між Сходом і Заходом, між Європою й Азією.Наче ми міст. Це гарна метафора, але на практиці вона жахлива, бо на мості не живуть. На мості неможливо жити. Там свищуть вітри, там незатишно й холодно. Там постійний протяг. Міст - це споруда для переходу. Але не дім.»
Дякую, що автор поділився своїм досвідом і привідкрив завісу волонтерських буднів, адже на такій «закулісній» роботі і тримається наша армія. Тексти написані дуже легко і відкрито - у мене було відчуття, наче автор розповідає ці історії лише мені у приватній розмові.
Оскільки живу у Німеччині, то особливо боляче зрезонували тексти: «Оповідання, яке я ніколи не напишу», «Орієнталізм» та «Химерні відхилення». Захід і Європа далі бачать нас як «дикий Схід» і з цим варто змиритися та своє робити…
Дякую автору і за історії полеглих героїв! Нам треба побільше таких текстів!
Нижче декілька цитат:
«У перші місяці війни я ще вірив, що людей на Заході можна розбудити, до них можна докричатися, пояснити їм усе на пальцях. Тепер я більш скептичний у своїх очікуваннях: схоже, що наслідки деяких світоглядних помилок треба пережити на власній шкурі - тільки тоді засвоюється урок. Ли-бонь, кожне покоління має пройти свою школу, аби згадати, що демократія, безпека й мир - це не gratis, а відвойована цінність. І кожна генерація має відвойовувати їх заново, перевідкривати їхні призабуті переваги.»
« Моє покоління - яке ще називають «ровесниками Незалежності» - прожило складне дитинство в 90-х.
Панівний настрій серед більшості моїх однолітків був зрозумілим: нормальне життя можливе тільки в еміграції. А якщо й жити в Україні, то для старту треба поїхати на заробітки хоч на кілька років - по машину й гроші на дім.»
“…Я не хочу, щоб у віденському ресторані знали, що ми з України, бо подумають про нас зле. Не хочу, щоб бачили мій лексус, бо ставлення до мене одразу стає негативним. Може, я перегинаю, але мені здається, що Захід так повільно дає нам зброю, бо підсвідомо не хоче, щоб ми перемогли.
Просто тоді зламається стереотип, що всі українці бідні й нещасні. Нас не готові бачити переможцями, - зривається на емоції він.”
«…українці чітко розуміють, чому вони в армії: прийшли захищати свою землю. Це армія вільних людей, що інтуїтивно відтворила свій архетип - козацьке військо Запорозьке.
Це надзвичайно потужний архетип: козак - людина, що хапалася за зброю в разі потреби, а в мирний час могла глядіти своє обійстя і обробляти поле. Сіяти й будувати, коли це можливо, але в момент загрози завжди мати шаблюку під рукою.
Портрет українського вояка нині - це козак, що воює у відкритому всім протягам степу, але мріє про затишок дому. Спогад про дім, мрія про дім напувають його силою, силу він також черпає з того, що вірить: війна не назавжди, вона тимчасово. Надійде
ще час повернення додому.»
«Про Україну часто говорять як про країну між, поміж - між Сходом і Заходом, між Європою й Азією.Наче ми міст. Це гарна метафора, але на практиці вона жахлива, бо на мості не живуть. На мості неможливо жити. Там свищуть вітри, там незатишно й холодно. Там постійний протяг. Міст - це споруда для переходу. Але не дім.»
February 29, 2024
Така щемка книжка ❤️ Людські історії з часів повномасштабної війни, де є місце всьому – і сміливості, і страху, і гумору, і непоправним втратам. Читається як стрічка соцмереж, точніше рілз: провалюєшся у цей потік історій і вбираєш їх одна за одною, не бажаючи зупинятись. Захоплююсь тим, як автор знайшов сили і написав ці есеї у такому божевільному ритмі волонтерської роботи. Але така його близькість до безпосередньої війни робить книжку ще більш цінною. А ще вона дуже приємна тактильно: оформлена ніби молескін. Сподіваюсь, її перекладуть іншими мовами. Дуже хочеться, щоб іноземці бачили наш досвід через таку оптику: які найкращі люди віддають себе, стримуючи росію і не пускаючи її далі.
