Сонце сходить

by Valerian Pidmohylny, Валер'ян Підмогильний

Валер’ян Підмогильний (1901–1937) — український письменник і перекладач, представник покоління «Розстріляного відродження», життя якого обірвав сталінський режим.
Творче сонце прозаїка зійшло рано: у дев’ятнадцять років видав свою першу збірку, у двадцять — дебютував з перекладом роману «Таїс» Анатоля Франса. Саме завдяки Підмогильному вийшли твори Бальзака, Стендаля, Дідро, Гюго, Вольтера, Меріме українською мовою. Як автор Валер’ян Підмогильний показав себе майстром глибокого психологізму, інтелектуалізму. Він тонко зобразив проблеми міста й села, людини й обставин... Попри різноманіття сюжетів ці риси притаманні всім його творам.
Насолодитися мовою, глибиною образів, авторського стилю можна у добірці, куди входять твори: «Сонце сходить», «Важке питання», «Гайдамака», «Остап Шаптала», «Військовий літун», «Історія пані Ївги», «Смерть» та «Повість без назви...» — останній незавершений твір, який називають унікальним прикладом інтелектуального й психологічного роману в українській літературі XX ст.

Genres: Ukrainian Literature, Fiction

288 pages, Hardcover

Published February 10, 2024

About the author

Writer and translator. He graduated from high school in Katerynoslav in 1918 and then continued his studies at Kyiv University. In 1921 he began working with various publishing houses and joined the editorial board of Zhyttia i revoliutsiia. The first of his short stories to be published were ‘Vania’ and ‘Haidamaky’ (Haidamakas), which appeared in 1919 in Sich, a journal in Katerynoslav. He also contributed to the almanac Vyr revoliutsiï (1921). He was a member of the literary organization Lanka. His published collections of stories include Tvory (Works, vol 1, 1920), V epidemichnomu baratsi (In the Quarantine Ward, 1922), Povstantsi i ynshi opovidannia (The Insurgents and Other Stories, 1923), Viis’kovyi litun (Army Pilot, 1924), and Problema khliba (The Problem of Bread, 1927, 1930). He also wrote the novelette Ostap Shaptala (1922). Pidmohylny's early works focus on various pre- and postrevolutionary realities, such as the Famine of 1921–3. His most notable work is the novel Misto (The City, 1928), one theme of which captures the relationship between the city and the village against the backdrop of the New Economic Policy. His last published work was Nevelychka drama (A Little Drama), a novel about people in the ‘era of socialist reconstruction,’ which was serialized in Zhyttia i revoliutsiia in 1930 but first released separately in Paris in 1956. It appeared in translation as A Little Touch of Drama (trans by George Stephen Nestor Luckyj and M. Luckyj, 1972). Pidmohylny's translations, particularly those of the works of Honoré de Balzac, Denis Diderot, Anatole France, Guy de Maupassant, and Stendhal, significantly influenced the development of Ukrainian literature in the 1920s. Pidmohylny's early works were subjected to severe official criticism. Some were even attacked for ‘romanticizing Makhnovism’ (Andrii Khvylia). The novel Misto was also denounced. Pidmohylny was expelled from his editorial position in 1930 and was arrested in 1934. He was incarcerated in various prisons and concentration camps until he was shot, along with many other Ukrainian writers. He was rehabilitated in 1956. Misto and some other stories were republished in Ukraine in 1989. A selection of stories, including some previously never published, appeared in 1991 as Istoriia pani Ïvhy (The Story of Mrs Ivha).

Reviews

[Olha Tiumentseva · Rating 5 out of 5]

До читання творів Підмогильного я відношуся приблизно так само, як до святкування дня народження — наче і радісна подія, але до кінця все ближче.

Отже, ця книга має 6 оповідань та 2 повісті. Перше оповідання "Важке питання" Підмогильний написав у віці 16 років! Так добре, що він рано почав писати, бо життя на нього чекало, як ми знаємо, коротке. А друга повість "Повість без назви" була написана за три роки до розстрілу. Тобто ця книга чудово показує початок та кінець творчого шляху, і розвиток глибини психологізму дійсно відчувається.

Я прочитала книгу майже за добу, не помітивши, яким чином я провела 6,5 годин за читанням. Читаючи Підмогильного, немає відчуття часу — мене відразу переносить в ту епоху, я бачу живих персонажів та відчуваю їхні переживання.

