Леся Українка, безумовно, культова українська поетка та письменниця, але, на жаль, різноманітні збірки та антології рідко коли охоплюють її «нехрестоматійну» творчість. У цій же книзі видавництво Ще одну сторінку зібрало для вас понад двадцять найкращих прозових творів авторки з різних періодів її творчості, чимало з яких є маловідомими для українського читача.
Тут ви знайдете як щемки дитячі оповідки «Метелик» та «Біда навчить», так і неоромантичні твори «Голосні струни» та «Помилка. Думки арештованого». Крім того, ви матимете змогу ознайомитися з декількома її незавершеними нарисами та останнім написаним нею твором…
Леся Українка, справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач-Квітка; 13 (25) лютого 1871, Новоград-Волинський, Волинська губернія, Російська імперія - 19 липня (1 серпня) 1913, Сурамі, Тифліська губернія, Російська імперія) - українська поетеса, письменниця, перекладачка. Яскрава представниця українського революційного романтизму та критичного реалізму.
Писала в найрізноманітніших жанрах: поезії, ліриці, драмі, прозі, публіцистиці; працювала в галузі фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу); брала активну участь в українському національному русі.
Відома завдяки своїм збіркам поезій "На крилах пісень" (1893), "Думи і мрії" (1899), "Відгуки" (1902), поемам "Стара казка" (1893), "Одне слово" (1903), драмам "Бояриня" (1913), "Кассандра" (1903-1907), "У катакомбах" (1905), "Лісова пісня" (1911) та іншим.
Буду одверта, Леся Українка для мене перш за все драматургиня. Проза у неї дуже нерівна, від ранніх поривань в бік народництва до більш зрілих, з більш-менш глибоким психологізмом "Над морем" (дуже гарний стьоб над московитами), "Жаль" і "Приязнь". Заради цікавості можна один раз і почитати
Прекрасна коротка проза Лесі Українки представлена в цій збірці жанровим різноманіттям. Деякі оповідання я читала вже не вперше, але знову із задоволенням. Найбільш незвичним для мене виявилося оповідання "Примара" - хімерне і з готичним вайбом.
Було цікаво читати, насамперед, бо тут багато духу старого часу, багато зібрано фольклору, а що там, як жили селяни чи пани, про що думали письменники. Сподобалось, що майже усі герої головні таки героїні; всі оповіді мають свою ціль, задум і мораль, певно це і трошки не сподобалось. І все таки багато, що було дуже цікаво до читати, а що буде далі, куди веде ця історія. Однозначно варто уваги
Люблю творчість Лесі Українки. Її твори дуже різного жанру, змісту, обʼєму. В цій збірці мені найбільше сподобалися такі твори: Жаль, Одинак, Над морем, але найбільше Приязнь. про дружбу парки селянки і панночки Юзі
Дуже радію відкривати для себе Лесю Українку в прозі, шкода, що в короткій формі. Дуже б мені цікаво було почитати обʼємний прозовий твір письменниці. Коротка проза не зовсім моє, кожного разу, як бачу кінець, трошки розчаровуюсь, бо дуже вже хотілось би продовження. Втім, ця збірка вкотре розбиває мої ж стереотипи щодо постаті авторки, її світогляду. Між Лесею з моїх шкільних років і Лесею для мене зараз узагалі нічого спільного і я неймовірно радію, що зараз нарешті пізнаю всю її глибину і багатогранність.
Після прочитання збірки ще дужче відчула, що пані Леся — моя подруга і вірна колежанка, що живи вона зараз ми би дружили, живи вона зараз — ох, що б тоді було.
Багато історій потішили, багато емоцій викликали, є і щемкі, є і гірко-солодкі, а є і просто кумедні і кмітливі.
Подумалось мені напочатку, що ця збірка як парфуми. Кожна історія як якась нота в пісні лесиної особистості. Я читала все впереміжку і мені було нормально покинути якесь оповідання, щоб повернутись до нього за декілька днів.
Особисто я вважаю Лесю надпотужною драматургинею, тому навіть в оповіданнях супер класні навіть не персонажі, а саме дійові особи. Сподобались Чашка, Жаль, Одинак (шкода, що не завершена!), Школа (ну просто стендап якийсь), Голосні струни, Над морем, Приязнь взагалі ❤️ , Розмова та Екбаль-ганем.
Всі ми звикли до геніальної поетки Лесі Українки, але вона писала й прозу (а також драми та феєрії). З дитинства я пам'ятаю лише казку про горобця "Біда навчить" (вона теж є у цій книзі), тому була рада ознайомитися з іншими прозовими творами авторки. Тим паче, що їх видало дуже цікаве видавництво - Ще одну сторінку. Книга дуже гарна! І дизайн, і тверда палітурка, і лясе - усе чудове. Єдиний мінус - дуже дрібний шрифт, наче маком посіяно. Мої очі швидко втомлювалися, тому читала я цю збірку кілька тижнів. Леся у прозі прекрасна! З таким жанровим різноманіттям! Хоч усе це - малі прозові твори (хто не в курсі - я люблю коротку прозу!) Феміністичні, модерністські, навіть дещо готичні оповідання ("Примара" - ну чиста готика!) явно випереджали свій час. Це зараз Леся закута у хрестоматійні рамки нудної шкільної програми, а 120+ років тому вона була новаторкою в літературі. А ще вона придумала слово "промінь". /Просто згадала./ Леся дуже любила море. Морські пейзажі, описи навіть самого повітря морського, - усе це захоплювало мене. Оповідання "Над морем" - це наче поема про море, тільки у прозі. Сподобалося мені оповідання з життя волинського Полісся "Приязнь" про дружбу, а потім відчуження двох дівчаток - Дарки та Юзі, селянки й панянки. Дуже щемка, драматична історія, яку я тепер ніколи не забуду. Також сподобалися образки "Святвечір" із детальними описами різдвяних (та передріздвяних) обрядів. Цікаво було читати, які традиції збереглися, дійшли до нашого часу, а які лишилися тільки в етнографічних записах. Якщо у вас гарний зір, то агресивно рекомендую ознайомитися з прозою Лесі Українки. Якщо зір поганий - все одно читайте, тільки в окулярах! 😅
«А все-таки прийди!» — це не просто добірка творів, а своєрідний духовний маніфест Лесі Українки. Її проза звучить сучасно, промовляє до серця і не залишає байдужим. Це книга, до якої хочеться повертатися знову і знову, відкриваючи в ній нові сенси й красу українського слова.