January 27, 2025
«…прийшла війна і поставила все життя на паузу.»
Треба читати, серце на шматочки 💔
«Так хочеться прокинутися від усього цього кошмару і повернутися до нормальності, яка існувала перед 24 лютого 2022 року. Ми її тоді критикували і вважали недосконалою, але з відстані часу вона тепер видається ідеальною. На жаль, її вже ніколи не буде.»
Треба читати, серце на шматочки 💔
«Так хочеться прокинутися від усього цього кошмару і повернутися до нормальності, яка існувала перед 24 лютого 2022 року. Ми її тоді критикували і вважали недосконалою, але з відстані часу вона тепер видається ідеальною. На жаль, її вже ніколи не буде.»
April 29, 2024
Чудова книжка зі спогадами про війну, яка ще триває. В процесі читання дізнаєшся багато фактів про автора (це моя перша його книга), а також згадуєш власний початок повномасштабної війни, коли росія напала на Україну.
А ще це перша книга, яка у мене з автографом. Літературний вечір 24.04 пройшов дуже душевно, а автор на автограф сесії потиснув руку, що залишило приємні враження.
А ще це перша книга, яка у мене з автографом. Літературний вечір 24.04 пройшов дуже душевно, а автор на автограф сесії потиснув руку, що залишило приємні враження.
September 21, 2025
《Ворог ступив на нашу землю й розбудив не просто людей, а розбудив силу, що робить нас нами. Силу нашої землі і всіх поколінь пращурів, які в ній лежать.》
Ця книга вразила до глибини душі. В ній – усе наше життя під час війни: усмішки крізь сльози, щемкі спогади, моменти болю й сили водночас. Спочатку ловиш себе на посмішці, а в фіналі – вже борешся з тим, щоб не розплакатись…
Авторові вдалося неймовірне: показати різні історії, які так чи інакше торкаються війни, адже вона тепер у кожному нашому дні.
Дякую за цю правду, за ці відчуття. Пішла підтримати наступний збір Любки на авто для військових – бо це теж частина нашої великої спільної справи. Справи тих, хто з тильного боку війни…
Ця книга вразила до глибини душі. В ній – усе наше життя під час війни: усмішки крізь сльози, щемкі спогади, моменти болю й сили водночас. Спочатку ловиш себе на посмішці, а в фіналі – вже борешся з тим, щоб не розплакатись…
Авторові вдалося неймовірне: показати різні історії, які так чи інакше торкаються війни, адже вона тепер у кожному нашому дні.
Дякую за цю правду, за ці відчуття. Пішла підтримати наступний збір Любки на авто для військових – бо це теж частина нашої великої спільної справи. Справи тих, хто з тильного боку війни…
April 17, 2025
Книга написана письменником, який під час війни став волонтером. На її сторінках він розповідає різні історії про війну.
Це точно не та книга, яка мене вразила і яка надовго залишиться в моїх роздумах. Але саме вона підштовхнула мене до ідеї виписувати імена наших захисників — на жаль, здебільшого тих, хто вже поліг за свободу Неньки. Щоб з часом перечитувати ці імена і пам’ятати їхню хоробрість. На жаль ця ідея пришла в кінці книги, тому запишу не багато імен.
Денис Самофал "Таліб"
Максим Плеша
Микола Красівов "Батя"
Клята війна. Читаєш чергову книгу про неї — і сприймаєш ці історії як буденність, бо так чи інакше вже знаєш їх зі свого оточення, зі свого життя. Тобто втрати та біль стали постійною змінною нашого буття.
***
Війна позбавляє людей на приватність, а саме ця здатність і творить із людини особистість. Війна хоче стерти окремі історії людей та їх конкретні імена, перетворивши їх на цифри зі статистикою.
***
У війни є сотні обличь, і всі ця обличчя - побиті горем. Сьогодні в Україні є безліч різновидів нещастя й болю, і кожен із них має свою персональну історію і біогріфію. Втім, навіть описані вище люди - щасливчики, бо вони живі. Будь яке горе й проблеми, приниження й скруту неможливо порівняти з долями тих, кого накрили бомби у їхніх домівках чи евакуаційних колонах.