Я не велика шанувальниця короткої прози, але мова та історії Підмогильного зберігають для мене красу, концентрованість та цілісність. Два оповідання "Гайдмака" та "Військовий літун" були настільки напруженими, що я ледь стримувалася не підглянути кінцівку, бо дуже сильно переймалася за долю персонажів. До речі, персонажі все такі ж складні, неідеальні, з купою внутрішніх демонів, але цікавість, як завжди, перемагає.

Є тут навіть оповідання "Смерть", де смерть постає у вигляді гарної пані в рожевому.

Повість "Остап Шаптала" дуже сильно показує, як люди справляються (або ні) з утратою.

І пів відгуку будуть цитати, бо краса неймовірна. Навіть про камінь автор пише так, що хочеться цитувати.

Старий камінь край села теж бажав заслатися зеленим мохом. Так робив він впродовж сотень років, і мох захищав його холодну душу від сонця.

Потім загасили свічки й розійшлися спати. Заходив день. По вікнах у синій труні помирали зорі.

— Я допіру з саду, — сказав Галай, — мене ваблять до себе великі зібрання людей своїми фарбами й різноманітністю. Не маючи знайомих, здолаю лише дивитись. Я люблю стежити, як з'єднуються й роз'єднуються люди, зникають і знову з'являються. Кожний рух їхній мені довідомий і відбивається в моїй душі. Зараз, облишивши вже їх, я несу з собою їхні посмішки і мову.

А тут Підмогильний наче читає мої думки і формулює, чого ж я так ціную його творчість.

— Наше покоління, а також наступні будуть вдячні тільки тим митцям і публіцистам, які зуміють правдиво відбити в своїх творах наше життя,— сказав Городовський.— Показати людей і ідеї нашого часу в їхніх сутичках і перетворенні — ось справжня мета для того, хто хоче залишити щось цінне для нащадків: їм не потрібні будуть ваші радісні пейзажі, їм буде потрібна лише правда: жива, реальна епоха. Все інше буде здано в музей, тільки ці твори житимуть. Їх любитимуть і вивчатимуть. Вони служитимуть людству. Звичайно, немає нічого легшого — обрати собі такий байдужий об’єкт, як природа. Спокійна робота! Ні, ви пірніть, будь ласка, в саму гущину життя і розберіться в ньому. Тоді ви не спатимете ночей. Ваші думки витимуть, як голодні собаки. І кожен рядок ви писатимете власною кров’ю, а це єдина фарба, що ніколи не втрачає блиску.

Вже чекаю нагоди знову перечитати цю книгу!

Запрошую до telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"

[Yuliia Razinkova · Rating 5 out of 5]

Ця збірка оповідань і повістей є унаочненням того, як Підмогильний народжував український екзистенціалізм 🤌🔥

Дуже цікаво впродовж книги спостерігати, як розвививаються погляди автора, вільні абсолютно від всякої ідеологічної в політичної ангажованості.

Автор підходив до людини і її вад з гострим скальпелем хірурга, тому "серед свого покоління, — писав Юрій Шевельов, — Підмогильний вирізнявся особливою нещадністю й тверезістю бачення. Менше за інших він упадав у лірику. Він був одним, може, єдиним, справді великим українським прозаїком".

[Roman · Rating 5 out of 5]

Після двох романів Підмогильного настав час повістей та оповідань. Нагода трапилась почитати на клуб збірку "Сонце сходить", в яку вміщено твори, починаючи із найпершого - оповідання "Важке питання" було написано, коли автору було всього 16 років!

Збірка містить 6 оповідань та 2 повісті, одна з яких - "Повість без назви" - незакінчена. В ній оповідається про нав'язливу ідею одного молодого письменника зустріти жінку на вулицях Києва, яку він мимохідь побачив під час попереднього візиту до міста. В Києві натомість він зустрічає дивакуватого цинічного фізика, розмови з яким є також важливою сюжетною лінією повісті.

Інша повість - "Остап Шаптала" - показує, до якої межі може сягнути ідея жертовності в людині, і навіть поховати під собою прояви звичайного людського буття, у тому числі і кохання. Повість мені дуже сподобалась, навіть більше, ніж славнозвісні його два романи, я зробив купу наліпочок, покажу нижче цитати.