***
Якщо хочете дізнатися, що таке горе, біль, трегедія, втрата - вам в Україну. І якщо хочете дізнатися, що таке любов, жертовність, дружба і добро - вам теж в Україну.
***
Війна в Україні - це битва за саме ядро європейської цивілізації. Це війна за право на гідність, право вибору, за рівність і цінність усіх людей, за їхнє однакове право на життя. І тих, що здорові, і тих, що хворі. І тих, що багаті, і тих, що бі��ні. Можна погодитися з тезою, що Ураїна - неідеальна держава, бідна держава, з нижчими, ніж у Західій Європі, стандартами життя, хвора на корупцію і непотизм, але хіба така держава не має права на існування, на власний вибір політичного курсу й майбутнього?
***
Ця війна спіткала нас не тому, що ми українці, православні чи живемо на сході Європи. Війна тут, бо частиною людської природи завжди було і залишається чисте й неприховане зло, яке приходить знищувати й убивати. Сьогодні зло прочинило двері в Європу і намагається задушити в передпокої Україну, але це не означає, що воно зупиниться й не піде в наступні кімнати.
***
Війна — це руйнація, вогненний хаос, що знищує людей, тварин, рослини, загалом... Землю і Землю як планету. Знищує невидиме — соціальні зв’язки, віру в людство й основи людиності. Тому запереченням війни є не просто мир. Мир — це лише проміжна точка між війною і її справжнім антонімом. Бо якщо сутністю війни є знищення, то антонімом до війни є творення, культура.
Культуру — з огляду на історію нашої цивілізації і український контекст — краще порівнювати з полем. Сіянням і вирощуванням, осілим способом життя, який і творить противагу кочовому варварству, роботою на довгу перспективу — в очікуванні врожаю.
***
Війна — це пожирач часу, людей, будівель і територій. Сипучий пісок, у який поволі провалюється все навколо. Війна — це повернення на попередній, примітивніший рівень гри. Це скочування вниз, яке прискорюється з кожним місяцем — десь у кінці цього шляху прибуття на станцію «Неандертальці» з питтям води з річок і готуванням їжі на вогнищі в лісі. Війна злущує з нас цивілізаційну оболонку, опускає, позбавляє культурного нашарування, перетворює на фізичну сутність.
***
Це точно не та книга, яка мене вразила і яка надовго залишиться в моїх роздумах. Але саме вона підштовхнула мене до ідеї виписувати імена наших захисників — на жаль, здебільшого тих, хто вже поліг за свободу Неньки. Щоб з часом перечитувати ці імена і пам’ятати їхню хоробрість. На жаль ця ідея пришла в кінці книги, тому запишу не багато імен.
Денис Самофал "Таліб"
Максим Плеша
Микола Красівов "Батя"
Клята війна. Читаєш чергову книгу про неї — і сприймаєш ці історії як буденність, бо так чи інакше вже знаєш їх зі свого оточення, зі свого життя. Тобто втрати та біль стали постійною змінною нашого буття.
***
Війна позбавляє людей на приватність, а саме ця здатність і творить із людини особистість. Війна хоче стерти окремі історії людей та їх конкретні імена, перетворивши їх на цифри зі статистикою.
***
У війни є сотні обличь, і всі ця обличчя - побиті горем. Сьогодні в Україні є безліч різновидів нещастя й болю, і кожен із них має свою персональну історію і біогріфію. Втім, навіть описані вище люди - щасливчики, бо вони живі. Будь яке горе й проблеми, приниження й скруту неможливо порівняти з долями тих, кого накрили бомби у їхніх домівках чи евакуаційних колонах.
***
Якщо хочете дізнатися, що таке горе, біль, трегедія, втрата - вам в Україну. І якщо хочете дізнатися, що таке любов, жертовність, дружба і добро - вам теж в Україну.
***
Війна в Україні - це битва за саме ядро європейської цивілізації. Це війна за право на гідність, право вибору, за рівність і цінність усіх людей, за їхнє однакове право на життя. І тих, що здорові, і тих, що хворі. І тих, що багаті, і тих, що бі��ні. Можна погодитися з тезою, що Ураїна - неідеальна держава, бідна держава, з нижчими, ніж у Західій Європі, стандартами життя, хвора на корупцію і непотизм, але хіба така держава не має права на існування, на власний вибір політичного курсу й майбутнього?
***
Ця війна спіткала нас не тому, що ми українці, православні чи живемо на сході Європи. Війна тут, бо частиною людської природи завжди було і залишається чисте й неприховане зло, яке приходить знищувати й убивати. Сьогодні зло прочинило двері в Європу і намагається задушити в передпокої Україну, але це не означає, що воно зупиниться й не піде в наступні кімнати.
***
Війна — це руйнація, вогненний хаос, що знищує людей, тварин, рослини, загалом... Землю і Землю як планету. Знищує невидиме — соціальні зв’язки, віру в людство й основи людиності. Тому запереченням війни є не просто мир. Мир — це лише проміжна точка між війною і її справжнім антонімом. Бо якщо сутністю війни є знищення, то антонімом до війни є творення, культура.
Культуру — з огляду на історію нашої цивілізації і український контекст — краще порівнювати з полем. Сіянням і вирощуванням, осілим способом життя, який і творить противагу кочовому варварству, роботою на довгу перспективу — в очікуванні врожаю.
***
Війна — це пожирач часу, людей, будівель і територій. Сипучий пісок, у який поволі провалюється все навколо. Війна — це повернення на попередній, примітивніший рівень гри. Це скочування вниз, яке прискорюється з кожним місяцем — десь у кінці цього шляху прибуття на станцію «Неандертальці» з питтям води з річок і готуванням їжі на вогнищі в лісі. Війна злущує з нас цивілізаційну оболонку, опускає, позбавляє культурного нашарування, перетворює на фізичну сутність.
***
January 19, 2025
Вже другий рік поспіль, однією з перших книжок беру книжку Андрія Любки.
Люблю його романи й есеїстику за простий, але щирий і дотепний стиль написання. Його тексти хочеться залишати десь поруч, аби перечитати згодом, або при нагоді схопити книжку з полиці й зачитати слушний есей комусь з рідних чи друзів, щоб побачити посмішку на їх обличчі чи почати невеличку дискусію.
Так і ця збірка, відверта до неможливості, що підкреслюється навіть оформленням у вигляді записника, а до кожного з есеїв додається ще й ілюстративна фотографія.
Починається все з історій про волонтерство, адже від початку повномасштабного вторгнення пан Андрій активно займається пошуком і купівлвею автомобілів для української армії. Це тексти про те, як все починалося, як чи не щодня знаходилися нові приклади для демонстрації людської доброти, гуртування й допомоги, навіть там, де найменше очікуєш.
Якісь із них я вже мала нагоду читати на сайті автора, чути в інтерв’ю чи деінде. Прості, сповнені наснаги й спогадів про перші місяці повномасштабної війни розповіді, коли поміж загального хаосу, розгубленості й перебудови життів на новий лад знаходилося місце навіть для гумору.
Згодом, тон збірки переходить від здебільшого позитивного до більш виваженого, місцями апатичного чи розпачливого. Тут автор через власний досвід й досвід тих, з ким його звела війна, переосмислює що відбулося й відбувається з нами за цей час. Тут і протягом всієї книжки загалом він робить те, що має робити письменник - звертає нашу увагу на, здавалось би, очевидні речі, до яких всі ми звикли. Але він є тим, хто скаже зупиніться, погляньте, це те, що прийшло до нас, змінило нас назавжди. Так не мало б бути, але так є. Ці маленькі річі, жести й думки творять нових нас. Такі тексти носять майже терапевтичний характер, бо через них проговорюється те, що ми й так знаємо. Але чи всі змогли це прийняти й осмислити?
Ну й умовно третя частина книжки - розповіді про військових, з якими Андрій Любка працював як волонтер, спілкувався як письменник чи й взагалі не встиг познайомитися особисто. Такі історії важко читати, бо вони справді доводять до сліз, але закарбовують пам’ять про тих, хто жив, боровся й загинув за те, щоб кожен і кожна із нас могли жити далі, читати книжки українською в мирних містах.