Оповідання теж всі сильні (хіба що "Історія пані Ївги" мене менше вразила); цікаво, що і в повістях, і в оповіданнях нема (принаймні на мій погляд) відверто неприємних чоловіків, які зневажали своє кохання, як-то Радченко або Славенко.

Трішки осторонь від реалістичних творів цієї збірки стоїть сюрреалістична "Смерть", де сама смерть несподівано для всіх традицій показана в образі привабливої молодої дівчини.

І насамкінець, декілька шикарних цитат із "Остапа Шаптали":

"Жадоба й жага обнялись та в легкому танку, регочучи, пурхали над землею. А з їхнього реготу плодилось в повітрі безліч бажань, що ними труїлися навіть каміння"

"Почуття самотності, як кішечка прийшло до нього, почало ластитись та зогрівати тіло"

"Ввечері, коли дім засипав, він одчиняв вікно та споглядав, як виринають з недалекої рички вогкі мрії і тихим сміхом котяться вдалечінь. Він вишукував серед них, яка легким танком по зоряних проміннях простувала до неба, ловив її й лягав з нею спати"

[Kuxenjatko · Rating 4 out of 5]

3.75. Гарна збірка

[Serhii · Rating 5 out of 5]

Ставлю 5 тому що це Підмогильний, але дуже хотілося поставити 4, бо загальну стилістику видавництво все ж таки трохи змінило, через це було подеколи важкувато сприймати текст, інколи здавалося, що це і не Підмогильний зовсім, а стиль у нього доволі виразний та впізнаваний

[Daria Shevchenko · Rating 5 out of 5]

Описи почуттів

[Valerie · Rating 5 out of 5]

Підмогильний my beloved

[Vitalii Tiumentsev · Rating 4 out of 5]

Оцінка: ☀️☀️☀️☀️

🙋Вітаю під сонцем!

До книги ввійшли оповідання:
☀️ "Важке питання" (1917)
☀️ "Гайдамака" (1918)
☀️ "Військовий літун" (1923)
☀️ "Історія пані Ївги" (1923)
☀️ "Сонце сходить" (1924)
☀️ "Смерть" (1927)
та повісті:
☀️ "Остап Шаптала" (1921)
☀️ "Повість без назви" (1933-1934-...)

Як ви розумієте, про всю збірку через її кількісний зміст, важко написати усереднений відгук, тому я обмежусь короткими оцінками складників:
☀️☀️ "Історія пані Ївги", "Сонце сходить"
☀️☀️☀️: "Важке питання", "Смерть"
☀️☀️☀️☀️☀️: "Гайдамака", "Військовий літун", "Остап Шаптала", "Повість без назви"

Більша частина збірки написана молодим (ну авжеж!) Підмогильним, який у тексти переносить своє відчуття української революції 1917 року, тому в цих творах багато жертовності та соціального "перепланування", яке для героїв означає втрату сенсу "старого" життя та пошуки себе в "новому". І цих прикладів багато.

На диво для мене, твори добре приправлені сексизмом 😯 Приведу кілька цитат:

Очі в неї, знаєш, так блискають і рот підозріло великий. І взагалі вся постать... А хто жагучий, той мало постійний. Побаче чоловіка більш статечного з фізичного погляду, ніж ти й прощавай, Моколко...

(Важке питання)

Виходить, що найтяжче перебороти жінку. Матері його біс! Здається таке собі слабеньке, нігтем би, як вошу розчавив, а от - не перебориш! Та жінка, як не зігни в три погибелі, так живо на шию вилізе!

(Військовий літун)

- Наталка дитини від мене хоче! Дивись, оце батько!
Він витягнувся перед Отсапом на весь зріст, худий та розкуйовданий, і вказував на себе пальцем.
- Бачиш батька? - придушено зареготав він. Яке безглуздя! Та я візьму її за горлянку - отаково! - та й стискатиму потихеньку... Нехай дохне.

(Остап Шаптала)

Тепер до моїх лідерів збірки 🏆

☀️ "Гайдамака". Події драматичні для країни і головного героя, який готовий здобути прихильність ціною власного життя. Але для читача багато моментів постають гумористично.

У той же час було приємно бачити, що він несподівано звернув на себе увагу. Олесь з радістю думав, що червоногрвардійці ставляться до нього не байдуже, а зі злістю.