Звісно ця книжка увійде до списку тих, що я буду радити до прочитання, бо ці тексти важливі, живі, терапевтичні. Через них навіть відчувається як змінився, подорослішав, набув жорстокого життєвого досвіду автор, як дещо збилася його зарозумілість, що відчувалася в попередніх збірках. Це сталося з багатьма, хоч ніхто цього й не бажав, або принаймні не такою ціною.
Тож і завершити відгук я хочу цитатою автора з цієї книжки:
"Смерть грається з нами, відпускає, а потім знову наздоганяє, не дає перевести подих, ловить у свої сіті все нових і нових, прекрасних, добрих і світлих... Тому я хочу, щоб ви, прочитавши про чудових людей і приклади людяності під час війни, закрили цю книжку з одним переконанням: попри все гарне й надихаюче, війна – це найгірше, що може трапитися з людством."
(Інст з відгуками: @_daria_barnes)
Люблю його романи й есеїстику за простий, але щирий і дотепний стиль написання. Його тексти хочеться залишати десь поруч, аби перечитати згодом, або при нагоді схопити книжку з полиці й зачитати слушний есей комусь з рідних чи друзів, щоб побачити посмішку на їх обличчі чи почати невеличку дискусію.
Так і ця збірка, відверта до неможливості, що підкреслюється навіть оформленням у вигляді записника, а до кожного з есеїв додається ще й ілюстративна фотографія.
Починається все з історій про волонтерство, адже від початку повномасштабного вторгнення пан Андрій активно займається пошуком і купівлвею автомобілів для української армії. Це тексти про те, як все починалося, як чи не щодня знаходилися нові приклади для демонстрації людської доброти, гуртування й допомоги, навіть там, де найменше очікуєш.
Якісь із них я вже мала нагоду читати на сайті автора, чути в інтерв’ю чи деінде. Прості, сповнені наснаги й спогадів про перші місяці повномасштабної війни розповіді, коли поміж загального хаосу, розгубленості й перебудови життів на новий лад знаходилося місце навіть для гумору.
Згодом, тон збірки переходить від здебільшого позитивного до більш виваженого, місцями апатичного чи розпачливого. Тут автор через власний досвід й досвід тих, з ким його звела війна, переосмислює що відбулося й відбувається з нами за цей час. Тут і протягом всієї книжки загалом він робить те, що має робити письменник - звертає нашу увагу на, здавалось би, очевидні речі, до яких всі ми звикли. Але він є тим, хто скаже зупиніться, погляньте, це те, що прийшло до нас, змінило нас назавжди. Так не мало б бути, але так є. Ці маленькі річі, жести й думки творять нових нас. Такі тексти носять майже терапевтичний характер, бо через них проговорюється те, що ми й так знаємо. Але чи всі змогли це прийняти й осмислити?
Ну й умовно третя частина книжки - розповіді про військових, з якими Андрій Любка працював як волонтер, спілкувався як письменник чи й взагалі не встиг познайомитися особисто. Такі історії важко читати, бо вони справді доводять до сліз, але закарбовують пам’ять про тих, хто жив, боровся й загинув за те, щоб кожен і кожна із нас могли жити далі, читати книжки українською в мирних містах.
Звісно ця книжка увійде до списку тих, що я буду радити до прочитання, бо ці тексти важливі, живі, терапевтичні. Через них навіть відчувається як змінився, подорослішав, набув жорстокого життєвого досвіду автор, як дещо збилася його зарозумілість, що відчувалася в попередніх збірках. Це сталося з багатьма, хоч ніхто цього й не бажав, або принаймні не такою ціною.
Тож і завершити відгук я хочу цитатою автора з цієї книжки:
"Смерть грається з нами, відпускає, а потім знову наздоганяє, не дає перевести подих, ловить у свої сіті все нових і нових, прекрасних, добрих і світлих... Тому я хочу, щоб ви, прочитавши про чудових людей і приклади людяності під час війни, закрили цю книжку з одним переконанням: попри все гарне й надихаюче, війна – це найгірше, що може трапитися з людством."
(Інст з відгуками: @_daria_barnes)
September 11, 2024
Я вже чимало книжок про цю нашу війну прочитала, вони різні є: хороші, погані, нецікаві чи навпаки. Ця точно хороша: вона про справжній досвід людини, яка причетна до до війни, до допомоги армії і ще й так вдало, що може і вміє писати про це.
В ній багато гіркоти, але чимало і про доброту та світло.
Є кілька важливих думок, які я ще маю осмислити, тож впишу їх сюди, щоб повертатись і не забувати:
"...їхати — це найкраща частина нашої роботи, Україну неможливо зрозуміти з неба, складно відчути в поїзді, де провалюєшся в сон, Україну треба проїхати за кермом,
цю найбільшу країну на континенті,
бо Україна — це Америка Європи,..."
"То хай залишиться записаною, щоб через багато десятиліть читачі бачили українських воїнів як живих людей, а не лише як витесаних із мармуру античних богів."
"Між тонною книжок Платона і тонною бронежилетів я, письменник, оберу бронежилети."
"Люди, які до 2022 року не були військовими, намагаються привнести у свій армійський побут знання і вміння з цивільного життя. Один може професійніше збудувати бліндаж, другий — відремонтувати автівку, третій пече хліб для взводу, четвертий стриже хлопців, п’ятий крутий у соцмережах і швидко може зібрати донейти на потрібну техніку, шостий порадить, як зняти біль у спині після носіння бронежилета, а сьомий налаштує планшет для управління бойовим дроном. У підсумку цілий підрозділ ситуативно краще виконує поставлені завдання і дає собі раду з налагодженням щоденного побуту. Бо ж у кожного вояка, крім новонабутої військової спеціальності, є ще один фах у кишені. Фактично воюють люди з двома освітами."
В ній багато гіркоти, але чимало і про доброту та світло.
Є кілька важливих думок, які я ще маю осмислити, тож впишу їх сюди, щоб повертатись і не забувати:
"...їхати — це найкраща частина нашої роботи, Україну неможливо зрозуміти з неба, складно відчути в поїзді, де провалюєшся в сон, Україну треба проїхати за кермом,
цю найбільшу країну на континенті,
бо Україна — це Америка Європи,..."
"То хай залишиться записаною, щоб через багато десятиліть читачі бачили українських воїнів як живих людей, а не лише як витесаних із мармуру античних богів."
"Між тонною книжок Платона і тонною бронежилетів я, письменник, оберу бронежилети."
"Люди, які до 2022 року не були військовими, намагаються привнести у свій армійський побут знання і вміння з цивільного життя. Один може професійніше збудувати бліндаж, другий — відремонтувати автівку, третій пече хліб для взводу, четвертий стриже хлопців, п’ятий крутий у соцмережах і швидко може зібрати донейти на потрібну техніку, шостий порадить, як зняти біль у спині після носіння бронежилета, а сьомий налаштує планшет для управління бойовим дроном. У підсумку цілий підрозділ ситуативно краще виконує поставлені завдання і дає собі раду з налагодженням щоденного побуту. Бо ж у кожного вояка, крім новонабутої військової спеціальності, є ще один фах у кишені. Фактично воюють люди з двома освітами."
January 2, 2025
«Якщо хочете дізнатися, що таке горе, біль, трагедія, втрата — вам в Україну. І якщо хочете дізнатися, що таке любов, жертовність, дружба й добро — вам теж в Україну».
Ця книжка — збірка воєнних історій письменника, який став волонтером, має безліч сюжетів, але не має часу, сил та натхнення займатися своєю професією. Це одна з базових характеристик нашої війни: сьогодні нею змушені займатися дуже багато людей, які покинули свої основні професії.
1️⃣По-перше, мені дуже сподобалося це видання: книжка виконана, як щоденник, з резинкою і заокругленими сторінками, дуже зручно.
2️⃣ По-друге, я просто люблю все, що пише і робить Андрій Любка. Але цією книжкою він навряд здобуде нових прихильників, це не зовсім творчість, це справді радше щоденник. Але, фірмовий легкий стиль оповіді нікуди не подівся.
3️⃣ По-третє, це книга про чудових людей і приклади людяності під час війни, яка не романтизує війну, а декларує, що війна – це найгірше, що може трапитися з людством. Дуже подобається цей пойнт.