☀️ "Військовий літун". Класичний сюжет: він полюбив небо більше за землю.

З неймовірною радістю він почував себе на повітрі. І дедалі відбігала від нього земля, що менші й чудніші робились її будівлі, то вільнішим і дужчим він себе мав. Його руки витягнулися у крила й серце з'єдналось з мотором.

☀️ "Остап Шаптала". Дивна повість з гнітючим настроєм про прийняття смерті. У кожного воно своє. Остап Шаптала вибрав шлях пожертви.

Я шукатиму й найду когось невідомо ще, кому віддам життя, кому скориться моя сила та розум во ім'я твоє...

До речі ця повість погано опрацьована редактором - мені трапилось 5 помилок/хибодруків.

☀️ "Повість без назви". Історія про помішання. Перші глави знайомлять з головним героєм і доволі посередні на події, але потім все стрімко закручується і я співпереживав герою в динамічних пошуках. Потім до цього додаються вельми інтелектуальні діалоги. Шкода, що повість не дописана і ми не побачили роман, що відкрив би відповіді на так багато питань.

Ви уявіть собі індивіда такого, як я, - пізній вечір, пальто, портфель. Що в портфелі? Секрет для всіх, крім вас звичайно. У портфелі саперна військова лопатка.

Гарна книга в доповнення до прочитаних романів
"Місто" та "Невеличка драма" .

😌 мріє про повну збірку творів Підмогильного 😌

Запрошую до нашого telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"

[Lorina Fedorova · Rating 5 out of 5]

Підмогильний, без зайвого пафосу, один з найталановитіших прозаїків у нашому каноні. Його творчість настільки унікальна, тонка і водночас глибока, що часом дивуєшся, як можна так вловити ті секундні відчуття, які у бувають у всіх людей, але які, здається, неможливо описати словами.

Оповідання і повість як жанри зазвичай даються мені досить важко, але усі твори в цій збірці дались мені з подивом дуже легко. Кожне оповідання містить у собі кульмінаційний момент та гостру емоційну розв'язку, що залишає по собі стійкі враження. Найбільше мені сподобалась зовсім нетипова для Підмогильного "Смерть". Тут автор вже заграє з сюрреалізмом. На цьому моменті стає настільки прикро, що клята русня обірвала життя Підмогильного, і ми змогли побачити так мало його (експериментальної) творчості.

Хоча й мушу сказати, що 5 зірочок тут більше за письменницький талант та вміння Підмогильного розкрити глибини людської душі, в які бояться зазирнути люди. Проте часом ці глибинні "знахідки" можуть викликати огиду та обурення у сучасного читача. Майже всі чоловічі герої у цій збірці — самозакоханні, амбіційні та безсоромні істоти, які сприймають жінку виключно як тіло для задоволення своїх потреб та самореалізації. Якщо у "Місті" ми бачимо чіткий шлях героя, його поступову деградацію, в тому числі й щодо жінок, то у більшості оповідань Підмогильного чоловіки об'єктивують жінок по замовчуванню. Виняток становить хіба Остап Шаптайло, (який, як не дивно, і став моїм улюбленим твором), але скоріше через те, що конфлікт тут виник через почуття провини від смерті сестри, а фіксація жінкою тут була не сексуальна, а для спокути цієї провини.

З одного боку, це безумовний талант письменника вміти зобразити вигаданого персонажа так, щоб від нього тіліпало, й до того ж через психологізм досконало розкрити його основні конфлікти, страждання та комплекси. З іншого боку, цікаво фантазувати, чи вистачило б сміливості у Підмогильного писати настільки фройдистські твори вже в 21 столітті, коли творчість вже мусить пройти перевірку на політкоректність.

[Daria · Rating 5 out of 5]

У Валер'яна Підмогильного надзвичайно витончена проза. Я в невимовному захваті від його описів природи і того, як ці описи відтіняють почуття персонажів. Думаю, що буду перечитувати твори з цієї збірки, тому що в них є багато над чим порозмірковувати.
"Повість без назви" - просто геніальний твір, сповнений філософських думок про людину, її призначення, силу випадку і т.і. Нічого подібного я раніше не читала.

[olja · Rating 2 out of 5]

Забагато огидних чоловіків