🫣 Ну а взагалі, мені дуже шкода, що ми майже не бачимо таких книжок у рекомендаціях, що книжки про війну не модні, що їх сприймають, як щось депресивне або складне, або не на часі, або які там ще причини. Частину історій, які увійшли у збірку, я вже чув на заходах автора, він переповідає їх з неймовірним шармом, і все одно мені було цікаво і цінно перечитати.
⚡️ Варто знати історії людей, які поклали свої життя заради того, щоб жила Україна. Варто читати про них і таким чином пам’ятати та усвідомлювати якою ціною. Я #раджу_почитати, це дуже світла книжка.
Ця книжка — збірка воєнних історій письменника, який став волонтером, має безліч сюжетів, але не має часу, сил та натхнення займатися своєю професією. Це одна з базових характеристик нашої війни: сьогодні нею змушені займатися дуже багато людей, які покинули свої основні професії.
1️⃣По-перше, мені дуже сподобалося це видання: книжка виконана, як щоденник, з резинкою і заокругленими сторінками, дуже зручно.
2️⃣ По-друге, я просто люблю все, що пише і робить Андрій Любка. Але цією книжкою він навряд здобуде нових прихильників, це не зовсім творчість, це справді радше щоденник. Але, фірмовий легкий стиль оповіді нікуди не подівся.
3️⃣ По-третє, це книга про чудових людей і приклади людяності під час війни, яка не романтизує війну, а декларує, що війна – це найгірше, що може трапитися з людством. Дуже подобається цей пойнт.
🫣 Ну а взагалі, мені дуже шкода, що ми майже не бачимо таких книжок у рекомендаціях, що книжки про війну не модні, що їх сприймають, як щось депресивне або складне, або не на часі, або які там ще причини. Частину історій, які увійшли у збірку, я вже чув на заходах автора, він переповідає їх з неймовірним шармом, і все одно мені було цікаво і цінно перечитати.
⚡️ Варто знати історії людей, які поклали свої життя заради того, щоб жила Україна. Варто читати про них і таким чином пам’ятати та усвідомлювати якою ціною. Я #раджу_почитати, це дуже світла книжка.
October 12, 2024
Книга неймовірна, в принципі, як і всі книги Андрія Любки, які я прочитала до цього часу. В основному події книги розгортаються на початку війни, у 2022 та 2023 роках і це яскраві нагадування та майже перенесення у ті страшні часи. Це дуже складна книга до прочитання, особливо її друга частина, яка розповідає реальні історії реальних живих людей. І саме на таких історіях найбільше накочуються сльози, саме такі історії пробирають, бо якою ж несправедливою є ця війна…
Я думаю, було б дуже правильно перекласти цю книгу теж для закордонної аудиторії, адже це дуже важливі історії та ідеї для роздумів. Для нас - це реальність, для закордонної аудиторії - просто фільм, який вони вимикають і йдуть до свого повсякденного щасливого життя, тому ця книга, можливо, могла б вплинути на їх сприйняття війни.
Андрію Любці подяка за працю.
Я думаю, було б дуже правильно перекласти цю книгу теж для закордонної аудиторії, адже це дуже важливі історії та ідеї для роздумів. Для нас - це реальність, для закордонної аудиторії - просто фільм, який вони вимикають і йдуть до свого повсякденного щасливого життя, тому ця книга, можливо, могла б вплинути на їх сприйняття війни.
Андрію Любці подяка за працю.
June 10, 2024
Андрій Любка як завжди потрапляє в саме серце. Я всією душею обожнюю його коротку прозу, і ця книжка – не виключення.
Вона трохи інша, серйозна і актуальна. Автор описує свій волонтерський досвід з початку повномасштабного вторгнення, перші дні війни, роздумує над поняттями «культурного фронту» (спойлер: це приниження для фронту і культури водночас), ставленням іноземців до війни та оплакує загиблих.
Це моя пʼята прочитана книжка Андрія Любки, і напевно, одна з тих, які сподобались найбільше.
Раджу читати всім.
Вона трохи інша, серйозна і актуальна. Автор описує свій волонтерський досвід з початку повномасштабного вторгнення, перші дні війни, роздумує над поняттями «культурного фронту» (спойлер: це приниження для фронту і культури водночас), ставленням іноземців до війни та оплакує загиблих.
Це моя пʼята прочитана книжка Андрія Любки, і напевно, одна з тих, які сподобались найбільше.
Раджу читати всім.
January 8, 2025
Я не можу читати книги про нашу війну. Можу читати про І та ІІ Світові, про Балканські війни, а про цю не можу.
Ця книга лежала у мене півроку. Багато з цих оповідань я вже читала на Патреоні у Андрія Любки, тож сподівалась, що це мені полегшить враження. Але ні.
Книга знову повертає мене до наївно- болючого питання: як така війна можлива у ХХІ? Здавалося, що потрібно прочитати ну максимум 5 книжок, щоб зробити висновки з попередніх і ніколи не хотіти воювати. Шкода, що узкіє тих книжок не читають…
Ця книга лежала у мене півроку. Багато з цих оповідань я вже читала на Патреоні у Андрія Любки, тож сподівалась, що це мені полегшить враження. Але ні.
Книга знову повертає мене до наївно- болючого питання: як така війна можлива у ХХІ? Здавалося, що потрібно прочитати ну максимум 5 книжок, щоб зробити висновки з попередніх і ніколи не хотіти воювати. Шкода, що узкіє тих книжок не читають…
August 31, 2025
Є книги чи фільми про війну, які я в цьому періоді життя не готовий читати. Але це точно не про цю - автору вдалося хай і прямолінійно, але у книжному форматі, невеликими оповіданнями з найгіршого періоду життя, влучно та відчутно описати всі події, власне які в ньому відбулися. Ті, про які він готовий і захотів поділися з авторами. І веселі, і до біса сумні, або просто буденне під час волонтерства і всього, що з ним пов'язане. Варте до прочитання, а пану Любці окрема вдячність за його діяльність!
June 2, 2024
Книжка, яка легко читається за кілька годин в поїзді, яку приємно тримати в руках. Однак, вона з тих книжок, які автори, вочевидь, ніколи не хотіли б писати.
Десь побачила означення "людяна" щодо неї — і це дуже влучно. Роздуми і міркування щирої людини, яка робить для перемоги так багато, як може.
Десь побачила означення "людяна" щодо неї — і це дуже влучно. Роздуми і міркування щирої людини, яка робить для перемоги так багато, як може.
August 12, 2024
Я не можу бути об'єктивною))) мені подобається як пише Андрій Любка.
Третя книга автора, яку я читаю і це однозначно попадання у серце. Навіть тут, книжці про волонтерів, Андрій Любка проявляє свою ерудованість та інтелектуальність.
Записки про силу людей у страшні часи.
Як каже автор - Книга Мертвих..., адже "війна - це найгірше, що може трапитися з людством".
Третя книга автора, яку я читаю і це однозначно попадання у серце. Навіть тут, книжці про волонтерів, Андрій Любка проявляє свою ерудованість та інтелектуальність.
Записки про силу людей у страшні часи.
Як каже автор - Книга Мертвих..., адже "війна - це найгірше, що може трапитися з людством".
November 30, 2025
За що треба поважати наших неймовірних людей!? Тих, хто не стоїть осторонь війни. Тих, чиї серця болять за те, що відбувається в Україні. Тих, хто допомагають та підтримують, розуміючи, що навіть їх невеликий вклад - це важлива складова нашої національної єдності.
Неймовірна книга! Думаю, прочитати варто кожному. Це наша реальність, це наша буденність... Це наше тверезе сприйняття війни
Неймовірна книга! Думаю, прочитати варто кожному. Це наша реальність, це наша буденність... Це наше тверезе сприйняття війни
October 12, 2024
Дуже і дуже непогана фіксація перших півтора років великої війни, але місцями сьогоднішні настрої вже не співпадають з тогочасною патетикою, пафосом і героїзмом. Від них на завершення третього року вже не залишилось і сліду.
October 16, 2025
Підступна книга. Ранок ти починаєш з посмішки, читаючи історії про буремне волонтерство, що чергуються з роздумами і замальовками про культуру і життя під час війни. А ввечері вже рюмсаєш над сторінками, де оживають герої, які боролися за нашу свободу. Такі людяні і потрібні тексти.
Displaying 1 - 30 of 42 reviews